Сутність і соціальне призначення держави

Держава – це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації. Основні ознаки держави. Функція охорони правопорядку та особливості механізму правової держави.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 20.07.2011
Размер файла 86,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

34

Размещено на http://www.allbest.ru/

34

Зміст

Вступ

1. Поняття та основні ознаки держави

1.1 Передумови виникнення держави

1.2 Визначення поняття держави

1.3 Основні ознаки держави

2. Поняття та прояв сутності держави

2.1 Функції держави

2.2 Соціальне призначення держави

3. Загальна характеристика й основні ознаки правової держави

3.1 Виникнення ідеї правової держави та її поняття

3.2 Ознаки правової держави

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що питання соціального призначення сучасної України розглядається зараз в досить важливому значенні тому, що саме сутність та соціальне призначення відіграє важливу роль у загальній діяльності держави, як з питань суспільства так й інших.

Сутність держави - це головне в державі як соціальному явищі: те кому належить державна влада в суспільстві та чиї волю й інтереси ця влада виражає.

Держава - продукт суспільного розвитку, виникнувши на певному щаблі зрілості людського суспільства внаслідок економічних, соціальних, психологічних та інших закономірностей, стає його основною керуючої системою. Питання про державу, її поняття, сутність і роль у суспільстві відносяться до числа основоположних і гостро дискусійних в державознавстві. Це пояснюється щонайменше трьома причинами. По-перше, названі питання прямо і безпосередньо зачіпають інтереси різних шарів, класів суспільства, політичних партій і рухів. По-друге, ніяка інша організація не може конкурувати з державою в різноманітті виконуваних завдань і функцій, у впливі на долі суспільства. По-третє, держава - дуже складне і внутрішньо суперечливе суспільно-політичне явище.

У науковому плані поняття, що відображає загальні основні ознаки держави, дозволяє перш за все розкрити відмінності будь-якої державної організації суспільства від його недержавних організацій, від інших частин політичної системи суспільства. Такі ознаки являють собою певний, незмінний каркас державної організації людського суспільства, який у міру суспільного розвитку наповнюється новим змістом, втрачає віджилі і здобуває нові структури і функції.

Держава - це складна політико-соціальна система. Її не можна досліджувати, ігноруючи різні ступені системної єдності її складових елементів, історичний динамізм становлення та еволюції. Постійне дослідження руху інститутів державності до утворення цілісної держави і генетичних зв'язків між ними - обов'язковий напрямок сучасної теорії держави, науки конституційного права, а також інших наук.

Сутність держави та її соціальне призначення є вирішальними у визначенні спрямованості діяльності держави, її мети та завдань. У свою чергу, функції держави залежать від тих завдань, які стоять перед суспільством на даному етапі розвитку. І завдання, і функції, що з них випливають, не є випадковими, вони залежать від рівня розвитку суспільства, його економічних можливостей, потреб та інтересів населення та іншого. На певному етапі розвитку держави і суспільства саме останнє починає визначати, що є для нього соціально значущим, що воно доручає державі, які функції на нього покладає, і тоді «державні послуги» - це система відносин особистості, юридичних осіб з державними структурами.

Таким чином тема курсової роботи і в наш час є актуальною.

Мета курсової роботи - проведення досліджень щодо сутності та соціального призначення держави.

Завданнями курсової роботи в зв?язку з вказаною темою є:

· вивчення передумов виникнення;

· характеристика поняття та основних ознак держави;

· вивчення проблем сутності та соціального призначення держави;

· аналіз виникнення ідеї правової держави, її поняття та ознаки.

Об'єкт дослідження - правові основи сутності держави та її призначення. Предмет дослідження: сутність та соціальне призначення держави. Данною проблематикою займалися як закордонні так, і вітчизняні правознавці, а саме: О.Ф. Скакун, А.П. Заєць, В.О. Котюк, А.М. Шульга, П.М. Рабинович та інші.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

1. Поняття та основні ознаки держави

1.1 Передумови виникнення держави

держава суверенний політичний правовий

На певному етапі розвитку у суспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна окрема організація суспільства, яку в подальшому назвуть державою. Втрачаючи соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим станом тощо.

У кожній з таких суспільних груп звичайно з'являються не тільки спільні загальні інтереси, а й окремі для кожного прошарку - специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічної організації, основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства. Такою організацією є держава.

Тобто держава виступає формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування [4, с. 35].

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність виникнення держави здебільшого пов'язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви, зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як, до речі, і права, залишається і, мабуть, довший час залишатиметься в науці дискусійною.

По-перше, в основі цієї складної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди і течії. По-друге, історичні і етнографічні науки дають все нові знання про причини походження держави і права.

Сучасна матеріалістична наука пов'язує процес виникнення держави безпосередньо з виникненням права. А, взагалі, зародження державного ладу є одночасним до розвитку виробництва, переходу, як ми назвали вище, від привласнюючої до виробничої економіки.

В результаті еволюційного розвитку людина для задоволення своїх потреб поступово перейшла від привласнення готових тваринних і рослинних форм до справжньої трудової діяльності, направленої на перетворення природи і виробництво знарядь праці, їжі і інше. Саме перехід до виробничої економіки послужив поштовхом до трьох великих розділень суспільної праці - відділення скотарства від землеробства, розділенню ремесла і шару людей, які зайняті в сфері обміну - торгівлі (купців).

Такі великі події в суспільному житті мають такі ж великі багаточисельні наслідки. В змінених умовах зросла роль чоловічої праці, яка стала явно пріоритетною в порівнянні з жіночою домашньою. В зв'язку з цим матріархальний рід поступився місцем патріархальному, де рід вже ведеться по батьківській, а не материнській лінії. Але, що більш важливо, родова община починає розпадатися на патріархальні сім'ї (землеробів, скотарів, ремісників), інтереси яких вже не повністю співпадають з інтересами роду. З виникненням сім'ї почався розклад родової общини. Нарешті наступила черга, неминучої при розділенні праці, спеціалізації, підвищення її продуктивності. Додатковий продукт, як наслідок росту продуктивності праці зумовив появу економічної можливості для товарообміну і привласнення результатів чужої праці, виникнення приватної власності, соціального розшарування первісного суспільства, утворення класів, зародження держави.

І все ж таки причини зародження держави беруть своє коріння не тільки в матеріальному виробництві, але і в відтворенні самої людини. Зокрема заборона інцесту (кровозмішення) не тільки сприяла виживанню і укріпленню роду людського, але й створила багатопланову дію на розвиток суспільства, структуру його внутрішніх і зовнішніх відносин, культуру. Адже зрозуміти, що кровозмішення веде до виродження, ставить рід на межу загибелі - можна сказати ще лише пів справи. Набагато складніше було викорінити його, для цього потрібні були суворі міри, направлені проти відступлень від табу, які обов'язково мали місце. Тому є основи думати, що родові органи, які підтримують заборону інцесту і насильне його викорінення всередині роду, розвиток взаємозв'язків з іншими родами в цілях взаємообміну жінками, були найдавнішими елементами зародження державності.

Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Однією з таких перехідних форм, - за думкою А.В. Нікітіна, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєначальника і його війська [22, с. 15].

Тут з'явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.

1.2 Визначення поняття держави

Нині в Україні розбудовується нова державність. Долаються психологічні комплекси і стереотипи тоталітарного минулого, формується новий погляд на роль і сутність держави. І тому, сучасне покоління потребує чіткого розуміння поняття держави.

Основою для розгорнутого визначення держави насамперед повинні стати аспекти діяльності держави. А саме: держава як організація всього суспільства, держава як класова організація, держава як певний апарат влади.

Звичайно, єдиного, чітко окресленого визначення цього суспільного явища не існує. Проте, все-таки, більш-менш конкретні визначення мають місце. Так, будь-яка держава має набір таких універсальних ознак, що виявляються на всіх етапах її розвитку. Такими ознаками є територія, населення, влада.

Держава - це організація суверенної політичної влади, яка в рамках правових норм здійснює управління суспільними процесами і забезпечує безпеку особи і нації.

Держава - це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи цілісність і безпеку суспільства, здійснює керівництво ним, насамперед, в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними справами [2, с. 13].

Держава - це особлива політико-територіальна організація, що має суверенітет, спеціальний апарат управління і примусу і здатна надавати своїм велінням загальнообов'язкової сили [8, с. 22].

Держава - суверенна політико-територіальна організація суспільства, що володіє владою, яка здійснюється державним апаратом на основі юридичних норм, що забезпечують захист і узгодження суспільних, групових, індивідуальних інтересів зі спиранням, у разі потреби, на легальний примус [13, с. 39].

Отже, якщо узагальнити, то держава - це політична організація суспільства, яка забезпечує його єдність і цілісність, здійснює з допомогою державного механізму управління справами суспільства, суверенну публічну владу, яка надає праву загальнообов'язкового значення, гарантуюча права, свободи громадян, законність і правопорядок [7, с 27].

1.3 Основні ознаки держави

Держава - основне знаряддя здійснення політичної влади. Поняття держави конкретизується при розкритті ознак, які відрізняють його як від родового устрою, так і від недержавних організацій суспільства. Іншими словами, аналіз ознак держави поглиблює знання про неї, підкреслює її унікальність у якості нічим незамінної форми організації суспільства і важливого суспільно-політичного інституту.

Перш за все держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим, що вона:

1) всеохоплююча - об'єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, відображує та забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

2) територіальна організація населення і здійснення публічної влади в територіальних межах.

В додержавному суспільстві приналежність індивіда до того чи іншого роду зумовлювалась кровною спорідненістю. Причому рід часто не мав строго визначеної території, переміщувався з одного місця в інше. В державно-організованому суспільстві кровноспоріднений принцип організації населення втратив своє значення. На зміну йому прийшов принцип його територіальної організації. Держава має строго локалізовану територію, на яку розповсюджується його суверенна влада, а населення, яке на ній проживає, перетворюється в підданих чи громадян держави. Виникають таким чином просторові межі держави, в яких проявляється новий правовий інститут - підданство чи громадянство. З територіальною організацією населення поєднано не тільки виникнення держави, але й початок складання окремих країн. А тому з цих позицій поняття “держави” і “країни” багато в чому співпадають.

Від недержавних організацій держава відрізняється тим, що уособлює все населення країни, розповсюджує на нього свою владу.

3) Публічна (державна) влада. Публічною вона називається тому, що не співпадає з суспільством, виступає від його імені, від імені всього народу.

Влада існувала і в додержавному суспільстві, але це була безпосередньо суспільна влада, яка виходила від всього роду і користувалась ним для самоуправління. Вона не потребувала ні чиновників, ні будь-якого апарату. Принципова особливість публічної влади є те, що вона втілюється саме в чиновниках, тобто в професійному розряді управителів, із яких комплектуються органи управління і примусу (державний апарат). Без цього фізичного втілення державна влада представляє собою лише тінь, пусту абстракцію.

Уособлена у державних органах і установах, публічна влада стала державною владою, тобто тою реальною силою, яка забезпечує державний примус, насильство. Вирішальна роль в організації примусу належить загонам озброєних людей і спеціальним установам [7, с. 45].

4) Офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і такою визнана іншими державами.

5) Універсальна, бо об'єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх життя.

6) Верховна організація - є вищим за значенням та силою об'єднанням суспільства, всі інші соціальні організації у сфері загальносуспільних інтересів підпорядковані їй [10, с. 26].

7) Централізована організація - внутрішня структура держави здійснюється за ієрархією, тобто підпорядкованістю нижчих організаційних структур вищим, і особливо загальнодержавним.

8) Державний суверенітет. Поняття “державного суверенітету” з'явилося в кінці середніх віків, коли стало потрібним відділити державну владу від церковної і надати їй виняткове, монопольне значення. Нині суверенітет - обов'язкова ознака держави. Держава, яка його не має - це колонія або домініон.

Суверенітет як властивість (атрибут) державної влади полягає в її верховенстві, самостійності і незалежності.

Суверенність державної влади обумовлюється її можливостями реально, а не тільки ідеологічно впливати на суспільні відносини.

Верховенство державної влади всередині країни означає:

q універсальність її владної сили, яка розповсюджується на все населення, всі партії і суспільні організації даної країни;

q її прерогативи (державна влада може визнати нікчемним будь-який прояв іншої суспільної влади, якщо остання порушує закон);

q наявність у неї таких засобів впливу, якими ніяка інша суспільна влада не володіє (армія, поліція і т.д.).

Самостійність і незалежність державної влади від всякої іншої влади усередині країни і зовні її виражається в її винятковому, монопольному праві вільно вирішувати всі свої справи.

9) Нерозривний зв'язок держави і права. Без права держава існувати не може. Право юридично оформляє державу і державну владу і тим самим робить її легітимними, тобто законними. Держава здійснює свої функції в правових формах. Право вводить функціонування держави і державної влади в рамках законності, підкоряє їх конкретному правовому режиму. При такій підлеглості держави праву і формується демократична правова держава.

10) Держава відіграє важливу роль у вдосконаленні суспільства як власника основних засобів і знарядь виробництва; визначає основні напрямки його розвитку в інтересах всіх і кожного;

11) Держава має спеціальний апарат управління, який забезпечує виконання державних функцій;

12) Держава має розгалужену систему юридичних органів, що дозволяє використовувати різні методи переконання і примусу;

13) Держава володіє єдністю законодавчих, управлінських і контрольних функцій, це єдина повновладна організація у масштабі всієї країни [4, с. 39].

Держава відноситься до владно-політичних організацій і виступає як головна сила в руках політичних сил, які тримають владу в своїх руках, як головний виразник їх волі і інтересів.

У найбільш концентрованому вигляді ознаки державної влади виявляються через суверенність:

Ш верховенство - державна влада є вищою владою в суспільстві;

Ш повнота (неподільність) - державна влада належить до народу, який є її єдиним джерелом;

Ш самостійність - державна влада не залежить від волі будь-яких інших організацій, окремих осіб чи інших суспільств.

Але не зважаючи на те, що держава є формою організації інтересів усіх членів суспільства, вона не об'єднує їх абсолютно в усіх сферах, аспектах їхнього життя. Поряд із загальносуспільним інтересом існують інтереси особливі та індивідуальні, які відображаються, забезпечуються і охороняються відповідними соціальними об'єднаннями чи особисто індивідом. Держава не повинна сама втручатися у сферу цих інтересів, але обов'язком її є забезпечувати їх незалежність, гарантувати і охороняти від втручання з боку інших суб'єктів. Незалежність різних соціальних організацій та індивідів, наявність гарантованих державою сфер їх “самостійного” життя - важлива ознака цивілізованості держави і суспільства.

Також слід звернути увагу на те, що держава може бути світською і теократичною. Більшість держав світу -- світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери дії церкви і держави (церква відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Монголія до 1921 p., сучасний Ватикан).

Отже, основні ознаки держави дають можливість більш глибоко зрозуміти суть самої держави та поняття держави у громадянському соціальному правовому суспільстві.

2. Поняття та прояв сутності держави

2.1 Функції держави

Сутність держави має прояв у функціях держави.

Термін «функції держави» застосовується для позначення основних, найбільш важливих напрямків діяльності держави, в яких проявляється його сутність [14, с. 210]. Основні напрямки діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади в правовій державі мають загальну природу. Їх першочерговою метою є забезпечення гармонійної життєдіяльності суспільства. Функції держави встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед державою на певному етапі її розвитку, і являють собою засіб реалізації цих завдань. Зміст функцій держави визначається різними внутрішніми та зовнішніми чинниками. Так, кризові явища в економічному житті країни вимагають концентрації зусиль держави, всіх його органів на вирішенні економічних завдань. Зростання криміногенної ситуації змушує державу своєчасно вживати серйозні практичні дії щодо посилення боротьби зі злочинністю, виявлення та усунення причин і умов, які її породжують. Загроза зовнішньої агресії мобілізує державний механізм на підготовку населення країни до її відбиття тощо.

Поняття функції держави не слід ототожнювати з поняттям "політика держави". Політика пов'язана не з інтересами держави в цілому, а з інтересами тих конкретних груп, які стоять у даний час при владі, тому конкретна політика в рамках однієї і тієї ж функції держави може здійснюватися по-різному. Так, в деяких країнах на різних етапах їх розвитку функції держави набували яскраво виражену класову спрямованість (диктатура пролетаріату, побудова соціалістичної економіки). Звідси, у функціях держави можуть проявлятися як класові, так загальносоціальні начала. Здійснюючи свої функції, держава використовує набір конкретних засобів. У механізмі держави утворюються відповідні органи, в державному бюджеті виділяються необхідні кошти, створюється законодавча база для регулювання конкретного напряму діяльності [15, с. 79-80].

При вивченні функцій держави одним з найважливіших питань постає проблема їхньої класифікації. Класифікаційні критерії, тобто ознаки (їх сукупність), що дозволяють віднести ті чи інші функції до конкретного класу, групи, мають різний характер. Виділяють, наприклад, об'єкти і сфери державної діяльності, територіальний масштаб, спосіб державного впливу на суспільні відносини, взаємини держав, зміст функцій [16, с. 31].

Дійсно, з науковою і практичною метою функції держави можуть бути класифіковані за різними критеріями. За часом дії вони поділяються на постійні, що здійснюються державою на всіх етапах його існування, і тимчасові, поява яких викликано специфічними умовами суспільного розвитку, а припинення - їх зникненням. За сферами політичної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на внутрішні, що представляють його діяльність усередині країни, що визначають його роль в житті даного суспільства, і зовнішні - діяльність за її межами, в якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами. Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поведінки з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави. За сферами суспільного життя функції держави можуть бути розділені на економічні, соціальні, політичні та здійснювані в духовній сфері.

Висловлюється також думка, що функції держави слід розподіляти на основні і неосновні [17, с. 312]. Звичайно, такий поділ досить умовний, тому що критерій такого розмежування чітко не визначений. Кожна функція держави є об'єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, звичайно, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких слід зосередити увагу в першу чергу. Ці напрямки стають для держави основними [18, с. 83].

До числа критеріїв можна віднести принцип поділу влади та класифікувати функції держави на основі цього принципу. Відповідно функції підрозділяються на законодавчі (правотворчі), управлінські, правоохоронні (в тому числі судові) та інформаційні. Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. Це чисто формальна класифікація, прив'язана до сукупності гілок державної влади законодавчої (представницької), виконавчої, судової, - але тим не менш досить часто використовувана з науковою і практичною метою.

Класифікація функцій, що спирається на поділ влади не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, не функція держави, а функція здійснення державної влади або гілок влади: правотворчість, керування, судова діяльність і т.д. Відбувається, на їхню думку, змішання функцій держави та державної влади. Функції ж держави - це діяльність держави, взятого у своїй цілісності, з єдиної політичної, структурної, територіальною організацією [19, с. 79-80].

У цій роботі розгляд функцій відбувається відповідно до визначення сутності держави. Тому доцільним, є використання тієї класифікації, яка розподіляє функції за сферами суспільного життя. Така класифікація виділяє економічні, соціальні, політичні та ідеологічні функції держави [14, с. 210].

1. Економічна функція виражається у виробленні та координації державою стратегічних напрямів розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

У правовій державі, що функціонує в умовах ринкових товарних відносин, державне регулювання економіки здійснюється в основному економічними, а не адміністративними методами. Для такої держави характерна свобода і самостійність власника, які забезпечують реальне рівність і незалежність як виробників, так і споживачів соціальних благ [20, с. 96]

Існує два основних економічних методи державного регулювання [25, с. 149]:

1) визначена і досить жорстка податкова політика, яка дозволяє державі успішно вирішувати його соціальні завдання, а також перерозподіляти частину національного доходу з метою більш збалансованого розвитку продуктивних сил суспільства;

2) створення найбільш сприятливих умов господарювання в пріоритетних галузях економіки, розвиток яких дає найбільшу вигоду суспільству в цілому.

Економічна діяльність сучасної правової держави має наступні напрямки:

1) державний вплив на економічне життя суспільства в цілому, що виражається у формуванні державою бюджету і контролі за його витрачанням; у складанні програм економічного розвитку в масштабі країни; у фінансуванні програм промислових і наукових досліджень; у видачі субсидій виробникам матеріальних благ для стимулювання виробництва. У державному регулюванні економічних процесів беруть участь вищі і місцеві органи державної влади, а також спеціалізовані установи.

Економічна функція держави в основному полягає в регулятивних, стимулюючих, консультаційних діях, але ні в якому разі не в створенні розподільних або заборонних механізмів. У контексті формування громадянського суспільства тільки господарські одиниці і трудові колективи (виробники) можуть вирішувати, які органи державного і господарського управління їм потрібні, в чому повинні полягати функції цих органів, що спрямовується органами Держказначейства і за які послуги.

2) економічна діяльність держави виражається також в безпосередньому господарському керівництві державним сектором економіки (на державних підприємствах, в установах, закладах). Тут держава сама виступає власником засобів виробництва, виробником матеріальних благ і послуг. Методи його впливу на економічні відносини, що складаються в цьому секторі економіки, принципово не відрізняються від загальних методів державного регулювання економічних процесів у країні.

В економічній функції держави можна також виділити функцію фінансового контролю, яка виражається у виявленні та обліку державою доходів виробників. За законом частину цих доходів у вигляді податків спрямовується до державного бюджету для задоволення соціальних та інших загальнодержавних потреб. Держава здійснює контроль за правильністю витрачання податків [22, с. 49].

2. Соціальна функція держави покликана забезпечити соціальну захищеність особистості, нормальні умови життя для всіх членів суспільства незалежно від їх безпосередньої участі у виробництві благ.

У правовій державі розподіл матеріальних благ здійснюється і без вільного еквівалентного обміну між виробниками та споживачами. Його соціальна політика передбачає, по-перше, розподіл соціальних благ незалежно від трудового внеску з метою забезпечення гідного рівня життя для тих, хто в силу різних об'єктивних причин не може повноцінно працювати (хворим, інвалідам, літнім людям, студентам, дітям). По-друге, держава виділяє необхідні кошти на охорону здоров'я, культурний відпочинок, освіта, будівництво житла, чітку роботу транспорту і зв'язку. Тим самим забезпечується належна реалізація прав громадян на охорону здоров'я, на відпочинок, на житло, на освіту, на користування досягненнями культури, тобто тих соціальних прав, якими повинні в максимальному обсязі користуватися всі громадяни держави.

Становлення соціальної правової держави проходить складний і болісний шлях. Спочатку розвиток і збагачення суспільства веде до розшарування його на бідних і багатих. Формально проголошену рівність відтворює нерівність матеріальне, що породжує кризу і гострі соціальні конфлікти в суспільстві. І лише поступово правова держава набуває рис держави соціального, доповнює формальні гарантії вільного розвитку особистості матеріальними гарантіями соціальної захищеності. У цілому ж сучасна правова держава гарантує реальну соціальну захищеність всім, хто знаходиться в економічно невигідному становищі, і постійно збільшує асигнування на соціальні потреби всього населення країни.

Соціальна функція держави включає в себе і піклування про прийнятний екологічний стан. Екологічна функція - життєво важлива діяльність будь-якої сучасної держави, світового співтовариства в цілому. Земля як об'єкт спільного проживання вимагає до себе найбільш раціонального ставлення. У сучасних державах розроблено природоохоронне законодавство, яке чітко регулює діяльність людей і різних організацій в галузі використання природного середовища (прийняті закони про охорону тваринного світу, атмосферного повітря, природних ресурсів, вод, землі, лісів тощо).

Соціальна функція багатогранна за змістом і масштабна за обсягом державної діяльності. Головне її призначення полягає в усуненні або пом'якшенні можливої соціальної напруги в суспільстві. Для виконання соціальної функції держава створює систему відповідних органів, фонди, які витрачає на пенсії, допомоги, охорону здоров'я населення, освіту тощо. Вона розробляє і реалізує програми, які стабілізують зайнятість населення та скорочують безробіття, регулює розміри заробітної плати тощо. Соціальна функція є однією з найважливіших функцій демократичної та правової держави. Досягнення такого стану, коли сутність держави стане дійсно соціальною - основна мета усіх демократичних сил державно упорядкованого суспільства [23, с. 18].

3. Серед функцій держави важливе місце посідає політична функція, яка спрямована на регулювання народополітичних конфліктів. Діяльність держави по здійсненню політичних функцій складна, багатогранна, і по суті, створює умови для ефективного виконання інших функції. При виконанні політичної функції держава із усього спектру політичних інтересів вибирає найсуттєвіші. Політична функція забезпечує реалізацію волевиявлення народу шляхом прийняття відповідних законів та інших державних рішень, реалізацію прав громадян на участь у формуванні державної влади і прийнятих нею рішень. Вона спрямована на створення умов для самоорганізації і самоврядування народу, його залучення до вирішення державних справ, формування демократичного громадянського суспільства. Політична функція виконується також шляхом реформування державного механізму; вироблення правових статутів для діючих у суспільстві політичних сил; здійснення нагляду за їх діяльністю; прийняття відповідно до закону необхідних заходів з метою упередження, припинення незаконних дій; виконання дій, спрямованих на налагодження всебічних зв'язків з населенням країни. Провідну роль у здійсненні політичної функції відіграє робота по реалізації національної політики. Мова йде як про охорону інтересів державоутворюючого етносу, так і про дотримання прав і надання можливостей розвитку національним меншинам [24, с. 77].

Серед політичних функцій особливе місце посідає зовнішньополітична діяльність держави. Зовнішні функції держави забезпечують здійснення її зовнішньої політики, відображають основні напрями її діяльності на зовнішньополітичній арені, спрямовані на встановлення та підтримання певних відносин з іншими державами. Серед зовнішніх функцій, як правило, виділяють наступні: оборона країни, захоплення чужих територій, дипломатична функція, функція взаємодопомоги. Однак з погляду сучасного розуміння права агресивну зовнішню політику, ведення агресивних воєн, імперіалістичну діяльність не можна вважати функціями держави. Це -- діяльність, що суперечить міжнародному праву, тобто протиправна. Першочерговою міжнародною функцією сучасної демократичної держави стала підтримка миру і міжнародної безпеки; активізувалися міждержавні економічні відносини, розвивається колективна безпека, створюються міжнародні миротворчі збройні сили. Усе це й обумовило появу відповідних зовнішніх функцій. Держава здійснює наступні основні зовнішні функції: оборона країни; забезпечення миру і підтримка світового порядку; інтеграція у світову економіку і співробітництво з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем.

Функція оборони країни передбачає військову безпеку, формування і функціонування збройних сил, застосування яких здатне протистояти агресії інших держав, посяганню на державний суверенітет.

Функція забезпечення миру і підтримки світового порядку передбачає недопущення нової глобальної війни, зміцнення обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, зміцнення ООН.

Функція інтеграції у світову економіку і співробітництва з іншими країнами у вирішенні глобальних проблем виокремилась в основну функцію. Новий характер міжнародних зв'язків відкрив сприятливі можливості для більш ефективної реалізації інтересів нашої держави в галузі економіки, торгівлі, бізнесу, науково-технічного співробіт­ництва, інтеграції у світову економіку. Діючи в цьому напрямі, Україна вступила в основні міжнародні економічні організації, уклала ряд договорів про партнерство і співробітництво. Впровадження у світову економіку привело до реформування зовнішньоекономічної діяльності, за допомогою якої вітчизняний ринок тісно взаємодіє зі світовим; усунуто монополію держави в зовнішньоекономічних зв'язках [22, с. 49].

Також до політичних функції держави можна віднести функцію охорони правопорядку.

Функція охорони правопорядку - це діяльність держави, спрямована на забезпечення точного і повного здійснення його законодавчих приписів усіма учасниками суспільних відносин. У правовій державі, де громадська і державне життя будується на основі справедливих законів, інтереси суспільства, держави, особистості охороняються від будь-яких незаконних зазіхань. У центрі правоохоронних дій держави перебуває в першу чергу особистість, особистість як громадянин, як член суспільства, як вільний індивід, а також сама держава і його різні структури. Тому, охороняючи законні права та інтереси особистості, держава одночасно охороняє свої інтереси, інтереси всього суспільства. Боротьба з правопорушеннями - важлива, але не головна сторона правоохоронної діяльності держави. Держава покликана реально забезпечити, в тому числі за допомогою спеціальних органів (суду, прокуратури тощо), такий порядок у громадському житті, який би повністю відповідав вимогам правових норм, закладеним в них початків свободи і справедливості. Підтримання стабільного правопорядку в країні - завдання всієї держави, всієї системи його органів. Примусова сторона державній діяльності поступово втрачає свою силу при гармонійних, об'єктивно обумовлених економічних, політичних, соціальних і моральних відносинах громадян і держави. Вона перетвориться в правовий порядок цивілізованого суспільства.

4. Ідеологічна функція - це діяльність держави, спрямована на формування та підтримку державної ідеології, формування та розвиток правової свідомості та правової культури, забезпечення розвитку освіти, науки (в том числі завдяки міжнародному спілкуванню). У сучасній демократичній державі формально немає поняття «державна ідеологія». Зокрема, у Конституції України (ст. 15) закріплено: «Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова» [1]. Проте будь-яка політична організація, що знаходиться при владі, у тій чи іншій мірі використовує державний апарат для нав'язування своєї ідеології. Це породжує негативні явища у неоднорідному суспільстві, його ідейний розкол. Тому ідеологічна функція держави - одна з найскладніших. Необхідно враховувати потреби окремих соціальних, національних груп, а іноді навіть окремих громадян.

Розвиток правової ідеології, формування правової культури - першочергове завдання сучасної демократичної держави при виконанні ідеологічної функції.

Розглянувши чотири основні функції держави, необхідно ще раз зауважити, що існують різні підстави і підходи до класифікації функцій держави. Функції держави виступають не лише як основні напрями її діяльності, але й конкретний вираз самої сутності держави. Проаналізувавши економічну, політичну, соціальну та ідеологічну функції, можна встановити, що саме в них проявляється співвідношення класових та загальносоціальних начал, а також національних та релігійних чинників, які і складають поняття сутності держави.

2.2 Соціальне призначення держави

У науковій літературі справедливо відзначається, що поряд з виконанням суто класових завдань, держава виконує і загальносоціальні функції [26, с. 12]. До виконання загальних справ належить перш за все здійснення таких елементарних різноманітних колективних потреб суспільства, як організація охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, засобів транспорту і зв'язку, будівництво доріг, іригаційних споруд, боротьба зі злочинністю, з епідеміями, охорона природних ресурсів, заходи щодо запобігання війни і забезпечення миру і т.п.

Загальнолюдське призначення держави у більш широкому сенсі полягає в тому, щоб бути інструментом соціального компромісу, пом'якшення та подолання протиріч, пошуку злагоди і співпраці різних верств населення та громадських сил; забезпечення загальносоціальної спрямованості у змісті всіх здійснюваних нею функцій. Поєднуючи в собі, таким чином, і класове, і загальнолюдське, держава виступає одночасно і як організація політичної влади суспільства, і як його єдиний офіційний представник. Її соціальне призначення одночасно охоплює виконання і спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства, і специфічних класових завдань. Тільки враховуючи загальнолюдське і класове в державі, можна досягти наукової об'єктивності в його вивченні, розглядати його таким, яке воно є насправді.

Тому важко погодитися з тими, хто прагне до іншої однобічності, пропонуючи взагалі відмовитися від класового підходу і розглядаючи державу виключно як інструмент соціального компромісу [27, с. 17]. Класові і загальносоціальні начала держави не повинні протиставлятися одне одному.

Разом з тим слід мати на увазі, що співвідношення між загальнолюдським і класовим в державі в різні епохи не однакове, воно не стоїть на місці, а динамічно відбиває реалії соціально-економічного і політико-державного розвитку, досягнутий рівень прогресу і демократії.

Розкриваючи співвідношення загальносоціальних і класових сторін держави у сучасних умовах важко не помітити, за загальним правилом, пріоритет загальнолюдських цінностей. Така гуманістична тенденція особливо наочно проявляється в останні десятиліття в розвинених державах Америки і Європи.

Держава, що представляє собою переважно знаряддя соціального компромісу, відповідає рівню розвитку демократії, що характеризується ідеологічним плюралізмом, гласністю, багатопартійність, вільними виборами, поділом влади, їх легітимністю, верховенством закону, охороною прав і свобод особистості, наявністю авторитетного і незалежного суду тощо.

Демократична, цивілізована держава, межі влади якої, формування, повноваження, функціонування її органів суворо ґрунтуються на праві і вище призначення якого полягає у визнанні, дотриманні та захисті прав і свобод людини і громадянина, є правовим. Нині це найвища ступінь у всій багатовікової історії розвитку держави [28, с. 19].

Соціальне призначення держави випливає з її сутності. Яка сутність держави, такий і характер її діяльності, такі цілі та завдання, які вона ставить перед собою. Можна говорити соціальне призначення держави взагалі, відволікаючись від тих історично минущих завдань, які вона вирішувало на тому чи іншому етапі розвитку суспільства. Спроби визначити соціальне призначення держави на всю її історичну перспективу робилися мислителями різних епох і різних наукових напрямків. Так, Платон і Аристотель вважали, що призначенням всякого держави є твердження моральності. Пізніше цей погляд на соціальне призначення держави підтримав і розвинув Гегель. Представники договірної теорії походження держави в його існуванні бачили загальне благо (Гроцій); загальну безпеку (Гоббс); загальну свободу (Руссо). Лассаль головне завдання держави також бачив у розвитку та реалізації свободи людини.

Основним призначенням держави марксистське вчення вважає створення такого порядку, який узаконює пригнічення одного класу іншим, стримуючи їх зіткнення.

У середині XX століття виникає ряд теорій («держава загального благоденства», «плюралістична демократія», «правова держава» та інші), які головне завдання сучасної державності бачать у створенні в рамках "закону різноманітних соціальних благ для всіх членів суспільства з урахуванням можливостей кожного ( Ростоу, Хекшнер, Бернс, Джонс та ін.)

Погляди на соціальне призначення держави визначаються тими об'єктивними умовами, які характерні для даного рівня розвитку суспільства. З їх зміною змінюються й погляди на соціальне призначення держави.

Разом з тим на зміст діяльності держави в окремі історичні періоди істотний вплив мають і суб'єктивні чинники. До них відносяться, перш за все, істинність певної теорії, її універсальність. здатність передбачати історичну перспективу, можливі зміни суспільного життя, його реалізація в практиці державного будівництва.

Марксистсько-ленінське уявлення про державу як знаряддя класового панування в нашій науці до останнього часу вважалося єдино вірним і науковим. Проте суспільна практика піддала дану теорію серйозним випробуванням, довівши її істинність лише на певний, обмежений в часі історичний період. Висновок К. Маркса, Ф. Енгельса, В.І. Леніна про відмирання держави диктатури пролетаріату в короткий перехідний період і перетворення його в «напівдержаву» досвід розвитку нашої країни не підтвердив. Всупереч прогнозам основоположників марксизму-ленінізму, держава і після революції залишилася знаряддям придушення більшості народу. Така практика і дозволила зробити висновок про «істинність» і «універсальність» теорії класової держави.

Прихильність лише до однієї з можливих гіпотез суспільного розвитку, яку обстоювала марксистсько-ленінська наука (криза і загнивання капіталізму; імперіалізм як переддень соціалістичної революції), не дозволила у подальшому побачити серйозних змін, що відбуваються у суспільному житті. Капіталізм як суспільний лад, незважаючи на сильні кризові потрясіння, поступово зміцнився і значно видозмінився. Він виявився здатним сприйняти і реально впровадити прогресивні ідеї суспільного розвитку в практику.

Значно поглибились демократизм суспільного життя, рівність та соціальна справедливості, свобода особистості. Суспільство, яке сформувалося в розвинених країнах Західної Європи і Азії після другої світової війни, стало вже якісно іншим. Воно істотно відрізнялося від «капіталістичного» суспільства часів Маркса і Енгельса та «імперіалістичного», яке вивчав Ленін.

Будучи, як і раніше головною керуючою системою суспільства, держава починає все більше перетворюватися на орган подолання соціальних протиріч, урахування і координації інтересів різних груп населення, проведення в життя таких рішень, які б підтримувалися різними громадськими шарами. У діяльності держави на перший план починають виступати такі важливі загальнодемократичні інститути, як поділ влади, верховенство закону, гласність, плюралізм думок, висока роль суду. Істотно змінюється роль держави та на міжнародній арені, його зовнішня діяльність, яка вимагає взаємних поступок, компромісів, розумних домовленостей з іншими державами.

Все це дає заснувати охарактеризувати сучасну цивілізовану державу як засіб соціального компромісу (за змістом) і як правова держава (за формою) [27, с. 17].

На основі аналізу низки праць сучасних вчених-юристів України та Росії виділяються такі основні сучасні підходи до розкриття соціальної сутності держави у контексті її історичної еволюції: відображення у загальному визначенні поняття держави: а) лише загальносоціальної сторони її соціальної сутності (Алексєєв С.С.); б) лише спеціальносоціальної, передовсім класової, сторони її соціальної сутності (Сирих В.М.); в) можливості альтернативи, коли соціальна сутність держави здатна мати за одних історичних умов лише спеціальносоціальну складову, а за інших - лише загальносоціальну (тобто держава розглядається як організація політичної влади чи то класу, чи то всього суспільства (Коваленко А.І.); г) одночасної наявності двох сторін - спеціальносоціальної та загальносоціальної (Підберезький М.К., Скакун О.Ф.).

Останній підхід досить давно і ґрунтовно запроваджено у широкий науковий обіг, що підтверджується його застосуванням як у монографічних дослідженнях соціальної сутності держави, так і у вузівських підручниках із загальної теорії права та держави. При цьому майже всі вітчизняні автори, розглядаючи співвідношення зазначених складових у соціальній сутності держави, вказують на поступове «розчинення» класової складової у загальносоціальній, зростання «питомої ваги» останньої у соціальній сутності сучасних держав. Таким чином, українська правова теорія зробила, кажучи умовно, повне коло на спіралеподібному шляху пізнання: від заперечення держави як цінності у собі (необхідність відмирання держави як однієї з передумов досягнення найвищого соціального блага - комуністичного суспільства) до утвердження цінності держави саме як правової держави - політико-правового ідеалу людства [29, с. 14].

Соціальне призначення держави, таким чином, на думку більшості сучасних вітчизняних та зарубіжних дослідників, полягає у подоланні соціальних протиріч. Соціальна держава ставить своєю вищою цінністю права і свободи людини і громадянина, утверджує принцип верховенства права, встановлює ідеалом політичної системи громадянське суспільство. Ці інструменти дозволяють державі якісно виконувати свою соціальну функцію, яка і відображає соціальне призначення держави.

3. Загальна характеристика й основні ознаки правової держави

3.1 Виникнення ідеї правової держави та її поняття

Уявлення про державу як про організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм життя. Мислителі античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, що забезпечували б гармонічне функціонування суспільства. Вчені давнини вважали, що найбільш розумна і справедлива лише та політична форма спільного життя людей, при якій закон обов'язковий як для громадян, так і для самої держави.

Державна влада, що визнає право, і одночасно обмежена ним, на думку древніх мислителів вважалася справедливою державністю. “Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і якійсь формі державного ладу”. Цицерон говорив про державу як про “справу народу”, як про правове спілкування і “загальний правопорядок”. Державно-правові ідеї й інститути Древньої Греції і Рима зробили помітний вплив на становлення і розвиток більш пізніх прогресивних вчень про правову державу [8, с. 65].

Правова держава - це держава, що обслуговує потреби цивільного суспільства і правової економіки, призначення якого - забезпечити свободу і добробут. Вона підконтрольна цивільному суспільству і будується на еквівалентності обмінюванних благ, на фактичному співвідношенні суспільного попиту і пропозиції, відповідальна за правопорядок, що гарантує людині свободу і безпеку, тому що духовним фундаментом його є визнання прав людини.

Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і незалежним судом, де признаються і гарантуються права і свободи людини і де в основу організації державної влади покладений принцип поділів законодавчої, виконавчої і судової влади [22, с. 99].

Сучасна правова держава - це демократична держава, у якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо або через представників). Це припускає високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати і пропагувати свої погляди і переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі преси і т.п.

Отже, кажучи простими словами, правова держава - це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загальнолюдських політико-юридичних ідеалів

3.2 Ознаки правової держави

Основними ознаками правової держави є:

1. Верховенство закону у всіх сферах життя суспільства.

2. Діяльність органів правової держави базується на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову.

3. Взаємна відповідальність особистості і держави.

4. Реальність прав і свобод громадянина, їх правова і соціальна захищеність.

5. Політичний і ідеологічний плюралізм, що полягає у вільному функціонуванні різноманітних партій, організацій, об'єднань, що діють у рамках конституції, наявності різноманітних ідеологічних концепцій, течій, поглядів.

6. Стабільність законності і правопорядку в суспільстві.

До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави можна віднести такі:

· подолання правового нігілізму в масовій свідомості;

· виробітка високої політико-правової грамотності;

· поява діючої спроможності протистояти сваволі;

· розмежування партійних і державних функцій;

· встановлення парламентської системи керування державою;

· торжество політико-правового плюралізму;

· виробітка нового правового мислення і правових традицій, у тому числі:

а) подолання вузьконормативного сприйняття правової дійсності, трактування права як продукту владно-примусової нормотворчості;

б) відмова від догматичного коментування й апології сформованого законодавства;

в) подолання декоративності юридичних норм;

г) вихід юридичної науки із самоізоляції і використання загальнолюдського досвіду.

Суверенна правова влада повинна бути протипоставлена будь-яким проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів можуть рватися різноманітні переродженські антиправові структури, свого роду політичні аномалії (авторитарна тиранія, бюрократична олігархія - реакційно-реставраторські сили, а також войовнича охлократія, антигуманна технократія - демагогічно популістські сили).


Подобные документы

  • Поняття, передумови виникнення та соціальна сутність держави. Співвідношення суверенітету народу, нації та держави. Історичні типи держав, їх загальна характеристика. Основні функції української держави. Сутність правової держави (Б. Кістяківський).

    курсовая работа [41,1 K], добавлен 23.11.2010

  • Поняття держави в історії політико-правової думки, погляди вчених та порівняльна характеристика концепцій про сутність і соціальне призначення держави. Держава як знаряддя досягнення в соціально неоднорідному суспільстві соціального компромісу й згоди.

    курсовая работа [39,1 K], добавлен 09.05.2010

  • Організація політичної влади в суспільстві. Механізм здійснення влади. Поняття та сутність держави в сучасній правовій доктрині. Виникнення держави як реакція на суспільну необхідність. Функції сучасної держави та значення їх реалізації для суспільства.

    курсовая работа [34,9 K], добавлен 16.06.2011

  • Виникнення і реалізація ідеї правової держави, її ознаки і соціальне призначення. Основні напрями формування громадянського суспільства і правових відносин в Україні. Конституція України як передумова побудови соціальної і демократичної держави.

    курсовая работа [52,3 K], добавлен 13.10.2012

  • Ознаки правової держави та механізми її співвідношення з громадським суспільством. Теорії походження держави. Природа і головне призначення держави. Парадигма справедливої держави - традиційна формула технократичних і раціоналістичних концепцій.

    реферат [20,7 K], добавлен 05.03.2011

  • Історія правової думки про соціально-правову державу, її характеристика та соціальне призначення, завдання та функції. Взаємодія особи і держави. Права людини в умовах правової соціальної держави. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні.

    курсовая работа [119,4 K], добавлен 20.03.2012

  • Історія ідеї соціальної держави. "Новий курс" Рузвельта. Співвідношення держави і особи, загальна характеристика. Правовий статус, свободи, головні обов’язки та гарантії особи. Характеристика основних шляхів формування правової держави її в Україні.

    курсовая работа [44,0 K], добавлен 29.11.2011

  • Основні концепції правової держави. Ідея правової держави як загальнолюдська цінність. Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави. Основні ознаки правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.

    курсовая работа [31,5 K], добавлен 04.06.2003

  • Історія виникнення та розвитку правової держави. Сутність поняття та ознаки громадянського суспільства. Розвиток громадського суспільства в Україні. Поняття, ознаки та основні принципи правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.

    курсовая работа [120,0 K], добавлен 25.02.2011

  • Загальне поняття ознак держави. Державна влада, її властивості, методи здійснення та механізми обмеження. Держава як організація політичної влади, апарат влади, політична організація всього суспільства. Державний суверенітет та його основні ознаки.

    курсовая работа [41,8 K], добавлен 03.11.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.