Кримінологічна характеристика хабарництва

Вимагання хабара є не тільки кваліфікуючою ознакою одержання хабара, але й служить підставою звільнення хабародавця від кримінальної відповідальності. Тому вимога хабара за вчинення (невчинення) з використанням службового становища таких дій, які спрямовані на задоволення незаконних (протиправних) інтересів хабародавця, не може розглядатися як вимагання хабара. Вимагання хабара має місце, наприклад, у випадку коли інспектор ДАІ вимагає хабар, погрожуючи скласти протокол про порушення правил дорожнього руху щодо водія, який цих правил насправді не порушував. Проте склад вимагання хабара відсутній, якщо той же інспектор ДАІ вимагає хабар за знищення протоколу, погрожуючи у противному випадку притягнути водія до відповідальності за порушення, яке той насправді вчинив.

При вимаганні хабара службова особа може реалізувати погрозу, яка висловлена на адресу хабародавця, і вчинити з використанням свого службового становища дії, що фактично заподіюють шкоду його законним інтересам. Якщо при цьому вчинені нею дії містять ознаки самостійного складу злочину (наприклад, службове зловживання, перевищення влади, незаконні затримання, привід або арешт, притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності), то вони підлягають додатковій кваліфікації за відповідними статтями Кримінального кодексу [9, с. 583].

Одержання хабара, поєднане з його вимаганням, визнається закінченим злочином не з моменту пред'явлення самої вимоги про його давання, а за фактичним одержанням вимагачем хоча б частини хабара. Тому у випадках, коли особа, у якої вимагали хабар, не передає його з причин, які не залежать від волі вимагача, дії останнього залежно від конкретних обставин справи слід кваліфікувати як готування до одержання хабара шляхом вимагання або як замах на вчинення цього злочину (п. 17 вищезазначеної Постанови ПВСУ). При цьому пред'явлення самої вимоги хабара, яка підкріплюється погрозою заподіяння шкоди законним інтересам хабародавця, слід кваліфікувати за ст. 14 та ч. 2 ст. 368 КК як готування до одержання хабара, поєднаного з вимаганням.

Якщо у діях службової особи, яка одержала хабар, є декілька кваліфікуючих ознак, передбачених і в ч. 2, і в ч. З ст. 368 КК, вчинене слід кваліфікувати лише за ч. З ст. 368 КК, а в обвинувальному висновку та мотивувальній частині вироку необхідно вказувати всі кваліфікуючі ознаки злочину.

При вчиненні злочину, передбаченого ст. 368 КК, у співучасті така кваліфікуюча ознака одержання хабара, як повторність, впливає на відповідальність тільки тих співучасників, на боці яких є ця ознака. Інші кваліфікуючі ознаки одержання хабара (відповідальне або особливо відповідальне становище службової особи, великий чи особливо великий розмір хабара та його вимагання) впливають на відповідальність будь-якого із співучасників, але за умови, якщо співучасник усвідомлював наявність цих ознак [12, с. 381].

4. Одержання хабара і суміжні злочини

Злочином із найближчим суміжним складом щодо злочину «одержання хабара» є злочин «давання хабара», визначений законодавцем у статті 369 КК. Ознаки предмета даванні хабара абсолютно аналогічні ознакам предмета одержання хабара. Тому всі згадані вище особливості кваліфікації діяння, пов'язані з предметом одержання хабара, стосуються і кваліфікації дій хабародавця.

За змістом закону давання хабара з об'єктивної сторони полягає в передаванні службовій особі матеріальних цінностей, права на майно чи вчинення на її користь чи користь третьої особи дій майнового характеру за виконання чи невиконання дії, яку та повинна була або могла виконати з використанням службового становища.

Давання хабара службовій особі може здійснюватися особисто хабародавцем чи через посередника або співучасника. Особливістю даванні хабара через посередника чи іншого співучасника є те, що, передаючи предмет хабара через співучасника, хабародавець може не знати, якій конкретно службовій особі призначається хабар.

У законі сказано, що хабар одержується службовою особою «за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, або третьої особи будь-якої дії». Однак, за змістом закону, ця ознака повинна мати розширювальне тлумачення. Пленум Верховного Суду України, який зазначив, що склад цього злочину буде не тільки тоді, коли хабар передається за вчинення певних дій в інтересах того, хто дав хабар, але й тоді, коли його передано в інтересах інших фізичних чи юридичних осіб. Тобто хабар може даватися з метою задоволення певних потреб родичів, близьких, просто знайомих того, хто дає хабара, а також для задоволення певних інтересів підприємств, організацій, установ [16, с. 482].

Службова особа, яка дала хабар за одержання певних благ, пільг чи переваг для установи, організації чи підприємства, несе відповідальність за давання хабара, а за наявності до того підстав - і за інший злочин (зловживання владою або службовим становищем, розкрадання тощо).

Склад злочину, передбаченого ст. 369 Кримінального Кодексу України, в діях службової особи буде і тоді, коли вона дала вказівку підлеглому добиватися таких благ, пільг чи переваг шляхом підкупу інших службових осіб, надала для цього кошти чи інші цінності або розпорядилася їх виділити, надала законного вигляду виплатам у випадках даванні хабарів у завуальованих формах тощо. Якщо ж службова особа лише рекомендувала підлеглому добиватися благ, пільг чи переваг за хабарі, відповідальність за давання хабара несе той працівник, який, виконуючи таку рекомендацію, передав незаконну винагороду. Дії службової особи в цьому випадку можуть кваліфікуватися як підбурювання до даванні хабара.

Давання хабара вважається закінченим злочином з моменту, коли службова особа прийняла хоча б частину хабара. Якщо запропонований хабар не прийнято, дії хабародавця слід кваліфікувати як замах на давання хабара. Таким чином, правова оцінка дій особи, яка дає хабар, залежить певною мірою і від дій особи, яка одержує хабара.

Суб'єктом даванні хабара може бути як приватна, так і службова особа.

З суб'єктивної сторони давання хабара - злочин, який характеризується прямим умислом. Змістом умислу хабародавця охоплюється усвідомлення того, що він надає службовій особі незаконну матеріальну винагороду за виконання чи невиконання нею будь-яких дій з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Якщо особа, надаючи службовій особі незаконну винагороду, з тих чи інших причин не усвідомлює, що вона дає хабар (наприклад, у зв'язку з обманом чи зловживанням довірою), вона не може нести відповідальність за давання хабара [12, с. 669].

Не буде складу давання хабара, так само як і одержання хабара, у тому випадку, коли той, хто дає хабар, помилково вважав, що передавання матеріальних цінностей або надання послуг матеріального характеру здійснюється правомірно.

Кваліфікуючою обставиною даванні хабара закон визначає повторність її вчинення (п. 2 ст. 369 Кримінального Кодексу). Повторною, як це випливає із закону (п. 3 примітки до ст. 368 Кримінального Кодексу), визнається давання хабара, вчинена особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 368, 369 Кримінального Кодексу, тобто або давання хабара, або його одержання.

Отже, давання та одержання хабара частково співпадають з суб'єктивної сторони, суб'єкта, об'єктивної сторони, та повністю з об'єкту.

Іншим злочином із суміжним складом по відношенню до одержання хабара є провокація хабара. Провокацію хабара закон (ст. 370 Кримінального Кодексу) визначає як свідоме створення службовою особою обстановки і умов, що викликають пропонування чи одержання хабара, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабара.

З об'єктивної сторони провокація хабара полягає у штучному створенні службовою особою обстановки чи умов, що викликають або пропонування хабара, або його одержання [17, с. 291].

Можна виділити дві форми цього злочину: 1) свідоме створення обстановки і умов, що зумовлюють пропонування хабара; 2) свідоме створення обстановки і умов, що зумовлюють одержання хабара.

Конкретні способи провокації; які провокатор вибирає для досягнення своєї мети (поради, натяки, рекомендації одержати від будь-кого хабара чи дати його, кому-небудь), для кваліфікації значення не мають.

Провокатор може провокувати одержання хабара як ним особисто, так й іншими службовими особами. Діючи з провокаційною метою, він може також сам особисто пропонувати хабар певній службовій особі, а може зумовлювати пропонування хабара іншими особами.

Аналіз об'єктивної сторони складу цього злочину виявляє розгляд деяких можливих ситуацій провокації хабара

1. Службова особа умисно створює обстановку і умови з метою викликати пропонування давання їй хабара схиляє, натякає на необхідність давання хабара, щоб у подальшому викрити хабародавця [20, с. 290].

Якщо провокаційна діяльність службової особи призвела до бажаного результату і спровокований суб'єкт передав йому певні матеріальні цінності як хабар, то з тієї самої причини (у службової особи не було у дійсності умислу одержати хабар) дії хабародавця кваліфікуються не як закінчений злочин, а як замах на давання хабара.

2. Винний схиляє іншу службову особу одержати хабар, маючи на мір у подальшому викрити її в одержанні хабара Кваліфікація його дій за ст. 370 Кримінального Кодексу сумнівів не викликає.

3. Суб'єкт, переслідуючи мету викрити хабародавця, схиляє службову особу до одержання хабара і передає йому матеріальні цінності. У такому випадку його не можна визнати винним у даванні хабара, оскільки фактично він не домагався від службової особи за винагороду вчинення чи невчинення будь-яких дій у своїх інтересах. Його дії охоплюються складом злочину, передбаченого ст. 370 Кримінального Кодексу.

Кримінальний закон не передбачає звільнення від кримінальної відповідальності того, хто одержав хабар, на тій підставі, що не він сам проявив ініціативу в одержанні хабара, а хабар був йому запропонований чи навіть нав'язаний. Оскільки службова особа одержала хабар, то вона при будь-яких обставинах повинна нести кримінальну відповідальність за його одержання. Тому й у випадках провокації на одержання хабара службова особа, яка висловила бажання чи дала згоду прийняти хабар, підлягає кримінальній відповідальності за замах на одержання хабара.

Від провокації хабара слід відрізняти правомірні дії, що вживаються для викриття хабарників. Суть провокації полягає у тому, що провокатор сам викликає в інших намір вчинити злочин з метою їх викриття. Також не можна вважати провокацією дії, які здійснюються з метою викриття хабарника, коли службова особа вимагає хабар, і громадянин для того, щоб викрити хабарника, погоджується на задоволення цієї вимоги і з відома відповідних органів передає йому матеріальні цінності.

Отже, давання та одержання хабара частково співпадають з суб'єктивної сторони та об'єктивної сторони, та повністю з об'єкту й суб'єкту [16, с. 440].

У статті 364 Кримінального кодексу України (КК) передбачено відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, під яким (зловживання) згідно з частиною 1 зазначеної статті розуміється умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб. Зловживання владою або службовим становищем тісно пов'язане з хабарництвом. Одержання хабара полягає в одержанні службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабар, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням даної їй влади чи службового становища. Стосовно відмежування службового зловживання від одержання хабара (ст. 368 КК) слід погодитись, якщо виконане службовою особою у зв'язку з одержанням хабара діяння є злочинним (службове підроблення, зловживання владою чи службовим становищем тощо), вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів.

Злочин «одержання хабара» потрібно відмежовувати і від корупційного діяння - незаконного одержання особою уповноваженою на виконання функцій держави, у зв'язку з їх виконанням матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг, відповідальність за яке передбачена пунктом «а» частини 2 статті 1 Закону України «Про боротьбу з корупцією», оскільки предмети названих правопорушень та ознаки об'єктивної сторони їх складів збігаються.

Відрізняються ці правопорушення за ознаками суб'єкта та характером поведінки особи, якій надаються блага майнового характеру.

Суб'єктом зазначеного корупційного діяння є не будь-які службові особи, а тільки уповноважені на виконання функцій держави, а суб'єктом одержання хабара - всі службові особи, в тому числі ті, які не віднесені законом до категорії уповноважених на виконання функцій держави.

Основними ознаками, за якими розмежовуються аналізовані правопорушення є мотиви й мета надання особі уповноваженій на виконання функцій держави, матеріальних цінностей, послуг матеріального характеру чи вчинення дій такого ж характеру: якщо той, хто надає такі послуги, прагне досягти певної поведінки службової особи - вчинення чи не вчинення в його інтересах певних дій, які вона може чи повинна вчинити з використанням наданої їй влади чи свого службового становища, то має місце злочин, передбачений статтею 368 КК України [19, с. 558].

Отже, в результаті порівняння одержання хабара з суміжними складами злочину, варто відмітити, що одержання хабара досить часто буває складно розрізнити з суміжними складами злочинів, особливо із злочинами проти власності, в основному це пов'язано із спільним родовим об'єктом та корисливими мотивом та метою. У випадку вчинення такого злочину як заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою спільною є й об'єктивна сторона злочинів. Тим не менше завжди є певні ознаки за якими можна відрізнити одержання хабара та суміжні склади злочинів. Зокрема, найбільш істотно одержання хабара відрізняється від інших складів злочинів за об'єктом та об'єктивною стороною, а суб'єкт та суб'єктивна служать додатковими ознаками для відмежування.

Висновки

Розуміння правової природи хабарництва потребує вирішення низки кваліфікаційних питань. Так, предмет одержання хабара (предмет хабарництва) потребує законодавчого визначення, оскільки проблема предмета хабара викликає певні труднощі на практиці та дискусії в юридичній літературі у зв'язку з не чітким формулюванням і надзвичайно розпливчастою його характеристикою. Тому необхідно визначити матеріальний, але не обов'язково речовий характер предмета хабара, отримання якого приносить службовій особі певну майнову вигоду.

Потребує перегляду та змін з подальшим законодавчим закріпленням підхід, що нині існує, до визначення розмірів хабара, оскільки одиниці виміру, які покладено в основу їх визначення, установлюються без урахування потреб сьогодення і завдань кримінального закону. Визначення великого та особливо великого розмірів хабара має здійснюватися на підставі спеціальної законодавчо встановленої одиниці виміру.

На нашу думку, вдосконалення кримінально-правових норм, які передбачають відповідальність за хабарництво, сприятиме підвищенню ефективності протидії хабарництву.

Окрім того, необхідно уважно вивчити досвід держав Західної Європи у сфері боротьби з корупцією з метою його можливого запозичення, зокрема у тій частині, яка стосується наближення національного законодавства до міжнародних правових актів у сфері боротьби з корупцією та хабарництвом, а саме: Конвенції про корупцію у контексті кримінального права (ETS 173, 27 січ. 1999 р.) [3], Декларації ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях (16 груд. 1996 р.) [4], Конвенції ООН проти корупції (31 жовт. 2003 р.), з урахуванням Програми дій проти корупції (1996 р.), Конвенції про цивільно-правову відповідальність за корупцію (1999 р.), Додаткового протоколу до Конвенції про корупцію у контексті кримінального права (2000 р.).

Література

1. Про судову практику в справах про хабарництво: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. - №3 // Постанови Пленуму Верховного Суду. - К.: Скіф, 2006.

2. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 05 жовтня 1995 р. За станом на 20 жовтня 2002 р. / Верховна Рада України. - Офіц. вид. - К.: Парлам. вид-во, 2002. - 12 с.

3. Брайнін Я.М. Основні питання загального вчення про склад злочину: [текст] - К.: Вид-во Київ, ун-ту, 2010 - 188 с.

4. Вереша Р.В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб.: [текст] - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 960 с.

5. Кривуля О.М. Чи можуть бути суспільні відносини об'єктом злочину? / Кривуля О.М., Куц В.М. [текст] // Вісн. ун-ту внутр. справ. - 1997. - №2. - С. 70-75.

6. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. освіти / За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.: [текст] - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2002. - 416 с.

7. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. - Вид. 4-те, переробл. та допов. / За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка.: [текст] - К.: Атіка, 2008. - 376 с.

8. Кримінальний кодекс України: [текст] - Х.: Одіссей, 2011. - 380 с.

9. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; За заг. ред. В.В. Сташиса. В.Я. Тація.: [текст] - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 1184 с.

10. Матишевський П.С. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник.: [текст] - К.: А.С.К., 2011. - 352 с.

11. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка.: [текст] - К.: А.С.К., 2009. - 914 с.

12. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доповн. / За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка.: [текст] - К.: Атіка, 2005. - 1064 с.

13. Савченко А.В. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій / А.В. Савченко, В.В. Кузнєцов, О.Ф. Штанько.: [текст] - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2008. - 640 с.

14. Селецький С.І. Кримінальне право України. Навчальний посібник.: [текст] - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 496 с.

15. Строган А. Склад злочину та його значення як підстави кримінальної відповідальності: [текст] // Юридична Україна. - 2007. - №7. - С. 100-105.

16. Судово-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Упорядник і автор передмови М.І. Хавронюк.: [текст] - К.: Юрисконсульт. - 2010. - 550 с.

17. Уголовный кодекс Украины: Комментарий / Отв. ред. Ю. Кармазин, Е. Стрельцов: [текст] - Х.: Одиссей, 2009. - 935 с.

18. Фефелов П.А. Общественная опасность преступного деяния // Советское государство и право: [текст] - 1977. - №5. - С. 135-138.

19. Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. - К.: Юрисконсульт, 2009. - 1048 с.

20. Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» / М.І. Хавронюк. - К.: Атіка, 2011. - 424 с.

21. Цитряк В.Я. Корупція та хабарництво: проблеи визначення та співвідношення понять / В.Я. Цитряк // Актуальні проблеми держави і права: збірник наукових праць / гол. ред.: С.В. Ківалов; Одеська нац. юрид. акад. - Одеса: Юрид. літ., 1997. - Вип.47: - 2009. - С. 96-102.

Размещено на Allbest.ru