Поняття, сутність і завдання кримінального процесу

Поняття сутності та завдань кримінального процесу, його важливість як науки, начвальної дисципліни, галузі права та діяльності відповідних органів. Взаємодія правоохоронних органів та судових органів України з іноземними органами та міжнародними судами.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 20.03.2013
Размер файла 466,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Поняття сутності та завдань кримінального процесу на даному етапі його розвитку є дуже важливим.

Саме кримінальний процес є тією галуззю права, в ході застосування якої особа, що вчинила злочин, зазнає значних обмежень в своїх правах з боку держави, тому дотримання принципу законності під час провадження у кримінальній справі вкрай необхідне, як і дотримання інших принципів кримінального процесу.

Правильне розуміння кримінального процесу є гарантією того, що особи, які здійснюють кримінальне провадження у справі уникнуть порушення прав осіб, які беруть участь у справі, рішення, прийняте у справі, буде законним, і справедливо покарано буде саме ту особу, яка вчинила злочин.

Важливо зазначити, що під час провадження кримінального процесу держава ставить перед собою низку завдань, виконання яких є основою для розвитку та благополуччя суспільства. Так, серед основних завдань закон визначає такі як охорона прав та законних інтересів осіб, повне розкриття злочинів, викриття винних та правильне застосування закону. З цього видно, що особи, які здійснюють кримінальне провадження, несуть тягар відповідальності за виконання вказаних задач.

Таким чином, підкреслюючи всю важливість кримінального процесу, як науки, навчальної дисципліни, галузі права, та діяльності відповідних органів, треба зазначити, що перш за все необхідно зрозуміти саме його сутність, та завдання поставлені перед ним державою.

1. ІСТОРИЧНІ ФОРМИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Історична форма кримінального процесу -- це форма організації процесу, що обумовлює джерело руху кримінальної справи та основи процесуального статусу її учасників.

Критерії, що впливають на форму кримінального процесу:

- державно-політичний режим (саме ним визначається ступінь свободи особи);

- рівень правової культури у суспільстві;

- ступінь зрілості суспільства. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с. http://radnuk.info

Попри відмінності в історичному розвитку кожної держави і чинного в кожній країні права, організацію правосуддя за основними принциповими рисами можна поділити на чотири історичні форми (типи) кримінального процесу, становлення та розвиток яких відбувалися у різні часи: обвинувальний, інквізиційний (розшуковий), змагальний, змішаний.

Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.

Обвинувальний процес виник ще за часів рабовласництва і набув найбільш повного розвитку на перших етапах існування феодального суспільства. Характерною його рисою було визнання особливого становища обвинувача, в якості якого часто виступала особа, що потерпіла від злочину. Від її волі залежало порушення чи закриття кримінальної справи. Система доказів містила клятви, поєдинки та різного роду випробування (вогнем, водою, розпеченим залізом). Обвинувальний процес існував і у Київській Русі за часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого.

Інквізиційний процес зародився у Стародавньому Римі, а в Європі був поширений у XIII-XVII століттях. За його правилами суддя одночасно виконував функції слідчого, обвинувача і якоюсь мірою захисника. Обвинувачений був позбавлений можливості захищатися. Він вважався не суб'єктом, а об'єктом процесу. Катування було звичайним засобом одержання показань, визнання обвинуваченим своєї вини -- „царицею доказів". Жінці вірили менше, ніж чоловікові, бідному менше, ніж багатому. Кучинська О.П., Кучинськя О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. -- К.: Прецедент, 2005.

Судовий розгляд був змагальним та гласним. Суд стежив лише за змаганням сторін (присяга, ордалії і т.п.) та своїм рішенням константуав результат змагання. Той, хто виіграв у змаганні вважався правим і виігрував процес. Муравин А. Б. Уголовный процесс. Учебное пособие. - Харьков «Одиссей», 2000.

Змагальний процес розвивався з обвинувального і дістав найбільше поширення в державах із так званою англосаксонською системою права. Він базується на положеннях про те, що процес -- спір, який відбувається в суді між державою та громадянином, що вчинив злочин. Причому в такому спорі обидві сторони наділено рівними юридичними можливостями. Суду відведено роль „неупередженого арбітра", який наглядає за тим, як сторони дотримуються правил спору і хто його виграв. Історично ця форма процесу почала формуватись в Англії. Потім її сприйняли в минулих англійських колоніях, де її риси існують і в наш час (США, Канада, Австралія). Кучинська О.П., Кучинськя О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. -- К.: Прецедент, 2005

Муравін А.Б. в своїй роботі виділяє таку форму розшукавого процесу як розшуковий процес. Його характерними рисами є відсутність прав у обвинуваченого та можливості змагання з особою, яка обвинувачує. В цьому процесі виділяють а) розшук та слідство та б) суд. Права особи не були захищеними. Обвинувачений навіть не завжди знав, у чому його обвинувачують. Існувала теорія формальних доказів. Вирішальне значення для обвинувачення мало визнання підсудним своєї вини, з цією метою зазвичай, до нього застосовувались тортури. Розшукови процес мав три види вироків: обвинувальний, виправдовувальний, та залишення у підозрі при недостатній кількості доказів для засудження (питання про судимість залишалось відкритим). Муравин А. Б. Уголовный процесс. Учебное пособие. - Харьков «Одиссей», 2000.

Змішаний процес дістав свою назву завдяки тому, що в ньому змішались деякі елементи інквізиційного процесу на до-судових стадіях (майже повна відсутність гласності, обмежена можливість обвинуваченого захищатися) та змагальності в суді (публічність засідань, оцінка доказів суддями, забезпечення права підсудного захищатися самому чи мати захисника). Змішаний процес з'явився у Франції після революції 1789 року. Його основи було закладено Кримінально-процесуальним кодексом Франції 1808 року, а потім розвинено в законодавствах інших країн (в основному в континентальній Європі -- Німеччині, Італії, Австрії, Бельгії). Кучинська О.П., Кучинськя О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. -- К.: Прецедент, 2005. -- 202 с З одного боку, в ньому були виражені демократичні принципи судового розгладу справи (устність, гласність, безпосередність), а з іншого - збереглись окремі елементи історично більш ранніх форм кримінального процесу, зокрема , пошукового, що дістає своє вираження у вигляді різноанітних обмежень прав обвинуваченого та захисту на попередньому слідстві,сучасне виконання слідчим функції розслідування та прийняття рішень з низки питань на у справі в цілому. Муравин А. Б. Уголовный процесс. Учебное пособие. - Харьков «Одиссей», 2000.

У жодній із сучасних держав кримінальний процес у "чистій" історичний формі (інквізиційна, змагальна) не існує. Інквізиційні елементи "змішуються" в різних пропорціях зі змагальними, що дає підставу назвати його процесом змішаної форми.

В юридичній літературі розрізняють два види змішаного кримінального процесу.

1. Процес, в якому досудове (попереднє) розслідування побудовано суто на інквізиційних, а судові стадії -- на змагальних засадах.

Основні риси:

* в досудовому провадженні не допускається захисник;

* обвинувачений та інші учасники мають змогу ознайомитися з матеріалами кримінальної справи тільки по завершенні досудового розслідування;

* заборонено судове оскарження учасниками досудового розслідування дій і рішень органів і посадових осіб, які ведуть процес.

2. Процес, у досудовому провадженні якого є елементи змагальності, а саме:

* допускається захисник (із моменту ознайомлення з матеріалами закінченої розслідуванням кримінальної справи або пред'явлення обвинувачення, або затримання, або порушення кримінальної справи щодо особи);

* заінтересованим учасникам досудового розслідування за їх клопотанням ще до закінчення розслідування може бути надано певні матеріали (наприклад, ті, якими обґрунтовується затримання чи пред'явлення обвинувачення);

* всім учасниками досудового розслідування надано право на оскарження до суду дій і рішень органів досудового розслідування.

Саме така форма кримінального процесу діє тепер в Україні. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с. http://radnuk.info

2. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Конституція України є Основним Законом нашої держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.

Норми Кримінально-процесуального кодексу України посідають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та правозастосовною практикою.

Кримінальний процес -- це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Кримінально-процесуальне право є обов'язковим компонентом, важливою ланкою всієї системи права в Україні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'язане з іншими ланками, зокрема з матеріальним кримінальним правом. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. -- К.: Юрінком Інтер, 2004.

Проблема визначення поняття кримінального процесу є однією із найдискусійніших у теорії кримінального процесу. Тому в юридичній літературі є багато різних за змістом дефініцій. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с. http://radnuk.info

Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях:

1). Діяльність органів та осіб щодо порушення, розслідування, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі. Згідно із таким підходом до його розуміння, кримінальний процес -- це врегульована кримінально-процесуальним правом діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, змістом якої є дослідча перевірка і вирішення заяв (повідомлень) про злочини, досудове розслідування, судовий розгляд і вирішення кримінальних справ, а також вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироків. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с. http://radnuk.info

2). Галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює цю діяльність. Наука кримінального процесу -- це галузь правової науки, предметом дослідження якої с кримінально-процесуальне право, практика його застосування, а метою -- вироблення рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду; Лобойко Л.М. Кримінально-процесуальне право; Курс

лекцій: Навч. посібник. -- К.: Істина, 2007.

3). Правова наука, яка вивчає цю діяльність. Наука кримінального процесу -- це галузь правової науки, предметом дослідження якої є кримінально-процесуальне право, практика його застосування, а метою -- вироблення рекомендацій щодо удосконалення законодавства та практики діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду.

4). Наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність. Конспект лекцій з Кримінально-процесуального права Львівського національного університету імені Івана Франка/ http://www.vuzlib.net/kpp_l/_index.htm

В цілому, все викладене вище можна виразити за допомогою наступної схеми.

Шкарупа В.К., Гулина С.Н. Уголовный процесс Украины.Учебное пособие в схемах (для подготовки к сдаче выпускных экзаменов), Донецк -1998.

М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко дають таке визначення кримінального процесу: «це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриттю злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності, вказаних органів один з одним, а також з громадянами, посадовими особами, установами, підприємствами, громадськими об'єднаннями й трудовими колективами, які залучаються до сфери кримінально-процесуальної діяльності».

Це визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник -2-ге видання перероблене і доповнене. - К., Либідь. 1999.

На думку Шкарупа В.К., сутність кримінального процесу полягає в відображенні зв'язків держави в кримінально-правовх відносинах з правоохоронними органами, учасниками кримінально-процесуальної діяльності, а також відображення зв'язків учасників кримінального процесу та суб'єктів кримінального судочинства. Шкарупа В.К., Гулина С.Н. Уголовный процесс Украины.Учебное пособие в схемах (для подготовки к сдаче выпускных экзаменов), Донецк -1998.

У деяких визначеннях, наприклад, немає згадки про кримінально-процесуальні відносини як структурні елементи кримінального процесу.

Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А. С. Кобліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом. Конспект лекцій з Кримінально-процесуального права Львівського національного університету імені Івана Франка/ http://www.vuzlib.net/kpp_l/_index.htm

Кримінально-процесуальна діяльність в Україні носить правовий характер, оскільки вона врегульована КПК та законами України. Конституційний Суд України визначив кримінальне судочниство як врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суда (судді) з порушення, розслідування і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів та відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Рішення Конституційного Суду України про конституційність ст. 248-3 ЦПК України від 28.05.2001р.

Кримінальний процес -- специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце посідає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.

Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу залежить і загальний підхід до вчення про кримінально процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.

Треба заначити, що кримінальний процесс нерозривно пов'язаний з іншими галузями права та діяльності в Україні. Нерозривний зв'язок кримінального і кримінально-процесуального закону зумовлено тим, що в них спільна мета -- охорона суспільства від злочинних посягань. Але при цьому вони виконують різні функції. Кримінальний закон визначає межі злочинної діяльності, тобто те, яка діяльність чи бездіяльність є злочином, а також міру покарання за цей злочин. Кримінально-процесуальний закон встановлює відповідний порядок реалізації кримінального закону, найбільш: правильне і точне його застосування.

Кримінальний закон, який є потужною зброєю у боротьбі зі злочинністю, потребує кримінально-процесуального закону. Обидва вони доповнюють один одного і не можуть існувати окремо. Поза процесуальною формою застосування кримінального закону є недопустимим. У свою чергу, кримінальний процес без кримінального закону був би безпредметним, позбавленим свого змісту і смислу.

Враховуючи природу кримінально-процесуального права, його призначення обслуговувати потреби, пов'язані з реалізацією кримінального закону, досить обґрунтованим є погляд низки науковців, які розглядають його як похідне від матеріального права, а існуючий між цими галузями права взаємозв'язок -- як відносини між формою і змістом. Процесуальне право, зазначає С. С. Алексєєв, щільно примикає до матеріального, є ніби надбудовою над ним, свого роду продовженням. [Алексеев С. С. Структура советского права. -- М., 1975. -- С. 190.] Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. -- К.: Юрінком Інтер, 2004.

Діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування і судового розгляду кримінальних справ має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).

Працюючи в цьому напрямі, правоохоронні органи вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю.

Держава, визнаючи і встановлюючи правову боротьбу зі злочинами, передбачає, по-перше, які саме діяння (дії чи бездіяльність) визнаються злочинами і які заходи покарання повинні застосовуватись до осіб, які їх вчинили (що становить предмет вивчення кримінального права); по-друге, які державні органи покликані здійснювати правову боротьбу зі злочинами, як ці органи утворюються і функціонують (законодавство про судоустрій і прокуратуру); по-третє, в якому порядку, якими заходами і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочинів, винних осіб і їх покарання (кримінальний процес). Усе це і складає кримінально-процесуальне право.

Забезпечити розкриття і розслідування злочинних дій, застосування справедливого покарання до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповідної діяльності. Характеризуючи її, слід зазначити, що така діяльність складається з:

1). вирішення питання про порушення кримінальної справи;

2). розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи;

3). розгляду і вирішення кримінальної справи по суті;

4). виконання прийнятих процесуальних рішень. Вона відрізняється від інших видів діяльності змістом, принципами побудови і порядком здійснення, завданнями і суб'єктами, які її виконують.

Ці конкретні ознаки, властиві діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), є складовими кримінального процесу.

Слід зазначити, що діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду відносно порядку провадження у кримінальних справах регламентується чинним КПК, яких є основним нормативно-правовим актом, який визначає цей порядок. Чинний КПК був затверждений Законом Української РСР від 28 грудня 1960 року (введений в дію з 1 квінтя 1961р.). Крім цього, порядок кримінального провадження регламентується нормами Конституції України, іншими законодавчими актами (Закон України «Про адвокатуру», Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» та ін. ) У зв'язку із відсутністю спеціальноївказівки в законі, норми діючого КПК не мають пріоритету перед нормами інших Законів України, які регламентують кримінально-процесуальну діяльність.

Крім цього, кримінально-процесуальні норми як зміст кримінально-процесуального закону можуть міститися в кримінально-процесуальних, нормативно-правових актах, у комплексних нормативно-правових актах, «присвячених» кільком галузям права. Такими є, наприклад: закони України «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України та деяких інших законодавчих актів України в зв'язку з утворенням податкової міліції» Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- №26., «Про внесення змін до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів України щодо посилення боротьби з порушеннями бюджетного законодавства» Голос України. -- 1997. -- 29 жовтня., «Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України в зв'язку з прийняттям Закону України «Про боротьбу з корупцією» Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- №17..

Кримінальний процес -- специфічна галузь, в якій дістає вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце посідає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.

Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу залежить і загальний підхід до вчення про кримінально процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.

Діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування і судового розгляду кримінальних справ має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).

У теорії кримінального процесу є два підходи до його вивчення.

Перший підхід пов'язаний із розумінням кримінального процесу як сукупності кримінально-процесуальних (правових) відносин, що виникають, розвиваються i припиняються під час порушення, досудового слідства, судового розгляду і вирішення кримінальних справ.

Прибічники другого підходу розглядають кримінальний процес як специфічну правоохоронну діяльність iз застосування норм права.

Отже, кримінальний процес -- це діяльність органів дізнання, досудового слідства, прокурора і суду з порушення, досудового слідства, судового розгляду, перегляду і виконання судових рішень.

Такий підхід переважає в теорії процесу. Причина цього вбачається у динамічності руху процесу, що не дає можливості простежувати швидкі й часті зміни об'єкта, суб'єкта і змісту кримінально-процесуальних відносин.

Мета кримінального процесу -- це бажаний результат провадження у кримінальній справі. Оскільки процес здійснюється в інтересах всіх його суб'єктів, його мету слід визначати як охорону прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с. http://radnuk.info

Кримінальний процес України являє собой системну та цілеспрямовану діяльність, яка складається із стадій - взаємопов'язаних, але відносно самостійних його частин, які відрізняються безпосередніми завданями, колом органів або осіб (суб'єктів кримінального процесу), які беруть в ньому участь и мають при цьому певні права та обов'язки, процессуальною процедурою (порядком процесуальної діяльності) і відмежованих між собою процесуальними рішення.

Визначають наступні стадії: порушення кримінальної справи; дізнання та досудове слідство (досудове розслідування); попередній розгляд справи суддею; судовий розгляд; перевірка вироків, постанов і ухвал, які не набрали законної сили; виконання вироку, постанови, ухвали; перевірка вироків, постанов і ухвал, які набрали законної сили.

Проваждення у кримінальних справах - це порядок, процедура виконнання певних дій на різних стадіях розгляду кримінальної справи - від її порушення до виконання вироку, постанови, ухвали суду. http://urist24.com

Провадження у кримінальних справах (навіть в будь-якій його частині, наприклад, оскарження процесуальних рішень) не може здійснюватися в межах інших, не кримінально-правових процедур (наприклад, в порядку цивільного, адміністративного або господарського провадження). Оскарження особою окремих процесуальних рішень, дій, бездіяльності органів дізнання, досудового слідства та прокуратури може здійснюватися в порядку, передбаченом дійсним КПК, у зв'язку з тим, що діяльність вказаних правоохоронних органів, як і діяльність суду, має свої особливості, не відноститься до сфери управлінської діяльності і не може бути предметом оскарження в порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК України. Решение Конституционного Суда Украины по делу о конституционности ст. 2483 ГПК Украины от 23.05.2001 г

Однак, за межами правового регулювання дійсного КПК залишаеться взаємодія правоохоронних органів та судових органів України з іноземними органами та міжнародними судами.

правоохоронний орган суд кримінальний

3. ЗАВДАННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Завдання кримінального процесу закріплені в ст. 2 КПК України, де сказано про те, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке та повне розкриття злочинів, викриття винних осіб, правильне застосування закону з тим, щоб кожних, хто вчинив злочин,був притягнений до кримінальної відповідальності та жоден невинний не був наказаний.

З цієї статті випливає, що конкретним завданням кримінального процесу є забезпечення справедливого правосуддя по кримінальних справах. Правосуддя, своєю чергою, є ядром кримінального процесу. Його здійснює лише суд за максимальних правових гарантій. Тож ми наголошуємо, що головна мета кримінального судочинства полягає в тому, щоб не допустити засудження того, у винуватості котрого не впевнений суд. Це цілком відповідає ст. З Конституції України, яка гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кучинська О.П., Кучинськя О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. -- К.: Прецедент, 2005.

Янович Ю.П. в своїй роботі виділяє наступні завдання кримінального процесу:

1. Охорона прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб,які беруть учать у кримінальному судочнистві.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканість і безпека визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини, їх гарантії визначають зміст та направленість діяльності держави, органів законодавчої та виконавчої влади, в тому числі визначають цілі та зміст законов та інших нормативно-правових актів, а затвердження та забезпечення прав та свобод людини є головним обов'язком держави. Виходячи із встановленого Конституціей принципа судового захисту прав людини, кримінально-правова діяльність в цілому, та судова діяльність в тому числі, повинні бути націленими на захист прав та свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своечасного та якісного розляду кримінальних справ. Пленум Верховного Суду України в Постанові № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30.05.1997 р. вказав, що діяльність судів повинна бути підпорядкована захисту прав та свобод людини і громадянина. Разгялаючи судові справи в повній відповідності Конституції та законам України, суди зобов'язані забезпечити рівність громадян перед законом та судом. Постанова Пленуму ВСУ № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30.05.1997 р.

Охорона прав та законних інтересів осіб полягає в позитивному обов'язку держави та його компетентних органів здійснювати дії, пов'язані з захистом прав та законних інтересів осіб, які беруть участь в кримінальному судочинстві. Це завдання має на увазі те, що в ході кримінального процесу повинні бути захищені права та законні інтереси громадян та фізичних осіб, якими злочинними діями біло заподіяно шкоду. Усім хто бере участь у справі, у тому числі підозрюваному і обвинуваченому, необхідно роз'яснити процесуальні права та забезпечити можливість їх реалізації. Ніякі порушення прав та законних інтересів громадян та юридичних осіб не можуть бути виправдані посиланнями на те, що це необхідно для розкриття та розслідування злочину, викриття винних.

2. Більш повне розкриття злочинів.

Злочин вважається розкритим, якщо встановлені подія злочину та особи, які його вчинили. Завдання швидкого розкриття злочинів полягає в обов'язку органів держави у строк, встановлений законом, встановити всі обставини події злочину та виявити вісх осіб, які його скоїли, з тим, щоб максимально приблизити призначення винному покарання к моменту скоєння злочину. Швидкість провадження у справі забезпечує невідвертість відповідальності за скоєний злочин, чинить виконавчий вплив як на осіб, які приймають участь у справі, так і на інших громадян. Пленум ВСУ України в постанові № 3 «Про сторки розгляду судами України кримінальних і цивільних справ » від 1 квітня 1994 року звернув увагу суддів на необхідність підвищення пресональної відповідальності за своєчасний та якісний розгляд судових справ. Це в повному обсязі стосується і органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, які також повинні нести відповідальність за усимне порушення процесуального закону, або несумлінність.

Повне розкриття злочниу означає, що по кожній кримінальній спарві маєть бути встановлені всі обставини, які відносяться до предмету доказування (ст.ст. 23,64,433 КПК). Преступление може вважатися повністю розкритим тільки після набуття обвинувальним вироком суду законної сили, а у випадках відмови в порушенні кримінальної справи або її припинення з нереабілітуючих підстав після набуття чинності відповідної постанови органан дізнання,слідчого, прокурора, судді або ухвали суду.

3. Викриття винних осіб.

Ця вимога зобов'язує державні органи, які ведуть процес, виявити всіх осіб, які скоїли злочин, і встановити вину кожного з них. Встановлення вини є обов'яковою умовою вирішення питання про кримінальну відповідальність і покарання конкретної особи.

4. Забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожен, хто скоїв злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності и жоден не винний не був наказаний.

Правильне застосування закона- це суворе дотримання норм кримінально-процесуального, кримінального та іншого законодавства під час провадження у кримінальній справі. Лише за цієї умови є можливість притягнути винну особу до справедливої, відповідної скоєнному, відповідальності, а також уникнути від необгрунтованого притягнення до відповідальності та осуження невинної особи. Крім цього, треба зазначити, що неравильне застосування закону є підставою для скасування прийнятих у справі рішень та повернення кримінальної справи на ту стадію, на якій було скоєне порушення. (п.2 ч. 1 ст. 246, ст.ст. 281, 370, 371 КПК). Янович Ю.П. Уголовный процесс Украины: Пособие по подготовке к государственному (выпускному) экзамену. - Х., 1998. - 256 с.

http://www.pravo.vuzlib.net/book_z106_page_1.html

У навчальній юридичній літературі кримінальне переслідування не розглядають як функцію кримінального процесу. У всіх виданих в Україні підручниках йдеться про функцію обвинувачення. Причиною того є негативний відтінок слова "переслідування", зумовлений діяльністю правоохоронних, по суті, злочинних, органів у 1937-1953 роках.

На користь можливості використання терміна (і поняття) "кримінальне переслідування" можна навести такі аргументи.

1. Обвинувачення пред'являють особі в разі, якщо є достатні докази, що вказують на вчинення нею злочину. Однак до пред'явлення обвинувачення щодо особи застосовують примусові заходи(затримання, взяття під варту тощо). Зміст якої функції вони відтворюють? Застосування таких заходів до пред'явлення особі обвинувачення саме і є частиною функції кримінального переслідування.

2. Згідно з ч. 4 ст. 44 КПК захисник допускається до участі в справі в будь-якій стадії процесу. Він має право увійти у справу до першого допиту підозрюваного (коли обвинувачення ще не пред'явлено). Від чого захищатиметься підозрюваний за допомогою захисника? Від підозри, що є складовою функції кримінального переслідування.

3. У міжнародних угодах, конвенціях тощо, учасницею яких є Україна, термін "кримінальне переслідування" вживається доволі широко. Жодних проблем із упровадженням його в національне законодавство немає. Тим паче, що Україна є учасницею багатьох міжнародних угод, ратифікованих Верховною Радою, у зв'язку з чим вони стали частиною національного законодавства. В проекті КПК України цей термін використовується.

Функція захисту -- це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, зміст якого становлять:

* заперечення по суті підозри та обвинувачення в цілому;

* заперечення окремих пунктів підозри та обвинувачення;

* заперечення кваліфікації;

* інше трактування дій підзахисного, що не заперечує обвинувачення;

* врахування органами досудового розслідування, прокуратури і суду обставин, що пом'якшують вину;

* наполягання на недостатності доказів, якими обґрунтовується обвинувачення.

Функція правосуддя (вирішення кримінальної справи, або юрисдикційна функція) -- це основний напрям кримінально-процесуальної діяльності, пов'язаний із прийняттям у кримінальній справі остаточного рішення щодо доведеності вчинення суспільно небезпечного діяння конкретною особою і призначенням їй у зв'язку з цим покарання. Єдиним органом в Україні, який має право приймати такі рішення, є суд.

Функції кримінального переслідування і захисту від самого початку їх здійснення підпорядковано функції правосуддя. Вони виконуються під контролем суду від моменту порушення кримінальної справи. Будь-які рішення і дії органу дізнання, слідчого і прокурора може бути оскаржено до суду. У такий спосіб забезпечується вільний доступ громадян до правосуддя. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с. http://radnuk.info

У вигляді схеми В.К. Шкарупа пропонує визначити завдання кримінального процесу наступним чином:

Шкарупа В.К., Гулина С.Н. Уголовный процесс Украины.Учебное пособие в схемах (для подготовки к сдаче выпускных экзаменов), Донецк -1998.

ВИСНОВОК

Підводячи висновки, хотілось би зазначити, що кримінальний процес зазвичай розуміють як це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК. Однак, вчені теоретики, кажуть про те, що вказане поняття вживається у чотирьох значеннях. Крім того, кримінальний процес, хоча і є окремою галуззю права, він дуже тісно взаємодіє з кримінальним правом та іншими правовими науками.

За історичним розвитком віділяють декілька форм кримінального процесу, які відрізняються одна від одної певними ознаками. Крітеріями, які впливають на встановлення тієї чи іншої форми кримінального процесу є державно-політичний режим, рівень зрілості суспільства та рівень правової культури суспільства.

Кримінальний процес досить чітко врегульовано в Україні за допомогою правових норм, отже, він є правовой наукою. Специфікою кримінального процесу є те, що він є інструментом реалізації правоохоронної діяльності держави.

Виходячи з цього,спираючись на законодавчі нормативні акти, зокрема, на Конституцію України, чинний Кримінально-процесуальний кодеск, можна зробити висновок про те, що завданнями кримінального процесу є охорона прав та свобод осіб, повне розкриття злочинів, викриття винних, та забезпечення правильного застосування закону.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України, 1996р.

2. Кримінально-процесуальний кодекс України, 1 квінтя 1961р.

3. Постанова Пленуму ВСУ № 7 «Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина» від 30.05.1997 р.

4. Решение Конституционного Суда Украины по делу о конституционности ст. 248-3 ГПК Украины от 23.05.2001 г.

5. Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- №26

6. Відомості Верховної Ради -- 1997. -- №17.

7. Голос України. -- 1997. -- 29 жовтня.

8. Конспект лекцій з Кримінально-процесуального права Львівського національного університету імені Івана Франка/ http://www.vuzlib.net/kpp_l/_index.htm

9. Кримінальний процес України: Підручник / Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. -- К.: Юрінком Інтер, 2004.

10. Кучинська О.П., Кучинськя О.А. Кримінальний процес України: Навч. посіб. -- К.: Прецедент, 2005

11. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2005. -- 456 с. http://radnuk.info

12. Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. -- К.; Істина, 2007.

13. Михеєнко М.М. Нор В.Г. Кримінальний процес України: Підручник -2 ге видання перероблене і доповнене. - К., Либідь. 1999.

14. Муравин А. Б. Уголовный процесс. Учебное пособие. - Харьков «Одиссей», 2000.

15. Шкарупа В.К., Гулина С.Н. Уголовный процесс Украины.Учебное пособие в схемах (для подготовки к сдаче выпускных экзаменов), Донецк 1998.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини. Джерела кримінального процесу.

    курс лекций [169,2 K], добавлен 09.05.2007

  • Аналіз сутності та особливостей функцій правоохоронних органів. Авторська групофікація функцій правоохоронних органів. Механізми взаємодії правоохоронних органів з населенням. Впорядкування процесу контрольно-наглядової діяльності правоохоронних органів.

    статья [31,0 K], добавлен 19.09.2017

  • Основні форми взаємодії судових та правоохоронних органів. Суди як важлива гілка державної влади. Взаємодія Президента України та судової влади. Взаємодія судових органів з установами виконання покарань. Участь громадян в регулюванні суспільних відносин.

    курсовая работа [37,9 K], добавлен 08.11.2011

  • Поняття системи правоохоронних органів. Місце правоохоронних органів у механізмі держави. Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів - прокуратура; органи внутрішніх справ України; Державна податкова служба України.

    курсовая работа [26,7 K], добавлен 24.05.2005

  • Правоохоронна діяльність як владна державна діяльність, яка здійснюється спеціально уповноваженими державою органами на підставі закону. Історія правоохоронних органів України, поняття та зміст їх діяльності. Огляд правоохоронної системи України.

    реферат [29,9 K], добавлен 27.04.2016

  • Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Система кримінального права України. Наука кримінального права, її зміст та завдання. Загальні та спеціальні принципи кримінального права. Поняття кримінального закону.

    курс лекций [143,2 K], добавлен 09.05.2007

  • Поняття і значення принципів кримінального процесу. Система принципів кримінального процесу. Характеристика принципів кримінального процесу, закріплених у кримінально-процесуальному законодавстві України. Забезпечення прав людини.

    реферат [39,0 K], добавлен 07.08.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.