Кризи в системі державного управління: виникнення, розвиток, подолання

Поняття кризи державного управління та його складові. Причини виникнення криз державного управління у соціально-економічних системах, аналіз процесу їх розвитку. Антикризове державне управління в Україні. Моніторинг розвитку системи державного управління.

Рубрика Государство и право
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 20.05.2015
Размер файла 48,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту інноваційної діяльності та державного управління

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Антикризове управління"

На тему: "Кризи в системі державного управління: виникнення, розвиток, подолання"

Виконав:

студент групи ЗДСВ - 133 Л.М. Ярошик

Перевірив:

доцент Л.Д. Оліфіренко

Чернігів ЧНТУ 2014

План

  • Вступ
  • 1. Поняття "Криза державного управління" та його складові
  • 2. Причини виникнення криз державного управління
  • 3. Антикризове державне управління в Україні
  • Висновки
  • Список використаних джерел

Вступ

Триваюча світова криза та економічна криза в Україні, їх ознаки, умови протікання та методи боротьби з ними вимагають визначення певних критеріїв криз, які стосуються держави і потребують залучення державних органів для її подолання.

Практика показує, що держава відіграє значну роль у розвитку ринкової економіки. Саме держава покликана регулювати цей процес, щоб пом'якшити соціальні протиріччя і впливати на економіку з випереджальним розвитком пріоритетних галузей. Тому дослідження природи та особливостей кризи, її ознак і характеристик для діагностики та попередження можливих криз в майбутньому є однією з пріоритетних задач держави.

Розвиток системи державного управління, як і будь-якої іншої, супроводжується певними суперечностями, конфліктами, які стають причинами криз. Завдання підвищення ефективності функціонування позначеної системи безпосередньо пов'язано з передбаченням кризових ситуацій та керуванням процесами їх розв'язання, тобто впровадженням в органах влади різних ієрархічних рівнів елементів антикризового менеджменту.

Проблеми подолання криз, що виникають у соціально-економічних системах, розглядаються в працях багатьох науковців. Їх розв'язанню приділяли певну увагу І. Ансофф, О. Віханський, Б. Карлофф, Е. Коротков, У. Мастенбрук, Н. Родіонова, Е. Уткін та інші. Але переважна більшість досліджень присвячена підприємствам. Розроблені за їх результатами рекомендації не можливо використовувати в органах влади. Недостатньо адаптованими до умов функціонування владних інституцій залишаються визначення основних понять антикризового управління.

На думку Е. Короткова, "Криза державного управління - це особливий переломний стан у розвитку і функціонуванні політичної системи суспільства, державно-владних структур, що характеризується нестабільністю, розбалансованістю діяльності політичних інститутів, зниженням рівня керованості соціально-економічними процесами, загостренням політичних конфліктів, зростанням критичної активності мас”. Це визначення відбиває основні суттєві характеристики поняття, але окремі положення потребують уточнення.

1. Поняття "Криза державного управління" та його складові

Політичну систему суспільства більшість фахівців трактує як сукупність суб'єктів політики (класів, націй, соціальних прошарків, політичних партій, об'єднань громадян, трудових колективів, окремих людей і держави в цілому), політичних відносин, норм, принципів, що їх регламентують, та сумісної діяльності всіх суб'єктів, тобто політичного процесу. Таким чином, поняття "політична система" охоплює все суспільство, сукупність об'єкта і суб'єкта державного управління, і у визначенні скоріше йдеться про загальну кризу системи "держава”. Але на практиці можна спостерігати ситуацію, коли конфлікти в окремих елементах політичної системи не викликають загальносистемної кризи. Це стосується міжнаціональних суперечностей, розпаду і зникнення політичних партій та громадських організацій, відставки урядів та дострокового переобрання депутатів парламентів тощо. Виходячи з цього, доцільно розрізняти кризи всієї політичної системи і системи державного управління, в яку входять три гілки влади - законодавча, виконавча, судова. Їх розвиток теж супроводжується багатьма суперечками, які виникають навколо питань розподілу компетенції, повноважень і ресурсів, організації взаємодії тощо. Аналогічні проблеми виникають і у стосунках між структурними підрозділами та установами, що відносяться до окремої гілки влади, наприклад виконавчої. Ці протиріччя можуть бути причиною кризи системи державного управління, але вони не завжди викликають подібну ситуацію в політичній системі в цілому. Безумовно, такі обставини негативно позначаються на стані інших її елементів, хоча окремі політичні партії або громадські організації навпаки можуть при цьому отримати додаткові можливості для розвитку та зміцнення власних позицій.

Розбалансованість діяльності політичних інститутів та загострення політичних конфліктів теж більшою мірою стосуються загальносуспільної кризи. Для аналогічної ситуації в системі державного управління характерним є неузгодженість діяльності органів влади, що знаходяться на різних або на одному ієрархічному рівні (наприклад, обласних та районних державних адміністрацій або різних міністерств чи державних комітетів). Політичні конфлікти, безумовно, впливають на функціонування органів влади, але існує і багато внутрішніх для цієї системи суперечностей, які можуть викликати її кризовий стан. І останнє, зростання критичної активності мас зовсім не обов'язково супроводжує загальносистемну кризу і тим більше кризу системи державного управління. Практика свідчить про те, що в такі часи збільшується невдоволення населення, але це може супроводжуватися і зниженням політичної активності.

У зв'язку з вищезазначеним криза державного управління - це особливий стан у функціонуванні та розвитку системи державно-владних структур і відносин, що характеризується загостренням внутрішньо-системних протиріч, розбалансованістю діяльності, що відбивається на зниженні результативності та ефективності управлінського впливу на соціально-економічні процеси. Зниження рівня керованості, безумовно, супроводжує кризу державного управління. Але це може мати не тільки негативні, а для деяких галузей і позитивні наслідки. Тому доцільно зробити наголос у визначенні поняття на кінцевих результатах - на ефективності впливу суб'єкта на об'єкт.

Кризи соціально-економічної системи за структурою відносин поділяються на економічні, соціальні (у т. ч. політичні), організаційні, психологічні та технологічні. Суперечності між виробництвом та споживанням, а також у переміщенні фінансових потоків викликають дуже серйозні проблеми у функціонуванні всієї соціально-економічної системи. Загострення протиріч між класами, націями, прихильниками різних політичних сил, релігій в історії людства неодноразово було причиною війн і революцій. Психологічні і технологічні кризи не створюють таких масштабних загроз для суспільства, але теж мають значний вплив на хід розвитку цивілізації, особливо бурхливий розвиток супернових технологій, який спостерігається зараз.

Система державного управління менша за масштабами. Стосовно неї визначені різновиди виявляються як складові загальної кризи. Дослідження свідчать про те, що першопричиною формування кризової ситуації в системі влади є політична або організаційна складові. Загострення протиріч щодо поділу повноважень між гілками влади викликає погіршення економічних, організаційних і соціальних відносин, порушення встановлених управлінських процедур та операцій, виникнення стресового стану у працівників. Дуже велику роль відіграє організаційна складова: невизначеність стратегії та цілей, нераціональна побудова структурно-функціональних основ діяльності системи, нечіткість розподілу та кооперування праці є причинами багатьох конфліктів політичного, економічного, соціального, технологічного та психологічного характеру. І навпаки, добре організована система може успішно протистояти політичним суперечкам, оперативно реагувати на технологічні інновації, забезпечуючи необхідний рівень цілісності і гнучкості. Економічна складова в системі державного управління не має самостійності, вона залежить від рівня соціально-економічного розвитку держави в цілому (у системі не здійснюється економічна діяльність). Але вона має суттєвий вплив на рівень технічного та інформаційного забезпечення, професіоналізму працівників, їх психологічний стан. Недостатнє фінансування стримує поширення сучасних інформаційних технологій, заважає залученню на державну службу талановитих фахівців, погіршує умови праці та, як наслідок, імідж системи в цілому. Психологічні суперечності можуть бути причиною серйозних конфліктів, але навряд чи - повномірних криз. Ця складова супроводжує будь-яку кризу і тому потребує уважного дослідження. Невідповідність управлінських технологій сучасним потребам, рівню розвитку об'єкта керування може стати причиною кризи, подолання якої залежить від якості організації системи.

Стосовно інших групувань криз, можна погодитися з точкою зору, що викладена в більшості наукових джерел і поділяє кризи в системі державного управління на легкі і глибокі, короткочасні і затяжні, локальні та суцільні, приховані та явні.

Аналіз економічної кризи в Україні, її характеристик, умов протікання та боротьби з нею дозволяє виділити окремий блок спеціалізованих критеріїв класифікації криз, які стосуються держави, наслідків кризи для держави, залучення державних органів для її подолання.

Відокремлення криз державного управління пояснюється тим, що:

сучасна криза завдала значної шкоди великій кількості держав, їх суспільному, соціально-економічному розвитку;

держава є суб'єктом суспільного управління, учасником ринкових відносин, покликана займатись регулюванням власної економіки;

держави, в особі органів державного управління, виявились не готовими до кризи: не змогли ані попередити кризу, ані вжити негайних ефективних заходів для її подолання.

Спираючись на наведені аргументи, доцент В.В. Шпачук пропонує наступні критерії класифікації криз:

Критерії класифікації криз

Органи влади, що залучаються, потрібні ресурси, можливі наслідки

За необхідністю залучення органів державного управління

Потребує залучення органів державного управління

Не потребує залучення органів державного управління

За рівнем органів державного управління, що залучаються для попередження та подолання кризи

Президент, органи законодавчої влади та органи виконавчої влади всіх рівнів

Центральні органи виконавчої влади спеціальної компетенції

Органи виконавчої влади загальної компетенції

Керівники державних підприємств, установ організацій

За достатністю у держави

ресурсів для подолання кризи

Держава потребує допомоги міжнародних інституцій або держав

Держава володіє всіма необхідними ресурсами

За наслідками для держави

Створює загрозу національній безпеці або економіці держави

Створює загрозу окремим галузям економіки держави

Створює загрозу окремим підприємствам, установам

та організаціям держави

2. Причини виникнення криз державного управління

Процес розвитку кризи державного управління складається з декількох послідовних етапів:

дозрівання конфлікту в надрах зовні цілком стабільної структури суспільства і створення передумов та можливостей їхнього відкритого прояву;

можливості компромісного вирішення конфліктів вичерпано, форми й методи управління і державні структури не відповідають новому стану соціально-економічної системи;

порушення нормального функціонування таких соціальних інститутів, як підприємства, фірми, гроші, заробітна плата, пенсії;

загострення кризи - багато протизаконних у рамках старої системи процесів набувають масового характеру, розпадаються старі владні й політичні структури, владні органи втрачають можливості управління;

формування нових цілей системи й шляхів їхнього досягнення, з'являється усвідомлення можливість виходу із кризи.

У підсумку розробляються програми подолання кризи, формується стратегія й тактика досягнення цілей, розвивається природна тенденція соціальної системи до самозбереження, активізуються розробка і впровадження програм виходу, формуються нові правила гри.

Серед причин криз у соціально-економічних системах фахівці позначають об'єктивні та суб'єктивні, зовнішні та внутрішні, випадкові та закономірні, штучні та природні. Об'єктивні пов'язані з дією сил, що не залежать від людей, які працюють у системі. Прикладом можуть бути глобальні природні катаклізми, а також соціальні процеси, що існують у суспільстві (невдоволеність більшості населення існуючим станом речей, що виявляється у вигляді масових зворушень) і спричиняють необхідність певних змін у роботі системи управління. Останні умовно можуть бути позначені як об'єктивні тому, що органи влади різних ієрархічних рівнів повинні здійснювати моніторинг стану об'єкта управління, який, за умов належної організації дозволяє заздалегідь попередити загострення ситуації. Хоча сила впливу суб'єктивного фактора є такою, що навіть у разі усвідомлення сутності протиріч, не завжди приймаються адекватні рішення і здійснюються певні дії. Прикладом є розвиток подій у Радянському Союзі перших років перебудови, коли стиль мислення, менталітет, навички жорстко централізованого командно-адміністративного керування, що були притаманні управлінцям, не дозволили організувати і запровадити заходи щодо пом'якшення переходу до ринкових форм господарювання. Роль суб'єктивного фактора в системі управління взагалі складно переоцінити - від професійного рівня, управлінської культури, особистісних рис конкретних працівників, а особливо, керівників залежить побудова структури і розподіл функцій, використання методів впливу на підпорядковані об'єкти, організація процесу підготовки та реалізації управлінського рішення тощо. Тому при впровадженні антикризового моніторингу особливу увагу треба приділяти саме цьому чиннику.

Серед зовнішніх і внутрішніх чинників для системи державного управління найбільш важливими є останні. Добре організована система швидко і адекватно реагує на всі зовнішні збудження, більш того, створює умови для перетворення загроз у можливості. До розпаду цілісної єдності частіше призводить накопичення саме внутрішніх суперечностей. Система державного управління розвивається відповідно до певних законів, закономірностей і принципів. Недодержання цих базових положень створює умови для виникнення закономірних криз. Випадкові частіше зумовлені деякими екстраординарними подіями та збігом певних особливих обставин. Перші пов'язані з дією суб'єктивного фактора, а саме: необізнаністю, нерозумінням, або ігноруванням вимог законів та принципів. Сила впливу факторів другої групи залежить від рівня організації системи управління, її спроможності швидко та адекватно провести певні зміни, які нівелюють дію негативних обставин. Природні причини виникнення криз близькі по суті до закономірних, штучні - до суб'єктивних.

Аналіз усіх причин дозволяє дійти висновку про найбільшу загрозу для системи державного управління становлять внутрішні та суб'єктивні. Усі інші теж викликають певні протиріччя, але здебільшого не спричиняють виникнення кризи.

До переліку внутрішніх факторів виникнення кризи державного управління відносяться суперечності розподілу і кооперування праці, які притаманні перш за все організаційним кризам. Більш докладно вивчити їх сутність і особливості допоможе дослідження взаємозв'язку елементів системи управління, до числа яких відносяться структура, функції, інформація, кадри, техніка, технологія та методи управління, з точки зору можливості виникнення кризової ситуації в разі неузгодженості рівнів розвитку. Його виконання доцільно за допомогою матриці, яка наведена на рисунку.

Результати дослідження свідчать про те, що найбільш загрозлива ситуація виникає, коли стан розвитку функцій, кадрів чи технології виконання управлінських процедур та операцій не відповідає рівню всіх інших елементів. Дуже важливою є узгодженість структури і функцій.

Елементи системи управління

Структура

Функції

Кадри

Методи

Інформація

Техніка

Технологія

Структура

Х

++

++

_

_

_

++

Функції

++

Х

++

+

+

_

++

Кадри

++

++

Х

++

_

+

++

Методи

_

+

++

Х

_

_

_

Інформація

_

+

_

_

Х

+

++

Техніка

_

_

+

_

+

Х

++

Технологія

++

++

++

_

++

++

Х

Умовні позначення можливості виникнення:

"-" - низька; "+" - середня можливість; "++” - висока можливість.

Рисунок. Характеристика можливості виникнення кризової ситуації в

разі неузгодженості темпів розвитку елементів системи управління

Кожна функція, підфункція або робота мають бути структурно оформлені тобто закріплені за певними установою, підрозділом, посадою. Якщо це не зроблено, функція не виконується. Яскравим прикладом є багаторічне намагання організувати в регіонах України стратегічне управління без створення відповідного підрозділу в органах влади. Збільшення або зменшення переліку функцій має супроводжуватися аналогічними змінами структури. У разі перебільшення кількості робіт можливостей структури вони або не виконуються зовсім, або якість праці значно знижується. У результаті система не виконує завдання, що поставлені, виникає кризова ситуація.

Невідповідність професійних та особистісних якостей працівників вимогам конкретних видів робіт і певних функцій також спричиняє "параліч" організації і системи, до ситуації, коли завдання не виконуються. Не комплексне використання методів управління та низький рівень якості інформації теж негативно впливають на результати виконання функцій але, скоріш за все, не викликають кризової ситуації.

Дуже важливим є узгодження всіх елементів із технологією. Порядку здійснення управлінських процедур має відповідати структура. Кооперування праці треба організувати таким чином, щоб виконання певних операцій не створювало перешкоди іншим, тобто забезпечення можливості послідовного та паралельного здійснення робіт там, де це доцільно тощо. Кожна функція (з переліків основних, головних та допоміжних) має бути технологічно забезпечена і опис технології їх виконання потрібно постійно аналізувати та вдосконалювати. Це стосується і роботи з кадрами, технікою і інформацією. З іншого боку, рівень розвитку цих трьох елементів теж має відповідати рівню технології. В іншому разі також можливе виникнення кризової ситуації.

антикризове державне управління україна

Розгляд взаємозв'язків елементів системи управління дає підстави для підкреслення важливості ролі фахівців-управлінців і особливо керівників. Тому що для раціональної організації всіх зазначених зв'язків треба добре розуміти значення кожного, уявити їх взаємозалежність, а також можливості і шляхи розвитку.

На перетині рядків та стовпчиків (рисунок), що відведені одному елементу, проставлені значки, які не характеризують взаємозв'язок. Але система державного управління є такою великою і складною, що доцільно розглядати умови узгодження структури окремих гілок влади та установ, що знаходяться на різних рівнях ієрархії. Це стосується і функцій, методів, техніки та технології. Невідповідність рівнів їх розвитку також може бути причиною виникнення кризової ситуації.

Кожна система формує мету розвитку. Її досягнення має бути забезпечене виконанням певних функцій підготовленими кадрами з використанням відповідних методів, прийомів роботи та інформації. В іншому випадку мету не буде досягнуто або цей процес буде значно затягнутий у часі. Прикладом є керування процесом розвитку ринкових відносин у пострадянських країнах, коли якісно нову мету було поставлено перед фахівцями, що мають командно-адміністративний менталітет і використовують старі методи, технології тощо.

Усі складові кризи державного управління дуже тісно пов'язані між собою і частіше за все супроводжують одна одну. Дослідження свідчать, що до загальної кризи призводять загострення політичних або організаційних відносин у системі. Враховуючи важливість відповідних складових доцільно розглядати окремо політичні та організаційні кризи системи державного управління.

Виходячи з вищевикладеного, організаційна криза системи державного управління - це максимальне загострення суперечностей між рівнями розвитку її елементів або невідповідності їх меті, що призводить до суттєвого зниження якості роботи.

Ці невідповідності та суперечності виникають постійно, але вони мають різні масштаби та поширення в системі. Якщо їх своєчасно виявлено і локалізовано, розроблено і впроваджено комплекс заходів, криза не відбудеться. Відсутність уваги до цих проблем, аналізу рівня розвитку елементів створюють умови для загострення ситуації і непрацездатності системи влади. Подібна ситуація складається сьогодні в районній системи виконавчої влади України. Часта зміна працівників зумовила втрату темпів розвитку технології виконання процедур і операцій, наявна невідповідність структури і функцій у результаті постійного скорочення чисельності співробітників при незмінності (а то і збільшенні) переліку функцій і робіт, суттєва перевага адміністративно-командних методів керівництва, слабке технічне забезпечення - усе це свідчить про формування кризової ситуації, яка погрожує значним зниженням результативності діяльності всієї системи виконавчої влади держави.

Масштабність системи державного управління і складність завдань організації її ефективного функціонування та розвитку зумовлюють необхідність створення на рівні Кабінету Міністрів структурного підрозділу, метою діяльності якого має бути вдосконалення побудови та роботи системи, а до завдань віднесено постійний моніторинг стану різних елементів, ланок, підсистем, формування пропозицій, методичних розробок тощо. Це дозволить значно підвищити ефективність роботи системи та запобігати організаційним кризам.

3. Антикризове державне управління в Україні

Криза державного управління - тривалий процес, який має, як мінімум, три основні етапи, які в Україні уже мали і мають місце. На першому етапі виникають численні конфлікти у різних сферах суспільного життя, в тому числі і між владою та іншими структурами, головним чином - громадянського суспільства. Другий етап має місце тоді, коли наявні реальні конфлікти у суспільстві зусиллями влади і шляхом компромісів просто вже не можуть бути врегульованими, розв'язаними. Починається певне гальмування, а то і розпад державних механізмів регулювання суспільного життя. Третій етап характеризується таким розвитком і загостренням кризи, коли починають розпадатися окремі політичні структури, а державне управління втрачає свій вплив на суспільні процеси, знецінюється.

Коли ведуть мову про антикризове управління сучасною Україною, то здебільшого зосереджують увагу на політико-правових засадах. Тобто, головні суперечки на усіх рівнях ведуться навколо питань Конституції, взаємин між гілками влади і окремими політичними лідерами, навколо браку необхідних нормативно-правових засад. Ці засади мають відповідну вагу і значення лише тоді, коли суспільство хоч і дещо розбалансоване, але планомірно трансформується на основі чітко розроблених програми і стратегії переходу до іншої, більш позитивної якості. Нинішній же український стан суспільства, попри важливість двох вище перерахованих засад, потребує адекватних організаційних засад, наявності на усіх рівнях державного управління високопрофесійних, фахових команд людей, що володіють досконалою управлінською культурою. Нинішня українська керівна система, з її кадрами і культурою управління, об'єктивно подолати кризу неспроможна. Понад те, якщо брати до уваги її реальну практичну діяльність, то така система шукає шляхи латання дірок, але не цілісної розробки антикризової політики, яка би змогла максимально взяти усе корисне із системної кризи. Кризи, в тому числі українська, значною мірою є явищем не лише суспільно негативного характеру. Криза - це і проблема, і об'єктивна передумова, спонукальний стимул подальшого суспільного розвитку. Проблема в одному, центральному: яким суспільство стає, долаючи кризу, виходячи з неї. Воно може вийти як зі знаком "плюс", так і знаком "мінус". Як правило, позитивний вихід з кризового стану мають не тоді, коли просто запроваджують і використовують антикризове управління, але беруть на озброєння комплекс упереджувальних антикризових технологій і засобів державного управління.

Щоб мати таке державне управління в Україні, варто взяти до уваги як мінімум чотири взаємопов'язаних складових. Перша: потрібний глибокий і прогностичний аналіз і моделювання соціально-економічної, політичної ситуації. Друга: маємо подбати про забезпечення максимально тісної взаємодії і громадянського суспільства не стільки у подоланні вже існуючих кризових проблем і наслідків, скільки у передбаченні та запобіганні більш глибоких і реальних кризових процесів. Третя: необхідна розробка і реалізація конкретних антикризових технологій в першу чергу у державному управлінні. Четверта: вкрай потрібне політико-правове, організаційне та кадрове забезпечення антикризових технологій. Останнє - реальна управлінська діяльність.

Розв'язання саме цих чотирьох основних завдань і мало б становити базові засади антикризової програми в Україні, як цілісного, хоча й багатоаспектного процесу. Тут, до речі, слід вказати і на таке. Використання антикризових технологій, найперше у державному управлінні, зовсім не означає, що державні органи мають зречено очікувати максимально апогейного розвитку кризи, а вже потім вживати конкретних і невідкладних дій щодо її подолання, усунення негативних наслідків. Недаремно і науковці й практики в галузі криз і конфліктів використовують такий термін, як "сформована криза". Це соціально-економічний стан, коли має місце реальна передкризова ситуація, пом'якшити, а понад усе усунути яку елементарно своєчасно не вдалося. Саме тут, у стані сформованої кризи найпринциповішого значення набуває прогноз і забезпечення максимально сприятливих умов і результату такого виходу з кризи, який би будь-що сприяв подальшому позитивному суспільному розвитку.

Чи можливо це взагалі? Так, але за умови, коли максимально точно встановлено соціальний діагноз кризи: якою вона є за своїм характером і особливостями. Перше, що мають усвідомити в даному випадку державні управлінці, яку кризу ми маємо - горизонтальну чи вертикальну. Відомо, що більшість суспільних криз з самого початку свого зародження є горизонтальними. Ми в Україні таку кризу майже прожили. Важливішою її ознакою була достатньо гостра боротьба за розподіл власності і влади. А відтак, за усіма ознаками нині маємо досить глибоку і оголену вертикальну кризу, бо її основною ознакою вже є боротьба проти існуючого державно-політичного режиму, за його перерозподіл. Тобто, нині вже абсолютно не йде мова про якийсь "цивілізований" вихід з кризи.

Щодо безпосередньо суспільно-політичної кризи в Україні, то вона головним чином пов'язана з послабленням регулюючої функції держави саме на початкових етапах соціально-економічних, політичних, духовних трансформацій. Не треба плутати при цьому регулюючу функцію держави з необґрунтованою ностальгією декого за "сильною рукою", завдяки якій, мовляв, в період глибоких трансформацій, вдається утримати кермо поступального прогресивного суспільного розвитку. Поступово ситуація зі слабкою регулюючою роллю держави спричинила загрозливу невідповідність між природо-технічним базисом, економічною, політичною, соціальною сферою. Нині усі ці сфери суспільного життя в Україні перебувають у незбалансованому плані саме з причини відсутності дієвих антикризових реформ та безпорадності державного управління як такого. В кінцевому випадку - це результат браку досвідчених, професійних державних управлінців, низького рівня культури управління, про що вже йшлося.

Тут доречно сказати і про таке. Перехідні, кризові періоди у житті будь-якого суспільства максимально сприяють появі надто специфічних, неподібних на інших і часто навіть аномальних особистостей, завдання яких, здавалося б, полягає в найголовнішому - довести соціальну, суспільну, загальнодержавну ситуацію до абсурду. Таких особистостей достатньо сьогодні в Україні у економіці, політиці, соціальній сфері, культурі. Здавалося б, - це відверті аномалії, протилежності, антиподи, норми. Це, однак, хибне твердження, оскільки нічого випадкового у соціальному розвитку не буває. Жериновські, Шуфричі і т. ін. - це об'єктивне породження часу, люди, які одними вважаються "героями", "прикладами для наслідування", а іншими - крайнім негативом суспільства. Біда в тому, що такі харизматичні особистості досить природно, поза загальною людською свідомістю отримують відповідний і часто досить високий соціальний статус, завдяки якому і мають можливість потужно впливати на свідомість великої кількості людей власне з однією метою - переконати їх у тому, що так воно і має бути, а для значної частини людей із нестійкими або вкрай здеформованими переконаннями стають нічим іншим, як своєрідною "месією". Подібне явище обов'язково має місце тоді, коли суспільство втрачає чіткі духовні, соціальні орієнтири, усвідомлення того, що є добро, а що зло. Яскравим свідченням цього є величезна розмитість, нестійкість духовних орієнтирів українського суспільства. І чим більше ми будемо спостерігати інтенсивне розмивання власних національних духовних орієнтирів, тим більше будуть хизуватися на соціальному тлі псевдолідери, а країна (Україна) перетворюватиметься в звичайну територію для проживання, на якій будуть жити люди але не народ, нація, бо останні найперше характеризуються як спільнота саме сукупністю духовних ідей, переконань, мети.

Щоб не вдаватися у детальне пояснення - чому так відбувається, вкажемо на центральну, висхідну причину наших негараздів: потужна пропаганда і вже майже домінування ліберальних, матеріальних цінностей над моральними, духовними. Особливо це помітно позначається на молодому поколінні. За такого перекосу, домінування розпадається соціум, як велика людська спільнота, а відтак, стає неможливим, нелогічним існування держави, як обов'язкової умови продуктивного існування великого соціуму. Коло замикається. Зрозуміло, без хліба жити не можливо. Але без ідеї, ідеалу не виростити хліба, а без поєднання одного і другого - не матимемо спільності людей, які спроможні жити у взаємопорозумінні, добрі і злагоді, творити для себе і для інших.

У вище викладеному немає жодного пустого теоретизування, оскільки будь-яка людина (за винятком ситуації з безлюдним островом) постійно знаходиться у двох взаємопоєднаних просторах - особистісному і соціальному. Перший, здебільшого егоцентричний і загрозливий тим, що моделі життя людей все помітніше стають індивідуальними, зникає потреба у групі, громаді, великій соціальній спільності. В Україні мільйони людей вже перейшли на індивідуальні моделі життя і виживання. Простіше - соціум розпадається, вже важко відшукати ідею, навколо якої може об'єднатися більшість українства. Це трагедія великого народу, нації.

В перехідний період, в період гострих соціально-економічних криз відмирають ті явища, які є завеликими, а часто і зайвими, або без яких необхідно, а ще більше, цілком можливо обійтися. Таке стосується як окремої людини, так і великих груп, усього соціуму. Це означає, що і у загальнодержавному плані, в антикризовій діяльності є глибока необхідність поглянути і визначитися, в чому можна себе обмежити, а також від чого і можемо, і необхідно взагалі відмовитися. Це - цілком природна, об'єктивна потреба, оскільки усе людство нині свідомо діє саме у такий спосіб. Змушують так діяти обмежені природні ресурси, суто людські можливості для життя і діяльності, врешті - до цього спонукають міжлюдські, міждержавні відносини, а простіше - глобалізація і загальносвітова конкуренція.

В наявності в Україні системної кризи помилково звинувачувати якусь загальносвітову кризу, оскільки криза у багатьох країнах - це всього лиш загострені модернізаційні, трансформаційні процеси, притаманні більшості постіндустріальним, інформаційним суспільствам. До таких країн не відносимо хіба що США, оскільки суто фінансово-економічна криза у світі дійсно породжена політикою виключно цієї країни та її прибічників. У Європі з-поміж інших країн виділимо Англію, політику якої стабілізаційною також важко назвати. І все це попри так звану світову кризу, маємо власну, українську, зі своїми витоками і особливостями. Витоки української кризи в тому, що початок переходу від тоталітарної, авторитарної системи до демократичної ознаменувалися зміною базових соціальних інститутів (економічних, політичних, соціокультурних), соціальної структури суспільства, соціальної свідомості, духовних цінностей та моделей масової поведінки. Та от біда, замість них до сьогодні в Україні не сформувалися ні політична система суспільства, не відбулося відповідної соціальної структуризації суспільства, не сформувалася і система духовних, моральних цінностей, основу яких мали би становити наша історія, традиції, менталітет, культура. Конструювання нової, вкрай потрібної соціальної реальності не лише загальмувалося, але й майже спинилося.

Треба визнати і усвідомити, що системна криза в Україні - це головним чином криза державного управління, а не якоїсь однієї, чи навіть більшості сфер суспільного життя.

Треба постійно пам'ятати, що в основі антикризової політики, антикризового державного управління повинна постійно знаходитися ідея і завдання неодмінного забезпечення і збереження цілісності держави, стабільності соціуму, як складного соціального організму.

Треба усвідомлювати, що мистецтво антикризового управління полягає не в тому, щоб латати дірки у державному утворенні, а у тому, щоб перетворити потенційні ризики кризи для розвитку держави у можливі її позитивні явища трансформації. Звідси, до речі, і мистецтво управління, діяльності лідерів і еліти держави.

Висновки

Усе вищевикладене дозволяє сформувати такі висновки:

криза державного управління - це особливий стан у функціонуванні та розвитку системи державно-владних структур і відносин, що характеризується загостренням внутрішньо-системних протиріч, розбалансованістю діяльності, що відбивається на зниженні результативності управлінського впливу на соціально-економічні процеси;

кризи системи державного управління, як правило, є комплексними, у них виявляються політичні, організаційні та технологічні суперечності, присутні також економічна та психологічна складові. Найбільш руйнівними є політична та організаційна кризові ситуації;

організаційна криза системи державного управління - це максимальне загострення суперечностей між рівнями розвитку її елементів або невідповідність їх меті, що спричиняє суттєве зниження якості роботи;

серед розмаїття причин кризи державного управління найбільш впливовими виявилися внутрішньосистемні та суб'єктивні, саме вони частіше створюють умови для виникнення кризової ситуації, визначають час її розвитку та шляхи подолання;

для моніторингу і регулювання темпів і напрямів розвитку системи державного управління доцільно створити при Кабінеті Міністрів України відповідний науково-дослідний та методичний структурний підрозділ. Подальші дослідження доцільно спрямувати на обґрунтування механізмів запобігання кризам у державному управлінні.

Список використаних джерел

1. Геєць В.М. Державне управління в умовах світової кризи системного характеру: контекст змін / В.М. Геєць / Вісник Державної служби України. № 2.2011. - С.30-43.

2. Державне управління і менеджмент: Навч. посіб. у табл. і схемах / Г.С. Одінцова, Г.І. Мостовий, О.Ю. Амосов та ін. // За заг. ред.Г.С. Одінцової. - Х.: ХарРІ УАДУ, 2002;

3. Мельтюхова Н.М. Організаційні кризи в системі державного управління: виникнення, розвиток, подолання/ Харквів/ Режим доступу: http://kbuapa. kharkov.ua/e-book/db/2007-2/doc/1/01. pdf;

4. Пахомова Т.І. Щодо механізмів управління кризами суспільного розвитку в системі державного управління /Режим доступу: http://archive. nbuv.gov.ua/e-journals/tppd/2008-4/R_2/09ptisdu. pdf;

5. Слізкова Г.В. Кризові явища в системі державного управління України: причини виникнення, розвиток, шляхи подолання / Режим доступу: http://archive. nbuv.gov.ua/portal/natural/VKnutd/2012_2/137_142. pdf.;

6. Шатун В.Т. Кризи у системі державного управління / Режим доступу: file: // /C: /Documents%20and%20Settings / Admin/%D0%A0%D0%B0%D0% B1%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%B9%20%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BB/ Npchdu_2013_226_214_6. pdf.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Вищі органи державного управління економікою в Україні. Основні функції державного управління економікою. Національні особливості державного регулювання економічними процесами. Основні форми державного управління економікою.

    курсовая работа [28,4 K], добавлен 18.03.2007

  • Розгляд адміністративного права як обов‘язкового інструменту, здійснення державної виконавчої влади у формі державного управління. Поняття і класифікація форм державного управління. Поняття і види правових актів управління; вимоги, що ставляться до них.

    реферат [39,3 K], добавлен 07.03.2010

  • Економічна політика як посилення державного управління економічними реформами на сучасному етапі в умовах глибокої кризи в Україні. Аналіз сучасних світових тенденцій у взаємовідносинах суспільства та бізнесу. Державне управління сферою культури.

    реферат [81,2 K], добавлен 07.04.2015

  • Сутність, зміст та специфіка державного управління, його співвідношення з сучасною державною владою в Україні. Характеристика функціональної та організаційної структури державного управління, її аналіз та оцінювання, методи та шляхи вдосконалення.

    курсовая работа [44,2 K], добавлен 19.08.2010

  • Характеристика державного управління як виду соціального управління. Аналіз функцій та принципів державного управління. Функції та організація санітарно-епідеміологічного нагляду у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 04.01.2008

  • Мета, цілі та завдання управління природокористуванням, його особливість. Загальнодержавні та місцеві органи державного управління в галузі охорони природного середовища. Види органів державного управління за характером, напрямами роботи, повноваженнями.

    реферат [11,1 K], добавлен 23.01.2009

  • Загальне визначення ефективності державного управління: поняття, види та критерії. Системний підхід як методологія державного управління та методи його впровадження. Вимоги до управлінських рішень: наукова обґрунтованість, своєчасність та інформативність.

    реферат [48,3 K], добавлен 20.03.2012

  • Державна служба України як чинник гуманізації державного управління. Розробка і реалізація державних програм у гуманітарній сфері. Проблеми гуманізації управління на ринку праці. Удосконалення державного управління України в гуманітарно-культурній сфері.

    курсовая работа [399,2 K], добавлен 10.04.2016

  • Особливості державного управління. Порівняльний аналіз систем державного управління в економіках Польщі, Чехії, Угорщини. Аналіз співробітництва між Угорщиною та ЄС на всіх стадіях євроінтеграції за правовим, організаційним, фінансовим напрямками.

    реферат [34,2 K], добавлен 27.12.2011

  • Поняття державного управління, його принципи та функції, форми та методи. Державне управління як система і як процес. Державне управління в сучасній Росії. Державне управління в соціальній сфері, його соціальна ефективність. Державна соціальна політика.

    курсовая работа [78,8 K], добавлен 13.05.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.