Характеристика форм приватноправового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРАКТЕРИСТИКА ФОРМ ПРИВАТНОПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Бічуков. А.С., 5 курс ФЕМП КНТЕУ,

Спеціальність «Комерційне право»

В цій статті проаналізовані найбільш поширені форми недержавного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, особливості їх використання в Україні. Також визначені переваги використання недержавних форм регулювання у міжнародної торгівлі.

В этой статье проанализированы наиболее распространенные формы негосударственного регулирования внешнеэкономической деятельности, их особенности и соотношение с законодательством Украины. Также определены преимущества использования негосударственных форм регулирования в международной торговли.

In this article are analyzed the most common forms of non-state regulation of foreign trade, their characteristics and relationships with the laws of Ukraine. Also identified the benefits of using non-state forms of regulation in international trade.

Зовнішньоекономічна діяльність, як і будь яка інша суспільна діяльність, для нормального функціонування вимагає чітких, зрозумілих, відомих для всіх учасників правил поведінки. Іншими словами потребує правового регулювання.

Кінець XX та початок XXI століття супроводжувалися бурхливим розвитком технологій та міжнародних відносин, особливо економічних відносин, що призвело до збільшення об'ємів світової торгівлі, прискорення міжнародного товарообігу і поставило нові вимоги до міжнародного законодавства. Традиційна система міжнародного приватного права, яка поєднує норми колізійного і матеріального права, національного законодавства та норми міжнародних договорів не встигає за змінами. Оскільки для прийняття міжнародного договору, а згодом його легалізації в кожній державі учасниці потрібно багато часу. Інколи ці процеси тривають десятки років, і норми стають застарілими. Система колізійних норм держав є дуже складною і часто, при їх застосуванні, виникають протиріччя, а правові норми мають бути зрозумілими та чіткими.

Тому останнім часом все більшої популярності набувають форми недержавного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, які створюються їх учасниками. Вони базуються на самій практиці цих відносин, звичаях, узвичаєннях, загальних принципах права, рішеннях міжнародних комерційних арбітражів, модельних законах, які в сукупності складають нове дискусійне поняття - «Lex mercatoria». Під поняттям lex mercatoria розуміють систему норм, що регулюють тнранснаціональні торговельні відносини, які виникають між сторонами приватноправових відносин і засновані на торгівельній практиці. [2]

Метою цієї статті є саме дослідження недержавних форм регулювання зовнішньоекономічної діяльності та пошук ефективних та гнучких інструментів правового регулювання міжнародної торгівлі.

Слід зазначити, що феномен саморегулювання відомий суспільству досить давно, особливо в сфері міжнародної торгівлі. Варто зазначити, що міжнародна торгівля - це приватноправова транскордонна діяльність господарюючих суб'єктів .

З давніх часів важливу роль у регулюванні відносин у сфері міжнародної торгівлі відігравали звичаї, заведений порядок. Цьому існує багато пояснень, однак, на наш погляд, ключова причина обумовлена самою сутністю і природою торгівлі. У торгівлі ступінь диспозитивності максимальний, а ступінь державного регулювання та впливу повинна бути мінімальна. Це сфера, де базисними принципами є: свобода договору і, як її прояв, автономія волі сторін, рівність сторін , добровільність і сумлінність. Але все ж таки будь яка свобода має існувати у певних рамках, тому існують імперативні норми в національному законодавстві кожної країни, які є обов'язковими для виконання. Наприклад, в Україні встановлена обов'язковість письмової форма зовнішньоекономічного договору для відносин з участю українських суб'єктів. [6]

Слід зазначити, що в юридичній науці існують думки з приводу того, що недержавні способи правового регулювання, Lex mercatoria - не в змозі ефективно регулювати суспільні відносини, оскільки право є фікція, якщо воно не забезпечується державною владою.

Але, як було зазначено вище, застосування норм лише національного законодавства у сфері міжнародних приватних відносин у тій формі, у якій воно на даний момент існує, не завжди ефективно. Цю думку підтвердила Генеральна Асамблея Об'єднаних Націй в резолюції 2205(ХХІ) від 17 грудня 1966, якою була утворена Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ). В цій постанові Генеральна Асамблея визнала, що однією з перешкод торговим потокам є неузгодженості, що виникають в результаті застосування законів різних держав з питань міжнародної торгівлі, і розглядає цю Комісію, в якості інструмента, за допомогою якого ООН могла б відіграти більш активну роль в зменшенні чи усуненні цих перешкод. Основним завданням ЮНСІТРАЛ є сприяння узгодженню та уніфікації права міжнародної торгівлі.

Важливим Аргументом на захист Lex mercatoia можни назвати і судову практику як арбітражних так і державних судів, які у своїх судових рішеннях активно його використовують.

Правовою основою для застосування недержавних форм правового регулювання в Україні є ч. 1 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в якій зазначено, що суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України. [5]

Можна стверджувати, що недержавні інструменти правового регулювання мають усі підстави для того, щоб їх активно використовувати.

Зикін І.С виділяє три групи інструментів недержавного регулювання (не рахуючи основоположного регулятора - договору): 1) зводи однотипних правил, 2) типові проформи і 3) кодекси поведінки. [3] Ці інструменти і були взяті за об'єкт дослідження цієї статті.

Під найменуванням зводи однотипних правил розглядаються в першу чергу широковідомі публікації міжнародного торгового права. Спільна «правова природа» цих документів полягає в тому, що вони представляють кодифікацію звичаїв та узвичаєнь міжнародної торгівлі, здійсненні на недержавному рівні. Постійне та широке використання цих документів призвело та призводить до закріплення правил, які в них містяться, як основних форм при використанні їх судами та арбітражами. Їх також дуже часто використовують в договірній практиці.

До цієї групи можна віднести Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів ( англ. Uniform Customs and Practice for Documentary Credits (UCP) ) - Звід правил, створений на основі світової практикою проведення розрахунків у формі документарного акредитиву. Документ розроблений і опублікований Міжнародною торговою палатою.[10] Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів використовують банки та комерційні партнери більш ніж 175 країн, як документ, що визначає широко застосовувану в світовій практиці форму міжнародних розрахунків у вигляді документарного акредитиву. До речі, на долю торгівлі у формі документарного акредитиву припадає 11-15% всієї світової торгівлі, що становить кілька трильйонів доларів на рік. [9]

Звісно, також до групи зводів однотипних правил можна віднести й інші документи Міжнародної торгової палати, а саме: Уніфіковані правила по інкасо, Уніфіковані правила для гарантій за вимогою та деякі інші документи. До цієї категорії слід також віднести Йорк - Антверпенські правила про загальну аварію, розроблені Міжнародним морським комітетом, Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, міжнароді правила інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС) Принципи європейського договірного права. Три останні документи розглянемо детальніше.

Перша редакція Принципів міжнародних комерційних договорів датована 1994 роком. Також існує редакція Принципів УНІДРУА 2004 року. На данний момент широко використовується редакція цих Принципів 2010 року. У преамбулі Принципів визначені випадки їх застосування. Вони можуть слугувати в якості моделі для міжнародних та національних законодавців, використовуватися для тлумачення та доповнення національного законодавства та міжнародних уніфікованих правових документів. Також вони підлягають застосуванню, коли сторони домовились про те, що їх договір буде регулюватися цими Принципами чи загальними принципами права, lex mercatoria або анологічними за змістом положеннями. Вони також можуть бути використані у випадку, коли сторони не обрали право, яке буде застосовуватись до їх договору. Оскiльки застосування Принципiв УHIДPУA не є обов'язковим i залишаєтъся на розсуд сторін договору, вони можуть передбачити i часткове застосування Принципiв, зазначивши про це у договорі. Варто відзначити, що в основі мiжнародних торгових вiдносин Принципами УHIДPУА визнаються засади добросовiсностi i чеснот дiлової практики, що вiдображено у ст. 1.7. Принципiв. [1]

Як зазначалося вище, Принципи УНІДРУА можуть слугувати для доповнення міжнародного та національного законодавства. Прикладом такого використання може слугувати справа, коли арбiтраж ad hoc, створений в Оклендi (Нова Зеландiя), розглядав спiр мiж підприемствами iз Нової Зеландiї i Австралiї. Арбітражу довелось визначати, чи може поведiнка сторін пiсля укладання договору слугувати засобом тлумачення змiсту досягнутої домовленості. До вирiшення спору застосовувалось законодавство Нової Зеландії. За результатом розгляду справи арбiтраж визнав положення права Нової Зеландії з цього питання не визначеними (in а somewhat unsettled state). Для обґрунтування посилання на поведiнку сторін пiсля укладання договору з метою визначення змiсту двозначних договiрних положень суду, враховуючи вiдсутнiсть задовiльних регуляторiв на рівні обраного сторонами національного права, довелось застосовувати статтi 4.1, 4.2, 4,З Принципiв УHIДPУА як єдині міжнародні норми, що мiстять вiдповiдь на це запитання. [11]

Такі приклади застосування Принципів існують і в практиці вітчизняних судів. Господарським судом Рівненської області у справі № 5019/544/12 для пояснення оціночного поняття «істотна зміна обставин» була використана Статтея 6.2.2 Принципів УНІДРУА. [10] Схожих прикладів у світовій практиці безліч.

Показовим також є рiшення Федерального суду Австралiї винесене 30.06, 1997 року по справi Hughes Aircraft System Intemational v. Airservices Australia, де суд звернувся до статтi 1.7 Принципiв УНIДPУА (добросовiснiсть i чесна дiлова практика) для того, щоб визнати iснування зобов'язання сторони вести себе добросовiсно до укладання договору, оскiльки законодавство i судова практика Австралії, право якої було застосовано судом, втiлювали рiзнi, iнколи протилежнi підходи до вирiшення цього питання. [11]

Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів (ІНКОТЕРМС) підготовлені Міжнародною Торговою Палатою також широко використовуються у світовій практиці. Основною метою IНКOTEPMC є забезпечення збiрником мiжнародних правил інтерпретації найбiльш вживаних в сферi мiжнародноiї торгiвлi комерцiйних териінів та стандартних умов договорів, що дозволило б уникнути, чи щонайменше зменшити незручностi, пов' язанi з різною iнтерпретацiєю таких термінів у рiзних країнах.

Правила IHKOTEPMC охоплюють лише деякi аспекти мiжнародного контракту купiвлi-продажу товарів, i в першу чергу зобов'язання сторін, перехiд ризику, доставку товарів, страхування, документацiю, що вiдноситься до експорту та iмпорту товарів. Правила IHKOTEPMC не зачiпають питання власностi на товар, а стосуються правовiдносин, що виникли мiж продавцем i покупцем у зв' язку з виконанням мiжнародного контракту купiвлi-продажу товарів. І знову ж таки правила IНКОТЕРМС, як i всі норми i правила lex mercatoria застосовуються лише у тому випадку, коли сторони договору безпосередньо чи побічно зробили посилання до них. IНКOTEPMC містять правила, які використовуються в якостi звичаїв чи загальних принципiв права, визнаних бiльшiстю держав - активних учасникiв світової торгiвлi. До того ж правила IHKOTEPMC досить широко застосовуються в сучаснiй мiжнароднiй торгівлі, особливо судами європейських держав.

Пітвердженням значущості та авторитету правил IHKOTEPMC в Україні є Указ Президента України вiд 04 жовтня 1994 р. «Про застосування мiжнародних правил iнтерпретацiї комерцiйних термінів», яким, зокрема, встановлено, що при укладанні субєктами підприємницької дiяльностi України всіх форм власностi договорiв, у тому числі зовнiшньоекономiчних договорiв (контрактів), предметом, яких є товари, застосовуються мiжнароднi правила iнтерпритацiї комерцiйних термінів (IНКОТЕРМС).[7]

Принципи європейського договірного права, були розроблені Європейською комісією з договірного права в 1999 році. Згодом вони мули доповнені у в 2002 році. Принципи Європейського договірного права призначені для регулювання відносини між сторонами, які є членами країн, що входять до складу Європейського союзу, але Принципи можуть використовувати й інщі учасники ЗЕД. Як і Принципи Унідруа, Принципи європейського договірного права використовуються, якщо сторони домовились про включення їх в свій договір, чи про те що вони будуть регулювати відносини, які випливають з їх договору. Принципи можуть застосовуватися у випадках, коли сторони вирішили, що їх договір буде регулюватись загальними принципами права, lex mercatoria або анологічними за змістом положеннями, та у випадку коли сторни не обрали застосовуване право. Цікавою умовою застосування Принципів європейського договірного права є умова про можливість їх використання, у випадках, коли правова система чи норми права, що використовуються, не в змозі врегулювати правові відносини між сторонами. Сторони також можуть виключити або змінити застосування окремих принципів (ст.1.102). При цьому на відміну від тих же Принципів УНІДРУА, Принципи європейського договірного права поширюються не тільки на підприємницькі (комерційні), але і на будь-які інші договори, в тому числі за участю споживачів.

Принципи побудовані у формі статей. Кожна стаття супроводжується детальними коментарями, які тлумачать її цілі та можливості застосування. Крім того, коментарі містять різноманітні приклади, які показують як Принципи потрібно використовувати на практиці. Окремо до кожної статті надані порівняльні замітки з використанням положень як законів різних держав, так і міжнародних договорів, які регулюють ті самі відносини що і стаття.

Структура Принципів поділена на три основні частини, в кожній частині є відповідно глави, розділи та статті. Перша та друга частини містять загальні положення, регулюють питання укладання договорів, повноваження представників, питання дійсності договору, особливості тлумачення положень договорів, правила виконання зобов'язань та ін. Третя частина регулює питання розподілу відповідальності при множинності сторін, відступлення права вимоги, позовної давності, розрахунку відсотків та ін. [8]

Наступною групою інструментів недержавного регулювання зовнішньоекономічної діяльності можна назвати кодекси поведінки та різноманітні керівництва (guides). Це такі документи як: Міжнародний кодекс рекламної практики МТП, Кодекс поведінки, при здійсненні договорів франчайзингу (Міжнародної асоціації франчайзингу), Правила поведінки міжнародних арбітрів (Міжнародної асоціації юристів) та ін. Кодекси поведінки виступають переважно в якості прийнятих в міжнародному співтоваристві стандартів поведінки певних категорій осіб, тому можуть бути використані судами, у випадках коли потрібно встановити наявність вини, ступінь добросовісності та належну поведінку та ін.

Значне місце в міжнародному торговому обороті займають типові (стандартні) проформи і контракти. З міркувань зручності учасники міжнародної торгівлі часто використовують різні типові контракти , для яких характерна типізація включених до них умов. Такого роду контракти покликані полегшити здійснення комерційних операцій , особливо якщо мова йде про певний вид товару . Ці типові контракти можуть іноді розглядатися як джерела, що кодифікують міжнародні торгові звичаї , або ж як доказ існування комерційного звичаю . В цілому, стандартні контракти не мають юридичної сил та їх застосування залежить від розсуду сторін угоди.

У міжнародних комерційних відносинах широко використовуються загальні умови та типові контракти, розроблені Європейською економічною комісією ООН або робочими групами під її егідою . ЄЕК створила понад 30 документів такого роду. Найвідоміші серед них проформи № 188 та № 574 - Загальні умови експортних поставок і монтажу машинного обладнання; проформи № 188А та № 574А - Загальні умови експортних поставок і монтажу машинного обладнання; проформи № 1885 та № 574 В - додаткові статті для спостереження за монтажем машинного обладнання за кордоном ; проформи № 188Д і 574Д - Загальні умови монтажу машинного обладнання за кордоном ; проформи № 730 - Загальні умови купівлі-продажу для імпорту та експорту споживчих товарів тривалого користування та інших металовиробів серійного виробництва . [2]

Слід також назвати типові торгівельниі договори на поставку готових виробів, розроблених міжнародними торговельними та професійними асоціаціями: Міжнародною федерацією інженерів - консультантів, Організацією з координації європейської металообробної промисловості ( Оргаліт ) , Асоціацією з торгівлі зерном і кормами (ГАФТА), Міжнародною асоціацією вовни та текстилю і т.д.

До числа подібних типових контрактів відноситься також типовий контракт, розроблений International Swaps and Derivatives Association (Міжнародна асоціація свопів і деривативів), який встановлює правила для контрактів по процентних ставках та обміну валюти. Цей типовий контракт отримав широке поширення в галузі міжнародних валютно -фінансових відносин . [2]

Таким чином, підсумовуючи здійснене дослідження можна зробити такі висновки:

Національні правові системи не є єдиним регуляторм зовнішньоекономічних відносин. В силу їх неспроможності забезпечити потреби суб'єктів міжнародних комерційних відносин, міжнародне співтовариство звернулось до самоорганізації, тобто виробили норми і правила, які не залежать від існуючих правових систем. Таким чином, сформувався автономний порядок, що володіє тою мірою незалежності, яка дозволяє учасникам міжнародного торгового обігу самостійно створювати норми, виходячи з міркувань зручності та справедливості. Перевагами недаржавних форм правового регулювання є: чіткість і зрозумілість норм, загальновідомість усім учасникам, гнучкість і пристосовуваність до змін у комерційних відносинах.

Можна виділити такі основні риси форм недержавного регулювання зовнішньоекономічної діяльності: вони є взаємодоповнюючими, тому можуть застосовуватись як в сукупності, так і окремо, мають міжнародний характер, маюдь рекомендаційний характер, однак їх застосування не виключає дію норми національного законодавства держав.

Приватноправові форми регулювання зовнішньоекономічної діяльності активно розвиваються, широко використовуються в договірній практиці учасників міжнародної торгівлі, а також в рішеннях міжнародних комерційних арбітражів і державних судів.

Список використаних джерел

недержаний регулювання зовнішньоекономічний

1. Принцыпы международных коммерческих договоров УНІДРУА 2010 г.

2. Мережко А. А. Транснаціональне торгове право (lex mercatoria) -К.: Таксон, 2002 - 464 с.

3. Внешнеэкономические операции: право и практика / Зыкин И.С. - М.: Междунар. отношения, 1994. - 304 c.

4. Егоров В.В. Некоторые инструменты негосударственного регулирования в международной торговле: правовые аспекты // Государство и право. 2000. № 8.

5. «Про зовнішньоекономічну діяльність» Закону України від 16.04.1991 № 959-XII зі змінами і доповненнями.

6. «Про міжнародне приватне право» Закон України від 23.06.2005 № 2709-IV із змінами і доповненнями.

7. Мiжнароднi правила iнтерпритацiї комерцiйних термінів IНКОТЕРМС 2010 р. zakon.rada.gov.ua.

8. Принципы европейского договірного права 2003р. http://www.sta-logistic.ru

9. http://www.uncitral.org- офіційна Інтернет сторінка комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ).

10. Єдиний державний реєстр судових рішень http://www.reyestr.court.gov.uа.

11. http://www.unilex.info - інтернет ресурс.

12. Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів від 01.01.1993 р. http://search.ligazakon.ua.

Размещено на Allbest.ru