Матеріальна відповідальність в трудовому праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття матеріальної відповідальності

2. Підстави та умови матеріальної відповідальності

3. Види матеріальної відповідальності

3.1 Обмежена матеріальна відповідальність

3.2 Повна матеріальна відповідальність

3.3 Колективна матеріальна відповідальність

4. Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові

5. Визначення розміру матеріальної відповідальності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Основу будь-якого суспільства складає трудова діяльність людей. Праця є незалежним від будь-яких суспільних форм умовою існування людини, і складає його вічну природну необхідність.

Громадська організація праці, що поєднує матеріальні (об'єктивні) і вольові (суб'єктивні) відносини, з одного боку, випробує на собі вплив технічних засобів праці, а з іншого боку - знаходиться під впливом різних форм суспільної свідомості (політики, моралі, права, естетики й ін.).

Актуальність проблеми і необхідність у правовому регулюванні організації праці обумовлена потребами суспільного виробництва і всім ходом його історичного розвитку. Нормативне регулювання є найбільш ефективним і технічним способом організації численних і різноманітних суспільних зв'язків, забезпечення їхньої стабільності і виконання, подолання сваволі у відносинах між людьми.

Призначення права також полягає в тому, щоб шляхом регламентації міри праці і міри винагороди за працю забезпечити справедливий розподіл між членами суспільства, як самої праці, так і його результатів.

Динамічність трудового права визначається не тільки економічними факторами, але і технологічними, організаційними і соціальними змінами в сфері праці, що мають у даний час глобальний характер.

Ці зміни викликали появу нових видів праці і нових форм її організації, нових видів зайнятості і соціально-трудових відносин. Усі перераховані обставини обумовили необхідність нового етапу реформування трудового права.

Потрібно сказати, суб'єкти трудового правовідносини знаходяться в нерівному положенні по відношенню один до одного. Працівник - економічно більш слабка сторона трудових правовідносин. Він знаходиться в більш залежному положенні від роботодавця, ніж роботодавець від нього. Працівник зобов'язаний підкорятися хазяйській владі роботодавця, виконувати його вказівки в процесі трудової діяльності, прагнути до забезпечення схоронності майна, довіреного в зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків. У свою чергу роботодавець зобов'язаний не тільки правильно організувати трудовий процес, але і вживати заходів по недопущенню виникнення майнового збитку.

Така нерівність суб'єктів трудового правовідносини обумовлює істотні розходження в правовому регулюванні матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником і працівника перед роботодавцем. Вони стосуються визначення розміру збитку, що відшкодовується, порядку і меж відшкодування, характеру правових норм, що регламентують матеріальну відповідальність.

Сьогодні, в умовах реформування трудового законодавства, даний різновид трудових правовідносин вимагає глибокого комплексного дослідження з метою розробки концепції розвитку правовідносин з матеріальної відповідальності, усунення колізій та прогалин у чинному законодавстві, та норм, які за своїм змістом не відповідають ринковим відносинам. Наукове дослідження питань правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору покликане допомогти удосконаленню як національного законодавства в сфері регулювання загальних питань матеріальної відповідальності, так і відповідних відомчих нормативно-правових актів.

Неоднорідність правового закріплення матеріальної відповідальності в різних сферах трудової діяльності, а саме: підстав і умов матеріальної відповідальності, порядку визначення розміру шкоди та процесуального порядку відшкодування шкоди і зумовили актуальність теоретичного дослідження основних рис цього інституту трудового права, розгляду можливості вдосконалення відповідної сфери правовідносин.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в сфері відповідальності суб'єктів трудових правовідносин України.

Відповідальність за трудовим правом - окремий вид юридичної відповідальності, що полягає у передбаченому нормами трудового права обов'язку працівника відповідати за вчинене трудове правопорушення і понести відповідні санкції. Підставою для такої відповідальності є трудове правопорушення -винне протиправне діяння, яке полягає у невиконанні або порушенні трудових обов'язків працівником. Трудове правопорушення складається з двох різновидів: дисциплінарного проступку і трудового майнового правопорушення.

Предметом дослідження є матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності полягає в обов'язку однієї сторони трудового договору - працівника або роботодавця відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі та порядку.

Мета дослідження полягає у всебічному аналізі, розкритті сутності і особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності за трудовим законодавством України, в розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення.

Методами дослідження є система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових та спеціальних методів, призначених для отримання об'єктивних достовірних результатів. Теоретичною основою дослідження є аналіз основної проблематики з позицій системного підходу й структурно-функціонального аналізу. Основними джерелами дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють правовідносини в сфері матеріальної відповідальності сторін трудового договору.

Наукова новизна дослідження полягає у розробці теоретичних положень щодо особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин. В результаті проведеного дослідження сформульовано нові наукові положення і висновки, які виносяться на захист:

- одержали подальшого розвитку теоретичні положення про сутність, правову природу і види матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин в Україні;

- удосконалено характеристику соціально-правового явища “ матеріальна відповідальність ”;

- обґрунтовано різні аспекти матеріальної відповідальності суб'єктів трудових правовідносин;

- розширено існуючі в науці трудового права функції та ознаки матеріальної відповідальності;.

Практичне значення дослідження визначається тим, що на їх основі, у поєднанні з іншими науковими розробками цього спрямування, здійснюватиметься позитивний вплив на функціонування та реформування інституту матеріальної відповідальності сторін трудових правовідносин в Україні.

шкода відповідальність трудовий працівник

1. Поняття матеріальної відповідальності

Матеріальна відповідальність як один з видів юридичної відповідальності становить собою обов'язок однієї сторони трудового договору - працівника або власника (уповноваженого ним органу) відшкодувати іншій стороні шкоду, заподіяну внаслідок винного, протиправного невиконання або неналежного виконання трудових обов'язків у встановленому законом розмірі й порядку.

Матеріальній відповідальності властиві усі ознаки юридичної відповідальності. Так, матеріальну відповідальність характеризує державний примус, тобто примус до виконання норм права. Ця ознака у різних галузях виявляється по-різному. Так, у цивільному та трудовому законодавстві передбачена можливість добровільного виконання обов'язку (добровільне відшкодування заподіяної шкоди). В усіх випадках діяльність щодо здійснення державного примусу можлива за умови додержання певного процедурно-процесуального порядку.

Підставою юридичної відповідальності являється правопорушення, яке вказує на момент виникнення юридичної відповідальності, породжує відповідні правовідносини і відповідну відповідальність особи, яка вчинила правопорушення.

Працівник повинен дбайливо ставитися до майна власника підприємства, установи, організації. У свою чергу власник (або уповноважений ним орган) повинен створити працівникам умови, що забезпечують повне збереження дорученого їм майна, забезпечити здорові та нешкідливі умови праці. Невиконання чи неналежне виконання таких обов'язків, покладених на сторони трудового договору, якщо внаслідок цього заподіяна матеріальна шкода, утворює собою трудове майнове правопорушення і є підставою для матеріальної відповідальності. Не являються правопорушеннями дії, які хоч і схожі з правопорушенням, але не визнаються такими внаслідок обставин, при яких вони були вчинені: при необхідній обороні, крайній необхідності та виробничо-господарському ризику.

Суб'єктами матеріальної відповідальності в трудовому праві в усіх випадках є працівник і роботодавець (власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа), з яким він перебуває в трудових правовідносинах.

Матеріальну відповідальність потрібно відрізняти від майнової відповідальності, передбаченої нормами цивільного права. Матеріальна відповідальність сторін трудового договору виникає при заподіянні шкоди тільки у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням трудових обов'язків. У трудовому праві відшкодуванню підлягає тільки пряма дійсна шкода і, як правило, в обмеженому розмірі - не більше середнього місячного заробітку працівника, який заподіяв шкоду. Ця відповідальність не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством; нестримані доходи або упущена вигода, на відміну від цивільного права, відшкодуванню не підлягають. У цивільному праві завжди діє принцип повного відшкодування шкоди. Межі матеріальної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини, виду майна, якому заподіяна шкода, характеру трудової функції, яку виконує працівник, чого немає в цивільному праві. За нормами трудового права працівники звільняються від матеріальної відповідальності за шкоду, яка може бути віднесена до категорії нормального виробничо-господарського ризику. «Для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов»[2,55], тобто діє презумпція невинності працівника, в той час як у цивільному праві встановлена презумпція вини заподіювана шкоди. Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності.

Матеріальна відповідальність працівника - це обов'язок працівника відшкодувати в установленому законом розмірі і порядку завдану ним пряму дійсну шкоду майну роботодавця протиправним винним порушенням прийнятих на себе за трудовим договором обов'язків. Матеріальній відповідальності працівника притаманний саме обов'язок відшкодувати завдану майнову шкоду. У разі відсутності такої шкоди матеріальна відповідальність настати не може. Таким чином, підставою матеріальної відповідальності є трудове майнове правопорушення. Цим вона відрізняється від штрафу, дисциплінарної відповідальності, позбавлення премії, винагороди за колективні наслідки роботи за рік.

Дисциплінарне стягнення може бути застосоване на підставі трудового дисциплінарного правопорушення і без завдання роботодавцю прямої дійсної майнової шкоди належному йому майну. Його призначення - подіяти на порушника дисципліни праці шляхом покладення на нього обов'язку нести невигідні правові наслідки особистого, матеріального, організаційного характеру за порушення своїх трудових обов'язків з метою впливу на його свідомість і волю та змінити останні в напрямку, передбаченому трудовим договором. Цю ж функцію виконує також матеріальна відповідальність. Але її основною функцією є правовідновлювальна, тоді як дисциплінарна відповідальність такої функції не виконує, а має на меті виховання у працівника почуття відповідальності за належне виконання прийнятих на себе трудових обов'язків і попередження нових порушень - відшкодувати завдану майнову шкоду. Ось чому притягнення винного до дисциплінарної відповідальності (а в певних випадках - до адміністративної чи кримінальної) не виключає його матеріальної відповідальності і навпаки.

Матеріальна відповідальність працівника за трудовим правом має три мети.

Перша, основна - захист майна роботодавця від його пошкодження, втрати, розкрадань і забезпечення відшкодування завданої шкоди працівником. Отже, матеріальна відповідальність працівника є правовідновлювальною, бо має насамперед основну мету - відновити майно роботодавця, якому він завдав шкоду. Тому притягнення працівника до матеріальної відповідальності не виключає застосування до винного дисциплінарного стягнення, через те що винний працівник одночасно з завданням майнової шкоди (майнове трудове правопорушення) вчиняє трудове дисциплінарне правопорушення (дисциплінарний проступок) (ч. З ст. 130 КЗпП України).

Друга - забезпечення гарантії працівнику при покладенні на нього матеріальної відповідальності, охорона його заробітної плати від надмірних, незаконних і безпідставних стягнень. Ця мета інституту матеріальної відповідальності є гарантійною.

Третя - виховання у працівника уважного, бережливого, старанного, дбайливого ставлення до майна роботодавця, яке передається йому для виконання його трудової функції, для попередження завдання нової шкоди майну роботодавця.

Таким чином, правовий інститут матеріальної відповідальності за трудовим законодавством виконує правовідновлювальну, гарантійну, попереджувально-виховну функції. Але основною, яка визначає її правову природу, є правовідновлювальна. Гарантійна і попереджувально-виховна функції є супроводжуючими, які треба враховувати для визначення мотивів, поведінки працівника при обранні правових і громадських заходів забезпечення трудового правовідношення.

2. Підстави та умови матеріальної відповідальності

Загальні підстави умови матеріальної відповідальності визначені ст. 130 КЗпП. На відміну від цивільного права, що також визначає умови майнової відповідальності, трудове право виділяє з цих умов підставу матеріальної відповідальності - пряму дійсну шкоду. Лише тільки за наявності цієї підстави - шкоди - можна ставити питання про те, чи може працівник бути притягнутий до відповідальності, чи є умови цієї відповідальності.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз'яснив: «Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати. Згідно зі ст.130 КЗпП не одержані або списані в дохід держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.»[7,5].

До прямої дійсної шкоди можуть бути також віднесені й суми незаконно нарахованої заробітної плати і премії, вартість пального й мастил, сировини, напівфабрикатів та інших матеріальних цінностей, безпідставно списаних у зв'язку з викривленням даних про обсяг робіт.

Неодержання підприємством прибутку, який очікувався і очікувався, у зв'язку з неправомірними діями працівника прямої шкоди на створює, тому немає підстав для притягнення його до матеріальної відповідальності. Це упущена вигода, а не пряма шкода. Цим моментом матеріальна відповідальність за трудовим правом відрізняється від майнової відповідальності за цивільним правом, яким передбачена відповідальність і за неодержані прибутки. Не можуть включатися до шкоди, що підлягає відшкодуванню, неодержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов'язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов'язків, так само як і інші неодержані прибутки.

Шкода повинна бути такою, що реально настала для підприємства. Коли працівник самовільно використовує для власних потреб техніку - автомашини, трактори, станки, інше обладнання, пряму дійсну шкоду становлять амортизація техніки, витрати пального, мастильних матеріалів, електроенергії, необхідність найму і використання техніки інших підприємств.

Пряма дійсна шкода є саме підставою, що зумовлює перевірку умов можливості настання матеріальної відповідальності працівника. За наявності шкоди для настання матеріальної відповідальності необхідні ще три умови: протиправна поведінка працівника, причинний зв'язок між протиправною поведінкою працівника і результатом у вигляді шкоди, що настала, і вина працівника.

Протиправними вважаються такі дії чи бездіяльність працівника, які становлять порушення норм поведінки, встановлені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 29 грудня 1992 р. роз'яснив, що при вирішенні питання про покладення матеріальної відповідальності необхідно визначити обставини, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. «Зокрема, з'ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов'язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності. ( Абзац другий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3 ( v0003700-97 ) від 28.03.97 )» [7,4]

Якщо шкоду заподіяно декількома працівниками, необхідно визначити, які конкретно порушення трудових обов'язків допустив кожен працівник.

Законодавство про матеріальну відповідальність не пов'язує протиправну поведінку працівника з порушенням конкретних правил, які б були закріплені в нормативних актах. Тому це можуть бути конкретні обов'язки, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також обов'язки, взяті на себе працівниками, трудовим колективом в трудових договорах, контрактах, колективному договорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 130 КЗпП «На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за неодержані підприємством прибутки, за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності.» [2,51]

Нормальний виробничо-господарський ризик повинен погоджуватись з тією метою, для якої його застосовують; бажаний результат не може бути досягнутий звичайними, неризикованими діями; можливість шкідливих наслідків при нормальному ризику завжди повинна бути ймовірною. Там, де йдеться про свідоме заподіяння шкоди, виправданий ризик відсутній. Ризикувати можна тільки матеріальними цінностями, а не життям чи здоров'ям людини. При цьому ризик повинен ретельно готуватися.

Стан крайньої необхідності виключає протиправну поведінку працівника. Дії визнаються вчиненими у стані крайньої необхідності, коли вони вжиті для усунення загрози суспільним інтересам, майну підприємства, правам особи або інших громадян, якщо загроза за даних обставин не могла бути відвернена іншими засобами і якщо заподіяна шкода є значно меншою, ніж та, яку відвернено.

Безспірним підтвердженням протиправності дій чи бездіяльності працівника, який заподіяв матеріальну шкоду, є притягнення його за це до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності. Але матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника не тільки у випадках, коли його притягнуто до інших видів юридичної відповідальності. Тому відмова в порушенні кримінальної справи, адміністративного провадження, а також не притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності не свідчить про відсутність умов для притягнення його до матеріальної відповідальності.

Протиправна дія чи бездіяльність працівника створює умову покладення на нього матеріальної відповідальності лише тоді. коли шкода настала не тільки після протиправних дій чи бездіяльності, але й була заподіяна саме ними. Між діями чи бездіяльністю працівника і наслідками, що настали у вигляді прямої дійсної шкоди, повинен бути причинний зв'язок, тому причинний зв'язок є другою умовою для покладення на працівника матеріальної відповідальності. За відсутності причинного зв'язку між протиправними діями і протиправною бездіяльністю і наслідкам, що настали, працівник не може бути притягнений до матеріальної відповідальності.

Протиправна поведінка працівника і причинний зв'язок є об'єктивними умовами матеріальної відповідальності, тобто такими умовами, що не залежать від волі працівника. Тому є неправильними твердження, що у працівника є протиправна поведінка або він є винним. Вина є третьою умовою матеріальної відповідальності і становить саме суб'єктивну умову відповідальності, тобто певний стан волі особи, що вчинила протиправні дії чи допустила бездіяльність.

Якщо будь-які винні дії чи винна бездіяльність працівника, що викликали заподіяння шкоди майну, будуть одночасно і протиправними, то далеко не всі протиправні дії чи бездіяльність будуть винними.

Розрізняють дві форми вини: умисел і необережність. Умисел може бути прямим і побічним, необережність виражається у недбалості і самовпевненості. Залежно від форми вини законодавство про матеріальну відповідальність встановлює в окремих випадках різні види відповідальності: обмежену чи повну.

Отже, відповідно до ст. 138 КЗпП обов'язок доказування наявності умов для притягнення працівника до матеріальної відповідальності покладається на власника або уповноважений ним орган. Відсутність підстави чи хоча б однієї з умов матеріальної відповідальності виключає можливість притягнення працівника до матеріальної відповідальності.

3. Види матеріальної відповідальності

Залежно від порядку притягнення, розміру заподіяної шкоди та обсягу відшкодування матеріальна відповідальність працівника за трудовим законодавством може бути двох видів - обмеженою або повною. У зв'язку з тим, що в процесі виконання обов'язків працівник застосовує різноманітні засоби та предмети праці і через це зазнає ризику заподіяти майнову шкоду роботодавцеві через необережність чи недостатню обачність, законодавство про працю визначає основним видом матеріальної відповідальності обмежену. Вона поширюється на всіх працівників, незалежно від їх місця в організаційному чи функціональному порядку праці трудового колективу і незалежно від того, це працівник чи керівник процесу праці. Повна матеріальна відповідальність настає в окремих випадках, передбачених трудовим законодавством.

3.1 Обмежена матеріальна відповідальність

Обмежена матеріальна відповідальність працівників. Сутність обмеженої матеріальної відповідальності полягає в тому, що працівник зобов'язаний нести матеріальну відповідальність за заподіяну роботодавцеві майнову шкоду в розмірі цієї шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Середня місячна заробітна плата відповідно до Порядку обчислення середньої місячної заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата»[8,6]

Якщо заподіяна працівником шкода перевищує його середній місячний заробіток, це перевищення працівник не покриває, воно лягає в певних випадках на керівника процесу праці, якщо той також винен у заподіянні шкоди. Не відшкодована працівником і керівником процесу праці майнова шкода лягає на роботодавця. Обмежена матеріальна відповідальність настає в усіх випадках, якщо не має підстав притягти працівника до повної матеріальної відповідальності, а також у випадках, передбачених ст. 133 КЗпП України. Законодавством про працю не визначено вичерпного переліку випадків, коли працівник притягається до обмеженої матеріальної відповідальності. Обмежену матеріальну відповідальність не можна визначити як неповну чи часткову, оскільки при заподіянні шкоди меншого розміру, ніж середня заробітна плата працівника, останній нестиме відповідальність у повному розмірі шкоди. Розмір відшкодування не визначатиметься часткою заподіяної шкоди, а залежатиме від розміру середньої місячної заробітної плати працівника.

Хоча будь-який працівник за заподіяну майнову шкоду, як правило, несе обмежену матеріальну відповідальність, однак підстави цієї відповідальності у працівника і керівника процесу праці можуть бути різними. Обмежена матеріальна відповідальність працівника (п. 1 ст. 133 КЗпП) виникає за будь-яку майнову шкоду, заподіяну ним роботодавцеві з необережності. Вона може бути викликана зіпсуттям чи знищенням матеріалів, напівфабрикатів, виробів продукції, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих роботодавцем працівнику в користування, а також обладнання, машин, енергоносіїв тощо. Якщо працівник умисно заподіює шкоду, то він несе матеріальну відповідальність за п. 5 ст. 134 КЗпП України шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;» [2, 52]. Унаслідок цього в кожній конкретній ситуації при притягненні працівника до матеріальної відповідальності необхідно з'ясувати як предмет посягання, так і форму вини - умисел чи необережність.

Таким чином, під обмеженою матеріальною відповідальністю розуміється така ступінь відповідальності, за якою працівник повинен відшкодувати збитки у розмірі не вище заздалегідь встановленої межі. Якщо ж фактичний розмір шкоди перевищує цю встановлену межу, то та частина шкоди, що перевищує межу, відшкодуванню не підлягає.

3.2 Повна матеріальна відповідальність

Повна матеріальна відповідальність працівників. Сутність повної матеріальної відповідальності полягає в тому, що на працівникові лежить обов'язок нести відповідальність за заподіяну роботодавцеві з вини працівника пряму дійсну шкоду в повному обсязі без будь-якого обмеження. ЇЇ встановлено головним чином для тих категорій працівників, які обіймають посади чи виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, зобов'язані забезпечити їх повне зберігання і в деяких інших випадках (статті 134,237 КЗпП України та деякі інші нормативні акти). Ці випадки такі.

1. Між працівником і роботодавцем уклад ено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.

Під зберіганням розуміється збереження в повній цілості, наявності, відсутності пошкоджень, зіпсуття. Такий договір роботодавець може укласти не з усяким працівником, робота якого, на його думку, безпосередньо пов'язана зі зберіганням тощо цінностей, а тільки з тим, який передбачений у переліку, затвердженому в установленому законом порядку. Перелік посад та робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність, затверджено постановою ДКП СРСР та Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 і діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12 вересня 1991 р. № 1545 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP". Цей Перелік складається з двох частин: у першій зазначено посади працівників, з якими можуть укладатися договори про повну матеріальну відповідальність (наприклад, завідувачі касами, завідувачі магазинами тощо); у другій перелічено роботи, на виконання яких може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність (наприклад, видача грошей через касу тощо). Перелік не підлягає розширеному тлумаченню. Якщо договір про матеріальну відповідальність укладено з працівником, посаду якого не передбачено в Переліку, цей договір вважається недійсним (нікчемним), і такий працівник несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах, тобто в обмеженому розмірі, якщо законодавством не передбачено матеріальну відповідальність у межах повного розміру шкоди на інших підставах. Договір про повну матеріальну відповідальність не може бути укладений із неповнолітніми.

Укладення договору про повну матеріальну відповідальність є однією з важливих умов трудового договору з працівником, який обіймає посаду чи виконує роботу, безпосередньо пов'язану зі зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Відсутність такого договору позбавляє роботодавця права стягнути заподіяну шкоду в повному розмірі (якщо тільки працівник не відповідає в такому розмірі внаслідок припису закону). В цьому разі роботодавець має право вимагати покриття шкоди за недостачу переданого працівнику майна та інших цінностей лише в обмеженому розмірі. Тому працівник зобов'язаний укласти з роботодавцем такий договір. У разі його відмови від укладення договору про майнову відповідальність згідно з вимогами законодавства роботодавець може запропонувати переведення його на іншу роботу, що відповідає його спеціальності, кваліфікації і не пов'язана безпосередньо зі зберіганням, обробленням, продажем (відпуском), переведенням чи застосуванням у процесі виробництва переданих йому цінностей. За відсутності такої роботи або в разі відмови працівника від запропонованої йому іншої роботи роботодавець має право звільнити його за п. 1 ст. 40 чи п. 3 ст. 40 КЗпП України (за останнім пунктом у тому разі, якщо укладення такого договору було передбачено трудовим договором).

Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність складається у двох примірниках, із яких перший знаходиться у роботодавця, а другий - у працівника. Дія договору поширюється на весь час роботи з ввіреними цінностями.

Договір про повну матеріальну відповідальність не змінює вказівка роботодавця про покладення на працівника повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілісності ввірених цінностей і ознайомлення з ним працівника.

На підставі договору про матеріальну відповідальність працівник несе повну матеріальну відповідальність не тільки за недостачу понад передбачені норми цінностей, а й узагалі за незабезпечення зберігання майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання від пошкодження. У той же час за шкоду, заподіяну таким працівником іншому майну роботодавця, яким він користується в процесі праці для виконання інших цілей, він несе матеріальну відповідальність на загальних підставах з іншими працівниками.

2. Майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Підставою повної матеріальної відповідальності в даному випадку є заподіяння шкоди невиконанням чи неналежним виконанням прийнятого працівником на себе обов'язку виконати окреме трудове завдання - одержати від третьої особи чи матеріально відповідального працівника трудового колективу за разовою довіреністю або іншим разовим документом під свою відповідальність визначене майно та інші цінності і передати його (повернути) в цілості і збереженості роботодавцеві. Коло осіб, яким може видаватися довіреність на отримання цінностей, законодавчо не визначене. Таке окреме завдання може взяти на себе будь-який працівник трудового колективу.

Порядок видачі разових довіреностей і відпуску по них товарно-матеріальних цінностей установлено статтями 244-246 ЦК України, а також Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернених та використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. № 99.

Довіреність підписується керівником та головним бухгалтером підприємства або їх заступниками та особами, які на те уповноважені керівником підприємства. До видачі довіреностей особи інструктуються про порядок і строки використання та звітування про використання довіреностей або повернення невикористаної довіреності. Забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані. Строк дії довіреності встановлюється залежно від можливості одержання та вивезення відповідних цінностей за нарядом, рахунком, накладною або іншим документом, що їх замінює, на підставі якого видана довіреність, однак не більше як на 10 днів.

Особливості одержання матеріальних цінностей за разовою довіреністю, а також за іншими разовими документами полягають у тому, що працівник одержує їх не для збереження, а, як правило, для вчинення яких-небудь разових операцій (наприклад, одержання товару і його доставка на підприємство). Разова довіреність або інші разові документи для вчинення операцій із матеріальними цінностями можуть бути видані тільки особам, що працюють у даній організації. Відмова працівника від одержання матеріальних цінностей за разовими документами для вчинення операцій, що не входять до кола його посадових обов'язків, не є порушенням трудової дисципліни, оскільки покласти повну матеріальну відповідальність на працівника можна тільки за його згодою.

3. Шкоду заподіяно діями працівника, які мають ознаки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку.

Для притягнення до матеріальної відповідальності за цією підставою достатньо встановити в діях працівника ознаки діянь, що переслідуються у кримінальному порядку. Згідно зі ст. 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Доказом факту вчинення злочинних діянь може служити вирок суду. Відповідальність настає незалежно від виконуваної роботи або посади, яку обіймає працівник, і від того, чи є працівник матеріально відповідальною особою.

Працівник не притягується до повної матеріальної відповідальності лише у випадках, коли оголошується виправдувальний вирок або кримінальна справа припиняється за відсутністю складу чи події вчинення злочину. Проте при винесенні виправдувального вироку (закритті провадження в кримінальній справі) за відсутністю складу злочину суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, має право з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

Особливістю застосування даної підстави повної матеріальної відповідальності є те, що зниження розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, не припускається, якщо її заподіяно злочином, учиненим із корисливою метою. Зменшення розміру шкоди, заподіяної злочинною халатністю, можливо у виключних випадках за наявності умов, зазначених у ст. 137 КЗпП України, з обов'язковим наведенням у вироку мотивів ухваленого рішення.

4. Шкоду заподіяно працівником, який перебував у нетверезому стані.

Для притягнення до повної матеріальної відповідальності за цією підставою не мають значення спеціальність працівника, посада, а також форма вини. У кожному конкретному випадку необхідно довести факт перебування працівника в нетверезому стані, який повинен бути доведений належним чином (висновок відповідного медичного органу, складений акт, показання свідків та ін.). У цьому випадку враховується також токсичне та наркотичне сп'яніння.

За загальним правилом зменшення розміру відшкодування в цьому випадку не допускається. Це пояснюється тим, що поява на роботі в нетверезому стані є грубим порушенням трудової дисципліни.

5. Шкоду заподіяно нестачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих роботодавцем працівникові в користування.

Матеріальну відповідальність у повному розмірі заподіяної з вини працівника шкоди в даному випадку встановлено у зв'язку з наявністю його шкідливих дій стосовно майна, відносно якого працівник повинен виявити особливу турботу, дбайливість та бережливість. Повна матеріальна відповідальність працівника за цією підставою можлива тільки у випадках умисного знищення або умисного псування виданого працівнику майна. І тільки в разі нестачі можлива будь-яка форма вини. Умисне заподіяння шкоди має бути підтверджено фактом наявності умислу та свідомого бажання працівника в ході виробничого процесу заподіяти підприємству шкоду або допустити її настання. При цьому слід мати на увазі, що завдання роботодавця полягає в тому, аби довести намір працівника.

Основна відмінність матеріальної відповідальності за даною підставою і матеріальної відповідальності за п. 1 ст. 133 КЗпП України полягає у формі вини. Якщо відповідальність у межах середнього місячного заробітку настає у разі псування або знищення майна через недбалість, то повна - при умисному знищенні або умисному псуванні того самого майна.

6. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

Правовими приписами така відповідальність установлена, наприклад, для таких категорій працівників:

а) касирів за будь-яку шкоду прийнятим ними цінностям, заподіяну їх необережними чи умисними діями;

б) працівників роздрібної торговельної мережі за зіпсуття чи нестачу довірених їм товарно-матеріальних цінностей, а також за пошкодження чи втрату іншого довіреного їм майна;

в) працівників, які вчинили розкрадання, знищення (зіпсуття), допустили нестачу або втрату дорогоцінних металів, каміння та валютних цінностей;

г) працівників сільськогосподарських підприємств у разі розкрадання чи загибелі тварин, які належать цим підприємствам;

ґ) працівників автомобільного транспорту за перевитрачення пального;

д) працівників - молодих спеціалістів, які навчалися за договорами підприємства з вищим навчальним закладом, у разі звільнення з ініціативи роботодавця за порушення трудової дисципліни чи за власним бажанням без поважних причин протягом трьох років обов'язкової роботи;

е) службових осіб у разі одержання премій унаслідок викривлення з їхньої вини даних про виконання робіт та ін.

При притягненні працівника до повної матеріальної відповідальності за цією підставою необхідно мати на увазі, що це повинно бути встановлено спеціальним законом або іншим нормативно-правовим актом. Тому в кожному конкретному випадку треба з'ясувати, за який вид шкоди встановлено таку відповідальність і чи належить працівник до категорії осіб, передбачених у відповідному законодавчому акті.

Так, згідно з п. 4.8 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. № 637, касир відповідно до законодавства України несе повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ним цінностей. Касиру забороняється передовіряти виконання дорученої йому роботи іншим особам.

7. Шкоду заподіяно не при виконанні трудових обов'язків.

Поняття "не при виконанні трудових обов'язків" є неоднозначним, тому слід зважати на таке.

Шкода вважається заподіяною працівником не при виконанні трудових обов'язків, коли працівник за дозволом роботодавця використає його засоби виробництва (автомобіль, трактор та ін.) для задоволення своїх особистих потреб і завдасть шкоди. За неї він буде нести відповідальність хоча в повному розмірі, але за нормами трудового законодавства (п. 7 ст. 134 і ст. 137 КЗпП України).

Шкода буде вважатися заподіяною не при виконанні трудових обов'язків, якщо працівник самовільно, без дозволу роботодавця використає його засоби виробництва для задоволення своїх особистих потреб і завдасть йому шкоди. У цьому разі працівник узагалі несе матеріальну відповідальність не за трудовим, а за цивільним законодавством [](п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику по справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їхніми працівниками"). Як наслідок шкода відшкодовуватиметься в повному розмірі, включаючи не отримані підприємством доходи від використання зазначених технічних засобів.

Якщо ж працівник в інтересах роботодавця для забезпечення належного здійснення процесу праці виконує не свої трудові обов'язки, а обов'язки іншого працівника і завдасть шкоди, то це не вважатиметься шкодою "не при виконанні трудових обов'язків". За неї працівник відповідає як за шкоду, заподіяну при виконанні трудових обов'язків, тобто на загальних підставах.

Таким чином, повну матеріальну відповідальність несе працівник, посада якого зазначена в спеціальному переліку, коли з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність і коли шкода заподіяна незабезпеченням цілості майна або інших цінностей, що передані йому для зберігання або для інших цілей. За відсутності цих умов на працівника за заподіяну шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо з інших підстав він не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі.

3.3 Колективна матеріальна відповідальність

Різновидом повної матеріальної відповідальності за договором є колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Вона встановлюється, якщо:

- її передбачено Переліком робіт, при виконанні яких може вводитися бригадна матеріальна відповідальність;

- робота виконується працівниками спільно і розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, уклавши з ним договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, неможливо;

- власником або уповноваженим ним органом працівникам створено умови, необхідні для нормальної роботи і забезпечення повної цілості переданих їм цінностей.

Поряд з договорами про повну індивідуальну матеріальну відповідальність працівників чинне трудове законодавство передбачає можливість укладення письмового договору про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, укладаються договори про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Вводиться колективна (бригадна) матеріальна відповідальність власником або уповноваженим ним органом за узгодженням з профспілковим комітетом. «Письмовий договір про колективну матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади)» [2,53]. Оскільки колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється за згодою всіх членів колективу (бригади), при включенні до складу бригади нових членів, а також при призначенні її керівника враховується думка колективу бригади. Відповідно до Типового договору в договорі про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність визначаються взаємні права й обов'язки власника (уповноваженого ним органу) і бригади. Так, кожний член бригади має право брати участь у прийманні матеріальних цінностей, здійснювати взаємний контроль за роботою по зберіганню, обробці (відпуску), перевезенню або застосуванню в процесі виробництва цінностей, брати участь в інвентаризації цінностей, що передаються колективу, в необхідних випадках вимагати проведення інвентаризації, заявляти про відведення окремих членів бригади, якщо вони, на його думку, не можуть забезпечити збереження ввірених бригаді цінностей тощо.

Відповідно до ст. КЗпП України колективна (бригадна) матеріальна відповідальність встановлюється власником або уповноваженим ним органом за узгодженням із профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. Письмовий договір про таку відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Бригади матеріально відповідальних осіб комплектуються на основі принципу добровільності. Зарахування в бригаду нових працівників здійснюється за згодою бригади. У разі відмови працівника від укладання договору про матеріальну відповідальність керівник підприємства зобов'язаний запропонувати працівнику іншу роботу, що відповідає його кваліфікації. За відсутності такої роботи або відмови працівника від запропонованої йому іншої роботи він може бути звільнений у порядку, встановленому чинним законодавством про працю. Договір про матеріальну відповідальність не може бути укладений із неповнолітніми, а також з особами, роботу яких не включено до Переліку робіт, при виконанні яких може вводитися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність.

Керівник бригади призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства. При цьому має враховуватися думка колективу (бригади). У разі зміни керівника колективу (бригади) або виходу з колективу більше половини початкового складу працівників договір має бути переукладений. Якщо ж із складу бригади вибувають окремі працівники або приймаються нові, то в цих випадках договір не переоформлюється, а проти підпису вибулого члена вказується дата його вибуття, і знову прийнятий працівник підписує договір із зазначенням дати вступу в бригаду.

Заподіяна шкода розподіляється між членами колективу (бригади) пропорційно місячній тарифній ставці (посадового окладу) і фактично відпрацьованому часу за період з останньої інвентаризації до дня виявлення шкоди. Члени колективу (бригади) звільняються від відшкодування шкоди:

а) якщо встановлено, що шкоду заподіяно не з їхньої вини;

б) якщо відомі конкретні винуватці заподіяної шкоди з числа членів даного колективу (бригади).

У випадках, коли в несхоронності матеріальних цінностей, крім членів бригади, з якими укладено договір, винні службові особи, суд обговорює питання про притягнення їх до участі у справі як співвідповідачів і визначає частину шкоди, яка відповідає ступеню вини кожного з них, і розмір шкоди, що піддягає відшкодуванню з урахуванням виду і меж матеріальної відповідальності, яка на них покладається. Решта шкоди розподіляється між членами бригади згідно з договором про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Отже, колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації . Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади).

Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

4. Матеріальна відповідальність власника за шкоду, заподіяну працівникові

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:

- при порушенні права працівника на працю (у випадках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільнення працівника);

- за незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров'я працівника при виконанні трудових обов'язків, каліцтва, у разі смерті працівника);

- при порушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення, оформлення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату);

- при незабезпеченні збереження особистих речей працівника під час роботи (у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю. Серед них - передбачений ст. КЗпП «правовий захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи» [2,6]. У літературі було висловлену думку: «В законодавстві повинна бути передбачена матеріальна відповідальність власника в зв'язку з незаконною відмовою в прийомі на роботу в тих випадках, коли прийом на роботу є обов'язковим для підприємства внаслідок вказівки закону, відповідного акта або угоди сторін (наприклад, при прийомі на роботу вагітної жінки, жінки, що має дитину у віці до 3 років, при прибутті молодого фахівця за направленням, при переведенні тощо). У цих випадках відмова в прийомі на роботу є порушенням суб'єктивного права громадянина, яке він може оскаржити до суду. Ненадання у таких випадках роботи породжує вимушений прогул і втрату заробітку. Ця обставина створює в свою чергу підставу при незаконності дій власника або уповноваженого ним органу для стягнення на користь працівника заробітку за час вимушеного прогулу, тобто для залучення підприємства до матеріальної відповідальності.» [16,26]

Конституції України встановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод громадян, ст. 22 КЗпП передбачено заборону необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу. Таким чином, необґрунтована відмова роботодавця у прийнятті на роботу не тільки осіб, зазначених у ст. 232 КЗпП, а будь-якої особи, яка має трудову праводієздатність, і якщо така відмова спричинила майнову шкоду особі, є підстави порушувати питання про притягнення винного в цьому роботодавця до матеріальної відповідальності перед такою особою. Щоправда, залишається дискусійним питання, про який саме вид майнової відповідальності у такому випадку може йти мова: про матеріальну за трудовим правом чи майнову за цивільним правом, адже трудові відносини ще не виникли? В усякому випадку це питання заслуговує на прискіпливе наукове обговорення.