Договір найму житлового приміщення

Форма, зміст та предмет договору житлового найму як засобу реалізації права громадян на житло. Сторони договору (фізичні та юридичні особи). Права та обов’язки наймача жилого приміщення. Особливості зміни та розірвання договору найму житлового приміщення.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 26.12.2011
Размер файла 83,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з курсу “Цивільне та сімейне право”

"Договір найму житлового приміщення"

Зміст

  • Вступ
  • 1. Поняття, форма і зміст договору житлового найму
  • 2. Права та обов'язки наймача жилого приміщення
  • 3. Зміна договору найму житлового приміщення
  • 4. Розірвання договору найму і виселення
  • Висновок
  • Список використаних джерел

Вступ

Протягом останніх років Верховна Рада України прийняла низку законів, так чи інакше пов'язаних з наданням житла, його приватизацією, користуванням ним та відповідальністю за порушення житлового законодавства. Кабінетом Міністрів України прийнято ряд важливих актів про утримання житлового фонду, його приватизацію, відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, проведення безоплатного капітального ремонту будинків, надання субсидій тощо. Значні сталися і в практиці розгляду судами спорів з питань житлового законодавства, зокрема тих, що пов'язані з поділом житла у будинках колгоспного двору, а також захистом права приватної власності та багато інших. Видано чимало відомчих нормативних актів, скерованих на врегулювання суспільних відносин, пов'язаних із житловими проблемами.

На усіх етапах розвитку людства проблеми житла стояли перед ним на одному з перших місць життєзабезпечення. Особливої актуальності вони набувають для нашого суспільства к період розвитку і формування ринкових відносин, коли житло стає повсякденним товаром, предметом купівлі-продажу, найму, застави, дарування, заповіту, міни. приватизації тощо. Водночас в останні роки набули поширення нові види антигромадських дій у сфері придбання житла та користування ним. Тому законодавство про житло являє собою досить мобільну галузь системи права України.

Недоліком законотворчості в Україні довгий час був її значною мірою безсистемний характер. Тому у 1994 р. почалася розробка нової концепції розвитку законодавства України, в основу якої було покладено нові уявлення про право, що ґрунтувались на ідеях громадянського суспільства та правової держави. Згідно цій концепції вирішити проблему вдосконалення цивільного законодавства могла тільки його кодифікація, що мала здійснюватися на підставі нової Конституції України, ставши складовою частиною конституційної реформи.

1. Поняття, форма і зміст договору житлового найму

Договір житлового найму є одним із засобів реалізації права громадян на житло, яке передбачене та гарантоване ст.47 Конституції України. За цим договором відбувається задоволення такої основної матеріальної умови життя людини, як забезпечення її житлом. Особливість договору житлового найму полягає в тому, що він є одним із видів цивільно-правових договорів, спрямованих на тимчасову передачу майна (житла) в користування і водночас основним договором житлового права.

Договір найму житла в державному і громадському житлових фондах опосередковує розподільні відносини житлової сфери, коли держава чи громадські організації певною мірою гарантують громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, безоплатне одержання житла з цих фондів. Ці відносини є договірними, але певні особливості в їх регулюванні й захисті дають можливість говорити про наявність деяких рис публічного характеру Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український центр правничих студій, 2000. - С. 234..

Договір найму житла в приватному житловому фонді опосередковує ринкові відносини, що складаються у житловому секторі, і має яскраво виражені ознаки приватного договірного права.

У ЦК України передбачено щодо договору найму житла 17 статей (810-826). Законодавець виділяє договір найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності. Підстави, умови, порядок укладення та припинення цього договору встановлюється законом і положення Кодексу застосовуються до такого договору, якщо інше не встановлено законом. У новому ЦК прямо не названий, але передбачений і врегульований договір, що укладається у приватному житловому фонді. В літературі цей договір вже дістав назву "комерційний договір найму житла" Бондар В. Я. Договір найму житла: Автореф. дис. ... канд. юр. наук. - К, 2001. - С. 7; Сосипатрова Н.С. Социальный и коммерческий наем в жилищной сфере // Государство и право. - 1997. - № 4..

За статтею 810 ЦК договором найму (оренди) житла є договір, згідно якого одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Разом з тим існують характерні ознаки, притаманні договору найму житла, в цілому незалежно від виду житлового фонду, в якому він укладається.

У загальному вигляді договір найму житла можна визначити як договір, за яким одна сторона (наймодавець) зобов'язана передати іншій стороні (наймачеві) за плату житло для проживання в ньому на певний строк.

Договір найму житла є двостороннім. Наймодавцем може виступати як власник житлового приміщення (держава, місцевий орган самоврядування, громадська організація), так і уповноважена власником особа (житлово-експлуатаційна організація). За чинним житловим законодавством наймачем може бути лише громадянин. ЦК передбачає, що наймачем може виступати і юридична особа, але вона може використовувати житло лише для проживання в ньому фізичних осіб. Особливістю цього договору є те, що права та обов'язки виникають не лише у наймача, а, як правило, й у осіб, які постійно проживають разом з ним. В житловому законодавстві ці особи дістали назву членів сім'ї наймача. До членів сім'ї наймача належать другий з подружжя, їх діти та батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Визначаючи предмет договору, законодавець застосовує поняття "житло" та "помешкання". Під житлом, виходячи зі змісту чинного законодавства України, слід розуміти квартиру або інше ізольоване житлове приміщення, одноквартирний будинок або його частину, а в деяких випадках і неізольоване приміщення. Житло має бути придатним для постійного проживання в ньому і відповідати іншим вимогам, що встановлюються житловим законодавством.

Відповідно до ст.812 ЦК України предметом договору найму житла можуть бути помешкання, зокрема, квартира або її частина, житловий будинок або його частина, придатне для постійного проживання в ньому.

До видів помешкання ЦК відносить, зокрема, квартиру або її частину, житловий будинок або його частину. Ці об'єкти належать до нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості), з визначеними індивідуальними ознаками і є неспоживчими. Квартира або її частина, житловий будинок або його частина можуть бути речами подільними і неподільними.

Поняття житла, житлового будинку та квартири як об'єктів права власності дається в статтях 29, 379, 380, 382 ЦК. Виходячи із змісту ч.1 ст.812 ЦК перелік помешкань, які можуть бути предметом договору найму житла не є вичерпний. Очевидно, що законодавець мав на увазі інші будівлі, споруди і приміщення (дачний або садовий будинок, які придатні для постійного проживання та належать наймодавцеві на праві приватної власності і зареєстровані як нерухомість. Стаття 29 ЦК визначає поняття місця проживання фізичної особи, називаючи крім житлового будинку і квартири, ще й гуртожиток, готель тощо). Тому виникає питання, яке має практичне значення, про можливість бути предметом договору найму житла помешкань в гуртожитках, готелях? На нашу думку, такі помешкання можуть бути предметом договору найму житла, якщо вони відповідають вимогам придатності для постійного проживання, належать власникам на праві приватної власності і передаються у найм саме за умовами цього договору.

Виходячи з того, що відповідно до ч.1 ст.810 ЦК наймодавцем може бути лише власник житла, норми договору найму житла прямо не поширюються на житлові будинки, інше нерухоме майно, яке визнане самочинним будівництвом, тому що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, крім випадків, передбачених ч. З і 5 ст.376 ЦК (див. коментар до ст.376 ЦК).

Частина 2 ст.812 ЦК визначає єдину вимогу до предмета договору найму житла. Мова йде про придатність помешкання до постійного проживання у ньому (див. коментар до ст. ст.379, 380 і 382 ЦК). Вимоги щодо інших якісних характеристик помешкання сторони можуть встановити в договорі. Порядок обстеження стану житлових будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам і визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання визначені постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.1984р. № 189. Дію цієї постанови в субсидіарному порядку можливо застосовувати до приватного житла.

Якщо після укладення договору найму житла буде встановлено непридатність помешкання до постійного проживання у ньому, сторони за взаємною згодою можуть розірвати договір або за позовом наймача такий договір може бути визнаний судом недійсним на підставі ст.229 або ст.230 ЦК.

Частина 3 ст.812 ЦК встановлює, що наймач житла у багатоквартирному житловому будинку має право користування майном, що обслуговує будинок. Це правило ґрунтується на положенні ст.186 ЦК про спільне призначення головної речі і її приналежності. До майна, що обслуговує будинок, належать приміщення загального користування або допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку: під'їзд, сходові клітини, вестібюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, а також механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередені квартири, будинку тощо (див. коментар до ст.382 ЦК і ст.1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" від 29.11.2001 р.).

Право користування вказаним майном у наймачів квартир і власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку є рівним.

Договір найму житла є оплатним. Розмір і порядок оплати може встановлюватися як домовленістю сторін (у приватному житловому фонді), так і в централізованому порядку органами державної влади або органами місцевого самоврядування (в державному, комунальному та громадському житлових фондах).

Договір найму житла є консенсуальним. Він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. Волевиявлення сторін має бути виражене в письмовій формі.

Необхідно звернути увагу на те, що залежно від належності предмета договору до певного виду житлового фонду існують деякі особливості в порядку укладення договору, в обсязі прав та обов'язків наймача, в порядку і наслідках припинення договору. І залежно від цього можна виділити особливості та відмінності, які притаманні договору найму житлового приміщення в будинках державного, комунального та громадського житлових фондів та договору найму житлового приміщення у приватному житловому фонді.

Договір найму житлового приміщення у приватному житловому фонді спрямований на передачу житла у тимчасове користування і тому, як правило, укладається на визначений строк. У новому ЦК України договір найму житла укладається на строк, встановлений договором, а якщо в договорі передбачено, що він не визначений, договір вважається таким, що укладений на п'ять років.

Договір найму житлового приміщення в державному, комунальному і громадському житлових фондах спрямований на передачу житла в постійне користування і по суті є довічним.

Однією з основних особливостей договору найму житлового приміщення в будинках державного, комунального та громадського житлових фондів є те, що законодавством встановлено спеціальні умови і порядок надання житлового приміщення в користування. Так, житлове приміщення може бути надано лише громадянам, які потребують поліпшення житлових умов, згідно з існуючою можливістю отримання житла.

Громадяни мають право на одержання у користування житлового приміщення за сукупності таких умов:

1) досягнення, як правило, 18-річного віку;

2) постійного проживання в даному населеному пункті;

3) потребування поліпшення житлових умов.

Потреба у житлі визначається певними критеріями, що передбачені у ст.34 Житлового кодексу України:

забезпечення житловою площею нижче рівня, який визначається виконавчими комітетами обласних. Київської та Севастопольської міських рад народних депутатів спільно з радами профспілок;

проживання у приміщенні, що не відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам;

тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим хворий не може проживати в комунальній квартирі чи в одній кімнаті з членами своєї сім'ї;

проживання у гуртожитках;

проживання в одній кімнаті двох і більше сімей незалежно від родинних відносин чи осіб різної статі старших за 9 років, крім подружжя тощо.

Громадяни беруться на облік для одержання житлових приміщень. Постановка громадянина на квартирний облік - це офіційне визнання відповідним державним органом того факту, що громадянин потребує поліпшення житлових умов. Цей факт означає також, що орган, який прийняв громадянина на облік, зобов'язаний за законом надати йому благоустроєне житлове приміщення.

Громадянам, які перебувають на квартирному обліку, житлові приміщення надаються у порядку загальної черги, крім осіб, що мають право на першочергове одержання житлових приміщень. До таких громадян належать: інваліди Великої Вітчизняної війни. Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР" усіх трьох ступенів, інваліди 1 та 2-ї груп з числа військовослужбовців, інваліди праці 1 та 2-ї груп та інші особи (ст.45 Житлового кодексу).

Крім того житлові приміщення можуть надаватися позачергово:

громадянам, чиє житло стало непридатним для проживання у зв'язку зі стихійним лихом;

громадянам, направленим у порядку розподілу на роботу в іншу місцевість;

особам, реабілітованим внаслідок незаконного засудження;

особам, обраним на виборну посаду, якщо це пов'язано з переїздом в іншу місцевість, та в деяких інших випадках (ст.46 Житлового кодексу).

Договір найму житлового приміщення в будинках державного, комунального та громадського житлових фондів укладається в письмовій формі на підставі ордера на житлове приміщення між наймодавцем (ЖЕО) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.

Тривалий час у літературі дискусійним є питання про співвідношення і значення ордера і договору у виникненні і формуванні правовідносин з користування цими приміщеннями в будинках державного, комунального житлового фонду. Слід зазначити, що більшість вчених Аскназий С.И. Советское жилищное право. - М., 1940. - С. 62; Седугин П. И. Право на жилище в СССР. - М., 1983. - С. 126; Золотарь В. А., Дятлов П. Н. Советское жилищное право. - К., 1990. - С. 68. дійшли висновку, що підставою виникнення права користування житловим приміщенням є юридичний склад, до якого входять ордер та договір найму. Ордер дає право громадянинові звернутися до певної житлово-експлуатаційної організації з вимогою про надання конкретного, вказаного в ордері житлового приміщення.

Наступною особливістю договору найму житлового приміщення в державному, комунальному та громадському житлових фондах є те, що він укладається на підставі Типового договору, в якому чітко регламентовано, хто є сторонами в договорі, характеристика предмета договору, права, обов'язки та відповідальність сторін за договором.

Згідно з Типовим договором найму житла в будинках державного і комунального житлового фонду (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 1998 р. № 939) наймодавець зобов'язаний забезпечити належне утримання житлового будинку та прилеглої до нього території, своєчасно проводити ремонт будинку, забезпечити роботу його технічного обладнання, на час капітального ремонту надавати наймачеві та членам його сім'ї інше житлове приміщення тощо.

Права та обов'язки сторін регламентують також Правила користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 р. № 572.

Наймач зобов'язаний виконувати правила користування житловими приміщеннями, своєчасно сплачувати квартирну плату, додержуватися правил пожежної безпеки, своєчасно проводити поточний ремонт тощо.

У Типовому договорі та Правилах передбачено також права сторін, зміст яких досить докладно викладено нижче.

Згідно з ч.4 ст.61 Житлового кодексу України умови договору найму житлового приміщення, що обмежують права наймача та членів його сім'ї порівняно з умовами, передбаченими Житловим кодексом, Типовим договором найму житлового приміщення та іншими законодавчими актами, є недійсними. Так, наприклад, якщо у договорі буде обумовлено строк його дії, неможливість проведення обміну тощо, то ці умови є недійсними і під час розгляду спору не беруться до уваги.

Є певні особливості й у визначенні предмета договору найму житлового приміщення у будинках державного, комунального житлового фонду. Ним може бути лише приміщення, що відповідає вимогам статей 50 і 63 Житлового кодексу, тобто це перш за все може бути окрема квартира, інше окреме ізольоване житлове приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний житловий будинок.

Чинне законодавство не дає однозначного юридичного визначення понять "окрема квартира" та "інше ізольоване житлове приміщення". Проаналізувавши поняття термінів, які визначив Державний комітет України з житлово-комунального господарства для розв'язання спірних питань у сфері приватизації та утримання житла Приватизація житла в Україні. - К., 1993. - С. 84., та визначень, які наводилися в літературі Див., наприклад: Галянтич М., Коваленко Г. Приватизація кімнат у загальних (комунальних) квартирах// Право України. - 1996. - № 12. - С. 74., слід визначити окрему квартиру (або ізольовану) як частину житлового будинку, що призначена для постійного проживання однієї сім'ї і містить обладнані житлові та підсобні приміщення та має окремий вихід. Під іншим ізольованим житловим приміщенням слід розуміти кімнату або кілька кімнат у квартирі, які призначені для проживання однієї або кількох сімей.

Під житловими будинками розуміють будівлі, що характеризуються сукупністю таких ознак:

відповідність архітектурно-будівельним, санітарно-гігієнічним, протипожежним нормам, що робить ці будівлі придатними для постійного проживання у них громадян;

прийняття в експлуатацію приймальною комісією після будівництва чи реконструкції;

реєстрація в органах державної реєстрації як житлового будинку.

Предметом договору має бути житлове приміщення, призначене для проживання в ньому, яке впорядковане відповідно до умов даного населеного пункту і відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам.

Житлове приміщення також має бути благоустроєним стосовно умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Благоустроєність є якісною характеристикою приміщення, що визначається певним набором комунальних, побутових зручностей (водопровід, гаряча і холодна вода, каналізація, центральне опалення, газопостачання тощо).

Рівень благоустрою в різних місцевостях різний, тому питання про благоустрій житлового приміщення вирішується виходячи з конкретних умов даного населеного пункту. Відповідність житлового приміщення рівню благоустрою даного населеного пункту визначається, виходячи з рівня комунальних зручностей, які є в будинках державного, комунального і громадського житлових фондів.

На практиці вважається, що квартири в будинках, збудованих за типовими проектами починаючи з 1958 p., належать до благоустроєних незалежно від їх планування.

У ч.2 ст.63 Житлового кодексу зазначено, що не може бути самостійним предметом договору найму житлове приміщення, яке хоч і є ізольованим, але за розміром менше встановленого для надання одній особі, частина кімнати чи кімната, що має з іншою спільний хід, а також підсобні приміщення (кухня, коридор тощо).

Розмір житлового приміщення, передбачений Житловим кодексом, не повинен перевищувати 13,65 кв. м на одну особу, але не може бути менше рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті.

Житлове приміщення надається наймачеві та членам його сім'ї для проживання в ньому; якщо ці особи (чи хтось один із них) не проживають у даному приміщенні, то вони втрачають право на нього. За ст.107 та ч.2 ст.167 Житлового кодексу в разі виїзду наймача чи членів його сім'ї на інше постійне місце проживання право на користування цим житловим приміщенням вони втрачають з моменту виїзду.

Але бувають випадки, коли наймач чи члени його сім'ї за тих чи інших обставин тимчасово не проживають у даному приміщенні. Істотною гарантією житлових прав громадян у цих випадках є статті 71 та 163 Житлового кодексу, які передбачають можливість збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім.

Тимчасово відсутнім слід вважати громадянина, який певний період часу не проживає в найманому ним приміщенні, але не втратив інтерес до використання цього приміщення з метою постійного проживання.

За загальним правилом, у разі тимчасової відсутності наймача чи членів його сім'ї за цими особами зберігається житлове приміщення протягом шести місяців без будь-яких формально-зобов'язальних дій з їх боку. Якщо вони були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк може бути продовжений наймодавцем, а у випадку спору - судом.

У деяких випадках, спеціально обумовлених ст.71 Житлового кодексу, за наймачем та членами його сім'ї право на житлове приміщення зберігається і на триваліші строки (призов на строкову військову службу або направлення на альтернативну службу, тимчасовий виїзд з постійного місця проживання за умовами та характером роботи; виїзд у зв'язку з навчанням; перебування дітей у державних дитячих закладах тощо).

Якщо наймач або члени його сім'ї не проживали у певному житловому приміщенні понад встановлені строки, то згідно зі ст.72 Житлового кодексу вони можуть бути визнані такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Таке визнання здійснюється у судовому порядку за позовом наймодавця, наймача або членів його сім'ї (колишніх членів сім'ї). Звідси можна зробити висновок, що внаслідок відсутності особи понад встановлені в ст.71 Житлового кодексу строки вона автоматично не втрачає права користування спірним житловим приміщенням, а може бути визначена такою лише за рішенням суду.

Тимчасова відсутність наймача не знімає з нього обов'язків, що випливають з договору найму житлового приміщення, зокрема вчасно вносити квартирну плату, належним чином утримувати приміщення тощо. Ці самі обов'язки покладаються і на членів сім'ї тимчасово відсутнього наймача, які залишаються в житловому приміщенні.

2. Права та обов'язки наймача жилого приміщення

Згідно ст.813. Сторони у договорі найму житла, сторонами у договорі найму житла можуть бути фізичні та юридичні особи. Якщо наймачем є юридична особа, вона може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб.

Як уже вказувалось, сторонами договору найму житла є наймодавець - особа, яка є власником житла, і наймач - особа, якій передається житло в користування. Такими особами можуть бути фізичні особи, які набули повної цивільної дієздатності та юридичні особи (див. коментар до ст. ст.30 і 80 ЦК). Якщо власниками житла є кілька осіб, вони можуть бути наймодавцями у договорі. Якщо договір найму житла укладається з кількома особами або у разі заміни первісного наймача на кілька осіб, вони можуть бути наймачами у договорі (див. коментар до ст.824 ЦК) Таким чином, на стороні наймодавця і наймача можлива множина осіб. Такі особи за своїм положенням належать відповідно до солідарних кредиторів та боржників (див. коментар до ст. ст.540-543 ЦК)

На відміну від чинного житлового законодавства, передбачено право бути наймачем житла юридичній особі, яка може використовувати житло лише для проживання у ньому фізичних осіб. Правовою підставою для користування таким житлом може бути договір піднайму житла, (див коментар до ст.823 ЦК).

Правонаступництво є однією з підстав заміни кредитора у зобов'язанні (див. коментар до ст.512 ЦК) Відповідно до ст.514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі зміни власника житла, переданого у найм на підставі договорів про відчуження житла, інших цивільно-правових підставах, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Правами наймодавця є право вимагати від наймача виконання його обов'язків, передбачених ст. ст.815, 819, 820 ЦК, та (або) інших обов'язків, встановлених в договорі. До обов'язків наймодавця належать: передання наймачеві житла придатного для постійного проживання у ньому, здійснення капітального ремонту, якщо інше не встановлено договором, виконання вимог ст.822 ЦК про переважні права наймача та дотримання прав наймача, передбачених законом або договором.

Правило встановлене ч.2 ст.770 ЦК про те, що сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється, не поширюється на правовідносини правонаступництва у разі зміни власника житла, переданого у найм. Стаття 814 є імперативною нормою, обов'язковість її положень для сторін випливає зі змісту та із суті відносин між сторонами відповідно до вимог ч. З ст.6 ЦК. Така норма має обов'язкову силу для учасників договору. Вказана правова норма направлена на захист житлових прав наймача. Припинення договору має своїм наслідком виселення наймача з житла. Тому, коли сторони встановлять у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем житла договір найму припиняється, таке положення договору може бути визнано недійсним на підставі ч.1. ст. 203 і ст.215 ЦК.

Необхідно також враховувати, що можливе припинення права власності на нерухоме майно (житловий будинок) у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розміщене, і житлового будинку (див. коментар до ст. ст.350 і 351 ЦК). Викуп у такому порядку не припиняє дію договору найму житла.

Відповідно до ст.815. (Обов'язки наймача житла), наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому, забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоді наймодавця. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за житло. Наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму.

В статті, що коментується, надається перелік основних обов'язків наймача. По-перше, наймач зобов'язаний використовувати житло лише для проживання у ньому. Такий обов'язок поширюється не тільки на наймача, а й на інших осіб, які проживають разом із наймачем, та осіб, право проживання яких похідне від прав наймача. йдеться про тимчасових мешканців, піднаймачів. Перелічені особи не мають права використовувати житло для промислового виробництва, підприємницької діяльності тощо. Це положення вказує на цільовий характер договору найму житла (про цільове використання житла див. коментар до ст.383 ЦК). По-друге, наймач зобов'язаний забезпечувати збереження житла та підтримувати його в належному стані. Під забезпеченням збереження житла та підтриманням його в належному стані слід розуміти виконання наймачем покладених на нього обов'язків по здійсненню капітального або поточного ремонту, бережне ставлення до санітарно-технічного і іншого обладнання, до об'єктів благоустрою, дотримання правил пожежної безпеки тощо. Таке дбайливе ставлення від наймача вимагається і відносно майна, що обслуговує будинок.

Відповідно до ч.2, наймач не має права провадити перевлаштування та реконструкцію житла без згоди наймодавця. Чинне житлове законодавство надає право наймачеві і власнику житла на переобладнання і перепланування житлового будинку або квартири (ст. ст.100, 152 ЖК України). Уявляється, що терміни "перевлаштування" і "переобладнання" є синонімами. Перевлаштування - це ремонтно-будівельні роботи в житлових будинках і квартирах, направлені на обладнання житла комунальними зручностями (газом, ванною кімнатою тощо) і на переобладнання приміщень будинку або квартири. Наприклад, розширення житлової площі за рахунок підсобних, зміна призначень підсобних приміщень, перенесення дверей, вікон та інші. Реконструкція індивідуальних житлових будинків - комплекс будівельних робіт та організаційно-технічних заходів, внаслідок яких змінюється архітектурно-планувальні та технічні показники житлових будинків [Наказ Міністерства аграрної політики України і Наказ Міністерства фінансів України № 113/198 від 25.04.2001 p. (зареєстровано в МЮ 16.05.2001 p. №420/5611)]. Провадження наймачем перевлаштування та реконструкції житла неможливе без згоди наймодавця. Відмова в наданні такої згоди може бути оскаржена до суду, але законодавець пов'язує виникнення вказаного права у наймача тільки після отримання згоди власника. Законом не передбачена форма для давання такої згоди. За своєю правовою природою така згода належить до юридичного факту. Тому така згода може бути надана як у письмовій, так і в усній формі.

Частина 3 цієї статті зобов'язує наймача своєчасно вносити плату за житло. Під своєчасним внесенням плати слід розуміти виконання умов договору найму щодо строку внесення плати (див. коментар до ст.820 ЦК). Крім того, наймач зобов'язаний самостійно вносити плату за комунальні послуги, якщо інше не встановлено договором найму. До комунальних послуг належать послуги водо-, тепло-, газопостачання, послуги водовідведення, електроенергія, вивезення побутового сміття та інші. З 01.07.2003р. набуває чинності Закон "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003 р., який послуги, що відносяться до комунальних.

У ст.816. (Наймач та особи, які постійно проживають разом з ним) йдеться:

У договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом.

Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним.

Якщо наймачами житла є кілька осіб, їхні обов'язки за договором найму житла є солідарними.

Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору - встановлюється за рішенням суду.

Таким чином ч.1 ст.816 ЦК, встановлює одну із суттєвих умов договору найму житла. Наймач зобов'язаний вказати у договорі найму житла осіб, які проживатимуть разом із ним. Закон не передбачає, щоб до складу цих осіб входили тільки дружина, діти інші близькі родичі і не обмежує кількісний склад цих осіб. Тому з наймачем за його бажанням можуть проживати різні особи. Суттєвість цієї умови має декілька практичних значень. Залежно від кількості, віку та інших характеристик осіб, з якими має намір проживати разом наймач, наймодавець має право відмовитись від укладання такого договору. Якщо ці обставини наймач приховає від наймодавця, за позовом останнього, на нашу думку, суд може визнати договір найму недійсним на підставі ч.1 ст. 203 ЦК або суд може виселити цих осіб без надання іншого житла. Друге значення цієї норми полягає в тому, що особи, які проживатимуть разом із наймачем набувають рівних із ним прав та обов'язків щодо користування житлом. Фактично вони стають учасниками договору і наділяються відповідними правами та обов'язками відносно наймодавця і наймача. Така правова конструкція свідчить про поширення на осіб, які проживатимуть разом із наймачем, вимог щодо особи самого наймача, які випливають із змісту ст.813 ЦК.

Третє значення, закріплене в ч.2 цієї статті, полягає в тому, що наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом із ним. Стосовно договору найму житла відповідальність наймача за дії вказаних осіб може бути у вигляді дострокового розірвання договору і виселення (ст.826 ЦК). Виходячи з рівності прав і обов'язків наймача і осіб, з якими має намір проживати разом наймач, вказані правові наслідки поширюються і на названих осіб. Вони і наймач стають солідарними боржниками. У зв'язку з цим виникає питання про необхідність підписання договору особами, які проживатимуть разом із наймачем або про давання ними згоди на проживання, на таких умовах, в інший формі. ЦК не передбачає обов'язковості участі в укладенні договору найму житла в якій-небудь формі осіб, які проживатимуть разом із наймачем. Підставами виникнення прав і обов'язків для таких осіб є договір найму житла і вимоги відповідних статей гл.59 ЦК.

Ч.3 ст.816 ЦК встановлює солідарні обов'язки кількох наймачів житла за одним договором найму. Кілька осіб можуть стати наймачами житла при укладенні договору або після заміни первісного наймача в порядку, передбаченому ст.824 ЦК (про права кредитора у разі солідарного обов'язку боржників див. коментар до ст.543).

Ч.4 ст.816 ЦК надає наймачеві і особам, які постійно проживають разом з ним, право домовитись про порядок користування житлом. Форма такої домовленості законом не передбачена, тому вона може бути досягнута як у письмовій, так і в усній формі. Наймач і особи, які постійно проживають разом із ним, можуть встановити порядок користування жилими приміщеннями. У разі спору з цього питання порядок користування житлом між названими особами встановлюється за рішенням суду. При розгляді таких справ суд має перевірити чи був раніше встановлений між сторонами по справі порядок користування жилими приміщеннями. Якщо такий порядок був встановлений (цей факт може бути встановлений будь-якими доказами), і він відповідає вимозі про рівність прав наймача і осіб, які постійно проживають разом із ним, суд виносить рішення про встановлення саме такого порядку.

Згідно ст.817 ЦК, наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. Особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні.

Ч.1 ст.817 ЦК, що коментується, встановлює право наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним, (а ці особи відповідно до ст.816 ЦК набувають рівних із ним прав та обов'язків щодо користування житлом) за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. У законі відсутні вимоги щодо належної форми досягнення взаємної згоди між наймачем, особами, які постійно проживають разом із ним та з наймодавцем. Уявляється, що мова йде про зміну умов договору найму житла. Тому, на нашу думку, згода наймодавця має бути висловлена у письмі, виходячи з вимог ст.811 ЦК та ст. ст.651, 652 ЦК. Згода наймодавця - юридичної особи має відповідати вимогам статутних документів. Відмова наймодавця в наданні такої згоди може бути оскаржена до суду, хоча законодавець пов'язує виникнення вказаного права у наймача та осіб, які постійно проживають разом із ним, тільки після отримання згоди власника. Це правило поширюється і в разі недосягнення взаємної згоди між наймачем, особами, які постійно проживають разом з ним. Частина 1 ст.161 ЖК передбачає, що на вселення до батьків, які є наймачами житла, їхніх неповнолітніх дітей згоди наймодавця не потрібно. У ЦК такий виняток із правила відсутній,

Підстав для розірвання договору найму у разі вселення у житло неповнолітніх дітей для постійного проживання у ньому немає. Виселення неповнолітніх дітей в таких випадках неможливе. Відповідно до ст.29 ЦК місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання їхніх батьків або одного з них, з ким вони проживають.

договір найм житлове приміщення

Ч.2 ст.817 ЦК передбачає, що особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні. На відміну від вимог ст.816 ЦК, яка вказує, що наймач та особи, які постійно проживають разом із ним, набувають рівних прав та обов'язків щодо користування житлом, в осіб, які пізніше вселилися в житло, можуть бути нерівні права з наймачем та іншими мешканцями. Нерівність цих прав повинна бути встановлена за домовленістю між наймачем, особами, які постійно проживають разом із ним, та особами, які вселяються в житло. Названими особами може бути встановлено, що особи, які вселяються в житло, мають право користуватися тільки певними житловими приміщеннями, тобто може бути встановлений нерівний порядок користування житлом. На нашу думку, при встановленні нерівних прав на користування житлом в осіб, які вселились, виникають відповідні, в меншому обсязі, обов'язки. Фактично такі особи стають учасниками договору і наділяються відповідними правами та обов'язками відносно наймодавця і наймача.

Правила, встановлені ст.816 ЦК щодо відповідальності наймача за порушення умов договору особами, які проживають разом із ним, та щодо форми домовленості про встановлення порядку користування житлом, поширюються на відносини між наймачем, іншими мешканцями і особами, які вселилися у житло, відповідно до частини першої цієї статті.

Згідно чинного ЦК у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживають разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору встановлюється за рішенням суду. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним.

Більш детально ці питання врегульовані у Житловому кодексі.

У частині 1 ст.64 та ст.160 Житлового кодексу передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки нарівні з наймачем. Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору.

У частині 2 ст.64 Житлового кодексу визначено, хто може належати до членів сім'ї наймача. Передусім це дружина наймача, їх діти та батьки.

Дружиною наймача є особа, з якою наймач перебуває у зареєстрованому шлюбі (термін "дружина" стосується не тільки жінки, а й чоловіка), права та обов'язки дружини наймача виникають водночас з наймачем у разі внесення до ордера її прізвища та спільного вселення у житлове приміщення. Дружиною наймача є також особа, яка вселилась у найняте приміщення після реєстрації шлюбу з наймачем для створення сім'ї і постійного проживання у найнятому житловому приміщенні.

Неповнолітні діти наймача та його дружини належать до членів сім'ї наймача, оскільки за ст.17 ЦК України місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання їх батьків, а повнолітні діти наймача і його дружини є членами сім'ї наймача лише в тому разі, якщо вони проживають разом з наймачем.

Поняття члена сім'ї за сімейним законодавством не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за житловим законодавством. Так, до членів сім'ї за сімейним законодавством належать особи, пов'язані між собою шлюбом та спорідненістю, а до членів сім'ї наймача ці особи належать лише тоді, коли вони проживають разом з наймачем. Якщо, наприклад, подружжя проживає в одному житловому приміщенні і чоловік - наймач цього приміщення, то його дружина є не лише членом сім'ї цієї особи, а й членом сім'ї наймача. А в тому разі, коли дружина цієї особи живе окремо і має самостійне право на інше житлове приміщення, то вона хоч і є членом сім'ї свого чоловіка, проте не є членом сім'ї наймача. Таке саме правило застосовується і до повнолітніх дітей наймача, які живуть окремо від батьків, та до батьків наймача і його дружини.

Членами сім'ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його дружини, а й особа, з якою наймач фактично перебуває у шлюбних відносинах, опікуни, утриманці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути віднесені до членів сім'ї наймача за умови, якщо вони не тільки обов'язково проживають разом з наймачем, а й ведуть з ним спільне господарство, наявність родинних зв'язків при цьому не обов'язкова.

Згідно з ч.3 ст.64 Житлового кодексу особи, які перестали бути членами сім'ї наймача (наприклад, у зв'язку з розірванням шлюбу між наймачем та його дружиною), але продовжують проживати в одному з ним житловому приміщенні, мають такі самі права та обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення у найняте ним житлове приміщення інших осіб. Реалізація цього права залежить в першу чергу від житлового фонду, в якому укладено договір. Так, згідно зі ст.836 ЦК України наймач має право за взаємною згодою осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання в ньому. Дещо інакше це питання вирішується стосовно державного, комунального, громадського житлових фондів. Згідно зі ст.65 Житлового кодексу наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім'ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей такої згоди не потрібно.

Тривалий час в адміністративній, судовій практиці та юридичній літературі дискутувалося питання, що слід розуміти під додержанням встановленого порядку вселення. Нині це питання дістало роз'яснення у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. № 2 та у п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 та у Рішенні Конституційного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 1 п.4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ від 14 листопада 2001 р. Під вселенням у житлове приміщення в установленому порядку слід розуміти, зокрема, вселення з додержанням правил про реєстрацію проживання, але у тих випадках, коли в такій реєстрації було необґрунтоване відмовлено, суд може визнати право на житло за особою, яка вселилася. Слід зазначити, що реєстрація проживання має в першу чергу облікове значення і сама по собі не породжує права на житло.

Ще однією необхідною умовою вселення у житлове приміщення є письмова згода всіх членів сім'ї, що проживають разом з наймачем (у тому числі й тимчасово відсутніх). За неповнолітніх членів сім'ї таку згоду повинні висловити їхні батьки чи інші законні представники (опікуни, піклувальники), навіть якщо вони не проживають у цьому житловому приміщенні.

Як правило, таку письмову згоду оформляють тоді, коли наймач звертається з проханням прописати певну особу в найняте ним житлове приміщення; відповідні органи вимагають підписів усіх членів сім'ї на заяві наймача. Проте трапляються випадки, коли не всі члени сім'ї наймача (або колишні члени сім'ї наймача) дали письмову згоду на вселення певної особи чи взагалі не висловлювали своєї думки з цього приводу, якщо, наприклад, після вселення особи як члена сім'ї наймача не ставилося питання про її реєстрацію (прописку). У таких випадках у разі виникнення спору про право особи, яка вселилася в житлове приміщення, згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони таку згоду, хоч і не письмово, але висловили.

Згідно з ч.2 ст.65 та ч.2 ст.161 Житлового кодексу особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, що проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.

Наприклад, у двокімнатну квартиру, що складається з ізольованих кімнат розмірами 20 та 19 кв. м, за ордером вселилися мати й син. Син як член сім'ї за ч.1 ст.64 Житлового кодексу має рівні права з матір'ю на користування житловим приміщенням. У зв'язку з його одруженням у цю квартиру з додержанням правил, передбачених ч.1 ст.65 Житлового кодексу, вселилася невістка наймача, яка тільки в тому разі матиме рівні з чоловіком та його матір'ю права на всю житлову площу, якщо при вселенні між нею, її чоловіком та наймачем не буде укладено угоди, що передбачає інший порядок користування житловим приміщенням. Якщо ж між цими трьома особами була домовленість, що молоде подружжя займатиме лише кімнату розміром 20 кв. м, це означає, що за невісткою не визнано право на рівне з іншими членами сім'ї наймача користування усім житлом, а у неї виникає право лише на кімнату розміром 20 кв. м та приміщення загального користування (кухня, коридор тощо).

Одним із прав, що належать лише наймачам житла в державному та комунальному житлових фондах, є придбання займаних ними житлових приміщень у приватну власність. Згідно зі ст.65' Житлового кодексу наймачі житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством. Придбання займаних житлових приміщень здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. із змінами та доповненнями, внесеними законами України від 22 лютого 1994 р. та від 5 лютого 1997 р.

Під приватизацією слід розуміти відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Додаткова житлова площа розміром 10 кв. м враховується і тоді, коли наймач не створив сім'ї або члени його сім'ї проживають та зареєстровані в іншому місці. Так, наймач, що зареєстрований і проживає один у квартирі має право на безоплатне придбання займаного житлового приміщення розміром 31 кв. м загальної площі.

Надлишки загальної площі квартир підлягають продажу особам, що мешкають у них. Разом з тим ст.6 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає випадки безоплатної передачі квартир незалежно від розміру їх загальної площі. Так, безоплатно передаються однокімнатні квартири, квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, квартири, в яких мешкають ветерани праці тощо.

Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно або з частковою доплатою один раз. Наймачі житла можуть реалізувати своє право на придбання займаних житлових приміщень у власність за таких умов:

1) вони повинні самостійно проживати у цих житлових приміщеннях до набрання чинності Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", тобто до 22 липня 1997 p., або на той час перебували на квартирному обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов;

2) згоди всіх повнолітніх членів сім'ї наймача, які проживають разом з ним. Члени сім'ї також мають право на придбання займаних житлових приміщень у спільну (сумісну чи часткову) власність;

3) звернення із заявою про передачу займаних житлових приміщень у власність до органу приватизації. Заяву підписують усі повнолітні члени сім'ї наймача, в ній необхідно зазначити вид спільної власності та уповноваженого власника, яким не обов'язково має бути наймач житла.

Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України з житлово-комунального господарства від 15 вересня 1992 р. № 56 наймачі разом із заявою подають і деякі інші документи, зокрема довідки про склад сім'ї, про займане житлове приміщення тощо.

Орган приватизації зобов'язаний у місячний строк від дати реєстрації заяви своїм розпорядженням передати наймачеві житлове приміщення у власність і видати зареєстроване свідоцтво про право власності на квартиру та паспорт на житлове приміщення. Орган приватизації передає відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на житлові приміщення один раз на квартал до бюро технічної інвентаризації. Приватизоване житлове приміщення включається до приватного житлового фонду України.

У власників квартир багатоквартирних будинків виникають зобов'язання брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.

Одним із основних обов'язків наймачів житлових приміщень є плата за користування житлом та комунальні послуги. І якщо в договорі найму приватного житла розмір і порядок плати за житло згідно ст.839 встановлюється за погодженням сторін, то порядок і розмір плати за житло і комунальні послуги в державному, комунальному і громадському житлових фондах встановлюється законодавством. Відповідно до ст.66 Житлового кодексу плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартир (одноквартирного будинку).

Відповідно до законів України "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні" регулювання цін і тарифів на виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг належить до повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19 травня 2000 p. № 748 з 1 червня 2000 р. в Києві введено диференційовану квартирну плату. Вона нараховується залежно від кількості поверхів у будинку та наявності ліфту й інших зручностей і становить від 0,40 до 0,58 грн. за 1 кв. м. Законодавство допускає встановлення пільг з квартирної плати та плати за комунальні послуги окремим категоріям громадян (ст.69 Житлового кодексу). Так, згідно із законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інваліди війни та прирівняні до них особи мають право на 100-відсоткову знижку плати за житлову площу в межах норм, передбачених чинним законодавством, та на 100-відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами, газом, електроенергією та іншими послугами (ст.13); учасникам бойових дій надаються пільги у вигляді 75-відсоткової знижки плати за житлову площу в межах норм, передбачених чинним законодавством, та 75-відсоткової знижки плати за користування комунальними послугами (ст.12).


Подобные документы

  • Дослідження відносин майнового найму, зокрема таких його різновидів, як оренда і прокат. Особливості укладання договору найму (сторони, права та обов'язки сторін), підстави та порядок його припинення. Житлове приміщення, як самостійний предмет договору.

    курсовая работа [50,2 K], добавлен 12.03.2011

  • Загальна характеристика договору найму (оренди) жилих приміщень. Договір найму житла. Договір найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності. Сторони у договорі найму житла. Обов'язки сторін договору найму житла.

    курсовая работа [26,2 K], добавлен 02.05.2006

  • ИФункції і повноваження Президента України. Відносини, що регулює цивільне право. Види підприємницької діяльності які здійснюються без ліцензії, і які лише на основі ліцензії. Підстави договору житлового найму. Предмет договору найму жилого приміщення.

    контрольная работа [43,5 K], добавлен 26.09.2008

  • Становлення та розвиток житлового законодавства в Україні. Правове регулювання житлових відносин. Поняття та юридична характеристика договору оренди житла. Вивчення особливостей складення та розірвання договору. Дефініція договору найму житла з викупом.

    курсовая работа [45,9 K], добавлен 04.01.2014

  • Розгляд договору оренди транспортних засобів, будівель і споруд, підприємств. Поняття, загальні положення і характеристика їх. Особливості складання договору прокату, найму житлового приміщення та лізингу. Формування правової бази для їхнього регулювання.

    реферат [28,7 K], добавлен 26.04.2011

  • Поняття та істотні умови договору оренди житла з викупом. Права наймача житла. Обов'язки сторін за договором. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору. Рекомендації по усуненню недоліків в законодавстві щодо найму житлових приміщень.

    курсовая работа [47,5 K], добавлен 01.10.2014

  • Історичні аспекти виникнення договору майнового найму. Регулювання орендних відносин у вітчизняному законодавстві України. Зміст договору майнового найму, правові наслідки порушення. Договір оренди, лізингу, позички як види договору майнового найму.

    курсовая работа [40,2 K], добавлен 10.03.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.