Шляхи гуманізації системи державного управління в Україні

В останні кільканадцять років уряди різного складу і політичного спрямування України працювали задля того, щоб невелика частка олігархів збагачувалася, а загальна кількість населення зубожіла, середній клас як такий перестав існувати. На жаль, доводиться констатувати, що в ході сучасних реформ Україна втратила певну частку свого інтелектуального й культурного потенціалу. Наша країна стала джерелом дешевої робочої сили для розвинутих країн Заходу й Сходу. В економічному плані це проявилось у занепаді власних багатоманітних наукомістких виробництв, в однобокому гіпертрофованому розвитку паливно-енергетичного комплексу, відпливі капіталу за кордон, зростанні державного боргу й фінансової залежності країни від транснаціональних компаній і банків. У політичній і соціальній сфері спостерігається домінування компрадорської буржуазії, її пряма чи тіньова влада, часті кризи політичної системи, подальша диференціація доходів, низькооплачувана праця. У духовному плані - засилля західної низькопробної масової культури. Як у таких обставинах не втратити своє людське обличчя, як не нарікати на всіх і на все, як це часто буває серед нашого народу? Очевидним залишається факт, що кожна людина здатна працювати над собою, самовдосконалюватися. Але є певні зовнішні обставини, зміна яких залежить від конкретних дій президента, парламенту, уряду, інших державних структур. Для України інформатизація - шлях не лише до європейської інтеграції, але й до економічного добробуту. Це природне право людини - бути матеріально забезпеченою, не думати щомиті про те, як заробити “ на хліб насущний. Після того як відкрили кордони, люди побачили, як можна заробляти і комфортно облаштовувати свій побут. Мільйони українців ринулися за цим достатком. І для багатьох це обернулося трагедією розбитих родин, дітей та підлітків на вулицях, куплених і порожніх квартир тощо. Ці проблеми не вирішаться за кілька років, і завдання уряду - працювати над їхнім вирішенням. Проте не слід забувати, що економічний добробут - це не “ панацея ” від усіх бід. Сьогодні в багатих країнах природні спільноти, такі як сім'я, стали слабшими. Цьому вельми сприяють засоби масової інформації, які постійно пропонують переживати нові та сильні враження. Змагання, прагнення добитися успіху та розбагатіти, ідея особистої свободи та втрата моральних і релігійних цінностей також відіграють свою роль у цьому процесі.

Проблема в тому, що розвиток інформаційних технологій дає можливості поширювати будь - яку інформацію, але який відсоток інформації, котру черпаємо з різного роду мас-медіа, “ просякнутий ” добротою і спрямований на формування гуманної людини? Інформаційні потоки і посилання потрапляють у свідомість людини як смисли і формують наміри та взірці. Які зразки поведінки можуть давати дітям та молоді бойовики, у яких вбивство людини є звичайним способом розв'язання проблеми, серіали з нескінченними сварками і зрадами, передачі про світське життя, в яких пропагується т.зв. “ богемний ” спосіб життя, тощо. Гуманності і глибини в усьому цьому дуже мало. А інформаційна складова, впливаючи на суспільну думку, формує процеси прийняття рішень.

Отже, неможливо дати однозначну оцінку процесу гуманізації в умовах формування інформаційного суспільства. Саму гуманізацію і навіть гуманізм донині трактують по-різному. Викликають тривогу деякі принципи сучасного гуманізму , багато з яких далекі від гуманності (напр., підтримка контрацепції, аборту тощо). Інформаційні технології найширше задіяні в українській політиці і, на жаль, далеко не з гуманною метою - для маніпуляції з думками виборців. Розробити механізми протистояння таким технологіям і протиставити їм реальний шлях гуманізації людей за нових обставин - це завдання для подальших досліджень у цьому напрямі.

Я провела вибіркове опитування серед студентів таких вузів : УДУФМТ, КНТЕУ, КНЛУ і це дало мені змогу провести частковий аналіз гуманізації в інформаційному суспільстві. Були поставлене таке запитання : «Як Ви оцінюєте рівень розвитку гуманістичних ідей в українському суспільстві(зокрема державне управління)?» . Результатами даного опитування є діаграма ,наведена нижче (рис. 2.1).



рис. 2.1. Результати проведеного опитування

2.3 СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ГУМАНІЗАЦІЇ УПРАВЛІННЯ НА РИНКУ ПРАЦІ

Ціна за постсоціалістичні реформи економіки виявляється дуже високою і нічим не виправданою, а можливості подолання системної кризи в управлінні використовуються неналежним чином. Відсутність в економічних трансформаціях “ підстраховочних ” механізмів соціальної спрямованості призвели до різкого падіння життєвого рівня населення. Як заявив координатор системи ООН в Україні Френсіс О'Доннелл, відкриваючи міжнародну конференцію з питань подолання бідності, згідно з офіційною статистикою, незважаючи на економічне зростання України, яке проявилось у 2000 р., 28 % населення живе за межею бідності . Різниця в розмірі прибутків багатих і бідних характеризується співвідношенням 1:26. Як показують соціологічні моніторингові дослідження, бідність стає масовим явищем, зростає соціальна напруга в суспільстві. За останнє десятиліття населення щорічно зменшується. Різко зросла смертність, значно зменшилися і трудові ресурси. Але поряд з цим зростає чисельність працівників апарату управління. Саме тому серед актуальних проблем управління складними соціально - економічними системами однією з найважливіших є гуманізація ринку праці. За оцінками Світового банку, на сучасному етапі соціально - економічного розвитку основним джерелом зростання валового продукту країн є людський капітал. На його частку припадає 62 % приросту ВВП, тоді як на виробничі фонди - 16 %, а на природні ресурси - 20 % (рис.2.2). В окремих країнах - Німеччині, Японії, Швеції - частка людського капіталу в економічному зростанні сягає 80 %.

рис. 2.2. Частка людського капіталу

Першочерговою, найбільш актуальною проблемою управління є проблема зайнятості населення, підвищення якості життя всіх верств населення, скорочення масштабів бідності. Проблема гуманізації взаємовідносин між керованими і керуючими системами стає предметом пильної уваги не тільки вчених, але і центрів прийняття управлінських рішень у світовому співтоваристві.

Гуманізація праці на практиці покликана забезпечити:

а) високу змістовність праці трудящих, яка відповідає їхній кваліфікації, структурі та ієрархії потреб і мотивів;

б) якнайліпше пристосування матеріально-технічної бази виробництва до людини;

в) створення сприятливих умов праці;

г) широку та активну участь працівників у виконанні виробничих завдань.

Класична програма гуманізації праці включає такі складові:

· збагачення змісту праці (суміщення функцій робітників основного й допоміжного виробництва, основних функцій і функцій контролю за якістю продукції; групування різнорідних операцій тощо);

· розвиток колективних форм організації праці;

· створення досконаліших умов праці;

· розвиток виробничої демократії;

· раціоналізація режимів праці і відпочинку, запровадження гнучких графіків роботи;

· підвищення рівня інформованості колективу, «прозорості» внутрішньоорганізаційної діяльності.

Проблема гуманізації взаємовідносин між керованими і керуючими системами стає предметом пильної уваги не тільки вчених, але і центрів прийняття управлінських рішень у світовому співтоваристві. Поняття “ гуманізм ” вживається як у загальнофілософському, так і в етичному плані. Перше витікає з визнання людського походження всіх явищ громадського життя, людини як первинної, основної ланки соціальної системи будь-якого порядку. Як етичне поняття гуманізм припускає людяність у взаємовідносинах між людьми - визнання цінності людини як особистості, її прав і свобод. У практичній життєдіяльності людей ці обидва поняття взаємозалежні.

Під гуманізацією управління на ринку праці територіальною соціально-економічною системою розуміється об'єктивна необхідність створення гідних матеріальних, інтелектуально-інформаційних, організаційно-економічних, економіко-правових, соціальних умов. Цілісність і організованість соціально-економічної системи залежить від наявності у неї загальної мети - кінцевого (цільового) стану.

З розвитком індустріального виробництва людина звільнилася від багатьох фізичних зусиль при виконанні трудових операцій. Однак якщо ремісник створював закінчену річ, що була втіленням його особистої майстерності, ніби представляла його особисті якості, працівник індустріальної праці поряд із засобами праці розглядається лише як фактор виробництва. Це порушує гармонію праці з основними біологічними і психологічними рисами, властивими розвитку людського життя.

Такий вид трудового процесу викликає в його учасників почуття, що над ними як особистостями домінують машини, чим заперечується їх індивідуальність. У них виникає апатія, негативне ставлення до праці як до чогось вимушеного, виконуваного тільки за необхідністю. Велике значення мають умови праці. У них включаються ступінь небезпеки або безпеки предмета і засобів праці, їх вплив на здоров'я, настрій і працездатність людини. Потенційно небезпечними є фактори фізичні (шум, вібрація, підвищення чи зниження температури, іонізуючі та інші випромінювання), хімічні (гази, пари, аерозолі), біологічні (віруси, бактерії, грибки). Особливо шкідливі, екстремальні умови праці викликають смерть, важкі професійні захворювання, великі аварії, серйозні травми.

Гуманізація праці означає процес її олюднення. Насамперед необхідно усунути фактори, що загрожують людському здоров'ю в технізованому середовищі. Небезпечні для здоров'я людини функції, операції, пов'язані з великими зусиллями, монотонною працею" на сучасних підприємствах перекладаються на робототехніку.

Сучасні технологічні процеси припускають максимальну інтелектуалізацію праці, таку її організацію, коли особистість не зводиться до простого виконавця окремих операцій. Іншими словами, мова йде про зміну змісту праці, що на сучасному етапі науково-технічного прогресу може стати більш різноманітним, більш творчим[7].

Особливе значення має культура праці. Дослідники виділяють у ній три компоненти. По-перше, це удосконалення трудового середовища, тобто умов, за яких проходить трудовий процес. По-друге, це культура взаємин між учасниками праці, створення сприятливого морально-психологічного клімату в трудовому колективі. По-третє, осмислення учасниками трудової діяльності змісту трудового процесу, його особливостей, а також творче втілення закладеного в нього інженерного задуму. Трудова діяльність - це найважливіше в житті будь-якої людини поле її самореалізації. Саме тут розкриваються й удосконалюються здібності людини, саме в цій сфері вона може ствердити себе як особистість. Процес гуманізації праці розширює ці можливості. Використовувати їх - справа кожного з нас.

Реалізація права людини на працю відіграє визначальну роль у процесі її соціалізації, створює мотивацію для самовдосконалення та розвитку творчого потенціалу суспільства. Оптимізація структури зайнятості, трансформація системи оплати праці та вдосконалення регулювання ринку праці забезпечать істотне підвищення доходів населення, соціальну інтеграцію, формування середнього класу.

Основними завданнями державної політики на ринку праці є:

- формування ціннісно-етичних настанов населення на реалізацію економічно активної поведінки, самозабезпечення та дотримання трудової етики; - забезпечення економічної обґрунтованої та гідної заробітної плати ;

- стимулювання попиту на робочу силу, розробка економічних механізмів заохочення роботодавців до створення нових робочих місць з належними умовами праці;

- підвищення просторової та міжпрофесійної мобільності робочої сили, поширення гнучких форм зайнятості;

- мінімізація негативних наслідків зовнішньої трудової міграції, вжиття заходів щодо заохочення повернення трудових мігрантів на Батьківщину та забезпечення їхньої адаптації, у тому числі шляхом стимулювання підприємництва і самозайнятості ;

- проведення виваженої імміграційної політики з метою підтримки в майбутньому необхідного рівня забезпечення економіки України робочою силою, інтеграція іммігрантів, формування в суспільстві толерантного ставлення до них;

- реалізація принципів соціального партнерства на ринку праці, забезпечення прозорості та детінізації трудових відносин, сприяння розвитку колективно - договірного регулювання питань у сфері праці та соціального захисту;

- упровадження стандартів соціальної відповідальності бізнесу.

РОЗДІЛ 3

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ШЛЯХІВ ГУМАНІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

3.1 КОНЦЕПЦІЇ ГУМАНІТАРНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ ТА УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ГУМАНІТАРНИМ РОЗВИТКОМ

У глобалізованому світі третього тисячоліття розвиток держави стає можливим лише завдяки ефективній реалізації її людського потенціалу. Як європейська за своєю цивілізаційною належністю держава Україна має спиратися у своєму розвитку на людиноцентричну систему цінностей, основу якої становлять свобода, справедливість і солідарність. Зазначена система вже довела свою ефективність та відповідає практичним потребам сучасного суспільного життя.

Нині в Україні розгортається процес змін, що мають на меті всебічне забезпечення інтересів людини, сприяння її прагненню жити й творити в гармонії зі своїми духовними цінностями, суспільством, природою. Спираючись на цей підхід, Україні потрібно забезпечити цілісну політику гуманітарного розвитку, адекватну модернізації суспільства в межах загальноєвропейських тенденцій.

Гуманітарний розвиток України є процесом удосконалення суспільства у напрямі наближення до потреб людини в усіх сферах суспільного життя, створення умов для максимального розвитку національної культури, розкриття творчого потенціалу й самореалізації кожної особистості відповідно до її потреб та інтересів.

Гуманітарний розвиток України уособлює прагнення нації до формування суспільства, яке ґрунтується на гуманістичних засадах, на повазі до гідності людини - загальних ідеалах людства й забезпеченні всебічного соціального поступу. Вони окреслені в основоположних документах світової спільноти, що фіксують універсальні стандарти прав людини, - Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародному пакті про громадянські і політичні права та факультативних протоколах до них; Гельсінському підсумковому акті щодо безпеки та співробітництва у Європі.

Метою стратегії гуманітарного розвитку України є: удосконалення суспільного середовища на засадах безпеки й стабільності, створення умов для функціонування демократичної культури, конкурентоспроможної і рівноправної серед культур інших народів світу; формування вільної, забезпеченої всіма можливостями для самовиявлення, фізично й духовно розвиненої особистості, яка живе в гармонії із собою, іншими людьми, природним середовищем і навколишнім світом.

Реалізація Концепції гуманітарного розвитку України здійснюватиметься шляхом формування політики, що передбачає відповідні механізми вирішення питань у цій сфері на державному, регіональному та місцевому рівнях, правове, фінансове та організаційне забезпечення, а також розвиток міжнародного співробітництва.

Забезпечення гуманітарного розвитку передбачає формування скоординованих дій у всіх сферах суспільного життя, адекватної переорієнтації соціальних, екологічних та економічних інститутів держави, посилення державного стимулювання зацікавленості громадян, юридичних осіб і соціальних груп у вирішенні завдань усебічного гармонійного розвитку людини. Для цього необхідно здійснити поступове реформування системи управління гуманітарним розвитком, обґрунтоване розмежування повноважень між центром та регіонами в зазначених сферах, розподіл конкретних функцій між органами управління.

Діяльність органів, відповідальних за гуманітарну політику або пов'язаних з нею (комітети Верховної Ради України, управління Адміністрації Президента України, міністерства, комітети та консультативно-дорадчі органи Кабінету Міністрів України), позначена дублюванням функцій, браком чіткості в механізмах контролю за виконанням рішень, постійними змінами апаратів виконавців після кожної зміни влади. Реорганізація діяльності органів, відповідальних за гуманітарну політику, повинна забезпечуватися такими заходами:

- формування програм у відповідних сферах гуманітарного розвитку на рівні галузевих міністерств із чітким зазначенням механізмів вирішення питань у цих сферах на державному, регіональному та місцевому рівнях та звітності про їх виконання;

- урахування світових методик і стандартів створення програм гуманітарного розвитку;

- розроблення системи аналітичних і прогнозних документів;

- посилення відповідальності головних розпорядників бюджетних коштів, виділених для гуманітарної сфери, за їх нецільове використання;

- обов'язкова наукова експертиза проектів рішень щодо гуманітарної сфери;

- забезпечення системи управління в гуманітарній сфері кваліфікованим персоналом.

Фінансове забезпечення. Основними засобами гуманітарного розвитку мають стати податково-бюджетне регулювання та залучення позабюджетних коштів. Фінансове забезпечення гуманітарного розвитку здійснюватиметься за рахунок коштів підприємств, установ та організацій, державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел. Фінансування запропонованих заходів за рахунок державного бюджету повинно здійснюватися з урахуванням реальних економічних можливостей. Пріоритетними заходами у реорганізації фінансового забезпечення сфери культури є:

- розробка ефективних механізмів бюджетної підтримки громадських організацій у сфері культури та мистецтва, бюджетного фінансування централізованих бібліотечних систем, клубних закладів різних видів, кінопрокату тощо;

- удосконалення фінансового менеджменту у сфері культури, сприяння розвиткові спонсорства і меценатства;

- запровадження прозорих конкурсних механізмів фінансування мистецьких проектів та ініціатив, що сприятиме підвищенню ефективності використання бюджетних коштів.

Інформаційне забезпечення. З метою всебічного висвітлення реалізації Концепції необхідно здійснювати постійний інформаційно-комунікативний супровід, що передбачає відкритість та прозорість прийняття управлінських рішень. Партнером держави у справі інформаційного забезпечення сфери культури та мистецтва є ЗМІ, які сприятимуть вирішенню зокрема таких проблем:

- удосконалення піар-менеджменту у сфері культури та мистецтва;

- розширення сфери рекламних послуг у галузі культури;

- промоція культурно-мистецьких проектів, просування талановитих художніх творів, авторів і виконавців;

- підтримка національного культурного продукту.

Нормативно-правове забезпечення. Передбачає розроблення та впровадження нормативно-правових актів щодо переходу на принципи сталого гуманітарного розвитку суспільства, зокрема:

- законодавчу підтримку національного культурного продукту, сприяння благодійництву, податкове стимулювання з метою залучення до сфери культури меценатських коштів, коштів від надання платних послуг та інвестицій;

- надання статусу неприбуткових і відповідних податкових пільг закладам культури і мистецтва, діяльність яких має неприбутковий характер;

- удосконалення авторського права, нормативно-правового забезпечення інтелектуальної власності.

3.2 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ В ГУМАНІТАРНО-КУЛЬТУРНІЙ СФЕРІ

Головним напрямом державної політики в гуманітарній сфері є розкриття креативного потенціалу української культури; збереження створеної національною культурою системи духовних цінностей як ключових чинників формування національної ідентичності та успішної соціалізації людини; задоволення культурних потреб населення та створення сприятливих умов для творчої самореалізації людини. Для досягнення цієї мети мають бути здійснені такі кроки:

- розгортання патріотичного й громадянського виховання населення, привернення його уваги до культурно-історичних здобутків українського народу;

- підвищення громадської активності та привернення уваги до проблем гуманітарної сфери з боку влади;

- використання іноземного досвіду, матеріальної та консультаційної допомоги від країн, які здійснили успішний прогрес у розвитку й трансформації власних гуманітарних систем;

- надання культурі статусу економічно, соціально та політично важливого напряму розвитку людини, з відображенням цього в бюджетах країни;

- проведення загальнодержавних заходів, присвячених святкуванню 200- річчя від дня народження Т.Г.Шевченка, 160-річчя від дня народження І.Я.Франка, відзначення інших пам'ятних подій у сферах української культури, науки, освіти, техніки, військової справи тощо;

- запобігання комерціалізації культури, експансії масової культури; підтримка якісного професійного мистецтва через створення належних умов для діяльності закладів та колективів у сфері образотворчого, музичного, хореографічного, театрального, циркового та кіномистецтва, поліпшення підготовки кваліфікованих мистецьких кадрів через запровадження конкурсних, грантових механізмів підтримки мистецьких проектів;

- формування суспільного запиту на твори певного типу, підтримка існуючих і запровадження нових мистецьких конкурсів, премій тощо, державні замовлення на культурні продукти, що виховують естетичний смак та загальну культуру, проведення конкурсів і тендерів культурних проектів;

- державна підтримка орієнтованих професійних осередків - мистецьких груп, виконавських колективів, друкованих органів та ін.;

- формування цілісного національного мовно-культурного простору, що має ґрунтуватися на підтримці української мови у культурному і суспільному житті, на забезпеченні присутності національного культурного продукту в культурному споживанні українських громадян;

- збереження й підтримка етнокультурного розмаїття сучасної України, реалізація потенціалу суспільного й економічного розвитку, що міститься в цьому розмаїтті;

- регламентація взаємодії структурних складових культурної галузі, створення централізованої державної мережі підтримки культурно-мистецьких організацій через запровадження спеціальних фінансово-економічних, комерційних, юридично-правових та інших служб;

- підтримка вітчизняних культурних індустрій, протекціонізм щодо національного культурного продукту, забезпечення його належної присутності, якості, асортименту на вітчизняному ринку і в міжнародному культурному просторі.

Здійснення ефективної культурної політики передбачає розвиток мережі культурних осередків і установ: музеїв, кінотеатрів, бібліотек та ін., зокрема:

- розробку та впровадження інноваційних підходів у музейній справі щодо закладів як державної, так й іншої форми власності;

- запровадження нових моделей фінансування, зокрема застосування маркетингового та інноваційного підходів з метою збільшення небюджетної частини фінансування;

- удосконалення науково-аналітичного та інформаційно-методичного забезпечення музейної справи, створення віртуальної експозиції музеїв в Інтернет;

- врегулювання діяльності музеїв та установ, що зберігають пам'ятки недержавної частини Музейного фонду України;

- продовження формування Державного реєстру національного культурного надбання;

- інтеграція музеїв України у світовий музейний простір;

- розвиток мережі кінотеатрів, запровадження нових технологічних форматів перегляду кінопродукту;

- удосконалення діяльності публічних бібліотек, модернізація бібліотечних установ і форм їхньої роботи, зокрема інформатизація й інтеграція у світовий бібліотечний простір, запровадження ефективних механізмів поповнення бібліотечних фондів тощо;

- розвиток клубної діяльності, вдосконалення моделей фінансування будинків культури і клубів, зокрема в сільській місцевості, забезпечення їх кваліфікованими кадрами, допомога в утриманні приміщень, налагодження інноваційних форм роботи.

Для впорядкування справи збереження культурної спадщини України необхідно розробити і затвердити відповідну довгострокову Державну програму, передбачивши фінансування найактуальніших заходів, серед яких:

- інвентаризація та паспортизація пам'яток історії та культури; завершення складання Державного реєстру нерухомих пам'яток України та його оприлюднення;

- затвердження генеральних планів історичних населених місць України;

- затвердження буферних зон об'єктів культурної та природної спадщини, внесених до Списку ЮНЕСКО та Попереднього списку;

- створення вертикалі державного органу охорони культурної спадщини.

При підготовці генеральних планів забудови міст, складання опорних історико - архітектурних планів необхідно передбачити обговорення цих питань з місцевою громадою із залученням науковців. Для збереження пам'яток у комплексно-просторовому середовищі пропонується встановлення системи охоронних зон: територія окремих пам'яток і пам'яток містобудування, у тому числі і заповідників, зона охорони пам'яток усіх видів, території об'єднаних охоронних зон пам'яток в межах історичних ареалів, археологічні території, що охороняються, зона ландшафту, зона регулювання забудови і заповідної території.

До розроблення та затвердження всієї необхідної документації (генеральних планів, планів управління, облікових документів) слід прийняти мораторій на будь-яке будівництво на територіях і у буферних зонах об'єктів культурної спадщини, внесених до Списку всесвітньої культурної спадщини і включених до Попереднього списку, а також історичних частин, історичних населених місць України.

На порядку денному створення спеціального наглядового комітету з представників наукових і громадських організацій, незалежних експертів, до повноважень якого входив би контроль за прийняттям рішень місцевої влади, пов'язаних з будівництвом і реконструкцією в історичних центрах міст.

3.3 Очікувані результати проведення державної гуманітарної політики

Орієнтиром та критерієм оцінювання результатів державної гуманітарної політики має слугувати:

- Індекс розвитку людського потенціалу за методологією ООН, оскільки Україна прагне забезпечити свій перехід до групи країн з високим рівнем розвитку людського потенціалу (42 країни, за даними 2010 р.), що розраховується на основі таких показників, як очікувані тривалість життя і навчання, ВНП на душу населення;

- місце вітчизняних вищих учбових закладів у світових рейтингах університетів QS World University Rankings, Academic Ranking of World Universities; - участь та позиція у рейтингу якості шкільної освіти Programme for International Student Assessmen (PISA);

- Індекс реалізації екологічної політики Environmental Performance Index);

- позитивна динаміка зростання рівня толерантності у суспільстві;

- кількість аудіовізуальної, книговидавничої продукції державною мовою та мовами національних меншин, культурних та освітніх закладів на душу населення;

- представленість робіт вітчизняних митців на міжнародних, європейських культурних заходах.

Реалізація гуманістичної політики дасть змогу:

1) у сфері підвищення добробуту населення і впровадження високих стандартів життя: забезпечити гідну оплату праці громадян, реалізувати реформу пенсійного забезпечення, створити ефективну систему соціального захисту населення, удосконалити житлову політку та підвищити якість та ефективність надання послуг соціальної сфери;

2) в освітньому та науковому просторі удосконалити систему управління освітою, зробити освітні послуги якісними та доступними для усіх верств населення, перетворити провідні виші на наукові центри, створити умови для гідного представлення вітчизняної науки на міжнародній арені, забезпечити комплексну реалізацію освітнього й наукового потенціалу провідних науково- дослідних інститутів і національних університетів;

3) забезпечити гендерну рівність, права людей з особливими потребами та обмеженими фізичними можливостями шляхом внесення змін до законодавства, реалізації інформаційно-просвітницьких та державних програм, забезпеченням можливості отримати якісну професійну освіту;

4) у сфері охорони здоров'я поліпшити здоров'я населення, зменшити передчасну смертність та збільшити тривалість життя громадян, створити умови для розвитку масового спорту, активно просувати здоровий спосіб життя, відмовитися від стимулювання вживання алкоголю та тютюнової продукції;

5) забезпечити сталий та екологічно безпечний розвиток суспільства шляхом переходу до «зелених» технологій у виробництві, утилізації відходів, вжиття заходів, спрямованих на збереження існуючих природних та біологічних ресурсів, та формуванням у суспільстві екологічної свідомості;

6) створити умови для гідної та результативної праці забезпечивши гармонізацію відносин між працівниками та роботодавцями, мобільність робочої сили, регулювання трудової міграції з та в Україну, розвиток нових форм зайнятості, сформувавши потужний середній клас та соціальну структуру європейського зразка;

7) у сфері культурної політики: реалізувати інноваційні підходи до розвитку культурних установ, впровадити нові моделі їх фінансування, удосконалити законодавчу базу їх діяльності, розширити список об'єктів культурної та природної спадщини, створити умови для їх збереження;

8) у сфері міжконфесійних відносин проводити відкриту, неупереджену політику щодо представників усіх конфесій, налагодити партнерські відносини між державою та релігійними установами та реалізувати спільні проекти, гарантувати права релігійних громад та запобігти виникненню релігійних протистоянь;

9) в інформаційно-комунікаційному просторі забезпечити розвиток інформаційної системи та якість її продуктів, сприяти розвитку вітчизняних ЗМІ та інформаційного суспільства в Україні, удосконалити законодавче регулювання цієї сфери, здійснити комплекс заходів, спрямованих на розвиток суспільної моралі та соціальної етики;

10) стимулювати інноваційний розвиток суспільства, формування економіки знань, сформувати вертикально інтегровані науково-виробничі структури, забезпечити конкурентоспроможність освіти, науки й технологій, сформувати демократичне, консолідоване суспільство, де знання та можливості їх практичного застосування стануть важливим засобом самореалізації й розвитку особистості та незамінними чинниками сталого людського розвитку;

11) розвинути національні культурні індустрії, ідентичність української культурної традиції в усіх жанрах і формах мистецтва, закласти основи для розвитку академічної, елітарної, некомерційної культури, запропонувати конкурентоспроможний вітчизняний туристичний продукт, створити розгалужену інфраструктуру культурного ринку України, здатного виробити конкурентоздатний національний продукт та вивести його на європейський та світовий ринки.

ВИСНОВКИ

У ході написання даної курсової роботи було розглянуто шляхи гуманізації державного управління, гуманізацію в цілому та гуманітарна політики України.

Державна служба як чинник гуманізації державного управління - відповідальна служба, яка є носієм культури суспільства і народних традицій, носієм моралі, духовності українського суспільства. Державна служба має стати стрижнем держави, її опорою, визначальною ланкою гуманізації державного управління.

Гуманітарний розвиток України ґрунтується на гуманітарній політиці держави, яка покликана забезпечувати громадянську єдність на основі широкої участі населення в соціальному управлінні, на засадах демократичних цінностей та бути стратегією розвитку, спрямованою на гармонізацію культурно-духовного, інтелектуального та соціального потенціалу людини й суспільства. Така політика має орієнтуватися на загальнонаціональний проект спільного майбутнього, що є однаково прийнятним для жителів усіх регіонів України, та сприяти утвердженню міжкультурного й міжрелігійного діалогу в Україні, гармонійному поєднанню загальнонаціональних та регіональних інтересів у культурній сфері, утвердженню громадянських прав і свобод.

Отже, підсумовуючи вищесказане, потрібно зазначити, що всі процеси діяльності у сфері державної служби як чинника гуманізації державного управління повинні розгортатися комплексно, системно і послідовно, причому тут мається на увазі як внутрішня, так і зовнішня системність.

Користуючись категоріями системного підходу, можна сказати, що реформування державної служби як підсистеми повинне бути органічною складовою всієї адміністративної реформи як системи. Водночас усі кроки всередині цієї підсистеми також мають бути між собою узгоджені. Виходячи із зазначеного можна зробити кілька висновків:

· незважаючи на те, що проблеми реформування державної служби як чинника гуманізації державного управління є винятково важливими, все ж слід діяти розважливо і послідовно, щоб досягти кращих результатів у цьому напрямі;

· доцільно було б розробити комплексний, системний документ, де необхідно визначити мету, основні напрями, відповідні заходи для їх реалізації, а саме: передбачити належне організаційно-правове і, що дуже важливо - матеріальне забезпечення державної служби. Таким документом мала б стати Програма реформування державної служби як чинника гуманізації державного управління;

· потрібно визначити єдиний орган, який би відповідав за розробку і виконання цієї Програми. Цей орган має однаково враховувати інтереси всіх гілок влади, а також мати право залучати до роботи необхідні структури.

У першому розділі описана сутність гуманізму,гуманізації державного управління в різних сферах,гуманістичні засади конституційного ладу України.

У другому розділі роботи дана загальна характеристика державних програм у гуманітарній сфері, був проаналізований рівень гуманізації в інформаційному суспільстві та висвітлені сучасні проблеми гуманізації на ринку праці та запропоновані шляхи подолання цих проблем.

У третьому розділі описані шляхи удосконалення державного управління в Україні в гумантіарно-культурній сфері,державного управління за допомогою гуманітарного розвитку та розглянуті очікувані результати проведення гуманітарної політики в Україні.

Під час розробки державних програм мають бути враховані специфічні умови, в яких здійснюватиметься процес гуманітарного розвитку, визначені пріоритети з їх обов'язковим включенням до програм соціально-економічного розвитку на кожний рік відповідно до фінансових можливостей держави. Також необхідно узагальнити міжнародний досвід впровадження програм гуманітарного розвитку з урахуванням існуючих методик і стандартів та сформувати основи для його поширення.

Найбільш важливими заходами щодо гуманізації державного управління і суспільного життя в цілому є забезпечення проведення системної реформи державного управління: розробки більш ефективних і результативних методів управлінської діяльності; реформування державної служби в Україні; створення ефективної системи планування, звітності та аудиту у секторі державного управління та місцевого самоврядування; впровадження ефективних норм організації надання державних послуг, що відповідають потребам громадян, підвищення рівня духовної культури тощо.

Серед конкретних шляхів і засобів гуманізації державного регулювання розвитку взаємовідносин держави і суспільства на особливу увагу заслуговують процедури, спрямовані на поглиблення відкритості і прозорості в діяльності органів державного управління шляхом оприлюднення їх намірів, цілей, планів тощо.

Потрібний новий закон про державну службу, яким би рішуче запроваджувалися європейські принципи державного управління: спрямований на підвищення добросовісності і професіоналізму державної служби як важливих чинників гуманізації державного управління, забезпечення верховенства права, зменшення рівня політизації, масштабів заступництва та корупції, залучення громадян до процесів прийняття рішень. Він має гарантувати однорідні стандарти прийняття на державну службу та просування по службі, а також інших управлінських процедур на державній службі в масштабах усієї системи державного управління.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер'янов В. Державне управління та виконавча влада: зміст і співвідношення // Вісник державної служби. 2004.-№ 1.- С. 13-1

2. Адміністративна реформа в Україні: шлях до європейської інтеграції: Збірник наукових праць. К.: 2003. 322 с.

3. Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення. Матеріали науково практичної конференції за міжнародною участю (31 травня 2005 р., Київ) . Т.: 2. Київ. Видавництво НАДУ. 2005.

4. Бажал Ю., Кілієвич О., Мертенс О., П'ятницькій В., Романюк О., Юрчишин В. Ефективність державного управління. К.І.С. Київ-2002.

5. Бакуменко В., Надолішний П. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навч. Посібник. К.: Міленіум, 2003. 256с.

6. Бодров В. Державне управління в умовах формування інноваційного типу розвитку економіки // Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління : матеріали наук.-практ. конф. за міжнар. участю (28 трав. 2004 р., Київ) редкол.: В. І. Луговий (голов. ред.) та ін. - К. : Вид-во НАДУ, 2012. Т. 2. С. 185 187.

7. Впровадження гуманістичних засад у професійну підготовку керівних кадрів державної служби , Грициєнко А.,Яшник С.,2011

8. Глинський О. Критерії оцінювання результатів діяльності місцевих органів влади як інструмент покращення якості державних та муніципальних послуг: з досвіду Великобританії // Соціально економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика: Матеріали щорічної наук. практ. конф. від 23 січня 2003 р. / за заг. ред.. Чемериса А. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2013. Ч.1. С.50.

9. Голубь В. Політичне керівництво і державне управління: проблеми взаємовідносин та оптимізація взаємодії: Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 2001. 256 с.

10. Грицяк Н., Боровська А. Громадська думка як об'єкт інформаційної політики в умовах процесу європейської інтеграції // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. К. : Вид-во НАДУ, 2007. Вип. 1. С. 55 63.

11. Гуманізація публічного управління як імператив державно-управлінських трансформацій, Віталій Баштанник, ВІСНИК НАДУ

12. Давиденко В. В. Соціальний діалог у громадянському суспільстві : монографія / Віталій Володимирович Давиденко. - Вінниця : ДП “Держ. картограф. фабрика”, 2007. - 358 с.

13. Дашутін Г., Михальченко М. Український експеримент на терезах гуманізму. К.: Парлам. вид-во, 2001. С. 335.

14. Державне управління та державна служба: Словник-довідник / Уклад. О. Ю. Оболенський. К.: КНЕУ, 2005. 480 с.

15. Державне управління: Навч. посіб. / А.Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Расіна, Л. Ю. Гордієнко; За ред. А. Ф. Мельник. 2-ге вид. і доп. К.: Знання, 2014. 342 с. (Вища освіта ХНІ століття).

16. Державне управління: Навч. посіб. / Мельник А., Оболенський О., Расіна А., Гордієнко Л. / за заг. ред. Мельник А. Ф. К.: Знання Прес, 2003. 343с.

17. Державне управління: філософські, світоглядні та методологічні проблеми: Моногр. / Кол. авт.; за ред.. Князєва В. К.: вид-во НАДУ: Міленіум, 2013. 320с.

18. Долечек В. Управлінські послуги, як новий вид державних послуг // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євро- інтеграції. Матеріали наук. практ. конф. /За заг. ред.. Лугового В. І., Князєва В. М. К.: Вид-во НАДУ, 2003. Т. 1. С.259 260.

19. Дубенко С. Державна служба в Україні: Навч. посіб. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 168 с.

20. Дубенко С. Державна служба і державні службовці в Україні. - К. : «USAID»,видавничий Дім «Ін Юре», 1999. 168 с.

21. Закон України “ Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки ” від 09.01.2007

22. Закон України «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року. № 357/95 // Відомості Верховної Ради України. 1995.-№ 34. ст. 266.

23. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723- Х11: Зі змінами і доповненнями включно на 16.01.2003 р. / Лазор О. Д., Лазор О. Я. Місцеве самоврядування: поняття, терміни, визначення: Словник- довідник / Наук. ред. М. Д. Лесечко. Львів: ЛРІДУ УАДУ, 2003. С. 322-339.

24. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97 ВР (зі змінами і доповненнями) / Лазор О. Я., Лазор О. Д. Практикум з місцевого самоврядування. Львів: ЛФ УАДУ, 2001. С. 100.

25. Закон України «Про місцеві державні адміністрації». Офіційне видання. Київ: Парламентське видавництво, 1999. 30 с.

26. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» // Відомості Верховної Ради. 2001. - № 33. С. 175) (Зі змінами, внесеними згідно із Законами № 976-ІУ від 19.06.2003, ВВР, 2003, № 46, ст. 367 № 1215-ІУ від 02.10.2003) (Офіційне тлумачення до Закону див. у Рішенні Конституційного Суду № 21-рп/2003 від 25.12.2003)

27. Закон України «Про соціальні послуги» // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 45. С. 358..

28. Институциональные проблемы эффективного государства / [под ред. В. В. Демен тье ва, Р. М. Нуреева]. - Донецк : Донецкий нац. тех. ун-т, 2011. - 292 с.

29. Керівник в органах державного управління та місцевого самоврядування / Надольний І., Пірен М., Войтович Р. - http://www.uapa dlc.org.ua/mpa /Kerivnyk/index.htm

30. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України, 28 гервня 1996 р.- К.: 1996.-64с.

31. Купрійчук В. М. Гуманізація державного управління в контексті соціальної модернізації українського суспільства / В. М. Купрійчук // Зб. наук. пр. НАДУ / за заг. ред. О. Ю. Оболенського, С. В. Сьоміна. - К. : Вид- во НАДУ, 2007. - Вип. 1. - С. 283-293.

32. Людина в сфері гуманітарного пізнання. К.: Український Центр духовної культури. 1998. 408 с.

33. Оболенський О.Ю. Державна служба: Підручник. - К.: КНЕУ, 2006. - 472с.

34. Петрушенко В. Філософія і проблеми становлення інформаційного суспільства // Філософські пошуки, вип. ХХХІІ. - Львів-Одеса : Cogito - Центр Європи, 2010. - С. 3-11.

35. Проект «Концепція гуманітарного розвитку України на період до 2020 року», Національна академія наук України секція суспільних та гуманітарних наук»

36. Проскуріна О. Політико-правові аспекти розвитку інформаційного суспільства в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу до видання: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=58&c=1239.

37. Пушкіна О. Інститути громадянського суспільства і захист прав людини в Україні / О. Пушкіна // Право України. - 2010. - № 7. - С. 51-58.

38. Руднєва О. М. Поняття та ознаки міжнародних стандартів прав і свобод людини / О. М. Руднєва // Держава і право. - 2010. - Вип. 49. - С. 10-16

39. http://ena.lp.edu.ua:8080/

40. http://library.if.ua/

41. http://osvita.ua/

42. http://pidruchniki.com/1972051643055/pravo/suverenitet_narodu_yogo_spivvidnoshennya_suverenitetom_derzhavi

Размещено на Allbest.ru