Правові основи пенсійного забезпечення громадян в Україні

б) із Державного бюджету України -- різниця між розміром пенсії, призначеної за спеціальною пенсійною програмою, та розміром страхової пенсії.

З державного бюджету фінансуються і зазначені вище надбавки до пенсій, а також надбавки та пенсії, призначені особам, трудовий договір з якими розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді за станом здоров'я, відповідно до Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Певні витрати солідарної системи покладено на фонди загальнообов'язкового державного соціального страхування, зокрема витрати на виплату достроково призначених пенсій за Законом «Про зайнятість населення» у період до досягнення особами, які достроково виходять на пенсію, пенсійного віку, а також сплату страхових внесків у періоди тимчасової непрацездатності застрахованих осіб.

Зазначені механізми «очищають» солідарну систему від невластивих для неї виплат, даючи змогу використовувати її інфраструктуру для обслуговування цих виплат. Це особлива риса солідарної системи в умовах перехідного періоду, коли окремі елементи старої пенсійної системи, що мають виражену природу соціальних пільг, ще не трансформовано в окрему систему державної соціальної та цільової грошової допомоги.

До того ж солідарна пенсійна система практично не піддана багатьом фінансово-економічним ризикам, до яких дуже чутлива накопичувальна пенсійна система.

Таким чином, солідарна система є ключовим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, здатним забезпечити задоволення базових вимог щодо заміщення заробітку пенсією.

Більш детально про джерела фінансування виплат у пенсійній системі дивися пункт 1.4.2 частини II.

На 1 серпня 2004 р. солідарна система обслуговує 13,8 млн. пенсіонерів, а її учасниками є близько 26 млн. громадян -- платників страхових внесків.

2.3. Накопичувальна пенсійної системи

Обов'язкова накопичувальна система є принципово новим елементом системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які надійшли у вигляді страхових внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об'єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У статті 7 зазначеного закону дається визначення поняття «накопичувальна система загальнообов'язкового пенсійного страхування»: це система, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій та одноразових виплат на умовах і в порядку, передбачених законом.

Законом не зазначено точної дати запровадження накопичувальної системи, а визначено умови, після виконання яких може бути ухвалено закон про створення Накопичувального пенсійного фонду та запровадження перерахування страхових внесків до цієї системи.

Перерахування страхових внесків до Накопичувального фонду здійснюється в разі одночасного підвищення заробітної плати застрахованій особі та лише після виконання таких умов:

а) економічного зростання країни протягом двох останніх років, а саме: якщо в кожному з них валовий внутрішній продукт зростав не менше ніж на 2 відсотки порівняно з попереднім роком;

б) забезпечення виплати пенсій у солідарній системі в розмірі, передбаченому частиною третьою статті 46 Конституції України;

в) збалансованості бюджету Пенсійного фонду відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку;

г) створення інституційних компонентів функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування, у тому числі:

-- повного впровадження системи персоніфікованого обліку та створення системи автоматизованого звітування про стан накопичувальних пенсійних рахунків застрахованих осіб з урахуванням стану пенсійних активів;

-- створення програмно-технічного комплексу для системи збирання страхових внесків до Накопичувального фонду, сумісного з системою електронних переказів банків;

-- ухвалення законодавчих актів, необхідних для функціонування накопичувальної системи пенсійного страхування;

-- призначення всіх членів ради Накопичувального фонду;

-- проведення тендерів та укладення договорів з компаніями з управління активами, зберігачем та аудитором Накопичувального фонду;

-- набуття досвіду роботи системи недержавного пенсійного забезпечення;

-- забезпечення фінансування з державного бюджету втраченої частини страхових коштів у солідарній системі у зв'язку з перерахуванням частини страхових внесків до Накопичувального фонду.

Пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що впродовж перших одинадцяти років існування українська обов'язкова накопичувальна система функціонуватиме на засадах централізації, тобто індивідуальні пенсійні накопичення застрахованих осіб будуть сконцентровані в державному Накопичувальному фонді. Після завершення цього періоду застраховані особи отримають право залишити свої пенсійні накопичення у централізованому фонді або спрямувати їх до недержавних пенсійних фондів за власним вибором.

У рамках обов'язкової накопичувальної системи буде також запроваджено передачу права власності на страхові внески, спрямовані до неї, та отриманий від їх інвестування дохід безпосередньо застрахованим особам, а також забезпечено право на успадкування індивідуальних пенсійних накопичень.

6. Пенсійна реформа в Україні та її проблеми

6.1. Проблеми пенсійної реформи та пенсійного забезпечення

(книжечка пенсійна реформа) Пенсійне забезпечення є основною складовою частиною системи соціального захисту населення. Пенсійна реформа, що розпочалася в 2004 році запровадженням Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачає суттєве збільшення рівня доходів осіб пенсійного віку, забезпечення максимальної залежності пенсійних виплат від персоніфікованих страхових внесків застрахованих осіб, посилення стимулів до праці та детінізації заробітної плати і зайнятості, а також заохочення застрахованих осіб до заощаджень на старість, диверсифікацію джерел фінансування пенсій шляхом поєднання внесків на соціальне страхування та обов'язкових і добровільних накопичень.

Проте досі не створено належних умов ефективного функціонування нової пенсійної системи через фінансову незбалансованість Пенсійного фонду, відсутність зв'язку між розміром пенсії та страховими внесками впродовж трудової діяльності, неналежний розвиток накопичувального пенсійного забезпечення тощо.

Основні причини фінансової незбалансованості Пенсійного фонду такі:

а) тіньова заробітна плата та зайнятість;

б) поширення пільг щодо сплати пенсійних внесків, дострокового виходу на пенсію та переваг для деяких категорій щодо обчислення розмірів пенсій (за інформацією Пенсійного фонду в 2004 році втрати його бюджету через пільги становили 3,2 млрд. грн);

в) заборгованість із внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування підприємств, установ і організацій (1,3 млрд. грн);

г) високий рівень демографічного навантаження на працездатне населення з боку осіб пенсійного віку (397 пенсіонерів на тисячу працюючих). Частка пенсіонерів у загальній чисельності населення дорівнює нині 28,6%, а в 2015 році досягне 31%;

д) постійне збільшення розмірів пенсійних виплат незалежно від фактичної сплати страхових внесків;

є) підвищення мінімального розміру пенсії за віком до рівня прожиткового мінімуму, що не узгоджено із зростанням заробітної плати та реальними фінансовими можливостями Пенсійного фонду.

(перша книга) На 1 вересня 2004 року в Україні налічувалося 13,8 млн. пенсіонерів, що становить майже 30% усього населення країни. Чисельність людей працездатного віку становить 23,1 млн. осіб, а реально зайнятих -- 20 млн. осіб. Таким чином, співвідношення чисельності пенсіонерів і зайнятого населення становить 1:1,2, а з урахуванням прихованого безробіття це співвідношення реаль-но наближається до 1:1.

За прогнозними розрахунками в найближчі кілька років чисельність пенсіонерів буде стабільною і навіть трохи зменшиться, оскільки пенсійного віку в цей період досягне покоління, яке народилося у воєнні та перші післявоєнні роки, коли рівень народжуваності був досить низький. Але починаючи приблизно з 2015 р., чисельність пенсіонерів почне стійко зростати за рахунок людей, які народились у період так званого «демографічного буму» 50--60-х років. Водночас унаслідок зниження народжуваності, яке спостерігається "з початку 90-х років, буде зменшуватись і кількість працездатного населення, і, таким чином, уже після 2030 р. чисельність пенсіонерів може перевищити кількість зайнятого насе-лення, що своєю чергою зробить проблематичним забезпечення достатнього рівня пенсій у солідарній системі.

Радою з вивчення продуктивних сил України НАН України розроблено комплексний прогноз демографічного розвитку України з урахуванням даних Всеукраїнського перепису населення та параметрів прогнозу демографічного розвитку України до 2026 року, поданого у Посланні Президента України до Верховної Ради України 2003 року «Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2002 році», та прогнозу демографічного розвитку України до 2050 року, здійсненого фахівцями ООН (табл. 1.3). За цим прогнозом очікується зростання чисельності населення пенсійного віку на фоні скорочення загальної чисельності мешканців країни та чисельності населення працездатного віку.

Відповідно передбачається помітне зростання демоекономічного навантаження на систему державного пенсійного забезпечення (як за співвідношенням чисельності населення пенсійного та працездатного віку, так і чисельності пенсіонерів та платників внесків до Пенсійного фонду України) практично протягом усього 40-річного періоду (рис. 1.3).

Прогноз чисельності населення України (тисяч осіб у середньому за рік)

Роки	Усього	Усього
		працездатного віку	пенсійного віку
2001	48 415,5	27 984,7	11 492,8
2005	47 448,8	28 706,1	11 204,9
2010	46 008,5	28 091,9	11 377,5
2015	44 616,5	26 570,7	11 840,1
2020	43 150,8	24 905,7	12 273,8
2025	41 741,2	23 716,9	12 534,4
2030	40 536,2	22 566,3	12 950,5
2035	39 280,5	21 066,1	13 475,8
2040	36 526,3	19 533,0	14 328,0

Такий демографічний прогноз є однією з основних причин для запровадження в процесі пенсійної реформи другого рівня -- обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, яка практично не піддана демографічним ризикам.

4.3. Пенсійне страхування та система оплати і ринок праці

Одним з основних чинників, які суттєво впливають на стан пенсійної системи, є зайнятість і рівень оплати праці населення.

Чим вищий у державі рівень зайнятості працездатного населення, тим, відповідно, більшою повинна бути сумарна кількість внесків у систему пенсійного страхування.

Тому підвищення рівня зайнятості працездатного населення залишатиметься надзвичайно важливою складовою соціально-економічної політики держави, особливо з огляду на значне демографічне навантаження на солідарну систему, про що йшлося вище.

Визначальний вплив на фінансовий стан системи пенсійного страхування має стан бази справляння страхових внесків. Передусім це стосується рівня заробітної плати в країні, тобто вартості робочої сили. За статистичними даними на початку 90-х років XX століття років частка заробітної плати в собівартості продукції становила 15--24%, на початку XXI століття -- лише 9--11%.

У 2003 році майже 7 млн громадян одержували зарплату, що не перевищує мінімального рівня.

Суттєво позначилося на фінансовому стані пенсійної системи надання пільг зі сплати страхових внесків. Так, з 1999 року для агропромислових підприємств було запроваджено сплату фіксованого сільськогосподарського податку (розподіляється після сплати між державним і місцевими бюджетами та соціальними фондами) з одночасним звільненням зазначених підприємств від сплати всіх інших податків та обов'язкових платежів, у тому числі відрахувань до Пенсійного фонду. Внаслідок цього тільки планові надходження від агропромислового комплексу у вигляді частини фіксованого сільгоспподатку скоротилися порівняно з обсягом їх нарахувань на фонд оплати праці більш ніж. у 2,5 разу. Відповідно надходження від цих платників у 1999 році покривали видатки на фінансування пенсій більш ніж 5 млн. сільських

4.4. Пенсійне страхування та фінансові ринки

Роль систем пенсійного страхування в сучасному світі не обмежується лише формуванням умов матеріального забезпечення непрацездатних громадян. У багатьох країнах ці системи -- потужні фінансові інституції, які є активними суб'єктами національних і міжнародних фінансових ринків.

Українська система пенсійного страхування в цьому плані не є винятком. Усі три її складові або вже є інституційними елементами фінансового ринку країни, або найближчим часом стануть ними.

На сьогодні у сфері національних фінансів солідарна пенсійна система є другою за обсягом після державного бюджету системою акумулювання та розподілу коштів -- їх річний обсяг у 2004 році становитиме більше ЗО млрд.. грн. (майже 12% ВВП країни).

Створення у майбутньому обов'язкової накопичувальної системи завершить процес формування обов'язкової державної пенсійної системи як достатньо активного фінансового ринку. Кошти Накопичувального фонду мають стати потужним джерелом довгострокових інвестицій у національну економіку, дати відчутний поштовх розвитку фондового ринку країни, оскільки переважна більшість зазначених коштів має інвестуватися саме через інструменти фондового ринку. Для ефективного функціонування накопичувальної пенсійної системи Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено низку правил, нормативів та обмежень, про які докладно йдеться в розділі 2 «Обов'язкова накопичувальна пенсійна система».

Отже, підсумовуючи наведений у цьому розділі матеріал, треба зазначити, що ефективність функціонування системи пенсійного страхування (як солідарного, так і в майбутньому накопичувального компонентів) безпосередньо залежить від проведення ефективної соціальної політики, стабільної економічної ситуації, подальшого зростання виробничого та трудового потенціалу, вдосконалення системи оплати праці, зокрема зростання частки заробітної плати у собівартості продукції, збільшення доходів працюючого населення, їх детінізації, повноцінної реалізації норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Головним критерієм ефективності системи пенсійного страхування має стати постійне зростання рівня добробуту непрацездатних громадян через збільшення розмірів пенсійних виплат, забезпечення їх на рівні соціальних стандартів, задоволення життєвих потреб у непрацездатному віці, диференціації залежно від трудового внеску, забезпечення стимулювання до продуктивної праці.

Таким чином, однією з актуальних проблем подальшого розвитку і вдосконалення цього законодавства є його уніфікація.

На думку науковців, вона має відбуватися:

-- шляхом концентрації правових норм, які регулюють питання пенсійного забезпечення, у спеціальних «пенсійних» законах з одночасним вилученням цих норм з інших законодавчих актів;

-- шляхом диференціації умов призначення пенсій окремим громадя-нам залежно від особливостей їхньої професійної діяльності (науковці, держслужбовці та ін.) за єдиними законодавчо визначеними принципами.

Одним з головних цих принципів повинно бути розмежування двох складових пенсійного забезпечення зазначених категорій осіб -- загальної страхової (надається на загальних підставах за рахунок коштів Пенсійного фонду України в розмірі, що залежить від тривалості страхового стажу та заробітку, з якого сплачено страхові внески) та додаткової (надається за рахунок держави або спеціалізованих професійних та корпоративних недержавних пенсійних фондів у випадках та в розмірах залежно від умов, тривалості професійної діяльності, соціального статусу чи заслуг одержувача).

У зв'язку з цим, перспективною вважається ідея створення в Україні Пенсійного кодексу або кодифікація пенсійного законодавства в рамках Соціального кодексу, ідея якого останнім часом жваво обговорюється.

Уніфікація і кодифікація пенсійного законодавства має також вирішити проблему уникнення його внутрішньої колізійності та колізійності з іншими галузями законодавства, а також питання формування єдиного понятійного апарату і термінології.

Як свідчить практика, застосування пенсійного законодавства, реалізація багатьох норм законів про пенсійне забезпечення у даний час пов'язані з наявністю численних підзаконних нормативно-правових актів, а також роз'яснень різних органів виконавчої влади (зокрема, щодо умов і порядку призначення пенсій, їх перерахунку, обчислення страхового стажу та заробітку, використання норм раніше діючого законодавства тощо). На жаль, це не завжди стосується випадків, прямо передбачених законом, а є наслідком прогалин у ньому або недостатньої конкретизації тих чи інших правових норм.

Результатом є велика кількість спорів, у тому числі судових, між учасниками пенсійних правовідносин.

Це підтверджує необхідність з урахуванням правозастосовчої практики чітко деталізувати на законодавчому рівні принаймні ті норми законів про пенсійне забезпечення, які є нормами прямої дії і щодо яких спостерігається відсутність однозначного зрозумілого сприйняття суб'єктами правовідносин.

Ще однією актуальною проблемою національного пенсійного законодавства є його гармонізація з міжнародно-правовими нормами у сфері соціального забезпечення, а також із законодавством зарубіжних країн,'з якими Україна має і розвиває соціально-економічні зв'язки (країни СНД, Євросоюзу та ін.). У цьому аспекті важливим є міждержавне договірно-правове регулювання питань пенсійного забезпечення.

Слід відзначити, що система пенсійного законодавства України не є остаточно сформованою. Поряд із вдосконаленням, уніфікацією та кодифікацією правових інститутів у пенсійній сфері на часі створення необхідних, але відсутніх елементів правового регулювання, які, зокрема, стосуються функціонування обов'язкової накопичувальної пенсійної системи, діяльності професійних та корпоративних пенсійних фондів.

Перелік наведених вище проблемних питань правового регулювання у сфері пенсійного забезпечення, звичайно, не є вичерпним, проте їх вирішення має сприяти процесу створення в Україні ефективної, збалансованої системи пенсійного законодавства, що відповідає сучасним соціально-економічним реаліям, світовим стандартам у цій сфері.

7. Пенсійний фонд України та його правовий статус

Аналізуючи положення Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також законів про окремі види соціального страхування, можна виділити особливості соціальних страхових фондів, які відрізняють їх від інших юридичних осіб. До таких особливостей, насамперед, належать цільовий характер діяльності цих суб'єктів, їх позабюджетність, некомерційність та самоврядність.

Цільовий характер соціальних страхових фондів означає, що їх кошти забороняється використовувати на цілі, не передбачені законом. Про це прямо зазначається у ч. З ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»: «Пенсійний фонд не може провадити будь-яку іншу діяльність, крім зазначеної у частині першій цієї статті, і використовувати кошти загальнообов'язкового державного пенсійного страхування на цілі, не пов'язані із зазначеною діяльністю», а також у ч. 2 ст. 73 цього ж Закону: «Забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом». Більше того, ст. 7 названого закону визначає цільове використання коштів як принцип загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Цільове використання коштів соціальних страхових фондів означає, що кошти фондів можна використовувати лише для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам, які є учасниками відповідних фондів. Наприклад, цільовим спрямуванням Пенсійного фонду є здійснення таких пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія в разі інвалідності та пенсія у зв'язку з втратою годувальника, а також надання допомоги на поховання пенсіонера. Відповідним законодавством визначено не лише перелік видів соціального забезпечення, які може надавати застрахованим особам Пенсійний фонд, але й підстави, умови та порядок їх надання.

Наступною особливістю правового статусу є позабюджетний характер соціальних страхових фондів. Підставою для віднесення страхових фондів до позабюджетних є те, що їх кошти не включаються до Державного бюджету України. Кошти Пенсійного фонду України зараховуються на єдиний централізований рахунок в установах банків. Вони не підлягають вилученню для покриття дефіциту Державного бюджету України.

Однією з особливостей соціальних страхових фондів є некомерційний характер їх діяльності. Некомерційність цих фондів полягає в тому, що вони не мають на меті отримання прибутку. Засобом забезпечення некомерційного характеру діяльності фондів є заборона проводити будь-яку діяльність, крім передбаченої законом про відповідний вид соціального страхування та статутом фонду. Така заборона передбачена ч. 4 ст. 14 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, ч. З ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З цього приводу науковці зазначають, якщо, вибираючи один із видів діяльності, організація позбавляється права здійснювати інші (всі чи декілька) види діяльності, то такий вид діяльності для цієї організації є виключним, тобто його здійснення є несумісним з іншими видами діяльності. В такому випадку відбувається обмеження правоздатності такої організації. На цій підставі можливо зробити висновок, що юридичні особи володіють виключною правоздатністю, оскільки, вибираючи виключний вид діяльності, вони позбавляються права займатися іншими видами діяльності.

Однак, на інший погляд, слід визначати правоздатність соціальних страхових фондів як спеціальну, оскільки заборона здійснювати будь-яку іншу діяльність, крім передбаченої законом і статутом фонду, пов'язана, насамперед, з цільовим характером їхньої діяльності. Саме мета (цілі), а не види діяльності є визначальною характеристикою юридичної особи. Це означає, що види діяльності, які дозволяється здійснювати фонду, визначаються відповідно до цілей його існування. Оскільки можливість здійснювати певну діяльність пов'язана із цілями діяльності фондів, соціальні страхові фонди володіють спеціальною правоздатністю, тобто вони можуть мати права і обов'язки, які відповідають цілям їх діяльності. Отже, Пенсійний фонд України наділений спеціальною правоздатністю, що передбачає можливість мати права і обов'язки, необхідні для реалізації його цілей.

Ще однією особливістю соціальних страхових фондів є їх самоврядність. Проявом самоврядності, на думку вчених, є здійснення управління страховими фондами на основі паритетності представниками держави, застрахованих осіб і роботодавців. Іншими словами, самоврядність означає, що самі суб'єкти системи страхування -- застраховані особи, роботодавці як страхувальники і держава як один із роботодавців і гарант реалізації застрахованими особами їхніх прав -- управляють цією системою через своїх представників, які входять до складу правління -- вищого органу управління фондом. Правління соціального страхового фонду затверджує його статут, бюджет та документи, які регламентують внутрішню діяльність фонду. У цьому також проявляється самоврядність цих суб'єктів права со-ціального забезпечення.

Однак Пенсійний фонд України на сьогодні є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через міністра праці та соціальної політики України. У зв'язку з цим обмежується самоврядність фонду. Адже відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, на підставі якого він діє, керівництво діяльністю фонду здійснюється правлінням, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Натомість правління інших соціальних страхових фондів складається з рівної кількості представників застрахованих осіб, роботодавців і держави, які самими представ-ницькими сторонами й обираються.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. передбачає приведення правового статусу цього фонду у відповідність із Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Абзац третій пункту 12 розділу XV «Прикінцеві положення» названого закону визначає, що у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України. Відповідно Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» чітко не визначає тривалості перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію, однак, виходячи з положення абзацу другого пункту 12 розділу XV названого Закону, можна зробити висновок, що для цього перетворення надається п'ятирічний строк із дня набрання чинності законом.

Отже, на сьогодні особливістю правового статусу Пенсійного фонду України є те, що на відміну від інших соціальних страхових фондів він не є самоврядним. Адже до перетворення у самоврядну організацію Пенсійний фонд України функціонує як центральний орган виконавчої влади.

Як центральний орган виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, Пенсійний фонд України провадить збирання, накопичення та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України. Як самостійна фінансово-банківська система він діє в Україні з 1992 р. Фонд створений на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР. Його статус, завдання і функції початково були визначені Положен-ням про Пенсійний фонд України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. № 39, в наступній редакції таке Положення було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1994 р. № 345, а в новій редакції -- Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (із змінами).

Відповідно до цього Положення основними завданнями Пенсійного фонду України є:

-- участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

-- забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

-- ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань виконує такі функції:

1) бере у межах своєї компетенції участь у розробленні прогнозних показників економічного і соціального розвитку України та проекту Державного бюджету України;

2) планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його на 8--1) забезпечує проведення тендера для визначення організацій, які здійснюватимуть виплату та доставку пенсій;

9) здійснює відповідно до законодавства та міжнародних договорів України переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які постійно проживають в Україні;

10) співпрацює в межах своєї компетенції з міжнародними організаціями, організовує міжнародне співробітництво у сфері пенсійного забезпечення, готує пропозиції та бере участь у підготовці та укладенні міжнародних договорів України у цій сфері;

11) організовує професійну підготовку та підвищення кваліфікації працівників органів Пенсійного фонду України, узагальнює та поширює прогресивні форми і методи роботи;

12) інформує громадськість про свою діяльність;

13) здійснює відповідно до законодавства функції з управління майном, що перебуває в державній власності;

14) здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Для виконання зазначених функцій Пенсійний фонд України має право:

1) отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ним функцій, передбачених законодавством;

2) проводити планові, а також у передбачених законодавством випадках позапланові перевірки на будь-яких підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів, пов'язаних із нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (у тому числі письмові) з питань, що виникають під час таких перевірок;

3) вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ, організацій і фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності усунення виявлених порушень законодавства про порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, здійснення фінансових операцій з коштами Пенсійного фонду України та порядок їх використання; 4) вилучати в установленому законодавством порядку у підприємств, установ, організацій і фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності документи, що підтверджують приховування (заниження) розміру заробітної плати (доходу) та інших виплат, на які нараховуються страхові внески, або порушення порядку використання коштів Пенсійного фонду України;

5) порушувати відповідно до законодавства справу про банкрутство підприємства, установи, організації або вносити пропозиції щодо скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності в разі систематичної несплати ними страхових внесків;

6) застосовувати фінансові санкції, передбачені законом;

7) стягувати з платників страхових внесків несплачені суми страхових внесків;

8) порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

9) укладати договори про добровільну участь у системі загально-обов'язкового державного пенсійного страхування;

10) одержувати кредити в установах банків;

11) здійснювати інші права, передбачені законодавством. Пенсійний фонд України під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, відповідними органами інших держав. У межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує та контролює їх виконання, а в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування спільні акти.

Рішення Пенсійного фонду України, прийняті в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Джерелами формування коштів Пенсійного фонду України є:

-- страхові внески; кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду України у випадках, передбачених законодавством;

-- благодійні внески юридичних та фізичних осіб;

-- добровільні внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; -- банківські кредити;

-- інші надходження відповідно до законодавства.

Бюджет Пенсійного фонду України щороку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

-- фінансування виплати пенсій у солідарній системі загально-обов'язкового державного пенсійного страхування, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України;

-- оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

-- формування резерву коштів Пенсійного фонду України;

-- погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;

-- створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;

-- утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;

-- організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України.

Кошти Пенсійного фонду України використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому порядку.

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, який визначається Кабінетом Міністрів України, печатку із зображенням державного герба України та своїм найменуванням.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі та управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах.

4.5. Державне регулювання недержавного пенсійного забезпечення в Україні

Одним із напрямків реформи пенсійного у державі забезпечення є створення і ефективне функціонування добровільного пенсійного страхування у вигляді системи недержавних пенсійних фондів (НПФ), активи яких формуються виключно за рахунок персональних відрахувань кожного працівника протягом його трудової діяльності. Законодавча база України з питань недержавного пенсійного забезпечення поки що перебуває у стадії активного формування. При цьому базовими документами для його здійснення є Закони України «Про обов'язкове державне пенсійне страхування», «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про страхування» та низка інших законних та підзаконних актів.

Саме вони визначають правові, економічні та організаційні засади діяльності з недержавного пенсійного забезпечення та регулюють відносини, пов'язані з цим видом діяльності.

Безпосередньо державний нагляд та регуляторні функції покладені на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг в Україні, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольний комітет та Національний банк (див. рисі ).

Відповідно об'єктами державного нагляду виступають недержавні пенсійні фонди, які за типологічними ознаками можуть бути відкритими, корпоративними та професійними. Згідно до стратегії, яку обирає відкритий недержавний пенсійний фонд, він може проводити агресивну, помірковану та консервативну політику. Тому сутність державного контролю і полягає насамперед у встановленні певних вимог до суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення щодо надання ними послуг відповідної якості через систему державної реєстрації, ліцензування, відповідних кваліфікаційних вимог тощо.

Саме до функцій Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг відносяться питання:

1) реєстрації пенсійного фонду і видача свідоцтва;

2) визначення змісту додаткової інформації до статуту пенсійного фонду та затвердження типових статутів;

3) встановлення правил підготовки, вимог до інцест-декларації та внесення змін до неї;

4) приймає рішення про ліквідацію пенсійного фонду;

5) встановлює додаткові повноваження ліквідаційної фінансової комісії, її склад, порядок утворення, процедуру проведення ліквідації кожного окремого пенсійного фонду;

6) реєструє та затверджує типовий статут адміністратора і видає йому ліцензію;

7) погоджує типовий договір про управління пенсійними активами;

8) здійснює контроль за рекламою;

9) видає сертифікати фізичній особі на агентські послуги;

10) затверджує типову форму пенсійного контракту;

11) складає щорічний звіт Кабінету Міністрів України. Одночасно Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України разом з іншими органами державного контролю уповноважена організовувати та здійснювати перевірки діяльності пенсійних фондів, адміністраторів компаній з управління пенсійними активами, страхової організації, банку-зберігача. Вищеперерахованим регуляторним організаціям підзвітні організатори і компанії з управління пенсійними активами.

Мета державного регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів полягає в удосконаленні оптимального механізму захисту пенсійних активів через розмежування та відокремлення активів пенсійного фонду від активів засновників і роботодавців-платників, а також суб'єктів недержавного пенсійного забезпечення, які надаватимуть послуги в цій сфері. Державне регулювання передбачає і диверсифікацію пенсійних активів при інвестуванні (в межах, встановлених Законом) та внутрішній взаємоконтроль між суб'єктами НПЗ за дотриманням норм законодавства, статуту, відповідних договорів та надання відповідним органам інформації щодо їх порушень. Держава забезпечує і гарантує вплив учасників НПФ на членство в раді фонду, проведення засідання ради фонду, скликання позачергових зборів засновників. Також здійснює контроль за наявністю системи внутрішньої звітності суб'єктами НПЗ, ради фонду перед зборами засновників, пенсійного фонду та суб'єктами перед відповідними державними органами; вимагає інформування громадськості про діяльність НПФ шляхом оприлюднення та надання учасникам щорічної безплатної та платної (на письмовий запит) інформації про стан його пенсійних активів; здійснює загальний нагляд та контроль в сфері НПЗ.

Недержавне пенсійне забезпечення може здійснюватися пенсійни-ми фондами шляхом укладення пенсійних контрактів, страховими орга-нізаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії та пенсії на визначений термін, банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, гарантованої Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, встановленої законодавчо.

Діяльність НПФ повинна включати певні етапи: підготовчий; акумулювання пенсійних внесків і підготовка до інвестування; процес інвестування; стан виплат і звіту за зобов'язаннями фонду.

Ситуація ускладнюється тим, що на сьогодні не існує чітких публічних критеріїв, що дають змогу оцінювати надійність компаній, які управляють пенсійними резервами, що веде до ризику втрати активів пенсійних фондів.

Одним із головних факторів, що стримують позитивний розвиток недержавних пенсійних фондів, є діюча система оподаткування. Закон про недержавні пенсійні фонди передбачає, що НПФ як комерційна організація має право на пільги, на податки, збори і платежі, але ця норма не є нормою прямої дії, тому вона не відкриває для НПФ можливостей пільгового оподаткування.

Діюча на сьогодні нормативна база не передбачає ніяких податкових пільг для НПФ.

Система оподаткування встановлює, що суми внесків у НПФ, сплачені підприємством, установою чи організацією за громадянина, не звільняються від оподаткування, оскільки вважаються доходом фізичної особи і вводяться до складу сукупного оподаткованого доходу. Разом із тим чинним законодавством передбачено оподаткування пенсійних виплат громадянам із НПФ. Таким чином, кошти, отримані громадянами як пенсії із недержавних пенсійних фондів, двічі оподатковуються -- при перерахуванні коштів у НПФ і при отриманні недержавних пенсій громадянами.

У цих умовах становище НПФ виглядає дуже нестабільним, їхня життєдіяльність поставлена під питання. Потрібна продумана державна програма їх розвитку та підтримки, без реалізації якої, більшість фондів можуть перестати існувати найближчим часом, дискредитувавши ідею недержавного пенсійного забезпечення.

Питання управління пенсійними активами заслуговує на особливу увагу, оскільки таке управління здійснюється компанією з управління активами (КУА). КУА є юридичною особою, яке створюється відповідно до Закону України "Про господарські товариства" у формі: 1) товариства з обмеженою відповідальністю; 2) акціонерного товариства; 3) товариства з додатковою відповідальністю.

Усі операції з пенсійними активами пенсійного фонду здійснюються через банківську установу-зберігача на підставі договору зберігання, який укладається між пенсійним фондом і банківською установою зберігачем.

До пенсійних активів належать:

* активи в грошових коштах;

* активи в цінних паперах;

* інші активи.

Недержавне пенсійне забезпечення здійснюється на підставі пенсійного контракту, який повинен відповідати умовам, що встановлені законодавством. Пенсійні схеми, за якими провадиться недержавне пенсійне страхування, повинні міститися в статутах фондів.

Відповідно до умов пенсійних схем, що використовуються пенсійними фондами, та пенсійних контрактів можуть здійснюватися такі види пенсійних виплат:

* довічна пенсія;

* пенсія на визначений термін;

* одноразова пенсійна виплата.

Закон регулює умови та порядок здійснення кожного із видів виплат.

Пенсійне забезпечення може провадитися страховою організацією або банківською установою за певних умов.

Держава буде змушена надавати певну підтримку НПФ -- насамперед як системі довгострокових внутрішніх інвесторів, з одного боку, і як більш ефективній позабюджетній системі соціального захисту -- з другого. З цією метою вона може і зобов'язана передбачити пільгове оподаткування НПФ та інвестиційних доходів, отриманих компаніями з управління їхніми активами.

Головним завданням держави буде забезпечення ефективного нагляду і контролю за діяльністю у сфері недержавного пенсійного страхування.

Функції держави будуть ґрунтуватися не тільки на регулятивних можливостях спеціалізованого спостережного і контрольного органу за діяльністю НПФ, й на законодавчих обмеженнях і протекціонізмі інвестиційної діяльності НПФ, визначенні структури пенсійних активів, оптимізації оподаткування операцій з пенсійними активами аж до звільнення від сплати податків з інцест-доходу і внесків, що відрахову-ються з зарплати.

Список літератури:

1. Конституція України, прийнята на пятій сесії Верховної ради України, 27 червня 1996 року.

2. Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003.

3. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-ГУ

4. Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. № 1788-ХП

5. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 № 796-ХІІ

6. Закон України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ», від 9 квітня 1992 р. № 2262-ХП

7. Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 11993 р. № 3723-ХІІ

8. Закон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. №Д789-ХП

9. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 р. № 2790-ХІІ

10. Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р. № 2862-ХІІ

11. Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р. № 4038-ХИ

12. Митний кодекс України від 11 липня 2002 р. № 92-ІУ

13. Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене Постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР

14. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 р. № 3551-ХН

15. Закон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. № 3721-XII

16. Закон України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17 квітня 1991 р. № 962-ХІІ

17. Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. №803-ХІІ

18. Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23 червня 1995 р. № 239/95-ВР

19. Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» від 15 лютого 1995 р. № 56/95-ВР

20. Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23 вересня 1997 р. № 540/97-ВР

21. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13 грудня 1991 р. № 1977-ХІІ

22. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ

23. Закон України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною» від 1 червня 2000 р. № 1767-Ш

24. 23. Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР

25. Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р. № 2493-ІП

26. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХІУ

27. Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р. №2728-111

28. Закон України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам» від 18 травня 2004 р. № 1727-ІУ

29. Закон України «Про соціальний захист дітей війни» від 18 листопада 2004 р. № 2195-ІУ

30. Закон України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, Науково-практичний коментар, «АТВ», Киїів, 2005.

31. Борис Надточій, Лариса Демчук, Пенсія в Україні, коментар до Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», Київ, Юрінком Інтер, 2007.

32. В.І. Грушко, Н.В. Грушко, О.В. Бевзенко, О.В. Красота, С.М. Лаптєв, О.С. Лубунь, І.І. Рулік, К.В. Павлюк, К.В. Рясна, Т.І. Шпильова, Пенсійна система України, навчальний посібник, за редакціею доктора економічних наук, професора Грушка В.І., Київ, Кондор, 2006.

33. Б.О. Зайсук, О.Б. Зарудний, С.Б. Березіна, В.Т. Александров, С.М. Недбаєва, Загльнообовязкове державне пенсійне страхування, навчальний курс, «АВТ», Київ, 2005

34. Л.І. Харитонова, Пенсійна реформа в України, навчально-методичний посібник, «Юридична література», Одеса, 2006

35. Вісник пенсійного фонду України, березень 2007, С. 32-35.

36. Вісник пенсійного фонду України, липень 2007, С. 26-27.

37. Вісник пенсійного фонду України, червень 2007, С. 26-29.