Взаємодія органів державної влади із судовими органами України

Основні форми взаємодії судових та правоохоронних органів. Суди як важлива гілка державної влади. Взаємодія Президента України та судової влади. Взаємодія судових органів з установами виконання покарань. Участь громадян в регулюванні суспільних відносин.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 08.11.2011
Размер файла 37,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність теми. Діяльність судових органів тісно пов'язана з роботою органів місцевого самоврядування та прокуратури. Відносини між цими органами характеризуються взаємозв'язком та взаємозалежністю: чим успішніше виконує свої функції один орган, тим успішнішою є діяльність інших. Суди, як особлива гілка державної влади, здійснюючи правосуддя, виконують перш за все охоронну функцію, захищаючи права конкретного індивіда чи колективу від державного свавілля в рамках законів. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Конституція закріпила універсальну юрисдикцію суду, зробивши предметом судового розгляду законність будь-яких актів і рішень органів публічної влади. При здійсненні правосуддя одним з основних принципів діяльності судів виступає принцип незалежності, тобто справа вирішується на основі закону, а також за внутрішнім переконанням. Водночас на органи законодавчої та виконавчої влади, органи місцевого самоврядування покладено низку завдань щодо сприяння судам у їх діяльності.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є розробка теоретичних і практичних положень, що визначають основи взаємовідносин між судовими органами і прокуратурою, органами місцевого самоврядування. Метою даної роботи також було визначення і пошук шляхів вдосконалення процесу взаємодії між ними.

Для реалізації поставленої мети були окреслені наступні завдання: обґрунтувати необхідність і визначити форми взаємодії судових органів з прокуратурою, державними органами і громадськими організаціями; аналіз інституту місцевого самоврядування в Україні; характеристика громадянина як учасника процесу взаємодії з органами місцевого самоврядування; аналіз нормативно-правового забезпечення діяльності судових органів, органів прокуратури, державних органів, органів місцевого самоврядування; аналіз форм участі громадян в процесі управління територіальним розвитком;вивчення закордонного досвіду взаємодії судових органів з прокуратурою, державними органами і громадськими організаціями.

Об'єктом дослідження виступає процес взаємодії судів з органами державної влади, прокуратурою і органами місцевого самоврядування.

Предметом дослідження є механізм взаємодії судів з органами державної влади, прокуратурою і органами місцевого самоврядування та шляхи його вдосконалення.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження у роботі використані загальнонаукові і спеціальні методи дослідження.

При вивченні процесів, пов'язаних із взаємовідносинами між судовими органами і органами державної влади, прокуратурою, органами місцевого самоврядування був використаний універсальний діалектичний метод, за допомогою якого питання теми були розглянуті в їх складності і суперечливості. Методом порівняльно-правового аналізу зіставляються найважливіші аспекти діяльності судів з органами державної влади, прокуратурою і органами місцевого самоврядування. Формально-юридичним методом проаналізовано зміст законодавчих та інших нормативно-правових актів про діяльність судів, органів державної влади, прокуратури і органів місцевого самоврядування.

Структура курсової роботи складається з вступу, трьох взаємопов'язаних розділів, два з яких поділяються на відповідні підрозділи, висновків та списку використаної літератури.

1. ВЗАЄМОДІЯ СУДОВИХ І ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ УКРАЇНИ

Прокуратура - єдина централізована система органів, що від імені держави забезпечує верховенство закону, підтримку державного обвинувачення в суді, представництво інтересів громадян або держави у суді, а також нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно- розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство і нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Прокурори при здійсненні своїх повноважень є незалежними від органів державної влади і місцевого самоврядування, але це ніяк не виключає їх взаємодії. Зокрема, значні взаємозв'язки прокуратури з вищими органами державної влади виявляються в установчій сфері. Адже Генеральний прокурор України призначається Президентом України за погодженням з Верховною Радою України, а звільняється з посади - самостійно Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокурору, який тягне його відставку. Водночас, порушення кримінальної справи відносно народних депутатів здійснюється Генеральним прокурором, що вносить у Верховну Раду України подання про зняття депутатської недоторканності. Для проведення розслідування у справі про усунення Президента України в порядку імпічменту Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включається спеціальний прокурор.

Прокуратура, як і інші державні органи, фінансується за рахунок Державного бюджету, що розробляється Кабінетом Міністрів і затверджується Верховною Радою України. Схеми посадових окладів керівних працівників і службовців органів прокуратури затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Законодавством передбачено й широкий перелік форм участі прокурорів в організаційних заходах органів публічної влади. Так, Генеральний прокурор може брати участь у засіданнях Верховної Ради і Кабінету Міністрів України, а прокурори нижчого рівня можуть виступати з доповідями про стан дотримання законності на відповідній території на сесіях місцевих рад, апаратних нарадах у місцевих державних адміністраціях. Прокурори узагальнюють факти порушення законності й можуть вносити подання про усунення їх причин в органи державної влади, місцеві ради та їх виконкоми. Прокурори можуть бути присутніми на засіданнях постійних комісій місцевих рад, на громадських засадах брати участь у роботі підкомісій і робочих груп у якості експертів, у роботі постійних комісій із законності й охорони громадського порядку.

Координаційна діяльність правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю повинна здійснюватись у суворій відповідності до основних правил цієї діяльності або принципів діяльності, що дозволяє підняти її ефективність". Проблема принципів координаційної діяльності не отримала чіткого визначення. Підтримуючи думку, що під принципами координації слід розуміти загальні керівні положення або засади, що визначають повноваження суб'єктів координації, уважаємо, що це й правові засоби та гарантії її здійснення. Слід відмітити як позитивний факт, що останнім часом у нормативних документах знайшли закріплення принципи координації, які названі основними засадами. Вони є загальними керівними положеннями координації діяльності право-охоронних органів у боротьбі зі злочинністю.

Наказ Генерального прокурора України № 2 від 21.02.2000 р. «Про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю». - "Збірник нормативних актів "Прокуратура в Україні". - К.: Юрінком Інтер. - 2010.

Для досягнення мети координації необхідно здійснювати взаємодію з судами. У "Положенні про координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю" визначено вимоги щодо взаємодії правоохоронних і судових органів". Ці вимоги пов'язані з тим, що судові органи згідно зі ст. 129 Конституції України діють незалежно, підкоряються тільки закону. У зв'язку з цим вирішувати питання взаємодії правоохоронних органів необхідно з урахуванням указаних конституційних вимог. Водночас зрозуміло, що ефективна координація правоохоронних органів неможлива без взаємодії з судами. Об'єктивна необхідність взаємодії правоохоронних органів і суду визначається вимогами ст. 2 КПК України, яка регламентує завдання кримінального судочинства. Констатуючи той факт, що носій судової влади - суд - не можна рівняти з іншими правоохоронними органами, діяльність яких у боротьбі зі злочинністю координується прокуратурою, слід урахувати, що суди, здійснюючи правосудця, також проводять профілактику правопорушень.

Досить звернути увагу на вимоги ст. 23 КПК України, які стосуються суду: "При провадженні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані виявити причину злочину", а суд зобов'язаний відповідним чином реагувати на ці обставини. Так, ст. 23-2 КПК України проголошує: "Суд при наявності на те підстав вносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або службових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини й умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів."

Таким чином, суди, врівень з іншими правоохоронними органами, при здійсненні правосудця займаються профілактикою злочинності. Реформа судової системи - це насамперед втілення конституційних основ судочинства, що підвищують рівень судового захисту прав, свобод громадян, і профілактична діяльність судів при здійсненні судочинства набуває особливої ваги. Суди від імені держави приймають рішення стосовно службових осіб, у тому числі й щодо усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів.

Отже, об'єднання зусиль державних органів з метою удосконалення системи соціальної профілактики злочинності потребує взаємодії між судовими та правоохоронними органами в цій сфері.

Основними формами взаємодії судових та правоохоронних органів щодо удосконалення системи соціальної профілактики злочинності є проведення спільного аналізу стану розслідування кримінальних справ та їх розгляду в суді, а також спільних навчально-методичних семінарів з питань одноманітного застосування законодавства у правоохоронній та судовій діяльності тощо.

2. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ІЗ СУДОВИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ

2.1 Взаємовідносини органів публічної влади із судовими органами

Суди, як особлива гілка державної влади, здійснюючи правосуддя, виконують перш за все охоронну функцію, захищаючи права конкретного індивіда чи колективу від державного свавілля в рамках законів. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Конституція закріпила універсальну юрисдикцію суду, зробивши предметом судового розгляду законність будь-яких актів і рішень органів публічної влади. При здійсненні правосуддя одним з основних принципів діяльності судів виступає принцип незалежності, тобто справа вирішується на основі закону, а також за внутрішнім переконанням. Вплив на суддів у будь-якій формі заборонений. Водночас на органи законодавчої та виконавчої влади, органи місцевого самоврядування покладено низку завдань щодо сприяння судам у їх діяльності.

Верховна Рада України здійснює вплив на судову систему в межах виконання законодавчої та установчої функцій. Зокрема, парламент здійснює законодавче визначення судоустрою, судочинства, статусу суддів, засад судової експертизи. У свою чергу, Конституційний Суд України дає висновки про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України.

Крім того, Верховна Рада України призначає третину складу Конституційного Суду України і трьох членів у Вищу раду юстиції, обирає суддів безстроково, а також звільняє з посад тих суддів, яких вона обирала або призначала у випадках, передбачених ч.5 ст.126 Конституції України. Судді є недоторканними, вони не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без згоди Верховної Ради України. Арешт або затримка судді до винесення обвинувального вироку можливі також лише за згодою парламенту. Фінансування судових органів здійснюється в межах, установлених Верховною Радою України за рахунок коштів Державного бюджету.

Народні депутати України мають право подачі депутатських запитів і звернень до судів, але за рішенням Конституційного Суду України від 19 травня 1999 р. вони можуть звертатися тільки до керівників судових органів, причому лише з питань, не пов'язаних з конкретними судовими справами.

Взаємодія судових органів із Президентом України є багатогранною і обумовлена широтою предметної підвідомчості глави держави. Зокрема, Президент України створює суди, призначає третину складу Конституційного Суду і трьох членів до Вищої ради юстиції. Він також здійснює перше призначення судів на 5 років і звільняє з посад суддів, що призначав, у випадках, передбачених ч.5 ст.126 Конституції.

Численними є точки взаємодії Президента України з Конституційним Судом України у сфері забезпечення конституційної законності. Так, за зверненнями не менше ніж 45 народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституційний Суд України вирішує питання про конституційність актів Президента України. По зверненнях Президента України Конституційний Суд України дає офіційне тлумачення Конституції й законів України, а також висновки про відповідність положенням Конституції України діючих міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для ратифікації. Законопроект про внесення змін до Конституції України, що ініціюється Президентом України, розглядається Верховною Радою України лише за наявності висновку Конституційного Суду щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 і 158 Конституції.

Значною є роль судових органів у випадках дострокового припинення повноважень глави держави. Конституційний Суд України перевіряє справу про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту і дає висновок про дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, а Верховний Суд України дає висновок про те, що діяння, у яких обвинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я повинна бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від її конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України.

Взаємодія судових органів з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування полягає, у першу чергу, в організаційному забезпеченні діяльності судів (матеріально-технічне, кадрове, інформаційно-правове забезпечення, забезпечення виконання судових актів), що здійснюється Міністерством юстиції України, Міністерством юстиції Автономної Республіки Крим і управліннями юстиції на місцях . Крім того, при здійсненні правосуддя з кримінальних справ суди функціонально взаємодіють з органами дізнання та попереднього слідства, що діють в органах внутрішніх справ, а також з Департаментом виконання покарань, створеним у складі Міністерства юстиції України.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо забезпечення належних умов діяльності суддів та функціонування судів» від 15 грудня 1999 р.№ 1564/99 Кабінету Міністрів України доручено здійснити низку заходів, спрямованих на створення належних умов для функціонування судів, забезпечення особистої захищеності суддів під час виконання ними посадових обов'язків. Зазначеним актом передбачено, зокрема, утворення у складі головних управлінь Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим та місті Києві та у складі управлінь Міністерства внутрішніх справ України в областях і місті Севастополі відповідних спеціальних підрозділів міліції для гарантування безпеки працівників суду. Використання цих підрозділів не за призначенням заборонене. На Кабінет Міністрів України покладено також завдання забезпечити фінансування в повному обсязі видатків, передбачених Державним бюджетом України на утримання судів усіх рівнів.

На Міністерство внутрішніх справ України покладено функції забезпечення належної охорони приміщень судів і громадського порядку під час здійснення правосуддя, здійснення спеціальних заходів щодо гарантування особистої безпеки суддів та членів їх сімей, а також охорони майна, що їм належить (у тому числі шляхом видачі суддям зброї та інших засобів індивідуального захисту, встановлення сучасних засобів охоронної сигналізації у приміщеннях, в яких проживають судді та їх сім'ї).

Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручено вишукати можливості для забезпечення суддів, які потребують поліпшення житлових умов, благоустроєним житлом у вигляді окремих квартир або будинків, а також вирішити питання про виділення під час виконання бюджету

Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів коштів на матеріально-технічне забезпечення судів.

Сприяння суддям у вирішенні житлових проблем, забезпеченні транспортом і зв'язком покладено на виконавчі органи місцевих рад. Службові приміщення передаються судам згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 р.№197. Згідно з названим Положенням, службові приміщення передаються на баланс судів безоплатно.

2.2 Взаємодія Президента України га судової влади

Головний момент взаємодії Президента України та судової влади прописаний в ст. 106 Конституції України, за якою Президент України призначає на посади та звільняє з посад третину складу Конституційного Суду України та утворює суди у визначеному законом порядку".

Організовуючи роботу та взаємовідносини з Конституційним Судом України, Президент України має свого Постійного представника у Конституційному Суді України. Положення про такого Постійного представника затверджено Указом Президента України від 22 травня 1998 р. № 504/98.

Постійний представник Президента України у Конституційному Суді України (далі - Постійний представник) є посадовою особою, уповноваженою Президентом України представляти Президента України у Конституційному Суді України як суб'єкта права на конституційне подання з питань прийняття рішень та дачі висновків Конституційним Судом України. У своїй діяльності він керується Конституцією та законами України, указами і розпорядженнями Президента України, актами Кабінету Міністрів України та Положенням про Постійного представника. Він бере участь у підготовці та провадженні у справах у Конституційному Суді України без додаткового спеціального рішення Президента України. У разі потреби Постійний представник може представляти подання Президента України до Конституційного Суду України разом з іншими особами, призначеними Президентом України.

Постійного представника призначає на посаду і звільняє з Посади Президент України. Він підпорядковується Президентові України. Його посада за своїм статусом прирівнюється до посади заступника ГлавиАдміністрації Президента України. Він повинен мати вищу юридичну освіту, володіти державною мовою.

Постійний представник:

бере участь у підготовці проектів конституційних подань Президента України до Конституційного Суду України і представляє їх Президентові України;

здійснює як представник суб'єкта права на конституційне подання усі дії, передбачені Законом України "Про Конституційний Суд України", Регламентом Конституційного Суду України і пов'язані з підготовкою та конституційним провадженням у справах;

вносить за дорученням Президента України зміни або уточнення до конституційних подань, внесених до Конституційного Суду України, а також до тих подань, що перебувають у конституційному провадженні;

координує діяльність інших представників Президента України, призначених для участі у підготовці, конституційному провадженні у конкретно визначених справах;

інформує Президента України про хід та результати розгляду справ у Конституційному Суді України.

Постійний представник для здійснення своїх повноважень має право:

а) брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, утворених ними комісій, робочих груп під час підготовки пропозицій про необхідність внесення Президентом України до Конституційного Суду України конституційних подань;

б) запитувати необхідні висновки, матеріали, відомості від центральних органів виконавчої влади, їх посадових осіб;

в) взаємодіяти у встановленому порядку з консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами Президента України, органами та апаратом Верховної Ради України, судами, органами прокуратури, органами Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями;

г) утворювати експертні та робочі групи з окремих питань своєї діяльності, залучати науковців, спеціалістів, експертів для проведення відповідних досліджень, вносити пропозиції щодо залучення експертів на платній основі;

д) вносити керівництву Адміністрації Президента України пропозиції щодо виконання рішень, додержання висновків Конституційного Суду України;

е) у встановленому порядку користуватися інформаційними банками даних Адміністрації Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Організаційне забезпечення діяльності Постійного представника здійснює його апарат, який є структурним підрозділом Адміністрації Президента України.

Керівника апарату за поданням Постійного представника призначає на посаду і звільняє з посади Глава Адміністрації Президента України.

Структуру і штатну чисельність апарату Постійного представника затверджує Глава Адміністрації Президента України. Працівників апарату Постійного представника за нього поданням призначає на посади і звільняє з посад Глава Адміністрації Президента України.

Місцезнаходження і статус суду визначаються з урахуванням принципів територіальності (адміністративно-територіального устрою) та спеціалізації.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної цим законом системи судів, а також інші підстави, передбачені законом.

2.3 Взаємодія судових органів з установами виконання покарань

Діяльність установ виконання покарання щодо виправлення засуджених тісно пов'язана з діяльністю судів. Суд визначає вид і розмір покарання, що підлягає відбуванню винним у вчиненні злочину, визначає вигляд позбавлення волі (тюремне ув'язнення або позбавлення волі у виправно-трудовій чи виховно-трудовій колонії певного режиму). Від справедливості і доцільності визначеного покарання залежить ефективність його виправного впливу.

Лише суд може змінити вирок у процесі його виконання: перевести засудженого з тюрми до колонії, з колонії загального, посиленого і строгого режимів - в колонію-поселення, умовно-достроково звільнити від відбування покарання, замінити невідбуту частину покарання більш м'яким покаранням. Суд вирішує питання переведення з колонії, заміни виправних робіт позбавленням волі.

На суд покладається обов'язок контролю за виконанням вироків. Адміністрація місця позбавлення волі повинна сповіщати суд про місце відбування покарання засудженим (ст. 404 КГІК України). З цього положення закону випливає, що всі наступні переміщування засудженого (переведення з колонії до тюрми, умовно-дострокове звільнення і т. ін.) мають бути відомі суду, що виніс вирок.

У процесі виконання покарання адміністрації УВП можуть бути відомі обставини, що потребують перегляду вироку. У таких випадках адміністрація зобов'язана довести зазначені обставини до відомості службових осіб, від яких залежить винесення протесту в порядку нагляду.

Контроль суду за виконанням вироків і взаємодія судів з органами, виконуючими покарання, забезпечує ефективне виконання вироку, сприяє досягненню мети виправлення засуджених, загального і спеціального запобігання. Форми взаємодії судів та установ виконання покарання постійно розвиваються. Останніми роками поширюється така форма взаємодії цих органів, як участь судів в опрацюванні заходів щодо поліпшення виховної роботи з засудженими і закріплення результатів виправлення відносно до звільнених від покарання. Ця форма закріплена в багатьох постановах вищих судових органів, в яких підкреслюється необхідність рекомендувати судам, на території яких є установи виконання покарання, підтримувати постійний зв'язок з адміністрацією УВІ! і спостережними комісіями та службами по справах неповнолітніх; брати участь в опрацюванні заходів щодо поліпшення виховної роботи в УВП.

3. СУТНІСТЬ ТА РОЛЬ ОРГАНІВ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В РЕГУЛЮВАННІ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН

3.1 Взаємодія органів місцевого самоврядування з судовими органами, участь громадян в регулюванні суспільних відносин

судовий правоохоронний орган покарання

Взаємодія судових органів з органами виконавчої влади й органами місцевого самоврядування полягає, у першу чергу, в організаційному забезпеченні діяльності судів (матеріально-технічне, кадрове, інформаційно-правове забезпечення, забезпечення виконання судових актів), що здійснюється Міністерством юстиції України, Міністерством юстиції Автономної Республіки Крим і управліннями юстиції на місцях.

Сприяння суддям у вирішенні житлових проблем, забезпеченні транспортом і зв'язком покладено на виконавчі органи місцевих рад. Службові приміщення передаються судам згідно з Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 р.№197. Згідно з названим Положенням, службові приміщення передаються на баланс судів безоплатно. Передані службові приміщення закріплюються за судами і належать їм на праві оперативного управління. Судам передаються:

службові приміщення, які перебувають у загальнодержавній власності, - міністерствами та іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами державної виконавчої влади, які здійснюють функції з управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності;

службові приміщення, які перебувають у власності Автономної Республіки Крим, - Верховною Радою Автономної Республіки Крим;

службові приміщення, які перебувають у власності адміністративно- територіальних одиниць, - обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, селищними, міськими радами.Службові приміщення недержавної форми власності судам передаються урядом Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями після їх викупу за рахунок державного бюджету в разі неможливості передати судам інші службові приміщення.

Передача службових приміщень на баланс судів після прийняття відповідного рішення проводиться комісією з питань приймання-передачі службових приміщень судів, яка утворюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. Ця комісія визначає технічний стан службового приміщення та об'єктів комунального призначення, що його обслуговують.

Якщо службове приміщення суду та об'єкти комунального призначення, які його обслуговують, відповідно до висновків комісії визнані такими, що потребують ремонту, орган, який утворив комісію, приймає рішення про джерела фінансування і терміни виконання ремонтних робіт, у тому числі з залученням в установленому порядку коштів підприємства, установи, організації, на балансі яких перебуває службове приміщення. Ремонт проводиться до завершення передачі службового приміщення на баланс суду.

Передача службового приміщення суду здійснюється разом з відповідною технічною документацією на нього (інвентарна справа, акт прийняття в експлуатацію, плани зовнішніх мереж та ін.), а також документами, що встановлюють право на нього.

Розрахунки витрат на утримання службових приміщень судів узагальнюються і враховуються під час формування державного бюджету на наступний рік.

Демократія відрізняється від інших політичних систем саме рівнем участі громадян в процесі управління, що не закінчується кабіною для голосування, а проявляється у щоденній діяльності. Розглянемо рівень місцевого самоврядування, адже поглиблення співпраці громадських організацій і органів міської виконавчої влади в обговоренні проектів рішень є важливим чинником формування громадянського суспільства та соціально- економічного розвитку регіонів України. Говорячи про українські реалії, експерти зазначають, що за два останні роки співробітництво між державним та громадським сектором, зокрема, з питань спільного формування та розвитку державної політики на місцевому рівні, дещо активізувалося . І загалом, громадські організації можуть справляти вплив на формування та розвиток державної політики передусім на місцевому рівні, на національному ж основними гравцями залишаються впливові політичні та бізнесові структури.

Це є резутьтатом недостатної розвиненості третього сектору (зокрема, для українського третього сектору на даному етапі характерна відсутність інтеграційних структур національного рівня, спроможних забезпечити суттєвий вплив на державну політику, недостатній обсяг відповідного досвіду конструювання міжсекторальних партнерств, проблеми відкритості громадських організацій, що відображають їх певну незахищеність від втручання ззовні), щоб бути значним авторитетом в очах представників державної влади та громадськості загалом. Важливим є недостатній рівень довіри громадян до громадських організації, що, у свою чергу, пов'язано із нерозвиненістю третього сектору в Україні, та досі невисоким рівнем громадянської свідомості українців, що звикли вбачати державу єдиним реальним і можливим захисником своїх інтересів, низьким рівнем знань про роль і значення громадських організацій.

Зрозуміло, що принцип поширення влади органів місцевого самоврядування - територіальний. І місцева влада має певні завдання перед громадянами:, серед яких і гарантування та створення можливості доступу до послуг, які відповідають на потреби даної спільноти шляхом: забезпечення реалізації основних послуг, розвитку методів реалізації послуг та пошуку інформації про нові потреби, забезпечення безвідмовності діяльності системи надавання послуг. Певна традиція самоврядування, зрештою правно обґрунтована, вказує на головні сфери, у яких локальна влада повинна реалізовувати завдання перед громадянами: утримання на відповідному рівні умов життя мешканців, розвитку громадської культурної діяльності на користь громадян та забезпечення громадського порядку. Одним із завдань громадських організацій, поряд із їх основною діяльністю є моніторинг, контроль за державними службами, які реалізують визначені завдання у різних сферах політичного-та суспільно-економічного життя.

Передумови для поглиблення та розвитку такої співпраці, передусім на місцевому рівні, в Україні є, зазначають експерти, і вони пов'язані із тим, що у нас надзвичайно великі повноваження органів місцевого самоврядування, особливо у соціальній сфері, не мають достатнього фінансового забезпечення та достатньої кількості кваліфікованих працівників відповідних місцевих служб, приватизація об'єктів медицини, освіти та культури законодавчо заборонена, а надання платних послуг у комунальних закладах конституційно обмежена, хоча це не звільняє місцеву владу від зобов'язань перед громадою у забезпеченні відповідними медичними, освітніми та культурними послугами, незадовільний рівень життя населення далеко не найкраще тло для діяльності будь-якої влади !\ Також важливою передумовою поглиблення співпраці є прийняття нового бюджетного кодексу, згідно з яким фінансування органів районного самоврядування

Гірняк М. Європейська Хартія місцевого самоврядування в правовому полі України: Аналіз ситуації// Людина і політика. - 2001. №3.здійснюватиметься без посередництва обласних органів місцевого самоврядування.

Громадські організації є серйозним партнером у визначенні стратегій локального розвитку, зокрема розвитку міст, районів тощо. Кожне місто, район повинні мати стратегічний план розвиту, що враховував би інтереси членів громади. Залучення громадських організацій є надзвичайно важливим як на етапі стратегічного планування, так і в процесі реалізації вироблених програм, адже для того щоб певна програма чи проект були адекватної до реальної ситуації, слід врахувати інтереси представників усіх сегментів громади та забезпечити механізми участі громадян в їх обговоренні, реалізації га моніторингу за виконанням. Щоб стати дієвим механізмом використання позитивною потенціалу економічної та політичної активності в місті, зазначає Соскін, стратегічний план його розвитку повинен складатися з таких пріоритетних програм: розбудова інфраструктури міста, зайнятості населення, поліпшення рівня комунальних послуг, стимулювання ділової активності, містобудування, раціонального та ефективного використання землі, кадрового забезпечення (підготовки та перепідготовки кадрів) та ін. Зрозуміло, що подібні програми повинні бути розроблені в результаті тісної взаємодії та конструктивного діалогу всіх секторів.

Аналізуючи досвід співпраці органів місцевої влади та неурядових організацій, дослідники виділяють такі організаційні форми співпраці (під поняттям форма співпраці розуміються підрозділи чи окремі працівники органів, на яких покладено обов'язки взаємодії з організаціями третього сектора; різноманітні ради, комітети та ін., учасниками яких є представники двох зазначених сторін, що можуть бути використанні на рівні місцевого самоврядування):

1. "Галузеві" підрозділи, що здійснюючи підготовку та реалізацію програм, проектів та заходів в профільних сферах (соціальний захист населення, освіта, культура тощо), мають взаємодіяти із громадськими організаціями, що працюють у відповідному напрямі, розглядати питання розміщення серед них соціального замовлення. Має сенс, зазначають дослідники, передбачити, прописати обов'язки щодо такої взаємодії в документах, які регламентують діяльність галузевих підрозділів органів державної влади та місцевого самоуправління.

Спеціально орієнтовані на громадські організації підрозділи державних та муніципальних органів. Основним завданням яких є налагодження конструктивної співпраці органів державної влади та місцевого самоуправління з неурядовими організаціями. Такі підрозділи можуть стати лобістами інтересів третього сектора, ініціюючи підготовку та прийняття спеціальних законодавчих та нормативних актів (наприклад, законів про благодійну діяльність у відповідному регіоні, соціальне замовлення), відстоюючи інтереси незалежних некомерційних організацій під час вирішення питань оподаткування, розробки й реалізації державних та муніципальних програм, проектів і т.п.

Автори також зазначають, що склад та характер організаційних форм другого типу загалом залежать від кількості та різноманітності організацій третього сектора в регіоні, що визначається його масштабами та економічним потенціалом. Тобто із збільшенням кількості та різноманітності складу діючих та певній територія громадських організацій ускладнюються і організаційні форми їх взаємодії з відповідними державними та муніципальними органами.

В цілому, переваг для органів місцевого самоврядування залучення громадян багато, оскільки місцеве самоврядування зацікавлене отримати інформацію від громад-клієнті в, щоб надати бажані для них послуги на бажаному рівні. Справжнє залучення - це засіб, за допомогою якого можна не тільки почути думку громадян, а й надати їм можливість впливати на прийняття рішення. Залучення громадськості не гарантує, що будь-яке рішення буде прийняте в результаті консенсусу, але відкритість процесу прийняття рішень і можливість для громадян висловити свої думки та вплинути на результати додає легітимності прийнятим рішенням62 та позитивно впливає на розвиток громадянської свідомості. Розуміння, що місцева влада погоджується на пені компроміси, часто спричинює появу нових партнерських зв'язків та підвищує рівень самостійності - групи громадян часто починають самі працювати для вирішення своїх проблем.

Існує два рівні залучення громадськості до роботи органів місцевого самоврядування. Перший - налагодження ефективного механізму обміну інформацією між членами громади та органом місцевого самоврядування, і другий - залучення громадян до прийняття рішень та розв'язання проблем.

Перший рівень є потрібним, оскільки демократія неможлива без освіченого населення. Падання точної і вчасної інформації є важливим елементом демократичного суспільства. Перший крок до громадянської свідомості - адекватне і вчасне інформування населення, також орган місцевого самоврядування зацікавлений в отриманні інформації від громади про проблеми, які виникають, громадську думку, реакцію на політику та програми, впроваджувані органом місцевого самоуправління. Тому обраним урядовцям особливо необхідно поширювати інформацію про муніципальні послуги та збирати від громадян інформацію про проблеми та потреби громади. Для ширшого інформування і спілкування з громадянами місцеве самоврядування повинно користуватися перевагами усіх засобів масової комунікації. Подання інформації повинно бути ефективним і заохочувати громадян до активності. В багатьох країнах Східної Європи незалежні ЗМІ вкрай важливі для інформування громадян про діяльність місцевого самоврядування. Зокрема брифінги та прес-конференції використовуються для роз'яснення ЗМІ певні конкретні питання, що стосуються місцевого самоврядування. Інший спосіб інформування громадян - організація виставки в громадському місці або центру інформування громадян. Також досить дієвим є розміщення газетних статей, газетні реклами та вкладки та надсилання поштою певної інформації. Тепер розглянемо зворотній процес - отримання інформації від громадян. Часто основою залучення громадськості вважають засідання громадських комітетів і громадські слухання, але вони не можуть виступати в ролі єдиного механізму участі громадян, оскільки такі засідання та слухання як правило відвідує невелика кількість людей, і без інших механізмів забезпечення участі громадян неможливо встановити, виразниками якої точки зору є присутні на засіданні: точки зору цілої громади чи певної активної меншості. До того ж формат засідання, куди залучено велику кількість людей, що є виразниками різних поглядів на проблему, дозволяє проаналізувати стан справ, сформувати адекватне уявлення того, що відбувається, окреслити проблемні області, але не зовсім підходить для розв'язання проблеми, визначення завдань, планування конкретних практичних кроків. Тому на доповнення до згаданих засідань, призначених для цілої громади, місцева влада може провести низку зустрічей із невеликими групами громадян. На таких заходах може одержати слово більша кількість людей. Важливо також, аби громадяни знали, що робитимуть з тією інформацією, яку вони надали. Посадовці органів влади мають своєчасно звертатися до громадян із повідомленнями, що саме було почуто від громадян, якою буде реакція на почуте і який результат воно дасть у роботі над певним питанням - адже основним мотивом, який спонукає громадян до участі, є сподівання вплинути на результат. Для визначення ступеню адекватності думки, висловленої під час громадського слухання реальній позиції громадян (адже жодні засідання не залучать усіх громадян до обговорення) можуть застосовуватися така форма збору інформації як письмова анкета, розіслана усім членам даної громади, чи опитування громадської думки, здійсненні за довільною вибіркою опитуваних. Щоправда, анкетування та опитування громадської думки - знаряддя не універсальні і можуть бути використані швидше для збору кількісних, а не якісних даних.Другий рівень залучення - залучення громадян до прийняття рішень та розв'язання проблем. Одним із поширених методів такого залучення є робота через консультативні ради чи цільові групи. Консультативні ради - нове явище для країн Східної Свропи. Вони знайшли широке застосування у Словаччині та Польщі - особливо в роботі над питаннями, що пов'язані з економічним розвитком. В Угорщині перша консультативна рада створена в 1997 році з метою пошуку місця для муніципального звалища відходів. Громадським консультативним групам може бути доручено виконання багатьох завдань: вести аналіз комплексних заходів та їхнього виконання (таких, приміром, як бюджетна робота) і давати рекомендації місцевій раді, допомагати в інформуванні громади про нову послугу або зміну тієї, що вже існує, вести аналіз планів розвитку чи допомагати у планування економічного розвитку - а завдяки, і першому, й другому забезпечувати відповідність планів прагненням громадян. Громадським групам під силу й вироблення пропозицій щодо того, як треба надавати нову послугу чи як побудувати новий нормотворчий документ. Цільова група - окремий різновид консультативної групи. Здебільшого консультативні групи створюються на весь час, упродовж якого йтиме процес вироблення рішення. А цільова група зазвичай виконує своє конкретне завдання й після цього перестає існувати. Завдяки консультативним та цільовим громадським групам можна віднаходити новаторські й практичні рішення з багатьох питань життя громади - ці групи є цінними помічниками органів місцевого самоврядування. Дієві консультативні ради формуються з громадян - виразників широкого спектру позицій та представників різних прошарків населення. Подібно до консультативних рад, цільові групи можуть скликатися для збирання більшої кількості інформації з того чи іншого питання або детальнішого вивчення певної проблеми. Для формування особового складу цільових груп може бути максимально застосовано принцип довільного добору кандидатів з-поміж представників кожного суспільного прошарку - це дає змогу уявити точки зору всіх таких прошарків, або інший підхід - членами цільової групи стають ті громадяни, що, як вважається, здатні найкраще зрозуміти суть рішення, чи громадяни, на яких це рішення найбільше позначиться. Основне, в чому полягає цінність цільової групи - не в можливості встановлювати, яка кількість людей дотримується тієї чи іншої думки, а в можливості передбачати емоційну реакцію. Окрім усього, цільові групи можуть бути знаряддям, використовуваним для виконання якогось специфічного завдання, як-от класифікація проблеми громади за рівнем їхньої пріоритетності чи оцінка альтернативних варіантів розміщення громадських споруд.

3.2 Взаємодія судів, ЗМІ та громадських організацій

Суспільство постійно вимагає об'єктивної та достовірної інформації. ЗМІ повинні надавати таку інформацію, при тому, що суд свою діяльність організовує так, щоб кожен громадян мав уявлення про те, як саме проходять судові процеси. Суспільство має бути проінформоване про проблеми, з якими стикається судова система в Україні, потрібна ефективна співпраця між судами, ЗМІ та громадськістю, щоб уникнути тих конфліктних ситуацій, які виникають у судах сьогодні. Ми повинні не тільки судити, а й роз'яснювати людям, що таке право. Отже, інколи трапляються непорозуміння, коли журналісти намагаються потрапити на судове засідання, і це призводить до нарікань на суддів. Такі ситуації виникають через юридичну неграмотність представників ЗМІ, адже у чинному законодавстві чітко визначені умови висвітлення судового процесу і правила застосування аудіо - та відео пристроїв у залі судового засідання. У судах багатьох країн працюють прес-секретарі, які під час та після судового засідання спілкуються з представниками ЗМІ й визначають ті напрямки, які бажано і необхідно висвітлити, і при цьому не зачіпаються інтереси інших осіб.

Основні законодавчі акти, що регулюють діяльність засобів масової інформації (ЗМІ) в Україні: Закони України «Про інформацію» (1992), «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» (1992), «Про телебачення та радіомовлення» (1993), «Про авторське право і суміжні права» (в новій редакції від 16.09.2001), «Про державну таємницю» (1994), «Про інформаційні агентства» (1995), «Про рекламу» (1996), «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоуправління в Україні засобами масової інформації» (1997(, «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (1997), окремі правові норми щодо ЗМІ містять Цивільний та Кримінальний кодекси, а також Конституція України та Свропейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, що була ратифікована Україною і набула чинності для неї. 11 вересня 1997 року , ратифікувавши 11

Протокол до Конвенції, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини та взяла на себе зобов'язання захищати права, встановлені Конвенцією, в тому числі право на свободу вираження поглядів та свободу інформації. Згідно ст. 12 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» - Висвітлення діяльності судів загальної юрисдикції України та Конституційного Суду України здійснюється аудіовізуальними засобами масової інформації на засадах укладених між ними угод та з урахуванням специфіки роботи цих судів". Ст. 1 вказаного Закону України визначає такі терміни як: висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні, державне замовлення на висвітлення діяльності органів державної влади, засіб масової інформації органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, офіційні друковані видання органів державної влади, інформаційні служби, офіційна інформація. Ст. 24 Закону України вказує, що особи, винні в порушенні законодавства України про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації, несуть дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України.

Наразі, питання взаємовідносин судів та засобів масової інформації про діяльність судів, про конкретні резонансні справи, про прийняті рішення, тощо породжують непорозуміння в суспільстві та призводять до загострення взаємовідносин, тому було розроблено й обговорено Положення про взаємодію судів із засобами масової інформації та журналістами, а також посадову інструкцію спеціаліста суду із зв'язками з громадськістю.

Радою суддів України, на засіданні у жовтні 2009 року, прийнято рішення щодо подальшого обговорення та залучення якнайширшого кола громадськості до розгляду Посадової інструкції спеціаліста суду із зв'язків з громадськістю та Положення про взаємодію судів із засобами масової інформації та журналістами.

Положення визначає особливості взаємодії суду з засобами масової інформації та журналістами, розроблено на підставі законодавства України з повагою до свободи слова журналістів та редакційної свободи ЗМІ, з урахуванням права громадян отримувати інформацію із зали суду, особливостей роботи медіа при висвітленні судових справ та з огляду на важливість авторитету і неупередженості суду в демократичній державі.

Посадова інструкція спеціаліста суду із зв'язків з громадськістю встановлює єдині засади діяльності, обсяг посадових обов'язків та основні вимоги щодо їх виконання, права та відповідальність особи, яка обіймає посаду спеціаліста суду із зв'язків з громадськістю, його кваліфікаційні вимоги.

Висновки

Конституційний Суд повинен забезпечувати реалізацію принципу верховенства права, ефективне функціонування всієї судової системи через здійснення якісного правозастосування. В даному аспекті набуває актуальності проблема якісного нормотворення з боку законодавчої гілки влади. Адже єдиним органом законотворчої діяльності в Україні, який здійснює правовизначальний вплив не тільки на функціонування Конституційного Суду, але і всієї системи управління в цілому є український парламент, який в першу чергу, має бути зацікавлений у створенні повноцінної системи законодавства, усунення суперечностей та колізій у правовому регулюванні суспільних відносин, проведенні реформування системи судів, починаючи насамперед з Конституційного Суду. Безперечно, чинна Конституція потребує доопрацювання, і насамперед в тих положеннях, які визначають засади взаємодії гілок влади.

Крім того, одним з важливих моментів є надання права законодавчої ініціативи судовій гілці влади, на що вона логічно має претендувати як одна з незалежних інститутів. І суб'єктом законодавчої ініціативи, окрім народних депутатів, Кабінету Міністрів та Президента має стати і Конституційний Суд України з метою утримання повноцінного балансу та ефективної взаємодії трьох гілок влади.

Гарантоване ст. 143 Конституції України право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Ст. З Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні незалежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками.

Останнім часом все більше уваги вітчизняних науковців в галузі державного управління прикуто не тільки до проблем формування громадянського суспільства, а й до проблеми ефективного розподілу повноважень між органами місцевого самоврядування і органами державної влади на місцевому рівні. Все це породжує ситуацію, коли йде постійне протистояння між цими майже незалежними з точки зору природи владних повноважень структур. Саме без такого ефективного розподілу повноважень, який можливий за рахунок впровадження ключових європейських принципів в побудову архітектури органів влади - децентралізації та деконцентрації.

Зараз відбувається складний процес поступової децентралізації державної влади та розвитку громадянського суспільства, одне із найважливіших місць в якому належить третьому сектору, що поступово накопичує в собі ресурси, формує необхідні інфраструктури, набуває досвіду (випрацьовує і вдосконалює процедури та механізми роботи із громадськістю, самоорганізації та співпраці з державою на партнерських засадах відповідно до потреб та вимог суспільства).

Список використаної літератури

1. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (з наступними змінами). - К.: Велес, 2010. - 48 с.

2. Констигуция Автономной Респубтики Крьім от 21 октября 1998 года Затв. Законом України від 23 грудня 1998 року // Крьімские Известия, 1998 -27 октября.

3. Кримінально-процесуальний кодекс України. - X.: ТОВ «Одіссей». - 2010. - 232 с.


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.