Поняття апеляційного провадження

Загальнотеоретичні правові аспекти апеляційного провадження як гарантії законності та обґрунтованості судових рішень. Підготовка засідання суду апеляційної інстанції. Процесуальний порядок розгляду скарги. Значення дебатів, а також їх тривалість.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 05.05.2014
Размер файла 48,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Загальнотеоретичні правові аспекти апеляційного провадження як гарантії законності та обґрунтованості судових рішень

1.1 Правова природа та види апеляційного провадження

Право на оскарження судових рішень є однією з найважливіших гарантій захисту прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі. Саме тому питанням реалізації цього права та вдосконалення інституту перегляду судових рішень були присвячені законодавчі новели останніх років, істотним досягненням яких слід визнати відродження в російському кримінальному судочинстві інституту апеляції. Важливо відзначити, що даний правовий інститут, в значній мірі відрізняється від інституту касаційного провадження, є додатковою гарантією справедливого судового розгляду. Маючи своїм змістом такі положення, як повторне і безпосереднє дослідження доказів вищестоящим судом і можливість прийняття нового рішення по суті по справі, що переглядається, в тому числі і погіршує становище засудженого і виправданого, апеляція сприяє ефективному і своєчасному усуненню судових помилок та реалізації в українському судочинстві принципів «швидкого» і «правого» правосуддя [12, с. 128].

Апеляційний перегляд - це новий (повторний) розгляд та вирішення справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції [1] забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом, віднесено до основних засад судочинства і до міжгалузевих принципів цивільного процесуального права (ст. 13 ЦПК) [6].

Зазначений конституційний принцип знайшов відображення в главі 1 «Апеляційне провадження» розділу V ЦПК, у якій урегульовані питання апеляційного оскарження судових рішень і ухвал. У свою чергу, зазначені положення процесуального законодавства визначають найхарактерніші ознаки інституту апеляційного провадження:

1) апеляційна скарга на судове рішення, що не набрали законної сили, подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення;

2) суд першої інстанції на наступний день після закінчення строку для подання апеляційної скарги надсилає її разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їхнього надходження направляються до апеляційного суду;

3) подання апеляційної скарги зумовлено, на думку апелянта, незаконністю і (або) необґрунтованістю рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильністю встановлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин);

4) апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до тих обставин, фактів, вимог, які згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства визначені у зверненні за судовим захистом фізичної чи юридичної особи. У нормі про межі розгляду справи апеляційним судом вже не йдеться про те, що апеляційний суд може встановлювати нові факти. Отже, мова може йти лише про перевірку правильності встановлення судом першої інстанції наявності чи відсутності фактів, а не про встановлення нових;

5) апеляційним судом справа розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, за винятками і з доповненнями, встановленими главою 1 «Апеляційне провадження» розділу V ЦПК [6];

6) рішення суду першої інстанції, оскаржене в апеляційному порядку, не підлягає виконанню за винятком випадків негайного його виконання.

Об'єктом апеляційного оскарження за правилами ЦПК є рішення та ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили. Рішення суду першої інстанції, у тому числі додаткові, заочні, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку як у цілому, так і в частині, а також щодо обставин (фактів), встановлених судом (незалежно від того, чи вплинули висновки суду про ці обставини (факти) на вирішення справи по суті), або резолютивної частини з питань розподілу судових витрат між сторонами, порядку та способу виконання рішення суду тощо. Окремо від рішення суду в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції, зазначені в ст. 293 ЦПК, але з врахуванням рішень Конституційного Суду України від 27 січня 2010 р. №3 рп-2010 у справі про апеляційне оскарження ухвал суду, від 28 квітня 2010 р. №12 рп/2010 у справі про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду та від 8 липня 2010 р. №18-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина Слободянюка Івана Івановича щодо офіційного тлумачення положення пункту 12 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв'язку з положеннями пунктів 2, 8 частини третьої статті 129. Доречно зазначити, що не можуть бути об'єктом апеляційного оскарження судові рішення, якщо вони судом не ухвалювалися [71, с. 249].

Значення апеляційного провадження полягає в тому, що розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції і спрямувати їх діяльність, а також забезпечувати правильний та однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права. Таким чином, перевірка судових рішень апеляційним судом вважається гарантією правильного розгляду та вирішення справи.

Щодо моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві, в теорії цивільного процесуального права виділяються, як правило, 2 види апеляції - «повна» і «неповна» (обмежена).

За «повної» апеляції особам, що беруть участь у справі, дозволяється пред'являти в апеляційних судах разом із фактами і доказами, які вже були предметом розгляду суду першої інстанції, нові факти і докази. В такій ситуації апеляційні суди, що діють за принципом повної апеляції, не вправі повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, а зобов'язані самі ухвалювати рішення по суті.

За «неповної» (обмеженої) апеляції суд апеляційної інстанції розглядає справу на підставі тільки тих фактичних даних, які були предметом дослідження суду першої інстанції або на які вказували сторони в апеляційній скарзі чи в поясненнях на неї. При цьому він вправі, крім права на залишення рішення суду першої інстанції без змін або його скасування і постановлення нового рішення, скасувати рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд для винесення рішення судом першої інстанції [40, с. 97].

Існування такого повноваження пояснюється тим, що в умовах «неповної» (обмеженої) апеляції справа по суті фактично не розглядається. Апеляційний суд у цьому випадку лише перевіряє, чи були судом першої інстанції здійснені всі передбачені процесуальним законом дії для постановленим законного і обґрунтованого рішення. За загальними правилами «неповної» (обмеженої) апеляції під час розгляду справи в апеляційному суді не допускається посилання на нові факти, обставини, докази, які не були предметом розгляду суду першої інстанції та не були зазначені в апеляційній скарзі і поясненнях на неї. Якщо у сторін виникає необхідність у посиланні на нові факти і докази, котрі необхідні для нового дослідження справи, суд апеляційної інстанції вправі в такому разі скасувати рішення суду першої інстанції, а справу повернути на новий розгляд. Наявність такого повноваження унеможливлює перетворення апеляційних судів на суди першої інстанції, дисциплінує сторони й інших учасників судового розгляду, змушуючи їх надавати всі докази, які мають значення для справи, до суду першої інстанції, і слугує гарантією послідовного розгляду справи у 2 судових інстанціях [28, с. 203].

У сучасному вітчизняному законодавстві немає норми, яка б передбачала чітко закріплений вид моделі апеляційного провадження у цивільному судочинстві України. Проте ст. 303 ЦПК визначає межі розгляду справи апеляційним судом. Під останнім в науці цивільного процесуального права, власне, розуміють моделі перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, а також допустимі межі втручання суду апеляційної інстанції у юридичну та фактичну сторони справи та рішення, що оскаржується.

Зокрема, відповідно до ст. 303 ЦПК апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити за межі доводів апеляційної скарги і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків, передбачених частинами 3 та 4 цієї статті.

Суд апеляційної інстанції згідно з ч. З та ч. 4 ст. 303 ЦПК може вийти за межі доводів апеляційної скарги лише у разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов'язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).

Отже, положення ст. 303 ЦПК дають підстави певній групі фахівців (В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В. Баранкова та інші) дійти висновку, що норми ЦПК фактично запровадили у цивільне судочинство деякі елементи моделі «повної» апеляції. Інші (Ю.С. Червоний, Г.С. Волосатий, С.А. Чванкін) дотримуються думки, що лише у справах окремого провадження, якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі (ч. 4 ст. 303 ЦПК), тобто має місце «повна» апеляція. Треті (наприклад, М.О. Рєзнікова), з посиланням на А.К. Ріхтера, вважають, що український законодавець обрав «неповну» (обмежену) апеляцію, оскільки це має подвійну мету:

1) звільнити апеляційні суди від зайвої роботи з провадження у справах, усунувши необхідність повторного дослідження обставин справи судом вищої інстанції;

2) звільнити осіб, що беруть участь у справі, від зайвих турбот та витрат з ведення справи у віддаленому суді. Кожна наведена вище точка зору має право на існування, оскільки в основу таких суперечливих висновків покладені різні підстави [51, с. 227].

1.2 Ознаки апеляційного провадження

Конституцією України кожній людині гарантовано право звернутись до суду для захисту своїх конституційних прав і свобод. Реалізація права па судовий захист здійснюється, зокрема, шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ч. З ст. 129 Конституції), є однією з основних засад судочинства. Це конституційне положення конкретизовано в гл. 1 розд. V ЦПК, в якій врегульовано питання апеляційного оскарження судових рішень [1].

Апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, які брали участь у розгляді справи - фізичних і юридичних осіб, а також держави. Воно є засобом зміцнення законності у цивільному судочинстві та успішного здійснення правосуддя. Такі результати досягаються перевіркою судом апеляційної інстанції законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції у правовому і фактичному аспектах шляхом перегляду цивільної справи, що забезпечує додаткові гарантії захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Водночас, апеляційне провадження забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції та корегувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер - попереджає порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами [58, с. 71].

Апеляційне провадження характеризується притаманними лише йому ознаками як загальними, так і спеціальними. Останні виступають критерієм поділу апеляції на види - повну та неповну. Одна із спеціальних ознак визначає обсяг повноважень суду апеляційної інстанції, тобто сукупність його прав та обов'язків, що реалізуються в результаті розгляду апеляційної скарги. Закріплення в цивільному процесуальному законодавстві повноваження апеляційного суду скасувати судове рішення та направити за певних умов справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказує на неповну апеляцію, відсутність такого повноваження - на повну апеляцію.

Можна виділити ознаки, притаманні апеляційному провадженню:

- апеляційна скарга подається на рішення, ухвалу суду першої інстанції, які не набрали законної сили;

- апеляційне провадження здійснюється судом вищої інстанції;

- апеляційний суд здійснює повторний розгляд (перевирішення) справи по суті;

- апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції;

- апеляційний суд не встановлює нових фактів, а перевіряє правильність встановлення наявності чи відсутності певних фактів судом першої інстанції;

- під час розгляду справи в апеляційному порядку суд може досліджувати нові докази лише у разі коли їх неподання до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами [18, с. 45].

Реалізація судом апеляційної інстанції повноважень по скасуванню судових рішень і направленню справ на новий розгляд є спеціальною ознакою апеляційного провадження. Для її досягнення визначені наступні завдання: комплексний аналіз норм ЦПК України, Закону України «Про судоустрій України», дослідження доцільності та ефективності наділення апеляційних судів повноваженнями по скасуванню судових рішень та направленню справ на новий розгляд, аналіз підстав для реалізації вказаного повноваження, практики їх застосування, розробка пропозицій по удосконаленню цивільного процесуального законодавства.

Вказана спеціальна ознака апеляційного провадження закріплена ст. ст. 307, 311 ЦПК України. Законодавець визначає можливість передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Слід зазначити, що такими повноваженнями були наділені апеляційні суди на території України у XVIII - середині XIX століть. Дана ознака закріплена також у законодавстві іноземних держав, наприклад, у § § 538, 539 ЦПК Німеччини, ст. 319 ЦПК Естонії, ст. ст. 341, 343 ЦПК Литви. Суд апеляційної інстанції може реалізувати вказане повноваження у випадку, якщо допущені судом першої інстанції помилки (порушення норм процесуального права) не можуть бути ним виправлені. ЦПК України встановлює чітко визначені підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд [28, с. 25].

У науковій літературі питання щодо наділення судів апеляційної інстанції повноваженням направляти справи на новий розгляд в суд першої інстанції є дискусійним. Елемент касаційного провадження, що ускладнює вирішення справи, затягує процедуру її вирішення, і якого доцільно позбутися в апеляційній інстанції9. Підхід, згідно з яким за результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції не повинен навправляти справу на новий розгляд, вказує І. Ємельянова, має право на життя. Такий принцип було закріплено ще у Статуті цивільного судочинства 1864 року, який не допускав можливості повернення апеляційним судом справи до суду першої інстанції для нового розгляду. Проте слід зазначити, що всупереч вказаним вимогам Статуту судова практика орієнтувала суди на можливість направлення справ у певних випадках після апеляційного перегляду на новий розгляд до суду першої інстанції. Тому вірно підкреслює І. Ємельянова, що існують такі порушення норм процесуального права, які неможливо або недоцільно виправляти в апеляційному суді. Разом із тим треба також зважати на те, що апеляційний суд, не зважаючи на повноваження перегляду рішення з питань факту і права, не слід перетворювати в суд першої інстанції [40, с. 92].

Підстави для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд встановлені ст. 311 ЦПК України, ними є:

- розгляд справи неповноважним суддею або складом суду (п. 1);

- ухвалення чи підписання рішення не тим суддею, який розглядав справу (п. 2);

- вирішення судом питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі (п. 4);

- розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання (п. 3) [6].

Щодо останньої підстави, в літературі, правда стосовно господарського процесу, вказується на те, що застосування визначення «належним чином не повідомлених» не вносить процесуальної ясності у те, які саме засоби оповіщення сторін вважати прийнятними для того, щоб вважати сторону «повідомленою належним чином». Судді вказують на те, що набагато більш точним було б визначення даного порушення, яке б спиралось не на аморфну «належність» способу повідомлення сторони про місце засідання суду, а на чітко підконтрольний факт відсутності доказів відправлення стороні виклику у судове засідання. Скасування рішень на підставі п. 3, 4 ст. 311 ЦПК України є найбільш поширеним у судовій практиці. Так, апеляційним судом було скасовано рішення про відшкодування матеріальної та моральної шкоди на підставі п. 4 у зв'язку з тим, що суд першої інстанції, встановивши, що шкода заподіяна неповнолітньою особою, в порушення норм ст. 1179 ЦК України стягнув шкоду лише з матері неповнолітнього, хоча мав би притягнути до відповідальності обох батьків [6].

Ст. 311 чинного ЦПК України на відміну від ЦПК 1963 року, крім зазначених підстав, містить ще одну - якщо суд розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції. Так, суд апеляційної інстанції з даної підстави скасував рішення районного суду про розподіл сумісно нажитого майна подружжя у зв'язку з тим, що у позовній заяві, крім поділу майна, також вказувалась вимога щодо зобов'язання відповідача повернути одяг позивачеві та його особисті документи, а суд вирішив питання лише про поділ майна, вимоги щодо одягу, документів взагалі не розглядав і не приймав по них рішення, що вбачається із матеріалів справи, в тому числі із протоколу судового засідання і зі змісту судового рішення. Слід зазначити, що на практиці ще до набрання чинності новим ЦПК зустрічались випадки постановлення апеляційним судом ухвали про скасування рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, виходячи з порушень судом вимог ЦПК, які полягали у невирішенні судом першої інстанції всіх заявлених взаємозалежних позовних вимог. Апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та направляє справу на новий розгляд також у випадку, якщо справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності [6].

Апеляційні суди повинні бути наділені повноваженням скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд, крім вищерозглянутих визначених законодавством підстав, також у випадку явного виходу судом першої інстанції за межі позовних вимог, в результаті чого заявлені в заяві вимоги не були предметом його розгляду. Так, наприклад, суд першої інстанції за результатами розгляду цивільної справи за позовом щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою ухвалює рішення про встановлення порядку користування земельною ділянкою, хоча така вимога позивачем не ставилась, а вимогу щодо усунення перешкод не розглядає, і не встановлює, які конкретно порушення були вчинені, яким чином дані порушення необхідно усунути. Ненаправлення справи на новий розгляд з даної підстави означатиме, що суд апеляційної інстанції буде розглядати вказані вимоги вперше і фактично буде виконувати завдання, що були поставлені перед судом першої інстанції, - розгляд справи по суті. Особи, які беруть участь у справі, в даному випадку будуть обмежені в реалізації права на подання доказів, оскільки воно можливе лише у чітко визначених законом випадках. Крім того, вказані суб'єкти не зможуть реалізувати в повній мірі право на оскарження судових рішень, оскільки вирішений по суті спір в суді апеляційної інстанції і ухвалене по ньому відповідне рішення може бути оскаржене лише в касаційному порядку.

Слід зазначити, що норми ст. 311 ЦПК України безумовними підставами для скасування рішення суду. За практикою, що встановилася, ці обставини підлягають застосуванню, незалежно від доводів касаційної скарги. Проте ст. 311 ЦПК України прямої вказівки на це не містить. Тому на думку Я.П. Зейкана навіть у випадках, коли в апеляційній скарзі немає посилання на обставини, наведені у цій статті, рішення повинно бути скасовано. Наявність обставин, вказаних у ст. 311 ЦПК України, зумовлює ухвалення неправильного рішення і, як наслідок, недотримання основних процесуальних гарантій судового захисту прав та інтересів учасників судового розгляду [66, с. 412].

Ст. 311 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав, які дають право апеляційному суду скасувати рішення суду і передати справу на новий розгляд. Однак на практиці зустрічаються випадки, коли апеляційні суди направляють справу на новий розгляд за відсутності підстав, які передбачені ЦПК України. Порушень вимог п. п. 1,2 вказаної статті суди першої інстанції, як правило, не допускають. І, як свідчить судова практика, апеляційні суди, скасовуючи рішення судів першої інстанції, вбачають у них порушення вимог п. 3 або п. 420.

Недосконалий порядок розгляду апеляції дає можливість апеляційним судам фактично за відсутності на те підстав, повертати справи на новий розгляд. Одним із прикладів є розширене тлумачення п. 4 ст. 311 ЦПК України. Апеляційні суди, образно кажучи, «вишукують» третіх осіб та рекомендують суду першої інстанції притягнути їх до участі у справі. Так, у справах про реальний розподіл будинку, квартир рекомендують притягнути пожежні та санітарні інспекції, незважаючи на те, що технічні експертизи проведені з урахуванням їх висновків. Нерідко в таких рекомендаціях як треті особи зустрічаються органи опіки та піклування. Подекуди на практиці апеляційні суди повертають справи на новий розгляд, посилаючись у своїх ухвалах на підстави, за наявності яких вони повинні були ухвалити нове рішення. Наприклад, апеляційними судами Херсонської, Луганської областей було постановлено ухвали про скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд на підставі того, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини справи, хоча відповідно до ЦПК України за наявності вказаної підстави апеляційний суд мав би ухвалити нове рішення.

Тому необхідно взяти за правило те, що апеляційний суд повинен повертати справу на новий розгляд лише у виняткових випадках тоді, коли були допущені такі порушення процесуального законодавства, які не уможливлюють розгляд справи в апеляційному порядку. В решті випадків апеляційний суд повинен поставити крапку. Проте у роботі апеляційних судів на сьогодні цей виняток став правилом, що не може негативно не відобразитись на інституті апеляції у цілому [66, с. 415 - 417].

Слід зазначити, що законодавство деяких колишніх пострадянських країн містить більш ширший перелік підстав, за яких апеляційний суд може направити справу на новий розгляд. Так, крім підстав, передбачених національним законодавством ЦПК, Казахстан вказує на випадки порушення при розгляді справи правила про мову, на якій ведеться судочинство; відсутності в справі протоколу судового засідання; відсутності у справі протоколу окремої процесуальної дії (п. п. 3, 6, 7 ч. 1 ст. 366 ЦПК) 26.

У відповідності до ч. 3 ст. 315 ЦПК України у разі скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі зазначається, які порушення закону були допущені судом першої інстанції. У літературі зазначається на необхідність конкретизації положень закону шляхом здійснення вказівки на номер статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту 27. Відповідно до ст. 311 ЦПК України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції. ЦПК деяких зарубіжних країн, наприклад, Казахстану, Азербайджану, Молдови містять положення, відповідно до яких вказівки суду апеляційної інстанції в разі скасування рішення і направлення справи на новий розгляд є обов'язковими для суду першої інстанції. В даній ухвалі необхідно вказати, якими обставинами підтверджується порушення, яким способом його необхідно усунути. Як зазначають з цього приводу П. І. Шевчук, В.В. Кривенко, відповідно до практики, що склалась, в ухвалі, як правило, зазначається, які обставини справи необхідно з'ясувати, які докази слід витребувати, а також які інші дії належить виконати суду першої інстанції при новому розгляді. Проте, на нашу думку, це суперечить принципу незалежності суддів та підкорення їх лише законові. Тому суд апеляційної інстанції не може давати вказівок про те, як саме має бути вирішена справа. Проте суд першої інстанції має усунути недоліки, що були ним допущені під час розгляду справи. На думку В.М. Кравчук, О. І. Угриновської, суд першої інстанції зв'язаний висновками та мотивами скасування рішення апеляційним судом, якщо повторний розгляд справи відбувається з тих самих підстав та на підставі тих самих доказів, які досліджували апеляційним судом. Якщо під час повторного розгляду позивач змінив підстави або предмет позову, у справі з'явились нові докази, суд першої інстанції не може бути зв'язаний висновками апеляційного суду [51, с. 143].

Суд апеляційної інстанції має бути наділений такими повноваженнями, які б забезпечували швидке виправлення помилок, допущених судом першої інстанції при ухваленні рішення, якісний розгляд справи, а не призводили до його затягування, функціонування судів апеляційної інстанції по суті у режимі касації. Згідно з ЦПК України суди наділені такими повноваженнями, проте має місце їх спотворення при практичній реалізації. Частково дана проблема обумовлена перевантаженням справами судів апеляційної інстанції. Особливо гостро дане питання стоїть зараз, оскільки на апеляційні суди тимчасово покладено здійснення функції касаційної інстанції. У зв'язку із цим, на нашу думку, реальним засобом, який би сприяв розвантаженню апеляційних судів, забезпечив оперативність здійснення правосуддя, і як наслідок, гарантував особам, які подали апеляційні скарги, право на своєчасний судовий захист, є наділення апеляційних судів правом реалізувати повноваження по скасуванню судового рішення та направленню справи на новий розгляд у попередньому судовому засіданні. Це судове засідання необхідно проводити у нарадчій кімнаті та без виклику сторін в тому випадку, якщо суддя доповідач встановить підстави для обов'язкового скасування рішення і направлення справи на новий розгляд.

Таким чином, суди апеляційної інстанції наділені повноваженням скасувати рішення суду та направити справу на новий розгляд, оскільки суди першої інстанції допустили такі порушення норм процесуального права, які неможливо виправити апеляційним судом. Підстави для реалізації вказаних повноважень є безумовними, тобто рішення підлягає скасуванню незалежно від доводів апеляційної скарги. Крім того, на нашу думку, суд апеляційної інстанції повинен бути наділений повноваженням скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд у випадку, коли вимоги, вказані в заяві, не були предметом розгляду справи судом першої інстанції. Тому ст. 311 ЦПК України потребує внесення відповідних змін. Суд апеляційної інстанції повинен бути наділений вказаними повноваженнями на стадії підготовки розгляду справи. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо розгляду в судовому засіданні апеляційної скарги, в тому числі щодо скасування рішення суду та направлення справи на новий розгляд, мають забезпечувати швидке виправлення помилок, допущених судом першої інстанції, якісний розгляд справ. У цьому відношенні досить важливим виступає відповідне тлумачення правових норм, що визначають підстави скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд, формування судової практики. Проте, хоча діяльність суду апеляційної інстанції в даному напрямку має певні напрацювання, однак судова практика, що склалася, ще не перевірена тривалим часом. За такий короткий термін ще не сформувалась єдина практика застосування правових норм, що визначають дане повноваження суду апеляційної інстанції.

Отже, апеляційне провадження - це сукупність процесуальних лій суду та осіб, які беруть участі) у справі, спрямованих на перегляд рішень (ухвал), що не набрали законної сили, та є засобом усунення помилок, допущених у суді першої інстанції.

Суть апеляції полягає в новому (повторному) розгляді і перевирішенні справи судом апеляційної інстанції. Таким чином, апеляційне оскарження і перевірка рішень і ухвала суду першої інстанції забезпечує їх законність і обґрунтованість, захист прав, свобод та інтересів осіб, які брали участь у справі, а також публічних інтересів.

Водночас апеляційне провадження є однією з форм, що забезпечує однакове застосування судами законів при вирішенні цивільних справ. Розгляд справ за апеляційними скаргами дозволяє виправляти помилки судів першої інстанції, і спрямовувати їх роботу, забезпечуючи правильний і однаковий підхід до застосування норм матеріального і процесуального права, а також має превентивний характер - попереджує порушення норм права громадянами, організаціями, посадовими і службовими особами.

В українському законодавстві на сьогоднішній дань закріплена неповна модель апеляційного перегляду рішень та ухвал суду першої інстанції. Найхарактернішими особливостями інституту апеляції в Україні є:

- апеляція подається на рішення чи ухвалу суду, які не набрали чинності;

- справа за заявою про апеляційне оскарження чи апеляційною скаргою направляється на розгляд до суду вищого рівня (суду апеляційної інстанції);

- підставою оскарження є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права;

- суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує питання факту і права, тобто як юридичний, так і фактичний бік справи, в тому ж обсязі що й суд першої інстанції, але з врахуванням меж розгляду справи в суді апеляційної інстанції;

- розгляд справи в суді апеляційної інстанції здійснюється з додержанням основних засад судочинства.

Касаційна система перегляду цивільних справ походить з Франції. Сам термін «касація» походить від французького слова «саssе» - ламати, руйнувати. У Франції в період правління Людовика XIV раді короля, яка діяла від його імені, було надано право касувати, тобто скасовувати рішення (не тільки суду), які не відповідали законам королівства, і надсилати такі справи до парламенту для нового розгляду. Пізніше ця система була сприйнята іншими державами.

Апеляційне провадження в судовому процесі розглядається як самостійне полістадійне провадження, в ході якого учасники судочинства реалізують своє право на апеляційне оскарження судового рішення шляхом подачі апеляційної скарги (подання), а вищестоящий суд, в особі судді суду, чинного одноосібно, перевіряє законність, обґрунтованість і справедливість рішення судді, що ще не вступило в законну силу, з можливістю дослідження знову представлених сторонами доказів, в умовах нової оцінки доказів, з правом прийняття нового судового рішення [51, с. 150].

Апеляційне провадження включає в себе дві послідовні і змінюючи одна іншу стадії: підготовчу стадію і стадію судового розгляду в суді апеляційної інстанції. Перша стадія об'єднує в собі дії судді та судді суду з підготовки справи до апеляційного розгляду, і починається з порушення апеляційного провадження за допомогою подачі апеляційної скарги (подання) і закінчується призначенням засідання суду апеляційної інстанції. Друга стадія включає в себе виробництво в суді апеляційної інстанції: починається з відкриття судового засідання і закінчується винесенням апеляційного вироку чи постанови.

2. Процесуальний порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції

2.1 Підготовка засідання суду апеляційної інстанції

Підготовча частина засідання суду апеляційної інстанції - це початкова частина судового засідання. В ній суд апеляційної інстанції вчиняє сукупність процесуальних дій організаційного характеру та вирішує низку питань, що є процесуальними передумовами для всіх інших частин засідання суду апеляційної інстанції.

В підготовчій частині засідання суду апеляційної інстанції створюються умови, що забезпечують дотримання прав і законних інтересів учасників апеляційного провадження. В цій частині судового засідання розпочинається й виховний вплив судового процесу, оскільки учасники процесу і присутні в залі судового засідання вводяться у курс справи, що розглядається, наочно переконуються в об'єктивності та неупередженості суду при перевірці законності і обґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності, в забезпеченні прав усіх учасників процесу. Правильно проведена підготовча частина судового засідання прискорює апеляційний перегляд справи.

Від якості проведення підготовчої частини залежить якість усього апеляційного перегляду. У даній частині засідання суду апеляційної інстанції не здійснюється і не повинна здійснюватись перевірка усіх матеріалів і доказів по справі з точки зору законності і обґрунтованості рішення, ухвали суду першої інстанції, що не набрали чинності [70, с. 133].

Не можна недооцінювати роль та значення підготовчої частини засідання суду апеляційної інстанції і, як наслідок, допускати самовільне спрощення процедури відправлення даної частини судового засідання, поспішність або ж ставитись до неї як до певного «ритуалу», який не впливає на правильність перегляду справи, лише у зв'язку з тим, що дана частина носить підготовчий характер, що іноді робиться суддями.

Порушення процесуальних норм, що регулюють підготовчу частину засідання суду апеляційної інстанції, нерідко зводять нанівець усі процесуальні дії суду апеляційної інстанції, витрачені в наступних частинах судового засідання, і призводять до скасування чи зміни рішення, ухвали суду апеляційної інстанції в касаційному порядку. Без чіткого дотримання усіх вимог цивільного процесуального законодавства неможливе створення належних умов для перевірки законності і обґрунтованості рішень, ухвал суду першої інстанції, що не набрали чинності. Звідси випливає необхідність даної частини судового засідання.

Підготовча частина засідання суду апеляційної інстанції є гарантією виконання завдань усіх наступних частин судового засідання, ухвалення законних і обґрунтованих рішень, ухвал [70, с. 134].

Хоча дана частина носить назву підготовчої (процесуальним законодавством вона не закріплена, але вироблена наукою цивільного процесуального права), проте не всі процесуальні дії, вчинювані в ній, носять виключно підготовчий характер (наприклад, вирішення питання про відводи, розгляд клопотань і т.д.).

У зв'язку з цим, ґрунтуючись на діючому законодавстві та судовій практиці, розглянемо питання про те, які дії і в якому порядку повинні вчинятись в підготовчій частині судового засідання.

Порядок проведення підготовчої частини є єдиним для всіх справ.

В цій частині судового засідання суд апеляційної інстанції з'ясовує і вирішує питання, щодо:

1) можливості розгляду справи у випадку неявки у судове засідання осіб, які беруть участь у справі, перекладача, експерта, свідка;

2) можливості розгляду справи при даному складі суду. В ній суд роз'яснює права та обов'язки перекладачеві, особам, які беруть участь у справі, експертові, вирішує клопотання [70, с. 135].

Якщо згідно зі ст. 299 ЦПК України при підготовці апеляційного розгляду справи було вирішено питання про виклик у судове засідання свідків, то вони видаляються з залу судового засідання. Оскільки на них не повинна впливати позиція учасників процесу з приводу фактів, що досліджуються. При цьому головуючий повинен вжити заходів, щоб свідки, яких допитали, не спілкувались з тими, яких суд ще не допитав (ст. 168 ЦПК України). Такий порядок сприяє об'єктивності показів свідків і дає можливість суду апеляційної інстанції правильно їх оцінити.

Якщо перепон для перегляду справи немає, головуючий оголошує склад суду, а також прізвища секретаря судового засідання, експерта, перекладача [70, с. 136].

Перед тим як перейти до вирішення ряду важливих питань суд роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх право заявляти відводи (ст. ст. 18-23 ЦПК), а потім приступає до вирішення заявлених відводів і самовідводів. Роз'яснення права заявляти відводи повинно здійснюватись в простій і зрозумілій формі і стосуватися як питання про те, по відношенню до яких осіб може бути заявлений відвід і за якими підставами, так і питання про момент заявлення відводу. Інколи є необхідним роз'яснення самого поняття відводу, яке іноді не зрозуміле окремим особам. Належне роз'яснення даного права є гарантом того, що особи, які беруть участь у справі, при необхідності скористаються ним. Право на відвід є процесуальною гарантією, яка забезпечує постановлення судом законних і обґрунтованих рішень, підвищує авторитет суду і його актів та посилює їх виховний вплив. Надання можливості заявляти відводи на початку підготовчої частини має важливе значення. Така послідовність вчинення процесуальних дій є найбільш доцільною, оскільки роз'яснення цього права у кінці даної частини, зводило б нанівець усі процесуальні дії проведені вже судом в ході підготовчої частини. Подальший порядок проведення підготовчої частини залежить від того, чи були заявлені відводи, і від результатів їх вирішення.

У випадку, якщо заява про відвід була відхилена або відвід не був заявлений, головуючий роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх процесуальні права та обов'язки. Так, головуючий роз'яснює особам, які беруть участь у справі, права і обов'язки визначені ст. 99 ЦПК України, а для сторін також права передбачені ст. 103 ЦПК України, про що зазначається в протоколі судового засідання. Такі роз'яснення в доступній формі надають їм можливість використати (реалізувати) право на вчинення певних процесуальних дій.

Відповідно до ст. 99 ЦПК України дані особи мають право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватися іншими процесуальними правами наданими їм законом [66, с. 201].

Крім того, на рівні з правами, які належать особам, які беруть участь у справі, сторони володіють такими правами, яких немає у вищезазначених осіб. Сторони у відповідності до ст. 103 ЦПК України мають права, які дозволяють їм вжити заходи для врегулювання спору, здійснити інші розпорядчі дії. Тому головуючий повинен роз'яснити позивачу право відмови від позову, сторонам - укладення мирової угоди, роз'яснити їх процесуальні наслідки, якщо вони будуть прийняті судом.

Норми чинного ЦПК України, що регулюють апеляційне провадження не передбачають прямої вказівки на право позивача відмовитися від позову. На відміну від цього глава 41 ЦПК України «Касаційне провадження» прямо закріплює ст. 332 Кодексу право позивача відмовитись від позову в суді касаційної інстанції. У зв'язку з цим виникає питання, чому законодавець не пішов аналогічним шляхом при ухвалені норм глави 40 ЦПК України «Апеляційне провадження». Ст. 298 ЦПК передбачено право на відмову від апеляційної скарги, апеляційного подання. Дана стаття містить положення про те, що у разі закриття апеляційного провадження в зв'язку з прийняттям судом відмови від апеляційної скарги, апеляційного подання повторне оскарження судових рішень особою, що подала дану скаргу, подання, не допускається. Залишається незрозумілим, чому особа у випадку відмови від апеляційної скарги, апеляційного подання позбавляється права касаційного оскарження. Можливо, зазначаючи такі наслідки законодавець мав на увазі відмову позивача від позову. Крім того, ст. 308 ЦПК України теж підтверджує право позивача на відмову від позову, посиланням на ст. 227 ЦПК України. Так, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку з закриттям провадження у справі з підстав передбачених ст. 227 ЦПК України, а у нашому випадку п. 4 ч. 1 - «якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом». Як бачимо нормативне закріплення права позивача на відмову від позову в суді апеляційної інстанції потребує доопрацювання.

До числа розпорядчих дій сторін відноситься і визнання позову. В суді апеляційної інстанції відповідач також може вчинити дану процесуальну дію. Слід відзначити, що позивач в суді апеляційної інстанції не володіє правом змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог. Широкий перелік прав осіб, які беруть участь у справі, поєднується з покладеними на них процесуальними обов'язками [70, с. 137].

Після вирішення усіх вище перерахованих питань суд переходить до заслуховування та вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі. Якщо такі будуть заявлені, то суд повинен вирішити їх негайно, але лише після того, як буде заслухана думка інших осіб, які беруть участь у справі, про що постановляється ухвала (ст. 171 ЦПК України). Статтею 171 встановлено порядок вирішення клопотань осіб, які беруть участь у справі. В зв'язку з цим залишається відкритим питання наявності права заявляти клопотання у інших учасників процесу.

Завершується підготовча частина засідання суду апеляційної інстанції, у випадку задоволення клопотання сторін (при підготовці апеляційного розгляду справи) про призначення експертизи та за відсутності обставин, які роблять неможливим розгляд справи, роз'ясненням головуючого експертові його прав і обов'язків і попередженням його про кримінальну відповідальність за відмову від виконання покладених на нього обов'язків або за дачу завідомо неправдивого висновку.

2.2 Процесуальний порядок розгляду апеляційної скарги

Справи у судах апеляційної інстанції розглядаються колегією у складі 3 суддів, головуючий з числа яких визначається в установленому законом порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом 2 місяців з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої - протягом 15 днів з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до розгляду. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний сул може подовжити строк розгляду справи, але не більш як на 15 днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Судове засідання як процесуальна форма розгляду справи судом апеляційної інстанції складається з декількох частин, а саме:

1) підготовчої;

2) розгляду справи по суті;

3) судових дебатів;

4) ухвалення та проголошення рішення суду [58, с. 118].

Зазначені етапи судового засідання, кожен з яких має своє завдання, складаються з певних процесуальних дій апеляційного суду та інших осіб, які беруть участь у справі, мають відповідний зміст, перебувають в тісному зв'язку з іншими і становлять у сукупності єдиний процес. Зміст їх полягає в наступному.

Підготовча частина судового засідання - це така частина, від належного проведення якої залежить ефективність всього судового засідання у справі. Зокрема, у підготовчій частині перед судовою колегією апеляційного суду стоїть завдання з'ясувати, чи може бути розглянута справа:

1) за цього складу суду;

2) за цієї явки учасників процесу;

3) за наявності зібраних доказів у справі.

З цією мстою у призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа розглядатиметься. Важливо, що початок судового засідання в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 163 ЦПК, має здійснюватись незалежно від явки осіб, які беруть участь у справі. Відкладення розгляду справи в зв'язку з відсутністю будь-кого з учасників процесу без дотримання процедури, обмежує права тих осіб, які з'явились у судове засідання, оскільки позбавляє їх можливості офіційно висловити своє ставлення до ситуації, що виникла. [51, с. 208].

Потім секретар судового засідання, доповідає суду, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання, чи вручено судові повістки та повідомлення тим, хто не з'явився, та повідомляє причини неявки викликаних осіб, якщо вони відомі.

Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про вручення їй судової повістки, або за її клопотанням, коли повідомлені нею причини неявки буде визнано поважними. На відміну від розгляду справи в суді першої інстанції, нез'явлення сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає апеляційному суду розглянути справу по суті.

Головуючий складу судової колегії апеляційного суду встановлює особи тих, хто з'явився, а також перевіряє повноваження представників. Істотним є те, що відповідно до цієї норми головуючий перевіряє повноваження всіх представників, а не лише повноваження представників службових осіб.

2.3 Значення дебатів в суді апеляційної інстанції

Судові дебати - самостійна частина засідання суду апеляційної інстанції. Її злиття з іншими частинами судового засідання неможливе. Проте в літературі воно часто проводиться з судовим дослідженням обставин справи. Відмежування судових дебатів від судового дослідження обставин справи і перевірки доказів обумовлено та визначається насамперед тими завданнями, які стоять перед даними частинами засідання суду апеляційної інстанції. Так, завданням судового дослідження обставин справи є встановлення обставин (фактів) і перевірка доказів, що ж стосується дебатів, то це - аналіз і оцінка уже досліджених обставин (фактів) і перевірених доказів. Відповідно дані частини містять й різні способи реалізації даних завдань. Так, завдання дебатів реалізуються за допомогою однієї процесуальної дії - промови осіб, які беруть участь у справі. Судове дослідження обставин справи та перевірка доказів являються фундаментом, від якого відштовхуються в своїх усних промовах учасники дебатів. Особи, які беруть участь у справі, не можуть висловити свої міркування по відношенню до всіх доказів в їх сукупності в частині судового дослідження обставин справи і перевірки доказів, вони можуть це зробити лише у дебатах. Тобто, дані частини взаємопов'язані, проте самостійні [69, с. 86].

В науковій літературі відсутня єдність між процесуалістами й у визначенні сутності судових дебатів. Так, Н.Б. Зейдер зазначає, що дебати сторін по цивільній справі полягають в заключних поясненнях по справі. Л.С. Дубінський також визначає дебати як пояснення.

З цих визначень видно, що судові дебати визначаються даними науковцями виключно як пояснення. З даною позицією не можна погодитись, оскільки виникає питання в необхідності судових дебатів як таких.

Адже термінологічний зміст самих слів «дебати» та «пояснення» говорить про неможливість підміни даних понять. Якщо притримуватись даної точки зору, то особи, які беруть участь у справі, двічі вчиняють одну і ту ж процесуальну дію - дають пояснення, але в різний час - до встановлення обставин (фактів) і перевірки доказів і після. Доречність таких дій викликає сумнів та робить неможливим визначення судових дебатів як пояснень. Це різні за змістом та значенням процесуальні дії.

Зміст ст. ст. 194, 302 ЦПК України свідчить про те, що законодавець чітко розрізняє дані поняття. Так у ч. 1 ст. 194 зазначається, що судові дебати складаються з промов осіб, які беруть участь у справі. Крім того, у частині третій ст. 302 ЦПК говориться про пояснення, а у частині четвертій - про дебати.

Тому заслуговує уваги визначення судових дебатів як судових промов. Даної позиції притримуються такі науковці як О.В. Іванов, М.И. Штефан та інші. З такою точкою зору важко не погодитись.

Таким чином, суть їх полягає в тому, що кожна особа, яка бере участь у справі, має право виступити з промовою [69, с. 87].

Стаття 302 ЦПК України встановлює, що після встановлення обставин (фактів) і перевірки доказів суд апеляційної інстанції надає особам, які беруть участь у справі, та прокурору можливість виступити у дебатах. Отже, не встановивши обставин (фактів) і не перевіривши докази суд апеляційної інстанції не може відкрити судові дебати.

Судові дебати - це передуюча ухваленню рішення частина судового засідання, в якій підводяться підсумки проведеного дослідження обставин справи. Завданням даної частини засідання суду апеляційної інстанції є приведення множинності фактів в певну логічно побудовану систему, їх осмислення, усвідомлення. Усі спірні питання стають предметом дискусії. Адже як говориться в відомому афоризмі «в спорі народжується істина». В своїй промові особи, які беруть участь у справі, та прокурор повинні зупинитися на аналізі та оцінці доказів, що досліджувалися в попередній частині засідання суду апеляційної інстанції. Але не слід забувати при цьому, що, як вірно підкреслив Г.І. Давиденко, «в судових дебатах особами, які беруть участь у справі, підводиться підсумок проведеного дослідження обставин справи і доказів, висловлюється думка про те, як вона з їх точки зору повинна бути вирішена». Отже, в своїх промовах вищевказані особи не повинні проводити переказ судового дослідження обставин справи, а провести його підсумок. Вони звертають увагу суду апеляційної інстанції на неправильність, чи то на правильність рішення, ухвали суду першої інстанції, критикуючи, чи обґрунтовуючи їх, розкривають підстави, які дають змогу вважати їх незаконними, необґрунтованими чи навпаки. Промова має містити усі доводи та міркування, які повинні бути обговорені при ухваленні рішення, постановленні ухвали судом апеляційної інстанції. Таке коло питань складає зміст дебатів. В усному виступі варто зупинитись лише на спірних питаннях. В дебатах сторони висловлюють суду свої міркування і висновки по розглянутих фактах і доказах, а також з питання про те, на підставі якого закону повинна бути вирішена справа. В таких промовах висловлюються пропозиції, чи підлягає задоволенню правова вимога [69, с. 88].


Подобные документы

  • Загальна характеристика та призначення апеляційного провадження. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду, порядок його реалізації. Процесуальний порядок розгляду справи апеляційним судом. Повноваження, рішення та ухвала апеляційного суду.

    курсовая работа [31,2 K], добавлен 05.02.2011

  • Умови реалізації апеляційного провадження. Об'єкти права оскарження, ознаки позовного провадження. Форма подання апеляційної скарги. Порядок та строк розгляду. Повноваження апеляційної інстанції, її постанова. Підстави для скасування або зміни рішення.

    курсовая работа [31,9 K], добавлен 28.01.2010

  • Право на оскарження і межі перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції. Правила і строки підготовки справи до розгляду у судовому засіданні чи в порядку письмового провадження. Ухвали і постанови рішень, підстави для їх скасування або зміни.

    реферат [21,9 K], добавлен 20.06.2009

  • Сутність і завдання інститутів апеляційного, касаційного провадження, у Верховному Суді та за нововиявленими обставинами; перегляд судових рішень згідно нового Кримінально-процесуального кодексу України. Суспільні відносини між суб’єктами судочинства.

    курсовая работа [213,4 K], добавлен 09.12.2013

  • Визначення теоретичних засад дослідження суті касаційного провадження. Особливості видів цивільного судочинства. Аналіз основних елементів касаційного провадження. Порядок розгляду справи судом касаційної інстанції. Порушення касаційного провадження.

    курсовая работа [38,3 K], добавлен 05.10.2012

  • Підготовка матеріалів до розгляду в суді першої інстанції. Порядок розгляду справи у засіданні господарського суду, прийняття законного і обґрунтованого рішення. Відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.

    курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.02.2012

  • Поняття та місце цивільного процесу в судочинстві. Право на судовий захист; принцип інстанційності та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень. Компетенції і повноваження Вищого спеціалізованого і Апеляційного судів України.

    дипломная работа [119,5 K], добавлен 09.03.2013

  • Право апеляційного оскарження в господарському судочинстві. Сторони судового процесу. Зміст рішення, строк подання та повернення апеляційної скарги. Розширення повноважень апеляційної інстанції. Розгляд Господарського процесуального кодексу України.

    дипломная работа [69,0 K], добавлен 26.02.2012

  • Поняття і значення підсудності. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею. Судовий розгляд кримінальної справи. Загальні положення судового розгляду: підготовча частина, судове слідство, судові дебати та останнє слово підсудного. Вирок.

    курсовая работа [59,7 K], добавлен 12.10.2007

  • Системи судових і правоохоронних органів різних країн; принципові відмінності до проблеми примусового виконання рішень. Організаційно-правові форми служб виконавчого провадження в європейській практиці, США; виконання судових рішень в РФ і в Україні.

    реферат [26,6 K], добавлен 10.06.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.