Матеріальна відповідальність в трудовому праві

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу за незабезпечення здорових і безпечних умов праці Значна кількість трудових спорів виникає з приводу відшкодування шкоди внаслідок трудового каліцтва на підприємстві. Матеріальна відповідальність власника у цьому випадку регулюється Законом України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., ст. 173 КЗпП, а також Правилами відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівнику ушкодженням здоров'я, пов'язаного з виконанням ним трудових обов'язків, які були затверджені постановою Кабінету Міністрів України .

Власник зобов'язаний відшкодувати працівнику шкоду, заподіяну ушкодженням здоров'я, а також моральну шкоду, заподіяну потерпілому внаслідок фізичного або психічного впливу небезпечних або шкідливих умов праці. Власник звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкода заподіяна не з його провини, а умови праці не були причиною матеріальної шкоди.

Доказом вини власника можуть бути: акт про нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання; висновок посадової особи (органу), яка здійснює контроль і нагляд за охороною праці, відносно причин пошкодження здоров'я; медичний висновок про професійне захворювання; вирок або рішення суду, постанова прокурора, висновок органів попереднього слідства; рішення про залучення винних до адміністративної або дисциплінарної відповідальності, рішення органів соціального захисту про відшкодування власником витрат на допомогу працівнику в разі тимчасової непрацездатності в зв'язку з ушкодженням здоров'я; свідчення свідків та інші докази.

Відшкодування шкоди потерпілому складається з виплати втраченого заробітку (або його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності; виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого); компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу (посилене харчування, протезування, сторонній догляд тощо).

За наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується також і моральна шкода.

У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди (отримання частини втраченого заробітку) мають особи, які знаходилися на утриманні потерпілого або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до чинного законодавства утриманцями є: діти, котрі не досягли 18 років, і діти-вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти - до закінчення навчання, але не більш ніж до досягнення ними 23 років; дружина - старша за 55 років, чоловік - старший за 60 років; члени сім'ї - інваліди на час інвалідності; один з батьків або дружина (чоловік) померлого або інший член сім'ї, якщо він не працює і доглядає за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли віку 18 років.

Розмір відшкодування втраченого заробітку встановлюється у відповідності до ступеня втрати професійної працездатності й середньомісячного заробітку, який працівник мав до ушкодження здоров'я. Розмір середнього заробітку визначається за 12 місяців, що передували ушкодженню здоров'я. До заробітку для обчислення розміру відшкодування включаються всі види заробітної плати, на яку нараховуються внески на соціальне страхування.

Утрачений заробіток (або відповідна його частина) відшкодовується працівникові власником у повному розмірі незалежно від одержуваної потерпілим пенсії та інших доходів, якщо відшкодування провадиться за період після введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 р.), а за попередній період - відповідно до чинного на той час законодавства - з урахуванням розміру пенсії та інших доходів. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами від 8 липня 1994 р. №7; від 30 вересня 1994 р. №11; від 25 травня 1998 р. №15 (Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яснення, коментарі. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 317- 334; Вісник Верховного Суду України. - 1998. - №3). Обчислений розмір втраченого заробітку або відповідна його частина залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності корегуванню в бік зменшення не підлягає.

Розмір одноразової допомоги потерпілому встановлюється колективним договором (угодою, трудовим договором). При стійкій втраті працездатності, яка визначається МСЕК, розмір допомоги повинен бути не меншим суми, визначеної з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати ним професійної працездатності.

У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім'ї повинен бути не меншим 5-річного заробітку і, крім того, не меншим 1-річного заробітку на кожного утриманця, померлого, а також на його дитину, яка народилася після його смерті.

Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлений факт невиконання потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги може бути зменшений у порядку, який визначається трудовим колективом за поданням власника та профспілкового комітету підприємства, але не більш як на 50%. Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією з розслідування.

Згідно зі ст. 12 Закону України "Про охорону праці" «Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інші негативні наслідки морального характеру.

Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності.»[5,15]

Моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого або висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на основі домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого); рішення комісії з трудових спорів або рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат (п.11 Правил в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1100 від 3 жовтня 1997 р.).

Власник відшкодовує потерпілому витрати на медичну і соціальну допомогу (додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний і звичайний догляд, побутове обслуговування, протезування, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо). При визначенні розміру витрат на медичну і соціальну допомогу ступінь вини потерпілого не враховується. Потреба в таких виплатах визначається висновками МСЕК.

Розмір витрат на догляд за потерпілим визначається МСЕК і не може бути меншим ніж 1,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на спеціальний медичний догляд (масаж, уколи тощо); 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на звичайний догляд; 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян - на побутовий догляд (прибирання кімнати, прання білизни тощо). У разі смерті потерпілого від нещасного випадку витрати на його похорони несе власник.

Виплата суми відшкодування шкоди проводиться власником, з вини якого настало ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, професійного захворювання.

При виїзді потерпілого або осіб, що мають право на відшкодування шкоди, на постійне місце проживання за межі України, встановлені суми переказуються власником за їхньою адресою в порядку, передбаченому міжнародними угодами.

Власник зобов'язаний розглянути заяву про відшкодування шкоди й ухвалити відповідне рішення протягом 10 днів. Рішення оформляється наказом (розпорядженням) власника, копія якого вручається протягом 10 днів зацікавленим особам.

Спори між потерпілим або іншими зацікавленими особами і власником про право на відшкодування шкоди розглядаються в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів (КТС, суд).

Матеріальна відповідальність власника або уповноваженого ним органу при порушенні обов'язків щодо видачі працівникові документів про його працю і заробітну плату

Власник (уповноважений ним орган) зобов'язаний не тільки відповідним чином оформляти трудові відносини, його обов'язком є видача документів, які мають значення для працівників (трудова книжка, довідка про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації, довідка про наявність стажу, про заробітну плату тощо) (статті 47, 49 КЗпП).

Матеріальна шкода, заподіяна працівникові при порушенні власником цього обов'язку, виражається в неможливості працевлаштування через відсутність трудової книжки, в несвоєчасному призначенні пенсії, допомоги, інших виплат. Чинне трудове законодавство не містить норм, що передбачають пряму матеріальну відповідальність власника в таких ситуаціях. На практиці використовується в субсидіарному порядку ст. 441 ЦК України, що передбачає відповідальність організації за шкоду, заподіяну з вини її працівників.

Матеріальна відповідальність підприємства за незабезпечення збереження особистих речей працівника під час роботи

Згідно зі ст. 153 КЗпП, правилами внутрішнього трудового розпорядку на підприємствах повинні створюватися здорові, безпечні умови праці, відповідні умови для нормальної роботи. До таких умов відноситься створення на підприємствах, в установах, організаціях спеціальних місць, де працівники під час роботи можуть залишити свої особисті речі. Незалежно від того, як організовано зберігання особистих речей працівників (обладнані спеціальні гардероби, кімнати зберігання речей тощо), власник зобов'язаний забезпечити збереження цього майна. Невиконання зазначеного обов'язку, що призвело до псування, знищення або розкрадання особистих речей працівника під час роботи, тягне за собою обов'язок відшкодування заподіяної шкоди.

Потрібно відмітити, що питання матеріальної відповідальності за ушкодження здоров'я працівника врегульовано чинним трудовим законодавством, у той час як інші випадки матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу значною мірою потребують регламентації нормами трудового законодавства.

5. Визначення розміру матеріальної відповідальності

Межі матеріальної відповідальності у випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. У ч. 4 ст. 135і КЗпП України передбачено, що законодавством може бути встановлено особливий порядок визначення розміру шкоди, яка підлягає покриттю, в тому числі в кратному обчисленні, заподіяної роботодавцеві розкраданням, умисним зіпсуттям, нестачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір. Це не особливий вид матеріальної відповідальності, а метод, порядок визначення розміру дійсної шкоди, який поступово втрачає своє попереднє значення, котре він мав до структурної перебудови економіки, коли держава широко застосувала роздрібні ціни, нижчі їхньої собівартості, для забезпечення життєвого рівня населення. Зараз цей метод тільки іноді зберігає своє значення, бо ще залишаються роздрібні ціни, нижчі собівартості, з метою збереження життєвого рівня громадян, які мають низькі доходи, - низькооплачуваних працівників, пенсіонерів, студентів та ін. У такому випадку різниця між фактичною шкодою і роздрібною ціною повинна передаватися в бюджет чи інші фонди, з яких фінансуються субсидії для зниження роздрібних цін.

Це особливий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної роботодавцеві (підприємству, установі, організації") розкраданням, умисним зіпсуттям, нестачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей. У період індустріалізації країни, Великої Вітчизняної війни і повоєнний період цей особливий порядок визначення розміру шкоди застосувався за незбереження окремих видів майна, яке мало важливе господарське значення і тому вимагало більш суворих заходів забезпечення Його зберігання (наприклад, відповідальність до п'ятикратного розміру було встановлено за втрату деяких матеріалів і виробів, що видавалися працівникам у користування). Ця підвищена (в кратному обчисленні) відповідальність включила не тільки покриття шкоди (право відновлювальна функція), а й елементи штрафу або дисциплінарної відповідальності в тій частині, у якій стягнення перевищувало номінальну шкоду. Зараз такий особливий метод, порядок обчислення дійсної шкоди передбачено в ч. 4 ст. 1353 КЗпП, яка приписує можливість його встановлення у разі заподіяння шкоди розкраданням, умисним зіпсуттям, нестачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей.

Відповідно до статей 135 та КЗпП України (ч. 4) спеціальний порядок обчислення розміру шкоди, що підлягає покриттю, застосовується у випадках, якщо:

1) шкоду заподіяно розкраданням, умисним зіпсуттям, нестачею або втратою окремих видів майна;

2) фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.

Спеціальний порядок обчислення розміру шкоди встановлюють:

1) Закон України від 6 червня 1995 р. № 217/95-ВР "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраденням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей". Згідно з ним збитки, завдані підприємству, установі, організації працівниками, які виконують операції, пов'язані із закупівлею, продажем, обміном, перевезенням, доставкою, пересиланням, зберіганням, сортуванням, пакуванням, обробленням або використанням у процесі виробництва дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, ювелірних, побутових і промислових виробів та матеріалів, виготовлених з використанням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, відходів та брухту, що містять дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, а також валютні операції, і які є винними у розкраданні, знищенні (псуванні), нестачі або їх наднормативних втратах (крім втрат, що сталися у зв'язку з непередбаченими порушеннями технологічного процесу), якщо вони допущені внаслідок недбалості у роботі, порушення спеціальних правил, інструкцій, визначаються у підвищених розмірах. Заборгованість працівників у разі неповернення у встановлений строк авансу, виданого в іноземній валюті на службове відрядження або господарські потреби, та в інших випадках не здавання іноземної валюти, одержаної у підзвіт, стягується в сумі, еквівалентній потрійній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюті України за обмінним курсом Національного банку України на день погашення заборгованості.

Особи, безпосередньо не пов'язані з виконанням зазначених операцій, але визнані винними в розкраданні, знищенні (псуванні), нестачі або втраті дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, валютних цінностей, несуть матеріальну відповідальність у розмірах, установлених Законом України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраденням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей". Стягнуті суми спрямовуються насамперед на відшкодування збитків, завданих підприємству, а решта перераховується до Державного бюджету України;

2) Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, недостачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 р. № 116. Цей Порядок установлює механізм визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, крім дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей. За ним, наприклад, вартість вузлів, деталей, напівфабрикатів та іншої продукції, що виготовляється підприємством для внутрішньовиробничих потреб, а також вартість продукції, виробництво якої не закінчено, визначають на основі собівартості. ЇЇ виробництва з нарахуванням середньої по підприємству норми прибутку на цю продукцію та із застосуванням коефіцієнта 2.

Розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) бланків цінних паперів та документів суворого обліку обчислюють із застосуванням коефіцієнтів: 5 - до номінальної вартості, зазначеної на бланках цінних паперів та документів суворого обліку, або до вартості документів суворого обліку, встановленої законодавством; 50 - до вартості придбання (виготовлення) бланків цінних паперів та документів суворого обліку, на яких не зазначено номінальну вартість або вартість яких не встановлено законом.

Таким чином, Визначення розміру шкоди, заподіяної власнику або уповноваженому ним органу, залежить від ступеня вини заподіюваної шкоди, характеру виробничої діяльності підприємства. Розмір шкоди на підставі законів та даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей з урахуванням ступеня зносу. Вартість майна визначається на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін застосовуються ціни, які діяли в день прийняття рішення про відшкодування.

Висновки

В якості висновку підводимо підсумки і основні положення курсової роботи. Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.

Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене.

Також, чинне законодавство України про працю обмежує розміри відрахувань

Матеріальна відповідальність працівників за шкоду, заподіяну власнику, настає за наявності таких умов : по-перше, прямої дійсної шкоди майну власника; по-друге, протиправність поведінки працівника, тобто збиток, заподіяна внаслідок порушення або невиконання трудових обов'язків; по-третє, причиною зв'язку між протиправною дією (бездіяльністю) працівника і виникли збитком; по-четверте, провини працівника, яка завдала шкоди, у формі умислу або необережності.

Відсутність хоча б одного з перерахованих умов звільняє працівника від обов'язку відшкодувати збитки.

При визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної працівниками самовільним використанням в особистих цілях технічних засобів ( автотракторов, тракторів, автокранів тощо), що належать підприємству, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах, слід виходити з того, що такий збиток, спричинений не при виконанні трудових (службових ) обов'язків, підлягають відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства, а саме ст . ст. 203, 453 Цивільного кодексу України . У цих випадках шкода відшкодовується у повному розмірі, включаючи і не отриманий підприємством прибуток від використання працівником технічних засобів.

Законодавство про матеріальну відповідальність надає працівнику, яка завдала шкоди, можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або частково. Це відшкодування працівник може здійснити шляхом внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для останнього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи збитки в натурі, працівник може передати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне майно на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене .

Якщо працівник добровільно не відшкодував заподіяну шкоду, законодавством передбачено примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заробітної плати працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середньомісячний заробіток, проводиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, шляхом відрахування із заробітної плати . Керівниками підприємств та їх заступниками покриття шкоди в межах середнього місячного заробітку може здійснюватися за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу.

Питання про відшкодування заподіяної шкоди може розглядатися судом за заявою працівника, який не згоден з розпорядженням про відрахування, зробленому власником або уповноваженим ним органом, або з розміром цього відрахування після розгляду його в комісії по трудових спорах або безпосередньо в суді.

Позов про необгрунтованість розпорядження власника або уповноваженого ним органу щодо відрахувань шкоди працівником може бути заявлений і до реалізації розпорядження про відрахування . Працівником може бути також заявлено позов про повернення суми, яка зайве виплачена їм добровільно на відшкодування збитку, коли відсутні підстави і умови для матеріальної відповідальності, збитки, відшкодовані їм у більшому розмірі, ніж це передбачено законом, та в інших випадках .

Також варто сказати, що суд, у кожному випадку повинен з'ясувати обставини, завдані чи підприємству матеріальні збитки діями працівника; чи складають ці збитки пряму дійсну шкоду працівника; завдані чи вони неправомірними діями працівника; чи входять до функцій працівника обов'язки, виконання яких призвело в заподіянню шкоди; в якій конкретно обстановці підприємству завдані збитки і чи є в цьому вина працівника; чи були працівникові створені умови, які б забезпечували збереження матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними.

Якщо заподіяну шкода стала не тільки внаслідок винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути вiдповiдно зменшений.

Перевіряючи матеріальне становище працівника, як умова застосування ст.137 КЗпП України, необхідно зібрати достатні докази про майновий стан працівника, яка притягається до матеріальної відповідальності (розмір заробітку, інших основних та додаткових доходів), його сімейний стан (кількість членів сім'ї, наявність утриманців і т . п.).

Відповідно до п.2 ст.133 КЗпП України керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники будь-яких структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники несуть матеріальну відповідальність у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів щодо запобігання простоїв, випуску недоброякісної продукції, розкрадань, знищення і псування матеріальних чи грошових цінностей .

Якщо посадова особа допустило кілька випадків заподіяння шкоди із зазначених вище підстав або по одному з них, суд має право стягнути у відшкодування збитку за кожен такий випадок грошові суми в межах середнього місячного заробітку винної особи.

Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу, у відповідності зі ст.233 КЗпП, встановлюється річний строк з дня виявлення, заподіяної працівником, збитку. Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем встановлення шкоди, виявленого внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.

Крім того, на роботодавця покладено велику кількість обов'язків. Такі як: працевлаштування працівників на попередній роботі після закінчення їх повноважень на виборній посаді (ст. 118 КЗпП) ; працевлаштування при переведенні на іншу роботу до іншого роботодавця ; працевлаштування інвалідів ( ст.172 КЗпП); працевлаштування та професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні, ПТУ, а також інших осіб, які не досягли 18 років ( ст.196 КЗпП); працевлаштування молодих фахівців .

Це була тільки зовсім невелика частина обов'язків, що стосуються обов'язкового працевлаштування громадян, що не стосується обов'язкових виплат, податків, зборів, відрахувань, а також інших зобов'язань .

Також, підставою настання матеріальної відповідальності роботодавця є порушення ним прав працівника, внаслідок чого йому було завдано матеріальну та моральну шкоду. Роботодавець зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові своїми діями або бездіяльністю, які порушують права працівника, відповідно до цивільного законодавства .

Так, відповідно до ч.1 ст.1172 ЦК України, роботодавець повинен відшкодувати шкоду, заподіяну з вини працівника під час виконання ним своїх трудових обов'язків. А також у відповідності зі ст.1191 ЦК, права вимоги в такому випадку роботодавець до працівника не має.

Якщо працівник перебував у цей момент в нетверезому стані, що є грубим порушенням трудових обов'язків, в силу цього, відповідно до закону саме працівник буде нести повну матеріальну відповідальність, зменшення розміру відшкодування за цю шкоду також, як правило, не допускається.

Також я хотіла би сказати, що відповідно до ст.24 Конституції України громадяни України мають рівні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних, та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання і т.д.

Наведеної конституційній нормі прямо суперечить ситуація, коли особа, яка безпосередньо завдала збитки і є в цьому винним, відповідає абсолютно різним способом залежно від того, чи заподіяно цю шкоду під час виконання трудової функції, чи знаходилася то особа у трудових відносинах з тим, кому заподіяло збиток. Тим більше є неприпустимим, що від цього залежить положення потерпілого, якому завдано збитків .

Так, статті 116, 117 КЗпП встановлюють, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, відбувається в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то призначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі виникнення спору про розмір суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен в зазначений термін виплатити суму, що не підлягає оскарженого. І для порівняння КЗпП України передбачає лише два види відповідальності працівника: це, згідно ст.147 КЗпП - догана, звільнення (за винятком деяких категорій працівників, наприклад, держслужбовців) .

До того ж КЗпП України (ст. 237 1) передбачає обов'язок роботодавця відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові, якщо порушення законних прав останнього призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Слід зазначити, що форма вини для притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності значення не має.

Ну і на завершення, слід сказати, що тягар доведення провини працівника в заподіянні збитку, за загальним правилом, покладається на власника, тобто діє презумпція невинності працівника.

З усього вищенаведеного, можна зробити висновок, що на сьогоднішній день українське трудове законодавство щодо роботодавця жорстоке, іноді навіть дискримінаційне. Законодавець встановив досить жорстоку відповідальність для роботодавця ( власника), і саме в цій частині трудового права думаю, потребує удосконалення.

Список використаних джерел

Законодавство

1. Конституція України від 28 червня 1996р. К.: Феміна, 1996р.

2. КЗпП України із змінами та доповненнями від 10 грудня 1971р № 322-ВР.

3. Кримінальний кодекс із змінами та доповненнями від 5 квітня 2001р № 2341-ВР.

4. Цивільний кодекс із змінами та доповненнями від 16 січня 2003р № 435-ВР.

5. Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992р № 2694-ВР.

6. Закон України "Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраденням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей" від 6 червня 1995 р. № 217/95-ВР.

7. Постанова пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. № 14.

8. Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення середньої місячної заробітної плати» від 8 лютого 1995 р. № 100.

9. Постанова ДКП СРСР та Секретаріатом ВЦРПС «Про перелік посад та робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність» від 28 грудня 1977 р. № 447/24.

10. Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" від 12 вересня 1991 р. № 1545.

11. Інструкця «Про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на одержання цінностей» затверджена наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99.

12. Положення «Про ведення касових операцій у національній валюті в Україні» затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637.

13. Постанова "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами від 8 липня 1994 р.

Література

14. Трудове право України: Підручник. / Прокопенко В. I.

15. Трудове право України: Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів// за ред. Пилипенка П.Д. - К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 р.

16. Берлач А.Л., Карпенко Д.О., Ковальський В.С., Колодій А.М., Олійник А.Ю., Підопригора О.О.; За ред. В.В. Копєйчикова, А.М. Колодій. Правознавство. Київ: Юрінком Інтер, 2004р.

17. Болотіна Н.Б. Трудове право України. Київ: Вікар, 2002.

18. Варфоломеєва Т.В., Пастухов В.П., Пеньківський В.Ф., Піцан О.М. Правознавство. Київ: Знання-Прес, 2001.

19. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди та компенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яснення, коментарі. - К.: Юрінком Інтер, 1998.

20. Вісник Верховного Суду України. - 1998р.

Размещено на Allbest.ru