Кримінальне процесуальне право України

Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини. Джерела кримінального процесу.

Рубрика Государство и право
Вид курс лекций
Язык украинский
Дата добавления 09.05.2007
Размер файла 169,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Стаття 46. Відмова від захисника Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних. В разі відмови від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя - постанову. Відмова від захисника не може бути прийнята: 1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до вісімнадцяти років; 2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист; 3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; 4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає смертну кару; 5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Стаття 47. Порядок призначення захисника Захисник з числа осіб, зазначених у частині першій статті 44 цього Кодексу, запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Якщо у випадках, передбачених частиною третьою статті 46 цього Кодексу, захисник не буде запрошений зазначеними особами, його призначає особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя.

Одна і та ж особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених і підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого. Замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - протягом сімдесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя відповідно мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника або

забезпечують їм захисника. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи. Оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у дізнанні, попередньому слідстві або судовому розгляді за призначенням, та при звільненні підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від оплати юридичної допомоги через малозабезпеченість провадиться за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат державі у таких випадках може бути покладено на засудженого.

Стаття 48. Обов'язки і права захисника Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допущення до участі у справі захисник має право: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту - без обмеження їх кількості і тривалості; мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях;

Стаття 48. Обов'язки і права захисника Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу.

З моменту допущення до участі у справі захисник має право: до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту - без обмеження їх кількості і тривалості; мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру; бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника; з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях; застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, - з дозволу судді чи суду; ознайомлюватися з матеріалами, якими обґрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення попереднього слідства - з усіма матеріалами справи; виписувати з матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості; брати участь у судовому розгляді справи; подавати докази і заявляти клопотання і відводи; подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду; за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

Захисник має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі, зокрема одержувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а

від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати

письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника. Захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою. В разі неявки захисника слідчі дії, в яких участь захисника не є обов'язковою, провадяться без нього. Якщо захисник присутній при провадженні слідчих дій, він має право ставити запитання особам, яких допитують, подавати письмові зауваження з приводу неправильності або неповноти запису в протоколі відомостей про слідчі дії. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий можуть відхилити запитання, поставлене захисником, але вони зобов'язані занести його до протоколу Відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного не допускається. Захисник не вправі розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням професійних обов'язків. Документи, пов'язані з виконанням захисником обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і судом без згоди захисника. Не може бути внесено подання органу дізнання, слідчого, прокурора, а також винесена окрема постанова судді чи ухвала суду щодо правової позиції захисника у справі.

Захисник не заміняє підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а діє поряд з ним. Процесуальна самостійність захисника не виключає необхідності погодження з обвинуваченим, підсудним лінії захисту в цілому і позиції з окремих процесуальних питань, зокрема при заявлені клопотань. На відміну від обвинуваченого, підсудного, захисник може використовувати не будь-які, а тільки зазначені в законі засоби захисту і захищати лише їхні законні інтереси. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної чи іншої відповідальності у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям згідно з законом. Не може бути також внесено подання органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею, а також винесено окрему ухвалу судом щодо правової позиції адвоката в справі (чч3 і 5 ст10 ЗУ про адвокатуру).

§ 16. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальній справі, їх права і обов`язки.

Ст.28 КПКУ Цивільний позов у кримінальній справі. Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред`явити до обвинуваченого, або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою. Закриття справи з підстав, зазначених у ст.7 і 7-1 КПКУ, не звільняє особу від обов`язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державі, гром. організаціям або громадянам. Цивільний позов може бути пред'явлений як під час попереднього слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі. Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства. Цивільний позивач і відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у ст.7 і 7-1 КПК, звільняються від сплати державного мита.

Стаття 50. Цивільний позивач Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд # ухвалу. Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ними позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, # після віддання обвинуваченого до суду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки. Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.

Підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і заявили вимогу про її відшкодування, визнаються цивільним позивачем лише в тому разі, якщо вони є юридичними особами. Громадян або юридична особа набувають прав, перелічених у ч1 ст50, лише після того, як будуть визнані цивільним позивачем постановою слідчого органу, судді або ухвалою суду. Цивільний позивач може брати участь у кримінальній справі особисто або уповноважити на це свого представника, який матиме однакові з ним процесуальні права. Обов'язок цивільного позивача, передбачений ч3 ст50 є засобом забезпечення доказів. Цивільний позивач зобов'язаний також підкорятися розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання. За невиконання цього обов'язку його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності за ч1 ст185 КпАП.

Стаття 51. Цивільний відповідач Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого, оскільки він несе відповідальність за заподіяну ним матеріальну шкоду. Винесення постанови чи ухвали про притягнення обвинуваченого як цивільного відповідача закон не вимагає. У випадках, прямо зазначених в законі, матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну злочинними діями обвинуваченого, несуть інші особи - юридичні чи фізичні. Ці особи залучаються до участі у кримінальному процесі як цивільні відповідачі за ініціативою як цивільного позивача, так і слідчих органів, прокурора, судді і суду. Організації й громадяни, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих (транспортні організації, промислові підприємства, будови, власники автомобілів та ін.), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом такої небезпеки, якщо не доведуть, що ця шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ст450 ЦК). Якщо шкоду заподіяно з вини працівників організацій під час виконання ними своїх трудових обов'язків, організація зобов'язана відшкодувати її (ст441 ЦК). Фізична або юридична особа набуває прав, передбачених ст51 ч2, тільки після винесення слідчим, суддею постанови, а судом - ухвали про притягнення особи яке обвинуваченого і встановлення тієї обставини, що за завдану ним матеріальну шкоду повинен нести відповідальність не він сам (або не тільки він), а інші особи. Цивільний відповідач може здійснювати свої права особисто або уповноважити на участь у кримінальній справі свого представника. При цьому останній має такі ж процесуальні права, як і відповідач, в інтересах якого він діє. Цивільний відповідач зобов'язаний з'являтися за викликом слідчих органів, прокурора і суду, підкорятись розпорядженням судді (головуючого) і не порушувати порядок під час судового засідання. За злісне ухилення його від явки до суду, а також невиконання інших обов'язків під час судового розгляду його може бути притягнуто до адміністративної відповідальності (ст185 КпАП).

§ 17. Прокурор, його завдання і повноваження у кримінальному процесі.

Г л а в а 21 КПК. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.

Стаття 227. Повноваження прокурора по здійсненню нагляду за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства. Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і

попереднього слідства, прокурор у межах своєї компетенції: 1) вимагає від органів дізнання і попереднього слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші

відомості про вчинені злочини, хід дізнання, попереднього слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини; 2) скасовує незаконні і необґрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання; 3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини; 4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;

5) бере участь у провадженні дізнання і попереднього слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі; 6) санкціонує проведення обшуку, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом; 7) продовжує строк розслідування і тримання під вартою як

запобіжного заходу у випадках і порядку, встановлених цим Кодексом; 8) повертає кримінальні справи органам попереднього слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування; 9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку

справу, передає справу від одного органу попереднього слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування; 10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи; 11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це

передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду; 12) вирішує питання про допущення захисника до участі в

справі з моменту пред'явлення обвинувачення відповідно до частини 1 статті 44 цього Кодексу.

Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом. Вказівки прокурора органам дізнання і попереднього слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.

Відповідно до ст30 ЗУ про прокуратуру прокурор вживає заходів до того, щоб органи дізнання і попереднього слідства: додержували передбаченого законом порядку порушення кримінальних справ, розслідування діянь, що містять ознаки злочину, проведення оперативно-розшукових заходів, застосування технічних заходів, закриття справ, а також строків проведення слідства та тримання під вартою; при розслідуванні злочинів неухильно виконувати вимоги закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження всіх обставин справи, з'ясовувати обставини, які викривають чи виправдовують обвинуваченого, а також пом'якшують і обтяжують його т відповідальність; виявляли причини здійснення злочинів і умови, що сприяють цьому, вживати заходів для їх усунення. Всі вказівки прокурора мають бути конкретними і обґрунтованими, даватися у письмовій формі і приєднуватись до кримінальної справи, а їх копії - до спостережного провадження для забезпечення контролю за їх виконанням.

Стаття 228. Перевірка прокурором справи з обвинувальним висновком. Прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов'язаний перевірити: 1) чи мали місце подія злочину; 2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину; 2-1) чи були додержані під час провадження дізнання і попереднього слідства вимоги цього Кодексу про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист; 3) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно з статтею 213 цього Кодексу; 4) чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого; 5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину; 6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону; 7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку; 8) чи правильно обрано запобіжний захід; 9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна; 10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;

11) чи додержано органами дізнання або попереднього слідства всіх інших вимог цього Кодексу.

З'ясовуючи додержання вимог ст228 КПК прокурор перевіряє, чи встановлені обставини, які входять до предмета доказування в справі (ст64, 23, 433 КПК), чи дана їм правильна юридична оцінка і чи додержані при цьому вимоги КПК, які регулюють порядок проведення попереднього слідства. Прокурор також зобов'язаний перевірити, чи пред'явлений позов про відшкодування витрат закладу охорони здоров'я, пов'язаних із стаціонарним лікуванням особи, яка потерпіла від злочину (ст93 КПК).

Стаття 229. Рішення прокурора в справі з обвинувальним висновком. Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одно з таких рішень: 1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок; 2) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування; 3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 цього Кодексу. Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано. В разі скасування, зміни чи обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор або його заступник керується правилами, передбаченими частиною 2 статті 157 цього Кодексу.

Прокурор або його заступник затверджує обвинувальний вирок своєю резолюцією, якщо переконається, що слідство в справі проведено повно, всебічно і об'єктивно, що вимоги, перелічені у ст.228 КПК, повністю додержано, а обвинувальний висновок та додатки до нього складені відповідно до ст223 і 224 КПК. Якщо перелічених вимог не дотримано або кваліфікація злочину була помилковою прокурор (або його заступник) виносить постанову про повернення справи слідчому (як правило тому ж) для додаткового розслідування. Прокурор (заступник) може прийняти справу і до свого провадження. Прокурор (заступник) своєю постановою закриває кримінальну справу при виявленні підстав для цього. Якщо справа закривається з нереабілітуючої підстави, прокурор (заступник) зобов'язаний перед цим з'ясувати, чи не заперечує обвинувачений проти закриття справи з даної підстави. Прокурор (заступник) може включити до складеного списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, нових осіб або виключити когось із тих осіб, хто там вказаний. Прокурор (заступник) зобов'язаний розглянути питання про необхідність обрання, залишення, скасування або зміни обраного запобіжного заходу. За наявності для цього підстав він приймає відповідне рішення і оформлює його своєю постановою. Якщо буде встановлено, що у справі не вжито заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, слідчому дається відповідна вказівка.

Стаття 230. Складання прокурором нового обвинувального висновку. Якщо прокурор або його заступник не згоден з обвинувальним висновком, він вправі скласти новий обвинувальний висновок; при цьому раніше складений обвинувальний висновок із справи вилучається.

Прокурор (заступник) вправі скласти новий обвинувальний висновок чи доручити це зробити слідчому за даними йому прокурором письмовими вказівками. Раніше складений слідчим обвинувальний висновок прокурор (заступник) може залишити в спостережному провадженні або повернути слідчому зі своїми зауваженнями, щоб допомогти йому усунути допущені недоліки.

Стаття 231. Зміна прокурором обвинувачення. У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення. Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою

застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.

Під більш тяжким слід розуміти обвинувачення в більш тяжкому злочині (тобто за який може бути призначено більш суворе покарання, ніж за той, який було вказано слідчим в обвинувальному висновку), в нових фактах злочинної діяльності, які раніше не інкримінувались, в закінченому злочині замість приготування чи замаху, в безпосередній участі у вчинені злочину замість переховування, тощо. В усіх цих випадках справа направляється слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення. Прокурор вносить зміни до обвинувального висновку своєю вмотивованою постановою, копія якої разом з копією обвинувального висновку вручається обвинуваченому після віддання його до суду, а також слідчому, що склав обвинувальний висновок, щоб звернути його увагу на допущені помилки.

Стаття 232. Направлення прокурором справи до суду. Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення. Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа. У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному

(окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду Республіки Крим, обласному, Київському

чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-морських Сил. На цих же підставах Генеральний прокурор України і його заступник можуть направити справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд Верховного Суду України. Генеральний прокурор України, прокурори Республіки Крим, областей, міста Києва і прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду.

Надсилаючи справу до суду, прокурор керується правилами про підсудність, які передбачені ст33, 34-37, 39, 40 КПК, а також ч3 ст232 КПК, котра як виняток із загальних правил про предметну підсудність дозволяє направити справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд вищестоящому суду, враховуючи її особливу складність або важливість. Згідно ст36 ЗУ про прокуратуру прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня небезпечності діяння. Повідомлення обвинуваченого про те, до якого суду направлена справа, забезпечує йому можливість вчасно заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами справи в суді (ст255 КПК),а також з інших питань. Якщо в клопотанні або скарзі, які надійшли до прокурора повідомляється про порушення закону з боку слідчого, прокурор повинен перевірити ці повідомлення і вжити всіх можливих наданий час заходів до усунення порушень закону, відкликавши в разі необхідності із суду кримінальну справу, якщо рішення про віддання обвинуваченого до суду ще не було прийнято.

Стаття 232-1. Дії прокурора по справах про застосування до неповнолітніх примусових заходів виховного характеру. Одержавши від слідчого закриту кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбаченому статтями 7-3 або 9 цього Кодексу, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень: 1) дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру; 2) скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками; 3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.

Стаття 233. Строк розгляду прокурором справ, що надійшли від органів дізнання або слідчого. Одержавши справу від органу дізнання або слідчого, прокурор зобов'язаний протягом не більше п'яти днів розглянути справу і дати їй належне спрямування.

Передбачений цією статтею строк обчислюється з моменту надходження справи до прокурора і закінчується направленням її слідчому (ч1 ст109 КПК), до суду або прийняттям іншого рішення (ст229 КПК). Він не включається до строку попереднього слідства (ч1 ст120 КПК). У передбачений ст233 КПК строк прокурор повинен вирішити питання про законність і обґрунтованість постанови слідчого про закриття справи зі звільненням особи від кримінальної відповідальності в порядку статей 7-10 КПК.

§ 18. Роль доказів і доказування у кримінальному процесі.

Кримінально-процесуальне доказування - це діяльність правова, врегульована нормами КПК. Елементами процесу доказування є: збирання (формування), перевірка та оцінка доказів і їх джерел. Доказування - це діяльність суб`єктів кримінального процесу по збиранню, перевірці та оцінці доказів і їх процесуальних джерел, а також по формулюванню на цій основі певних тез і наведенню аргументів для їх обґрунтування. Кримінально-процесуальне доказування регулюється нормами доказового права: 1) норми гл.5 КПК “Докази”, які регулюють предмет доказування в кримінальній справі, поняття та оцінку доказів і їх процесуальні джерела; 2) норми-принципи кримінального процесу; 3) норми, які передбачають права і обов`язки суб`єктів кримінального процесу; 4) норми, які регулюють слідчі (судові) та інші процесуальні дії по збиранню і перевірці доказів; 5) норми, які встановлюють підстави, а також порядок прийняття та обґрунтування процесуальних рішень. Як об`єктивна істина в цілому, так і окремі факти, обставини справи встановлюються слідчими органами, прокурором і судом лише шляхом кримінально-процесуального доказування, під час якого збираються, перевіряються, оцінюються докази і на їх підставі приймаються і обґрунтовуються процесуальні рішення. Доказування має найбільш питому вагу в усій діяльності органів і осіб, які ведуть процес, осіб, яких залучають до цієї діяльності, а також те, що нормативне регулювання й теоретичне дослідження проблем доказування посідає чільне місце в кримінально-процесуальному праві, найважливішою складовою якого є доказове право, в науці кримінального процесу, де провідну роль відіграє теорія доказів (вчення про докази). Два види (аспекти) доказування: дослідження фактичних обставин справи (діяльність відповідних органів і осіб по збирання, перевірці та оцінці доказів) і доказування як логічне й процесуальне обґрунтування певної тези, твердження, висновків, рішення в справі.

§ 19. Предмет і межі доказування у кримінальному процесі.

Предмет доказування - сукупність передбачених кримінально-процесуальним законом обставин, установлення яких необхідно для вирішення заяв і повідомлень про злочини, кримінальної справи в цілому або судової справи у стадії виконання вироку, а також для прийняття процесуальних профілактичних заходів у справі. При провадженні попереднього слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи і суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину) ; 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують його особу; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння (ст.64); 5 ) причини та умови, які сприяли вчиненню злочину (ст.23). Ці обставини конкретизуються в КПК стосовно справ про злочини і суспільно небезпечні діяння неповнолітніх (ст.433, 448), осіб, які захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу або вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності (ст.417, 420). Окреслений в ст.23 і 64 предмет доказування є загальним, єдиним для всіх стадій кримінального процесу (за винятком стадії виконання вироку).

З предметом доказування тісно пов`язане поняття меж доказування (дослідження) обставин кримінальної справи. Предмет і межі доказування співвідносяться між собою, як мета і засіб її досягнення. Межі доказування визначають глибину, ступінь дослідження обставин справи, коло, обсяг доказів і їх джерел, необхідних для цього. Межі доказування - обсяг доказового матеріалу (доказів і їх джерел), який забезпечує надійне, достовірне встановлення всіх обставин, які входять до предмета доказування, правильне вирішення справи і прийняття процесуальних заходів для запобігання злочинам. Неправильне визначення меж доказування може потягти за собою його звуження чи безпідставне розширення. Оскільки предмет доказування і вимога закону про всебічне, повне й об`єктивне дослідження обставин справи (ст.22 КПК) однакові як для стадії попереднього розслідування., так і для стадії судового розгляду, то в принципі і межі доказування в цих стадіях мають бути однаковими, але процесуальна діяльність має дослідницький, пошуковий характер, а також межі можуть бути визначені неточно. Ст.275 КПК “Межі судового розгляду”, за якою розгляд справ у суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано суду, - встановлює в дійсності не межі доказування в суді, а тільки обмеження щодо осіб і діянь, які розглядаються судом і за які вони можуть бути засуджені.

§ 20. Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів. Обов'язок доказування.

Обов`язок доказування в кримінальному процесі закон повністю покладає на суд, прокурора, слідчого та особу, яка провадить дізнання. Вони зобов`язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного й об`єктивного дослідження обставин справи (ч.1 ст.22 КПК), тобто зібрати, перевірити й оцінити всю необхідну сукупність доказів і їх джерел і прийняти на цій підставі законне, обґрунтоване й справедливе рішення. Закон категорично забороняє їм перекладати свій обов`язок доказування на обвинуваченого (ч.2 ст.22 КПК). Звичайно, ця заборона поширюється також на захисника обвинуваченого й підозрюваного, їх законних представників, на захисника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників. Вони теж є суб`єктами доказування, але на відміну від суду, судді, прокурора, слідчого, особи, яка провадить дізнання, органу дізнання і начальника слідчого відділу мають право, але не зобов`язані брати участь у доказуванні, тобто збиранні, перевірці та оцінці доказів, висувати певні твердження на захист своїх законних інтересів і аргументувати їх.

Докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.65). Доказ в логіці: доказ - це логічна операція обґрунтування істинності якого-небудь судження за допомогою інших істинних і пов`язаних з ним суджень. Доказ складається з 3 елементів: 1) тези (судження, істинність якого обґрунтовують у процесі аргументації); 2) аргументів (доводів або відстав доказу - це вихідні теоретичні чи фактичні положення, за допомогою яких обґрунтовують тезу) і 3) демонстрації (це логічний зв`язок між аргументом і тезою). Докази в розумінні логіки застосовується напр., при обґрунтуванні процесуальних рішень (постанов, вироків, ухвал). Кримінально-процесуальні (судові) докази - фактичні дані, відомості про факти, обставини справи. Передбачені ч.2 ст.65 КПК показання свідків, потерпілих, підозрюваного, обвинуваченого, висновок експерта, речові докази, протоколи слідчих і судових дій та інші документи, за допомогою яких встановлюються фактичні дані, відомості як докази в справі, вказані в ч.1 ст.65, називають джерелами доказів. У процесуальних джерелах містяться відомості про факти, обставини справи; вони є носіями, сховищем доказів. Тільки ті відомості, які є у вказаних джерелах, допустимо використовувати в кримінальному процесі як докази. Неправильно вважати джерелом доказів свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, експертів, авторів процесуальних та інших документів. Доки доказова інформація, яку мають певні особи, не одержана від них і не зафіксована в передбаченій КПК формі, не викладена у висновку експерта, в документі, доказів не має, а отже, і їх джерел, які повинні знаходитись у справі. Перелічених же осіб точніше було б називати носіями можливої доказової інформації. Належність доказів визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин, які входять до предмета доказування в справі, конкретизованого кримінальним законом, а також обставин, що мають допоміжний характер. Допустимість доказів визначається законністю джерела, умов і способів їх одержання. Належність - придатність для встановлення обставин, допустимість - додержання процесуальної форми їх залучення і використання. КПК, зокрема, забороняє домагатися показань обвинуваченого та інших осіб шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч.3 ст.22), не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком і потерпілим, джерело яких невідоме (ч.3 ст.68, ч.2 ст.72); забороняється допитувати як свідків захисників і деяких інших осіб (ч.1 ст.69); учасники судового розгляду в судових дебатах, а суд - у вироку мають право посилатися тільки на докази, дослідженні в судовому засіданні (ч.3 ст.318, ч.2 ст.323).

§ 21. Класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі.

Докази як фактичні дані, відомості можуть поділятися на прямі і непрямі, обвинувальні і виправдувальні. Докази і джерела можуть бути первинними та похідними. Підставою для поділу доказів на прямі і непрямі (побічні) є їх відношення до обставини, яка підлягає доказуванню. Прямі докази прямо вказують на цю обставину або ж на її відсутність. Непрямі (побічні) докази, як і прямі, також мають важливе значення, але користуватися ними складніше. Треба, щоб вони були тісно взаємопов`язані, створювали систему доказів, у якій кожний непрямий доказ був би ніби ланкою нерозривного ланцюга. Стосовно підозри, обвинувачення у вчиненні злочину, обставин, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, докази класифікуються на обвинувальні і виправдувальні. Обвинувальні докази вказують на те, що злочин було вчинено і саме даною особою, а також на наявність обтяжуючих відповідальність обставин. Виправдувальні ж докази свідчать, що самої події злочину не було або що дана особа до неї непричетна, або ж що є пом'якшуючи відповідальність обставини. Напр., алібі є прямим виправдувальним доказом. За джерелом одержанні відомостей про факти, характером формування джерела доказів докази і їх джерела бувають первинними і похідними. Первинні докази та їх джерела ще називають першоджерелами. Це, напр., показання свідка-очевидця, оригінал документа. Коли ж свідок дає показання з чужих слів, це - похідний доказ, причому закон вказує, що якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи мають бути допитані. Коли ж джерело повідомлених свідком даних невідоме (свідчення за чутками тощо, вони не можуть бути доказом (ч.3 ст.68 КПК). Це ж стосується показань потерпілих, підозрюваних, обвинувачених. Копія документа є похідним джерелом доказів. Звичайно, при провадженні у кримінальній справі треба намагатися користуватися першоджерелами. Але й похідні докази та джерела доказів можуть бути цінними засобами процесуального пізнання, зокрема при перевірці повноти й правильності першоджерела.

§ 22. Показання потерпілого, їх предмет, значення і оцінка.

Як потерпілий викликається і допитується громадянин, якому злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду і який внаслідок цього постановою особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді чи ухвалою суду визнаний потерпілим (ч.1, 2 ст.49 КПК). Давати показання - право, а не обов`язок потерпілого, але коли він погодився давати показання, то повинен говорити тільки правду. За дачу неправдивих показань потерпілий несе кримінальну відповідальність за ст.178 КК, про що попереджається перед допитом. Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню в даній справі, у тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, і його взаємовідносини з останніми. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме (ч.2 ст.72 КПК). Якщо показання потерпілого базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. Показання потерпілого підлягають ретельній перевірці та оцінці в сукупності з усіма обставинами, встановленими в справі. Обвинувачення не може бути обґрунтоване суперечливими показаннями потерпілого, не підтвердженими іншими доказами, а також показаннями, які за обставинами справи могли бути наслідком помилкового сприйняття потерпілим подій і фактів, зокрема якщо він перебував у стані сп`яніння, на підозрах потерпілого, що виникли у нього через неприязні стосунки з обвинуваченим. Показання малолітньої потерпілої, щодо якої було застосовано неправильний метод допиту, не можуть бути визнані доказом у справі. Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений - активні учасники кримінального процесу. Їх показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі. Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого, обвинуваченого та підозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст.217, 218 і 222 КПК.

§ 23. Показання підозрюваного, їх предмет, значення і оцінка. 24. Показання обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.

Як підозрювана може бути допитана тільки особа, затримана за підозрою у вчиненні злочину, а також особа, до якої застосовано запобіжний захист до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченої (ч.1 ст.43-1 КПК). Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, які стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі (ч.1 ст.73 КПК). Як обвинувачений і підсудний допитуються тільки особи, щодо яких зібрано достатньо доказів, що вказують на вчинення ними злочинів, і винесена постанова особи, яка провадить дізнання, чи слідчого про притягнення їх як обвинувачених або постанова судді чи ухвала суду про віддання їх до суду (ст.131, ч.1 ст.43, ст.243, ч.1 ст.245, ч.1 ст.251, ч.1, 2 ст.430 КПК). Обвинувачений (тут і далі мається на увазі і підсудний) вправі давати показання по пред`явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі (ч.1 ст.74 КПК). Давати показання і відповідати на запитання - це право, а не обов`язок підозрюваного і обвинуваченого. За відмову давати показання і відповідати на запитання і за дачу неправдивих показань вони ніякої відповідальності не несуть. Домагатися їх показань (як і інших допитуваних осіб) шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів забороняється (ч.3 ст.22 КПК). Такі факти є, і деякі з них навіть стають предметом розгляду вищих судових інстанцій. Як різновидності показань підозрюваного і обвинуваченого розрізняються повне або часткове визнання чи заперечення ними своєї вини в інкримінованому злочині, самообмова, обмова та алібі. Самообмовою є такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких вони зізнаються у вчиненні злочину, якого насправді не вчиняли, у більш тяжкому злочині, ніж вчинили в дійсності, або ж беруть лише на себе волю вину за вчинений злочин, хоч у дійсності він є груповим, чи перебільшують свою роль у вчиненні злочину порівняно з тією якою вона є насправді. Мотивами самообмови можуть бути несприятливий збіг обставин, стан пригніченості, втрата віри в справедливість і об`єктивність слідчого і суду, бажання виручити інших осіб, бути покараним за менш тяжкий злочин порівняно з вчиненим, сховатися на деякий час від слідства і суду в місцях позбавлення волі, коли вони розшукуються у зв`язку з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, поради “досвідчених людей”, у тому числі співкамерників, погроза й підкуп з боку справжніх злочинців і співучасників, незаконні засоби ведення розслідування, юридична необізнаність, бажання “прогулятися” в інших місцях під час допитів, оглядів, відтворення обстановки й обставин події, коли набридло сидіти в колонії, кругова порука, “солідарність” злочинців, бажання неповнолітнього або початкуючого злочинця заслужити схвалення більш досвідчених і сильних злочинців, свого оточення тощо. Обмова - це такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких він викриває (правдиво чи неправдиво) інших осіб (це можуть бути співучасники або ж сторонні особи) у вчиненні інкримінованого йому або іншого злочину. Мотивами обмови є, зокрема, бажання уникнути відповідальності або применшити свою вину, помста, бажання сприяти розкриттю злочину, заслужити прихильність працівників міліції і слідчих або ж незаконний вплив з їх боку тощо. Алібі - це твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов`язок перевірки алібі лежить на слідчих органах, прокуророві і суді. Підозрюваний і обвинувачений їх захисник мають право, але не зобов`язані наводити докази на підтвердження алібі. Якщо заяву обвинуваченого, підсудного про алібі не спростовано, кримінальна справа має бути закрита, а суд першої інстанції повинен постановити виправдувальний вирок. З метою застерегти від некритичного ставлення до показань показання підозрюваного чи обвинуваченого, надання їм вирішального значення КПК спеціально вказує, що вони підлягають перевірці і що визнання показання підозрюваного чи обвинуваченого своєї вини може бути покладене в основу обвинувачення тільки при підтвердженні цього визнання сукупністю наявних у справі доказів (ч.2 ст.73, ч.2 ст.74). Судове слідство провадиться судому повному обсязі, незалежно від визнання підсудним пред`явлених йому обвинувачень (ч.3 ст.299 КПК). При оцінці показань обвинуваченого слід враховувати, зокрема, що показання обвинуваченого, дані на попередньому слідстві, від яких він відмовився згодом, не підтверджені в судовому засіданні іншими доказами, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку. Показання обвинуваченого, який викриває іншу особу, підлягають ретельній та критичній перевірці. Слід особливо критично ставитися до показань одного обвинуваченого проти іншого, які спрямовані на усунення чи пом`якшення власної вини. Обвинувачення не може вважатися доведеним, якщо воно ґрунтується тільки на обмові іншого обвинуваченого, заінтересованого в результатах справи, не підкріпленої іншим вагомими доказами. Це стосується й оцінки показань потерпілого. Потерпілий, підозрюваний і обвинувачений - активні учасники кримінального процесу. Їх показання мають важливе значення не тільки для встановлення істини у справі; вони виступають як засіб захисту їх прав і законних інтересів. Слід також мати на увазі й особливу заінтересованість потерпілого, обвинуваченого та підозрюваного в результатах справи, а також те, що потерпілий і обвинувачений мали можливість ознайомитися з усіма матеріалами слідчої справи і з додатковими матеріалами розслідування в порядку ст.217, 218 і 222 КПК.

§ 25. Показання свідків, їх предмет, значення і оцінка.

Показання свідків - найбільш поширений вид джерел доказів. Це пояснюється тим, що КПК містить мінімальні обмеження кола осіб, які можуть бути допитані як свідки. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносини з ними (ч.1, 2 ст.68, ч.1 ст.167 КПК). Не можуть бути допитані як свідки: 1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв`язку з виконанням обов`язків захисника; 2) адвокат, представник профспілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв`язку з виконанням ним обов`язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; 3) особи, які в зв`язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання; ця нездатність встановлюється експертизою (ст.69 КПК) - судово-медичною або судово-психіатричною. За чинним КПК як свідки можуть бути допитані: запідозрені і потерпілі - до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі; законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими - у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж злочину. До КПК слід включити нову норму, в якій передбачити право свідка відмовитися давати показання, відповідати на запитання, якщо це не пов`язано з викриттям його у вчиненні злочину, в причетності до злочину, отже, з можливістю притягнення його до кримінальної відповідальності. Враховуючи особливий стан близьких родичів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, ї необхідно також дозволити давати показання, а не ставити це в обов`язок, бо тут вищі соціальні цінності (психологічне здоров`я суспільства) повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів. Ст.63 КУ: особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе, членів сім`ї чи близьких родичів. Якщо такі показанні були одержані судом від відповідних осіб, вони вважаються одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. Такі особи не несуть відповідальності за відмову від дачі показань, за завідомо неправдиві показання (постанова Пленуму ВС 01.11.96, “Про застосування КУ при здійснення правосуддя”). При оцінці показань свідка слід мати на увазі, що не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме (свідчення за чутками). Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ч.3 ст.68 КПК). Тут йдеться про похідні докази. Оцінюючи показання свідка, необхідно враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодо фактів, про які він дає показання. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей. Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх некоректних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися тільки на показаннях свідків, заінтересованих у результатах справи. Необхідно особливо критично ставитися до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про повідомлювані факти. Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов`язана з`явитися в зазначені час і місце і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з`явився без поважних причин, до нього може бути застосовано привід через органи ВС, а суд вправі також накласти а свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення (ст.70 КПК). За злісне ухилення від явки до суду, за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальність за ч.1 ст.185-3 КпАП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання - за ст.185-4 КпАП у вигляді штрафу. Справа про накладення адміністративного стягнення розглядається суддею (ст.221 КпАП). За відмову давати показання про відомі йому обставини справи свідок може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст.179 КК у вигляді виправних робіт на строк до 6 місяців або штрафу, а за дачу завідомо неправдивих показань - за ст.178 КК у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років або виправних робіт до 1 року. Перешкоджання явці свідка до суду, органів попереднього слідства чи дізнання, примушування його до відмови від дачі показань, до дачі завідомо неправдивих показань шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна його чи його близьких родичів або розголошення відомостей, що його ганьблять, підкуп свідка з тією ж метою, а так само погроза вчинити зазначені дії х помсти за раніше дані показання карається за ст.180 КК позбавленням волі на строк до 4 років або виправними роботами на строк до 2 років.


Подобные документы

  • Поняття і значення принципів кримінального процесу. Система принципів кримінального процесу. Характеристика принципів кримінального процесу, закріплених у кримінально-процесуальному законодавстві України. Забезпечення прав людини.

    реферат [39,0 K], добавлен 07.08.2007

  • Поняття сутності та завдань кримінального процесу, його важливість як науки, начвальної дисципліни, галузі права та діяльності відповідних органів. Взаємодія правоохоронних органів та судових органів України з іноземними органами та міжнародними судами.

    реферат [466,9 K], добавлен 20.03.2013

  • Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Система кримінального права України. Наука кримінального права, її зміст та завдання. Загальні та спеціальні принципи кримінального права. Поняття кримінального закону.

    курс лекций [143,2 K], добавлен 09.05.2007

  • Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства. Характеристика окремих принципів кримінального процесу. Загальноправові та спеціальні принципи кримінального процесу України.

    реферат [48,9 K], добавлен 25.07.2007

  • Поняття та призначення Кримінально-процесуального права. Значення, завдання, елементи, стадії кримінального процесу. Наука кримінального процесу - предмет, методи. Кримінальний процес як навчальна дисципліна та її зв'язок з іншими галузями права.

    курсовая работа [34,9 K], добавлен 05.06.2003

  • Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.

    реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011

  • Дослідження кримінально-процесуального статусу підозрюваного як суб’єкта кримінального процесу; механізм забезпечення його прав при проведенні слідчих дій та застосуванні запобіжних заходів, при здійсненні кримінального судочинства; правове регулювання.

    дипломная работа [200,7 K], добавлен 16.05.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.