Участь прокурора в господарському судочинстві. Подання позову

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Поняття і стадії господарського процесу

Прокурор у господарському процесі

Державне мито (порядок відрахування, розмір, звільнення від сплати, повернення)

Порядок подання позову й наслідки його порушення. Позовна заява: форма і зміст

Сутність касаційного оскарження. Його суб'єкти і об'єкти

Список використаних джерел

Поняття і стадії господарського процесу

Господарський процес є різновидом юридичної діяльності, яку регулюють норми господарського процесуального права, тобто встановлена нормами процесуального права форма діяльності господарських судів, яка спрямована на захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання.

В господарському процесі суд, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Формалізація господарського процесу не є випадковою. Роль і значення процесуальній форми полягає в тому, щоби забезпечити захист дійсно існуючих прав суб'єктів господарювання та гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень. Господарський процес являє собою єдність процесуальних прав і обов'язків господарського суду, сторін та інших учасників процесу.

Тому господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники судочинства у зв'язку з розглядом і вирішенням конкретної справи. Кінцева мета процесу - відновлення порушеного права.

Господарський процес - не просто сукупність дій, урегульованих нормами господарського процесуального права, а їх визначена система. Діяльність господарського суду по розгляду і вирішенню підвідомчих йому спорів здійснюється в певній логічній послідовності по стадіях процесу. Процесуальні дії, які здійснюють учасники господарського процесу, залежно від мети їх здійснення і змісту, складають стадії господарського процесу. В кожній стадії процесуальні відносини носять специфічний характер, який визначається об'єктом цих відносин, суб'єктним складом учасників на кожній стадії, змістом і метою процесуальних дій.

Стадія господарського процесу - сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Кожна стадія виконує свої особливі функції в господарському процесі. Складність і кількість здійснюваних процесуальних дій на кожній стадії процесу залежить від задач, які стоять на кожній стадії.

Перша стадія господарського процесу - порушення провадження у справі.

Об'єктом процесуальних дій і правової оцінки на цій стадії є пред'явлення позовної заяви з усіма доданим до неї матеріалами (ст. 54 ГПК), вивчення її з точки зору підвідомчості й підсудності, а також інших критеріїв, необхідних для прийняття справи до провадження. На цій стадії суддя одноособово виносить ухвалу про порушення провадження у справі, прийняття справи до провадження (ст. 61 ГПК). У випадках, передбачених законом, суддя може відмовити в прийнятті позовної заяви (ст. 62 ГПК) або повернути її (ст. 63 ГПК).

Після порушення справи в господарському суді настає стадія підготовки матеріалів до розгляду в засіданні господарського суду. Мета цієї стадії - забезпечити правильне і своєчасне вирішення справи, бажано у першому ж засіданні суду. Процесуальні дії судді на цій стадії передбачені ст. 65 ГПК.

Основна стадія господарського процесу - господарський розгляд (розд. ХI ГПК). Вона визначається як основна, тому що при цьому розгляді спір вирішується по суті, дається остаточна відповідь на позовні вимоги. Формою розгляду справи є засідання господарського суду. Як правило, ця стадія закінчується прийняттям рішення (ст. 82 ГПК), однак, в окремих випадках, - припиненням провадження у справі (ст. 80 ГПК) або залишенням позову без розгляду (ст. 81 ГПК).

Наступна стадія - перевірка законності й обґрунтованості судових рішень господарських судів: перегляд судових рішень в апеляційному порядку (розд. ХІІ ГПК); перегляд судових рішень у касаційному порядку (розд. ХІІ-1, ХІІ-2 ГПК); перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами (розділ ХIII ГПК). Ці стадії орієнтовані на виправлення судових помилок. Проходження справи по цій стадії не є обов'язковим, а визначається зацікавленими особами - учасниками справи. На стадії перегляду судових рішень також є етапи порушення провадження, підготовки справи до розгляду і вирішення у відповідній інстанції.

Господарський процес по справі повинен завершуватись виконанням рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили. Ця стадія - стадія виконання судових рішень - спрямована на практичну їх реалізацію діяльністю зобов'язаних суб'єктів. Рішення господарського суду підлягають обов'язковому виконанню підприємствами, організаціями, посадовими особами (ст. 115 ГПК). Існують певні правила виконавчого провадження, які регулюють відносини між боржником і стягувачем (розділ ХIV ГПК). Треба відмітити, що у зв'язку з прийняттям Законів України “Про державну виконавчу службу”, “Про виконавче провадження” сфера примусового виконання відокремлена від судової влади і організаційно віднесена до виконавчої влади, але залишається у колі суддівських повноважень.

Діяльність господарського суду по здійсненню правосуддя є господарським процесом, сукупність правових норм, які регулюють порядок цієї діяльності, є господарським процесуальним правом, інакше кажучи господарське процесуальне право регулює порядок справляння господарського процесу.

Висновок. Господарський процес можна визначити як систему послідовно здійснюваних процесуальних дій, які здійснюють господарський суд та інші учасники судочинства у зв'язку з розглядом і вирішенням конкретної справи. Кінцева мета процесу - відновлення порушеного права.

Стадія господарського процесу - сукупність процесуальних дій по конкретній справі, об'єднаних однією метою або спрямованих до однієї певної мети. Можна виділити такі стадії господарського процесу: порушення провадження у справі, стадія підготовки матеріалів до розгляду в засіданні господарського суду, господарський розгляд, перевірка законності й обґрунтованості судових рішень господарських судів: перегляд судових рішень в апеляційному порядку; перегляд судових рішень у касаційному порядку; перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами, стадія виконання судових рішень

Прокурор у господарському процесі

Участь прокурора в господарському судочинстві - порівняно новий напрям діяльності прокуратури. Повноваження прокурора в судовому процесі визначені Законом України "Про прокуратуру" від 5 листопада 1991 р. №1789-ХІІ та Господарським процесуальним кодексом України. Зокрема статтею 2 ГПК передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до нього в інтересах держави. Однак поняття "інтереси держави" є оціночним. Прокурор має визначати їх у кожному конкретному випадку, обгрунтовувати необхідність захисту інтересів держави та зазначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах.

Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Механізм участі прокурора в господарському судочинстві умовно можна поділити на такі блоки: перший - порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст. 2 ГПК); другий - безпосередня участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 ГПК ); третій - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст. 91 ГПК); четвертий - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 ГПК); п'ятий - касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України (ст. 111- 14 ГПК).

Порушення справи в господарському суді за позовом прокурора. Відповідно до статті 2 ГПК, господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до нього в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Звертаючись із позовною заявою до господарського суду у справах майнового характеру, прокурор має право з метою забезпечення позовних вимог і для подальшого реального виконання поставленого судового рішення відповідно до статей 66, 67 ГПК прохати суд накласти арешт на майно або грошові кошти відповідача, зупинити стягнення у безспірному (виконавчому) порядку або заборонити відповідачеві вчинення певних дій.

Крім зазначених прав, господарське судочинство покладає на прокурора процесуальні обов'язки. Передусім це стосується форми заяви та надання доказів, що обґрунтовують позовні вимоги. Зокрема, відповідно до вимог статті 54 ГПК позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі й підписується прокурором чи його заступником, а також повинна містити зміст і виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги прокурора. Статтею 57 ГПК передбачено обов'язок прокурора щодо надання документів на обґрунтування позову, необхідних для розгляду справи по суті.

Практика пред'явлення прокурорами позовних заяв в господарський суд свідчить, що найтиповішими недоліками останніх є відсутність: повного найменування сторін, їх поштової адреси та банківських реквізитів; вказівки про стягнення з відповідача державного мита; повних доказів, які підтверджують викладені в заяві обставини; обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми.

При пред'явленні позову прокурор має враховувати також вимоги закону щодо підсудності спору (ст. 15, 16 ГПК) і строків позовної давності (ст. 71,73-82 ЦК України).

Безпосередня участь прокурора в судовому процесі. Законодавство визначає таку важливу конституційну функцію органів прокуратури, як представництво інтересів громадянина або держави в господарських судах, яка полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Це право передбачене статтею 121 Конституції, п.6 ч.2 ст. 20, ст. 36-1 Закону "Про прокуратуру", статтею 29 ГПК.

Підставою представництва прокурора у господарському суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Згідно зі статтею 29 ГПК прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії розгляду справи для представництва інтересів громадянина (у випадку його неспроможності через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження) або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційне, касаційне подання, подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Про свою участь у вже порушеній справі прокурор повідомляє господарський суд письмово, а в судовому засіданні - також і усно.

Прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.

Відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Участь прокурора в судовому процесі є обов'язковою: а) у справах, порушених за його заявою; б) у разі, коли це передбачено законом або визнано за необхідне господарським судом.

Апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Законність та обґрунтованість поставлених господарським судом рішень, ухвал, постанов, що не вступили в законну силу, можуть бути перевірені в порядку апеляційного провадження апеляційними господарськими судами за апеляційним поданням прокурора.

Органами прокуратури апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. У випадках, коли в судовому засіданні оголошено резолютивну частину рішення, строк оскарження обчислюється від дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 ГПК. При цьому апеляційне подання, що вноситься прокурором, повинне містити перелік документів, на яких воно ґрунтується.

Додатковою гарантією права представництва органів прокуратури, передбаченого господарським судочинством, є внесення подання в порядку статті 112 ГПК про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в двомісячний строк від дня встановлення таких обставин прокурором. Такими обставинами можуть бути докази, які були наявні на момент розгляду справи по суті, але не були відомі суду, сторонам і прокурору, і мають суттєве значення для об'єктивного розгляду справи, а також скасування постановленого судового рішення.

Касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Згідно зі статтею 107 ГПК України прокурор має право подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Крім того, прокурор має право подати касаційну скаргу також і у випадку, якщо він не брав участі у розгляді господарської справи в суді першої та апеляційної інстанцій, але рішення місцевого суду чи постанова апеляційного суду стосується інтересів держави.

Прокурор, який вносить касаційне подання, надсилає сторонам у справі його копію і копії доданих до нього документів, які відсутні у справі.

Касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України. Згідно зі статтею 111-14 ГПК України, Генеральний прокурор України має право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.

Підставою для оскарження до Верховного Суду України постанов чи ухвал Вищого господарського суду України можуть бути:

1) застосування Вищим господарським судом України закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

2) невідповідність постанови чи ухвали Вищого господарського суду України рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

3) виявлення різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акта у аналогічних справах;

4) невідповідність постанови чи ухвали Вищого господарського суду України міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

5) визнання постанов чи ухвал Вищого господарського суду України міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Касаційна скарга, касаційне подання Генерального прокурора України на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України подаються до Верховного Суду України через Вищий господарський суд України не пізніше одного місяця з дня їх прийняття.

Вищий господарський суд України надсилає касаційну скаргу (подання) разом із справою до Верховного Суду України у десятиденний строк з дня надходження скарги (подання).

Висновок. Серед учасників господарського процесу законодавство окремо визначає прокурора. Прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд за нововиявленими обставинами. З цією метою прокурор може звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави або громадянина (ст. 29 ГПК).

Механізм участі прокурора в господарському судочинстві умовно можна поділити на такі блоки: перший - порушення справи в господарському суді за позовом прокурора (ст. 2 ГПК); другий - безпосередня участь прокурора в судовому процесі (ст. 29 ГПК ); третій - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили (ст. 91 ГПК); четвертий - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, та постанову апеляційного суду (ст. 107 ГПК); п'ятий - касаційне оскарження судових рішень Вищого господарського суду України до Верховного Суду України (ст. 111- 14 ГПК).

Державне мито (порядок відрахування, розмір, звільнення від сплати, повернення)

Державне мито - це плата, що стягується за здійснення уповноваженими на це органами та посадовими особами юридично значимих дій та видачу ними правових документів, що мають правове значення, в інтересах платників. 

Стягується з метою покриття витрат, які виникають у зв'язку з вчиненням цих юридично значимих дій. 

Головна особливість державного мита - індивідуальна відплатність.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито справляється:

1) із позовних заяв, заяв у справах окремого провадження, з апеляційних і касаційних скарг на рішення місцевих судів, а також за видачу судами копій документів;

2) із позовних заяв, що подаються до господарських судів, апеляційних і касаційних скарг на рішення господарських судів, і заяв кредиторів у справах про банкрутство;

3) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

4) за реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану і свідоцтв у зв'язку із зміною, доповненням, виправленням і поновленням записів актів цивільного стану; 

5) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання; 

6) за видачу дозволів на право полювання та рибальства; 

7) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах. 

Ставки державного мита встановлюються в таких розмірах:

Найменування документів і дій, за які стягується мито	Розміри ставок
1. Із заяв і скарг, що подаються до суду, та за видачу судом копій документів:
із позовних заяв	1 відсоток ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
із скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян	0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності	неоподатковуваний мінімум доходів громадян
за повторну видачу копії судового рішення, вироку, ухвали та іншої постанови суду	0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожну копію
із позовних заяв про зміну або розірвання договору найму житлових приміщень, про продовження строку прийняття спадщини, про скасування арешту на майно та з інших позовних заяв немайнового характеру (або таких, що не підлягають оцінці)	0,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
із заяв (скарг) у справах окремого провадження
із позовних заяв переддоговірних спорів
із апеляційних скарг на рішення судів: скарг на рішення, що набрали законної сили	50% ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви й скарги, а з майнових спорів - ставки, обчисленої виходячи з оспорюванної суми
2. Із заяв, що подаються до господарських судів:
із позовних заяв майнового характеру	1% ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
із позовних заяв немайнового характеру, в тому числі і з заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство	5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
із позовних заяв у спорах, що виникають під час укладання, зміни або розірвання господарських договорів:	5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
3. За нотаріальні дії, вчинювані державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів:
за посвідчення договорів купівлі-продажу майна державних підприємств, а також за посвідчення договорів застави	0,1 % вартості майна, що викуповується, або предмета застави
за посвідчення інших договорів, що підлягають оцінці	1% суми договору, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян
за вчинення протестів векселів, пред'явлення чеків до платежу і посвідчення несплати чеків	0,3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
за вчинення виконавчих написів	1% суми, що стягується, або 1% вартості майна, яке підлягає витребуванню, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
за засвідчення справжності кожного підпису на документах	0,02 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
за засвідчення вірності копій документів та витягів з них (за сторінку)	0,01 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
за видачу дублікатів нотаріально посвідчених документів	0,03 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
4. За нотаріальні та інші дії, вчинювані за межами нотаріальної контори, виконавчого комітету ради народних депутатів	у розмірі встановлених ставок за відповідні дії (крім цього сплачуються фактичні витрати, пов'язані з виїздом для вчинення дій)

господарський процес прокурор державний мито

Від сплати державного мита звільняються:

1) позивачі - робітники та службовці - за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин; 

2) позивачі - за позовами про відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також смертю годувальника;

3) позивачі - за позовами про стягнення аліментів;

4) сторони - із спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, заподіяних громадянинові незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням такого заходу, як взяття під варту, або незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, а також пов'язаних з виплатою грошової компенсації, поверненням майна або відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" ;

5) позивачі - за позовами про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином;

6) державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;

7) споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документів і зараховується до місцевого бюджету, крім мита, що справляється з позовних заяв, які подаються до господарського суду, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, яке зараховується до державного бюджету України.

Висновок. Державне мито - це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те органами.

Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Державне мито стягується:

а) із позовних заяв, заяв з переддоговірних спорів, заяв (скарг) у справах окремого провадження і скарг на рішення, прийняті відносно до релігійних організацій, із касаційних скарг на рішення судів і скарг на рішення, що набрали законної сили, а також за видачу судами копій документів;

б) із позовних заяв і заяв кредиторів у справах про банкрутство, що подаються до арбітражних судів, та заяв про перевірку рішень, ухвал, постанов у порядку нагляду, а також про їх перегляд за ново виявленими обставинами;

в) за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами і виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, а також за видачу дублікатів нотаріально засвідчених документів;

г) за видачу документів на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн, за продовження строку їх дії та за внесення змін до цих документів; за реєстрацію національних паспортів іноземних громадян або документів, що їх замінюють; за видачу або продовження довідок на проживання; за видачу візи до національного паспорта іноземного громадянина або документа, що його замінює, на право виїзду з України та в'їзду в Україну, а також із заяв про прийняття до громадянства України і про вихід з громадянства України;

д) за операції з випуску (емісії) цінних паперів, крім облігацій державних та місцевих позик, та з видачі приватизаційних паперів;

е) за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

ж) за видачу громадянам України закордонного паспорта на право виїзду закордон або продовження строку його дії;

з) за прописку громадян або реєстрацію місця проживання;

й) за проведення прилюдних торгів (аукціону, тендера) об'єктами нерухомого майна, крім операцій з примусового відчуження такого майна у випадках, передбачених законами України;

Державне мито має розгалужену систему ставок, що встановлюються в залежності від характеру дій і документів, за які воно справляється.

Порядок подання позову й наслідки його порушення. Позовна заява: форма і зміст

Справи позовного провадження в господарському суді порушуються шляхом подання позовної заяви. Подання позову є важливою процесуальною дією. Правом на звернення з позовом до господарського суду є встановлена законом можливість для кожної заінтересованої особи звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і законних інтересів в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Подати позов означає звернутися до господарського суду із заявою, яка повинна містити прохання до суду про розгляд спору про право. Поряд із цим для порушення справи недостатньо подати до суду заяву. Суддя повинен вирішити питання і винести ухвалу про прийняття заяви до провадження в суді, коли дотримано всі вимоги, передбачені законодавством.

Існують умови, за наявності яких суддя не приймає позовної заяви і повертає її без розгляду. Ці умови свідчать не про відсутність у позивача права на позов (право на подання позову), а лише про те, що позовна заява не може бути прийнята до розгляду суду по суті доти, доки не будуть усунені підстави, які зумовили повернення заяви.

Згідно зі ст. 63 ГПК суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи, якщо:

позовну заяву підписано особою, яка не має право її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано;

у позовній заяві не вказано повного найменування сторін, їх поштових адрес;

у позовній заяві не вказано обставин, на яких ґрунтується позовна вимога, доказів, що підтверджують викладені у заяві обставини, не наведено обґрунтованого розрахунку стягуваної чи оспорюваної суми;

не надано доказів сплати державного мита у встановлених порядку та розмірі;

порушено правила поєднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво ускладнить вирішення спору;

не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

не подано доказів вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору;

не подано доказів сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя повертає позовну заяву не пізніше п'яти днів з дня її надходження, про що виносить ухвалу, яку може бути оскаржено.

У будь-якому випадку потрібне усунення підстав, які стали приводом для повернення позовної заяви. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Подання позову в строки, які встановлені для захисту порушеного або оспорюваного права, в першу чергу пов'язане із дотриманням позовної давності (глава 5 Цивільного кодексу України). Позовна давність має не тільки матеріально-правове, а й процесуально-правове значення.

Наявність одного приводу для порушення справи не є достатньою. Позовна заява подається до господарського суду з дотриманням певних правил. Правила подання позовної заяви включають положення про її форму і зміст (ст. 54 ГПК), передбачають направлення копій позовної заяви і доданих до неї документів іншим особам (ст. 56 ГПК). Норми ст. 54 ГПК вказують, в якій формі подається позовна заява до господарського суду; хто має право підпису позовної заяви; які відомості та в якому порядку мають бути вказані в позовній заяві.

Для прийняття справи до провадження господарському суду необхідно перевірити відповідність позовної заяви за її формою і змістом вимогам законодавства, а також встановити, чи є в наявності документи, які вимагає закон. Тому перевірка реквізитів позовної заяви і доданих до неї документів повинна відбуватися перед порушенням справи і прийняттям позовної заяви до провадження господарського суду.

Дотримання належної форми позовної заяви і відповідність його змісту вимогам закону мають суттєве значення для підготовки судової справи до розгляду, а також для наступного правильного та швидкого розгляду його в засіданні господарського суду.

Позовна заява подається обов'язково в письмовій формі й підписується повноважною особою позивача або його представником, прокурором чи його заступником, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Якщо позов підписано представником позивача, до позовної заяви додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача.

Закон потребує суворої відповідності позовної заяви вимогам, що вказані в ст. 54 ГПК, відповідно до якої позовна заява повинна містити:

найменування господарського суду, до якого подається заява;

найменування сторін, їх поштові адреси;

найменування і номери рахунків сторін у банківських установах;

документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці (ціна позову повинна бути визначена згідно з правилами ст. 55 ГПК), суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору у випадках, передбачених законодавством;

перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.

Вказані реквізити позовної заяви обов'язкові. Поряд із цим у позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору. Закон окремо вимагає, щоб позивач, прокурор чи його заступник при поданні позову надіслали сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає (ст. 56 ГПК).

До позовної заяви додаються документи (ст. 57 ГПК), які підтверджують:

вжиття заходів досудового врегулювання господарського спору у випадках, передбачених законодавством, з кожним із відповідачів (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, відповідно договір, проект договору, лист, який містить вимогу про укладання, зміну чи розірвання договору, відомості про пропозиції однієї сторони і розгляд їх у встановленому порядку, відповідь другої сторони, якщо її одержано, та інші документи; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - копія претензії, докази її надсилання відповідачеві, копія відповіді на претензію, якщо відповідь одержано);

відправлення відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів;

сплату державного мита у встановлених порядку й розмірі;

сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

До заяви про визнання акту недійсним додається також копія оспорюваного акта або засвідчений витяг з нього.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ. що підтверджує повноваження представника позивача.

Суддя може прийняти позовну заяву тільки за наявності певних підстав. Стаття 62 ГПК містить перелік підстав до відмови в прийнятті позовної заяви. Він є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо:

- заява не підлягає розгляду в господарських судах України;

- у провадженні господарського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір, є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав або є рішення цих органів з такого спору;

- позов подано до підприємства, організації, які ліквідовано.

Наявність указаних підстав свідчить про відсутність у позивача права на подання позову. Отже, незважаючи на подання позовної заяви, господарський процес не може бути порушено, і суддя господарського суду відмовляє в прийнятті позовної заяви за відсутністю у позивача права на подання позову.

Про відмову у прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору (його заступнику), якщо вони є заявниками, не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. До ухвали про відмову у прийнятті позовної заяви, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали.

Ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до господарського суду.

Встановивши, що позовна заява може бути прийнята до провадження господарського суду, суддя порушує справу. Прийнявши позовну заяву, суддя господарського суду не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні (ст. 64 ГПК).

Висновок. Справи позовного провадження в господарському суді порушуються шляхом подання позовної заяви. Подання позову є важливою процесуальною дією. Правом на звернення з позовом до господарського суду є встановлена законом можливість для кожної заінтересованої особи звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і законних інтересів в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.

Подати позов означає звернутися до господарського суду із заявою, яка повинна містити прохання до суду про розгляд спору про право. Поряд із цим для порушення справи недостатньо подати до суду заяву. Суддя повинен вирішити питання і винести ухвалу про прийняття заяви до провадження в суді, коли дотримано всі вимоги, передбачені законодавством.

Отже, за наявності права у заінтересованої особи суддя, в силу закону, повинен перевірити, чи мали місце певні умови, дотримання яких свідчить про наявність у позивача права на подання позову і дає можливість звертатися до господарського суду із заявою - подати позов.

Сутність касаційного оскарження. Його суб'єкти і об'єкти

Провадження у касаційній інстанції є самостійною стадію господарського процесу, призначеною для перевірки законності судових рішень господарського суду, які набрали законної сили. Це нова стадія господарського процесу.

Вищий господарський суд України є касаційною інстанцією у системі спеціалізованих господарських судів. Він переглядає за касаційною скаргою (поданням) рішення місцевих господарських судів і постанов апеляційних господарських судів.

Судовий контроль касаційної інстанції за діяльністю судів та керівництво ними має здійснюватися у процесуальній формі - шляхом винесення касаційною інстанцією постанов з кожної розглянутої справи. Законодавством також передбачена можливість перегляду в касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України Верховним Судом України - найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції.

Провадження у касаційній інстанції як самостійній стадії господарського процесу це - сукупність процесуальних дій, які починаються і розвиваються між господарським судом касаційної інстанції та особами, які беруть участь у справі, з метою перевірки судових рішень місцевих та апеляційних господарських судів, що набрали законної сили, а у визначених господарським процесуальним законодавством випадках - перевірки постанов Вищого господарського суду України.

Право касаційного оскарження рішень і постанов господарських судів першої та апеляційної інстанцій, які набрали законної сили, є правом на порушення діяльності суду касаційної інстанції з перевірки зазначених судових актів.

Право на касаційне оскарження виникає із дня набрання законної сили рішень і постанов, прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій, за наявності передбачених законом передумов. Таким передумовами є наявність рішення місцевого господарського суду та постанови апеляційного суду, що набрали законної сили; суб'єктів оскарження, віднесених до кола осіб, які мають право на касаційне оскарження.

Згідно зі ст. 107 ГПК сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор - касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду. Право подати касаційну скаргу мають позивач, відповідач, треті особи, а також їхні правонаступники. Судовий представник, який діє на підставі довіреності, має право подати касаційну скаргу, якщо це обумовлено у довіреності.

Господарське процесуальне законодавство передбачає право на подання касаційної скарги для осіб, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їхніх прав і обов'язків.

У передбачених законодавством випадках сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду до Верховного Суду України.

Об'єктом касаційного оскарження можуть бути лише рішення місцевого господарського суду, які набрали законної сили, постанови апеляційного господарського суду, а у випадках, передбачених законодавством, - постанови Вищого господарського суду. Ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом і Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанову апеляційного господарського суду (ст. 111-13 ГПК).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Вона не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти наявні докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 111-7 ГПК).

Висновок. Провадження у касаційній інстанції є самостійною стадію господарського процесу, призначеною для перевірки законності судових рішень господарського суду, які набрали законної сили.

Провадження у касаційній інстанції як самостійній стадії господарського процесу - це сукупність процесуальних дій, які починаються і розвиваються між господарським судом касаційної інстанції та особами, які беруть участь у справі, з метою перевірки судових рішень місцевих та апеляційних господарських судів, що набрали законної сили, а у визначених господарським процесуальним законодавством випадках - перевірки постанов Вищого господарського суду України. Об'єктом касаційного оскарження можуть бути лише рішення місцевого господарського суду, які набрали законної сили, постанови апеляційного господарського суду, а у випадках, передбачених законодавством, - постанови Вищого господарського суду. Ухвали місцевого або апеляційного господарського суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом і Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанову апеляційного господарського суду (ст. 111-13 ГПК).

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28.06.1996.

2. Господарський процесуальний кодекс України від 06.11.1991.

3. Про прокуратуру: Закон України від вiд 05.11.1991 № 1789-XII.

4. Про державне мито: Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.93р. № 7-93 із змінами та доповненнями.

5. Господарське право України: Підручник / За ред. О.І. Харитонової. - К.: Істина, 2008.

6. Господарський Кодекс України: Коментар. - Х.: ТОВ «Одісей», 2004. - 848 с.

7. Щербина В.С. Господарське право України. - К.: Атіка, 2003.

Размещено на Allbest.ru