Правова природа та сутність оскарження та перегляду судових рішень

Крім того, як зазначає Верховний Суд України в ухвалі Судової палати у цивільних справах, об'єктом оскарження в апеляційному та касаційному порядках відповідно до Конституції України можуть бути рішення суду, дії або бездіяльність судів під час здійснення правосуддя, розгляду справ, тощо. Оскарження таких дій шляхом подачі скарги до іншого суду першої інстанції є порушенням встановленого Конституцією України принципу незалежності суддів і недопущення впливу на них Ухвала Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20 жовтня 2003 р. //Вісник Верховного Суду України. - 2004. - №3 (43). - С.7,8.

Об'єктом апеляційного оскарження окремо від рішення суду є також ухвали суду першої інстанції. Формулювання правил оскарження ухвал відбувається на основі з'ясування вимог до даних актів. Визначення ухвали законодавчо не закріплено, ЦПК обмежується лише вказівкою на випадки, в яких вона постановляється. Переважна більшість запропонованих в літературі визначень базуються на основі тієї ознаки, що ухвалами справа не вирішується по суті, а рішеннями справа вирішується по суті Штефан М. Цивільний процес. - К., 2001. - С. 440; Проблеми науки цивільного процесуального права /Під ред. Комарова В.В. - X.: Право, 2002. - С.214.

Для пояснення сутності ухвал є актуальним висновок, зроблений радянськими процесуалістами, які наголошували на тому факті, що ухвала, як і рішення, є актом правосуддя. Загальні принципи відправлення правосуддя зумовлюють обов'язок суду при винесенні ухвал керуватися як процесуальними, так і матеріальними нормами, і тому ухвала є актом застосування не тільки процесуального, а й матеріального права. Крім того, ухвала має бути постановлена на підставі та у відповідності до досліджених фактичних обставин справи; висновки, зроблені в ухвалі, підтверджені доказами, які одержані у встановленому законному порядку.

Дотримання названих вимог забезпечується рядом гарантій, серед яких основною є можливість апеляційного оскарження ухвал. Однак оскарженню окремо від рішення підлягає лише частина ухвал. Виникає закономірне питання: чому не підлягають окремому оскарженню всі ухвали та які причини виділення саме цієї групи. Законодавство не дає відповіді на поставлені запитання. У теорії процесуального права з даного приводу були запропоновані різні пояснення.

Узагальнюючи випадки апеляційного оскарження ухвал окремо від рішення, Є.В. Васьковський виводить таке положення: оскарження ухвал окремо від апеляції дозволяється тоді, коли подача апеляції неможлива або була би не в змозі усунути шкідливі наслідки ухвали, якби вона виявилась неправильною. Конкретизуючи дане положення, він відносить до об'єкта оскарження перетинальні ухвали (ті, якими закінчується провадження без вирішення справи по суті) та ті ухвали, оскарження яких можливо в апеляції Васьковський Є.В. Посібник цивільного процесу /Під ред. і з передмовою В.А. Томсінова. - М: 2003. - С. 329.

А.І. Загоровський називає такі причини окремого оскарження ухвал:

а) неможливість оскарження ухвали закриває шлях до апеляції та взагалі припиняє подальший хід процесу (наприклад, відмова у прийнятті позовної заяви, апеляційної скарги);

б) інтереси сторони можуть постраждати внаслідок несвоєчасного оскарження (наприклад, ухвали про забезпечення позову, про попереднє виконання рішення тощо) Загоровский Л.И. Очерки судопроизводства в новых административно-судебных и судебных учреждениях.- Одесса, 1992. - С.87.

М.Г. Авдюков стверджував, що у випадках, коли ухвала перешкоджає подальшому руху справи або стосується майнових прав учасників процесу, останні повинні мати можливість оскаржувати її окремо від апеляційної скарги на рішення суду.

Аналіз різноманітних наукових поглядів на поставлене питання приводить до висновку про детермінацію кола ухвал, що підлягають окремому апеляційному оскарженню, комплексом факторів, основними з яких є поєднання вимог захисту прав учасників процесу та оперативності судового розгляду. К.С. Юдельсон справедливо зазначав, що надання можливості оскарження всіх без винятку ухвал суду затягнуло б процес, створило би тяганину та передумови для неможливості виконання рішення Юдельсон К.С. Основные задачи и формы деятельности суда первой инстанции в советском гражданском процессе //Ученые записки Свердловского юридического института. - 1985. - С.125.

М.Г. Авдюков підкреслює важливість оскарження як процесуальної гарантії, можливість позбавлення якої допускається тільки за умови наявності в особи іншої можливості відстоювати свої права та законні інтереси у звичайному процесуальному порядку. Дозвіл окремого оскарження ухвали є необхідним для забезпечення суб'єктивних прав осіб, які беруть участь у справі Авдюков М.Г. Обжалование определений в советском гражданском процессе // Вестник Московского университета. - 1988. - №3. - С. 29. Тому всі ухвали, окреме оскарження яких дозволене, повинні вирішувати істотні питання провадження. Можливість завдання реальної значної шкоди правам зацікавлених осіб зумовлює і те, що ці ухвали повинні бути оскаржені в найкоротші терміни з моменту постановлення.

Важливим критерієм віднесення ухвал до тих, що підлягають окремому оскарженню, є можливість такого оскарження. В зв'язку з цим умовою окремого оскарження ухвал І.М. Зайцев називає відсутність перешкод для реалізації завдань і цілей правосуддя та узгодження з механізмом процесуального регулювання, підкреслюючи значення свободи оскарження. На жаль законодавець не приділяє названому питанню достатньої уваги Зайцев И.М. Устранение судебных ошибок в гражданском процессе. -- Саратов. Изд-во Саратовского университета - 1999. - С. 122. Практика свідчить, що, використовуючи даний законодавчий недолік, сформувалась ціла система зловживання процесуальними правами, спрямована на затягування розгляду. Такі дії називаються процесуальними диверсіями. Суть окремих із них проявляється в тому, що особа, яка бажає затягти розгляд справи, з даною метою оскаржує будь-яку ухвалу (як таку, що підлягає оскарженню згідно з законодавством, так і таку, що оскарженню не підлягає) до апеляційної інстанції. При цьому матеріали справи разом із скаргою направляються в апеляційний суд. Коли апеляційний розгляд справи завершиться, його результати оскаржуються в касаційну інстанцію. Мета такого оскарження - створити перешкоду для розгляду спору по суті в першій інстанції Ігнатов Д. Як вірно затягнути розгляд справи. Декілька «відносно законних» способів затягування судового процесу шляхом використання права на оскарження // Юридична практика. - 2005. - 19 квітня. - С. 23.

Із категорією можливості окремого оскарження ухвал тісно пов'язана і властивість доцільності такого оскарження. Доцільність окремого оскарження даних ухвал проявляється в тому, що оскарження їх окремо від рішення є найоптимальнішим засобом реагування, який дозволяє виокремити саме ту частину справи, яка хвилює зацікавлену особу. Тому встановлення окремого від рішення оскарження таких ухвал запобігає непотрібній тяганині.

Перелік ухвал, які можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від судового рішення, закріплений у ст. 293 ЦПК України. Дана стаття передбачає дві групи ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом апеляційного оскарження:

1. ухвали, що підлягають оскарженню як окремі процесуальні документи окремо від судового рішення відносно: відмови про прийняття заяви про видачу судового наказу чи про скасування судового наказу; забезпечення позову, а також відносно скасування забезпечення позову; повернення заяви позивачу (заявнику); відмови у відкритті провадження у справі; відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності; передачі справи на розгляд іншого суду; відмова поновити чи продовжити пропущений процесуальний строк; визнання мирової угоди за клопотанням сторін; визначення розміру судових витрат; внесення виправлень у рішення; відмова ухвалити додаткове рішення; роз'яснення рішення; зупинення провадження у справі; закриття провадження у справі; залишення заяви без розгляду; залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду; відмови у відкритті провадження за нововиявленими обставинами; видачі дублікату виконавчого листа; поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання; відстрочки та розстрочки, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення; тимчасового влаштування дитини до дитячого чи лікувального закладу; оголошення розшуку відповідача (боржника) чи дитини; примусове проникнення до житла; звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках; тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України; заміни сторони виконавчого провадження; визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами; рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби; повороту виконання рішення суду; виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню; відмови в поновленні втраченого судового провадження; звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника; відмови у відкритті провадження у справі про скасування рішення третейського суду; повернення заяви про скасування рішення третейського суду; повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду (зі змінами та доповненнями від 2010р. та 2011р.).

2. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від судового рішення Дем'янова О.В. Ухвала як об'єкт апеляційного оскарження. - Судова апеляція. - 2006. - №3 (4). - С.22.

Оскарження першої групи ухвал відбувається за загальними правилами оскарження судового рішення з особливостями, передбаченими ч.2 ст. 294, ст. 312 ЦПК України. Стосовно оскарження другої групи ухвал в процесуальній літературі зазначається, що серед ухвал, які приймаються судом першої інстанції, є й такі, які безпосередньо не впливають на правильність вирішення справи і оскарження яких не є необхідним. Наприклад, ухвала про витребування того чи іншого письмового доказу не може бути оскаржена до ухвалення рішення, оскільки може виявитися, що цей доказ не стосується справи і без нього суд мав достатньо доказів для ухвалення законного і обґрунтованого рішення. Такі ухвали не можуть оскаржуватись окремо від рішення. Особа, яка вважає дану ухвалу неправильною, може в апеляційній скарзі на рішення суду вказати на необґрунтовану відмову у витребуванні цього доказу як на одну з підстав прийняття необґрунтованого рішення.

Не підлягають оскарженню окремо від рішення й такі ухвали, що не перешкоджають подальшому руху справи (наприклад, ухвала про відкриття провадження у справі, про призначення справи до розгляду). Якщо зазначені в ст. 292 ЦПК особи вважають такі ухвали неправильними, вони вправі включити свої заперечення проти них в апеляційну скаргу на рішення суду в цілому Шевчук ПІ. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень. Наук.-практ. Коментар. - К.: МАУП, 2002. - С. 26..

Таким чином, за загальним правилом, в цивільному процесуальному законодавстві України основним об'єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, що не вступило в законну силу та об'єкти - ухвали суду першої інстанції, що не набрали законної сили, та підлягають апеляційному оскарженню як окремі процесуальні документи, так і заперечення, що оскаржуються лише разом із судовим рішенням.

До об'єктивних передумов апеляційного оскарження в теорії цивільного процесу відносять і строк оскарження. Це пояснюється тим, що апеляційне провадження не може виникнути, якщо строк на апеляційне оскарження пропущений і в його поновленні було відмовлено.

Строк апеляційного оскарження - період часу установлений законом для подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення (ч.2 ст. 294 ЦПК).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення (ч.1 ст. 294 ЦПК).

Стаття 129 Конституції України визнала однією з основних засад судочинства перегляд рішень в апеляційному порядку. Стаття 14 Закону «Про судоустрій і статус суддів» передбачає право учасників судового процесу та інших осіб у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення, а також на перегляд справи Верховним Судом України Про судоустрій і статус суддів. Закон України від 07.07.2010 р. // Відомості Верховної Ради України, 2010. - №41-42, №43, №44-45. - Ст.529. Оскарження рішення та ухвали суду є елементом конституційного права на судовий захист, яке реалізується в процесуальній формі апеляційного провадження.

Виходячи з сутнісних ознак апеляції, в загальному вигляді апеляційне провадження можна звести до наступних положень:

- апеляційна скарга подається на рішення суду, яке ще не набрало законної сили;

справа переноситься на розгляд в апеляційному суді;

подача апеляційної скарги зумовлена неправильністю рішення суду першої інстанції і полягає, на думку особи, яка подає скаргу, або в неправильному встановленні фактичних обставин, або в неправильному застосуванні чи незастосуванні норм права.

Апеляційний суд не вправі вийти за межі апеляційної скарги. Виконуючи контрольну функцію щодо актів судів першої інстанції, суд апеляційної інстанції повторно розглядає цивільну справу.

Слід зазначити, що Концепція судово-правової реформи 1992 року визнала за необхідне впровадження перегляду законності і обґрунтованості судових актів в апеляційному порядку. Однак у цивільному процесуальному законодавстві зазначений інститут було впроваджено лише в червні 2001 року, а тому постановка питання полягає в дослідженні механізму реалізації права апеляційного оскарження в цивільному процесі. Існування інституту апеляційного перегляду пов'язано з таким принципом демократичного судочинства, як інстанційність, що означає оскарження рішень та ухвал суду першої інстанції в апеляційному порядку. Упровадження в цивільне судочинство апеляційного перегляду судових рішень і ухвал дозволяє найбільш повно гарантувати реалізацію права на судовий захист, оскільки оскарження передбачає повторний розгляд справи по суті і певну оперативність та чіткість у здійсненні правосуддя. Це пов'язано з правом апеляційного суду за результатом розгляду справи ухвалити нове рішення; сприяти формуванню судової практики, оскільки рішення апеляційних судів є орієнтиром для правильного застосування законодавства судом першої інстанції, що дозволяє зменшити вірогідність судової помилки. Але апеляційна інстанція не замінює собою суду першої інстанції, а залишається стосовно нього контрольно-правовим інститутом. Ось чому зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями полягає у вдосконаленні конституційного положення, яке гарантує кожному право на оскарження актів судової влади в передбаченому законному порядку.

Суб'єктивною передумовою допустимості апеляційного оскарження являється наявність певного кола осіб, що мають право подавати апеляцію на рішення суду першої інстанції. Мова йде про тих осіб, яким винесене судом першої інстанції рішення наносить шкоду, яка виражається для них в неблагополучних наслідках.

У відповідності з ст. 292 ЦПК сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обв'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. До того ж така редакція правової норми відповідає статті 55 Конституції, яка гарантує право оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, в тому числі і судової. Слід зазначити, що ст. 290 ЦПК 1963 року не надавала права апеляційного оскарження особам, які не були притягнуті до участі у справі, але суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Дане положення суперечило означеній конституційній нормі. Але Законом України від 16 березня 2006 року «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України щодо касаційного провадження» були внесені зміни до Цивільного процесуального кодексу України, а саме - доповнено ч.9 ст. 6 ЦПК положенням, згідно з яким право апеляційного оскарження мають також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки ВВР України. - 2006. - №35. - Ст.303..

До суб'єктів, які мають право апеляційного оскарження, відносяться перш за все, сторони - позивач та відповідач. Оскільки в апеляційному провадженні вирішується питання про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відносно матеріально заінтересованих осіб, то тут, як і в суді першої інстанції беруть участь також дві протилежні сторони, які відстоюють свої інтереси. Особа, яка подає скаргу, в законодавстві деяких зарубіжних країн називається апелянтом. Апелянтом може бути як позивач, так і відповідач, тобто той, хто подав апеляційну скаргу внаслідок непогодження з винесеним судом першої інстанції рішення по справі.

Необхідно відзначити, що в апеляційному провадженні сторони повинні бути тими ж самими, що і в суді першої інстанції. Позивач не вправі в суді апеляційної інстанції пред'явити вимоги до іншої особи, яка не була відповідачем у суді першої інстанції. Відповідач теж не вправі апелювати проти особи, яка не приймала участі у попередньому провадженні.

Відповідно до ст. 26 ЦПК до осіб, які беруть участь у справі слід віднести:

третіх осіб, представників сторін та третіх осіб - в справах позовного провадження;

заявників, інших заінтересованих осіб, їх представників - в справах наказного та окремого провадження;

органів та осіб, яким за законом надано право захищати права свободи та інтереси інших осіб.

Право апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції зазначених учасників процесу не викликає сумнівів. Оскільки третя особа з самостійними вимогами має у справі самостійний інтерес, пред'являє самостійні вимоги щодо предмета спору, то вона може користуватися правом оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яким не задоволено в тій чи іншій частині її вимог. Навіть якщо рішення не було оскаржене сторонами, третя особа з самостійними вимогами вправі подати апеляційну скаргу, якщо вважає, що цим рішенням порушені її права.

Треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, також не можуть бути позбавлені права на апеляційне оскарження, оскільки, по-перше, вони мають заінтересованість у справі, по-друге, винесене судом першої інстанції рішення безпосередньо впливає на їх права та обов'язки і в подальшому може мати преюдиціальне значення для ухвалення іншого рішення.

Сторони і треті особи вправі оскаржити рішення суду першої інстанції незалежно від їх участі в судовому засіданні. Головне, щоб вони були допущені судом у процес Гусаров К.В. Апеляційне провадження у цивільному судочинстві (науково-практичний коментар статей 291-300 ЦПК України 2004 р.)., Бюлетень міністерства юстиції України, 2005. - №5 (43) - С. 49.

До суб'єктів апеляційного оскарження відносяться і правонаступники зазначених вище осіб. Порядок здійснення правонаступництва в суді апеляційної інстанції підкоряється правилам ст. 37 ЦПК, що регламентує загальні правила здійснення правонаступництва. Особливістю процесуального правонаступництва є те, що воно можливе на будь-якій стадії процесу: і в апеляційній, і в касаційній інстанціях (ч.2 ст. 37 ЦПК), причому процес продовжується на тій стадії, з якої правонаступник вступив у справу. Для допуску до участі у справі в якості правонаступника заінтересована особа повинна легітимувати себе в якості учасника процесу і надати відповідні докази, тобто певні документи, які підтверджують перехід до неї матеріальних прав та обов'язків від особи, яку вона замінила в порядку правонаступництва. Якщо правонаступником стала особа, яка не має процесуальної дієздатності (здатності особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді), - їй необхідно призначити представника (ст. 38 ЩІК). Як і при провадженні справи в суді першої інстанції, в апеляційному суді не є об'єктом правонаступництва ті права та обов'язки, що мають особистий характер.

Доцільно приділити особливу увагу аналізу права апеляційного оскарження такого суб'єкта цивільного процесуального права, як судовий представник. Представником може бути будь-яка фізична особа, яка наділена цивільною дієздатністю, і має належним чином оформлені повноваження, згідно зі ст. 42 ЦПК такими документами являються: довіреність фізичної особи; довіреність юридичної особи або документ, що посвідчує службове становище і повноваження керівника; адвокатський ордер або договір, до ордеру адвоката обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, витяг засвідчується підписом обох сторін договору; свідоцтво про народження дитини чи рішення про призначення опікуном або піклувальником; рішення про призначення охоронцем спадкового майна. Представниками можуть бути і неповнолітні особи, якщо вони у відповідності зі ст. ст. 34, 35 ЦК та ч.3 ст. 29, ст. ст. 242-245 ЦПК набули повну цивільну дієздатність Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Х.,2002. - С.110. Частина 4 ст. 295 ЦПК зазначає, що до апеляційної скарги, поданої представником, додається довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо в справі немає такого документу. Це дає змогу припустити, що на підставі зазначеної норми до суб'єктів права апеляційного оскарження можна віднести і представника, який не приймав участі у розгляді справи, якщо його повноваження на здійснення цих процесуальних дій закріплені у довіреності чи іншому документі, що посвідчує його процесуальні права та обов'язки.

Зазначена вимога не відноситься до законних представників (батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників), які можуть здійснювати від імені особи, яку представляють, всі процесуальні дії, в тому числі самостійно оскаржувати рішення та ухвали суду першої інстанції, що не вступили в законну силу, не маючи на це спеціальної довіреності (ст. 39 ЦПК).

Правила ст. 41 ЦПК, якими встановлено коло осіб, які не можуть бути представниками в суді, розповсюджуються і на стадію перегляду судових рішень і ухвал в апеляційному порядку.

За змістом ст. ст. 3, 28, 29 ЦПК, суб'єктом цивільного процесуального права, в тому числі і суб'єктами права на оскарження судових рішень, є фізичні і юридичні особи. Юридична особа може бути суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, якщо вона визнана носієм процесуальних прав та обов'язків, тобто є суб'єктом цивільного процесуального права. Поняття суб'єкта права нерозривно пов'язане з категорією правоздатності, що виникає в юридичної особи одночасно із дієздатністю з моменту реєстрації в установленому законом порядку і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб про припинення її діяльності (ст. 80 ЦК) Володимир Примак. Ознаки юридичної особи, її цивільна правосуб'єктність і відповідальність - питання правового зв'язку та взаємної обумовленості. - Юридична Україна. - №9 - 2003 - с. 20.. Процесуальну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які виражають її волю в межах наданих їм повноважень. Включаючись до цивільного процесу на будь-якій його стадії юридична особа реалізує свою правосуб'єктність, тим самим стає конкретним суб'єктом процесуальних правовідносин - отримує права, обов'язки, можливість їх здійснення. Цивільна процесуальна правосуб'єктність юридичних осіб також охороняється процесуальним законом, і може бути предметом захисту Антонов С.В. Цивільна процесуальна правосуб'єктність як передумова виникнення процесуальних правовідносин за участю юридичних осіб., Держава і право: Юридичні і політичні науки. - 1999 - №3. - С. 128. Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею можуть створюватись філії та представництва (ст. 95 ЦК).

Цивільною процесуальною правоздатністю також володіє держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч.2 ст. 2 ЦК). Вони одночасно володіють і цивільною процесуальною дієздатністю.

Зміст ст. ст. 45, 46 ЦПК дозволяє зробити висновок, що до суб'єктів права апеляційного провадження відносяться: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор та органи державної влади та місцевого самоврядування.

Відповідно до глави 4 розділу І ЦПК учасники цивільного процесу розподіляються на дві групи:

а) особи, які беруть участь у справі;

б) інші учасники цивільного процесу.

Частина 3 ст. 26 ЦПК у справах позовного, наказного та окремого провадження, крім сторін, заявників, третіх осіб, їх представників до осіб які беруть участь у справі, також відносять органи та осіб, яким закон надає право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Специфічне місце в цій категорії учасників цивільного процесу належить прокуророві (ст. 45 ЦПК), що обумовлено особливим положенням, яке займають органи прокуратури в системі влади. У відповідності з Конституцією України (ст. ст. 121-123) прокуратура - це самостійний інститут влади, який не належить ні до однієї з її гілок (ст. 6 Конституції). Прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу (ч.2 ст. 45 ЦПК, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру») Вісник Верховної Ради України. - 2001. - №44. - С.233. Представляючи інтереси громадян чи держави, прокурор реалізує конституційні положення закріплені в ст. ст. 3, 13, ч.2 ст. 121 Конституції України, у відповідності з якими держава повинна забезпечувати захист прав і свобод громадян. Відповідно до вимог ч.2 ст. 3, ст. 13, ч.1 ст. 45, ст. ст. 46, 292 ЦПК прокурору належить право апеляційного оскарження судових рішень у цивільних справах.

От як бачимо, право апеляційного оскарження законодавець надав, окрім матеріально заінтересованих осіб, також прокуророві, який подає апеляційну скаргу на неправосудне, з його точки зору, рішення.

У відповідності до положень ч.2 ст. 45 ЦПК прокурор має право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду (тобто порушити функціональну діяльність апеляційної інстанції по перевірки рішень суду першої інстанції).

Таким чином, зважаючи на те, що соціально незахищені громадяни не мають можливості самостійно захищати свої права шляхом оскарження судових рішень (у зв'язку з матеріальним становищем не можуть звернутися до послуг адвоката, самостійно написати скаргу, яка б відповідала нормам ЦПК, не можуть сплатити судовий збір тощо), прокуратура допомагає їм, звертаючись за наявності підстав з апеляційними скаргами до суду.

Для здійснення права на апеляційне оскарження, крім розглянутих передумов, до яких відносяться об'єктивні та суб'єктивні передумови, необхідно також дотримання формальних передумов. До яких відноситься відповідність апеляційної заяви та апеляційної скарги, як за формою, так і за змістом, певним вимогам, які визначені ст. 295 ЦПК України.

Звернення до суду за захистом порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу відображується у формі і змісті апеляційної скарги. Складання апеляційної скарги - це один із основних способів оскарження судових рішень, які не набрали законної сили, в суд вищої інстанції (апеляційному суді). Апеляційна скарга - це встановлена законом форма звернення до вищестоящого суду за новим розглядом справи по суті, продовження процесу першої інстанції, сконцентрованому на тому ж предметі і тих же правовідносинах між сторонами по спірній справі Тертишніков В.І. Цивільний процес: Конспект лекцій. - Х.: Консул, 2002. - С.239. Додержання процесуальної форми та змісту апеляційної скарги є однією з обов'язкових вимог цивільного процесуального законодавства. Зокрема ст. 295 ЦПК визначає форму та зміст апеляційної скарги.

У апеляційній скарзі повинні бути вказані відомості про найменування апеляційного суду, до якого подається апеляційна скарга, на вимогу ст. 291 ЦПК; ім'я (найменування) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місце проживання чи місцезнаходження; ім'я (найменування) осіб, які беруть участь у справі їх місце проживання або місцезнаходження. Повинно також вказуватись дата подання заяви про апеляційне оскарження, а також дата подачі апеляційної скарги разом з підписом особи, яка її подала.

В апеляційної скарги далі слід вказати: в чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин).

Згідно з п.6 ч.2 ст. 295 ЦПК в апеляційній скарзі можуть бути вказані нові обставини, що підлягають встановленню, докази, що підлягають дослідженню чи оцінці, дослідження поважності причин не надання доказів в суд першої інстанції. Це пояснюється тим, що в суді апеляційної інстанції справи розглядаються за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції (ч.1 ст. 204 ЦПК). Відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК, апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

В апеляційній скарзі не можуть бути вказані вимоги, не заявлені в суді першої інстанції, так як відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК, при розгляді справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В резолютивній частині апеляційної скарги повинно бути вказано клопотання та вимоги апелянта, перелік документів, що додаються.

Відповідно до ст. 299 ЦПК, особи, які не подали апеляційної скарги мають право приєднатись до заявленої апеляції особи, на стороні якої вони виступали. До апеляційної скарги можуть також приєднатись і особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Заяву про приєднання можна подати в межах строку апеляційного оскарження, але до початку розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Законом не встановлена певна форма до заяви про приєднання, вважаю, що її оформлення повинно відповідати ст. 295 ЦПК.

До скарги додаються копії заяви, скарги та інші письмові матеріали, відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.

Однією з передумов є зміст апеляційної скарги прокурора, тобто сутність його звернення до вищого суду. Головною частиною скарги є:

1) посилання прокурора на наявність порушених, не поновлених чи недостатньо захищених судом першої інстанції прав, свобод та законних інтересів громадян чи держави, а також (чи) на наявність підстав вважати, що рішення місцевого суду не може набрати законної сили, оскільки поставлено некомпетентним судом та (чи) з порушенням процедури провадження в справі;

2) визначення, в якому обсязі оскаржується рішення суду першої інстанції (повністю або частково);

3) суть зверненої до апеляційного суду вимоги прокурора Руденко М. Прокурор у цивільному процесі України. - Юридичний журнал. - 2005. - №10(40).- С.104.

Також слід мати на увазі, що законом передбачена письмова форма апеляційної скарги. До того ж, текст даних процесуальних документів має бути написаний грамотно, без орфографічних помилок з дотриманням стилістики офіційних документів Перунова О.М. Форма і зміст апеляційної скарги. - Право і безпека. - 2004. - №3. - С.129..

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок, що вищевикладені передумови апеляційного оскарження являються невід'ємною частиною права на апеляційне оскарження, яке виникає лише при наявності об'єктивних, суб'єктивних та формальних передумов апеляційного оскарження, що передують виникненню права на апеляційне оскарження.

2.2. Суд, як спеціальний суб'єкт апеляційного провадження

Під межами розгляду справи судом апеляційної інстанції слід розуміти об'єм, межі, в яких відбувається перевірка (перегляд) вищестоящим судом рішення, ухвали суду першої інстанції, ступінь втручання в дані процесуальні документи, встановлені законом можливості зміни положення особи, яка подала апеляційну скаргу Шакірянов А.В. Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції. - Адвокатська практика. - 2004. - №1. - С. 27.

В залежності від прийнятої концепції апеляційного провадження рішення, ухвала можуть перевірятись в повному об'ємі або в об'ємі вимог, вказаних в апеляційній скарзі. Але в даному випадку слід розрізняти повну та неповну апеляцію.

Під повною апеляцією слід розуміти перегляд судових рішень і ухвал в повному об'ємі. А при неповній апеляції передбачається перегляд судових рішень і ухвал суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Принцип неповної апеляції закріплений в ст. 303 ЦПК України, відповідно до якої встановлено, що апеляційна інстанція перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення та ухвали в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, тому право зміни рішення, ухвалу чи ухвалення нового належить апеляційному суду лише в межах оскаржуваної частини рішення.

Перевірка обґрунтованості, законності рішення, ухвали суду першої інстанції, а це є суттю суду другої інстанції, в суді апеляційної інстанції можлива лише при наявності скарги процесуальної передумови для порушення апеляційного провадження, повторного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції не може не врахувати дані вимоги, тому повинен перевіряти законність та обґрунтованість рішень та ухвал суду першої інстанції виходячи з вимог, заявлених в апеляційній скарзі чи запереченнях на них.

Чинне законодавство містить норми, які дають підстави апеляційній інстанції переглядати тільки ту частину рішення, яка оскаржується.

Законодавчо встановлено, що в апеляційній скарзі не можуть міститись вимоги, не заявлені в суді першої інстанції.

Тим самим законодавець для сторін, інших осіб, що беруть участь у справі, встановлює межі розгляду справи в апеляційній інстанції, предмет доказування по справі суду апеляційної інстанції не може відрізнятись від предмету доказування суду першої інстанції.

Але на реалізацію принципу публічності апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Якщо за межами доводів апеляційної скарги залишилась очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження перевіряє справу в повному обсязі (ч.4 ст. 303 ЦПК), тобто застосовується принцип повної апеляції.

У всіх інших випадках наявність в скарзі вимог, не заявлених суду першої інстанції, являється передумовою для залишення справи без руху, з наданням терміну для виправлення недоліків. У випадку невиконання даних вимог, апеляційна скарга повертається особі, яка подала скаргу.

Враховуючи ці обставини самими сторонами, їх вимогами, зазначеними в скаргах, визначаються межі розгляду (перегляду) справи в апеляційній інстанції. Ця обставина зобов'язує суд контролювати, а сторони по справі строго виконувати вимоги, які містяться в ст. 295 ЦПК відносно змісту апеляційних скарг, для того щоб виключити які б то не були сумніви у визначені судом предмету розгляду справи в суді апеляційної інстанції.

Питання про межі розгляду справи в апеляційній інстанції, про визначення його меж знаходиться в безпосередньому зв'язку з правилом заборони повороту на гірше.

Таким чином, при встановленні порушень закону судом першої інстанції, які призвели до неправильного застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, суд апеляційної інстанції може вийти за межі заявлених в апеляційній скарзі вимог. Даний підхід підтверджує взаємозв'язок з правилом - заборони звороту до гіршого.

На основі цього правила апеляційною інстанцією не оскаржена частина рішення не розглядається, перевіряється тільки оскаржувана частина рішення чи ухвали, змінити, відмінити не оскаржувану частину рішення або ухвали апеляційна інстанція буде не вправі.

По-друге, в сферу діяльності суду апеляційної інстанції входить дослідження доказів, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, ненадання яких до суду першої інстанції було обумовлено поважними причинами.

Зміст діяльності суду апеляційної інстанції спрямовано на забезпечення законності та обґрунтованості рішень та ухвал місцевих судів та виправлення судових помилок.

Повноваження суду апеляційної інстанції - це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення, ухали, що не набрало законної сили і є предметом перевірки за апеляційною скаргою. Ст. 303 ЦПК передбачає, застосування принципу неповної апеляції, що передбачає межі застосування апеляційним судом своїх повноважень. Повноваження суду апеляційної інстанції закріплені у ст. 307 ЦПК, в якій вказаний їх перелік, спрямований на визначення юридичної долі судового акта, який переглядається. Перелік зазначених повноважень є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає Гузь Л.Є. Апеляційне та касаційне провадження. Теорія, проблеми та практика застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. - Вид. 1-е. - X.: Медіа гр. -2003. -С. 166.

Стаття 307 ЦПК передбачає повноваження апеляційного суду при перегляді ним рішення та ухвали суду першої інстанції. Слід зазначити, що повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду рішення більш розширені, ніж повноваження, якими наділений вказаний судовий орган при перегляді судових ухвал. Це зумовлюється тим, що в разі винесення ухвали справа по суті не вирішується, і тому як правило, скасування останньої відбувається тільки при порушенні місцевим судом при винесенні ухвали норм процесуального права.

Зазначені у ст. 307 ЦПК повноваження суду апеляційної інстанції можна поділити на чотири групи, до яких відносяться:

1. повноваження, при реалізації яких апеляційний суд залишає оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу - без задоволення;

2. повноваження, які реалізуються при скасуванні рішення суду першої інстанції та ухвалені нового рішення або при зміні рішення чи ухвалені нового рішення;

3. повноваження, при яких апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і закриває провадження по справі або залишає заяву без розгляду.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права (ст. 308 ЦПК).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до ч.4 ст. 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановлені суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно врахувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996р. №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були дослідженні в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи Відомості Верховного Суду України. - 2010. - №1..

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. В юридичній літературі зазначається, що норму процесуального права щодо заборони скасування правильного і справедливого по суті рішення з одних лише формальних міркувань не можна розширено тлумачити. Так, рішення суду слід залишати без змін за наявності зазначених порушень закону, які були усунуті при розгляді справи судом першої інстанції, або ж таких, які можуть бути виправлені судом першої чи апеляційної інстанції. Це стосується випадків, коли такі недоліки не приводять до порушення основних принципів цивільного процесуального права, охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які приймають участь у справі. Крім того, такими недоліками можуть бути: сплата судового збору після відкриття цивільної справи, відсутність у позовній заяві підпису позивача (коли він брав участь у справі та підтримував підпису свої вимоги), відсутність підпису в журналі судового засідання секретаря або судді, помилки у визначенні даних про сторони, не обговорення відводу, коли підстави для цього відсутні Шевчук П.І. Апеляційне та касаційне оскарження судових рішень: Наук.-практ. коментар. - К.: МАУП, 2002. - С. 96.

Аналіз судової практики показує, що в основному суди першої інстанції допускають порушення п.3 ст. 307 чинного ЦПК України. Наприклад, Рішенням Комінтернівського районного суду міста Харкова від 11 червня 2003 р. задоволений позов «Харківкомунпромвод» до гр. Л. про стягнення 470 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і направляючи справу на новий розгляд, Апеляційний суд Харківської області в ухвалі від 10.05.05 р. вказав, що справа розглянута без відповідача і будь-яких відомостей про вручення йому повістки у справі немає.

У випадку, якщо рішення суду першої інстанції містить недоліки, які не є підставою для його скасування чи зміни (наприклад, порушення строків провадження у справі до судового розгляду чи строків розгляду справи), то суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення, ухвали без змін. В останньому випадку судом апеляційної інстанції може бути вказано на допущені судом недоліки у спеціально винесеній окремій ухвалі.

Стаття 309 визначає підстави для скасування рішення місцевого суду і ухвалення нового рішення або зміни останнього. Крім того, вказана норма визначає одну з вищезазначених груп повноважень апеляційного суду. Надання законодавцем таких повноважень судам апеляційних інстанцій обумовлюється прагненням до ефективного захисту цивільних прав у суді та направлене проти формалізму і тяганини у правосудді.

Зазначені повноваження реалізуються у нижченаведених випадках: при неповному з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Застосування цього повноваження пов'язане з неправильним визначенням судом першої інстанції предмета доказування - сукупності матеріально-правових та процесуально-правових фактів. Реалізація вказаної підстави для скасування рішення суду першої інстанції може мати місце у випадку неякісної підготовки справи до судового розгляду. Скасування рішення по зазначеній підставі може мати місце також при не з'ясуванні доказових фактів, які мають значення для правильного розгляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішення могло б мати встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлення такого факту не могло привести суд до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не має скасовуватись.

У разі недоведеності обставин, які мають значення для справи, які суд вважає встановленими. Застосування цього повноваження є наслідком недостатності доказів. До висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції приходить у випадках, коли в нього є сумніви в достовірності доказів, їх повноті, правильності даної їм оцінки. Висновок про доведеність чи недоведеність обставин, що мають значення для справи, можливий лише на підставі оцінки доказів. Доказова діяльність суду апеляційної інстанції, перш за все складається з перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції.

Викладене дозволяє визначити відмінні риси розглянутих підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухваленням нового рішення по суті позовних вимога бо зміні рішення в апеляційному порядку. Необґрунтованість судового рішення у вигляді недоведеності обставин, що мають значення для справи від такого виду необґрунтованості, як неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, полягає в тому, що в першому випадку суд першої інстанції, правильно визначивши предмет доказування та визначивши істотні по справі обставини (юридичні факти матеріального права), не навів достатньо доказів їх існування. У другому ж випадку суд поряд з неповним з'ясуванням обставин справи не визначив предмет доказування по цих обставинах Гусаров К.В. Повноваження суду апеляційної інстанції за правилами ЦПК України 2004 р. - Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2005. - №12 (50). - С. 27.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або заміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Також, підставами для скасування рішення суду першої інстанції є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованим, якщо:

а) застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини;

б) не застосовано закон, який підлягає застосуванню. При характеристиці зазначених випадків порушення чи неправильного застосування норм матеріального права необхідно враховувати наступне: порушення норм матеріального права, яке проявляється у незастосуванні закону, що підлягає застосуванню, або у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, не завжди можливо чітко розрізнити. Тому для їх розмежування необхідно мати на увазі, що у випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, який повинен бути застосований; суд при вирішенні правового спору не застосовує в повному обсязі норми матеріального права та виносить рішення, яке суперечить діючому законодавству.

Наступне повноваження суду апеляційної інстанції міститься у скасуванні рішення повністю або у залишенні заяви без розгляду. Згідно із змістом ст. 310 ЦПК, рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження по справі або з залишенням заяви без розгляду з підстав, зазначених у ст. ст. 205, 207 ЦПК, тобто з правилами встановленими законодавством для вчинення цих процесуальних дій судом першої інстанції. У випадку закриття провадження по справі дана справа повторно розглядатись не може (ст. 206 ЦПК). У випадку, якщо заява залишена без розгляду, воно може бути розглянуте повторно (ст. 207 ЦПК).

Вважаю, що всі підстави скасування рішення із закриттям провадження по справі можна поділити на три групи:

1. складають підстави, які свідчать про помилку суду у зв'язку з відсутністю у позивача права на судовий захист по даній справі;

2. підстави підґрунтям яких є принцип диспозитивності цивільного процесу (відмова позивача від позову в разі прийняття її судом, укладання сторонами мирової угоди при умові визнання останньої судом);

3. випадки вибуття сторони із процесу, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Повноваження на скасування рішення з наступним закриттям провадження по справі чи залишення заяви без розгляду вникають при наявності відповідних порушень процесуального закону на відміну від повноважень суду на ухвалення нового рішення або зміну раніше ухваленого рішення, яке реалізується у зв'язку із порушенням норм матеріального права.

Закриття провадження по справі судом апеляційної інстанції має певні наслідки: сторони та інші учасники судового процесу повертаються в те положення, в якому вони знаходилися до пред'явлення позову; наступає поворот виконання рішення суду першої інстанції (у випадку, коли закон допускає негайне виконання судового рішення); повторне пред'явлення тотожного позову неможливе.

Якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, але після цього відбулася смерть фізичної особи чи ліквідація юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускає правонаступництва, - то в цих випадках судом апеляційної інстанції не можуть застосовуватись повноваження, спрямовані на закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Повноваження суду апеляційної інстанції при перегляді ухвали суду першої інстанції - це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо ухвали, яка не набрала законної сили і є предметом перевірки за апеляційною скаргою.

На відміну від повноважень щодо розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого суду, де підставою для скасування останнього може бути порушення та неправильне застосування норм матеріального права, - підставою для скасування судової ухвали може бути тільки порушення чи неправильне застосування норм процесуального права.

Стаття 311 ЦПК містить положення, згідно з якими повноваження апеляційного суду доцільно поділити на три групи:

1. суд апеляційної інстанції відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін у випадку дотримання місцевим судом вимог закону при її постановленні;

2. повноваження суду апеляційної інстанції щодо зміни або скасування ухвали і постановлення ухвали у випадках: коли суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права чи помилково сформував суть процесуальної дії чи підстав, її застосування;