Теоретичні питання та реалізація апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Легких Віктор Вікторович

Київ - 2018

Робота виконана на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, заслужений діяч науки і техніки України Гончаренко Владлен Гнатович

Академія адвокатури України, завідувач кафедри кримінального процесу та криміналістики

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор,

Кучинська Оксана Петрівна,

Київській національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри правосуддя, кандидат юридичних наук, доцент

Рожнова Вікторія Василівна,

Національна академія внутрішніх справ, завідувач кафедри кримінального процесу

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дієва та ефективна судова система країни є фундаментом правової держави та гарантією дотримання прав кожної особи, чиї права обмежуються, порушуються або можуть бути порушені. Судова системи України передбачає триланкову модель у якій апеляційний перегляд судових рішень в кримінальному судочинстві відіграє важливу роль, оскільки прийняттям рішення суду апеляційної інстанції судовий розгляд кримінального провадження закінчується, а всі інші види переглядів судових рішень передбачають перегляд судових рішень, які вже набрали чинності а підстави їх перегляду є набагато вужчими ніж в суді апеляційної інстанції. І хоча апеляційна інстанція не підміняє суд першої інстанції та не є інстанцією, яка зобов'язана повторно переглядати справу, разом з тим, апеляція є судом права і факту, що свідчить про більш розширені повноваження цього суду порівняно з іншими інстанціями, що свідчить про важливу роль цього виду перегляду. Ефективність судової системи обумовлюється таким результатом судового розгляду, який би відповідав меті кримінального провадження та задовольняв би всіх учасників процесу. Ключовою метою судового розгляду, яка на даний час поки ще не досягнута, є ухвалення та проголошення рішення суду першої інстанції, яке задовольняє всіх учасників судового розгляду, тобто є справедливим, та яке в подальшому не оскаржується в апеляційному порядку. Водночас ефективність судової системи не можна розглядати лише через призму ефективності діяльності суду першої інстанції, оскільки досконалість судової системи залежить від всіх її ланок і, зокрема, від ефективності діяльності суду апеляційної інстанції.

Питання апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві є малодослідженим, оскільки цей інститут був ліквідований у радянські часи та був відроджений у кримінальному процесуальному законодавстві України лише у 2001 році, та вже запроваджений на рівні принципу кримінального провадження та на рівні конституційного права на апеляційне оскарження судових рішень. Але починаючи з 2012 року кримінальне процесуальне законодавство зазнало значних змін в зв'язку із прийняттям КПК 2012 року, а тому підвищення якості судових рішень в кримінальному судочинстві, зниження кількості скарг до Європейського суду з прав людини вимагає дослідження та аналізу на теоретичному та практичному рівнях питань реалізації апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України.

Апеляційне оскарження було предметом наукового пошуку таких вчених, як Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, В.М. Беднарська, Є.В. Большаков, Н.Р. Бобечко, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевой, М.М. Гультай, П.С. Елькінд, О.В. Капліна, О.С. Кашка, І.І. Котубей, О.Ю. Костюченко, Н.В. Кіцен, О.П. Кучинська, В.Т. Маляренко, В.Я. Мармаш, В.І. Маринів, М.М. Михеєнко, Я.О. Мотовиловкер, В.Т. Нор, В.О. Попелюшко, В.В. Рожнова, О.В. Сапін, Н.П. Сиза, І.І. Скільський, В.К. Случевський, В.В. Смірнова М.С. Строгович, В.І. Теремецький, А.Р. Туманянц, І.Я. Фойницький, О.Г. Шило, О.Г. Яновська та ін.

Втім наявними науковими дослідженнями в галузі апеляційного оскарження в кримінальному провадженні не повною мірою охоплюються питання процедури прийняття рішень судом апеляційної інстанції, підстави апеляційного перегляду судових рішень (зокрема, оскарження в апеляційному порядку вироків судів, ухвалених на підставі угод особами, прав та законних інтересів яких стосуються такі вироки і які не були учасниками судового розгляду в суді першої інстанції), особливості доказування в межах апеляційного провадження, використання спеціальних знань учасниками кримінального провадження в межах апеляційного перегляду судових рішень, особливості апеляційної перевірки рішень слідчих суддів, особливості оцінки доказів судом апеляційної інстанції, які стали відомі після ухвалення оскаржуваного рішення, особливості дії принципу презумпції невинуватості в провадженні місцевих судів та судів апеляційної інстанції.

Все це зумовлює необхідність подальших розробок у цій сфері, свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження, що і визначило її вибір. Внесення розроблених автором пропозицій до чинного КПК має сприяти удосконаленню реалізації апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямовано на реалізацію положень Указу Президента України «Про стратегію реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015-2020 роки» від 20 травня 2015 р. №276/2015. Дослідження виконано на кафедрі кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України в рамках Плану науково-дослідницьких робіт на 2013-2018 рр. «Захист конституційних прав і свобод людини і громадянина України», затверджене рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 5 від 07 лютого 2013 року). Тему роботи «Теоретичні питання та реалізація апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України» було затверджене рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 4 від 22 лютого 2016 року).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування та розробка положень теоретичного та практичного характеру, що розкривають зміст і правову сутність інституту апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві на основі теоретичного узагальнення наукових праць, чинного законодавства, історичного досвіду та сучасної правової практики, а також формулювання науково-обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення кримінального процесуального законодавства та практики його застосування в аспекті предмета дослідження.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішення таких задач:

- розкрити генезис кримінального процесуального законодавства та науки кримінального процесу щодо виникнення та становлення інституту апеляційного оскарження судових рішень в апеляційному порядку;

- з'ясувати сутність поняття апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві та його відмежування від інших видів перегляду;

- дослідити питання щодо процедури прийняття рішень судом апеляційної інстанції та визначити поняття підстав апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві України і його співвідношення із поняттям підстав для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції;

- розкрити особливості процесу доказування на стадії апеляційної перевірки судового рішення та визначити особливості оцінки доказів судом апеляційної інстанції, про які стало відомо після ухвалення оскаржуваного рішення;

- встановити особливості використання спеціальних знань учасниками кримінального провадження в межах апеляційного перегляду судових рішень;

- здійснити класифікацію видів рішень суду апеляційної інстанції;

- встановити особливості дії принципу презумпції невинуватості в провадженні місцевих судів та суду апеляційної інстанції;

- розробити пропозиції і рекомендації щодо вдосконалення законодавства та практики його застосування у контексті розглядуваних у роботі питань.

Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, що виникають в процесі реалізації права на апеляційне оскарження судових рішень суб'єктами апеляційного оскарження в кримінальному судочинстві України.

Предметом дослідження є теоретичні питання та реалізація апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України.

Методи дослідження обрані з урахуванням поставленої мети і задач дослідження, його об'єкта та предмета. Для досягнення поставленої мети та наукової об'єктивності результатів дослідження обрано діалектичний підхід наукового пізнання та комплекс сучасних загальнонаукових методів, що застосовується в юридичній науці. Під час дослідження використовувався історико-правовий метод, який надав можливість простежити процес розвитку кримінально-процесуального законодавства та науки кримінального процесу щодо апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві України, застосування спеціальних знань та процес втілення принципу презумпції невинуватості на різних етапах розвитку кримінальному процесу (підрозділи 1.2, 2.4, 3.3). За допомогою порівняльно-правового методу були проаналізовані погляди вчених стосовно окремих питань інституту апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві, а також норми чинного кримінального процесуального законодавства України і законодавства інших держав в межах предмета дослідження (підрозділи 1.2Ї3.3). Завдяки спеціально-юридичному методу були опрацьовані норми чинного КПК України та інші джерела і сформульовано поняття «апеляційного перегляду судових рішень» та встановлені ознаки, які відмежовують його від інших видів перегляду, з'ясовано співвідношення понять підстав для апеляційного перегляду та підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції і встановлена їх неоднорідність, надано класифікацію видів рішень суду апеляційної інстанції, встановлені особливості доказування та особливості дії принципу презумпції невинуватості в стадії апеляційної перевірки судових рішень, надано класифікацію юридичних та фактичних підстав прийняття рішень судом апеляційної інстанції (підпункти 2.1Ї3.3).

Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати вивчення 357 рішень апеляційних судів України та касаційного суду України, ухвалених протягом 2014 Ї 2017 років. Також використано власний досвід роботи дисертанта адвокатом.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є одним із перших у вітчизняній науці кримінального процесу монографічним дослідженням теоретичних питань та реалізації апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України.

У дослідженні сформульовано низьку нових положень і висновків, які мають значення для теорії кримінального процесу та юридичної практики. До найбільш суттєвих із них слід віднести:

вперше:

- обґрунтовано висновок, що рішення суду апеляційної інстанції, яким завершується апеляційний розгляд кримінального провадження, набуває форму персонального закону для особи, щодо якої воно прийняте та для представників виконавчих органів влади, а у випадку направлення апеляційним судом справи на новий судовий розгляд до місцевого суду, таке рішення набуває форму персонального закону і для суду першої інстанції;

- обґрунтовано, що чинним КПК не передбачено підстав для залишення оскаржуваного судового рішення без змін, та запропоновано передбачити чинним КПК норми, відповідно до якої судове рішення суду першої інстанції залишається без змін, якщо судом апеляційної інстанції не будуть знайдені підстави для зміни або скасування оскаржуваного рішення;

- доведено, що виправдувальний вирок суду першої інстанції і ухвала суду апеляційної інстанції про закриття кримінального провадження за своїм процесуальним змістом не є тотожними поняттями, що породжує висновок, що ухвала суду апеляційної інстанції про закриття кримінального провадження не є підставою, яка б свідчила про відсутність судимості у особи, відносно якої приймається таке рішення. Для усунення такої невизначеності запропоновано, щоб суд апеляційної інстанції скасовуючи обвинувальний вирок місцевого суду, за наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК, ухвалював виправдувальний вирок;

- обґрунтовано, що подання сторонами клопотання про повторне дослідження обставин справи має відбуватися ще на стадії подання апеляційної скарги або після подання скарги, але до початку апеляційного розгляду, в зв'язку з чим запропоновано ввести в процедуру апеляційного розгляду підготовче судове засідання з метою, в тому числі, вирішення питання про повторне дослідження обставин справи та визначення обсягу і порядку дослідження доказів;

удосконалено:

- поняття апеляційного перегляду в кримінальному судочинстві України та доведено, що судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного перегляду, є втіленням принципу res judicata, оскільки рішенням суду апеляційної інстанції розгляд кримінального провадження завершується (за виключенням повернення справи на новий судовий розгляд до місцевого суду);

- поняття підстав апеляційного оскарження та підстав для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції та доведено, що ці підстави неоднорідні за своїм змістом, оскільки виникнення цих підстав не збігаються між собою у часі. Підстави апеляційного перегляду це комплекс процедурних вимог, недотримання яких унеможливлює апеляційних перегляд судового рішення, а підстави скасування або зміни судового рішення, які містяться в апеляційних скаргах, носять ознаки припущень до моменту прийняття остаточного рішення судом апеляційної інстанції;

- класифікацію видів судових рішень суду апеляційної інстанції та запропоновано виділити такі види рішень суду апеляційної інстанції: а) рішення, якими підтверджується виконання завдань кримінального провадження місцевим судом; б) рішення, якими констатується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції; в) рішення, якими підтверджується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції, але якими такі завдання виконуються безпосередньо судом апеляційної інстанції;

- класифікацію юридичних та фактичних підстав скасування або зміни судового рішення та доведено, що невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, як одна з підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, має ознаки як юридичних, так і фактичних підстав скасування або зміни судового рішення;

дістало подальший розвиток:

- питання генезису інституту апеляційного оскарження судових рішень у кримінальному процесуальному законодавстві та науці кримінального процесуального права із дореволюційного періоду до сьогодні;

- питання дії принципу презумпції невинуватості під час ухвалення вироку та його апеляційна перевірка на підставі погоджувальних процедур (ухвалення вироку на підставі угоди) не повною мірою відповідає вимогам цього принципу, оскільки сторона обвинувачення усувається від процесу доказування;

- проблеми апеляційної перевірки вироку на підставі угоди та встановлено, що чинним КПК не передбачено право на апеляційне оскарження вироку на підставі угоди особою, чиї права, свободи, інтереси порушуються таким вироком, але яка не брала участі у судовому розгляді, що суперечить приписами ст. 24 КПК;

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дослідження обговорювались на засіданнях кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України. Результати дослідження оприлюднені на науково-практичних конференціях: «Проблеми забезпечення прав і свобод людини, їх захисту в країнах Європи» (м. Луцьк, 2015 р.); «Криміналістика в адвокатській діяльності» (м. Київ, 2016 р.); «Проблеми сучасної правової науки в Україні» (м. Київ, 2017 р.); «Одеські юридичні читання» (м. Одеса, 2017 р.); «Юриспруденция Ї базовая составная часть интеграционных процессов и современного правового поведения» (Республика Молдова, г. Кишинев, 2017 г.).

Публікації. Основні наукові результати дисертації викладені у 11 наукових публікаціях: 6 статтях у наукових юридичних виданнях включених МОН України до переліку наукових фахових видань з юридичних наук, у тому числі Ї у фаховому науковому виданні іншої держави та 5 тезах у збірниках доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що включають одинадцять підрозділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (346 найменувань). Загальний обсяг дисертації становить 256 сторінок, з них загальний обсяг основного тексту - 201 сторінка, додатки - 7 сторінок, список використаних джерел викладений на 34 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, вказано на зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами, визначено мету і задачі дослідження, його об'єкт, предмет, використані методи, викладено наукову новизну одержаних результатів, їх значення у науково-дослідній, законотворчій і правозастосовній діяльності, наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретичні основи перегляду судових рішень» складається з двох підрозділів і присвячений висвітленню основних тенденцій розвитку та стану наукового дослідження питання апеляційного перегляду в кримінальному судочинстві, теоретичних, законодавчих та практичних аспектів поняття та сутності інституту апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві.

У підрозділі 1.1 «Стан наукової розробки проблем перегляду судових рішень судами вищих інстанцій» досліджені праці науковців різних часів, які присвячені питанню оскарження судових рішень у вітчизняному кримінальному судочинстві та судочинстві інших держав. Встановлено, що виникнення інституту перегляду судових рішень було обумовлено прагненням науковців та законодавця забезпечити можливість перегляду судового рішення у вищій інстанції з метою виправлення судової помилки, допущеної судом першої інстанції.

Сучасний інститут апеляційного перегляду судового рішення закріплений на рівні принципу кримінального провадження України, та втілений як конституційне право особи на таке оскарження, а наукові роботи сучасних дослідників направлені на удосконалення цього інституту. Деякі питання отримали глибоке наукове дослідження, але, разом з тим, сучасна обстановка та соціальні умови в Україні, стан правосуддя та його законодавче забезпечення потребує подальшого дослідження цієї проблеми.

У підрозділі 1.2 «Поняття апеляційного перегляду судових рішень та відмежування його від інших видів перегляду» простежено історію виникнення інституту апеляційного оскарження судових рішень в кримінальному судочинстві.

Дослідженням наукових джерел різних часів встановлено, що науковці дореволюційного періоду умовно поділялись на прибічників та супротивників такого інституту, однак такі діаметрально протилежні точки зору були обумовленні прагненням супротивників до створення такого судового розгляду справи, який би виключав можливість допущення судової помилки, та обґрунтованість точки зору прихильників цього інституту про неможливість побудови такої системи, яка б виключала таку помилку. Метою дослідження сучасних науковців-процесуалістів є удосконалення інституту апеляційного оскарження в кримінальному судочинстві.

На підставі аналізу чинного процесуального законодавства України встановлено, що право на апеляційне оскарження судового рішення є диспозитивним правом сторін кримінального провадження, яке можливо реалізувати шляхом дотримання процедури, визначеної КПК. Дотримання такої процедури породжує апеляційний перегляд судового рішення, який є практичною діяльністю суду апеляційної інстанції як суду права і факту щодо перевірки судового рішення, яке не набрало чинності, з можливістю ухвалення свого вироку, що відмежовує апеляційний перегляд від інших видів перегляду.

Аналіз наукових джерел та чинного законодавства дав змогу дійти висновку, що судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного перегляду, є втіленням принципу res judicata, та є персональним законом для особи, щодо якої воно прийняте, та для представників виконавчих органів влади або суду (у випадку направлення справи на новий розгляд).

Розділ 2 «Особливості апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві» складається із шести підрозділів, в яких розглядаються підстави апеляційного перегляду та процедурні питання прийняття рішень судом апеляційної інстанції. Проаналізовано питання щодо обставин, які підлягають доказуванню під час апеляційного оскарження та приділено увагу проблемі оцінки доказів судом апеляційної інстанції, про які стало відомо після ухвалення оскаржуваного рішення. Розглянуто питання щодо особливостей апеляційної перевірки рішень слідчих суддів та використання спеціальних знань під час апеляційної перевірки судового рішення.

У підрозділі 2.1 «Підстави апеляційного перегляду судових рішень» досліджено питання щодо наявності умов, які є підставою для відкриття апеляційного провадження і, як наслідок, початок перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції. Аргументовано, що підстави апеляційного перегляду судового рішення і підстави для скасування або зміни судового рішення не є тотожними поняттями, оскільки підстави апеляційного перегляду судового рішення виникають внаслідок дотримання процесуальної процедури апелянтом, кінцевим результатом якої є рішення суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, недотримання якої тягне за собою процесуальні санкції, що унеможливлює перевірку судового рішення судом апеляційної інстанції, незважаючи на можливе існування підстав для скасування або зміни судового рішення.

Виникнення підстав для скасування або зміни судового рішення і підстав для оскарження судового рішення не збігаються між собою у часі, а всі твердження апелянта про існування можливих порушень з боку слідчого судді або суду під час ухвалення оскаржуваного судового рішення, які можуть бути підставою для скасування та/або зміни судового рішення, носять характер припущень до моменту прийняття остаточного рішення судом апеляційної інстанції за результатами судового розгляду.

У підрозділі 2.2 «Процедура прийняття рішень судом апеляційної інстанції» на підставі аналізу чинного законодавства та судової практики апеляційних судів України досліджено питання щодо процедурних питань прийняття рішення судом апеляційної інстанції та виокремлено декілька етапів прийняття такого рішення, зокрема, етап підготовки до судового розгляду, під час якого суддя доповідач вирішує, в тому числі, клопотання сторін кримінального провадження, до яких, на думку дисертанта, слід відносити клопотання про повторне дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання щодо дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції доведено, що подання клопотання про повторне дослідження доказів має всі ознаки доповнення апеляційної скарги, оскільки: по-перше, із поданням такого клопотання апеляційна скарга доповнюється вимогою про повторну перевірку доказів; по-друге, подання такого клопотання породжує право протилежної сторони на ознайомлення з таким доповненням, та в разі незгоди з ним подати заперечення на нього, і фактично судовий розгляд повертається на стадію, коли сторони можуть подати заперечення на апеляційну скаргу, тобто на стадію підготовки до судового розгляду. Тому запропоновано передбачити введення підготовчого судового засідання судом апеляційної інстанції із залученням сторін кримінального провадження на якій можуть вирішуватися питання щодо повторного дослідження доказів, порядку їх дослідження та інших клопотань (наприклад, обрання, зміна, скасування запобіжного заходу).

У підрозділі 2.3 «Обставини, що підлягають доказуванню в апеляційному провадженні» досліджується питання процесу доказування обставин кримінального провадження, та встановлено, що доказування є практичною діяльністю суб'єктів доказування та включає в себе пошук, фіксацію, дослідження та оцінку доказів для прийняття відповідного рішення.

Встановлено, що чинний КПК не містить окремої норми щодо обставин, які підлягають доказуванню в апеляційному провадженні, тому можна зробити висновок про те, що під час апеляційного перегляду доказуванню підлягають всі ті обставини, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, разом з тим, виходячи із приписів ст. 419 КПК, ухвала суду складається, зокрема, з мотивувальної частини з зазначенням, в тому числі, встановлених судом першої інстанції обставин та встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними. Тобто суд апеляційної інстанції, перевіряючи судове рішення місцевого суду на предмет законності, може обґрунтувати своє рішення на підставі вже досліджених обставин судом першої інстанції та обставин, які будуть встановлені під час апеляційного перегляду на підставі повторного безпосереднього дослідження та оцінки доказів.

Аналіз чинного законодавства дав змогу дійти висновку, що особливості доказування на стадії апеляційної перевірки судових рішень передбачені ст. 404 КПК, відповідно до яких суд апеляційної інстанції обмежений з власної ініціативи проводити повторне дослідження обставин справи, та зауважується, що підстави для повторного дослідження обставин справи судом апеляційної інстанції, передбачені зазначеною нормою, по різному тлумачаться судами вищих інстанцій, про що свідчить аналіз судової практики вищих судів України, що потребує відповідних роз'яснень Верховного Суду.

У підрозділі 2.4 «Використання спеціальних знань учасниками кримінального провадження в межах апеляційного перегляду судових рішень» досліджено питання використання спеціальних знань в кримінальному провадженні України, та на підставі аналізу наукових джерел встановлено, що з дореволюційних часів кримінальне судочинство потребувало використання знань та навичок обізнаних осіб, що на сьогодні впроваджено як інститут судової експертизи, як необхідний елемент повноти встановлення всіх обставин справи. Судовий експерт в сучасному кримінальному провадженні є незалежним учасником, висновок якого є процесуальним джерелом доказів.

Аналіз процесуального законодавства, яким регулюється питання призначення судової експертизи, дав змогу дійти висновку, що сторони кримінального провадження знаходяться у нерівному процесуальному становищі, що не відповідає загальним принципам кримінального провадження, оскільки в разі відмови слідчим суддею у задоволенні клопотання сторони захисту про залучення експерта, в зв'язку із неможливістю на договірних засадах самостійно залучити експерта, сторона захисту позбавлена можливості надати до суду свій доказ, що порушує принцип рівноправності сторін. Тому запропоновано передбачити чинним КПК можливість апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про відмову у залученні судового експерта.

Під час роботи над дослідженням законодавцем були внесені суттєві зміни в частині призначення судових експертиз в кримінальному провадженні. Так, відповідно до зазначених змін, судові експертизи призначаються слідчим суддею за зверненням сторін кримінального провадження. Однак, враховуючи право експерта на отримання додаткових матеріалів від ініціатора призначення експертизи, зазначеними змінами не передбачена процедура відкриття судового провадження слідчим суддею, якщо судовий експерт звертається із клопотанням про надання додаткових матеріалів до слідчого судді як до суб'єкта призначення судової експертизи, що потребує подальших досліджень даної проблеми.

У підрозділі 2.5 «Особливості апеляційної перевірки рішень слідчих суддів» досліджено питання повноважень слідчого судді, як суб'єкта судового контролю у кримінальному провадженні, та встановлено, що слідчий суддя в окремих випадках не завжди дотримується принципу безпосередності дослідження доказів в частині отримання усних показань свідка, потерпілого, що обумовлено часовими рамками розгляду, наприклад, клопотання про обрання запобіжного заходу, а отримання таких показань усно є правом а не обов'язком слідчого судді.

Доведено, що суд апеляційної інстанції при перевірці рішень слідчого судді керується загальними принципами кримінального провадження та, разом з тим, стадія апеляційної перевірки рішення слідчого судді обмежена часовими рамками, що обумовлено строком дії оскаржуваного судового рішення. Тому запропоновано наділити суд апеляційної інстанції при розгляді апеляційної скарги на рішення слідчого судді про обрання запобіжного заходу правом за власною ініціативою або за клопотанням сторін заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про застосування запобіжного заходу. Тобто наділити суд апеляційної інстанції дискреційними повноваженнями щодо безпосередності дослідження доказів в частині усного отримання показань свідків або потерпілого, що також буде сприяти дотриманню розумних строків при апеляційному оскарженні ухвал слідчого судді про обрання запобіжного заходу.

Аналіз норм чинного законодавства дав змогу дійти висновку, що існує невизначеність в питанні права на визнання слідчим суддею окремого доказу недопустимим, оскільки відповідно до ст. 89 КПК лише суд, в тому числі апеляційної інстанції, має право визнавати докази недопустимими (слідчий суддя, як суб'єкт доказування в даній нормі відсутній), тоді як відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказу на предмет допустимості здійснюється, в тому числі, слідчим суддею, що на практиці призводить до різного підходу у вирішенні цього питання судами. Тому запропоновано наділити слідчого суддю правом на визнання доказу недопустимим, що буде сприяти більш ефективному судовому захисту осіб під час досудового розслідування.

У підрозділі 2.6 «Особливості оцінки доказів судом апеляційної інстанції, які стали відомі після ухвалення оскаржуваного в апеляційному порядку рішення» приділено увагу процесу доказування на стадії апеляційної перевірки судового рішення.

Встановлено, що метою оцінки доказу судом апеляційної інстанції, як складової процесу доказування (у разі наявності підстав повторного дослідження доказів або дослідження нового доказу), є перевірка рішення місцевого суду на предмет законності та обґрунтованості. Доведено, що оцінка доказу судом апеляційної інстанції, який з'явився після ухвалення оскаржуваного вироку, є правом суду апеляційної інстанції, а не його обов'язком, оскільки чинним КПК не встановлені критерії, якими зобов'язаний керуватися суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення щодо дослідження і оцінки нового доказу.

Констатовано, що оцінка нового доказу судом апеляційної інстанції проводиться з метою з'ясування того, чи може такий доказ впливати на висновки суду, і якщо такий доказ не впливає на висновки суду, то відсутня необхідність у повторному дослідженні всіх інших доказів у сукупності із новим доказом, оскільки апеляційний суд не позбавлений можливості обґрунтувати свої висновки, в тому числі і на підставі вже встановлених судом першої інстанції обставин справи.

Встановлено, що чинним КПК не передбачений процесуальний механізм, який би дозволив суду апеляційної інстанції визначати необхідний обсяг доказів для дослідження, які вже оцінені місцевим судом, виходячи із принципу достатності, якщо новий доказ може вплинути на висновки суду апеляційної інстанції.

Розділ 3 «Результати апеляційного перегляду судових рішень» складається із трьох підрозділів, в яких розглядаються проблемні питання підстав для зміни або скасування рішення судом апеляційної інстанції, досліджено питання видів судових рішень апеляційної інстанції та особливості дії принципу презумпції невинуватості на стадії перегляду судових рішень.

У підрозділі 3.1 «Юридичні та фактичні підстави прийняття рішень судом апеляційної інстанції» досліджені критерії, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення за результатами судового розгляду апеляційної скарги, та які є підставою для зміни або скасування такого рішення.

Визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення апеляційним судом є порушення норм матеріального та/або процесуального права на стадії досудового розслідування та/або судом на стадії судового розгляду справи, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі аналізу норм процесуального законодавства доведено, що чинним КПК не передбачені критерії, які є підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін, тому запропоновано чинним КПК передбачити, що у разі відсутності підстав, передбачених ст. 409 КПК для скасування або зміни судового рішення, суд апеляційної інстанції зобов'язаний залишити оскаржуване рішення без змін.

Досліджено питання класифікації підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції на юридичні та фактичні, та доведено, що невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого має ознаки юридичних та фактичних підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, оскільки при призначенні покарання судом враховуються юридичні фактори (межі санкції статті КК) та враховуються фактичні обставини справи (особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого правопорушення, щире каяття або навпаки Ї невизнання вини) та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

У підрозділі 3.2 «Види рішень суду апеляційної інстанції» досліджено питання сутності судового рішення в кримінальному провадженні.

Встановлено, що відмінністю судового рішення суду апеляційної інстанції від рішення місцевого суду полягає у процедурі прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Для виконання завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КПК, суду першої інстанції необхідно встановлювати обставини справи шляхом дослідження всього обсягу доказів, наданих сторонами кримінального провадження, то суд апеляційної інстанції лише перевіряє законність судового рішення місцевого суду, але і місцевий суд, і суд апеляційної інстанції в своїй діяльності виконують завдання кримінального провадження, хоча і в різних формах.

На підставі аналізу чинного процесуального законодавства, виходячи із рішень, які суд апеляційної інстанції має право прийняти за результатами судового розгляду апеляційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції умовно можна поділити на: а) рішення, якими підтверджується виконання завдань кримінального провадження місцевим судом (залишення судом апеляційної інстанції рішення без змін); б) рішення, якими констатується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції (скасування рішення і призначення нового розгляду у суді першої інстанції); в) рішення, якими підтверджується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції, але якими такі завдання виконуються безпосередньо судом апеляційної інстанції (зміна або ухвалення свого рішення, в тому числі нового вироку).

Із норм КК випливає, що єдиною підставою для твердження про відсутність судимості у особи є зняття чи погашення судимості, або ухвалення виправдувального вироку. Дослідження чинного законодавства дало змогу дійти висновку, що виправдувальний вирок суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції про закриття кримінального провадження не є тотожними судовими рішеннями, оскільки ст. 369 КПК передбачено, що єдиною формою судового рішення, яким вирішується обвинувачення по суті є вирок. Тому запропоновано передбачити чинним КПК обов'язок для суду апеляційної інстанції за наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК, ухвалювати виправдувальний вирок.

У підрозділі 3.3 «Дія принципу презумпції невинуватості в провадженні місцевих судів та судів апеляційної інстанції» досліджено принцип презумпції невинуватості, мету його впровадження в кримінальний процес та постулати, які випливають із нього.

Аналізом наукової літератури та норм чинного процесуального законодавства встановлено, що втілення, зокрема, принципу презумпції невинуватості досягаються завдання кримінального провадження, відповідно до яких, зокрема, кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений. Цей принцип є додатковим запобіжником, який змушує суд та органи досудового розслідування критично ставитися до всіх доказів, якими обґрунтовується підозра/обвинувачення, з метою усунення обґрунтованого сумніву у винуватості особи та виключення можливості покарати невинну особу.

Виходячи із постулатів, які випливають з принципу презумпції невинуватості доведена необхідність застосовувати до особи, обвинувальний акт відносно якої направлений до суду, терміна «підсудний», оскільки це буде більш наочно демонструвати дію принципу презумпції невинуватості на практиці, оскільки сам термін «підсудний» передбачає, що обвинувачення, яке висунуте особі, ще буде перевірятися судом у майбутньому.

Встановлено, що принцип презумпції невинуватості прямо пов'язаний із процесом доказування та доведено, що під час ухвалення вироку на підставі угоди місцеві суди обмежуються дослідженням самої угоди, усуваючись від обов'язку доказування, і постулати, які витікають із принципу презумпції невинуватості, носять декларативний характер та не застосовуються, оскільки в провадженні на підставі угод обов'язок суду перевіряти обґрунтованість обвинувачення наявними в справі доказами чинним КПК не передбачений.

Обґрунтовано, що дія принципу презумпції невинуватості на стадії апеляційної перевірки відрізняється від його дії на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, з урахуванням того, що апеляційний розгляд зводиться до ревізійної перевірки судового рішення судом апеляційної інстанції в межах заявлених вимог апеляційної скарги, та здійснюється не з метою встановлення винуватості особи шляхом доказування, а з метою перевірки судового рішення місцевого суду на предмет законності, але з дотриманням вимог принципу презумпції невинуватості, не зважаючи на існування процесуальних обмежень у суду апеляційної інстанції для проведення повного судового слідства.

апеляційне оскарження кримінальне судочинство

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації на основі проведеного узагальнення і систематизації наукових уявлень про реалізацію апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України сформульовано низьку висновків, які можуть мати значення для розвитку юридичної науки, а також науково обґрунтованих рекомендацій із вдосконалення законотворчої та правозастосовної діяльності, основні з яких полягають у наступному:

1. Дослідженням наукових джерел щодо питання апеляційного оскарження судового рішення в кримінальному судочинстві встановлено, що науковці різних часів умовно поділялись на прихильників та супротивників інституту апеляційного оскарження судових рішень, та наукові дискусії з цієї проблематики не вщухали як у дореволюційний час, так і в пострадянську епоху. Супротивники цього інституту відстоювали свою позицію, виходячи із ідеї побудови судового розгляду в суді першої інстанції таким чином, щоб виключити допущення судової помилки місцевим судом. Оскільки судова діяльність передбачає існування людського фактору, то прибічники апеляційного оскарження констатували необхідність впровадження процедури перегляду судового рішення вищим судом. На сьогодні інститут апеляційного оскарження судового рішення існує на рівні принципу кримінального провадження та запроваджений як конституційне право особи на таке оскарження, а наукові роботи сучасних науковців направлені на удосконалення цього інституту.

2. Судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного перегляду, є втіленням принципу res judicata, та набуває не просто чинності, а є персональним законом для особи, щодо якої воно прийняте та для представників виконавчих органів влади або суду (у випадку направлення справи на новий судовий розгляд). Ухвалення судового рішення місцевим судом, яке в подальшому не оскаржується в апеляційному порядку, з підстав згоди сторін кримінального провадження з таким рішенням, є однією із задач кримінального судочинства, яка на даний час поки ще не досягнута.

3. Доведено, що підстави апеляційного перегляду судового рішення і підстави для скасування або зміни судового рішення не є тотожними поняттями, оскільки підстави апеляційного перегляду судового рішення виникають внаслідок дотримання процесуальної процедури апелянтом, кінцевим результатом якої є рішення суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження, недотримання якої тягне за собою процесуальні санкції, що унеможливлює перевірку судового рішення судом апеляційної інстанції, незважаючи на можливе існування підстав для скасування або зміни судового рішення.

4. Аргументовано, що на стадії досудового розслідування сторони кримінального провадження перебувають у нерівному процесуальному становищі щодо питання накладення та скасування арешту на майно, та запропоновано передбачити право сторони захисту, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на оскарження в апеляційному порядку рішення слідчого судді про відмову у скасуванні арешту майна.

5. Доведено, що сторони кримінального провадження знаходяться у нерівному процесуальному становищі в частині подання до суду висновку експерта, оскільки слідчий власною постановою призначає судову експертизу, тоді як сторона захисту, яка не в змозі залучити експерта на договірних засадах, вимушена звертатися до слідчого судді із клопотанням про призначення судової експертизи. Однак в разі відмови слідчого судді у задоволенні такого клопотання, порушується право сторони захисту на подання до суду свого доказу. Тому запропоновано надати стороні захисту право на апеляційне оскарження рішення слідчого судді про відмову у призначенні судової експертизи.

6. Встановлено, що існує невизначеність в питанні права на визнання слідчим суддею окремого доказу недопустимим, оскільки відповідно до ст. 89 КПК лише суд, в тому числі апеляційної інстанції, має право визнавати докази недопустимими (слідчий суддя, як суб'єкт доказування в даній нормі відсутній), тоді як відповідно до ст. 94 КПК оцінка доказу на предмет допустимості здійснюється, в тому числі, слідчим суддею, що на практиці призводить до різного підходу у вирішенні цього питання судами. Тому запропоновано наділити слідчого суддю правом на визнання доказу недопустимим, що буде сприяти більш ефективному судовому захисту осіб під час досудового розслідування.

7. Встановлено, що оцінка доказу судом апеляційної інстанції, який з'явився після ухвалення оскаржуваного вироку, є правом суду апеляційної інстанції, а не його обов'язком, оскільки чинним КПК не встановлені критерії, якими зобов'язаний керуватися суд апеляційної інстанції при прийнятті рішення щодо дослідження і оцінки нового доказу. Обґрунтовано, що оцінка нового доказу судом апеляційної інстанції проводиться з метою з'ясування того, чи може такий доказ впливати на висновки суду, і якщо такий доказ не впливає на висновки суду, то відсутня необхідність у повторному дослідженні всіх інших доказів у сукупності із новим доказом, оскільки апеляційний суд не позбавлений можливості обґрунтувати свої висновки, в тому числі і на підставі вже встановлених судом першої інстанції обставин справи. Встановлено, що чинним КПК не передбачений процесуальний механізм, який би дозволив суду апеляційної інстанції визначати необхідний обсяг доказів для дослідження, які вже оцінені місцевим судом, виходячи із принципу достатності, якщо новий доказ може вплинути на висновки суду апеляційної інстанції.

8. Запропонована власна класифікація юридичних та фактичних підстав скасування або зміни судового рішення. До юридичних підстав належать порушення норм матеріального закону (неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, передбаченого ст. 413 КПК), а також порушення норм процесуального закону, які, в свою чергу, поділяються на ті, які є безумовною підставою для скасування судового рішення із направленням справи на новий судовий розгляд без перевірки таких порушень на предмет можливості впливати на законність та обґрунтованість судового рішення, та порушення норм процесуального закону (умовні), істотність впливу яких на законність судового рішення встановлюється шляхом перевірки таких порушень під час судового розгляду в суді апеляційної інстанції. Доведено, що невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, як одна з підстав для зміни або скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, має ознаки як юридичних, так і фактичних підстав скасування або зміни судового рішення.

9. Наведена власна класифікація видів рішень суду апеляційної інстанції, відповідно до якої рішення суду апеляційної інстанції поділяються на: а) рішення, якими підтверджується виконання завдань кримінального провадження місцевим судом (залишення судом апеляційної інстанції рішення без змін); б) рішення, якими констатується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції (скасування рішення і призначення нового розгляду у суді першої інстанції); в) рішення, якими підтверджується недосягнення мети кримінального провадження судом першої інстанції, але якими такі завдання виконуються безпосередньо судом апеляційної інстанції (зміна та ухвалення свого рішення, в тому числі нового вироку).

10. На підставі аналізу норм КК встановлено, що однією із правових підстав відсутності у особи судимості є ухвалення виправдувального вироку, та, разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості у разі наявності підстав, передбачених ст. 284 КПК, ухвалювати виправдувальний вирок, скасовуючи обвинувальний вирок суду першої інстанції (приймається ухвала про закриття кримінального провадження), тому запропоновано наділити суд апеляційної інстанції, у випадках передбачених ст. 284 КПК, правом на ухвалення виправдувального вироку.

11. Встановлено, що принцип презумпції невинуватості прямо пов'язаний із процесом доказування та доведено, що під час ухвалення вироку на підставі угоди місцеві суди обмежуються дослідженням самої угоди, усуваючись від обов'язку доказування, і постулати, які витікають із принципу презумпції невинуватості носять декларативний характер та не застосовуються, оскільки в провадженні на підставі угод обов'язок суду перевіряти обґрунтованість обвинувачення наявними в справі доказами чинним КПК не передбачений.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Легких В.В. Деякі питання меж розгляду судом апеляційної інстанції в кримінальному провадженні // Адвокат. 2014. №10. С. 41Ї44.

2. Легких В.В. Процесуальні аспекти залучення експерта судом апеляційної інстанції у кримінальному судочинстві // Вісник Академії адвокатури України. Київ: ВЦ ААУ. 2015. Том 12. Число 34. №3. С. 90Ї96.

3. Легких В.В. «Нові» докази в апеляційному провадженні та їх оцінка судом // Вісник Академії адвокатури України. Київ: ВЦ ААУ, 2016. Том 13. Число 2(36). С. 95Ї102.

4. Легких В.В. Проблемні питання апеляційної перевірки рішень слідчих суддів // Часопис Академії адвокатури України. Том 9. № 1(30). 2016. С. 22Ї28.

5. Легких В.В. Деякі питання щодо процедури прийняття рішень судом апеляційної інстанції у кримінальному провадженні // Науковий вісник Ужгородського університету. 2017. Випуск № 45. Том 2. С. 103Ї106.

6. Легких В.В. Особенности доказывания в уголовном производстве на стадии пересмотра судебных решений в апелляционном порядке // Legea si viata. Сентябрь, 2017. С. 77Ї82.

7. Легких В.В. Окремі питання залучення експерта в кримінальному провадженні // Проблеми забезпечення прав і свобод людини, їх захисту в країнах Європи: зб. матеріалів ІІ міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 11 груд. 2015 р.) / Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки. Луцьк, 2015. С. 144Ї146.

8. Легких В.В. Тактичні та процесуальні особливості діяльності захисника під час перевірки рішень слідчих суддів в апеляційному порядку // Криміналістика в адвокатській діяльності: матеріали наук.-практ. конф. (25 листопада 2016 р., Київ) / Академія адвокатури України. Київ: ВЦ ААУ, 2016. С. 66Ї70.

9. Легких В.В. Поняття та сутність апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному провадженні // Проблеми сучасної правової науки в Україні: матеріали наук.-практ. конф. (22 червня 2017 р., Київ) / Академія адвокатури України. Київ: ВЦ ААУ, 2017. С. 154Ї156.

10. Легких В.В. Деякі питання дії принципу презумпції невинуватості в провадженні апеляційних судів // Jurisprudenta - componenta fundamentalг a proceselor integrationale ?i a comportamentului legal contemporan (Юриспруденция Ї базовая составная часть интеграционных процессов и современного правового поведения): матер. междун. науч.-практ. конф. (3Ї4 ноября, 2017 г. Республика Молдова г. Кишинев). Кишинев, 2017. С. 289Ї292.

11. Легких В.В. Щодо сутності визначення поняття судового рішення на різних стадіях кримінального провадження // Одеські юридичні читання: матер. міжнар. наук.-практ. конф. (10Ї11 листопада, 2017 р.) / Національний університет «Одеська юридична академія», 2017. С. 190Ї193.

АНОТАЦІЯ

Легких В.В. Теоретичні питання та реалізація апеляційного судового розгляду в кримінальному судочинстві України. - Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 «кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність». Академія адвокатури України. Київ, 2018.

У дисертації досліджено історію розвитку та становлення інституту апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному судочинстві у дореволюційний період та пострадянський час. Здійснено комплексне вивчення сучасного інституту апеляційного перегляду судових рішень в кримінальному провадженні, сформульовано поняття апеляційного перегляду та встановлені ознаки, які відмежовують апеляційний перегляд судових рішень від інших видів перегляду в кримінальному судочинстві.

Досліджено процедуру прийняття рішень судом апеляційної інстанції та запропоновано власну класифікацію видів рішень суду апеляційної інстанції. Доведено, що підстави апеляційного перегляду судових рішень і підстави скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції не є тотожними поняттями та не збігаються між собою у часі.