Та при розгляді даного питання слід зазначити, що об'єкти касаційного оскарження стають такими, якщо з їх змісту випливають підстави для такого оскарження. Відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України головною підставою касаційного оскарження зазначених вище рішень і ухвал суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційній інстанції, а також рішень і ухвал апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На відміну від апеляційних судів, суд касаційної інстанції не перевіряє обґрунтованість рішень і ухвал. Тому в касаційній скарзі недоцільно посилатися на неправильне дослідження чи оцінку фактичних обставин справи судом першої та (або) апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 335 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення Цивільний процесуальний кодекс України: за станом на 21 лютого 2012р. // Відомості Верховної Ради України. - 2004, №40-41,42, ст.492. - ч.3. Ст, 335..

Таким чином, необхідною умовою для визнання судового рішення об'єктом касаційного оскарження, в першу чергу, є порушення судом під час його ухвалення закону, зокрема норм матеріального права. Однак відповідна глава Цивільного процесуального кодексу України «Касаційне провадження» не містить вказівок, що слід розуміти під порушенням норм матеріального права. Тому для вирішення даного питання необхідно звернутися положень ч.2 ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, де вказано, що норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, що підлягає застосуванню. У цьому випадку доцільно вести мову про аналогію закону, тобто застосування норм, що регулюють схожі відносини Бородін М. Перегляд судових рішень у касаційному порядку // Право України. - 2006. - №7. - С 73..

Таке порушення відбувається як у випадках явного порушення прямого змісту закону, так і неправильного його тлумачення. Проте і це твердження має певні межі. Порушення закону або неправильне його тлумачення може служити підставою касаційного оскарження тільки тоді, коли воно зачіпає резолютивну частину рішення, іншими словами, коли в силу порушення саме рішення буде неправильним.

В другу чергу такою підставою є порушення норм процесуального права, тобто порядку здійснення судочинства, таких істотних, що внаслідок їх недотримання неможливо залишити рішення чи ухвалу в силі. Відповідно встановлення процесуальних вимог до розгляду справи є гарантією законності, а їх порушення може спричинити за собою і неправильність самого рішення, в силу чого сторонам надається право оскаржити таке рішення в касаційному порядку. Адже там, де такі гарантії у сторін спору відсутні, виникають сумніви в законності та правильності самого рішення.

3.2 Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ як спеціальний суб'єкт касаційного провадження. Його компетенції і повноваження

Суд, як і інший орган держави, має певну компетенцію. Компетенція суду - це визначене коло владних повноважень, які надаються йому законом для здійснення покладених на нього функцій.

Аналіз приписів чинного ЦПК України в розрізі касаційної перевірки судових рішень свідчить про наявність певної теоретичної проблеми, що пов'язана з ототожненням у цивільному процесуальному законі таких понять як «повноваження» і «права» касаційного суду. З точки зору процесуальної науки даний підхід є не зовсім правильним, оскільки повноваження -- це те, що необхідно обов'язково виконати, а право передбачає для його носія лише можливість виконання, тобто вибір щодо його використання (або ні) на власний розсуд Глущенко С.В.Окремі питання касаційної перевірки судових рішень //Вісник Академії адвокатури України. - 2009. - №3(16). - С.93.

Підтвердженням цього є тлумачення зазначених термінів, які містяться у довідкових джерелах. Так, поняття «повноваження» визначається як право, надане кому-небудь для здійснення чогось, а «право» -- як зумовлена певними обставинами підстава, здатність, можливість робити, чинити що-небудь, користуватися чим-небудь. Тобто, публічна сфера правових відносин передбачає поєднання не лише прав, а й обов'язків у формі «повноваження» як необхідної умови існування того чи іншого суб'єкта права. За такого підходу вбачається, що законодавцем було упущено таку важливу складову як обов'язок суду. Отже, вести мову про те, що у повноваженнях у широкому значенні проявляється «автоматизм» дії цієї формули, яка дозволяє підтримувати наслідування влади, управління і правового порядку, з правової точки зору некоректно Тлумачний словник сучасної української мови /За ред. В.С. Калачника. -- Харків: Белкар-книга, 2005. -- С.5..

Необхідно зазначити, що сучасний розвиток юридичної науки вніс свої корективи у розуміння цієї категорії. Так, владні повноваження представлені сукупністю нормативно-закріплених прав і обов'язків суб'єкта, які здійснюються ними під час своєї професійної діяльності у визначеній сфері публічно-правових відносин. Розглядаючи касаційну скаргу, суд має певні повноваження (у сенсі як права, так і обов'язку) щодо виконання передбачених процесуальним законом дії. Більше того, у відповідності до ст. 337ЦПК, суд касаційної інстанції відхиляє (а не має право або може відхилити) касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення, яке оскаржується ухвалено з додержанням норм як матеріального так і процесуального права.

Повноваження Вищого спеціалізованого суду при перегляді справи визначені ст. 336 ЦПК України. Встановлено, що за наслідками розгляду касаційної скарги на рішення суду, касаційна інстанція має право:

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишити рішення без змін;

2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення і передати справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції;

3) постановити ухвалу про скасування рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення суду першої інстанції, що було помилково скасоване апеляційним судом;

4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду;

5) скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Дуже важливо, щоб повноваження Вищого спеціалізованого суду, передбачені в ст. 336 ЦПК України, використовувалися виключно для виправлення суддівської помилки, що мала місце при попередньому судовому розгляді і вплинула на висновок при вирішенні судової справи по суті, а не для отримання нового, більш бажаного для себе рішення Мінченко Р.М. Деякі питання касаційного провадження в цивільному судочинстві України // Актуальні проблеми держави і права. - 2010. - Вип.56, - С.109.. Перегляд рішень суду в касаційному порядку не може використовуватися як прихована апеляція і сама можливість двох переглядів на один предмет спору не є підставою для повторного перегляду. Необхідно погодитись з точкою зору В.В. Комарова, щодо того, що відхилення від зазначеного принципу можливе лише тоді, коли воно спричинено незалежними і непереборними обставинами Проблеми теорії та практики цивільного судочинства: монографія /В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, В.В.Баранкова та ін..; за заг.ред. В.В. Комарова. - X.: Харків юрид., 2008. - С.597.

За наслідками касаційної скарги на ухвалу, суд касаційної інстанції має право (ч.2 ст. 336 ЦПК України):

1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін;

2) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому впровадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції;

3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті;

4) скасувати ухвалу і залишити в силі ухвалу, що була помилково скасована апеляційним судом.

У ст. 337 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. У ч.2 ст. 337 ЦПК України зазначається, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань, заповнивши тим самим істотну прогалину в регулюванні підстав перегляду судових рішень касаційною інстанцією. Подібна вимога раніше прямо стосувалася тільки апеляційного провадження.

Як вбачається, норми ЦПК України надали Вищому спеціалізованому суду України широкий діапазон повноважень. Особливо увагу слід звернути на те, що законодавець, визначаючи компетенцію суду в касаційному провадженні, зробив усе для того, щоб суд приймав остаточні рішення, не передаючи справу на новий розгляд. І тільки у виключних випадках, передбачених ст. 338 ЦПК України, касаційний суд після скасування рішень і ухвал нижчестоящих судів може передати справу на новий розгляд.

Ухвала підлягає скасуванню, а справа передається на продовження розгляду, якщо підставою для скасування ухвал судів першої та/або апеляційної інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі (ч.1 ст. 338 ЦПК України). Підставою ж для скасування судових рішень судів першої або/та апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є лише порушення норм процесуального права, однак за умови, що таке порушення унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 2 ст. 338 ЦПК України).

Важливе значення має ч.3 ст. 338 ЦПК України, яка встановлює, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, за умови, що порушення, встановлені ч.1, 2 ст. 338 ЦПК України, допущені тільки тим апеляційним судом, який розглядав відповідну справу. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Якщо, Вищий спеціалізований суд України, на підставі ст. 338 ЦПК України скасує певне судове рішення, то всі висновки суду і мотиви, на підставі яких скасоване рішення, мають бути обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Так, прикладом порушення норм процесуального права, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи можуть бути справи, що випливають з житлових правовідносин.

Так, К пред'явила позов до М. про визнання його таким, що втратив право на проживання у квартирі. Суд першої інстанції своїм рішенням, з яким погодився також апеляційний суд, позов задовольнив. У рішенні вказано, що відповідач після розірвання шлюбу залишив спірну квартиру, більше шести місяців без поважних причин у ній не проживає. Скасовуючи постановлене рішення і направляючи справу на новий розгляд у суд першої інстанції, касаційний суд абсолютно обґрунтовано вказав, що у цей же суд першої інстанції подано первісний позов відповідача про поновлення порушеного права і вселення у квартиру. В позові останній свою відсутність у квартирі обґрунтовував вкрай складними стосунками з колишньою дружиною. Вказаний первісний позов до цього часу не розглянуто.

Безумовно, мало місце порушення норм процесуального права, що потягло неправильне вирішення спору, оскільки такі позови підлягають об'єднанню і розгляду в одному провадженні. Предметом спору в них є однорідні права і обов'язки.

Разом з тим слід звернути увагу на те, що порушення норм процесуального права, передбачені ч. 2 ст. 338 ЦПК України, тягнуть не тільки скасування постановленого рішення, але й направлення справи на новий розгляд. Порушення норм матеріального права може потягти скасування судового рішення, однак не може бути підставою для направлення справи на новий розгляд. Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене відповідно до закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Рішення суду підлягає скасуванню в касаційному порядку з закриттям провадження у справі або залишення заяви без розгляду з підстав, визначених ст. 205 і 207 ЦПК України.

Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для скасування або закриття провадження у справі з підстав, які передбачені у ст. 205 і 207 ЦПК України.

Наступним повноваженням касаційного суду є те, що він має право скасувати судові рішення і ухвалити нові рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

ЦПК України окремо у ст. 342 визначає підстави для відхилення касаційної скарги на ухвалу суду або її зміни чи скасування, чого не було у ЦПК 1963 р.

З урахуванням права касаційного оскарження (ст. 324 ЦПК) та змісту ст. 342 ЦПК України можна дійти висновку, що зазначені підстави стосуються ухвал суду першої інстанції, вказаних у п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК України, після перегляду їх судом апеляційної інстанції та ухвал суду апеляційної інстанції, постановлених за касаційними скаргами на ухвали суду першої інстанції, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (при скасуванні ухвали суду першої інстанції повернення заяви позивачеві (заявникові), відмові у відкритті провадження, закритті провадження у справі тощо).

Встановлено, що розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції:

1) відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо її судом прийнято з додержанням вимог закону;

2) скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення;

3) змінює або скасовує ухвалу і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішене всупереч нормам процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстав для її застосування (ст. 342).

В юридичній літературі по-різному визначається поняття судового рішення. На думку М.Г. Абрамова, судове рішення - це постанова суду відносно об'єкта процесу, тобто по суті спору між сторонами про право цивільне Абрамов М.Г. Советский гражданський процесе. - М.: Госюриздат. - 1952. - С.260.. М.Й. Штефан розглядає судове рішення як процесуальну форму, в якій виражено діяльність суду щодо застосування матеріального права Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підручник для суд. Юрид. вищ. навч. закл, - Концерн «Видавничий Дім» «Ін Юре». - 2005. - С.401.. Таке поняття судового рішення є більш широким, адже в ньому поєднується процесуальна форма, в межах якої діє суд з метою правозастосування одного з основних завдань цивільного судочинства. Думається, що обидва визначення мають право на життя, так як з одного боку, суд, ухвалюючи рішення, надає йому вольової ознаки, передбачивши обов'язковість таких рішень для всіх без винятку суб'єктів, які діють у межах держави, з іншої сторони, суд виступає як державний посередник між конкретними суб'єктами правовідносин в їх локальному конфлікті, з точки зору захисту їх прав, свобод чи інтересів правовими засобами.

Отже, суд через своє рішення завжди передає сторонам чи заявникові вольову вимогу держави. У цьому і проявляється правова позиція суду, а в його особі і держави, тому що держава, регулюючи процесуально-правові відносини, своє волевиявлення закріплює в законі, який застосовує суд. У свою чергу законодавець передбачає низку вимог до судового рішення, як державного волевиявлення, основними з яких є те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Таким чином, судове рішення - це індивідуалізований процесуально-правовий документ, який ухвалюється судом від імені держави на підставі норм цивільного процесуального права, зміст якого направлений на захист прав, свобод чи інтересів як юридичних, так і фізичних осіб, і повинно бути загальнообов'язковим, безумовним, законним та обґрунтованим. Юридична та соціальна природа судових рішень потребує подальших наукових досліджень і це пов'язується передусім з постійним збільшенням судових рішень, їх виливом на повсякденне життя людей, новими підходами до вирішенню цивільних справ у сучасному судочинстві Ясинок М.М. Судове рішення в позовному та окремому провадженні цивільного процесуального права України // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2008. - №5. - С.58..

Після розгляду справи по суті суд касаційної інстанції ухвалює рішення або постановляє ухвалу. Питання, що виникають під час розгляду справи колегією суддів, вирішується більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При прийнятті рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цей документ не оголошується в судовому засідання, приєднується до справи і є відкритим для ознайомлення.

Рішення або ухвала суду касаційної інстанції оформляється суддею-доповідачем і підписується всім складом суду, який розглядав справу. Важливе значення має те, що судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Відповідно до ст. 344 ЦПК, суд касаційної інстанції постановляє ухвалу у разі: відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін; скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд; скасування судових рішень і залишення заяви без розгляду або закриттям провадження у справі; скасування судових рішень і залишення в силі судового рішення, що було помилково скасоване апеляційним судом; відхилення касаційної скарги і залишення ухвали без змін; зміни ухвали або скасування ухвали та вирішення питання по суті; скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і передання справи для продовження розгляду до суду першої або апеляційної інстанції.

Що стосується судового рішення, то касаційний суд ухвалює рішення лише у разі скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

В ухвалі суду касаційної інстанції відповідно до ст. 345 ЦПК зазначається:

1) час і місце її постановлення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали з головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій;

6) узагальнені доводи касаційної скарги;

7) мотиви суду з посиланням на закон, яким він керувався (суду касаційної інстанції); згідно зі ст. 17 Закону від 23 лютого 2006р. №3477-ГУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 №3477-ІУ// Офіційний вісник України. - 2006. - №12. - Ст.798., в ухвалі суду касаційної інстанції мають бути також посилання на відповідні положення Конвенції та на практику Європейського суду з прав людини як на джерело права;

8) наслідки розгляду касаційної скарги, що формулюються у резолютивній частині з зазначенням висновку суду касаційної інстанції, розподілу судових витрат, строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

У ч. 2 наголошено, що у разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд в ухвалі повинно бути зазначено, які порушення права було допущено судом першої або апеляційної інстанції. А ч.3 ст. 345 ЦПК України передбачає, що у разі скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд, скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і передання справи для продовження розгляду в ухвалі суду касаційної інстанції має бути зазначено, які порушення права були допущені судом першої або апеляційної інстанції (ст. 345 ЦПК).

Статтею 346 ЦПК України про зміст рішення суду касаційної інстанції встановлено, що у рішенні суду касаційної і інстанції зазначаються:

1) час і місце його ухвалення;

2) найменування суду, прізвища та ініціали головуючого та суддів;

3) найменування справи та імен (найменувань) осіб, які беруть участь у справі;

4) короткий зміст заявлених вимог;

5) посилання на рішення суду першої та апеляційної інстанцій, встановлені цими рішеннями факти, визначені відповідно до них правовідносини;

6) узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу;

7) мотиви, на підставі яких суд касаційної інстанції змінив або скасував судове рішення і ухвалив нове;

8) чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду (цих вимог раніше не було);

9) назва, стаття, її частина, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, якими суд керувався;

10) висновок суду про скасування або зміну рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково, вказівку щодо розподілу судових витрат, строку і порядку набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Положення ст. 347 ЦПК України встановлює, що про прийняте рішення суд касаційної інстанції у судовому засіданні оголошує особам, які беруть участь у справі.

Правилами ст. 348 ЦПК України передбачено порядок розгляду касаційної скарги, що надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду. Встановлено, що в тому разі, коли касаційну скаргу на судове рішення було подано в установлені законом строки, але вона надійшла до суду касаційної інстанції після закінчення касаційного розгляду справи, або коли строки на подання касаційної скарги у зв'язку з їх пропуском з поважних причин було поновлено або продовжено і особа, яка подала касаційну скаргу, не була присутня під час розгляду справи, суд касаційної інстанції розглядає справу за правилами, встановленими цією главою (гл. 2 розд. V ЦПК). Зазначене уточнення доповнює умови, за яких може бути розглянута касаційна скарга, поданої після закінчення строку на касаційне оскарження. Для цього недостатньо, що б зазначений строк пропущено з поважних причин. Необхідно, щоб названий строк пропустила особа, яка бере участь у справі, але на була присутня під час розгляду справи. Зі змісту норми випливає, що в ній йдеться саме про особу, яка брала участь у спразі, подала скаргу після закінчення касаційного розгляду справи, та не була присутня під час розгляду справи. Тобто згадана умова не стосується осіб, які не брали участі у справі, якщо рішенням за результатами розгляду справи були вирішені їх права та обов'язки.

Залежно від обґрунтованості зазначених вище касаційних скарг, суд ухвалює рішення відповідно ст. ст. 345 або 346 ЦПК України. При цьому, за наявності підстав, може бути скасовано рішення суду касаційної інстанції . Такою підставою можна вважати обґрунтовані доводи запізнілих касаційних скарг, що не бути враховані судом касаційної інстанції за їх відсутності, при перевірці правильності застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, хоч і мали значення для вирішення справи.

Частина 2 ст. 348 ЦПК України передбачає можливість скасування рішення суду касаційної інстанції, але не визначає, що саме має бути наслідком їх скасування.

Якщо рішення суду касаційної інстанції скасовано, то не залишається нічого іншого як новий розгляд касаційної скарги судом касаційної інстанції.

Оскільки це так, то в ухвалі (а це має бути саме ухвала) касаційного суду про скасування своєї ухвали або рішення має йтися лише про їх скасування у зв'язку з надходженням нових касаційних скарг, а не в результаті задоволення зазначених скарг.

Положення ст. 21 ЦПК України про недопустимість повторної участі судді в розгляді справи на такі випадки не поширюються.

Зі змісту ч.2 ст. 348 ЦПК України випливає, що у разі, коли доводи касаційної скарги, що надійшла після закінчення касаційного розгляду, не могли бути підставою для скасування рішення чи ухвали суду касаційної інстанції, вона ухвалою цього суду залишається без задоволення.

Касаційні скарги, що надійшли після закінчення касаційного розгляду, розглядаються у порядку, встановленому ст. 333 ЦПК України.

У статті 349 ЦПК України йдеться про законну силу рішення суду касаційної інстанції. Визначено, що рішення суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч.1). А з моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу (ч.2).

Є підстави вважати, що в названій нормі виражено механізм реалізації законної сили рішення суду касаційної інстанції. Норма закону визначає долю законної сили скасованого рішення суду першої чи апеляційної інстанції, про що немає потреби говорити в рішенні суду касаційної інстанції.

Стаття 347 ЦПК України встановлює, що про прийняту ухвалу суд касаційної інстанції у судовому засіданні оголошує особам, які беруть участь у справі.

Положення статті 348 ЦПК України застосовуються в однаковій мірі і до ухвал. Однак, відповідно до змісту названого положення закону, якщо рішення суду касаційної інстанції скасовано, то не залишається нічого іншого як новий розгляд касаційної скарги судом касаційної Інстанції. Оскільки це так, то в ухвалі (а це має бути саме ухвала) касаційного суду про скасування своєї ухвали або рішення має йтися лише про їх скасування у зв'язку з надходженням нових касаційних скарг, а не щодо задоволення зазначених скарг.

Ухвала суду, як і судове рішення, про що йшлося раніше, набирає законної сили з моменту її проголошення, і відповідно внаслідок чого, з моменту такого оголошення, ухвали суду першої чи апеляційної інстанції втрачають законну силу.

Статтею 350 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції у випадку і порядку, встановлених ст. 211 ЦПК України, може постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої або апеляційної інстанцій, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали.

Можна погодитись з точкою зору А. Яреми, щодо того, що насамперед, цю норму слід розглядати як встановлення засобу процесуального впливу суду касаційної інстанції на усунення та запобігання недоліків у діяльності судів першої і апеляційної інстанції з розгляду цивільних справ, підвищення рівня цієї діяльності Ярема А., Давиденко Г. Новели цивільного судочинства // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - №5. - С. 33..

У першу чергу до порушень норм права і помилок, за наявності яких суд касаційної інстанції може постановити окрему ухвалу, можна віднести зазначені у ст. 338 ЦПК України порушення застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке не привело до скасування судового рішення судом касаційної інстанції, так як не могло призвести до неправильного вирішення справи. До таких порушень слід віднести і схожі недоліки у застосуванні норм матеріального права.

На зазначені недоліки суд касаційної інстанції може реагувати постановленням окремої ухвали. Оскільки норми ст. 350 ЦПК України визначають, що суд касаційної інстанції постановляє окрему ухвалу у випадках і порядку, встановлених ст. 211 ЦПК України, то його правомочність щодо реагування окремими ухвалами не обмежується постановленням окремих ухвал щодо порушення норм права та помилки, допущеної судами першої та апеляційної інстанцій. Встановивши при розгляді справи причини та умови, що сприяли вчиненню порушень іншими відповідальними органами та особами, суд касаційної інстанції також може реагувати на це винесенням окремої ухвали.

Незважаючи на те, що у ст. 350 ЦПК України зазначено, що суд касаційної інстанції може постановляти окремі ухвали і діяти на власний розсуд, виходячи з конституційних засад судочинства, мову необхідно вести про обов'язок суду.

Окремі ухвали суду касаційної інстанції, як і окремі ухвали суду апеляційної інстанції, оскарженню не підлягають, однак за наявності підстав, передбачених ст. 361 ЦПК України, можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Відповідно до ст. 211 ЦПК України окремі ухвали суд касаційної інстанції направляє відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення порушень і помилок в діяльності судів, причин та умов порушень в діяльності інших органів та осіб.

Щодо судів, то такими особами та органами, яким направляється окрема ухвала, залежно від характеру порушень та помилок, можуть бути: суддя, який їх допустив, голова відповідного суду, відповідні кваліфікаційні комісії чи орган суддівського самоврядування, Вища рада юстиції.

Суду касаційної інстанції має бути повідомлено про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження ухвали.

Відповідно до положень ст. 351 ЦПК України судові акти касаційної інстанції оформляються, видаються або надсилаються в порядку, встановленому ст. 222 ЦПК України. Відповідно до цього порядку копії повного судового рішення видаються особам, які брали участь у справі, негайно після проголошення такого рішення. У разі проголошення тільки вступної та резолютивної частин судового рішення, особам, які брали участь у справі і були присутні у судовому засіданні, негайно після його проголошення видаються копії судового рішення з викладенням вступної та резолютивної частини.

Особам, які брали участь у справі, але не були присутніми в судовому засіданні суду касаційної інстанції, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються під розписку безпосередньо в суді. Якщо судовим рішенням відповідачеві заборонено вчиняти певні дії, що потребуватиме вчинення дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами, копія такого судового рішення також надсилається цим органам та особам у строки та порядку передбачених ст. 222 ЦПК України.

Повторно копії судових рішень суду касаційної інстанції видаються судом першої інстанції, де зберігається справа за заявою особи, яка брала участь у справі, за плату у розмірі, встановленому законодавством.

У зазначеному суді копії судових рішень за вмотивованою заявою згідно ст. 9 Закону від 22 грудня 2005р. №3262-ІV «Про доступ до судових рішень» має право одержати особа, яка не брала участі у справі, якщо судове рішення безпосередньо стосується її прав, свобод, інтересів чи обов'язків, за плату в розмірі законом.

Розмір оплати за повторну видачу копій судових рішень особам, які брали участь у справі, і копії судових рішень особам, які не брали участь у справі, якщо судові рішення безпосередньо стосуються їх прав, свобод, інтересів чи обов'язків, у даний час визначається у відповідності з підпунктом «и» п.1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян за кожен аркуш копії).

І нарешті, норма ст. 352 ЦПК України визначає, що справа має повертатися до суду, який її розглядав, -- протягом десяти днів. Таким судом розуміється відповідний суд першої інстанції.

На відміну від ст. 351 ЦПК України, відповідно до якої встановлений строк обчислюється з дня оголошення судового рішення суду касаційної інстанції, строк повернення справи до суду першої інстанції обчислюється з наступного дня після закінчення касаційного провадження. У касаційному провадженні після оголошення судового рішення ще провадиться оформлення судових рішень, видача та направлення копії їх особам, які беруть участь у справі, для чого встановлено п'ятиденний строк і тільки після цього касаційне провадження закінчується. Таким чином, з наступного після вчинення цих дій дня має обчислюватися строк повернення судом касаційної інстанції розглянутої ним справи.

ВИСНОВКИ

Одним із засобів, що забезпечують реалізацію громадинами України їхніх конституційних прав, є судова система держави. Відповідно до ст. 55 Конституції України права та свободи людини та громадянина захищаються судом. Сфера судового захисту прав свободи людини та громадянина, інших суб'єктів правовідносин, що складаються в правовій державі, постійно розширюється, оскільки саме суд забезпечує правильний і своєчасний розгляд та вирішення правових спорів, здійсненню правосуддя в Україні.

Єдність судової влади викликає необхідність уніфікації судової системи на основі створення єдиного і рівного для всіх громадян і організацій державного суду з покладанням на нього здійснення функцій правосуддя по справах, що виникають з правовідносин, врегульованих нормами цивільного, господарського, трудового, сімейного, земельного, адміністративного та інших галузей матеріального права у визначеному єдиному процесуальному порядку. Така необхідність викликається трансформацією України в правову державу і реалізацією дійсного поділу влад на законодавчу, виконавчу, судову.

Сутність цивільного судочинства полягає у тому, що розгляд цивільної справи відбувається у певній послідовності, яка передбачена законом. Кожна цивільна справа послідовно проходить визначені етапи, які називаються стадіями цивільного процесу.

Відповідно до законодавства завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що, закріплені в нормах права, вони характеризують здійснення правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивільних справ, незалежність суддів і підкорення їх тільки закону, гласність, здійснення судочинства державною мовою.

Згідно статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Інстанційність - це процесуальне поняття, за допомогою якого у процесуальних кодифікованих актах визначається порядок розгляду (перегляду) судових справ.

Законодавство України передбачає право учасників судового процесу та інших осіб оскаржити судове рішення в апеляційному та касаційному порядку. Оскарження рішення суду є елементом конституційного права на судовий захист, яке реалізується в процесуальній формі апеляційного або касаційного провадження.

Право апеляційного та касаційного оскарження судових рішень як складової цивільного процесу, закріплено на законодавчому рівні та є важливою гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Апеляційне провадження є однією із форм контролю за діяльністю судів першої інстанції вищестоящим судом, який перевіряє законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень та ухвал, що не набрали законної сили. Наявність такого виду провадження дозволяє захистити законні права та інтереси фізичних і юридичних осіб шляхом попередження вступу в законну силу незаконних рішень та ухвал суду.

До суб'єктів права апеляційного оскарження належать:

1) сторони (незалежно від їх участі в судовому засіданні);

2) інші особи, які беруть участь у справі, - треті особи, представники сторін та третіх осіб;

3) особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки. Зазначені особи можуть подати апеляційну скаргу, якщо рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права або про їх обов'язки.

Крім того до суб'єктів права апеляційного оскарження належать також інші особи, у тому числі:

- законні представники (батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники), які можуть вчиняти від імені особи, яку вони представляють, усі процесуальні дії;

- інші заінтересовані особи та їх представники в справах наказного та окремого провадження;

- органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та ін.);

- судовий представник, який може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що має право вчиняти ця особа.

Зазначені особи користуються правом апеляційного оскарження з урахуванням вимог ЦПК України.

Суд як суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин володіє особливим статусом, оскільки без нього неможливо вирішувати цивільні процесуальні правовідносини, що виникають між іншими суб'єктами цих правовідносин.

Особливий статус суду як суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин визначається, в першу чергу, конституційними принципами, якими закріплено, що цей орган влади є єдиним, який наділений компетенцією здійснювати правосуддя в Україні.

Апеляційне провадження - одна із стадій цивільного процесу, метою якої є перевірка законності та обґрунтованості судових рішень судів першої інстанції, що не набрали законної сили.

Апеляційне провадження є процесуальною гарантією захисту прав, свобод та інтересів сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки. Водночас апеляційне провадження - це форма забезпечення однакового правозастосування законів при вирішенні цивільних справ, адже перегляд цивільних справ судами апеляційної інстанції дозволяє їм виправляти помилки судів першої інстанції щодо застосування норм матеріального і процесуального права.

Особливостями апеляційного провадження як окремої стадії цивільного судочинства є:

– здійснення правосуддя судами вищої інстанції - судовими палатами у цивільних справах апеляційних судів;

– реалізація судами апеляційної інстанції права перевірки законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, які не набрали законної сили, у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції;

– надання судам апеляційної інстанції можливості перевіряти цивільну справу у повному обсязі у випадках, коли під час її розгляду судом апеляційної інстанції буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а також якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження;

– встановлення законодавством виключного переліку повноважень судів апеляційної інстанції з чіткою регламентацією процесуальної можливості застосування кожного з них.

Апеляційне оскарження у цивільному процесі має певні наслідки, які виникають із змісту повноважень суду апеляційної інстанції, що передбачені ст. 307 ЦПК України.

Повноваження суду апеляційної інстанції - це сукупність його прав на здійснення встановлених законом процесуальних дій щодо рішення, яке не набрало чинності і є предметом перевірки за апеляційною скаргою.

Прогалина у встановленні істотних для справи обставин або дослідження обставин, не передбачених нормою матеріального права, що підлягає застосуванню, найчастіше обумовлена неправильним встановленням предмета доказування.

Обставини, які мають значення для справи - це ті обставини, що у відповідності до закону, породжують, змінюють або зупиняють права і обов'язки, тобто юридичні факти, а також обставини, яким значення юридичних фактів надається судом при вирішенні спору.

Стадія перегляду в касаційному порядку рішень і ухвал суду першої інстанції, що набрали законної сили, після їх перегляду в апеляційному порядку - це сукупність процесуальних правовідносин, що виникають у суді касаційної інстанції з метою перевірки законності та обґрунтованості зазначених рішень і ухвал. Ці цивільні процесуальні правовідносини виникають між судом, що переглядає справу в касаційному порядку, та такими особами, що подали касаційну скаргу, сторонами та особами, які беруть участь у справі, а також особами, які не беруть участь у справі, якщо суд, який розглянув справу по суті, вирішив питання про їхні права та обов'язки.

Перегляд у касаційному порядку судових рішень і ухвал можна також визначити і як правовий інститут, під яким треба розуміти сукупність цивільних процесуальних норм, що регулюють діяльність касаційного суду та осіб, які подали касаційну скаргу, спрямовану на перевірку законності та обґрунтованості рішень і ухвал суду першої інстанції, що набрали законної сили, а також рішень і ухвал апеляційного суду в межах вимог, зазначених у касаційній скарзі. Норми цього правового інституту також регулюють процесуальні правовідносини між касаційним судом та особами, які подали касаційну скаргу, що виникли у зв'язку з означеною процесуальною діяльністю.

Касаційному оскарженню підлягають судові рішення, які ухвалені судом апеляційної інстанції із порушенням норм процесуального і матеріального права.

Об'єктом касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду.

Згідно ч. 1 ст. 324 ЦПК суб'єктами касаційного оскарження можуть бути сторони та інші особи, які брали участь у справі і визначені ч. 1 ст. 26 ЦПК, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки.

Згідно ст. 323 ЦПК касаційною інстанцією у цивільних справах є Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ наділений компетенцією розглядати цивільні та кримінальні справи у чітко визначеній законом судовій юрисдикції. Він є третьою ланкою у відповідній системі спеціалізованих судів і покликаний забезпечувати право на касаційне оскарження ухвалених спеціалізованими судами рішень.

У своїй діяльності ВСС України керується Конституцією України, Законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду юстиції», «Про доступ до судових рішень», «Про державну службу», «Про доступ до публічної інформації», Указом Президента України «Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ», Цивільним процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами.

Особливістю касаційного розгляду цивільних справ є те, що суд касаційної інстанції не вдається до перевірки фактичних обставин справи, оскільки їх встановлення вважається прерогативою судів першої та апеляційної інстанції. Суд касаційної інстанції не перевіряє обґрунтованості рішень та ухвал. Він перевіряє справу тільки з точки зору дотримання судами нижчого рівня матеріального і процесуального права, питання права, і тільки в межах доводів, зазначених у скарзі.

Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Касаційне оскарження у цивільному процесі має певні наслідки, які виникають із змісту повноважень суду касаційної інстанції, що передбачені ст. 336 ЦПК України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №ЗО. - Ст. 141.

2. Цивільний процесуальний кодекс України: від 18 березня 2004 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №40-41, 42. - Ст. 492.

3. Господарський процесуальний кодекс України: Прийнятий 6 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №6. - Ст. 56.

4. Кодекс адміністративного судочинства України: Прийнятий 6 липня 2005 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №35-36, №37. - Ст. 446.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України: Затверджений Законом УРСР від 28 грудня 1960 р. (із змінами і доповненнями за станом на 1 січня 2012 р.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ОфІц. сайт верховної Ради України. - www.rada.gov.ua

6. Про судоустрій і статус суддів: Закон України від 7 липня 2010 р. //Офіційний вісник України. - 2010. - №55/1. - Ст. 7.

7. Про Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних ікримінальних справ: Указ Президента України від 12 серпня 2010 р. №810/2010 // Офіційний вісник України. - 2010. - №62. - Ст. . 2160.

8. Про Вишу раду юстиції: Закон України від 15 січня 1998 р. // ВВР України. - 1998. - №25. - Ст. 146.

9. Про доступ до судових рішень: Закон України від 25 грудня 2005 р. //ВВР України. - 2006. - №15. - Ст. 128.

10. Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 січня 2011 р. // ВВР України. - 2011. - №32. -Ст. 314.

Спеціальна література

11. Абрамов М.Г. Советский гражданский процесс: Учебник. - М.: Госюриздат, 1952.

12. Авдюков М. Г. Судебное решение. - М.: Госюриздат, 1959.

13. Андрушко А. Співвідношення принципів диспозитивності та змагальності у цивільному судочинстві // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2000. - №2. - С. 282.

14. Васильєв С.В. Гражданский процесс: Учебное пособие. - X., 2006.

15. Васьковский Е.В. Учебник гражданского процесса. - М., 2003.

16. Власенко Н.А. Судебная власть и судебная деятельность в Российской Федерации краткий курс лекций // Российская академия правосудия. - М., 2005.

17. Волосенко С.О. Джерела формування та значення принципів цивільного процесу в Україні // Часопис Київського університету права. - 2007.-№3.-С.127-132.

18. Гетманцев О.В. Принципи цивільного процесу: поняття, особливості // Юрид. вестник. - 2004. - №1. - С. 88.

19. Гражданский процесе: Учебник / Под ред. В.А. Мусина, Н.А. Чечиной, Д.М. Чечота. -М.: Проспект, 2001. - С. 22;

20. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. - М.: Волтерс Клувер, 2004.

21. Гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.К. Треушникова. - М.: Городец, 2003.

22. Гражданское процессуальное право / Под ред. М.С. Шакарян. - М.: Проспект, 2004.

23. Гураленко Н. Принципи цивільного процесу: поняття таособливості //ЮридичнаУкраїна. - 2006. - №9. - С. 71-74.

24. Гурвич М.А. Принципи советского гражданского процессуального права // Труды ВЮЗИ. - М., 1965. - Т. 3. - С. 56;

25. Гурвич М.Л. Судебное решение. Теоретические проблемы. - М., 1976.

26. Дружков П.С. Судебная подведомственность споров о праве и иных правовых вопросов, рассматриваемых в порядке гражданского судопроизводства: Дис. ... канд. юрид. наук. - Свердловск, 1966. - С. 3.

27. Задоя К. Юридичне значення постанов Пленуму Верховного Суду України в контексті набрання чинності Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 р. // Юридичний журнал. - 2011. - №6. - С. 82

28. Керимов Д.А. Кодификация и законодательная техника. - М.: Госюриздат, 1962.

29. Козлов А.Ф. Суд первой инстанции как субъект советского гражданського процесуального права. - Томск, 1983.

30. Комаров В.В. Гражданский процесс в глобальном контексте // Юридическая наука и образование. - Харьков, 2009. - Выш. 2.

31. Луспеник Д., Сакара Н. Українська модель касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах: проблеми та перспективи удосконалення (спрощення) // Право України. - 2008. - №7. - С. 99-107.

32. Мельник М.І. Місце Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції // Питання удосконалення судової системи України . - 2007 . - С. 54-57.

33. Мінченко Р. Деякі питання апеляційного провадження в цивільному судочинстві України // Юридичний вісник . - 2010 . - №4. - С. 65-68.

34. Мінченко Р.М. Окремі аспекти провадження щодо перегляду Верховним Судом України судових рішень //Матеріали Міжнародної наукової конференції, присвяченої памяті Ю.С. Червоного «Актуальні проблеми права та процесу» (Одеса, 17 груд. 2010 р.). - О.: Фенікс, 2010.- С.164.

35. Мінченко Р.М. Проблеми провадження щодо перегляду судових рішень Верховним Судом України // Наукові праці Одеської національної юридичної академії. - Т.9. - 2010. - С.227-231.

36. Мінченко Р.М., Волкова Н.В. Цивільний процес: Навч.-метод. посібник. - О.: Фенікс, 2010. - 127 с.

37. Назаров І. В. Принципи побудови судової системи. - X., 2010.

38. Новий тлумачний словник української мови. - К.: Аконіт, 2003. - Т.3.

39. Організація судової влади в Україні: Навч. посіб. / За заг. ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової. - X.: Одіссей, 2007.

40. Осипов Ю.К. Подведомственность юридических дел: Автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. - Свердловск, 1974.

41. Педько Ю.С. Юрисдикція // Юридична енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія, 2004. - Т. 6. - С. 490.

42. Пшонка М.П., Ткачук О.С. Касаційне провадження у сучасному цивільному судочинстві України // Часопис цивільного і кримінального судочинства. - 2011. - №1.

43. Сирьш Н. Кассация. Чье слово последнее? // Зеркало недели. - 2010. - №13(793). - 3-9 апр.

44. Смородинський В. Судова влада з об'єктивної сторони //Держава і право. - К.,2003.-Вип.20.

45. Советский гражданский процесе: Учеб. пособие / Под ред. А.А. Добровольского. - М.: Изд-во МГУ, 1979.

46. Советский гражданский процесс: Учебник / Под ред. М.А. Гурвича. - М.: Высшая школа, 1975.

47. Стасюк О. Окремі питання оновленого статусу верховного суду України. // Підприємство, господарство і право. - 2011. - №8.

48. Стасюк О. Окремі питання оновленого статусу Верховного суду України // Підприємництво, господарство і право. - 2011. - №8. - С. 159.

49. Судові, правоохоронні і правозахисні органи України : Навч. посіб. / За ред. Я. Кондратьева. - К.: Юрінком Інтер, 2002.

50. Судоустрій України: підручник / С.В. Ківалов, Ю.Є. Полянський, М.В. Косюта, В.В. Долежан; За ред. С.В. Ківалова. - К.: Юрінком Інтер, 2011.

51. Теория государства и права : Учеб. / Под ред. В. К. Бабаева. - М., 2006.

52. Терехова Л.А. Система пересмотра судебных актов в механизме судебной зашиты. - М., 2007.