Ліцензування і порядок обороту алкогольної продукції в Україні

3

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика ліцензування обігу алкогольної продукції в Україні

1.1 Поняття ліцензування алкогольної продукції як засіб державного регулювання

1.2 Тенденції розвитку законодавства в сфері ліцензування обігу алкогольної продукції

1.3 Поняття алкогольної продукції як об'єкта ліцензування

Висновки до 1 розділу

Розділ 2. Порядок видачі ліцензій щодо обігу алкогольної продукції

2.1 Особливості видачі ліцензії на право здійснення оптової торгівлі

2.2 Особливості видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі

Висновки до 2 розділу

Розділ 3. Державний контроль в сфері ліцензування обігу алкогольної продукції

3.1 Поняття та статус органів державного контролю в сфері ліцензування обігу алкогольної продукції

3.2 Порядок здійснення контролю в сфері ліцензування обігу алкогольної продукції

3.3 Відповідальність за порушення законодавства в сфері ліцензування обігу алкогольної продукції

Висновки до 3 розділу

Висновок

Список літератури

Додатки

Вступ

Актуальність теми дослідження. Органи управління товариств з обмеженою відповідальністю є тими суб'єктами корпоративного управління, які виражають волю товариства як юридичної особи. Фактично товариство існує не саме по собі, а ним управляють певні суб'єкти, зокрема учасники товариства, загальні збори учасників, посадові особи товариства тощо. І від того наскільки законно, компетентно, добросовісно, сумлінно і злагоджено здійснюється управління в товаристві з обмеженою відповідальністю залежить успіх товариства як суб'єкта господарювання, а відтак і його учасників, працівників, держави та суспільства в цілому. Адже, як відомо, товариства з обмеженою відповідальністю є суб'єктами господарювання, які здійснюють господарську діяльність по виробництву та продажу товарів, виконанню робіт та надання послуг і, як суб'єкти господарювання, виконують роль як суб'єкта, що має за мету отримати прибуток у процесі своєї діяльності, так і суб'єкта, що є платником податків, зборів, інших обов'язкових платежів, сплачуючи які сприяє наповненню відповідними коштами державний та місцевий бюджети, а також державні цільові фонди соціального захисту населення.

Все вищесказане свідчить про те, що в тому разі, якщо існують прогалини та колізії в законодавстві, які регулюють різні питання, пов'язані зі створенням та функціонуванням органів управління товариств з обмеженою відповідальністю, вони можуть негативно вплинути на діяльність органів управління, а відтак і товариства в цілому. А на сьогоднішній день корпоративне законодавство України, яке регулює правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю, в тому числі і його органів управління, являє собою украй суперечливий конгломерат правових норм, які безсистемно розкидані по декільком основним джерелам, серед яких насамперед можна назвати Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України та Закон України «Про господарські товариства».

Отже, існує необхідність в тому, щоб узагальнити практику створення та функціонування органів управління товариств з обмеженою відповідальністю, виявити всі колізії, суперечності, прогалини та недоліки, які існують в законодавстві України, з метою розроблення пропозицій та рекомендацій по удосконаленню чинного законодавства України, яке регулює питання, пов'язані зі створенням та функціонуванням органів управління товариств з обмеженою відповідальністю. Крім того, слід підкреслити, що необхідною передумовою нормального функціонування товариств з обмеженою відповідальністю, в тому числі і його органів управління, є прийняття поряд із Законом України «Про акціонерні товариства» Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», проект якого, за даними Міністерства юстиції України, вже підготовлено і остаточна робота над яким буде завершена після набрання чинності Законом України «Про акціонерні товариства», тобто після 29 квітня 2009 р. Завданням такого закону має стати на основі досвіду функціонування товариств з обмеженою відповідальністю як в Україні, так і за кордоном, та на виконання Цивільного кодексу України розробити розумні та справедливі норми, які допомогли б удосконалити інститут товариств з обмеженою відповідальністю, зокрема й відносини, що виникають з приводу створення та функціонування органів управління таких товариств, та привести його у відповідність до тих фінансових, економічних та правових реалій, що нині існують, з урахуванням адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу.

Необхідною передумовою розвитку інституту органів управління товариств з обмеженою відповідальністю є вивчення законодавства іноземних держав, зокрема законодавства Російської Федерації та законодавства держав Європейського Союзу, а також проаналізувати практику його застосування.

Підґрунтям для подальшого дослідження проблем особливостей створення та функціонування органів управління товариств з обмеженою відповідальністю слугують праці українських та російських вчених-правників: Спасибо-Фатєєвої І., Кібенко О., Борисової В., Крупки Ю., Кравчука В., Нецької Л., Тенькова С., Вінник О., Тихомирова М., Могилевського С., Гука А., Яценка І., Хєди С., Зорич Г., Володіна В., Сєрової І., Гончаренко Н., Пархоменко О., Овсія Д., Смітюха А., Лукач І. та ін.

Мета та головні напрями дослідження. Автор магістерської роботи ставив за мету на основі практичної діяльності органів управління товариств з обмеженою відповідальністю в Україні, порівняльно-правового аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства прийти до висновків теоретичного характеру та розробити рекомендації щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері правового регулювання органів управління товариств з обмеженою відповідальністю.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати такі завдання:

– дати правову характеристику органам управління товариств з обмеженою відповідальністю;

– дослідити правові проблеми особливостей їх створення та функціонування;

– вивчити досвід інших держав, зокрема Російської Федерації та держав Європейського Союзу, щодо правового регулювання органів управління товариств з обмеженою відповідальністю;

– виявити недоліки, суперечності, прогалини, колізії в законодавстві України, які стосуються правового статусу органів управління товариств з обмеженою відповідальністю;

– окреслити нові тенденції правового регулювання відносин, пов'язаних зі створенням та функціонуванням органів управління товариств з обмеженою відповідальністю.

Об'єктом дослідження є правовідносини щодо порядку формування та діяльності органів управління товариств з обмеженою відповідальністю.

Предметом дослідження в роботі виступає законодавство України та практика його застосування, що регулює порядок створення, склад та компетенцію органів управління товариств з обмеженою відповідальністю, наукові роботи щодо правового статусу органів управління товариства з обмеженою відповідальністю.

Методами дослідження стали порівняльно-правовий, історико-правовий, діалектичний, формально-логічний, системно-функціональний методи та метод наукового пізнання.

При виконанні магістерської роботи був використаний порівняльно-правовий метод, який застосовувався з метою вивчення вітчизняного та зарубіжного законодавство про товариства з обмеженою відповідальністю в частині регулювання правовідносин щодо створення та функціонування органів управління, проводився їх правовий аналіз та порівняння. Були виявлені недоліки, прогалини, суперечності та колізії у вітчизняному законодавстві, через які належним чином не врегульований правовий статус органів управління товариств з обмеженою відповідальністю.

З допомогою історико-правового та діалектичного методів вдалося дослідити розвиток інституту товариств з обмеженою відповідальністю в історичному аспекті як в національному законодавстві, так і в іноземному, а також вдалося розглянути інститут товариств з обмеженою відповідальністю, в тому числі і його органів управління, у діалектичному взаємозв'язку зв'язку з тими фінансово-економічними та правовими відносинами, що сьогодні існують в Україні.

Із застосуванням формально-логічного методу була опрацьована наукова література стосовно теми дослідження і аналізувалась практика Верховного Суду України та Вищого господарського суду України з проблем, пов'язаних з визнанням рішень органів управління недійсними.

Системно-функціональний метод надав можливість вивчити і дослідити внутрішню структуру органів управління товариств з обмеженою відповідальністю, їх склад, компетенцію, а також порядок прийняття ними рішень.

З допомогою методу наукового пізнання вдалося логічно побудувати структуру роботи та викласти її зміст, опрацювати нормативно-правові акти та праці науковців-правників з питань діяльності органів управління товариств з обмеженою відповідальністю.

Структура магістерської роботи обумовлена метою і предметом дослідження та авторським підходом до розгляду обраної теми. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, які включають в себе сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 118 сторінок, із яких основна частина роботи займає 96 сторінок. Список використаних джерел складається з 90 найменувань.

Розділ 1. Загальна характеристика ліцензування обігу алкогольної продукції в Україні

1.1 Поняття ліцензування алкогольної продукції як засіб державного регулювання

Ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на здійснення одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Відповідно до Закону, ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види діяльності, як оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями й тютюновими виробами.

Ліцензування - заходи, пов'язані з наданням ліцензій, переоформленням документів, підтверджуючих наявність ліцензій, припиненням дії ліцензій у разі адміністративного припинення діяльності ліцензіатів за порушення ліцензійних вимог і умов, відновленням або припиненням дії ліцензій, анулюванням ліцензій, контролем ліцензіюючих органів за дотриманням ліцензіатами при здійсненні ліцензійованих видів діяльності відповідних ліцензійних вимог і умов, веденням реєстрів ліцензій, а також з наданням в установленому порядку зацікавленим особам відомостей з реєстрів ліцензій і іншої інформації про ліцензування.

Ліцензійні вимоги і умови - сукупність встановлених положеннями про ліцензування конкретних видів діяльності вимог і умов, виконання яких ліцензіатом обов'язково при здійсненні ліцензійованого виду діяльності.

Ліцензія видається на платній основі. Передача ліцензії іншої організації і надання послуг з ліцензійованих видів діяльності іншим особам забороняються Алкогольна продукція - це вид харчової спиртосодержащей продукції із змістом етилового спирту більше 1,5 % об'єму готової продукції, до різновидів якої відносяться етиловий спирт, вино і спиртні напої (коньяк, горілка, лікер і ін.). Пиво не відноситься до алкогольної продукції, і на нього не распро-страняются вимоги законодавства до її обороту, проте деякі обмеження існують. Зокрема, вирішенням органів виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації може бути заборонена реализація пива при проведенні масових культурних і розважальних заходів.

Визнання напою алкогольною продукцією не завжди означає, що його вживання є правопорушенням. Оборот алкогольної продукції - це купівля-продаж, зберігання, перевезення даної продукції юридичною особою або індивідуальним підприємцем, що мають на це відповідні ліцензії, з со-блюдением вимог законодавства України. Ліцензії видаються на кожен вид діяльності - виробництво, зберігання і оптова реалізація спирту етилового. Ліцензія є офіційним документом, що вирішує здійснення вказаних в ній видів діяльності, а також що визначає умови їх здійснення. Ліцензія видається на платній основі. Розмір оплати визначається в установленому порядку. Передача ліцензії іншої організації і надання послуг з ліцензійованих видів діяльності іншим організаціям забороняється.

Ліцензування діяльності по виробництву, зберіганню в організаціях і оптовій реалізації спирту етилової зі всіх видів сировини здійснюється уповноваженим федеральним органом виконавчої влади по забезпеченню державної монополії на алкогольну продукцію.

Для отримання ліцензії організація представляє в уповноважений федеральний орган виконавчої влади по забезпеченню державної монополії на алкогольну продукцію:

а) заява про видачу ліцензії з вказівкою повного найменування організації, її організаційно-правової форми, юридичної адреси, номера розрахункового рахунку і відповідного банку, виду діяльності, терміну дії ліцензії;

б) копії засновницьких документів, і якщо вони не завірені нотаріусом, - з пред'явленням оригіналів;

в) копію свідоцтва про державну реєстрацію організації;

г) документ, підтверджуючий оплату розгляду заяви, а при необхідності обстеження організації - збору за її проведення;

д) довідку податкового органу про постановку на облік;

е) згода виконавського органу суб'єкта Російської Федерації і відповідного органу місцевого самоврядування, на території якого розташована організація, на здійснення заявленого виду діяльності;

ж) зведення про технічне і метрологічне оснащення підприємства, наявності сертифікованого устаткування, нормативно-технічній документації, підтверджуючих можливість проводити, зберігати продукцію, відповідну стандартам, що діють, здійснювати державний контроль за фактичними об'ємами виробництва, забезпечувати її оптову реалізацію;

з) зведення про стан пропускного і внутрішньооб'єктного режиму, висновок органів Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації про оснащеність виробничих і складських приміщень засобами охоронної сигналізації;

и) висновки територіальних органів про відповідність санітарно-епідеміологічним, протипожежним, екологічним нормам і техніці безпеки виробничих і складських приміщень;

к) свідоцтво про атестацію лабораторії по хімічному і технологічному контролю виробництва.

Вимагати від заявника представлення документів, не передбачених в справжньому Положенні, забороняється. Всі документи, представлені для отримання ліцензії, реєструються уповноваженим федеральним органом виконавчої влади по забезпеченню державної монополії на алкогольну продукцію.

1.2 Тенденції розвитку законодавства в сфері ліцензування обігу алкогольної продукції

Аналіз стану управління сферою за останні роки дав змогу визначити три головні етапи. І етап починається після скасування монополії держави, сформованої в умовах командно-адміністративної системи і закінчується 1998 роком, коли знову запроваджується монополія.

Однією з проблем державної регуляторної політики в галузі підприємництва є проведення ліцензування підприємницької діяльності в Україні.

Головними рисами легітимації підприємницької діяльності слід визнати реєстрацію й ліцензування підприємницької діяльності. Реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності в Україні відбувається відповідно до ст. 8 Закону України “Про підприємництво”, прийнятого ще у 1991 р. Цей самий правовий акт регулював, хоча далеко не вичерпно, правовідносини по ліцензуванню сфери підприємницької діяльності. Ліцензування підприємництва кардинально змінено законодавцем у зв`язку із вступом в дію Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Перша редакція Закону України “Про підприємництво” встановлювала лише одинадцять видів підприємницької діяльності, які дозволялось здійснювати при наявності спеціального дозволу (ліцензії). Підкреслимо, що документи на право здійснення певних видів діяльності з метою отримання прибутку видавались суб'єктам, які були зареєстровані як підприємці або юридичні особи, відповідно до статті 8 Закону “Про підприємництво”. Ст. 1 цього Закону визначала підприємництво як самостійну ініціативу, систематичну, на власний ризик діяльність з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одержання прибутку. Тобто суб'єкти підприємництва визначались у нормативно-правовому акті в загальному вигляді, непридатному, на наш погляд, для практичного застосування. При розгляді, наприклад, критерію “систематичність”, виникають питання. Які кількісні критерії можна вважати достатніми, щоб визначати діяльність як підприємницьку? Скільки разів потрібно укласти певні угоди, щоб таку діяльність можна було визнати систематичною? Не дивно, що в практичній діяльності суб'єктом підприємництва вважають не певну фізичну чи юридичну особу, яка формально підпадає під ознаки, визначені в ст. 1 Закону України “Про підприємництво”, а лише ті суб'єкти, які пройшли всі процедури, згідно ст. 8 того ж Закону. Тобто юридичні наслідки настають після проведення певних процедур, а не виходячи із декларативних положень статті 1 Закону України “Про підприємництво”. Однак, наголосимо, що ліцензуванню підлягала тільки підприємницька діяльність. Вона визначалась виходячи із наявності факту відповідної державної реєстрації суб'єкта. Недоліком такого підходу є те, що відповідно до Закону “Про підприємництво”, аналогічна діяльність, здійснювана організаціями, які не були зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності, формально вже не підлягала обмеженню.

Згодом перелік видів підприємницької діяльності, які підлягали ліцензуванню, внаслідок лобістських дій окремих політичних сил та органів виконавчої влади не раз доповнювався. З моменту прийняття першої редакції Закону України “Про підприємництво” 7 лютого 1991 р. його стільки доповнювали, що перелік склав понад сто видів у 1997 р. У зв`язку зі стійкою тенденцією щодо збільшення видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, в липні 1995 р. було прийнято Закон України “Про внесення доповнень до Закону України “Про підприємництво”. Ст. 3 даного Закону була доповнили нормою, згідно з якою визначення видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, в інших законодавчих актах, крім цього, не допускається. Втім, це застереження не поширилось на положення законів та інших підзаконних актів України щодо ліцензування, які вже діяли на момент вступу в дію Закону України “Про внесення доповнень до Закону “Про підприємництво” від 13 липня 1995 р. Зокрема, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності шляхом ліцензування були встановлені в багатьох законах, наприклад, “Про зовнішньоекономічну діяльність”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про телебачення і радіомовлення”.

Таким чином, протягом 90-х років в українському законодавстві, склалося кілька груп нормативно-правових актів, де було встановлювалися обмеження в здійсненні підприємницької діяльності шляхом ліцензування або отримання інших спеціальних дозволів. Такі групи сформувалися в сфері зовнішньоекономічної діяльності, банківської діяльності, валютного регулювання, в галузі телебачення й радіомовлення, в сфері обігу цінних паперів, виробництва й торгівлі алкогольними та тютюновими виробами, в сфері приватизації та інвестиційної діяльності, обігу наркотичних засобів, сфері захисту національного товаровиробника від демпінгового та субсидованого імпорту.

Отже, незважаючи на норму ч. 3 ст. 3 Закону “Про підприємництво”, що забороняла встановлювати за межами цього нормативно-правового акту обмеження у вигляді ліцензування, слід відзначити, що воно все одно набуло масового характеру в багатьох законах.

Діяльність Кабінету Міністрів України в сфері прийняття підзаконних нормативно-правових актів призвела до збільшення кількості ліцензованих видів підприємницької діяльності. Зокрема, в 1997 р. парламент прийняв нову редакцію ст. 4 Закону України “Про підприємництво”, яка скоротила кількість ліцензованих видів діяльності з 112 до 42 і встановила спрощену процедуру отримання ліцензій. Проте за оцінками фахівців Міжнародного центру перспективних досліджень, вже з прийняття першого підзаконного акту - Постанови Кабінету Міністрів України “Про ліцензування підприємницької діяльності” від 03.07.98р. № 1020, що визначила конкретні процедури в ліцензуванні, було згадано не 42, а 54 ліцензованих види діяльності.

Отже, існуючу систему нормативно-правових актів з регулювання сфери ліцензування підприємницької діяльності в 1991-2000 роках можна охарактеризувати як недосконалу й надзвичайно розгалужену. За оцінкою Голови Ліцензійної палати України С. Третьякова „ліцензування, наприклад, у 1999 р. регламентується невиправдано великою кількістю нормативних актів, де діяло 79 Законів України, 204 постанови Кабінету Міністрів України, 79 Інструкцій і 61 відомчий акт (всього 423 документи)”. Така маса документів призвела до відсутності в Україні цілісної дозвільної системи, а також до неконтрольованого зростання кількості видів діяльності, на провадження яких вимагалося отримання ліцензій. До того ж, це породжувало неузгодженість самих нормативно-правових актів, що регулювали обмеження в здійсненні підприємницької діяльності, наявність внутрішніх суперечностей у правовому регулюванні цього процесу. І, як наслідок, ми мали змогу спостерігати неповне й недостатньо ефективне регулювання процесу ліцензування.

Певні кроки в напрямку приведення ліцензійного законодавства в єдину систему намагався зробити й Президент України. Зокрема він видав Указ “Про запровадження дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності” від 20 травня 1999 р. Цей указ визначав, що з метою подолання правових, організаційних та адміністративних перешкод для розвитку підприємництва потрібно визнати за необхідне вжити заходів щодо впорядкування правил і порядку одержання суб'єктами підприємництва дозволів. Причому виходити слід з того, що ліцензія є єдиним і достатнім документом, який дає право на зайняття певним видом підприємницької діяльності, що підлягає обмеженню відповідно до законодавства.

Указ Президента як правовий акт нижчої сили дії не змінив норми законів України, але визначив генеральний напрямок дій для органів виконавчої влади і став певним орієнтиром для парламенту. Тому Ліцензійна палата України, яка була на той час центральним органом у сфері ліцензування, розробила проект Закону “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності”.

Цей законопроект який вносив ряд кардинальних змін до порядку ліцензування підприємницької діяльності в Україні. Так, розробники пропонували запровадити дозвільний принцип видачі ліцензій на основі визначення спроможності або кваліфікації суб'єкта підприємництва, пропонували запровадити єдиний бланк ліцензій на всій території України тощо.

1 червня 2000 р. Верховна Рада прийняла концептуально новий закон “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”.

ІІ етап - період існування державної монополії - триває до 2001 року, коли було ліквідовано спеціально уповноважений орган управління, який розробляв державну політику у сфері, а його функції передані Державній податковій адміністрації України. На ІІІ етапі, що розпочався у 2001 році і триває по цей час, у складі податкової служби утворено Департамент з питань адміністрування акцизного збору та контролю за підакцизними товарами.

Дослідження показали, що за роки незалежності України у розглядуваній сфері не було сформовано цілісної системи державного управління, а запроваджені інституціональні та функціональні механізми впливу виявилися недостатньо врегульованими та ефективними Осадчук Г. Окремі проблеми у сфері ліцензування // Юридичний журнал. - 2003. - № 7. - Ст. 50-53..

Першому етапу формування системи управління згаданою сферою були властиві невизначеність державної політики у реформуванні спиртової, лікеро-горілчаної, виноробної галузей і сфери загалом, що зумовило втрату її ефективного впливу, поглиблення платіжної та фінансової кризи, зростання заборгованості підприємств спиртової та лікеро-горілчаної галузей, несформованість законодавчої бази, невиваженість податкової політики. Система акцизного оподаткування алкоголю через недосконалий механізм сплати, прогалини в законодавстві, існування численних пільг зі сплати податку спричинила скорочення податкових надходжень до бюджету, збільшення масштабів нелегального виробництва й обігу продукції.

Дослідження ІІ етапу запровадження державної монополії у сфері та утворення її органу - Державного комітету України з монополії на виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв виявило невизначеність та неврегульованість управлінських аспектів існування спеціальної монополії. Орган виконував лише обмежені функції, спостерігалися дублювання з функціями інших органів управління, неврегульованість механізмів взаємодії між органами. Зокрема, державне регулювання сфери до 1998 року покладалося на 17 органів виконавчої влади, а після утворення органу монополії стан регулювання сфери суттєвого не змінився, що знижувало ефективність координації дій між ними Крушельницька Т. Акцизне оподаткування алкогольно-тютюнової про-дук--ції як чинник гарантованих надходжень до державного бюджету // Статистика України. - 2003. - № 2 (21). - С. 57-62.

Доведено, що пріоритетність економічних засад політики держави з збільшення надходжень до бюджету за рахунок реалізації алкогольної продукції неминуче сприяють збільшенню її виробництва, і відповідно, рівня споживання в суспільстві. На основі аналізу було встановлено, що за останні роки зі сфери надходило лише 3-4% доходів до Зведеного бюджету України, тоді як у радянські часи - близько 40% (див. таблицю). Політика держави зі збільшення надходжень до бюджету від реалізації алкоголю веде до масштабного зростання споживання продукції в суспільстві, що призводить до непередбачуваних наслідків.

Водночас в останні роки споживання абсолютного алкоголю на душу населення на рік становить 12 літрів, хоча, за даним Всесвітньої організації охорони здоров'я, вживання понад 8 літрів абсолютного алкоголю вважається небезпечним для фізичного і психічного здоров'я людини. Щороку понад 10 тисяч осіб вмирають від вживання неякісної алкогольної продукції гине близько та близько 30 тисяч осіб втрачають здоров'я. Масовим стало споживання алкоголю (слабоалкогольних напоїв) та паління серед молоді, підлітків, жінок, що вже зараз пов'язане зі значно більшими соціальними втратами, ніж незначні економічні вигоди, що отримує держава.

Установлено, що соціальні механізми впливу на сферу загалом не сформовані. Характерним стало мінімальне втручання держави у процеси споживання продукції. Зокрема, послаблення адміністративних заходів боротьби з самогоноварінням, неконтрольована реклама споживання алкоголю і паління, створення виробниками “легких” і “надлегких” сигарет, що підтримує у споживачів шкідливу звичку паління, існування контрабанди і нелегального обігу продукції, що стимулює її реалізацію за значно нижчими цінами, послаблення контролю за якістю, а головне - відсутність засад єдиної державної політики щодо виробництва, обігу та споживання продукції сприяло збільшенню її споживання серед молоді, жінок, підлітків, підвищенню рівня захворюваності громадян внаслідок надмірного вживання алкоголю та отруєння неякісною продукцією.

Особливістю ІІІ етапу формування системи управління сферою, що почався в 2001 році і триває зараз, є намагання держави здійснити аналіз і прийняти важливі рішення щодо посилення впливу на сферу . Управління спиртовою галуззю, яка є монополією держави, потребує докорінного реформування. В умовах неконтрольованості кількості підприємств-виробників алкоголю існують значні надлишки невикористаного спирту, система нарядів на його видачу і реалізацію потребує вдосконалення і перегляду. Необхідно посилити державну монополію на спирт за умови введення квотування, декларування та розробки балансів виробництва і реалізації продукції. Доцільним є встановлення монополії на оптову торгівлю алкогольною продукцію, а з часом - і на роздрібну, визначення засад соціальної політики щодо споживання продукції Галянтич М., Левшукова Н. Ліцензування підприємницької діяльност (деякі проблеми). // Право України. - 1993. - № 5-6. - Ст. 27 - 29..

Вдосконаленню системи управління в 2002 році сприяло встановлення державної монополії у сфері контролю за виробництвом і обігом спирту, алкоголю, причому органом, що відповідатиме за монополію держави у цій сфері, визначено Раду національної безпеки і оборони України, хоча монополія держави об'єктивно потребує створення спеціально уповноваженого органу, що забезпечуватиме управління і контроль за цією сферою.

8 грудня 2007 р. Президент України підписав закон №2390 « Про внесення змін до деяких законів України ( по оплаті ліцензії і акцизного збору на виробництво спиртів, алкогольних напоїв ), ратифікований Верховною Радою і необхідний для вступу у ВТО. Закон набуває чинності 1.01.2007г. і встановлює нові ставки ліцензування і акцизних зборів, які підняті більш ніж в два рази в порівнянні з попереднім роком.

Відбулось збільшення плати за ліцензію на виробництво і оптовий продаж алкогольних напоїв з 250.000 грн. до 500.000 грн. в рік є вельми істотною для виробників середньої ланки цього бізнесу. Якщо ще врахувати, що з 1.01.2007г. підвищується ціна на газ, нараховується нова заробітна плата для працівників(прибутковий податок - 15%) і, відповідно, відраховуються збільшені податки, то для багатьох суб'єктів цих галузей це означає крах або відхід в «тінь». Добре себе відчуватимуть тільки «гіганти» з добре розкрученими брендами і експортними контрактами Башинський О. Повернення торгового патенту до закінчення строку його дії. // Все про бухгалтерський облік. - 2000. - № 45 (470). - Ст. 24..

1.3 Поняття алкогольної продукції як об'єкта ліцензування

Алкогольна продукція - до алкогольної продукції відносяться лікеро-горілчані вироби, коньяки (бренді), кальвадоси, виноградні вина, шампанське, плодові напої та інша харчова продукція з об'ємним вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотків. 

Лікеро-горілчані вироби - горілка та інші вироби, що отримані у результаті суміші етилового спирту з харчової сировини, у тому числі харчових додатків, що дозволяються Міністерством охорони здоров'я України.

Поняття алкогольні напої є ширшим ніж ЛГВ. Лікеро-горілчана продукція включає горілки і лікеро-горілчані напої. Згідно з класифікацією, визначеною ГОСТ 7190-93, ЛГВ поділяються на групи : лікери (міцні, десертні), наливки, пунші, настоянки (солодкі, напівсолодкі, гіркі, гіркі слабоградусні), аперитиви, напої десертні, бальзами, коктейлі.

Визначальним фактором при класифікації напоїв на групи є вміст в них спирту, цукру, органічних кислот та екстракту.

Шампанське, вино, коньяк відносяться до виноробної продукції а не ЛГВ.

коньяк (бренді) - міцний алкогольний напій з характерним букетом і смаком, що виготовляється з витриманого не менш 3 років коньячного спирту; 

кальвадос - міцний алкогольний напій з характерним букетом і смаком, що виготовляється із витриманого яблучного спирту; 

 виноградне вино - напій, що отримується шляхом повного чи часткового зброджування сусла свіжого, зав'яленого або частково заізюмленого винограду з додаванням спирту етилового або без нього, а також компонентів, що дозволяються Міністерством охорони здоров'я України; 

шампанське - виноградне вино, що отримується за спеціальною технологією шляхом вторинного бродження у пляшках або спеціальних резервуарах, насичене вуглекислим газом ендогенного походження та витримане встановлені строки (від 6 місяців до 3-х років); 

 плодові алкогольні напої - напої, що отримуються в результаті спиртового бродження підсолодженого соку свіжих плодів або мезги з додаванням спирту етилового та інших компонентів, що дозволяються Міністерством охорони здоров'я України; 

До алкогольних напоїв належать: вина виноградні натуральні, включаючи кріплені; вермути та інші виноградні натуральні вина з додаванням рослинних або ароматичних екстрактів; зброджені напої (сидр яблучний, перрі (сидр грушевий), напій медовий), суміші зі зброджених напоїв, суміші зброджених напоїв і безалкогольних напоїв; спиртові настоянки, лікери, коньяки, арманьяки, бренді, горілка та інші спиртові напої. Усе це має бути з умістом спирту етилового понад 1,2 % об'ємних одиниць.

Відповідно до алкогольних напоїв також належать і напої типу «Бренді-кола», «Ром-кола», «Джин-тонік» тощо.

А ось пиво до алкогольних напоїв не належить.

Визначення алкогольних напоїв можна знайти, зокрема, у Законі України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 р. № 481/95-ВР, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 481) Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - N 46. - Ст. 345; зі змінами.:

«алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів зі вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08». 

Абзацом сьомим статті 1 Закону України від 19.12.05 № 481 „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” визначено поняття терміну алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08.

Згідно з пунктом 4.18 ДСТУ 3297:95 „Лікеро-горілчана промисловість. Терміни та визначення понять” слабоалкогольні напої це лікеро-горілчані напої міцністю від 1,2 % до 8,5 %, з масовою концентрацією екстрактивних речовин не більше ніж 14 г/100 см3, виготовлений на основі водно-спиртової суміші з використанням інгредієнтів, напівфабрикатів та консерванта, насичений чи ненасичений діоксидом вуглецю, а згідно з пунктом 4.1 лікеро-горілчаний напій це алкогольний напій міцністю від 1,2 % до 60 %, виготовлений змішуванням спирту етилового ректифікованого з напівфабрикатами, інгредієнтами та підготовленою водою, насичений або ненасичений діоксидом вуглецю (для слабоалкогольних напоїв).

Виходячи із зазначеного, слабоалкогольні напої належать до алкогольних напоїв.

Статтею 15 Закону визначено, що імпорт, експорт і оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності всіх форм власності за наявності ліцензій. Порядок отримання ліцензій на експорт, імпорт, оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями визначено цією статтею.

Поняття «алкогольні напої» не ідентичне поняттю «лікеро-горілчані вироби». Перше поняття ширше за друге, а друге є лише частиною першого.

Так, наприклад, можна зустріти думку, що оскільки ліцензія «єдиноподатнику», який бажає торгувати тими ж винами та шампанським, видається на роздрібну торгівлю всіма алкогольними напоями, без конкретизації, що він має право торгувати всім, окрім лікеро-горілчаних виробів, то «єдиноподатник» узагалі не має права торгувати якими б то не було алкогольними напоями.

Цей аргумент деякою мірою абсурдний, оскільки ліцензія є документом, що дозволяє, але ніяк не примушує її власника до якихось дій. Можна придбати ліцензію, але діяльність, що ліцензується, не провадити. Це нічому не суперечить.

А які саме алкогольні напої фактично продаватиме підприємець, податковий орган без зусиль може визначити за контрольною стрічкою РРО (адже «єдиноподатник» при торгівлі алкоголем уже зобов'язаний застосовувати РРО).

Відповідно до Закону №481, алкогольними напоями є продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, що належать до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 2204, 2205, 2206, 2208 Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - N 46. - Ст. 345; зі змінами..

Згідно із Законом України “Про Митний тариф України”, до алкогольних напоїв під кодом 2204 належать:

вина виноградні натуральні, включаючи вина з додаванням спирту та міцні;

сусло виноградне, крім зазначеного в товарній позиції 2009 (соки фруктові, включаючи виноградне сусло, і соки овочеві, незброджені та ті, що не містять добавок спирту, із додаванням або без додавання цукру або інших підсолоджуючих речовин).

До товарів під кодом 2205 належать:

вермути;

інші виноградні натуральні вина з додаванням рослинних або ароматних екстрактів.

До товарів під кодом 2206 належать:

інші зброджені напої (яблучний сидр, перрі - грушевий сидр, медяний напій);

суміші зі зброджених напоїв і суміші зброджених напоїв і безалкогольних напоїв, які в іншому місці не пойменовані.

До товарів під кодом 2208 належать:

етиловий неденатурований спирт із концентрацією спирту менше 80%;

спиртові настоянки, лікери та інші спиртові напої.

Висновки до 1 розділу:

Недосконалість державної політики щодо запровадження монополії виявилася у визначенні її мети, завдань і функцій. Монополія держави була необхідна для наповнення державної скарбниці, створення системи єдиного контролю за суб'єктами виробничої і обігової сфери. При врахуванні первинності економічних вигод діючі інституціональні механізми держави не забезпечили виконання її основної функції - контролю за сплатою і надходженнями коштів до бюджету, а значною мірою зумовили збільшення нелегального обігу продукції, ухилення від сплати податків, посилення кризових явищ у спиртовій, лікеро-горілчаній і виноробній галузях Клочай Н. Ліцензування без правил, або немє ліцензійних умов - немає й відповідальності за їх невиконання. // Юридичний журнал. - 2004. - №3..

Розділ 2. Порядок видачі ліцензій щодо обігу алкогольної продукції

2.1 Особливості видачі ліцензії на право здійснення оптової торгівлі

Розробка законодавчої і нормативної бази як один з головних механізмів держави у формуванні дієвої системи управління сферою виявилася недосконалою і не сприяла ефективному її функціонуванню. Особливістю правового регулювання сфери були часті зміни законів, їх громіздкість та численність, що зумовлювало неефективність дії правових механізмів, неможливість і складність швидкого впорядкування інших норм, заплутаність правових відносин. Неврегульованість виявилася також у недостатній змістовності законодавства, структурованості, нечіткості правових норм. Суттєвим недоліком стала відсутність спеціальних законів, що регулювали б окремі сфери, зокрема, виноробну галузь, сферу торгівлі, систему забезпечення якості продукції Грицай О. Патентування: сутність торгового патенту, порядок його отримання та повернення. // Все про бухгалтерський облік. - № 108 (533).-Ст. 81-83..

Відповідно до ч. 2 ст. 2 цього Закону №1775, ліцензування виробництва й торгівлі алкогольними напоями здійснюється згідно із законом, що регулює відносини у цій сфері. Це положення відсилає нас до Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” в редакції від 7 лютого 2002 р. № 481 (далі - Закон №481) Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - N 46. - Ст. 345; зі змінами.. Зазначений Закон №481 є основним документом, який регламентує діяльність суб'єктів господарювання, що здійснюють торгівлю алкогольними напоями . Закон визначає, зокрема, основні засади державної політики щодо регулювання оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, забезпечення їх високої якості і захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв на території України. Слід зазначити, що дія цього Закону №481 не поширюється на торгівлю пивом, а також на виробництво вин виноградних і плодово-ягідних, наливок і настоянок, виготовлених громадянами в домашніх умовах для власного споживання.

Звертаємо увагу суб'єктів господарювання на той факт, що згідно зі ст. 18 цього Закону №481, “всі інші закони і нормативно-правові акти, які стосуються виробництва й обороту алкогольних напоїв , діють у частині, що не суперечить цьому Закону”. Звідси випливає, що в разі невідповідності вимогам даного Закону норм інших законів і нормативно-правових актів суб'єкти господарювання і державні органи, які здійснюють контроль за дотриманням положень законодавства, мають керуватися вимогами Закону № 481.

Ліцензія (спеціальний дозвіл) - це документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на здійснення одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку. Відповідно до Закону, ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види діяльності, як оптова та роздрібна торгівля алкогольними напоями .

Для здійснення реалізацієї алкогольних виробів окремо потрібно отримати ліцензію на оптову й на роздрібну торгівлю алкогольними виробами. Закон №481 визначає, що видача ліцензій на здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями здійснюється за місцем торгівлі суб'єкта господарювання. Тобто підставою для визначення кількості ліцензій, які має придбати підприємець, є кількість місць торгівлі Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів: Закон України від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР. // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - N 46. - Ст. 345; зі змінами..

Місце торгівлі - це місце реалізації товарів, обладнане електронним контрольно-касовим апаратом, або де є товарно-касова книга, в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.

Однак слід зазначити, що оснащення місця торгівлі електронними контрольно-касовими апаратами або товарно-касовими книгами є умовою реалізації товарів, а не підставою для видачі кількох ліцензій.

На підставі наведеного можна дійти висновку:

підставою для придбання ліцензії є факт продажу алкогольних напоїв;

кількість ліцензій не залежить від кількості електронно-касових апаратів або товарно-касових книг, які використовуються на одному торговому місці;

кількість ліцензій має дорівнювати кількості торгових місць, де реалізуються горілчані вироби;

якщо в одному торговому місці здійснюється продаж як алкогольних, так і тютюнових виробів, навіть при застосуванні одного касового апарата необхідно придбати дві ліцензії.

Відповідно до ст. 15 Закону № 481, ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Однак якщо суб'єкт господарювання отримав ліцензію на виробництво або імпорт алкогольних напоїв і постачає цю продукцію підприємствам оптової і роздрібної торгівлі та іншим українським споживачам у межах обсягів власного виробництва, така діяльність може здійснюватися без ліцензій на оптову торгівлю. Однак на здійснення роздрібної торгівлі виробник також має придбати ліцензію.

Ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями в поїздах, на морських або річкових суднах видаються органами виконавчої влади, уповноваженими Кабінетом Міністрів України в містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі за місцем формування поїзда (приписки судна).

Положення Закону щодо органів, які мають право видавати ліцензії на право оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями , конкретизуються в підзаконних актах, зокрема постанові Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та оборотом спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” від 7 серпня 2001 № 940 ПОСТАНОВА Кабiнету Мiнiстрiв України «Про заходи щодо посилення державного контролю за виробництвом та обiгом спирту, алкогольних напоїв i тютюнових виробiв та справлянням акцизного збору» вiд 7 серпня 2001 p. № 940 .

Згідно з цією постановою, органом ліцензування, який має право видавати ліцензії на оптову й роздрібну торгівлю алкогольними напоями , є Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та оборотом підакцизних товарів у складі Державної податкової адміністрації України. Департамент створений відповідно до Указу Президента України “Про посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів” від 11 липня 2001 р. № 510 Указ Президента України “Про посилення державного контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів” від 11 липня 2001 р. № 510 і діє на підставі Положення, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації “Про затвердження Положення про Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів” від 21 серпня 2001 р. № 331 Положення про Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів Державної податкової адміністрації України, затвердженого наказом ДПА України від 21 серпня 2001 року N 331.

Оптова торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форми власності за наявності у них ліцензій.

Для одержання ліцензії на право оптової торгівлі до Міністерству фінансів подаються такі документи:

а) заява встановленого зразка;

б) нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

в) нотаріально засвідчена копія довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

г) довідка державної податкової інспекції про взяття на облік юридичної особи як платника податків або копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності, скріплена печаткою державної податкової інспекції;

д) нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують права власності, оренди або іншого використання складських приміщень;

е) довідка державної податкової інспекції про реєстрацію місць зберігання спирту, оптових партій алкогольних напоїв ;

є) довідка державної податкової інспекції про відсутність у суб'єкта підприємницької діяльності заборгованості з обов'язкових платежів до бюджету за формою, визначеною Державною податковою адміністрацією Гейко Н. Лицензирование предпринимательской деятельности: состояние и проблемы его правового регулирования. // Підприємництво, господарство і право. - 1996. - № 2. - Ст. 3-10..

Суб'єкти підприємницької діяльності, які одержали ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями, зобов'язані протягом зазначеного терміну подати Міністерству фінансів такі документи:

o заяву на перереєстрацію ліцензії, оформлену за встановленим цим Комітетом зразком;

o нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

o нотаріально засвідчену копію довідки про включення суб'єкта підприємницької діяльності до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;

o нотаріально засвідчені копії документів, що підтверджують права власності, оренди або іншого використання складських приміщень;

o довідку державної податкової інспекції про відсутність у суб'єкта підприємницької діяльності заборгованості з обов'язкових платежів до бюджету.

У разі коли така перереєстрація не буде проведена протягом установленого терміну, дія ліцензії зупиняється Знайко Ю. Торговий патент придбавається на кожне торгове місце. // Все про бухгалтерський облік. - 2000. - № 45 (470). - Ст. 20..

Розгляд заяви про видачу ліцензії на право провадження оптової торгівлі горілчаними та тютюновими виробами починається з перевірки достовірності поданих документів і перевірки спроможності здійснювати оптову торгівлю.

Перевірка здійснюється за місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності або місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв чи тютюнових виробів протягом 10 робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви та документів, наведених нижче.

Ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями видаються за наявності необхідних складських приміщень і відповідної матеріально-технічної бази (стенд або вітрина із зразками продукції в асортименті, робочими місцями для оформлення документів і укладання угод, реєстраторами розрахункових операцій для розрахунків з покупцями готівкою, обладнанням для перевірки справжності марок акцизного збору).

Приміщення повинні бути телефонізовані, електрифіковані, обладнані охоронною і пожежною сигналізацією, а також відповідати іншим вимогам, встановленим для підприємств торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами. ( Пункт 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 450 ( 450-2001-п ) від 06.05.2001 ).

Для винесення висновку щодо відповідності вимогам, виконання яких дозволяє суб'єкту підприємницької діяльності отримати ліцензію на право оптової торгівлі алкогольними напоями або зберігати оптові партії цих товарів за зазначеною адресою, враховуються такі фактори:

- наявність документів, що підтверджують право власності, оренди або іншого використання суб'єктом підприємницької діяльності складських приміщень, в яких передбачається зберігати оптові партії алкогольних напоїв чи тютюнових виробів. До документів, що підтверджують право власності на основні засоби, належать:

· договір купівлі-продажу приміщення, засвідчений нотаріусом і зареєстрований у держадміністрації;

· договір дарування, засвідчений нотаріусом і зареєстрований у держадміністрації;

· договір оренди;

· договір безоплатного користування приміщенням;

- наявність документів, які підтверджують проведення обстежень цих складських приміщень відповідними органами. Необхідно мати: