Апеляція в господарському процесі

Право апеляційного оскарження в господарському судочинстві. Сторони судового процесу. Зміст рішення, строк подання та повернення апеляційної скарги. Розширення повноважень апеляційної інстанції. Розгляд Господарського процесуального кодексу України.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 26.02.2012
Размер файла 69,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Апеляція в господарському процесі

План

Вступ

1. Апеляційне оскарження в господарському судочинстві

1.1 Право апеляційного оскарження в господарському судочинстві

1.2 Сторони

1.3 Перегляд справи в апеляційній інстанції

1.4 Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду

2. Подання та порядок розгляду апеляційної скарги

2.1 Зміст рішення та строк подання апеляційної скарги (подання)

2.2 Повернення апеляційної скарги (подання)

2.3 Повноваження апеляційної інстанції

2.4 Постанова апеляційної інстанції

Висновок

Література

Вступ

Серед основних факторів, які покликані забезпечувати подальший розвиток правової держави в Україні, є судовий захист суб'єктів господарювання. Розвинена система господарських судів, усталена процедура розгляду спорів слугують забезпеченню стабілізації господарських відносин і суспільного господарського порядку, однак сьогодні непоодинокими є випадки порушення прав суб'єктів господарювання. При цьому кількість звернень до апеляційних господарських судів останніми роками постійно збільшується, що свідчить про підвищення довіри до цієї ланки господарських судів.

Зазначені питання знайшли своє вирішення у Законі України "Про судоустрій України", Господарському процесуальному кодексі, однак аналіз правових засад перегляду судових актів господарського суду в апеляційному порядку свідчить про необхідність їх подальшого вдосконалення.

Деякі аспекти щодо проблематики теми дипломної роботи знайшли своє відображення в працях вчених: О.А. Борисової, А.Д. Кейліна, М.А. Орлова, В.С. Палаузова, І.О. Підвального, М.К. Треушнікова, В.М. Шерстюка, М.Й. Штефана, В.В. Яркова, у вітчизняному господарському процесі - М.О. Абрамова, В.С. Балуха, О.А. Беляневич, Л.Е. Гузя, В.М. Коваля, Л.М. Ніколенко, Д.М. Притики, Т.В. Степанової, П.І. Шевчука та інших авторів. Проте окремі дослідження щодо процедури апеляційного перегляду господарських справ відсутні.

Зважаючи, що в останні роки з'явились нові аспекти вказаних відносин, значне коло питань, пов'язаних із апеляційним провадженням у господарському судочинстві, потребує теоретичного доопрацювання.

Дотепер вітчизняною наукою не розроблено єдиної дефініції апеляції та апеляційного провадження, не виокремлено характерні ознаки апеляції, не систематизовано особливості апеляційного оскарження в господарському процесі, не досліджено на належному рівні об'єкти та суб'єкти апеляційного провадження, тощо. Разом з тим розділ XII Господарського процесуального кодексу України потребує усунення певних прогалин (щодо відновлення пропущеного строку на оскарження, розширення повноважень апеляційного господарського суду тощо) та вдосконалення процедури апеляційного перегляду господарських справ (щодо строків розгляду справ, процедури подання скарги, введення скороченої процедури за деякими категоріями справ тощо). У жодному з шести проектів Господарського процесуального кодексу України, що знаходяться зараз на розгляді у Верховній Раді України, процедура перегляду судових рішень в апеляційному порядку не є досконалою.

З огляду на викладене, дослідження порядку апеляційного перегляду судових актів господарських судів є актуальним та доцільним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дипломна робота виконана в межах самостійно проведеного аналізу теоретичних і практичних аспектів процедури перегляду судових актів господарського суду в апеляційному порядку.

З метою досягнення всебічності висновків й узагальнень при написанні роботи враховано досвід інших країн (Франція, Австрія, Словенія, РФ).

У процесі написання роботи використовувалися нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету, а також матеріали практики, що містяться у вітчизняній та іноземній науковій літературі.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена тим, що на основі наукових здобутків, законодавства та практики його реалізації проведене одне із перших після прийняття Господарського (Арбітражного) процесуального кодексу України системне, комплексне дослідження відносин із перегляду судових актів господарських судів в апеляційному порядку.

Деякі положення, висновки, викладені в дипломній роботі (зокрема, щодо процесуальних бар'єрів, скорочення строку розгляду справи в апеляційній інстанції тощо), мають дискусійний характер.

Право звернення до судів вищих інстанцій з апеляційними та/або касаційними скаргами є важливою складовою судочинства в Україні. Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Як зазначає А.Й. Осетинський, саме європейський вектор обумовив запровадження в Конституції України нових порядків перегляду судових рішень -- апеляційного та касаційного. У цьому напрямі набув втілення процес гармонізації та адаптації національного законодавства до законодавства європейського співтовариства.

Європейський суд з прав людини вважає доступ до апеляційного та/або касаційного оскарження судових рішень важливою складовою забезпечення прав, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

1. Апеляційне оскарження в господарському судочинстві

Об'єктом апеляційного оскарження можуть бути лише рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду (ст. 106 ГПК).

Згідно зі ст. 94 ГПК апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі й повинна містити:

-- найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

-- найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

-- вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, на яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство і матеріали, що є у справі або подані додатково;

-- перелік документів, доданих до скарги (подання).

Апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу або її представником. До скарги додаються докази сплати державного мита, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні. Прокурор, який вносить апеляційне подання, надсилає сторонам по справі його копію і копії доданих до неї документів, які відсутні у справі. До скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні (сторонам) у справі.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції та особі, яка подала скаргу (подання). Надіслання відзиву -- це право, а не обов'язок сторони, строк надіслання відзиву законодавством не встановлено. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання) не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду (ст. 96 ГПК).

Але невиконання викладених у господарському процесуальному законодавстві вимог, які висуваються до змісту і порядку подання апеляційної скарги (подання), тягне її повернення. Відповідно до ст. 97 ГПК не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом апеляційна скарга (подання), якщо:

-- вона підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

-- до неї не додано доказів надсилання її копії іншій стороні (сторонам);

-- до неї не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

-- її подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

-- до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Після усунення першої, другої і третьої із перелічених обставин сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор -- внести апеляційне подання у загальному порядку.

Про повернення апеляційної скарги (подання) виноситься ухвала. На цю ухвалу може бути подана касаційна скарга.

Апеляційна скарга (подання), подана із дотриманням вимог законодавства, має бути прийнята до провадження суду. Про прийняття апеляційної скарги (подання) до провадження апеляційний господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи (ст. 98 ГПК).

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду таких справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених для апеляційної інстанції. Відповідно, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі й додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього (ст. 101 ГПК). Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, але не приймає і не розглядає вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію (ст. 102 ГПК).

Особа, яка подала апеляційну скаргу (подання), має право відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо це суперечить закнодавству або порушує чиї-небудь права й охоронювані законом інтереси. Про прийняття відмови від скарги (подання) апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржене іншою стороною (ст. 100 ГПК).

Повноваження суду апеляційної інстанції -- це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій відносно рішення, яке не набрало законної сили, що перевіряється за апеляційною скаргою (поданням).

Апеляційна інстанція (ст. 103 ГПК) за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

-- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) -- без задоволення;

-- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

-- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю чи частково;

-- змінити рішення.

Під скасуванням рішення місцевого господарського суду слід розуміти здійснення судом апеляційної інстанції процесуальних дій, спрямованих на визнання недійсним прийнятого місцевим господарським судом рішення, яким було вирішено господарський спір по суті.

Зміна рішення -- це внесення до нього виправлень, які не впливають на кінцеві висновки місцевого господарського суду про права та обов'язки сторін.

Перелік підстав для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду міститься у ст. 104 ГПК. Такими підставами є:

-- неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

-- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

-- невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

-- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. Але в будь-якому випадку порушення норм процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

-- справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

-- справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду;

-- господарський суд прийняв рішення про права й обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

-- рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

-- рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

-- рішення прийнято господарським судом з порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 3 ст. 17 ГПК. апеляційний господарський судовий скарга

За наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) відповідно до ст. 105 ГПК апеляційний господарський суд приймає постанову. У постанові мають бути зазначені:

-- найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

-- найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);

-- найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

-- стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

-- підстави, за якими порушено питання про перегляд рішення;

-- доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);

-- обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

-- у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду -- доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції;

-- висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

-- новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку.

Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію знаходження відповідного місцевого господарського суду.

1.1 Право апеляційного оскарження в господарському судочинстві

Сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Таким чином, в апеляційному порядку перевіряються судові акти, які не набрали законної сили. Метою апеляційного провадження, яке являє собою самостійну стадію судового процесу, є перевірка законності обґрунтованості рішення місцевого господарського суду в повному обсязі (що зазначено у ч. 2 ст. 101 ГПК України), виправлення помилок, які допущено місцевим господарським судом.

Для виправлення цих помилок, допущених судом при розгляді й вирішенні спорів, закон передбачає спеціальний етап перевірки законності та обґрунтованості рішень, ухвал, постанов, який містить самостійні стадії: перегляд судових рішень у апеляційному порядку; перегляд судових рішень в касаційному порядку; перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Ці перелічені стадії мають загальні ознаки:

-- вони призначені для перевірки наявності або відсутності підстав до скасування рішень, ухвал, постанов;

-- скасування або зміна рішень, ухвал, постанов може здійснюватися тільки у випадках, прямо вказаних у законі;

-- перевіряти судові акти мають право тільки ті суди, які уповноважені на це законом;

-- при перевірці судових рішень допускається присутність осіб, які беруть участь у справі.

Разом із тим кожна стадія є самостійною стадією господарського процесу і має свою мету, свій суб'єктний склад, об'єкт, зміст і передумови виникнення.

Суд апеляційної інстанції перевіряє правильність судових рішень з фактичної та правової сторін, за наявними у справі й додатково поданими доказами, в оскарженій та неоскарженій частинах. Він не зв'язаний доводами апеляційної скарги і зобов'язаний перевірити законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі (ст. 101 ГПК).

В апеляційній інстанції перевіряється правильність встановлення місцевим господарським судом обставин справи, застосування норм матеріального права й норм процесуального права.

Апеляційне провадження - це сукупність дій господарського суду апеляційної інстанції та осіб, які беруть участь у справі, що здійснюється з метою перевірки законності та обґрунтованості актів господарського суду першої інстанції, що не набрали законної сили і повторного розгляду справи по суті. Під правом апеляційного оскарження рішення господарського суду слід розуміти право на порушення діяльності з перевірки рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Право на оскарження рішення виникає із дня його прийняття у кінцевій формі за наявності вказаних у законі передумов. Такими передумовами є наявність винесеного місцевим господарським судом рішення, яке не набрало законної сили; а також суб'єктів оскарження, віднесених до осіб, які мають право на оскарження. Відповідно до ст. 91 ГПК сторони у справі мають право на подання апеляційної скарги, а прокурор -- апеляційного подання.

1.2 Сторони

Правосуддя в господарських судах здійснюється на принципах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Отже, юридичні особи при здійсненні правосуддя в господарському суді рівні перед законом і судом незалежно від форми власності, місцезнаходження, підвідомчості, характеру діяльності, а громадяни - незалежно від походження, соціального і майнового положення, пола, раси, національності, мови, відношення до релігії, політичних і інших сподівань, місця проживання і інших обставин.

Зміст принципу рівності складається з того, що господарські суди при вирішені економічних спорів застосовує цивільні і інші матеріальні закони до всіх підприємств і громадян в рівній мірі, незалежно від того, хто є суб'єктом спору, правове положення будь-кого з учасників господарського процесу (суду, сторін, третіх осіб та ін.) визначається лише їх процесуальним положенням.

Слід зазначити, що Господарський процесуальний кодекс не містить офіційного визначення поняття учасників процесу. В ньому лише зазначається коло учасників, при цьому не вичерпне (ст. 18 ГПК). Етимологічно учасниками процесу є особи, які приймають участь у розгляді справи судом. Але ці особи за своїм положенням, за своїми правами і обов'язками, закріпленими законом, суттєво відрізняються. З одної сторони, це ті, за ініціативою яких виникає, розвивається і припиняється процес. Їх можна назвати активними учасниками процесу. До них слід віднести суддю, сторін, третіх осіб, прокурора, державних і громадських організацій, які уповноважені законом виступати на захист прав та інтересів інших осіб.

Поряд з вказаними вище активними учасниками процесу в ньому приймають участь інші особи, від яких не залежить виникнення, розвиток, припинення процесу, але вони сприяють встановленню істини з спірного відношення, винесення законного справедливого рішення. До них відносяться експерти, аудитори, перекладачі, посадові особи і інші працівники підприємств і організацій, яким відомі відомості з обставин справи (тобто свідки). Всіх їх можна назвати пасивними учасниками процесу.

Необхідність виділення активних учасників процесу від пасивних явна, оскільки права та обов'язки їх в процесі суттєво відрізняються. Так, активні учасники мають право знайомитись з матеріалами справи, робити з них виписки, надавати докази, заявляти відвід судді, експерта, оскаржувати рішення та ін., а пасивні учасники такими правами не наділені.

Склад учасників судового процесу визначено розділом ІV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи:

Ш Особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи);

Ш Особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи);

Ш Особи, які залучаються до процесу для давання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт).

В юридичній літературі існують і інші підходи до класифікації учасників судового процесу, наприклад: сторони, треті особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у справі в силу покладених на них обов'язків, заявники та інші заінтересовані особи, що беруть участь у справах по встановлення фактів, які мають юридичне значення, а також у справах про банкрутство.

Основними учасниками судового процесу є сторони. Саме наявність двох сторін, між якими виник спір щодо оспорюваного чи порушеного права, є характерною і визначальною ознакою судового провадження. Важливою ознакою сторін є юридична заінтересованість. Так, відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Але законодавець не визначає, в чому може полягати цей інтерес. Досліджуючи категорію інтересу в праві, багато авторів доходять висновку про існування матеріально-правового інтересу і обумовленого ним процесуального інтересу, які у своїй єдності і визначають юридичну заінтересованість особи в процесі.

Згідно ст. 91 ГПК України сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне провадження на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Сторонами у справі є позивач і відповідач. Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами позивача, а треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються всіма правами сторін, за виключенням зазначених у ст. 27 ГПК, до переліку яких не входить заборона на звернення з апеляційним оскарженням, такі особи теж мають право на подання апеляційної скарги. До того ж не має значення, чи брали особи участь у засіданні суду першої інстанції, треба, щоб вони були залучені судом у процес.

Третіми особами називаються суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, які вступають у порушену справу в суді сторін для захисту особистих прав і охоронюваних законом інтересів.

Як і сторони, треті особи заінтересовані в результатах розгляду судом справи. Це пояснюється тим, що на їх правове становище можуть вплинути наслідки розгляду судом спірної справи між сторонами.

Заінтересованість третіх осіб має матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правовий полягає в тому, що рішення, яке буде винесено судом по конкретному спору, може порушити матеріальні права третьої особи або стати підставою для сторони вимагати відшкодування збитків від неї - пред'явити до третьої особи позов за правом регресу. Процесуально-правова заінтересованість третьої особи полягає в недопущені постановлення судом несприятливого для себе рішення. Тому свої дії в процесі треті особи спрямовують на запобігання присудженню судом об'єкта матеріального спору позивачеві чи залишення його за відповідачем або ж виступити проти сторін, вимагаючи присудження об'єкта спору собі. Вони намагаються, щоб суд виніс таке рішення, яке відповідало б їх інтересам, обумовленим існуючими між ними і стороною правовідносинами, або ж зміною їх на свою користь.

Залежно від вступу в господарський процес по справі треті особи поділяються на два види: треті особи, які заявляють самостійні вимоги (ст. 26 ГПК України); треті особи, які не заявляють самостійних вимог (ст. 27 ГПК України).

У відповідності до ст. 26 ГПК України треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, можуть вступати у справу до прийняття рішення господарським судом, пред'явивши позов до однієї або до обох сторін при умові вжиття заходів досудового врегулювання спору, у випадках, передбачених законом.

Критерієм допуску третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до господарського процесу є правовий зв'язок зі спірним матеріальним правовідношенням, з предметом спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги вступають у господарський процес лише за власною ініціативою. Господарський суд повідомляє зацікавлену особу про процес.

Господарський суд також вправі відмовити зацікавленій особі у вступі в господарський процес, що розпочався у якості третьої особи, якщо буде вважати, що його вимога не направлена на предмет спору.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть обов'язки позивача (ч. 3 ст. 26 ГПК України). Тому вони повинні звернутися до суду з дотриманням правила підсудності, правил оформлення і подання позовної заяви, а також сплатити державне мито. Кількість третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору може бути самою різною і залежить від кількості осіб, що претендують на предмет спору.

За третьою особою, яка має самостійні вимоги і не вступила у процес, зберігається право на пред'явлення позову в окремому процесі.

У цьому випадку, третя особа, яка має самостійні вимоги може порушити самостійну справу - пред'явити позов до тієї із сторін, яка, одержавши позитивне рішення суду на свою користь, порушила чи поставила під загрозу їх права та інтереси з приводу спірного об'єкта. Вони не бажають закінчення вирішення судом справи, оскільки в них є побоювання, що визнання права за стороною може ускладнити чи зробити неможливим одержання спірного об'єкта, хоч у майбутньому суд і ствердить право за ними на нього. Розгляд справи за їх участю дає можливість зекономити час і процесуальні засоби, зменшити судові витрати і запобігти постановленню судом протилежних за змістом рішень.

Третіми особами, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, називаються суб'єкти господарських процесуальних правовідносин, які беруть участь у процесі по справі на стороні позивача або відповідача з метою захисту своїх прав та інтересів. Вони можуть вступати у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення по господарському спору може вплинути на їх права або обов'язки по відношенню до однієї із сторін. Вони можуть бути притягнути до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або за ініциативою господарського суду (ст. 27 ГПК України).

Залучені треті особи, які не заявляють самостійних вимог або вступили у справу за власною ініциативою, мають такі ознаки:

Ш Не заявляють позовних вимог;

Ш Вступають у процес на стороні або позивача або відповідача в силу матеріально-правового зв'язку з тією особою, на стороні якої третя особа виступає;

Ш Захищають власні інтереси, оскільки рішення по справі може вплинути на їх права та обов'язки.

Необхідність участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог в господарському процесі, пов'язана з захистом їх матеріальних прав і законних інтересів, може бути зумовлено різними фактичними обставинами. По-перше, необхідність захисту від можливого майбутнього регресної вимоги. По-друге, коли прийняте рішення державного або іншого органу (відповідача) на користь однієї організації (третьої особи), порушило права або законні інтереси іншої організації (позивач), та ін.

Найбільш наглядним, але приватним випадком участі третіх осіб без самостійних вимог в процесі є забезпечення права регресу однієї із сторін до третьої особи. Наприклад, при розгляді спору за позовом до генерального підрядчика про стягнення збитків (за договором підряду на капітальне будівництво) в якості третьої особи без самостійних вимог може виступати субпідрядчик.

Питання про допуск або залучення третіх осіб до участі у справі вирішується господарським судом, який виносить з цього приводу ухвали.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін, крім права на зміну підстави і предмету позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від позову або визнання позову.

При вирішенні питання про вступ третьої особи у справу суд перевіряє існування між нею і однією із сторін правових відносин і можливість впливу на нього рішення суду по справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі в процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню і опротестуванню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому розвитку процесу.

Згідно зі ст. 25 ГПК право на подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили, має правонаступник сторін і третіх осіб.

Представник, який бере участь у процесі на підставі довіреності, має право подати апеляційну скаргу на рішення лише у випадку, якщо таке повноваження зазначено у довіреності, наданій особою, яку представляють.

Законність та обґрунтованість поставлених господарським судом рішень, ухвал, постанов, що не вступили в законну силу, можуть бути перевірені в порядку апеляційного провадження апеляційними господарськими судами за апеляційним поданням прокурора.

Органами прокуратури апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. У випадках, коли в судовому засіданні оголошено резолютивну частину рішення, строк оскарження обчислюється від дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог статті 84 ГПК. При цьому апеляційне подання, що вноситься прокурором, повинне містити перелік документів, на яких воно ґрунтується.

Додатковою гарантією права представництва органів прокуратури, передбаченого господарським судочинством, є внесення подання в порядку статті 112 ГПК про перегляд рішення за нововиявленими обставинами в двомісячний строк від дня встановлення таких обставин прокурором. Такими обставинами можуть бути докази, які були наявні на момент розгляду справи по суті, але не були відомі суду, сторонам і прокурору, і мають суттєве значення для об'єктивного розгляду справи, а також скасування постановленого судового рішення.

1.3 Перегляд справи в апеляційній інстанції

У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення -- з дня підписання рішення. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом (ст. 93 ГПК).

Господарське процесуальне законодавство вказує, куди треба оскаржити рішення суду першої інстанції, яке не набрало законної сили. Перегляд за апеляційною скаргою або поданням рішення місцевого господарського суду здійснює апеляційний господарський суд, повноваження якого поширюються на територію місцезнаходження відповідного місцевого господарського суду (ст. 92 ГПК). Території, на які поширюються повноваження апеляційних господарських судів України, визначені Указом Президента України від 11 липня 2001 р. № 511 "Про утворення апеляційних судів та затвердження мережі господарських судів України".

Сама апеляційна скарга (подання) подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Останній у п'ятиденний строк надсилає одержану скаргу (подання) разом зі справою відповідному апеляційному господарському суду.

Для реалізації апеляційного провадження необхідною умовою є наявність низки передумов об'єктивного та суб'єктивного характеру. Під передумовами апеляційного оскарження розуміють попередні умови реалізації права на апеляційне оскарження, до яких насамперед віднесено наявність об'єкта, щодо якого подається апеляція.

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України. Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог (ст. 58 ГПК України), про подання зустрічного позову (ст. 60 ГПК України) та видачу наказу (ст. 118 ГПК України). Положення розділів І-Х ГПК України мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до ч. 1 ст. 102 ГПК України повторно розглядає справу та згідно зі ст. 103 ГПК України має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. На відміну від розгляду в місцевих господарських судах, перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів згідно з ч. 2 ст. 4-6 ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що від нього не залежали. Додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються й розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених ст. 101 ГПК України. Без обмежень також приймаються додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог ст. 38 ГПК України.

Апеляційною інстанцією не приймаються і не розглядаються нові вимоги, які не були пред'явлені при розгляді справи в першій інстанції.

Якщо господарським судом було відмовлено у прийнятті заяви про перегляд за іншими обставинами, таку ухвалу суду може бути оскаржено в апеляційному порядку. Із наведених підстав випливає, що ГПКУ не надає господарському суду права повертати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, якщо суд вважає, що таких обставин немає. У цих випадках судове рішення має бути залишено без змін, про що виноситься ухвала.

Звернемо увагу, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відрізняється від його перегляду в апеляційному та касаційному порядку певними процесуальними формами розгляду. Процесуальна форма перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами має певні особливості. Судове рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами лише після набрання ним законної сили у передбаченому ГПКУ порядку. Якщо рішення суду ще не набрало законної сили, то ГПКУ не дає правових підстав для його перегляду.

Відповідно до статті 114 ГПКУ перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим господарським судом першої інстанції, який прийняв це рішення.

Перегляд за нововиявленими обставинами ухвал і постанов апеляційної і касаційної інстанцій, якими змінено чи скасовано рішення суду першої інстанції, здійснюється не місцевим судом, а судом тієї інстанції, яким змінено або прийнято нове судове рішення. У випадках, коли після перегляду судового рішення в апеляційному або касаційному порядку воно було залишене без змін, перегляд його за нововиявленими обставинами здійснюється тим судом першої інстанції, який прийняв це судове рішення, хоча воно й було предметом перегляду в апеляційному та касаційному порядку. Законом не передбачено перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами у повному обсязі. Тож господарський суд переглядає судове рішення за нововиявленими обставинами лише в межах, у яких ці обставини впливають на суть прийнятого рішення.

Прийняття судом заяви (або подання прокурора) про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду має випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише якщо вони впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. В іншому випадку господарський суд приймає ухвалу про залишення рішення (ухвали, постанови) без змін.

Переглядатись за нововиявленими обставинами можуть не лише рішення (постанови) суду, а й ухвали, які підлягають оскарженню в апеляційному та касаційному порядку. Тобто ухвали, винесені у відповідності зі статтями 20, 24-27, 31, 41, 58 ГПКУ та інші, перегляду за нововиявленими обставинами не підлягають.

Звернемо увагу на деякі загальні процесуальні правила перегляду судових рішень. Законодавством установлений менш тривалий строк для перегляду рішення порівняно зі звичайним: відповідно до частини третьої статті 114 ГПКУ заява, подання прокурора про перегляд рішення (ухвали, постанови) за нововиявленими обставинами розглядаються господарським судом у судовому засіданні у місячний строк з дня їх надходження. Неявка заявника та інших осіб, які беруть участь у справі, не є перешкодою для розгляду заяви. Рішення, прийняте за результатами перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами, надсилається сторонам (прокурору) у п'ятиденний строк з дня його прийняття.

Насамкінець зазначимо, що рішення (ухвала чи постанова), прийняте внаслідок оскарження за нововиявленими обставинами, може бути оскаржено і в подальшому. Якщо заявник, прокурор чи інша сторона у справі не згодні з результатами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, вони мають право на загальних підставах звернутись із заявою або поданням відповідно в апеляційному чи касаційному порядку (ч. 7 ст. 114 ГПКУ).

1.4 Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду

Як вказано в статті 106 ГПК України ухвали місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених цим Кодексом та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Даною статтею передбачено, що ухвала місцевого господарського суду може бути оскаржена до апеляційного суду в порядку, встановленому для оскарження судових рішень.

При цьому необхідно мати на увазі, що оскарженню підлягають лише ті ухвали, про можливість оскарження яких прямо зазначено у відповідній статті ГПК або Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в яких йдеться про винесення судом даних ухвал.

Так, у позовному провадженні не може бути оскаржена в апеляційному порядку ухвала про відновлення пропущеного процесуального строку (стаття 53 ГПК), про порушення провадження у справі (стаття 64 ГПК), відкладення розгляду справи або перерву в засіданні (стаття 77 ГПК) та ін. у провадженні у справах про банкрутство не може бути оскаржена, зокрема, ухвала про порушення справи про банкрутство (стаття 8 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), ухвала про публікацію оголошення про порушення справи про банкрутство (стаття 11 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), ухвала про затвердження реєстру кредиторів (стаття 15 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") та ін.

Відомо, що апеляційна інстанція не має повноважень на направлення справи до місцевого суду на новий розгляд після повного чи часткового скасування рішення суду. Разом з тим після скасування ухвали місцевого господарського суду у випадках, передбаченою частиною четвертою статті, справа передається на розгляд місцевого господарського суду. З урахуванням викладеного, на нашу думку, не можна вважати правильною практику деяких апеляційних судів, які при скасуванні вищезазначених ухвал у резолютивній частині постанови дають припис про направлення справи на новий розгляд.

Суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу, наприклад, про відмову в прийнятті позовної заяви, чи про залишення позову без розгляду, не розглядає справі по суті, а тому не може бути нового розгляду при скасуванні зазначених ухвал.

Окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали щодо:

1) вжиття запобіжних заходів, відмови в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів, зміни чи скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів;

2) відмови у відновленні пропущеного строку;

3) відмови у прийнятті позовної заяви;

4) повернення позовної заяви;

5) забезпечення позову;

6) зупинення провадження у справі;

7) припинення провадження у справі;

8) залишення позову без розгляду;

9) додаткова ухвала;

10) окрема ухвала;

11) відмови у прийнятті заяви у справі про банкрутство;

12) повернення заяви про порушення справи про банкрутство без розгляду;

13) припинення провадження у справі про банкрутство;

14) усунення керівника боржника від посади;

15) призначення розпорядника майна боржника;

16) припинення повноважень керівника або органів управління боржника;

17) проведення санації боржника та призначення керуючого санацією;

18) звільнення керуючого санацією боржника;

19) затвердження плану санації боржника;

20) затвердження звіту керуючого санацією або відмови в затвердженні зазначеного звіту чи продовження санації або затвердження мирової угоди;

21) відмови у затвердженні мирової угоди у справі про банкрутство;

22) визнання мирової угоди у справі про банкрутство недійсною;

23) переліку майна громадянина-підприємця, яке виключається із складу ліквідаційної маси;

24) введення процедури розпорядження майном фермерського господарства;

25) повернення заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови у справі про банкрутство за нововиявленими обставинами;

26) перегляду ухвал за нововиявленими обставинами;

27) поновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання;

28) відстрочки або розстрочки виконання рішення, ухвали, постанови, зміни способу та порядку їх виконання;

29) розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.

Ухвали місцевого господарського суду, перелік яких не передбачений частиною другою цієї статті оскарженню окремо від рішення (постанови у справі про банкрутство) не підлягають. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення (постанови) місцевого господарського суду, включаються до апеляційної скарги на рішення (постанову у справі про банкрутство) місцевого господарського суду.

2. Подання та порядок розгляду апеляційної скарги

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів із дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а в разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до вимог ст. 84 ГПК України. Відновлення порушеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців із дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Для здійснення права на апеляційне оскарження, крім процесуальних передумов (подання скарги на рішення, що підлягає оскарженню відповідно до закону; дотримання строку; подання скарги особою, що має право апеляційного оскарження), необхідним є також дотримання низки формальних умов. Однією з них є умова щодо відповідності апеляційної скарги (подання) визначеним у законі реквізитам.

Апеляційна скарга (подання) подається (вноситься) у письмовій формі і повинна містити:

1) найменування апеляційного господарського суду, до якого подається скарга (подання);

2) найменування місцевого господарського суду, який прийняв рішення, номер справи та дату прийняття рішення;

3) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу (подання), а також підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення, з посиланням на законодавство й матеріали, що є у справі або подані додатково;

4) перелік документів, доданих до скарги (подання).

Частиною 2 ст. 94 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга підписується особою, яка подає скаргу, або її представником. До скарги додаються докази сплати державного мита і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.

Статтею 95 ГПК України встановлено, що особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні. Прокурор, який вносить апеляційне подання, надсилає сторонам по справі його копію та копії доданих до неї документів, які відсутні у справі.

Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу (подання), має право надіслати відзив на неї апеляційній інстанції та особі, яка подала скаргу (подання). Звертаю Вашу увагу на те, що надсилання відзиву на апеляційну скаргу є правом, а не обов'язком сторони, і відсутність відзиву на апеляційну скаргу (подання), згідно з ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 93 ГПК України, або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної ст. 37 Закону України "Про прокуратуру", подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

Статтею 93 ГПК України встановлено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців із дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Отже, якщо апеляційну скаргу повернуто через пропущення строку на подання такої скарги за відсутності клопотання про його відновлення, її може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців із дня прийняття рішення місцевим господарським судом. З відповідним клопотанням можуть звертатися лише особи, що мають право на подання апеляційної скарги. Таке клопотання може бути викладено у скарзі чи в окремій заяві і має бути подано одночасно із поданням апеляційної скарги. Клопотання розглядається, якщо воно надійшло до винесення ухвали про повернення апеляційної скарги. Це клопотання розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження. За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до ст. 53 ГПК України відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропущення. До кола поважних причин належить, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку.

Про прийняття до провадження апеляційної скарги апеляційним господарським судом виноситься ухвала, а сама справа переглядається за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з деякими обмеженнями, установленими ст. 101 ГПК України. Відповідно до положень названої статті апеляційний господарський суд позбавлений права приймати додаткові докази, за винятком тих випадків, коли заявник обґрунтував неможливість їхньої подачі суду першої інстанції причинами, що не залежать від нього. Крім того, в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється колегіями в складі трьох суддів.

Апеляційна скарга (подання) на рішення місцевого господарського суду розглядається протягом 2-місячного терміну з дня надходження справи разом з апеляційною скаргою (поданням) в апеляційну інстанцію.

За підсумками розгляду апеляційної скарги (подання) апеляційний господарський суд приймає постанову, що набуває законної сили з дня його прийняття.

На другому етапі перегляд рішень місцевих судів, що вступили в законну силу і постанов апеляційних судів регіонів у порядку касаційного провадження здійснюється Вищим господарським судом України.

Позивач, прокурор чи його заступник зобов'язані при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає.


Подобные документы

  • Умови реалізації апеляційного провадження. Об'єкти права оскарження, ознаки позовного провадження. Форма подання апеляційної скарги. Порядок та строк розгляду. Повноваження апеляційної інстанції, її постанова. Підстави для скасування або зміни рішення.

    курсовая работа [31,9 K], добавлен 28.01.2010

  • Поняття і стадії господарського процесу. Прокурор у господарському процесі. Державне мито: порядок відрахування, розмір, звільнення від сплати, повернення. Порядок подання позову й наслідки порушення. Сутність касаційного оскарження, суб’єкти і об’єкти.

    контрольная работа [25,3 K], добавлен 20.07.2011

  • Загальнотеоретичні правові аспекти апеляційного провадження як гарантії законності та обґрунтованості судових рішень. Підготовка засідання суду апеляційної інстанції. Процесуальний порядок розгляду скарги. Значення дебатів, а також їх тривалість.

    курсовая работа [48,4 K], добавлен 05.05.2014

  • Поняття та місце цивільного процесу в судочинстві. Право на судовий захист; принцип інстанційності та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень. Компетенції і повноваження Вищого спеціалізованого і Апеляційного судів України.

    дипломная работа [119,5 K], добавлен 09.03.2013

  • Розмежування підвідомчості та підсудності спорів у господарському судочинстві. Господарсько- та цивільно-процесуальні правовідносини: відмінності законодавчого регулювання. Укладання процесуального документу щодо непідвідомчості спору господарському суду.

    контрольная работа [19,7 K], добавлен 22.09.2012

  • Історичні аспекти інституту судового збору у господарському процесуальному праві. Звільнення від сплати судових витрат у господарському процесі. Порядок сплати судового збору. Принципи організації діяльності судів по розгляду й вирішенню спорів.

    курсовая работа [49,0 K], добавлен 06.05.2015

  • Учасники та сторони судового процесу: права, обов'язки та відповідальність. Касаційна скарга: зміст, порядок та правила подання і розгляду. Судовий контроль касаційної інстанції за діяльністю судів. Процесуальна форма позовної заяви, її реквізити.

    контрольная работа [27,1 K], добавлен 14.07.2010

  • Господарські суди як елемент судової системи України: поняття та ознаки, правова природа та система. Розгляд справ у Вищому господарському суді. Правовий статус судді, повноваження Голови. Вищий господарський суд України як суд касаційної інстанції.

    курсовая работа [35,2 K], добавлен 28.08.2012

  • Зміст цивільного правовідношення може бути охарактеризований з двох позицій — соціальної і юридичної. Класифікація цивільних правовідносин. Обсяг повноважень судів апеляційної та касаційної інстанцій. Право громадян на захист прав в суді вищої інстанції.

    реферат [32,0 K], добавлен 20.11.2010

  • Дослідження правових конструкцій правового положення сторін у господарському процесі. Поняття, права та обов’язки сторін, процесуальна співучасть. Заміна неналежного відповідача. Процесуальне правонаступництво - перехід прав та обов'язків до іншої особи.

    реферат [30,5 K], добавлен 05.12.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.