Правова природа та сутність оскарження та перегляду судових рішень

Поняття та місце цивільного процесу в судочинстві. Право на судовий захист; принцип інстанційності та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень. Компетенції і повноваження Вищого спеціалізованого і Апеляційного судів України.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 09.03.2013
Размер файла 119,5 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська юридична академія»

Факультет заочного навчання №2

Кафедра цивільного процесу

Спеціальність 7.03040101 «Правознавство»

Напрям підготовки 0304 «Право»,

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему:

Правова природа та сутність оскарження та перегляду судових рішень

Виконав: студент 6 курсу

Гришко В.О.

Керівник д.ю.н., професор

Мінченко Р.М.

Одеса - 2013 рік

ЗАВДАННЯ

На дипломну роботу студенту Гришко В.О.

1. Тема роботи: Правова природа та сутність оскарження та перегляду судових рішень

Керівник роботи д.ю.н., професор Мінченко Р.М.

затверджені наказом НУ «ОЮА» від “11” жовтня 2012 року №3364-51

2. Строк подання студентом роботи 23.01.2013 р.

3. Дата видачі завдання 05.11.2012 р.

Календарний план

з/п

Назва етапів дипломної роботи

Строк виконання етапів роботи

Примітка

1.

Глава 1. Цивільне судочинство України. Загальна характеристика

07.12.12

2.

Глава 2. Апеляційне провадження у цивільному судочинстві

11.01.13

3.

Глава 3. Касаційний перегляд цивільних справ

23.01.13

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО УКРАЇНИ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Поняття, сутність та місце цивільного процесу в судочинстві Уукраїни

1.2 Принцип інстанційності та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень

1.3 Право на оскарження судового рішення як складова права на судовий захист

РОЗДІЛ 2. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

2.1 Поняття, об'єкти, суб'єкти апеляційного оскарження

2.2 Суд, як спеціальний суб'єкт апеляційного провадження

2.3 Особливості апеляційного розгляду цивільних справ та його наслідки

РОЗДІЛ 3. КАСАЦІЙНИЙ ПЕРЕГЛЯД ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ

3.1 Обєкти, суб'єкти касаційного оскарження

3.2 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ як спеціальний суб'єкт касаційного провадження. Його компетенції і повноваження

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Розвиток України як демократичної, правової, соціальної держави передбачає формування ефективного, дієвого механізму захисту прав, свобод і інтересів фізичних і юридичних осіб, що охороняються законом.

Після отримання Україною незалежності правова система зазнала істотні зміни, у тому числі і безпосередньо пов'язані з судово-правовою реформою, розвитком цивільного процесуального законодавства і вдосконаленням цивільного судочинства. З ухваленням Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. в цьому процесі зростає роль правосуддя.

Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплене правове положення громадян, організацій і їх об'єднань і встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією і іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони закріплені, виступають основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку (процесуальних форм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових цивільних прав, що охороняються законом інтересів і свобод, у тому числі і засобами цивільного процесуального права.

Конституція України визначає, що права і свободи людини і громадянина охороняються судом.

Чинне законодавство України по захисту прав і інтересів громадян, що охороняються законом, і організацій встановлює такі процесуальні порядки: судовий, адміністративний, нотаріальний, суспільний Штефан М.Й. Цивільний процес: підручник для студ. юрід. Спеціальностей віщих закладів освіти. - Вид. 2-ге, пререроб. та доп. - К.: Видавничий Дім „Ін Юре", 2005. - С. 8. У літературі з цивільного процесу вони іменються процесуальними формами захисту прав.

Можливість широкого застосування судової влади для захисту права, законних інтересів і свобод громадян і організацій передбачена ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, які виникають в державі, тобто цивільні, трудові, земельні, сімейні і інші правовідносини.

Основним завданням реформування судоустрою в Україні є утвердження самостійної судової влади і неупередженого та незалежного правосуддя, спрямованих на захист прав людини й інших учасників правовідносин. Складовою частиною цього завдання є зростання значення суду у системі державної влади, яка будується на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Основні напрями реформування судової системи закладені у Конституції України Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30. - Ст. 141..

Одним з основних принципів Концепції є створення такого судочинства, яке б максимально гарантувало право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створило умови для справжньої змагальності та реалізації презумпції невинуватості.

Захист прав і свобод людини та громадянина, прав та охоронюваних законом інтересів юридичних осіб реалізується судовою системою передусім здійсненням функції правосуддя. Правосуддя - це легальна процедура здійснення органами судової влади функції захисту прав і свобод учасників відповідних правовідносин шляхом розгляду і остаточного вирішення у процесуальному порядку справ судової юрисдикції відповідно до Конституції та законів України Шицький І.Б. Правовий статус місцевих господарських судів: становлення і розвиток: дис.... канд. юрид. наук. - К., 2006. - С. 130.. Це визначення відображає владний характер функції правосуддя.

Держава вже протягом тривалого часу займається реформуванням судової влади і правосуддя у межах чинного Основного Закону, результатом чого є прийняття нових процесуальних законів і численних змін до них. Водночас законодавець, пристосовуючи у такий спосіб судову владу під надумані стандарти, виконує роль шевця, який використовує для роботи старий шматок тканини і непридатні інструменти. У результаті суспільство має судову владу і систему судів, які явно не задовольняють його потреби.

Незважаючи на значну кількість теоретичних досліджень із проблем реформування судової влади та правосуддя, проведених такими вченими, як І. Андронов, В. Гончаренко, В.В. Долежан, С.В. Ківалов, В. Коваль, В. Комаров, В. Кривенко, С. Лінецький, Д. Луспеник, В. Маляренко, І. Марочкін, Р. Мінченко, М. Михеєнко, В. Мойсик, Л. Москвич, А. Осетинський, П. Пилипчук, В. Сердюк, М. Сірий, В. Стефанюк, А. Стрижак, М. Штефан, Ю. Червоний та багатьма іншими науковцями, актуальність цієї тематики є очевидною.

З часів Давнього Риму перевірка (перегляд) судових рішень судами вищої інстанції вважалась гарантією правильного розгляду та вирішення справи. До цього часу необхідність існування перегляду судових рішень ні в науці цивільного процесуального права, ні в судовій практиці сумніву не піддавалась.

Також слід зазначити, що перевірка ухвалених судових рішень судами вищої інстанції є гарантією права на судовий захист. Тобто праву осіб на оскарження судового рішення кореспондує обов'язок відповідного суду переглянути оскаржене рішення. Також це означає, що гарантії судового захисту будуть ефективні тоді, коли держава забезпечить можливість перегляду справи вищестоящим судом, передбачить процедуру (механізм) виправлення суддівських помилок.

Відомий учений-процесуаліст Є. Банківський ще в 1913 р. писав, що «як би добре не були підготовлені до своєї діяльності судді, як би добросовісно і уважно не ставилися вони до виконання своїх обов'язків, у будь-якому разі вони не можуть бути повністю гарантовані від промахів і помилок» Васьковский Е. В. Учебник гражданского процесса. - М., 2003. - С.34..

Захисти осіб, які беруть участь у справі, та інших заінтересованих осіб від таких суддівських помилок і одночасно забезпечити кожному конституційну гарантію захисту своїх прав, свобод чи інтересів, яка має бути справедливою, компетентною, повною та ефективною, у Цивільному процесуальному кодексі України (далі - ЦПК України) й передбачена система перегляду судових рішень.

Мета дипломної роботи є дослідження процесуальних дій пов'язаних з оскарженням та переглядом судових рішень.

Виходячи з цього були поставлені такі задачі:

- розглянути поняття, сутність та місце цивільного судочинства та дати загальну характеристику;

- дослідити право на оскарження судових рішень як складової права на судовий захист;

- охарактеризувати правову природу об'єктів та суб'єктів апеляційного оскарження;

- розглянути особливості апеляційного розгляду цивільних справ та його наслідки;

- дослідити підстави для касаційного перегляду цивільних справ;

- охарактеризувати компетенцію і повноваження Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- дослідити особливості касаційного розгляду цивільних справ та його правові наслідки.

Поставлені у дипломній роботі завдання обумовили структуру роботи, яка складається із вступу, у якому обґрунтовано актуальність теми дослідження, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

Об'єктом дослідження є окремі аспекти оскарження та перегляду судових рішень з урахуванням положень нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Предметом дослідження є норми чинного законодавства України у сфері провадження щодо правової природи та сутності оскарження та перегляду судових рішень.

Методологічною основою виступає принцип історичного та діалектичного аналізу суспільних, зокрема правових, явищ. Використані такі методи науково-пізнавальної діяльності як історично-правовий, системний, аналітичний, порівняльний, логічний, статистичний.

РОЗДІЛ 1. ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО УКРАЇНИ. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

1.1 Поняття, сутність та місце цивільного процесу в судочинстві України

Сучасний політичний і соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій та їх об'єднань і встановлюються гарантії реалізації й захисту їх прав, свобод і обов'язків, визначених Конституцією й іншими законами України. Конституційні норми, в яких вони закріплені, є основою деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій, визначення юридичних гарантій їх реалізації, встановлення процесуального порядку (процесуальних форм) захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових цивільних прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, у тому числі й засобами цивільного процесуального права.

Конституція України, на реалізацію положення Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., про те, що кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами (ст. 8), визначає, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право на використання всіх національних засобів правового захисту, звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна (ст. 55 Конституції України). Зокрема, громадяни України можуть звертатися за захистом до Європейського Суду з прав людини.

Захист цивільних прав в Україні здійснюється в установленому законом судовому і несудовому порядках. Цивільним кодексом України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом, Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування і нотаріусом (статті 16-18). Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд (ст. 124 Конституції України). До складу судів загальної юрисдикції належать загальні та спеціалізовані суди -- господарські й адміністративні. Цивільні справи вирішують також третейські суди.

Загальні суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (ст. 15 ЦПК України). Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2005. - с. 13-14

У справах цивільного процесу розглядаються справи позовного, наказного та окремого провадження. У зв'язку з відкриттям провадження по цим справам, провадженням по справі до судового розгляду цих справ, судовим розглядом цих справ, перевіркою законності та обґрунтованості рішень та ухвал по цим справам в апеляційному та касаційному порядку, у зв'язку з переглядом судових рішень Верховним Судом України та у зв'язку з нововиявленими обставинами виникають цивільні процесуальні правовідносини між учасниками процесу. Спрощений порядок судочинства встановлений для розгляду справ про видання судового наказу (наказне провадження). В цьому виді провадження є тільки порушення провадження по справі та елемент стадії судового розгляду - видачу судового наказу.

Діяльність учасників процесу здійснюється у певному встановленому законом порядку. Звідси цивільний процес - це сукупність процесуальних дій суду, осіб, що приймаються участь у справі, та процесуальних правовідносин, що при цих діях виникають, що пов'язані із здійсненням правосуддя по цивільно-правовим спорам, по справах наказного провадження та по справах окремого провадження. Гражданский процесс Украины / Под ред. Ю.С. Червоного. - К.: Истина, 2006. - С. 5 - 6

Чинне законодавство України для захисту прав і охоронюваних законом інтересів громадян та організацій встановлює такі процесуальні порядки: судовий (цивільний процесуальний, господарсько-процесуальний, адміністративно-процесуальний), адміністративний, нотаріальний, громадський. У літературі з цивільного процесу вони називаються процесуальними формами захисту прав. Законодавче встановлення численних форм захисту права залежить від особливостей спірних правовідносин, їх диспозитивного чи імперативного методу регулювання, потреб практики в необхідності більш швидкого розв'язання спору, а також від політики держави на даному етапі її розвитку Юдельсон К.С. Советский гражданский процесс. -- М., 1956. -- С. 182; Штутін Я.Л. Лекції з радянського цивільного процесу. -- К., 1954. -- С. 84; Чечот Д.М. Субъективное право и формы его защиты. -- М., 1968. -- С. 54. та свідчить, що воно не завжди ґрунтується на концепції правової держави про розподіл влади та їх незалежність одна від одної.

Можливість широкого застосування судової влади для захисту прав, законних інтересів і свобод громадян та організацій передбачена ст. 124 Конституції України, за якою юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто з цивільних, трудових, земельних, державних, адміністративних, фінансових й інших правовідносин.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини та громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, кримінального, господарського, адміністративного, а також справ про адміністративні правовідносини (ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р., статті 1, 4, 5 ЦПК України). Розмежування компетенції між цивільним і господарським судочинством відповідно до ст. 15 ЦПК і статей 1, 12 ГПК України проведено тільки на основі суб'єктного складу спірних матеріальних правовідносин, у зв'язку з чим господарське судочинство є різновидом цивільного судочинства і входить до його системи. Єдність судової влади викликає необхідність уніфікації судової системи на основі створення єдиного і рівного для всіх громадян і організацій державного суду з покладанням на нього здійснення функцій правосуддя в справах, що виникають з правовідносин, врегульованих нормами цивільного, господарського, трудового, сімейного, земельного, державного, адміністративного та інших галузей матеріального права у визначеному єдиному процесуальному порядку. Така необхідність обумовлена трансформацією України в правову державу і реалізацією дійсного поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Але диспозитивний характер цивільних справ вимагає збереження диспозитивної можливості у виборі громадянами і організаціями процесуальної форми захисту. Тому нарівні з державними судами допустимим є функціонування інших форм розгляду справ -- громадського суду, третейського суду тощо.

З функціонуванням судової влади у цивільних справах тісно пов'язані питання поняття і змісту цивільної процесуальної форми, яка у науці цивільного процесу не має однакового визначення. Вона ототожнюється з основними формами цивільного процесуального права Мельников А.А. Правовое положение личности в советском гражданском процессе. -- М., 1969. -- С. 28., з цивільним процесом, з порядком діяльності суду і учасників процесу, розкривається через форму процесуальних документів Цивільне процесуальне право України / За ред. проф. В.В. Комарова. -- X., 1992. -- С. 5-7; Штефан М.Й. Підприємство і правосуддя. -- К., 1992. -- С. 21; Тертишников В.И. Гражданский процесс; Курс лекций. -- X., 1993. -- С. 3; Чечина Н.А. Основные направлення развития науки советского гражданского процессуального права. -- Л., 1987. -- С. 52; Штутін Я.Л. Лекції з радянського цивільного процесу. -- К., 1954. -- С. 9..

Цивільна процесуальна діяльність суду, діяльність учасників цивільного судочинства має певний зміст і процесуальну форму вираження, вчинення і закріплення, провадиться у відповідній послідовності, у певному порядку, встановленому нормами цивільного процесуального права. Але різні назви однієї й тієї самої юридичної категорії -- цивільна процесуальна форма -- цивільний процес позбавляє їх необхідної точності і практичної користі. Про це свідчить і неоднакове розуміння змісту процесуальної форми авторами, які ототожнюють її з судочинством. Деякі автори відносять до нормативних положень, що визначають процесуальну форму, вичерпний перелік осіб, які повинні і можуть брати участь у процесі. Кожна з них має в процесі самостійне місце, виконує особисте завдання, а тому наділена тільки їй притаманним обсягом прав і обов'язків; може виконувати дії, передбачені процесуальними нормами, у певні строки і послідовно. Розвиток процесу до своєї кінцевої мети проходить за стадіями у передбаченій законом послідовності; способи і оформлення процесуальних дій встановлені законом Чечина Н.А. Основные направлення развития науки советского гражданского процессуального права. -- Л., 1987. -- С. 52-53..

На думку окремих авторів, зокрема Штутіна Я.Л., цивільна процесуальна форма характеризується тим, що вона встановлена законом, забезпечує можливість усім заінтересованим особам у спірній справі брати участь у її розгляді судом і наділяє їх процесуальними правами для захисту своїх законних інтересів і відстоювання своїх прав у суді; передбачає публічне, у відкритому судовому засіданні, з'ясування фактичних обставин у справі; має своєю найближчою метою встановлення у справі об'єктивної істини; зобов'язує суд, щоб ухвалене ним рішення ґрунтувалося на фактах, встановлених з вичерпною повнотою в процесі судового розгляду, порядком і засобами, визначеними в законі Штутін Я.Л. Лекції з радянського цивільного процесу. -- К., 1954. -- С. 10..

Зазначені ознаки цивільної процесуальної форми (цивільного судочинства) дійсно їй притаманні, але у наведених визначеннях позбавлені повноти і точності.

Виходячи з діалектичного зв'язку цивільного права з цивільним процесуальним (єдності змісту і форми), цивільну процесуальну форму в ототожненні з цивільним судочинством можна розглядати умовно в тому контексті, що нею забезпечується життєдіяльність (реалізація, захист) цивільного права (змісту), але слід зазначити, що цивільне судочинство має свій, властивий йому зміст і процесуальну форму. Змістом буде діяльність суду і учасників процесу (дії і правовідносини), а цивільною процесуальною формою -- об'єктивне (зовнішнє) вираження вчинення, закріплення і оформлення відповідної діяльності. Наприклад, діяльність суду з розгляду справи складається з сукупності дій, спрямованих на дослідження доказів за допомогою визначених законом засобів доказування. Така діяльність здійснюється у точно визначеному процесуальному порядку, за встановленими правилами, у встановленій процесуальній формі судового засідання, безпосередньо, усно, тобто процесуальні дії вчинюються в певній процесуальній формі й фіксуються у певних процесуальних документах.

Таке розуміння процесуальної форми відтворюється і в деяких нормах ЦПК України: ст. 119 -- позовна заява подається до суду в письмовій формі; ст. 147 -- експерт дає у письмовій формі свій мотивований висновок; ст. 158 -- розгляд справи відбувається в судовому засіданні; ст. 159 -- розгляд справи відбувається безпосередньо і при незмінному складі суддів тощо.

Отже, цивільна процесуальна форма -- це встановлений цивільним процесуальним правом зовнішній засіб вчинення процесуальних дій, виконуваних за визначеними правилами, в певному порядку судом і всіма учасниками процесу при розгляді й вирішенні справи, перевірці законності й обґрунтованості постановленого у ній рішення, а також у закріпленні процесуальних дій у передбачених процесуальних документах.

Процесуальна форма щодо процесуальних дій виконує важливу роль. Як постійний і необхідний її атрибут вона є гарантією, що забезпечує законність і обґрунтованість у застосуванні судом права і його реалізації учасниками процесу. Значення процесуальної форми полягає в тому, що вона існує не сама по собі, а для вираження певного змісту (процесуальної дії), тобто в діалектичній єдності форми і змісту. Цивільна процесуальна форма зумовлена існуючими в Україні суспільними відносинами і характеризується демократизмом, що базується на закріплених у нормах цивільного процесуального права принципах, оптимально поєднуючи у собі простоту і доступність, необхідність і доцільність, вона покликана забезпечити як оперативність, так і результативність виконання завдань, покладених на цивільне судочинство. Штефан М.Й. Підприємство і правосуддя. -- К., 1992. -- С. 13-19.

Структурно відповідно до ЦПК цивільне судочинство є системою судових проваджень - позовного, наказного та окремого провадження у справі до судового розгляду. Виходячи з інстанційності судової системи в процесуальних функцій судів різних інстанцій, крім проваджень у суді першої інстанції (позовного, наказного, окремого, провадження у справі до судового розгляду), структурно цивільне судочинство як система складається з апеляційного, касаційного проваджень та провадження справ у Верховному Суді України. Також ЦПК передбачає такі специфічні провадження цивільного судочинства, як перегляд судових рішень, ухвал та постанов за ново виявленими обставинами (гл.4 розд. V), провадження у справах про скасування рішень третейських судів та про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів (розд. VІІ-1), відновлення втраченого судового провадження (розд.ІХ), провадження у справах за участю іноземних осіб (розд.Х).

Окремо слід зазначити про статус виконавчого провадження у структурі цивільного судочинства. ЦПК передбачає лише процедури, пов'язані з вирішенням процесуальних питань з виконання судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів, посадових осіб (розд. VІ), судового контролю за виконанням судових рішень (розд. VІІ). Втім, незважаючи на те, що ЦПК не містить норм, які комплексно регулюють порядок виконання судових рішень (виконавчого провадження), а передбачає лише порядок вирішення окремих питань виконання судових рішень у цивільних справах, виконавче провадження слід вважати структурним компонентом цивільного судочинства. Правосуддя здійснюється не лише в результаті розгляду і вирішення цивільної справи, а за умов реального захисту прав, свобод та інтересів учасників цивільного судочинства, що можливо при реалізації судових рішень і перш за все в порядку їх примусового виконання у процедурах виконавчого провадження, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» Курс цивільного процесу: підручник /В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред. В.В. Комарова. - Х.: Право, 2011. - С.36-37.

Таким чином, щодо поняття цивільного процесу ми додержуємось думки таких авторів як Чечот Д.М., Червоний Ю.С, які зазначають, що під поняттям цивільний процес - слід розуміти сукупність процесуальних дій суду, осіб, що приймають участь у справі, та процесуальних правовідносин, що при цих діях виникають, які пов'язані із здійсненням правосуддя по цивільно-правовим спорам, по справах наказного провадження та по справах окремого провадження.

1.2 Принцип інстанційності та забезпечення апеляційного і касаційного оскарження судових рішень

Здійснення правосуддя в Україні, як передбачено ст. 125 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», провадиться згідно принципів спеціалізації, територіальності та інстанційності.

Згідно принципу спеціалізації в Україні діють суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Принцип спеціалізації, відповідно до ст. 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Принцип територіальності передбачає створення системи судів, юрисдикція яких поширюється на відповідну територію, в залежності від матеріально-правових особливостей справи.

Інстанційність означає, що систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди, апеляційні суди, вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України Цивільний процес України. Підручник. /За ред. Р.М. Мінченко, І.В. Андронова. - Х.: Одіссей, 2012. - С.25..

Принцип інстанційності цивільного судочинства полягає в тому, що цивільний процес розподіляється на провадження з розгляду справ трьома судовими інстанціями. При класичній інстанційності система інстанційних проваджень будується на тому засадничому положенні, що розгляд справи по суті має провадитися двома інстанціями. Даними інстанціями вирішуються як питання факту, так і питання права, а третя інстанція є контрольною (ревізія або касація). Інстанційність має забезпечити ефективність цивільного судочинства та остаточність судових рішень, їх обов'язковість через механізми та процедури їх перегляду.

Право на пред'явлення позову, право на апеляційне та право на касаційне оскарження у цивільному судочинстві є елементами права на судовий захист.

Ці права реалізуються у процедурах розгляду справи по суті, апеляційного та касаційного перегляду, які регламентуються процесуальним законодавством. Тому інстанційність розгляду цивільної справи має ґрунтуватися на інстанційній побудові судової системи, розмежуванні функцій судів різних інстанцій, можливості декількох судів розглядати ту чи іншу справу.

У сучасних процесуальних системах право на апеляційне оскарження судових рішень регламентоване як право на оскарження рішень, що не набрали законної сили, а право на касаційне оскарження рішень -- як право на оскарження рішень, що набрали законної сили. При цьому суд апеляційної інстанції вирішує питання факту і права, а суд касаційної інстанції вирішує питання лише права. Цими суттєвими обставинами визначаються повноваження апеляційних та касаційних судів та процедур апеляційного та касаційного провадження.

Відповідно до п. 8 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, установлених законом. Конституція, як бачимо, визнала як засаду судочинства доступ до правосуддя через визнання права на апеляційне та касаційне оскарження. Разом з тим вона передбачила, що у законі можуть бути визначені випадки, які унеможливлюють апеляцію та касацію рішень суду. У зв'язку з цим має принципове значення для реалізації цієї засади судочинства регламентація апеляційного та касаційного оскарження рішень суду у процесуальному законодавстві.

Правила, які конкретизують положення Конституції України щодо забезпечення касаційного оскарження рішень суду, також містяться у чинному процесуальному законодавстві. Так, ст. 13 ЦПК передбачає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень Особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та в порядку, встановлених ЦПК Курс цивільного процесу 6 підручник / В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін. ; за ред. В.В. Комарова. - Х. : Право, 2011. - С.203-204..

Відповідно до ст. 292 ЦПК сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у справі, можуть оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Стаття 293 ЦПК передбачає, що на ухвали суду може бути подана апеляційна скарга за умов, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню справи та у випадках, передбачених ЦПК.

Згідно зі ст. 324 ЦПК право касаційного оскарження мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, як брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки. У касаційному порядку оскаржуються рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, рішення і ухвали апеляційного суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої статті 293 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку і ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Певні обмеження допустимості апеляції і касації окремих рішень служать підвищенню функціональної спроможності та ефективності діяльності апеляційних і касаційних судів. Забезпечене Конституцією України право на судовий захист та Європейською конвенцією з прав людини і основоположних свобод -- право на справедливий суд не порушуються певними обмеженнями апеляції чи касації, оскільки заінтересованій особі надавалося право бути заслуханою в суді першої інстанції. Право доступу до другої або третьої інстанції Конституція Україна, а також Європейська конвенція з прав людини не визначають. Хоча, виходячи з принципу надання ефективного правового захисту, таке право може існувати, але в такому разі є доцільним регламентувати процесуальні механізми допуску до апеляції чи касації, з огляду на те, що пріоритетним має бути забезпечення функціональності судів, які б в іншому випадку були перевантажені судовими справами, у тому числі з малими вимогами та тими, що не мають принципового характеру.

Слід зазначити, що ЄКПЛ, як і Європейський суд з прав людини при її тлумаченні, не встановлюють абсолютного права на розгляд справ у другій та третій інстанціях цивільного судочинства, на відміну від кримінального, не встановлюють жодних вимог щодо меж перевірки рішень нижчестоящих судів -- перевірки фактів та права або лише права -- відповідно до інстанційності перевірки. З точки зору ЄКПЛ та практики ЄСПЛ можливість встановлення процедур оскарження судових рішень -- це прерогатива національних законодавств. Однак процедури перегляду судових рішень мають відповідати вимогам ст. 6 ЄКПЛ, оскільки надання можливості оскарження судових рішень сторонам, відповідні процедури оскарження та процедури перегляду цих рішень мають бути збалансовані з реальністю правового захисту та ефективністю рішень, які ухвалюються судами всіх інстанцій, як найважливіших аспектів реалізації принципу верховенства права.

Аналіз рішень ЄСПЛ, що визнавали порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у ряді європейських країн щодо касаційного перегляду (перегляду в третій інстанції), дозволяє зробити висновок, що основною умовою організації перегляду судових актів у порядку касації є принцип правової визначеності. Як раніше зверталась увага, принцип правової визначності (принцип правової певності) вимагає встановлення законодавцем чітких меж судового оскарження, при яких сторони не вправі добиватися перегляду остаточного судового рішення у справі, яке підлатає виконанню.

Таким чином, інстанційність з точки зору належного здійснення правосуддя у цивільних справах означає:

розмежування функцій різних судових інстанцій щодо розгляду цивільних справ;

встановлення строго визначених правил перегляду судових актів,що набрали законної сили, їх остаточність;

- чіткого розмежування підстав перегляду судових рішень у кожній інстанції і встановлення заборони скасування остаточних рішень і тим самим забезпечити дотримання принципу правової визначеності;

неможливість застосування дискреційних повноважень з боку суду апеляційної та касаційної інстанцій при порушенні апеляційного чи касаційного провадження. Рішення, що набрали законної сили, можуть переглядатися тільки за заявою осіб, які беруть участь у справі;

інстанційне забезпечення права на судовий захист у розумний строк, що виключає невизначеність правового становища сторін, щодо яких існує остаточне судове рішення.

При інстанційній системі судочинства розгляд справ судами першої та другої інстанцій спрямований на розгляд справи по суті, усунення можливих помилок при розгляді справи судом першої інстанції, а також забезпечення остаточності судових рішень відповідно до принципу правової визначеності. Суд касаційної інстанції здійснює розгляд справ, як правило, тільки в особливих випадках, спрямованих на забезпечення єдності судової практики.

У цивільному судочинстві, таким чином, втілена класична модель інстанційності. Разом з тим особливостями цивільного судочинства є те, що відбиває специфічність чинної судової системи, -- наявність Верховного Суду України як найвищого судового органу в судовій системі. Виходячи з цього законодавство про судоустрій та процесуальне законодавство визначає функції Верховного Суду України, який, розглядаючи справи відповідно до своїх повноважень, забезпечує в основному єдність судової практики (ст. 38 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 353-355 ЦПК).

1.3 Право на оскарження судового рішення як складова права на судовий захист

Конституція України проголошує, що наша держава є правовою, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Враховуючи, що основним об'єктом конституційного регулювання є захист прав і свобод людини як найвищої соціальної цінності, чинним законодавством України взятий курс на посилення ролі суду при можливому порушенні чи обмеженні прав і свобод.

Тема прав людини, механізмів їх реалізації, забезпечення та судового захисту, набула особливого, якщо не першочергового, значення в суспільстві. Питання захисту прав людини і громадянина в Україні стали предметом наукових досліджень правознавців. Серед них чільне місце займають праці Е. Регушевського, В. Маляренка, С. Ківалова, І. Махновського та ін. Особливе місце у цих дослідженнях відводиться саме судовому захисту прав людини і ролі влади у розв'язанні спорів, які виникають між людиною і державою. Порушуючи питання судового захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, ми торкаємося більш складної проблеми взаємовідносин людини і держави.

Зупинимось на проблемних питаннях, пов'язаних з судовим захистом прав і свобод людини та можливості підвищення ефективності діяльності суду. Закон України «Про судоустрій і статус суддів», визначає основним завданням суду -- забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, здійснення правосуддя на засадах верховенства права Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 2010. -- №41--42, №43, №44-45. -- С. 529.. Міжнародним співтовариством визнано, що найдієвіше і найефективніше права і свободи людини може захистити тільки суд, оскільки він мас гарантії незалежності і підкоряється лише законові, діє гласно та відкрито на засадах законності.

Ефективний механізм судового захисту прав людини -- це найбільш універсальний демократичний інструмент правової держави Ківалов С.В. Актуальні проблеми судового захисту прав людини в Україні і міжнародні стандарти // Актуальні проблеми політики. -- 2002. -- №ІЗ. -- С. З--9.. А ставлення до конституційних прав і свобод -- показник розвитку правової держави. У державі, що прагне стати правовою, суд зобов'язаний бути саме судом -- авторитетним, владним, самостійним, справді незалежним; реальним гарантом і надійним захисником прав та інтересів громадян. А існуюча в правовій державі судова система постає найбільш надійною конституційною гарантією прав людини.

Оскільки для правової держави є притаманною однакова відповідальність держави перед громадянином і громадянина перед державою, то цілком природним є запровадження такого порядку, коли особа мала б можливість вдатися до судового захисту в усіх випадках виникнення конфліктних ситуацій між нею й іншими фізичними та юридичними особами.

Стаття 55 Конституції України закріплює право людини на захист своїх прав судом. Судовий захист являє собою необхідну і ефективну гарантію реальності прав і свобод людини та громадянина. Звернення громадянина до суду є проявом реалізації ним так званого "захисного права", або "права на правосуддя". Це право можна розглядати як комплекс процесуальних прав, конституційно закріплених та покликаних гарантувати захист основних прав і свобод людини. Право на правосуддя відображається в основних засадах судочинства, тому, зміст цього права складається з наступних елементів: доступність правосуддя; право на апеляційне та касаційне оскарження судової постанови; незалежність і неупередженість суду; рівність сторін перед законом і судом; право на захист; принцип публічності судового розгляду; розгляд справи в розумний строк.

Однак встановлення прав і свобод людини та громадянина навіть у нормативно-правовому акті найвищої юридичної сили не є показником їх реальності. Для гарантування можливості ними користуватися держава повинна забезпечити реалізацію конституційних прав і свобод, створити відповідний механізм гарантій.

Судова практика виявляє ряд складнощів та недоліків реалізації права людини на правосуддя та здійснення судом свого головного призначення. Про це свідчать численні звернення громадян зі скаргами на низький рівень правосуддя до Вищої ради юстиції України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної ради з прав людини та інших правозахисник інстанцій. Далі детальніше зупинимося на тому, в чому саме полягає та з чим пов'язаний низький рівень правосуддя в Україні.

Як засвідчують результати моніторингу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, останнім часом проблеми судового захисту прав людини ще більше загострилися. По-перше, через неспроможність більшості громадян сплатити державне мито та скористатися послугами адвоката, чим порушуються конституційні права громадян та норми Європейської конвенції з прав людини. По-друге, як і раніше, існує тяганина з розглядами справ, внаслідок чого громадяни роками не можуть захистити свої права. Порушення розумного строку розгляду справ судами стає підставою для звернень громадян до Європейського суду з прав людини Миланко О. Стан дотримання прав і свобод громадян в Україні // Юридичний вісник України. - 2005. - №28. - С. 5..

Із наведеними проблемами судового захисту прав людини не можна не погодитися. Для забезпечення людині права на правосуддя доступність правосуддя (що є першою складовою цього права) має бути максимально гарантована. Саме на цьому базується реальне забезпечення прав і свобод людини судом.

Перевірка діяльності районних судів Верховним Судом України виявила ряд недоліків у діяльності суддів, головним з яких є тривалість розгляду справ, причина чого -- у неналежній організації роботи судів Макаренко Г. Правосуддя -- дзеркало захисту прав людини // Юридичний вісник України. -- 2003. №5.--С 4.. Верховний Суд України значну увагу приділяє також питанню аналізу та узагальнення судової практики. Чимало рішень судів скасовується вищестоящими судовими інстанціями, а місцеві суди не аналізують причин скасування чи зміни рішення. Така ситуація склалася внаслідок відсутності контролю з боку голів судів, що призвело до втрати відповідальності судді за доручену справу.

Перетворення правосуддя в надійний інструмент захисту прав і свобод людини ускладнюється також цілим комплексом причин соціального характеру. В суспільній свідомості ще не зовсім сформувалось поняття про суд як про бездоганне знаряддя поновлення справедливості і законності. Аналіз результатів соціологічних досліджень, публікацій періодичних видань та інших матеріалів свідчить, що ідеї незалежності правосуддя переважною частиною нашого суспільства взагалі сприймаються як абстракції і добрі побажання. Дуже незначна частина суспільства вірить у можливість їх реалізації у близькому майбутньому. Правовий нігілізм населення як адекватна реакція на стан справ у сфері законності і правопорядку виявляється в тому, що населення вкрай неохоче звертається до суду за захистом порушеного права. Очевидно, це пов'язано з тим, що, звертаючись до суду за захистом своїх порушених прав, населення часто стикається з несправедливими рішеннями, внаслідок чого втрачається довіра та пошана до суду, знижується рівень ефективності судової системи та її авторитет. Але в даній проблемі виявляється багато інших, пов'язаних із цим, питань. На нашу думку, розгляд проблеми судового захисту прав і свобод людини і громадянина неможливий без розгляду проблем, які стосуються безпосередньо діяльності судової системи. Визнаючи за судами виключну функцію здійснення правосуддя, держава взяла на себе обов'язок забезпечити належні умови для їх функціонування і діяльності. Адже інтереси суспільства, права та свободи людини можуть бути захищені лише справді незалежним судом, який діє на засадах законності, неупередженості і справедливості. Впровадження в життя конституційних вимог щодо створення в державі неупередженого та незалежного судочинства є одним з головних чинників правової держави, якою прагне стати Україна Бойко В.Ф. Справедливий, незалежний і неупереджений. Європейські стандарти демократичного судочинства та судово-правова реформа в Україні // Політика і час. -- 2001. -- №1. -- С. 21--27..

У демократичному суспільстві базовим компонентом судової системи та найкращою гарантією торжества правосуддя є принцип незалежності судової влади. При цьому незалежність не тільки судів, а й особиста незалежність кожного окремого судді є певною гарантією справедливого рішення у конкретній справі при зверненні громадян до суду за захистом своїх прав. У зв'язку з цим саме статус судді, місце судів у системі державних органів, їх взаємовідносини з іншими структурами органів державної влади мають вагоме значення з точки зору неупередженості та об'єктивності правосуддя.

Бойко В.Ф. звертає увагу на декларативність конституційної вимоги "судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону", яка проголошується у Конституції України, і зазначає, що в реальному житті суди були інструментом командно-адміністративної системи, фактично підрозділом репресивної державної машини і нерідко виконували її замовлення у боротьбі з вільнодумством і опозицією до влади. Навіть найкраща за текстом Конституція не матиме цінності, якщо не існуватиме незалежної судової системи, яка відповідатиме за її втілення. Суди повинні бути незалежними від політичних важелів суспільства, і рішення в суді повинні прийматися не політично, а юридично правильні. Інакша позиція зведе нанівець конституційне положення про відповідальність держави перед людиною за свою діяльність Бойко В.Ф. Справедливий, незалежний і неупереджений. Європейські стандарти демократичного судочинства та судово-правова реформа в Україні // Політика і час. -- 2001. -- №1. -- С. 21--27.. Тільки незалежний суд може ефективно здійснювати покладені на нього завдання та справедливо вирішувати судові справи.

Незалежність суддів має багато складових чинників, але основні з них закріплені в Конституції України: державне фінансування судової діяльності, розмежування повноважень між органами законодавчої, виконавчої та судової влади, які мають діяти у визначених Конституцією межах та відповідно до законів України, встановлення конституційних гарантій незалежності і недоторканності суддів, серед яких особливе значення має порядок призначення та звільнення суддів з посади, заборона впливу на суддів у будь-який спосіб, державне гарантування особистої безпеки суддів та їх сімей тощо.

Підвищення незалежності суду та його правозахисної ролі, як зазначає І.Й. Махновський, можливе лише за умови завершення судово-правової реформи в Україні Махновський І.Й. Деякі питання щодо судового захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Актуальні проблеми політики. -- 2002. -- №13. -- С. 198--201.. Метою проведення в Україні судової реформи є утвердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина. Здійснюючи судову реформу, держава дбає про таке правове, кадрове, фінансове і матеріальне забезпечення суддів, яке гарантує їхню незалежність від публічної влади, захищеність від посягань кримінальних елементів, відбір до суддівського корпусу найкращих фахівців. Разом з цим розвиток судової системи має бути підпорядкований ідеї не допускати судового свавілля при розгляді справ щодо захисту прав людини.

Велике значення у правозахисному процесі мас саме правосуддя, органи, які своєю діяльністю підтверджують свій безпосередній внесок у захист і забезпечення прав і свобод людини і громадянина Регушевський B.C. Конституційно-правові гарантії реалізації прав та свобод людини і громадянина в діяльності органів судової влади України // Актуальні проблеми політики. -- 2002. -- №13. -- С. 549--554.. В правовій демократичній державі права та свободи людини і громадянина є реальними, якщо їх можна захистити за допомогою судової влади.

Нині в Україні йде процес реформування правосуддя та посилення ролі суду як гаранта прав громадян. Сьогодні судовий захист прав людини в Україні має бути піднятий на належний рівень, що відповідає світовим демократичним стандартам. Цьому має сприяти державна політика у сфері належного організаційного і кадрового забезпечення діяльності судів, посилення контролю за виконанням рішень судів, забезпечення відповідальності суддів за ухвалення незаконного рішення (яке скасовується вищою інстанцією), вдосконалення законодавчої бази, яка б регулювала судоустрій і судочинство в Україні.

Держава має також створити умови доступності одержання правової допомоги населенню та забезпечити на рівні закону надання безоплатної правової допомоги громадянам, які не мають коштів звернутися до адвоката, оскільки не маючи можливості отримати необхідну правову допомогу, громадяни фактично неспроможні захищати свої права у суді. Держава повинна вживати реальних заходів щодо підвищення правової культури населення, яка є підґрунтям захисту громадянами своїх прав і свобод.

Законність і верховенство права через суд -- саме в цьому має полягати суть правосуддя Маляренко В. Через суд до верховенства права // Юридичний вісник України. -- 2005. -- №35. -- С. 1 - 6..

Хочеться сподіватися, що завершення судової реформи в Україні поліпшить стан забезпечення судового захисту прав і свобод громадян, підвищить пошану і довіру населення до служителів правосуддя, які з гідністю нестимуть почесне і відповідальне звання судді і створюватимуть умови для становлення України як демократичної, правової держави. При цьому необхідно пам'ятати головний принцип правової держави: не людина для держави, а держава для людини. Аракелян М., Узун Н. Забезпечення конституційного права людини на захист прав і свобод судом // Право України, 2006. - №3. - С. 19 - 21.

РОЗДІЛ 2. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ У ЦИВІЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ

2.1 Поняття, об'єкти, суб'єкти апеляційного оскарження

Для того, щоб виникло апеляційне провадження необхідна наявність цілого ряду передумов, до яких вчені-юристи відносять наступні: об'єктивні, суб'єктивні і формальні, що відповідає також положенням ст. ст. 292-295 ЦПК України, в яких знаходять своє відображення зазначені передумови.

Міжгалузевим принципом відправлення правосуддя є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень. Тому норми ЦПК України спрямовані на удосконалення механізмів оскарження рішень та ухвал. За новим законодавством роль основного способу виправлення судових помилок належить апеляції.

Право апеляційного оскарження і подання апеляційної скарги обумовлено, перш за все, об'єктом оскарження, що є однією з основних об'єктивних передумов апеляційного оскарження.

Об'єктом апеляційного оскарження є рішення (повністю або частково) місцевого суду, яке не набрало законної сили. Однак судова практика містить випадки, коли в апеляційному порядку переглядаються судові акти, що набрали законної сили. Це відбувається у випадках, коли приймаючи участь у справі особи з поважних причин пропустили строк на апеляційне оскарження судового акта, але апеляційний суд за заявою особи, що подає апеляційну скаргу, поновив строк на апеляційне оскарження завдяки поважності причин пропуску, про що виносить ухвалу. Якщо ж суд не знайде підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, то апеляційна скарга чи заява про апеляційне оскарження залишаються без розгляду. У випадку передбаченому ст. 318 ЦПК України, якщо апеляційна скарга на рішення або ухвалу суду першої інстанції була подана в установлені ЦПК строки, але поступили до суду після закінчення апеляційного розгляду справи чи коли строки на подачу апеляційної скарги в зв'язку із пропуском їх з поважних причин були поновлені або продовжені, а особа, яка подала скаргу, не була присутня при розгляді справи, апеляційний суд розглядає цю скаргу по правилам розділу 5 глави 1 ЦПК України. Причому ч.2 ст. 318 передбачає, що в залежності від обґрунтованості скарги, вказаної в ч.1 вищезазначеної статті, суд приймає рішення чи постановити ухвалу у відповідності зі ст. 307 ЦПК України. Таким чином, із аналізу даної статті можна зробити висновок, що судова колегія апеляційного суду при наявності відповідних обставин може відмінити власне рішення або ухвалу Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар /Червоний Ю.С., Волосатий Г.С., Єрмолаєва В.О. та ін. - X.: «Одіссей», 2007. - С.584.


Подобные документы

  • Обґрунтування та розробка положень, що розкривають зміст і правову сутність інституту апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві. Дослідження сутності поняття апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві.

    автореферат [52,9 K], добавлен 23.03.2019

  • Зміст стадії касаційного провадження. Право засудженого на оскарження судових рішень у касаційному порядку згідно Кримінально-процесуального кодексу України. Право заявляти відводи, клопотання та висловлювати свою думку. Захист за допомогою адвоката.

    статья [31,0 K], добавлен 17.08.2017

  • Сутність і завдання інститутів апеляційного, касаційного провадження, у Верховному Суді та за нововиявленими обставинами; перегляд судових рішень згідно нового Кримінально-процесуального кодексу України. Суспільні відносини між суб’єктами судочинства.

    курсовая работа [213,4 K], добавлен 09.12.2013

  • Умови реалізації апеляційного провадження. Об'єкти права оскарження, ознаки позовного провадження. Форма подання апеляційної скарги. Порядок та строк розгляду. Повноваження апеляційної інстанції, її постанова. Підстави для скасування або зміни рішення.

    курсовая работа [31,9 K], добавлен 28.01.2010

  • Право на оскарження і межі перегляду судових рішень судом апеляційної інстанції. Правила і строки підготовки справи до розгляду у судовому засіданні чи в порядку письмового провадження. Ухвали і постанови рішень, підстави для їх скасування або зміни.

    реферат [21,9 K], добавлен 20.06.2009

  • Загальна характеристика та призначення апеляційного провадження. Право апеляційного оскарження рішень і ухвал суду, порядок його реалізації. Процесуальний порядок розгляду справи апеляційним судом. Повноваження, рішення та ухвала апеляційного суду.

    курсовая работа [31,2 K], добавлен 05.02.2011

  • Поняття та закономірності формування системи Адміністративних судів України. Структура даної системи, її основні елементи та призначення, нормативно-законодавча основа діяльності. Порядок та підстави апеляційного та касаційного оскарження рішень.

    отчет по практике [24,7 K], добавлен 05.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.