Окреме провадження

Закон не визначає суд, до якого слід подавати заяву про надання права на шлюб. Зважаючи на відсутність відповідача у справі, а також на можливість реєстрації шлюбу в будь-якому державному органі реєстрації актів цивільного стану (ст. 28 СКУ), таку справу слід визнати підсудною суду за місцем проживання заявника.

Після відкриття провадження у справі суд має залучити до участі в ній одного або обох батьків (усиновлювачів) неповнолітньої особи, піклувальника, особу, з якою передбачається реєстрація шлюбу, а також інших заінтересованих осіб.

Думка батьків (усиновлювачів, піклувальника) про доцільність надання їхній дитині (підопічному) права на шлюб не є підставою для відмови в задоволенні заяви, а може лише сприяти встановленню дійсних обставин справи, з'ясуванню відповідності надання цього права інтересам неповнолітнього, оскільки ця відповідність - головний критерій задоволення заяви про надання права на шлюб.

Зважаючи на те, що закон приділяє особливу увага дослідженню того, чи відповідає укладення шлюбу інтересам неповнолітньої особи, предметом розгляду в суді має бути не доцільність надання заявнику абстрактного права на шлюб, внаслідок якого він зможе одружитися з будь-ким, а доцільність надання неповнолітньому права на шлюб з конкретною особою. Пленум Верховного Суду України роз'яснює в зазначеній Постанові, що резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам ч. 2 ст. 23 СК України, згідно з якою суд надає право на шлюб (а не знижує шлюбний вік), а також містити прізвище, ім'я та по батькові особи, право на шлюб з якою надається судом.

Суд, розглядаючи заяву про зниження шлюбного віку і захищаючи інтереси особи, що досягла 14 років, визначає її сімейний статус та право на укладення шлюбу. Позитивне судове рішення є юридичним фактом, який стає підставою для виникнення в особи, що звернулася до суду, права на вступ у шлюб. Із набранням рішенням суду законної сили особа набуває це право, внаслідок чого може зареєструвати шлюб із конкретною особою, зазначеною в судовому рішенні. Слід наголосити, що це в жодному разі не зобов'язує заявника подавати заяву про реєстрацію шлюбу. А відмова суду в задоволенні відповідної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою про надання права на шлюб - з іншою особою або з інших підстав чи міркувань.

В Україні, як і в більшості демократичних країн, розірвання шлюбу можливе в тому числі за умови взаємної згоди чоловіка та дружини, якщо це не порушує істотних інтересів одного з них чи інтересів неповнолітніх дітей. Більше того, ст. 109 Сімейного кодексу України (далі - СКУ) передбачає можливість розірвання шлюбу між подружжям, яке має дітей, у спрощеному порядку, а саме в порядку непозовного цивільного судочинства (окремого провадження, згідно з ч. 3 ст. 234 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПКУ).

Проте, щоб суд міг розглянути справу про розірвання шлюбу в окремому провадженні, мають бути наявні в сукупності такі умови:

подружжя має спільне бажання розірвати шлюб, яке виражається в поданій до суду відповідній спільній заяві;

між подружжям вирішені всі питання, пов'язані з місцем проживання дітей, забезпеченням умов їхнього життя, а також їх вихованням;

після розірвання шлюбу не будуть порушені особисті та майнові права жодного з подружжя, а також права дітей.

Таким чином, дозвіл на розлучення за взаємною згодою чоловіка та дружини ґрунтується на договірній теорії шлюбу: основою шлюбу є договір, отже, його можна припинити в будь-який час за погодженням сторін. Згідно із ст. 21 СК України заявниками в цій справі є тільки подружжя - особи, які перебувають в офіційно зареєстрованому шлюбі. Підсудність справи про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, не визначена законом. Таким чином, можна припустити, що вона обирається подружжям за місцем їх спільного проживання або проживання одного з них.

До суду подається спільна заява подружжя про розірвання шлюбу, до якої має бути доданий письмовий договір про те, з ким проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Згідно з п. 8 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. № 11 з метою захисту інтересів неповнолітніх дітей суд має перевірити зміст письмових договорів, які подружжя подає під час розгляду справи про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 109 СКУ подружжя має право подати письмовий договір, у якому передбачити:

з ким із них проживатимуть діти;

яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто проживатиме окремо;

умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.

Крім того, подружжя має подати до суду договір про розмір аліментів на дитину (дітей). Законодавець додатково передбачив у ч. 2 ст. 109 СКУ обов'язкову нотаріально посвідчену форму для договору між подружжям про розмір аліментів на дитину. Суд також має перевіряти дотримання нотаріального посвідчення такого договору, оскільки в ньому сторони (подружжя) передбачають способи виконання обов'язку утримувати дитину тим із батьків, хто проживає окремо від неї. Сторони передбачають у договорі також порядок, умови та форми (грошова і (або) натуральна) надання утримання одним з батьків.

Після відкриття провадження у справі суд вирішує питання про залучення до справи дітей. При цьому суд має визначити доцільність участі дітей у судових засіданнях, зважаючи на вік, психічний стан дітей та інші чинники, що мають значення. Для забезпечення інтересів дітей обов'язкова участь у справі представника органів опіки та піклування. Участь заявників у розгляді справи слід також визнати обов'язковою, адже відповідно до ч. 3 ст. 109 СКУ суд повинен встановити, що подана заява відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права.

Після спливу місячного строку з дня подання подружжям заяви про розірвання шлюбу суд має призначити судове засідання. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати свою заяву (ч. 4 ст. 109 СК України). Якщо до суду надійде заява про відкликання як від обох з подружжя, так і від кожного з них окремо, суд зобов'язаний винести ухвалу про повернення заяви про розлучення і в жодному разі не розглядати її в окремому провадженні. Така ухвала не перешкоджає подружжю в будь-який час у майбутньому звернутися з повторною заявою про розірвання шлюбу в порядку окремого чи з новою заявою в порядку позовного провадження. Під час розгляду цієї справи суд не має повноважень з'ясовувати причини, які спонукали подружжя до розірвання шлюбу, вживати заходів для примирення подружжя, як, наприклад, у позовному провадженні, або будь-яким іншим чином втручатися в їхнє особисте життя.

У СК України, звичайно, не визначається порядок набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили. Деякі вчені вважають, що воно має набирати законної сили одразу ж після проголошення, однак у цивільному процесуальному законодавстві не встановлюються винятки щодо реалізації права на апеляційне оскарження. Зважаючи на це, рішення суду в такій справі набирає законної сили за загальними правилами (ст. 223 ЦПКУ).

Новий СК України вперше запроваджує інститут окремого проживання подружжя (ст. ст. 119, 120 СК України). Це поняття одержало також назву «сепарація». Згідно з законом режим окремого проживання може бути встановлено судом за взаємною заявою подружжя, коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і згодні на встановлення такого режиму або за позовом одного з подружжя у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно, коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя.

Нові норми щодо окремого проживання дружини та чоловіка (ст. ст. 119, 120 СК України) істотно відрізняються від попередніх правил. У першу чергу це стосується часу окремого проживання сторін. Якщо раніше суд установлював, що дружина та чоловік проживають окремо лише постфактум, то новий закон надає сторонам можливість встановити режим роздільного проживання на майбутнє. Крім того, фактичне припинення шлюбних відносин за старим законом викликало виключно майнові наслідки, у той час як новий СК України пов'язує окреме проживання і з питаннями визначення походження дитини (п. 2 ч. 2 ст. 120 СК України).

Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судом. Порядок його встановлення залежить від того, як ставляться дружина та чоловік до факту роздільного проживання. Якщо на встановлення режиму сепарації є згода обох сторін, вони можуть подати до суду спільну заяву. У цьому випадку справа розглядатиметься в порядку окремого провадження (ч. З ст. 234 ЦПК України). Якщо ж між сторонами існує спір і на встановленні режиму окремого проживання наполягає лише один з подружжя, він може подати до суду відповідну позовну заяву. У цьому випадку справа буде розглядатися за правилами позовного провадження.

В ч. 2 коментованої статті визначається порядок припинення режиму окремого проживання. Такі наслідки виникають у випадку:

а) відновлення сторонами сімейних відносин;

б) за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.

Вказані положення закону важко визнати вдалими. Поняття «відновлення подружніх відносин» є вкрай невизначеним. У ньому відсутній необхідний формальний момент. Сторони фактично можуть відновити свої сімейні відносини і це, буде свідчити про припинення режиму окремого проживання. Втім, одночасно буде зберігати чинність рішення суду про встановлення режиму окремого проживання, оскільки сторони або одна з них звільнені від необхідності звернення до суду. Внаслідок цього фактично такий режим буде припинено, а юридично він зберігатиметься. Така ситуація створює юридичну невизначеність та суперечливість правового статусу осіб та набутого ними за цей час майна. У разі спору момент відновлення подружжям сімейних відносин вкрай складно підтвердити. Це створює можливості для зловживань і порушення прав дружини та чоловіка.

Висновки

окремий провадження припинення законодавство

В ст. 55 Конституції України сказано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Одною з форм такого захисту є розгляд цивільних справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи.

Цивільний процесуальний кодекс України в ст. 234 визначив окреме провадження як вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

В науковій доктрині виділяються наступні ознаки окремого провадження:

1) у справах окремого провадження відсутній спір про цивільне право;

2) у порядку окремого провадження розглядаються справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів;

3) підставою порушення таких справ є заява;

4) всі справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Однак законодавець встановлює ще додаткові особливості розгляду для більшості таких справ;

5) особами, які беруть участь у справах окремого провадження, є заявник, заінтересовані особи та їх представники;

6) закон обумовлює неможливість їх передання на розгляд третейського суду та закриття у зв'язку з укладенням мирової угоди.

Список використаної літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс України, Закон від 18 березня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України - 2004, - N 40-41, 42, ст. 492.

3. Цивільний кодекс України: Кодекс України, Закон від 16 січня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України, - 2003, - № 40-44, ст. 356.

4. Сімейний кодекс України: Кодекс України, Закон від від 10 січня 2002 р. // Відомості Верховної Ради України, - 2002, N 21-22, ст. 135.

5. Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 р. // "Юридичний вісник України", 2001, 10, 13, N 41.

6. Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. // Вісник Верховного суду України 2008р., № 1, С. 5.

7. Бичкова С.С. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2006.- 384 с.

8. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. - X.: ТОВ «Одіссей, 2008. - 480 с.

9. Зенкін Д. Приймак С. Розірвання шлюбу подружжям, яке має дітей у порядку окремого провадження / Правовий тиждень, - 2009, №42, - С. 9.

10. Зенкін Д. Приймак С. Надання судом права на шлюб / Правовий тиждень, - 2010, №8, - С. 10.

11. Кілічава Т.М. Цивільне процесуальне право. Навчальний посібник. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 352 с.

12. Кравчук В.М., Угриновська О.І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. - К. : Істина, 2006. - 944 с.

13. Проблеми науки гражданского процессуального права / В.В. Комаров, В.А. Бигун, В.В. Баранкова // Под ред. В.В. Комарова. - X.: Право, 2002. - 440 с.

14. Сімейний кодекс України: науково-практичний коментар Жилінкова І.В., Антошкіна В.К., Д'ячкова Н.А., Москалюк В.Ю. та ін. / За ред. Жилінкової І.В., 2008. - 855 c.

15. Сімейне право України: Підручник / Л.М. Баранова, В.І. Борисова, І.В. Жилінкова та ін. // За заг. ред. В.І. Борисової та І.В. Жилінкової. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 200 с.

16. Фурса С.Я., Щербак С.В., Євтушенко О.І. Цивільний процес України: Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006. - 448 с.

17. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. - К.: Прецедент, 2005. - 172 с.

18. Червоний Ю.С. Цивільний процес України: Підручник. - К.: Істина, 2007. - 392 с.

19. Чорнооченко С.І. Цивільний процес: Вид 2-ге, перероб. та доп.: Навчальний посібник. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 472 с.

20. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс // Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Ін Юре, 2005. - 624 с.

Размещено на Allbest.ru