Правоохоронні органи України

Історія становлення, поняття та завдання правоохоронних органів України. Структура, правозастосовні та правоохоронні функції органів внутрішніх справ, прокуратури, юстиції, безпеки, митної та державної податкової служб. Види правоохоронної діяльності.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.05.2015
Размер файла 92,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Історія становлення правоохоронних органів України

Розділ 2. Поняття та завдання правоохоронних органів України

2.1 Визначення поняття Правоохоронні органи

2.2 Система правоохоронних органів

2.2.1 Органи внутрішніх справ

2.2.2 Органи прокуратури

2.2.3 Служба безпеки України

2.2.4 Органи юстиції України

2.2.5 Митні органи

2.2.6 Органи державної податкової служби

2.2.7 Інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції

Розділ 3. Правоохоронна діяльність

3.1 Види правоохоронної діяльності. Співвідношення і розподіл різних видів правоохоронної діяльності всередині правоохоронної системи

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Права людини унікальні за характером, важливістю та обсягом соціально-гуманітарних проблем. Вони визначають статус людини у будь-якому суспільстві і є конструктивним засобом здійснення цивілізованої діяльності людей, задоволення їх інтересів та потреб.

Рівень розвитку свободи та демократії у суспільстві визначається не тільки формальним визнанням влади прав та свобод людини, включаючи офіційне приєднання до міжнародно-правових документів, що їх регламентують, але й багатьма іншими факторами. Одним з найважливішим серед них є наявність діючого, ефективного соціально-юридичного механізму реалізації прав та свобод, що містить гарантії їх забезпечення і захисту.

Свідоцтвом прагнення до формування правової держави, утвердження демократичних принципів в житті суспільства є проголошення Конституцією України відповідно до Декларації прав і свобод людини, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція України від 28.06.1996 р., прийнята на V сесії Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 3

Віднині головним змістом і спрямованістю діяльності держави стають права і свободи людини та гарантії їх здійснення. Утвердження та забезпечення цих прав і свобод Конституція України покладає на державу як її головний обов'язок. Діяльність щодо охорони прав та законних інтересів громадян, фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення неухильного дотримання законності та громадського порядку, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями прийнято називати правоохоронною діяльністю. У широкому розумінні правоохоронна діяльність - це діяльність усіх державних органів та недержавних організацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод громадян, їх реалізації, законності та правопорядку. У вузькому розумінні правоохоронна діяльність - це діяльність спеціально уповноважених органів (державних та недержавних) з охорони права від правопорушень, що здійснюється у встановленій законом формі згідно з компетенцією того чи іншого органу.

Про державний захист прав і свобод громадян чітко зазначається у розділі ІІ Конституції України. З метою захисту власних прав і свобод громадянин може користуватися конституційними правами та свободами, встановленими зазначеним розділом. Для вирішення проблеми захисту і розвитку інтересів громадянина і держави потрібні дієві правоохоронні органи, які здатні були б забезпечити національну безпеку України, створювалися, функціонували і розвивалися разом з державою, виконуючи її правоохоронну функцію.

Найважливішим гарантом правопорядку та законності є правоохоронна діяльність держави, яка здійснюється через систему державних органів та громадських організацій. Можна сказати, що робота всіх державних органів здійснюється в рамках закону і сприяє утвердженню основ законності та укріпленню правопорядку, але існує але існує цілий ряд державних установ які займаються виключно виконанням правоохоронної функції. Ці органи як раз і іменуються правоохоронними.

Правоохоронну діяльність в Україні, забезпечення державної безпеки та захист державного кордону України здійснюють визначені законодавством державні і недержавні правоохоронні організації, утворення і діяльність яких визначається законами.

У юридичній літературі немає єдиного підходу до визначення поняття правоохоронні органи. Одні науковці до їх складу відносять суди, органи прокуратури, служби безпеки, органи внутрішніх справ, Міністерство юстиції та його органи на місцях, органи пожежної безпеки, адвокатуру, нотаріат, мотивуючи це тим, що всі вони охороняють права та законні інтереси особи. На мою думку, такий підхід є невиправданим, оскільки в такому випадку до правоохоронних органів необхідно віднести всі органи, які створюються та функціонують в державі, оскільки так чи інакше їх діяльність спрямована на захист прав громадян. Однак, окремі з перелічених органів виконують конкретизовано вузькі функції. Так суд є перш за все органом правосуддя. Саме це його основне призначення. Тому найбільш обґрунтованим, на мою думку, є та позиція, згідно якої до правоохоронних органів відносять: органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, юстиції, адвокатури, митні органи та органи державної податкової служби.

На основі аналізу Конституції України, чинного законодавства і наукових теоретичних положень в даній роботі окреслюється порядок формування та компетенція правоохоронних органів на основі специфічних ознак, за допомогою яких можна віднести їх до категорії правоохоронних.

Розділ 1. Історія становлення правоохоронних органів України

Першою спробою нормативного закріплення переліку правоохоронних органів є Закон України «Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів» від 23.12.93р. в п.1 ст.2 якого визначено, що до правоохоронних органів належать: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державна податкова служба, державна контрольно-ревізійна служба, рибоохорона, державна лісова охорона.

Прокуратура України

Історія прокуратури, як державного інституту нараховує більше семи сторіч. Прокуратура виникла з потреб і інтересів королівської влади (як відомо, батьківщиною прокуратури вважається Франція). Вже тоді інститут прокуратури формувався як незалежна державна установа. З часу виникнення прокуратури її розвиток у різних державах світу іде невпинно і з певною специфікою, властивою кожній країні. На території України, яка входить до складу Російської імперії, а потім в Союз РСР, прокуратура вже існувала більше 270 років.

У листопаді 1917 року своїм Третім Універсалом Центральна Рада оголосила Українську Народну Республіку. У подальшому, 4 січня 1918 року Центральна Рада схвалила закон “Про урядження Прокурорського нагляду на Україні”. Це було продовженням вже розпочатої роботи по створенню структур прокурорського нагляду УНР.

Прокураторії організовувалися при апеляційних та окружних судах. Очолювали відповідні Прокураторії Старші Прокурори. Всі прокуратори призначалися Генеральним Секретарем Судових справ. Водночас посади прокурорів та Товаришів прокурора Окружних судів скасовувались. На підставі прийнятих законів зроблені і перші призначення на посади Прокураторів. Розпочалась робота по створенню судів і прокурорського нагляду. При генеральному суді засновувалася прокураторія, керівництво якою здійснював старший прокурор, що призначався Генеральним секретарем судових справ.

28 червня 1922 року була створена прокуратура УРСР і затверджено Положення “Про прокурорський нагляд”. Державна прокуратура входила до складу Мінюсту Керівником прокуратури, як Прокурор Республіки, був народний комісар юстиції УРСР. Першим Прокурором УРСР був призначений Скрипник М.О. На цій посаді він перебував до березня 1927 року.

В самостійну систему прокуратура була виділена в 1936 році, коли був створений Народний Комісаріат Юстиції СРСР і утворена, як єдиний централізований орган, Прокуратура Союзу РСР. На посаду Генерального прокурора республіки з цього часу уже не призначався Народний Комісар Юстиції. Прокуратура УРСР була повністю підпорядкована Прокуратурі Союзу РСР.

З прийняттям Конституції УРСР 1936 року найменування Генеральний прокурор було скасовано. Ця посада стала називатись - Прокурор УРСР. Прокуратура Республіки повністю підпорядковувалась Прокуратурі Союзу РСР. Прокурор призначався Генеральним прокурором Союзу і був йому підзвітний.

У зв'язку з проголошенням незалежності України, Верховна Рада 4 вересня 1991 року припинила повноваження Прокуратури УРСР і колегії.

Міліція в Україні

Охорона громадського порядку в Київській Русі

З виникненням державності на землях Київської Русі виникла і функція охорони громадського порядку. У Київській Русі покладались обов'язки і передбачалась відповідальність за належне утримання шляхів сполучення, будівництво і ремонт мостів і перевозів, благоустрій міст і порядок перевезення вантажів. Спеціальні посадові особи збирали торгове мито, слідкували за дотриманням мір і ваг, контролювали правила внутрішньої торгівлі.

У Київській Русі функції охорони громадського порядку і судові функції не були відділені від адміністрації, тобто князівської влади. Охорона громадського порядку та судова система Київської Русі періоду феодальної роздробленості не зазнала яких-небудь значних змін. В цей час посилюється роль місцевих князів, зростає значення вічевих сходів. Охорона громадського порядку і судова система в період феодальної роздробленості не були розділені і очолювались князями.

В законодавчих актах того періоду зустрічаються також назви інших посадових осіб, виконуючих разом з адміністративними і судово-поліцейські функції: «посадники», «намісники», «мечники», «отроки» і ряд інших. З часів Київської Русі, включно до кінця XVII ст., спеціального поліцейського апарату взагалі не було.

Поліцейські органи в Росії і Україні

Органи поліцейського управління, як органи державного примусу, сформувались в самостійну структуру набагато пізніше, ніж виникла держава. І сам термін «поліція», яким тепер називають в більшості держав професійні органи охорони правопорядку, отримав таке значення набагато століть пізніше.

Важливим етапом створення системи органів внутрішніх справ, що діяли в Україні, слід вважати кінець XVIII--початок XIX ст. В цей час в Росії, до складу якої входила і Україна, абсолютна влада самодержавства стає необмеженою, створюється величезний бюрократично-чиновницький апарат, головне місце в якому посідають адміністративно-поліцейські органи. В цілому в Російській імперії посилюється каральна функція державної машини, централізується апарат управління, організується система управління різними сферами державного життя. У 1802 р. створюються міністерства, які очолюються міністрами -- єдиноначальниками керівниками відомств. Одним із перших було засновано Міністерство внутрішніх справ. Його головним завданням було «печись о повсеместном состоянии народа, спокойствии, тишине й благоустройстве империи». З 1831 по 1819 рік в Росії існувало також Міністерство поліції, яке відало всім поліцейським апаратом. Розвиток управління каральним апаратом продовжувався шляхом централізації і привів до зосередження всіх поліцейських органів і тюремних установ в одному відомстві -- Міністерстві внутрішніх справ.

Поліція, що діяла на території України була невід'ємною частиною поліцейського апарату царської Росії. Вона керувалась її законами і виконувала перш за все функції по забезпеченню впровадження імперської внутрішньої політики.

До реформи 60-х рр. XIX ст. в губерніях на території України функції поліції в повітах виконували земські суди, а в містах -- міські управи. Дворянство обирало земського (повітового). Повітова поліція і міська управа діяли на основі «Положення про земську поліцію» 1837 р. і «Наказу чинам і службовцям земської поліції».

В деяких містах діяли поліцейські управління на чолі з поліцмейстерами. При міських поліцейських управліннях були створені канцелярії на чолі з секретарями, в яких служили писарі і посильні. В підпорядкуванні міського поліцейського управління знаходились виконавчі чиновники поліції, дільничні та міські пристави та їх помічники, поліцейські наглядачі, «нижчі чини» -- городові і інші поліцейські службовці.

На початку XX ст. складається система професійної підготовки поліцейських кадрів. У Києві і Харкові створюються школи урядників поліцейської варти. У 1910 р. школи урядників діяли в 14 губерніях, видавався журнал «Вісник поліції», розроблялись програми навчання поліцейських та різні посібники для практичної роботи. Але при загальній малограмотності і плинності кадрів поліції ці заходи швидко результату дати не могли.

У другій половині XIX ст. відбулися значні зміни і в соціально-політичному житті західноукраїнських земель, що входили до складу Австро-Угорщини. Там була створена політична поліція -- жандармерія, яка практично могла прийняти до свого провадження будь-яку кримінальну справу. В місцевих органах влади поряд з поліцією поліцейські функції виконували повітові старости, які призначалися міністром внутрішніх справ з представників польських багатих землевласників та промисловців. Повітові старости були наділені широкими повноваженнями у вирішенні різноманітних питань, оскільки їм підпорядковувалась жандармерія. Вони могли використовувати і військові частини, розташовані на території повіту.

Українські добровільні міліцейсько-військові формування на початку 20 ст.

Після лютневої демократичної революції в квітні 1917 р. почали створюватись українські добровільні міліцейсько-військові формування -- Вільне козацтво. Вони з'явилися спонтанно в 1917--1918 рр. для «оборони вольностей українського народу» та охорони громадського порядку від «банд збільшовичених дезертирів».

Особовий склад цих правоохоронних структур зробив свій внесок в боротьбу за відродження української державності, що розпочалася після Лютневої революції 1917 р. Важлива роль відводилась органам громадського порядку в становленні Української Народної Республіки, яка була проголошена у листопаді 1917 р.

В Україні робітничо-селянську міліцію було створено декретом РНК УРСР від 9 лютого 1919 р. В декреті роз'яснювалося, що основним її завданням є «охорона революційного порядку та особистої безпеки громадян», а також боротьба «з кримінальними злочинними елементами, які є наслідком капіталістичного ладу».

Принципи організації та діяльності української міліції отримали подальший розвиток у Положенні про робітничо-селянську міліцію, яке було затверджено РНК УСРР 14 вересня 1920 р. В основу організації та діяльності української міліції були покладені ті ж принципи, що діяли і в міліції РРФСР.

Служба в міліції була добровільною, але кожен, хто вступав на службу, зобов'язаний був прослужити не менше одного року. На службу мали прийматися тільки особи, які досягли 21-річного віку, грамотні, які користувалися виборним правом, не знаходилися під слідством та судом по звинуваченню у скоєнні злочинів, цілком здорові та придатні для служби. Як озброєному виконавчому органові, робітничо-селянській міліції присвоювався статус збройних частин особливого призначення з усіма їх правами і обов'язками.

Діяльність органів внутрішніх справ України в роки Великої Вітчизняної війни відображена в спеціальній літературі досить широко, хоч і однобоке. Указ Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. «Про воєнний стан» вимагав від місцевих органів державної влади надавати допомогу і повне сприяння військовому командуванню в використанні сил і засобів в цілях оборони держави, підтримання безпеки і громадського порядку. Слід зауважити, що за роки війни структура органів НКВС СРСР суттєво не мінялась. Післявоєнний період (1946--1954 рр.) став важливим етапом в формуванні і розвитку правоохоронних органів України, особливо що стосується органів міліції. Політичні причини та тяжкі соціальні умови, що склалися в післявоєнний час, змусили уряд провести чергову реорганізацію органів міліції. Так, 18 березня 1946 р. за рішенням Верховної Ради СРСР НКВС був перетворений в МВС СРСР. Аналогічні зміни були проведені і в союзних республіках СРСР.

Функціональні обов'язки і права працівника міліції закріплялись в Дисциплінарному статуті, який був введений в дію 7 липня 1948 р. і відміняв Дисциплінарний статут від 22 липня 1931 р. Для проведення політико-виховної роботи в органах внутрішніх справ в квітні 1949 р. за рішенням ЦК ВКП(б) вводиться посада заступника начальника по політчастині.

В 1985--1990 рр. органи внутрішніх справ УРСР, як і в попередні роки, діяли в підпорядкуванні МВС СРСР. І хоч права МВС УРСР і УВС областей -- в ці роки було дещо розширені, але все рівно вони були частиною загальносоюзної системи, і загальне керівництво, і кадрове забезпечення, і матеріально-технічне постачання та інші сфери діяльності органів внутрішніх справ УРСР вирішувались в центральних союзних установах.

СБУ

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України одразу постало питання про ліквідацію в республіці радянської системи органів державної безпеки і створення нових державних інституцій, покликаних захистити її суверенітет та вирішувати інші завдання у сфері забезпечення національної безпеки.

Одним із перших кроків на цьому шляху стало створення комісії з розроблення Концепції органів державної безпеки України. Враховуючи її напрацювання, а також роботу Комісії Верховної Ради по реорганізації органів державної безпеки, 20 вересня 1991 року парламент ухвалив постанову "Про створення Служби національної безпеки України" (СНБ України). Цією ж постановою ліквідовано Комітет державної безпеки УРСР.

На початковому етапі побудови цього органу було призначено керівництво Служби та її основних структурних підрозділів. Протягом вересня 1991 року - лютого 1992 року розроблено і затверджено штати підрозділів центрального апарату Служби, СНБ Кримської АРСР, регіональних органів військової контррозвідки та Інституту підготовки кадрів СНБ України. Далі розпочалося комплектування їх особового складу, який прийняв присягу на вірність Українському народу.

Діяльність особового складу СНБ України спрямовувалась на вирішення найважливіших питань державної безпеки й інформаційно-аналітичного забезпечення керівництва країни.

Водночас швидкими темпами розв'язувалися організаційно-штатні завдання, створювалася нормативно-правова база для розгортання повноцінної оперативно-службової діяльності. Поряд з правовим забезпеченням складався й такий важливий напрям діяльності, як робота з особовим складом, комплектування спецслужби. Головним вектором кадрової політики з перших днів стало прагнення до створення сплаву оперативного досвіду й енергії молодості в колективі однодумців, споріднених духом і патріотичними почуттями, об'єднаних спільною метою служити Українському народові, захищати інтереси особи, суспільства, держави від протиправних посягань, виявлення і припинення яких віднесено законом до компетенції Служби безпеки. У національну спецслужбу прийшли люди зі щирим бажанням чесно і самовіддано працювати на благо суверенної України.

У період з листопада 1991-го по лютий 1992 року, завдяки спільній із профільним комітетом парламенту копіткій роботі, у складі Служби були створені Головне управління розвідки, Головне управління контррозвідки, Управління „К” (боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю), низка інших основних та допоміжних підрозділів (інформаційно-аналітичний, слідчий, оперативно-технічний, урядового зв'язку, військово-медичний, мобілізаційний, оперативного документування, міжнародних зв'язків, роботи з особовим складом, громадських зв'язків, інспекторських тощо), Інститут підготовки кадрів СНБ України, а також управління СНБ України в областях і Служба національної безпеки Кримської АРСР (нині - Головне управління СБУ в АР Крим).

У грудні 1991 року відповідно до Указу Президента України розпочалося створення системи органів і підрозділів військової контррозвідки СНБ-СБ України. Таким чином розв'язувалася проблема забезпечення державної безпеки у Збройних Силах, Національній гвардії, Прикордонних військах та інших військових формуваннях України.

25 березня 1992 року Верховна Рада прийняла Закон "Про Службу безпеки України", і подальша розбудова Служби відбувалась на достатньо чіткому правовому підґрунті.

Розділ 2. Поняття та завдання правоохоронних органів України

2.1 Визначення поняття «Правоохоронні органи»

Найважливішим гарантом правопорядку та законності э правоохоронна діяльність держави, яка здійснюється через систему державних органів та громадських організацій. Можна сказати, що робота всіх державних органів здійснюється в рамках закону і сприяє утвердженню основ законності та укріпленню правопорядку, але існує цілий ряд державних установ та громадських організацій які займаються виключно виконанням правоохоронної функції. Ці органи як раз і іменуються правоохоронними.

Отже правоохоронними органами слід вважати державні органи, основною (спеціальною ) функцією яких є забезпечення законності та охорона правопорядку, боротьба з правопорушеннями, охорона законних прав та інтересів громадян, юридичних осіб, суспільства і держави в цілому.

Правоохоронні органи - це органи, діяльність яких спрямована на захист національної безпеки, забезпечення стану законності й правопорядку, захист прав, свобод та інтересів громадян, суспільства і держави та на реалізацію інших законодавчо визначених функцій держави.

Для правоохоронних органів характерні наступні ознаки:

· їх правоохоронна діяльність має певну спеціалізацію та в багатьох випадках є не тільки головним але і єдиним напрямом діяльності;

· вони створюються і діють на підставі Конституції і законів України;

· мають державно-владні повноваження для виконання своїх обов'язків;

· мають можливість застосовувати засоби державного примусу до правопорушників;

· застосовують інші передбачені законом види обмежень;

· мають відносну самостійність, власну структуру, деякі інші особливості по відношенню до інших державних органів;

· безпосередньо займаються попередженням правопорушень;

· можуть бути державними і недержавними. Бараннік Р.В. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України. Навчальний посібник. -К.:КНТ, 2008. - 348 с.

2.2 Система правоохоронних органів

Серед державних правоохоронних органів закон виділяє органи:

а) прокуратури;

б) внутрішніх справ;

в) служби безпеки;

г) митні служби;

д) охорони державного кордону;

е) державної податкової служби;

є) виконання покарань;

ж) державної контрольно-ревізійної служби;

з) рибоохорони;

і) державної лісової охорони;

к) інші, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.

Серед недержавних правоохоронних органів можна виділити такі:

а) правоохоронні органи місцевого самоврядування;

б) корпорації, фірми, бюро, інші організації, що надають правоохоронні послуги усім зацікавленим державним та приватним закладам, організаціям і окремим особам;

в) внутрішні "служби безпеки", що створюються промисловими кампаніями, фірмами та підприємницькими товариствами;

г) організації по охороні комерційної та службової таємниць;

д) структури для забезпечення діяльності в умовах конкуренції;

е) фізичні і юридичні особи по здійсненню окремих видів охоронних функцій.

2.2.1 Органи внутрішніх справ

Міністерство внутрішніх справ України (МВС України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади.

МВС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Основним завданням Міністерства внутрішніх справ України є формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина, власності, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, боротьби зі злочинністю, розкриття та розслідування злочинів, охорони громадського порядку, забезпечення громадської безпеки, безпеки дорожнього руху, а також формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Указ президента України №383/2011 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» 6 квітня 2011 року

Органи внутрішніх справ (ОВС) України включають в себе: а) органи міліції; б) органи досудового слідства; в) внутрішні війська України тощо.

Враховуючи, що найбільш поширені в системі органів внутрішніх справ є органи міліції, я докладніше зупинюсь на її діяльності.

Міліція в Україні -- державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Органи міліції складаються з таких підрозділів:

а) кримінальна міліція;

б) міліція громадської безпеки;

в) місцева міліція;

г) транспортна міліція;

д) державна автомобільна інспекція;

е) міліція охорони;

є) судова міліція;

ж) спеціальна міліція Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради України.-1991.-№ 4.-С.21

Міліція відіграє важливу роль в реалізації державних функцій через свою діяльність. Ця діяльність має зовнішню і внутрішню сторони. Зовнішня сторона діяльності міліції характеризується тим, що вона:

а) виконує свої завдання неупереджено, у точній відповідності із законом;

б) поважає гідність особи і виявляє до неї гуманне ставлення;

в) захищає свободи людини і громадянина незалежно від походження, майнового та іншого становища, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань особи;

г) не розголошує відомості, що стосуються особистого життя людини, принижують її честь і гідність, якщо виконання обов'язків не вимагають іншого;

д) тимчасово, у межах чинного законодавства, обмежує свободи особи, якщо без цього неможливо виконати покладені на неї обов'язки;

е) забезпечує право на захист та інші юридичні права затриманих, заарештованих і утримуваних під вартою;

ж) створює умови для реалізації свобод, охороняє і захищає особистість від правопорушення, вживає всі передбачені законом заходи до поновлення порушеного права. Внутрішня сторона діяльності міліції характеризується тим, що вона:

а) у межах своїх завдань і функцій, своєї компетенції виконує свої обов'язки і права;

б) застосовує заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю на законних підставах;

в) використовує правові і організаційні форми і методи при забезпеченні прав людини і громадянина;

г) її працівники не повинні самі порушувати закони, права і свободи особи.

Виконання цих функцій потребує забезпечення діяльності міліції усім необхідним для повсякденної роботи: нормативною базою, професійною підготовкою, політичним, ідеологічним, соціальним, матеріальним, технічним достатком.

Отже, виконання міліцією своїх завдань по реалізації державних функцій відповідно до закону залежить не тільки від високої професійної правосвідомості і правової культури працівника міліції, а ще й від рівня законодавчого, соціального та матеріально-технічного забезпечення її працівників.

2.2.2 Органи прокуратури

Назва " прокуратура " походить від латинського procuro піклуюсь, забезпечую, запобігаю, що вже дає повне уявлення про її завдання.

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Конституція України Розділ VII ст.121

Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, які регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування. Перехідні положення Конституції України п. 9 розділ XV

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України і цим Законом. Це свідчить про зміщення пріоритетів діяльності прокуратури на користь захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991р. // Відомості Верховної Ради України-1991- №53. в редакції від 12.07.2011

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, а також військові прокуратури.

Структуру Генеральної прокуратури складають: її керівництво, галузеві управління, відділи, інші структурні підрозділи. У Генеральній прокуратурі утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури.

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який спрямовує роботу всіх органів прокуратури і здійснює контроль за їхньою діяльністю.

Генеральний прокурор України здійснює повноваження по керівництву органами прокуратури:

1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крім прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено Законом України «Про прокуратуру»;

7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури.

Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів. Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковим для виконання всіма органами дізнання і досудового слідства.

Визначені ст. 121 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру» функції прокуратури України мають особливі призначення і завдання, оскільки їх виконання сприяє утвердженню законності в державі, забезпеченню конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також державних інтересів.

2.2.3 Служба безпеки України

Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

Служба безпеки України підпорядкована Президенту України. Про службу безпеки: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 - №26. Ст.1 в редакції від 07.10.2010

На службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції:

1) захист державного суверенітету, захист незалежності України ;

2) захист конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково - технічного і оборонного потенціалу України;

3) захист законних інтересів держави та прав і свобод громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, з боку певних злочинних організацій, груп людей чи навіть окремих осіб;

4) попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму;

5) боротьба з організованою злочинністю у сфері управління і економіки, мафією і корупцією, які створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Систему Служби безпеки України складають Центральне управління Служби безпеки України, підпорядковані йому регіональні органи військової контррозвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади Служби безпеки України. Про службу безпеки: Закон України від 25 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992 - №26. Ст.9

Центральне управління Служби безпеки України відповідає за стан державної безпеки, координує і контролює діяльність інших органів Служби безпеки України. До його складу входять апарат Голови Служби безпеки України та функціональні підрозділи: контррозвідки, військової контррозвідки, захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, інформаційно-аналітичний, оперативно-технічний, оперативного документування, слідчий, зв'язку, по роботі з особовим складом, адміністративно-господарський, фінансовий, військово-медичний та інші згідно з організаційною структурою Служби безпеки України.

Центральне управління Служби безпеки України, інші органи та установи, що входять у систему Служби безпеки України, є юридичними особами, мають печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі валютні.

Органи Служби безпеки України в разі порушення його співробітниками при виконанні службових обов'язків прав чи свобод людини повинні вжити заходів до поновлення цих прав та свобод, відшкодування заподіяної моральної і матеріальної шкоди, притягнення винних до відповідальності.

Служба безпеки України на вимогу громадян України у місячний строк зобов'язана дати їм письмове пояснення з приводу обмеження їх прав чи свобод. Такі особи мають право оскаржити до суду неправомірні дії посадових осіб та органів Служби безпеки України.

Постійний контроль за діяльністю Служби безпеки України, дотримання нею законодавства здійснюється постійною комісією Верховної Ради України з питань оборони і державної безпеки.

Контроль за діяльністю Служби безпеки здійснюється з боку Президента України. Вищий нагляд за додержанням і правильним засуванням законів Службою безпеки України здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори.

Держава забезпечує соціальний, правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Вони перебувають під захистом закону. Недоторканість, честь і гідність, життя і здоров'я співробітників Служби безпеки України від злочинних посягань охороняється законодавством.

правоохоронний правозастосовний україна

2.2.4 Органи юстиції України

Міністерство юстиції України (Мін'юст України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Положення про Міністерство юстиції України: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. №1577ст. 3 // Офіційний сайт Міністерства юстиції України

Мін'юст України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної правової політики, з питань банкрутства та використання електронного цифрового підпису, з формування та забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, з питань реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Мін'юст України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Мін'юст України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Структуру Міністерства Юстиції України становлять: Міністерство юстиції України, Міністерство юстиції Автономної Республіки Крим, обласних управлінь юстиції, Київської та Севастопольської міських, районних, у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, як правило, включають також нотаріальні контори (державні і приватні ), органи реєстрації актів громадського стану (РАГСу) інші служби міністерства юстиції. Положення про Міністерство юстиції України: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2006 р. №1577 // Офіційний сайт Міністерства юстиції України

Основними завданнями Мін'юсту України є: Указ Президента України «Про затвердження Положення про Міністерство юстиції України» від 6 квітня 2011 року

· формування і забезпечення реалізації державної правової політики, у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС, політики з питань банкрутства;

· формування і забезпечення реалізації політики у сфері архівної справи, діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації, у сфері виконання кримінальних покарань, у сфері захисту персональних даних, у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), з питань державної реєстрації актів цивільного стану, з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності;

· забезпечення представництва інтересів держави у судах України, здійснення захисту інтересів України у Європейському суді з прав людини, під час урегулювання спорів і розгляду в закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземних суб'єктів та України;

· експертне забезпечення правосуддя;

· організація роботи нотаріату;

· виконання функцій центрального засвідчувального органу шляхом забезпечення створення умов для функціонування засвідчувальних центрів органів виконавчої влади або інших державних органів та центрів сертифікації ключів;

· протидія легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму (щодо нотаріусів, адвокатів та інших осіб, які надають юридичні послуги);

· здійснення міжнародно-правового співробітництва, забезпечення дотримання і виконання зобов'язань, узятих за міжнародними договорами України з правових питань.

2.2.5 Митні органи

Важливим напрямом державної діяльності є митна справа, яка включає в себе встановлення порядку та організацією переміщення через митний кордон України товарів і предметів, обкладання митом, оформлення, здійснення контролю та інших доходів щодо реалізації митної політики в Україні.

Митні органи України складають єдину систему, яка включає державну митну службу України, регіональні митниці, спеціалізовані митні управління та організації.

Митні органи - спеціально уповноважені органи виконавчої влади в галузі митної справи, на які відповідно до цього Кодексу та інших законів України покладено безпосереднє здійснення митної справи. Митний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - №38-39. Ст. 1

Принципи митного регулювання

Митне регулювання здійснюється на основі принципів:

1) виключної юрисдикції України на її митній території;

2) виключної компетенції митних органів України щодо здійснення митної справи;

3) законності;

4) єдиного порядку переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України;

5) системності;

6) ефективності;

7) додержання прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та юридичних осіб;

8) гласності та прозорості

Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України.

Митні органи, реалізуючи митну політику України, виконують такі основні завдання:

1) виконання та контроль за додержанням законодавства України з питань митної справи;

2) захист економічних інтересів України;

3) забезпечення виконання зобов'язань, передбачених міжнародними договорами України з питань митної справи, укладених в установленому законом порядку;

4) сприяння захисту інтелектуальної власності учасників зовнішньоекономічних зв'язків, інших юридичних та фізичних осіб;

5) застосування відповідно до закону заходів тарифного та нетарифного регулювання при переміщенні товарів через митний кордон України;

6) здійснення митного контролю та митного оформлення товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, вдосконалення форм і методів їх здійснення;

7) контроль за дотриманням правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України;

8) здійснення спільно з іншими уповноваженими органами державної влади заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і додержання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку;

9) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон України;

10) боротьба з контрабандою та порушеннями митних правил;

11) розвиток міжнародного співробітництва у галузі митної справи;

12) ведення митної статистики;

13) ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності;

14) здійснення верифікації (встановлення достовірності) сертифікатів походження товарів з України;

15) здійснення відповідно до закону контролю продукції при її ввезенні на митну територію України. Конєва Т.В. Взаємодія митних органів України з правоохоронними та деякими контролюючими органами // Митна справа. - 2004. - №3. - С. 15 -19.

Митні органи України становлять систему органів управління митною справою, яка включає: Державний митний комітет (створюється Президентом України); територіальні митні управління (створюються Кабінетом Міністрів України); інші митні установи (митні пости).

Митна справа в Україні регулюється:

а) Митним кодексом України;

б) Законом України "Про Митну справу в Україні 1991 рік";

в) Закон України "Про єдиний митний тариф";

г) Декретами Уряду України;

д) іншими актами чинного законодавства України.

2.2.6 Органи державної податкової служби

До системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, спеціалізовані державні податкові інспекції, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби).

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи по боротьбі з податковими правопорушеннями (податкова міліція). Закон України «Про державну податкову службу в Україні» ст.1

Структура Державної податкової адміністрації України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Завданнями органів державної податкової служби є:

· здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі);

· внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства;

· прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування;

· формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб;

· надання податкових консультацій;

· запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади.

Державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі підпорядковуються Державній податковій адміністрації України.

Спеціалізовані державні податкові інспекції можуть бути підпорядковані Державній податковій адміністрації України за її рішенням.

2.2.7 Інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції

Нотаріат

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язки посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Виконання нотаріальних дій в Україні та за її межами покладаються:

· на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси). Нотаріальні дії, які вчинені приватними і державними нотаріусами, мають однакову юридичну силу. Держава залишає за собою контроль за законністю здійснення нотаріусами обох видів їх обов'язків для державних і приватних нотаріусів;

· на уповноважених на це посадових осіб виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів (тобто в населених пунктах, де немає нотаріусів);

· на консульські установи України за кордоном, а у випадках, передбачених чинним законодавством, на дипломатичні представництва України.

Згідно Закону України "Про нотаріат" можна виділити чотири групи нотаріальних дій :

· нотаріальні дії, направленні на посвідчення безспірного права

· нотаріальні дії, направленні на посвідчення і засвідчення безспірних юридичних фактів ;

· нотаріальні дії, направленні на надання виконавчої сили платіжним і борговим документам;

· нотаріальні дії, по охороні спадкового майна і документів.

Державна реєстрація актів цивільного стану

Реєстрація юридичних актів проводиться органами ДРАЦу в книгах спеціального зразка, які є єдиними доказами засвідчених у них фактів, а громадянам України про кожний факт реєстрації акта громадського стану органами ДРАЦу видаються відповідні свідоцтва (свідоцтво про народження, свідоцтво про одруження).

Органами державної реєстрації актів цивільного стану є:

1) центральний орган виконавчої влади у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;

2) відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції;

3) виконавчі органи сільських, селищних і міських (крім міст обласного значення) рад. Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» ст.4

Органи ДРАЦу також проводять державну реєстрацію актів цивільного стану громадян України, які проживають або тимчасово перебувають за кордоном, проводять дипломатичні представництва і консульські установи України.

Центральний орган виконавчої влади у сфері державної реєстрації актів цивільного стану:

1) утворює, реорганізує та ліквідує відділи державної реєстрації актів цивільного стану;

2) координує та контролює діяльність відділів державної реєстрації актів цивільного стану;

3) забезпечує створення, ведення та функціонування Державного реєстру актів цивільного стану громадян;

4) надає практичну і методичну допомогу консульським установам та дипломатичним представництвам України за кордоном щодо державної реєстрації актів цивільного стану;

5) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими актами законодавства у сфері державної реєстрації актів цивільного стану. Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» ст.5

Компетенція органів державної реєстрації актів цивільного стану

1. Відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.

2. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, смерті.

3. Дипломатичні представництва і консульські установи України проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті щодо громадян України, приймають і розглядають заяви про внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання.

Державна реєстрація зміни імені та розірвання шлюбу проводиться дипломатичними представництвами і консульськими установами України лише щодо громадян України, які постійно проживають за кордоном.

4. Органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.

5. Органи державної реєстрації актів цивільного стану повідомляють компетентні органи іноземних держав, з якими Україною укладено договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних і сімейних справах, про державну реєстрацію актів цивільного стану громадян таких держав, якщо правилами договорів передбачено надання зазначених відомостей. Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» ст.6


Подобные документы

  • Поняття системи правоохоронних органів. Місце правоохоронних органів у механізмі держави. Загальна характеристика діяльності правоохоронних органів - прокуратура; органи внутрішніх справ України; Державна податкова служба України.

    курсовая работа [26,7 K], добавлен 24.05.2005

  • Предмет і система дисципліни "Судові та правоохоронні органи України" та її зв’язок з іншими юридичними дисциплінами. Поняття, ознаки та напрямки правоохоронної діяльності в Україні. Загальні поняття про правоохоронні та правозахисні органи в Україні.

    реферат [25,8 K], добавлен 14.11.2010

  • Правоохоронна діяльність як владна державна діяльність, яка здійснюється спеціально уповноваженими державою органами на підставі закону. Історія правоохоронних органів України, поняття та зміст їх діяльності. Огляд правоохоронної системи України.

    реферат [29,9 K], добавлен 27.04.2016

  • Характеристика діяльності системи органів прокуратури України. Прокурорський нагляд за додержанням законів та його завдання. Правові основи діяльності, структура, функції органів прокуратури, правове становище їх посадових осіб та порядок фінансування.

    отчет по практике [56,2 K], добавлен 18.12.2011

  • Організація та державні завдання органів юстиції, суть процесу управління. Функції Міністерства юстиції України. Суб’єкти нормотворення та органи юстиції під час здійснення державної реєстрації нормативно-правових актів: розподіл завдань і функцій.

    реферат [28,9 K], добавлен 17.05.2010

  • Поняття, завдання та функції органів внутрішніх справ, їх загальна характеристика, головні права та обов'язки, значення в суспільстві. Система і структура ОВС. Повноваження міністра внутрішніх справ, діяльність міліції та органів досудового слідства.

    курсовая работа [34,4 K], добавлен 13.09.2010

  • Види правоохоронних відносин та специфіка їх суб’єктного складу. Види юридичних фактів і їхній вплив на динаміку правоохоронних відносин. Зміст понять "правова презумпція", "правова преюдиція" та "юридична фікція". Аспекти правоохоронної діяльності.

    курсовая работа [58,6 K], добавлен 15.10.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.