Держава як суб'єкт цивільного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

МВС України

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра конституційного і міжнародного права

Контрольна робота

з дисципліни: «Державне право зарубіжних країн»

Варіант № 3

Виконала

студентка: Круглицька Н.О.

група: ПЗзср-09-1

курс: 2

семестр

Харків 2011 року

План

Вступ

Поняття та види суб'єктів цивільних прав за законодавством України

Правові форми участі держави в цивільних відносинах

Органи та представники, через яких діє держава у цивільних відносинах

Цивільно-правова відповідальність держави за цивільними зобов'язаннями

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Тема даної курсової роботи передбачає розгляд держави в аспекті її участі в цивільних правовідносинах, тобто як суб'єкта даних правовідносин.

У самому загальному вигляді суб'єкт будь-яких правовідносин представляється як учасник, особа, що власне і є творцем (у деякому змісті користувачем) даних відносин, з ініціативи, якого вони виникли, видозмінилися або припинилися. Тому без суб'єкта немає і самого відношення.

Однак у цивільному праві встановлені деякі обмеження на участь у правовідносинах, регульованих цією галуззю права. Кожна особа-учасник правовідносин повинна мати визначений набір юридичних і фізичних якостей, що характеризують його саме як учасника, суб'єкта права. До таких якостей відносяться наявність в особи цивільної правоздатності і цивільної дієздатності. Між тим державу не можна віднести ні до категорії фізичних, ні до категорії юридичних осіб. Оскільки вона є складною організацією, що виконує різні функції, що є носієм політичної влади і суверенітету.

Тому в цивільному праві України держава традиційно не вважається юридичною особою, а відноситься до особливого виду суб'єктів цивільного права. Основні засади участі держави та Українського народу у правовідносинах визначені в Конституції України -- Основному законі держави. У преамбулі Конституції України визначено, що її приймає Верховна Рада України від імені Українського народу.

Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та орган місцевого самоврядування. Отже, Верховна Рада України, приймаючи цей нормативно-правовий акт, визначає існування ряду органів державної влади та органів місцевого самоврядування, наділяючи їх відповідною правосуб'єктністю, яка у цивільних правовідносинах визначається як правосуб'єктність юридичної особи публічного права.

Встановлення матеріальної основи Української держави передбачає необхідність визначення конкретного складу її майнових фондів, що розподілені між державними юридичними особами. До них мають бути віднесені перш за все бюджетні кошти (державний бюджет), а також інші матеріальні цінності. Бюджетом визнається план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду ст. 2 Бюджетного кодексу України. Відокремлене майно -- частина державного майна, яке не закріплене за окремими юридичними особами.

Правове становище держави Україна як суб'єкта цивільного права регулюється Цивільним кодексом України, яким визначено правові форми участі держави в цивільних відносинах; органи та представники, через яких діє держава у цивільних відносинах; цивільно-правова відповідальність держави за цивільними зобов'язаннями.

Мета даної роботи полягає в дослідженні питань, пов'язаних з державою, як суб'єктом цивільного права.

Реалізація поставленої мети передбачала розв'язання таких завдань:

- проаналізувати поняття та види суб'єктів цивільних прав за законодавством України;

- визначити правові форми участі держави в цивільних відносинах;

- охарактеризувати органи та представники, через яких діє держава у цивільних відносинах;

- проаналізувати цивільно-правову відповідальність держави за цивільними зобов'язаннями.

Об'єктом курсової роботи стала держава. Предметом дослідження є поняття та ознаки держави як суб'єкта цивільного права.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, основної частини, висновку та списку використаних джерел. Основна частина складається з чотирьох розділів.

1. Поняття та види суб'єктів цивільних прав за законодавством України

Особи, які вступають між собою в певні стосунки з приводу майна чи особистих немайнових прав, називаються суб'єктами цивільних правовідносин. У цивільних правовідносинах завжди повинно бути не менше двох суб'єктів (дві сторони), тому що це відносини між особами. Згідно з Цивільним кодексом України суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути:

- фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

- юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, акціонерні товариства, орендні підприємства, громадські та інші організації).

Українська держава як суб'єкт цивільного права має відокремлене майно, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями та інше.
Усі суб'єкти цивільних правовідносин мають певні права і виконують певні обов'язки.

До фізичних осіб належать громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства.

Для того, щоб бути суб'єктом цивільних правовідносин, громадяни повинні мати належну правоздатність і дієздатність.

Правоздатність - це здатність особи мати певні цивільні права та обов'язки. Усі громадяни незалежно від віку, стану здоров'я наділені цивільною правоздатністю. Правоздатність виникає в момент народження і припиняється смертю.

Правоздатність у всіх фізичних осіб рівна незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду, характеру занять, місця проживання та інших обставин. Жоден громадянин не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Але законодавство України передбачає певні випадки обмеження правоздатності.

Зміст цивільної правоздатності визначається Цивільним кодексом України, який проголошує, що громадяни відповідно до закону можуть мати майно на основі права власності, право користування жилими приміщеннями та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати право автора твору науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходу та інших результатів інтелектуальної творчості, а також інші майнові та особисті немайнові блага.

Цивільна дієздатність - це здатність громадянина своїми діями набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки.
На відміну від правоздатності, яка виникає в момент народження громадянина, набуття дієздатності залежить від віку і стану здоров'я.

Розрізняють такі види дієздатності:

- повну;

- часткову;

- мінімальну;

- обмежену;

- визнання громадянина недієздатним.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто з 18 років.
Повна дієздатність - це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе й виконувати будь-які обов'язки.

Якщо закон дозволяє одружитися до досягнення 18-річного віку, то громадянин, який не досяг такого віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

Повнолітні особи можуть самостійно вчиняти будь-які цивільно-правові угоди і самостійно відповідають за заподіяну шкоду.

Часткова дієздатність характеризується тим, що за громадянином визнається право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом.
Часткову дієздатність мають громадяни віком від 15 до 18 років. Вони мають право учиняти дрібні побутові угоди. Також ці особи можуть розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією, здійснювати свої авторські або винахідницькі права на свої твори, винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки, права на свої відкриття, право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними, право на володіння, користування і розпорядження майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств. Особи від 15 до 18 років можуть бути членами громадських організацій.

Неповнолітні віком від 15 до 18 років відповідають за заподіяну ними шкоду, якщо вони мають майно чи заробіток. Коли у неповнолітнього віком від 15 до 18 років немає майна або заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, шкода у відповідній частині повинна бути відшкодована його батьками або піклувальниками, якщо вони не доведуть, що шкода заподіяна не з їх вини.

Мінімальна дієздатність у осіб, які не досягли 15 років. Ці особи мають право вчиняти дрібні побутові угоди, вносити вклади у кредитні установи і розпоряджатися ними. Але якщо вклад був внесений на ім'я неповнолітнього іншою особою, то розпоряджатися ним до досягнення 15-річного віку будуть батьки та інші законні представники неповнолітнього.

За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їх вини.

Цивільний кодекс України передбачає обмеження дієздатності громадян при настанні певних умов:

а) якщо громадянин зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами;

б) ставить у тяжке матеріальне становище себе та свою сім'ю.

Під зловживанням спиртними напоями (наркотиками) слід розуміти як систематичне пияцтво, так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків).

Обмеження дієздатності можливе, коли внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами особа ставить у тяжке матеріальне становище водночас сім'ю і себе.

Обмеження дієздатності громадянина здійснюється у судовому порядку. Обмежено дієздатній особі суд призначає піклувальника. Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника укладати угоди щодо розпорядження майном, одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними.

Обмежено дієздатний громадянин має право укладати дрібні побутові угоди, а також несе цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами.

Можливе визнання громадянина недієздатним у судовому порядку, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Цій особі суд призначає опікуна.

За шкоду, заподіяну недієздатним громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їх вини.

Учасниками майнових і особистих немайнових відносин, що регулюються сучасним цивільним законодавством, крім громадян, виступають різноманітні організації - державні, кооперативні, громадські, господарські товариства, орендні і колективні підприємства, господарські об'єднання та інші організації. Але для того, щоб ці організації стали суб'єктами цивільних правовідносин, вони повинні бути юридичними особами.

Цивільний кодекс України встановлює, що юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді. З даного визначення можна виділити певні ознаки юридичної особи:

а) організаційна єдність (тобто юридична особа - колективне утворення);

б) наявність відокремленого майна (майно відокремлено як від членів трудового колективу даної організації, так і від майна держави чи інших організацій та осіб);

в) можливість виступати від свого імені в суді, арбітражному чи третейському суді;

г) здатність нести самостійну майнову відповідальність (відповідає за майно, що належить за зобов'язаннями).

Крім того, юридичні особи мають рахунок у банку, свій статут чи положення, на основі якого діють, свою печатку тощо.

Як суб'єкт цивільних правовідносин, юридична особа, так як і громадянин, має правоздатність і дієздатність. У юридичних осіб правоздатність і дієздатність виникають одночасно з моменту їх державної реєстрації, а у певних випадках, передбачених законодавчими актами, з моменту реєстрації статуту. Правоздатність юридичної особи встановлюється відповідно до цілей діяльності даної юридичної особи.

У нинішніх умовах значно розширено господарську самостійність, а отже, і цивільну правоздатність підприємств, господарських товариств, кооперативів. Так, відповідно до ст. 1 Закону “Про підприємства”, незалежно від форм власності на засоби виробництва та інше майно, підприємство може здійснювати будь-які види діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим у статуті підприємства.

Цивільні права та обов'язки юридичних осіб виникають з різних підстав, насамперед, з договорів. Зміст цивільної правоздатності юридичної особи складає також здатність юридичної особи мати особисті немайнові права та обов'язки - це право на найменування, виробничу марку, право на честь, гідність та інші.

Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням), на підставі якого діє юридична особа.

Юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Підприємство, наприклад, може створюватися за рішенням власника майна або уповноваженого органу, а також у результаті виділення із складу діючих підприємств, організацій одного чи декількох структурних підрозділів.

Юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

2. Правові форми участі держави в цивільних відносинах

У цивільних правовідносинах, окрім фізичних та юридичних осіб може брати участь держава Україна (ч. 2 ст. 2 ЦК).

Держава як суб'єкт цивільного права має праводієздатність. Але на відміну від правоздатності юридичних осіб правоздатність має універсальний характер. Це не означає, що правосуб'єктність держави має безмежний характер. Держава може мати лише ті права та обов'язки, які дозволяє закон. При тому, що встановлення останнього залежить безпосередньо від держави.

Правоздатність держави характеризується рядом особливостей, пов'язаних із тим, що вона також виступає основним суб'єктом публічного права, носієм влади. Вона сама регулює різні, у тому числі й майнові відносини, встановлюючи в якості загальнообов'язкових правил поведінки суб'єктів і порядок розгляду спорів за їх участю. При цьому сама визначає і власну цивільну правосуб'єктність, її зміст та межі. Разом із тим, беручи участь у майнових правовідносинах, держава повинна дотримуватися встановлених нею правил, вона не може використовувати свої власні владні повноваження для свавільної зміни цивільно-правових норм у власних інтересах або нав'язувати свою волю контрагентам у конкретних правовідносинах.

Специфіка прояву участі у цивільних правовідносинах держави полягає у тому, що, з однієї сторони, держава є владним суб'єктом публічних відносин. Вона самостійно встановлює правила поведінки учасників суспільних відносин, зокрема учасників цивільно-правових відносин. З іншої сторони -- держава відмовляється від встановлення власного імунітету щодо вступу у цивільні правовідносини.

Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу в порівнянні з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а у зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого незалежна від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації), що проявляється у забороні останнім втручатися у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).

Основні засади участі держави та українського народу у правовідносинах визначені у Конституції України -- Основному законі держави.

Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, Верховна Рада України приймаючи цей нормативно-правовий акт визначає існування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, наділяючи їх відповідною правосуб'єктністю, яка у цивільних правовідносинах визначається як правосуб'єктність юридичної особи публічного права.

Встановлення матеріальної основи української держави передбачає необхідність визначити конкретний склад її майнових фондів, що не розподілені між державними юридичними особами. До них мають бути віднесені перш за все бюджетні кошти (державний бюджет), а також інші матеріальні цінності. Бюджетом визнається план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади протягом бюджетного періоду (ст. 2 Бюджетного кодексу України).

Відокремлене майно -- частина державного майна, яке не закріплене за окремими юридичними особами. Це майно скарбниці, яке складається із коштів відповідного державного бюджету, і є матеріальною основою для самостійної участі держави (та інших публічно-правових утворень) в цивільних правовідносинах.

Держава може брати участь в особистих немайнових правовідносинах, причому Україна може бути наділена лише тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі.

Держава є суб'єктом речових правовідносин. Держава може бути власником майна, яке перебуває на праві державної власності. Так, створюючи юридичні особи публічного чи приватного права, держава залишається або власником, або корпоративним управлінцем, здійснюючи усі пов'язані із цим повноваження власника, засновника, учасника тощо. Чинним законодавством можуть встановлюватися додаткові правила щодо власності держави, однак у даному випадку ці питання врегульовуються не цивільно-правовими нормами, а нормами адміністративного права, оскільки виникатимуть відносини підпорядкування.

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України (ст. 32 Закону України "Про власність"). Законом України "Про власність" та згодом Конституцією України (ст. 13) підтверджено наявність специфічного суб'єкта відносин власності -- українського народу, який має виключне право власності на окремі види майна, які стосуються забезпечення існування держави та народу як такого, забезпечення національної безпеки, територіальної недоторканності. Однак наявність такої норми має більше політичний, ніж цивільно-правовий характер.

Держава наділена виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК), викупленої пам'ятки історії та культури (ч. 4 ст. 352 ЦК), реквізованого майна (ч. З ст. 353 ЦК), конфіскованого майна (ч. 1 ст. 354 ЦК). Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.

Держава може брати участь також у зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами участі держави в зобов'язальних правовідносинах є договір поставки для державних потреб, договори купівлі-продажу державного майна шляхом приватизації.

Держава може набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом. Так, наприклад, відповідно до ст. 29 Закону України "Про авторське право і суміжні права" майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора, причому спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Після закінчення строку дії авторського права твір стає суспільним надбанням, і останнє вказане право переходить до держави, яке стає для неї обов'язком.

Поряд із внутрішнім обігом Україна як держава може брати участь і в зовнішньому обігові. Це можливо в тих випадках, коли зовнішньоторговельні відносини встановлюються через торговельні представництва України за кордоном і через інші спеціально уповноважені органи. Права та обов'язки в цих випадках набуває безпосередньо держава, яка виступає як суб'єкт цивільного права (ст. 8 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність"). До таких форм цивільно-правової участі можна відносити: міжнародні концесійні договори, інвестиційну діяльність та інші форми сумісної діяльності, договори зовнішньої позики. Однак у тих випадках, коли правочини (договори) вчиняються державними юридичними особами від свого імені, як суб'єкт правовідносин, які виникають з тих право чинів, виступають ці утворення.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи.

Держава в особі своїх органів може створювати юридичні особи публічного права (ч. 2 ст. 167 ЦК). Правовий статус, порядок створення, діяльності та припинення визначається Конституцією України, законами та іншими нормативно-правовими актами. Так статус державних місцевих адміністрацій визначено Конституцією України, Законом України "Про місцеві державні адміністрації" та іншими нормативно-правовими актами.

Держава, оскільки виступає нарівні з усіма учасниками цивільних правовідносин, може створювати і юридичні особи приватного права, виступаючи у даному випадку як засновник, учасник та виконуючи інші повноваження уповноваженої особи нарівні з іншими учасниками.

Законодавством можуть встановлюватися особливості створення юридичних осіб приватного права за участю держави (ч. 3 ст. 167 ЦК). Так держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичним особами (наприклад, громадські організації, політичні партії, кредитні спілки та ін.).

Створюючи ті чи інші юридичні особи, держава наділяє їх певним майном та здійснює відповідний контроль за їхньою діяльністю. Для юридичних осіб публічного права держава передає це майно у відповідне обмежене речове право, фактично залишаючись власником даного майна, то у випадку створення юридичних осіб приватного права, держава передає це майно у власність створюваній юридичній особі, претендуючи виключно на корпоративне управління діяльністю даної юридичної особи.

Отже, відповідно до ст. 167 ЦК держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом та юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

3. Органи та представники, через яких діє держава у цивільних відносинах

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади в межах їхньої компетенції, встановленої законом (ч. 1 ст. 170 ЦК).

Держава, будучи єдиним та неподільним суб'єктом, не діє у цивільних правовідносинах безпосередньо, а лише опосередковано через відповідні державні органи чи інших уповноважених осіб, які діють від імені держави та своїми діями створюють для неї цивільні права та обов'язки. Наприклад, управління державним майном від імені народу здійснюють відповідно Верховна Рада України і місцеві ради, а також уповноважені ними державні органи. Державні органи, уповноважені управляти державним майном, вирішують питання створення підприємств і визначення цілей їх діяльності, реорганізації і ліквідації, здійснюють контроль за ефективністю використання і схоронністю довіреного їм державного майна та інші правомочності відповідно до законодавчих актів України (ст. 33 Закону України «Про власність»). Разом з тим управління державним майном, яке, відповідно до законодавства України, знаходиться на балансі або у віданні Верховної Ради України та забезпечує її діяльність (цілісні майнові комплекси підприємств та організацій, їх структурні підрозділи, будинки, споруди тощо), здійснюється органами і в порядку, визначеними Верховною Радою України. При цьому розпорядження (відчуження) і передача державного майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України та знаходиться на її балансі або у віданні, провадяться лише за рішенням Верховної Ради України (ст. 7 Постанови Верховної Ради України «Про питання управління державним майном, яке забезпечує діяльність Верховної Ради України»).

Від імені держави -- України -- у відносинах, що регулюються цивільним законодавством, беруть участь органи управління державним майном, фінансові та інші спеціально створені державні органи. Названі бюджетні установи, хоч і є юридичними особами, діють у майновому обігу переважно від імені держави.

Слід відмітити, що при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків органи держави повинні діяти виключно в межах компетенції. Компетенцією є коло повноважень, а також напрямки діяльності та функції конкретного органу державної влади, які визначаються нормативно-правовим актом. У коментованій статті вказано, що орган державної влади при набутті та здійсненні цивільних прав та обов'язків діє у межах компетенції, встановленої законом. Зміст цієї норми із врахуванням положень ч. 2 ст. 19 Конституції України дає можливість визначити, що питання діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування врегульовується Конституцією та законами України. Звідси випливає, що термін «закон», яким оперує норма коментованої статті, потрібно розуміти буквально як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий у встановленому порядку Верховною Радою України в межах її компетенції.

Стосовно компетенції вказаних вище органів щодо управління державним майном, фінансами, матеріальними ресурсами в Україні, то вона визначається як Конституцією України (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування тощо), законами України (наприклад, Закон України «Про Автономну Республіку Крим», Закон України «Про місцеві державні адміністрації», а також окремими підзаконними нормативно-правовими актами.

Так, Фонд державного майна України у відповідності до Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 21 травня 1997 року № 279/97-ВР, є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Фонд наділений рядом повноважень щодо реалізації правосуб'єктності держави у цивільних правовідносинах. Зокрема, змінює у процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства; здійснює повноваження власника, щодо частки акцій акціонерних товариств, які не були реалізовані у процесі приватизації, зокрема, несе ризик (відповідальність) у межах зазначеної частки; продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва; укладає угоди з посередниками щодо організації підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації; виступає орендодавцем майна цілісних майнових комплексів підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, що є загальнодержавною власністю; бере участь у створенні спільних підприємств, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю; представляє інтереси України за кордоном з питань, що стосуються захисту майнових прав держави.

Бюджетними коштами розпоряджаються фінансові органи, тому саме вони найчастіше виступають у якості органів, уповноважених для участі в цивільних правовідносинах, зокрема, при випуску державних позик, наданні кредитів тощо. Відповідно до Положення про Державне казначейство, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31 липня 1995 р. № 590, Головне управління Державного казначейства здійснює управління доходами і видатками державного бюджету, проводить операції з наявними бюджетними коштами, в тому числі в іноземній валюті, в межах розпису доходів і видатків державного бюджету; здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України і Мінфіну операції з іншими коштами, що перебувають у розпорядженні Уряду України. Поряд з цим Міністерство фінансів України здійснює за дорученням Кабінету Міністрів України в установленому порядку випуск державних цінних паперів, визначає обсяги емісії облігацій внутрішньої державної позики за строками погашення у межах загального обсягу емісії, виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення облігацій, що випускаються (п. 15 п. 4 Положення про Міністерство фінансів України).

Чинним законодавством визначено також форми та способи управління корпоративними правами, які перебувають у власності держави (Указ Президента України від 21 лютого 2000 року № 271/2000 «Про Національне агентство України з управління корпоративними правами», Постанова Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 року № 791 «Про управління корпоративними правами»). Чинним законодавством передбачено, що держава може створювати державні банки, 100 відсотків статутного капіталу належить їй. Повноваження власника щодо акцій (паїв), які йому належать у статутному капіталі, здійснюються через органи управління Державного банку (ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність»). Стосовно регулювання ринку цінних паперів, у тому числі акцій, які перебувають у комунальній та приватній власності, держава створює спеціальні органи. Так ст. 5 Закону України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» встановлено, що державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Інші державні органи здійснюють контроль за діяльністю учасників ринку цінних паперів у межах своїх повноважень, визначених чинним законодавством. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку є державним органом, підпорядкованим Президенту України і підзвітним Верховній Раді України.

Участь держави у зовнішньоекономічній діяльності здійснюється через органи, які виступають від імені держави. їх компетенція визначена ст. 9 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Наприклад, Кабінет Міністрів України вправі проводити переговори і укладати міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах та ін. Національний банк України виступає гарантом кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України.

Відповідно до ст. 173 ЦК у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади.

Держава може виступати у правовідносинах, у тому числі і у цивільних, як безпосередньо, так і опосередковано. Як правило, вона вступає у цивільні правовідносини через створені у встановленому порядку органи та їх посадових і службових осіб, однак це не є єдино можливим способом вступу у цивільні правовідносини держави.

Вона може у межах своєї компетенції передати права і, відповідно, можливість виступати від їх імені іншим особам (представникам). Таке представництво слід визначити як законне, тобто таке, що встановлюється на підставі відповідного владного рішення органу державної влади. У цьому акті безпосередньо визначається обсяг повноважень такого представника (таким, наприклад, може виступати представник органу, уповноваженого управляти відповідними державними корпоративними правами в органах управління господарських товариств, який діє відповідно до Положення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 травня 2000 р. № 791). Потрібно мати на увазі, що за змістом ст. 173 ЦК таке представництво можливе лише у тих випадках, коли це прямо передбачено законом або іншими нормативно-правовими актами. Чинним законодавством України, крім наведеного прикладу, передбачено цілий ряд випадків участі уповноважених фізичних та юридичних осіб від імені держави. Закон України «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» встановлює, що концесієдавцем може бути Кабінет Міністрів України або орган виконавчої влади, уповноважений ним на проведення концесійного конкурсу та укладення концесійного договору на будівництво автомобільної дороги, якими є Міністерство транспорту України та Державна служба автомобільних доріг України, яка діє на підставі Указу Президента України «Про питання державної служби автомобільних доріг України» від 19.01.2002 року.

Не виключено, звичайно, виникнення договірного представництва. Такий вид представництва виникає на підставі укладеного договору доручення або з іншої підстави (наприклад, трудового договору). У цьому випадку обсяг повноважень такого договірного представника визначається, виходячи з обсягу прав, які надані договором чи іншою підставою. Прикладом такого представництва може виступати участь у цивільному, господарському чи адміністративному процесі як представника відповідного державного органу. На такі правовідносини поширюється дія норм глави 17 ЦК. Разом з тим, за змістом ст. 173 ЦК термін «спеціальне доручення» не слід розуміти виключно як довіреність. Специфіка участі вказаних у ст. 173 ЦК суб'єктів у тому, що переважно їх повноваження формулюються нормативно-правовими актами, що і зазначено у цій статті. Тому «спеціальним дорученням» буде також акт уповноваженого органу, в якому окремим особам надається право виступати від їх імені у тих чи інших правовідносинах. Так, наприклад, відповідно до розпорядження Президента України від 23.12.2005 року Міністра фінансів України уповноважено на підписання рамкової угоди між Україною та Північним інвестиційним банком.

В окремих випадках структура суб'єктного складу правовідношення за участю держави є доволі складною. Органи державної влади вправі виступати в цивільних правовідносинах від свого імені і у своїх інтересах, не переслідуючи вузькі цілі господарського забезпечення своєї основної діяльності, а з урахуванням цільового характеру їх правоздатності.

4. Цивільно-правова відповідальність держави за цивільними зобов'язаннями

цивільний право держава

Держава відповідає за своїми цивільно-правовими зобов'язаннями на загальних підставах з фізичними та юридичними особами своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (ст. 174 ЦК).

Загальні підстави такої відповідальності сформульовані у ст. 56 Конституції України, за якою кожна особа має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Свою деталізацію норми Конституції отримують у законодавчих актах. Зокрема, глава 11, а також ст.ст. 1173-1175 ЦК передбачають відповідальність держави за шкоду, завдану незаконними діями або бездіяльністю органу державної влади, посадових чи службових осіб цих органів та шкоди, завданої у результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним та скасований.

Держава відповідає за своїми зобов'язаннями майном, яке належить їй на праві власності. Стосовно майна, яке виступає матеріальною та фінансовою основою діяльності держави, див. коментар до ст. 167 ЦК.

Що ж до майна, на яке не може бути звернене стягнення, то таким виступає: по-перше, майно, вилучене з цивільного обороту. Законодавством такий перелік визначений Постановою Верховної Ради України від 17.06.1992 р. «Про право власності на окремі види майна», додатком 1 до якої затверджено перелік видів майна, що не може перебувати у власності громадян, громадських об'єднань, міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав на території України. Крім того, об'єктами, вилученими з цивільного обороту, є ядерні матеріали та об'єкти ядерної енергетики, які перебувають у виключній власності держави (ст. 9 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»); об'єкти культурно-історичної спадщини (Закон України «Про охорону культурної спадщини»), природно-заповідного фонду (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), об'єкти загальнодержавного значення (Закон України «Про приватизацію державного майна») тощо. По-друге, майно, яке закріплене за територіальними громадами, Автономною Республікою Крим та іншими суб'єктами (див. коментар до ст.ст. 171, 172 ЦК). По-третє, не допускається звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній чи комунальній власності. Таке звернення стягнення на землю та інші природні ресурси, які перебувають у державній та комунальній власності, можливе лише у випадках, передбачених законом. Указане обмеження не повинно поширюватися на землі та інші природні ресурси, які у відповідності до законодавства можуть перебувати у власності фізичних чи юридичних осіб з режимом їх повної оборотоздатності. Тобто, у коментованій статті під «законом» розуміються не тільки акт цивільного законодавства, але й акти законодавства про землю та інші природні ресурси.

Серед випадків відповідальності держави за власними зобов'язаннями є відповідальність у розмірі своєї частки, коли держава є учасником господарського товариства. Крім цього, у разі вжиття державою заходів до примусового вилучення заставленого майна або майнових прав (націоналізація, реквізиція, конфіскація, накладення секвестру, а також інших заходів, аналогічних за своїми наслідками), держава відшкодовує збитки, завдані заставодержателю внаслідок здійснення цих заходів (ст. 57 Закону України «Про заставу»). Крім цього, відповідальність держави в особі її органів може встановлюватися в окремих нормативно-правових актах. Так, Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» шкода, завдана учасникам ринку цінних паперів неправомірними діями Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку при здійсненні контрольних та розпорядчих повноважень, підлягає відшкодуванню в повному обсязі за рахунок держави відповідно до чинного законодавства (ст. 15 Закону). Також держава може бути суб'єктом відповідальності у зовнішньоекономічних відносинах України. Ст. 34 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» встановлює, що Україна як держава несе майнову відповідальність у повному обсязі перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності за всі свої дії, що суперечать чинним законам України і спричиняють збитки (прямі, побічні), моральну шкоду цим суб'єктам та призводять до втрати ними вигоди, а також за інші свої дії, в тому числі й ті, які регулюють зовнішньоекономічну діяльність і прямо не передбачені в цьому Законі, що спричиняють зазначені збитки (шкоду) та призводять до втрати вигоди, крім випадків, коли такі дії зумовлені неправомірними діями зазначених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності. Дії державних органів та офіційних службових осіб цих органів вважаються діями України як держави в цілому. Будь-який суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності або іноземний суб'єкт господарської діяльності має право подати позов до України як держави. Зазначений позов подається суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності за місцем їх постійного знаходження або проживання, іноземними суб'єктами господарської діяльності -- за місцезнаходженням державного органу та/або службової особи, що вчинили незаконні дії.

Висновки

Дослідивши тему «Держава як суб'єкт цивільного права» можна зробити наступні висновки:

Цивільний кодекс визнає державу Україна учасником цивільних правовідносин поряд з іншими фізичними та юридичними особами.

Держава діє як суб'єкт цивільного права тоді, коли стороною у цивільних правовідносинах є не той чи інший відокремлений державний орган, а саме держава. Держава -- це особливий суб'єкт цивільного права, це не юридична особа. До держави як суб'єкта цивільних правовідносин неможливо застосувати загальні положення, що є характерними для юридичних осіб, Держава сама є джерелом права. Вона створює правові норми щодо виникнення та припинення діяльності юридичних осіб.

Юридичні особи підлягають державній реєстрації. До держави неможливо застосувати положення про спеціальну правоздатність юридичних осіб публічного права. Держава як суб'єкт цивільного права не може припинитись шляхом ліквідації чи реорганізації. Держава може виступати суб'єктом цивільного права лише у випадках, передбачених законом. Державі як суб'єкту цивільних правовідносин властиві риси колективного утворення, що притаманні юридичній особі: організаційна єдність, майнова самостійність, наявність власного найменування, цивільна правосуб'єктність.

Особливості правового становища держави як суб'єкта цивільних правовідносин обумовлені подвійністю її правової природи: держава є публічно-правовим утворенням (принципи, умови виникнення, функціонування визначаються публічним правом), метою якого є забезпечення публічних інтересів як умови існування та розвитку суспільства; у цивільних відносинах є юридично рівним учасником поряд з іншими суб'єктами цивільного права. Правоздатність держави має універсальний характер, становить стабільну правову категорію - невідчужувану та неподільну властивість виступати суб'єктом права, мати права та обов'язки. Цивільна правоздатність держави є спеціальною, тобто визначеною законом можливістю бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків, умовою реалізації якої є не індивідуальне волевиявлення, спрямоване на реалізацію суб'єктивного права (на відміну від інших осіб), а юридичний обов'язок щодо виконання державних функцій.

Держава бере участь в цивільних правовідносинах не як окремо взяте єдине ціле, а як сукупність органів різних рівнів, які є незалежними один від одного і виступають як самостійні учасники цивільно-правових відносин.

Отже, держава може виступати у цивільних відносинах не тільки безпосередньо, а й через посередництво інших осіб -- представників. Представниками держави за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування (ст. 173 ЦК). Таке представництво може здійснюватися на підставі закону або договору. Держава Україна може приймати участь у цивільних відносинах в тих же правових формах, що і інші суб'єкти.

Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Україна виступає як суб'єкт цивільного права у відносинах спадкування, відносинах, пов'язаних із зверненням у власність держави скарбу, відносинах, що виникають з приводу викупу пам'яток історії та культури, що утримуються безгосподарно. Держава є управненою особою, якій належать речові права на бюджетні кошти та суб'єктом цивільного права -- стороною у правовідносинах щодо відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Держава відповідає за своїми зобов'язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути, звернено стягнення. Свої цивільні права та обов'язки держава здійснює через органи державної влади, компетенція яких при цьому встановлюється законодавством. Від імені держави в цивільних правовідносинах можуть діяти: Кабінет Міністрів, Державне казначейство, Фонд державного майна, Міністерство фінансів.

Потрібно зауважити, що згідно зі ст. 176 ЦК законодавець вводить принцип розмежованості відповідальності за цивільно-правовими зобов'язаннями. А це означає, що: 1) держава не відповідає за зобов'язаннями створених нею юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'язаннями створених нею казенних підприємств. 2) юридичні особи, створені державою не відповідають за зобов'язаннями держави; 3) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіальних громад (інших суб'єктів цивільного права). Держава несе цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення.

Список використаних джерел

Конституція (Основний Закон) України від 28.06.96 р.// ВВР України. - 1996. - №39. - ст. 141.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV// Голос України № 45-46 від 12.03.2003; 47-48 від 13.03.2003.

Бірюков І.А. Цивільне право України. - К.: Істина, 2004. - 224 с.

Брагинский М.И. Участие советского государства в гражданских правоотношениях. - М., 1981.

Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України/ За ред. Є.О. Харитонова. - К.: Юрінком Інтер, 2007

Панченко М.І. Цивільне право України. - К.: Знання, 2005. - 493 с.

Субьекты гражданского права/ Под ред. С.Н. Братуся. - М., 1984.

Тихомиров Ю.А. Публичное право. - М., 1995.

Цивільне право України. Ч.1/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.

Шевченко М.Я. Цивільне право України. - К: Ін Юре, 2003. - 408 с.

Размещено на Allbest.ru