Провадження справи в суді першої інстанції

Поняття і значення підсудності. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею. Судовий розгляд кримінальної справи. Загальні положення судового розгляду: підготовча частина, судове слідство, судові дебати та останнє слово підсудного. Вирок.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 12.10.2007
Размер файла 59,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

3

План

Вступ

I. Попередній розгляд справи суддею. 2

1. Поняття і значення підсудності. 3

2. Види підсудності. 5

3. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею. 10

II. Судовий розгляд кримінальної справи. 

1. Загальні положення судового розгляду. 17

2. Підготовча частина судового засідання. 24

3. Судове слідство. 26

4. Судові дебати та останнє слово підсудного. 37

5. Постановлення вироку. 41

Висновок 53

Вступ

Найголовніша цінність у нашому сучасному суспільстві - людина, її честь, гідність, свобода і недоторканість. Недоторканість особи охороняється державою, її Конституцією, законами і іншими нормативно-правовими актами.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами(ст.124 Конституції України). Проте всебічність , повнота і об'єктивність розгляду кримінальної справи в суді та її вирішення потребують великої і кваліфікованої підготовчої роботи . Отже тема моєї курсової роботи актуальна в якій я розгляну важливі питання такі як: 1.попередній розгляд справи суддею, розгляну поняття і значення підсудності а також її види , процесуальний порядок розгляду справи суддею, загальні положення судового розгляду, підготовчої частини , судового засідання і слідства , судових дебатів та наданні підсудному останнього слова , постановлення вироку .

I. Попередній розгляд справи суддею.

1. Поняття і значення підсудності. Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Особи, які незаконно взяли на себе виконання функцій суду, несуть передбачену законом відповідальність. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних, участь яких у здійсненні правосуддя є їхнім громадянським обов'язком.1 Але який конкретно суд повинен розглядати ту чи іншу кримінальну справу, залежить від інституту підсудності. Тому виникає необхідність розмежувати повноваження різних ланок судової системи, а також окремих судів кожної ланки щодо здійснення правосуддя в конкретних кримінальних справах. Таке розмежування проводиться за допомогою правил про підсудність. У науці та практиці кримінального процесу під підсудністю розуміють сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи, на основі яких кримінально-процесуальний закон визначає суд, що має право і зобов'язаний розглянути її і вирішити по суті пред'явленого обвинувачення.2

Визначити підсудність означає встановити суд, який згідно із законом повинен здійснювати правосуддя при попередньому розгляді кримінальної справи суддею, а також провадження в суді першої інстанції і в подальших стадіях, якщо виникає така необхідність.

Правила про підсудність мають велике практичне значення. Чітке, юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення кримінальних справ забезпечує правильність функціонування всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань, є однією з правових гарантій справедливого правосуддя.

1. Закон України «Про судоустрій України».- К.,2002.- с.4.

2. М.М.Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Кримінальний процес України: Підручник. К.: Либідь, 1999,- 536.

Додержання правил про підсудність сприяє швидкому, всебічному і повному розгляду кримінальної справи з урахуванням її конкретних особливостей та з найменшими затратами державних коштів, здійсненню принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, підвищує виховне значення правосуддя, забезпечує реалізацію права обвинуваченого на компетентний суд.1

Згідно із Законом України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. всім суб'єктам правовідносин гарантується захист їхніх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову в зверненні за захистом до суду є недійсними.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якого рівня. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні правом на судовий захист нарівні з громадянами та юридичними особами України.2

1. М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко.Зазнач.праця.- с.309.

2. Закон України «Про судоустрій України».- К.,2002.

2. Види підсудності.

В юридичній літературі є різні думки щодо видів підсудності. М. М. Маршунов розрізняє три види підсудності:

1) предметну (родову);

2) спеціальну (персональну);

3) територіальну (місцеву).1

Є й інші погляди, зокрема, такий поділ:

а) родова, або предметна;

б) територіальна, або місцева;

в) предметна;

г) персональна;

ґ) альтернативна;

д) за зв'язком справ (М. М. Михеєнко, В. П. Шибіко, О. Я. Дубинський).2

КПК залежно від ознак самого злочину (роду, характеру), суб'єкта злочину, місця його вчинення та зв'язку кримінальних справ між собою, якщо їх кілька, встановлює такі види підсудності:

1) родову (предметну);

2) спеціальну (персональну);

3) територіальну (місцеву);

4) за зв'язком справ.

Родова (предметна) підсудність визначається характером вчиненого злочину й обумовлюється його кваліфікацією. За цією ознакою розмежовуються повноваження кожної ланки судової системи як суду першої інстанції.

1. Маршунов М.М. Советский уголовный процесс. - Ленинград,1989.

2. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України.

Родова підсудність визначається прямою вказівкою закону про віднесення певних категорій кримінальних справ до розгляду і вирішення їх

судом окремої ланки. Наприклад, згідно зі ст. 33 КПК районному (міському) суду - основній ланці в системі судів загальної юрисдикції - підсудні всі кримінальні справи, за винятком справ, що підсудні судам вищого рівня івійськовим судам.

Апеляційному суду Автономної Республіки Крим, апеляційним судам областей, міст Києва і Севастополя за родовою (предметною) ознакою підсудні кримінальні справи:

1) про злочини проти основ національної безпеки України, передбачені статтями 109-114 КК України: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК); посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК); державна зрада (ст. 111 КК); посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК); диверсія (ст. 113 КК); шпигунство (ст. 114 КК);

2) про злочини, за вчинення яких КК України передбачено покарання у вигляді довічного позбавлення волі: умисне вбивство (ст. 115 КК); порушення законів та звичаїв війни (ст. 438 КК); посягання на життя представника іноземної держави (ст. 443 КК) тощо.

У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної місцевому суду, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя мають право прийняти її до свого провадження (ст. 34 КПК).

Спеціальна (персональна) підсудність визначається суб'єктом злочину. Цей вид підсудності стосується кримінальних справ, що підсудні військовим судам, а також про злочини, вчинені суддями та народними депутатами України, тощо. Спеціальна підсудність - це перш за все підсудність, як правило, апеляційним судам, що діють як суди першої інстанції. Військовим судам підсудні всі справи про злочини, які вчинені військовослужбовцями незалежно від звання.

Військовим судам гарнізонів як суду першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, що мають військове звання до підполковника, капітана II рангу включно, крім тих справ, що підсудні військовим судам вищого рівня. Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:

1) справи про злочини осіб, що мають військове звання полковника, капітана І рангу і вище;

2) справи про злочини осіб, що обіймають посади від командира полку, командира корабля І рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;

3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі (ст. 36 КПК).

Кримінальні справи про злочини, вчинені суддями Конституційного Суду України, будь-якого місцевого чи Вищого спеціалізованого суду (Вищого господарського суду України) розглядаються по суті відповідно апеляційним судом Автономної Республіки Крим, апеляційними судами областей, міст Києва і Севастополя, а також військовими судами регіонів, Військово-Морських Сил. При цьому конкретний суд за територіальними ознаками визначається Головою Верховного Суду України або його заступником, однак справа не може розглядатись тим судом, у якому працював обвинувачений.

Територіальна (місцева) підсудність визначається місцем вчинення злочину. Це найбільш поширений різновид підсудності, за допомогою якої визначають, якому конкретно із вищеназваних судів підсудна справа. За загальним правилом, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місце вчинення злочину встановити неможливо, то справа повинна розглядатись судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство (ст. 37 КПК).

Підсудність за зв'язком справ визначається можливістю об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення однієї особи або групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, які (справи) підсудні за територіальною, родовою чи персональною ознакою різним судам. Цей вид підсудності визначається за такими правилами:

1) у разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ про обвинувачення двох і більше осіб у вчиненні кількох злочинів, якщо ці справи підсудні двом чи кільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого порушено кримінальну справу або закінчено досудове слідство (ст. 39 КПК). При визначенні підсудності у цій ситуації повинні враховуватися такі обставини: місце проживання більшості обвинувачених, потерпілих чи свідків; забезпечення найбільшої повноти та об'єктивності дослідження обставин справи; забезпечення максимального виховного впливу від розгляду і вирішення справи;

2) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів, справи про які підсудні різним судам, то справа розглядається судом вищого рівня (ч. 1 ст. 40 КПК);

3) якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні кількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд (ч. 2 ст. 40 КПК);

4) при обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом (ч. З ст. 40 КПК).*

З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду, в окремих випадках справу може бути передано на розгляд суду за місцем

проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем перебування більшості свідків.

Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.

Питання про передачу справи з одного районного (міського) суду до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Автономної Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Морських Сил вирішується головою відповідно Верховного суду

------------------------------------------

* Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2006.

Автономної Республіки Крим, обласного Київського і Севастопольського міських судів, головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил.

Питання про передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласного суду або військового суду іншого регіону вирішується Головою Верховного Суду України чи його заступником (ст. 38 КПК). Суддя, встановивши, що кримінальна справа не підсудна певному суду, надсилає її за підсудністю, про що виносить постанову. Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, якщо це не може завдати шкоди повноті й об'єктивності дослідження обставин справи. Якщо ж не можна цього забезпечити, суд надсилає справу за підсудністю про що виносить ухвалу.

Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна суду вищого рівня або військовому суду, надсилає її за підсудністю.

Передача до суду нижчого рівня справи, розгляд якої почався у судовому засіданні суду вищого рівня, не допускається.

Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38-41 КПК, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду (статті 41-42 КПК).

 3. Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею.

Після надходження від прокурора кримінальної справи з обвинувальним висновком до суду в порядку ст. 233 КПК починається третя стадія кримінального процесу - попередній розгляд справи суддею (за старим законом - віддання обвинуваченого до суду).

Суддя одноособово чи суд у справі, що надійшла від прокурора з обвинувальним висновком, з'ясовує щодо кожного обвинуваченого такі питання:

1) чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

2) чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

3) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК;

4) чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

5) чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства таких порушень вимог КПК, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду;

6) за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб;

7) за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника суддя з'ясовує також питання про те, чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК що передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено (ст. 237 КПК).

Питання, що з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи, пов'язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи, по якій провадилось досудове слідство;

Розглянемо зміст цих питань.

1. Чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла (п. 1 ст. 237 КПК)?

Якщо після одержання справи суддя дійде висновку, що вона не підсудна даному суду, або з метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також виховного впливу судового розгляду її доцільно передати на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків, то він приймає рішення (постанову) про направлення її за підсудністю відповідно до вимог статей 38, 41 та ч. З ст. 249 КПК.

3. Чи немає підстав для закриття справи або її зупинення (п. 2 ст. 237 КПК)?

За наявності обставин, передбачених статтями 6-10 і 11і КПК, суддя своєю мотивованою постановою закриває справу, скасовує запобіжні заходи, заходи забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, набуті злочинним шляхом. Копія постанови протягом трьох діб після її винесення надсилається сторонам.

На постанову протягом семи діб від дня її винесення сторони можуть подати апеляції до апеляційного суду, а якщо справа розглядається в першій інстанції апеляційним судом - касаційні подання чи скарги до касаційного СУДУ (ст. 248 КПК).

Встановивши, що підстав для закриття справи немає, суддя має з'ясувати, чи на момент призначення справи на Розгляд у судовому засіданні немає підстав для зупинення провадження по кримінальній справі. Якщо є такі підстави, наприклад, обвинувачений зник і місцеперебування його ні слідчому, ні судді невідомо, суддя повинен винести постанову про зупинення провадження в справі до розшуку обвинуваченого. Крім того, у разі захворювання обвинуваченого на хворобу, яка триває довгий час, що виключає можливість його участі в судовому розгляді справи, суддя також своєю постановою зупиняє провадження в справі до одужання обвинуваченого.

3. Чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК (ч. З ст. 237 КПК).

Відповідно до ст. 223 КПК обвинувальний висновок повинен складатись з описової та резолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи, як їх встановлено на досудовому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі; відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; обставини, що обтяжують та пом'якшують його покарання.

При посиланні на докази в обвинувальному висновку обов'язково повинна зазначатись нумерація аркушів справи.

У резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення із зазначенням статті КК, що передбачає даний злочин. Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено рідною мовою обвинуваченого або іншою мовою, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку додається до справи. Крім того, обвинувальний висновок повинен бути підписаний слідчим із зазначенням місця і часу його складання. Якщо вимоги закону щодо змісту обвинувального висновку не будуть виконані, суддя повертає справу прокурору на її дооформлення.

4. Чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу (ч. 4 ст. 237 КПК)?

Перевірка законності й обґрунтованості застосування до обвинуваченого запобіжного заходу здійснюється відповідно до вимог статей 148-1653, 434, 436 КПК. При цьому суддя може змінити запобіжний захід як на менш, так на більш суворий, обрати його, якщо він раніше не обирався чи був скасований, або скасувати його.

5.Чи не було допущено під час порушення справи, провадження дізнання і досудового слідства таких порушень вимог закону, без усунення яких справу не може бути призначено до судового розгляду (п. 5 ст. 237 КПК)?

При попередньому розгляді справи суддя з власної ініціативи чи за клопотанням прокурора, обвинуваченого його захисника чи законного представника, потерпілого, позивача, відповідача або їх представників своєю постановою повертає справу на додаткове розслідування у випадках, якщо під час порушення справи, провадження дізнання або досудового слідства були допущені такі порушення вимог закону, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду.

З'ясовуючи це питання, суддя має встановити, чи не було допущено під час порушення кримінальної справи та її досудового розслідування відхилень від вимог кримінально-процесуального закону, а якщо вони мали місце, то який характер (істотний чи неістотний) вони мали.

За наявності істотних процесуальних порушень, тобто таких, що призвели до обмеження гарантованих законом прав учасників процесу або інакше можуть перешкодити суду об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обґрунтований вирок, попередній розгляд справи суддею не може відбутись. Постановою судді справа у такому разі має бути повернута на додаткове розслідування. Встановлення ж неістотних процесуальних порушень, що не потягли і не могли потягти за собою загальних неправильних висновків органів досудового слідства і прокурора, не є перешкодою для попереднього розгляду справи суддею. Питання про істотність допущеного порушення кримінально-процесуальної форми і про вплив його на загальні висновки слідчого і прокурора вирішується у кожному конкретному випадку відповідно до вимог ст. 370 КПК, якщо, наприклад, порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, з допомогою перекладача, розслідування справи провадила особа, яка підлягала відводу, тощо. В разі виявлення порушень кримінально-процесуального закону з боку органів досудового слідства чи прокурора суддя під час попереднього розгляду справи має право винести на їх адресу окрему постанову відповідно до вимог ч. 1 ст. 246 КПК.

6. Чи немає підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб (за клопотанням прокурора, обвинуваченого, його захисника чи законного представника, потерпілого, чи його представника) (ч. 2 ст. 237КПК)?

Принцип всебічності, повноти й об'єктивності дослідження обставин справи (ст. 22 КПК) вимагає від органів досудового слідства і суду встановити всіх осіб, винних у вчиненні злочину. Тому, в разі встановлення, що не всі особи, які викриті у вчиненні злочину, притягнуті до участі у справі як обвинувачені, суддя має право прийняти таке рішення: повернути всю справу прокуророві для проведення додаткового розслідування, якщо окремий розгляд справи щодо інших осіб неможливий, оскільки негативно позначиться на всебічності, повноті й об'єктивності дослідження обставин справи та її вирішенні.

7. Чи немає підстав для кваліфікації дій обвинуваченого за статтею КК України, яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин, чи для пред'явлення йому обвинувачення, яке до цього не було пред'явлено (ч. З ст. 237 КПК)?

При цьому на практиці можуть виникнути різні ситуації. Наприклад, дії обвинуваченого, на думку судді, слід перекваліфікувати на статтю кримінального закону з більш суворою санкцією, або на статтю, яка передбачає інші істотні фактичні обставини порівняно з пред'явленим обвинуваченням, або на статтю з менш суворою санкцією без зміни при цьому формулювання обвинувачення. У таких ситуаціях, переконавшись у необхідності змінити кваліфікацію дій обвинуваченого, суддя повертає кримінальну справу за клопотанням прокурора, потерпілого чи його представника на додаткове розслідування.

Попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Якщо в судове засідання з'явились інші учасники судового розгляду, вони висловлюють свої думки щодо питань, розглянутих вище, та заявлених ними клопотань. Прокурор висловлює свою думку щодо клопотань, заявлених іншими учасниками судового розгляду. Постанова судді виноситься в нарадчій кімнаті.

При попередньому розгляді справи в разі необхідності ведеться протокол.

Справа повинна бути призначена до попереднього розгляду суддею не пізніше десяти діб, а у разі складності справи - не пізніше тридцяти діб з дня надходження її до суду (статті 240-241 КПК).

За результатами попереднього розгляду справи суддя своєю постановою приймає одне з таких рішень:

1) про призначення справи до судового розгляду;

2) про зупинення провадження в справі;

3) про повернення справи прокуророві;

4) про направлення справи за підсудністю;

5) про закриття справи;

6) про повернення справи на додаткове розслідування (ст. 244 КПК).

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду.

У постанові повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвище судді, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави призначення справи до розгляду, стаття КК, за якою пред'явлено обвинувачення, та рішення з інших питань, пов'язаних з підготовкою справи до розгляду.

Постанова судді оскарженню не підлягає, на неї не може бути внесено подання прокурором.

Отже можно сказати що питання які з'ясовуються суддею при попередньому розгляді справи - це питання пов'язані з перевіркою матеріалів кримінальної справи , по якій проводилось досудове слідство:

1.Питання про підсудність.

2.Чи є підстави для закриття справи або або зупинення.

3.Визначається правильність обвинувального висновка до вимог КПК.

4.Чи є підстави для зміни , скасування , або обрання запобіжного заходу.

5. Чи немає підстав для кваліфікації дій обвинувального за статтею КК України , яка передбачає відповідальність за більш тяжкий злочин .

І як результат суддя виносить постанову про призначення справи до судового розгляду за наявністю достатніх підстав , не вирішуючи наперед питання про винуватість.

II. Судовий розгляд кримінальної справи.

1. Загальні положення судового розгляду.

Протягом останнього часу однією з найбільш небезпечних загроз національним інтересам України залишається проблема криміналізації суспільства, зростання злочинності у різноманітних її проявах.

Криміногенна ситуація в Україні останніми роками істотно змінилася щодо динаміки і структури злочинності. За умов соціально-економічної нестабільності, зниження правосвідомості населення та девальвації моральних цінностей, окремі форми протиправної поведінки стали розглядатися в масовій свідомості як соціально допустимі й навіть повсякденні. Засилля неякісної продукції у галузі мистецтва, послаблення виховної роботи серед молоді призводить до того, що рівень злочинності в Українській державі утримується на досить небезпечній позначці. Хоча кількість осіб, засуджених до позбавлення волі дещо зменшилася (у 1993 р. питома вага позбавлення волі в структурі кримінальних покарань становила 35,3%) судова практика України все ще орієнтується на застосування покарання у вигляді позбавлення волі. Хоча за наявності у КК альтернативних санкцій судді зобов'язані насамперед обговорювати питання про можливість призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Попередній аналіз вчинених злочинів свідчить, що частина засуджених не становить значної суспільної небезпеки і могла б відбувати інші, альтернативні, або нетю-ремні види покарань без позбавлення волі, що вже існують у чинному Кримінальному кодексі. Проте суди продовжують суворо карати тисячі осіб навіть за незначні корисливі злочини, причиною вчинення яких є жахливий економічний стан багатьох громадян України.*

* Шинальський О.І. Покарання та його місце у сфері боротьби із злочинністю// Держава і право. - Вип.16.- К.,2002.

Про такий антидемократичний та переважно каральний характер судової практики зазначив і Президент України Л. Кучма у своєму виступі на IV з'їзді суддів України 15 грудня 1999 р., що, на його думку, свідчить про

недостатньо високу кваліфікацію багатьох суддів. Більшість з них «ще перебувають у полоні різних міфологій кримінального права тоталітарного режиму, переоцінюючи ефективність карних санкцій і більше хвилюючись не про дотримання прав людини і забезпечення справедливого та демократичного, виваженого розгляду справи в суді, а про своє реноме та оцінку своєї діяльності з боку суспільства»*. Отже, не всі судді виконують основне завдання кримінального процесу із забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб за вчинений злочин винні понесли справедливе покарання.

Встановлюючи, що правосуддя здійснюється виключно судами, законодавець виходить із того, що правовий статус суду, його функції та суворо визначений порядок діяльності створюють такі переваги в забезпеченні правильного застосування правових норм і закріплення законності в країні, які не може мати жодна форма державної діяльності. Приклад цього - кримінальний процес і його одна з основних стадій - провадження справ у суді першої інстанції.

Необхідність точного і правильного додержання кримінально-процесуального законодавства при розгляді судом справ спрямовано на додержання встановлених законом процесуальних гарантій всіх учасників судового розгляду. Це необхідно для забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи, виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню злочину, поста-новлення законного та обґрунтованого судового рішення. Іншими словами, чим більше суд і учасники судового розгляду звертатимуться до форми (тобто до встановленого законом порядку судового розгляду), тим менше можливість допустити судову помилку і більше гарантій для забезпечення виконання завдань кримінального судочинства, що закріплені в ст. 2 КПК.

Судовий розгляд - це одна з основних стадій кримінального процесу. В цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні

обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без призначення покарання.

_____________________________________________________

* Соціально-економічні аспекти демократизації судово-правової та пенітенціарної систем в контексті національної безпеки України.- К.,2001.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком, якщо по справах законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років. Такі справи розглядаються колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді (ст. 17 КПК).

Керує судовим засіданням головуючий, який повинен забезпечити учасникам судового розгляду справи здійснення їх законних прав і обов'язків згідно з нормами КПК, а також належний порядок судового процесу.

Учасники судового розгляду, а також присутні в залі судового засідання особи зобов'язані виконувати розпорядження головуючого. Якщо хтось з учасників судового розгляду заперечує проти дій головуючого, що обмежують або порушують їхні права, такі заперечення заносяться до протоколу (ч. 2 ст. 260 КПК). Важливу роль головуючого в судовому засіданні підкреслив і Пленум Верховного Суду України в постанові «Про додержання судами України процесуального законодавства, яке регламентує судовий розгляд кримінальних справ» від 27 грудня 1985 р.. Покладений на головуючого обов'язок керувати судовим засіданням та усувати із судового слідства все те, що не стосується справи, дає йому право знімати запитання учасників судового розгляду, якщо вони достатньо з'ясовані або явно виходять за межі цієї справи, однак запитання і мотиви його зняття обов'язково заносяться до протоколу судового засідання. Разом із тим, виходячи з принципу рівності суддів у судовому засіданні, головуючий не має права зняти запитання, поставлене допитуваній особі іншим суддею або народним засідателем.*

___________________________________________________________

* Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах (1973 - 1998). - К., 1998.

Кримінально-процесуальний закон виділяє кілька структурних елементів (частин) судового розгляду, що об'єднують процесуальні дії з чітко окресленим змістом:

1) підготовча частина судового розгляду;

2) судове слідство;

3) судові дебати;

4) останнє слово підсудного;

5) постановлення і проголошення вироку.

Кожна з цих частин має свої конкретні завдання, завдяки яким обґрунтовано і законно вирішуються ті чи інші кримінальні справи (статті 283-341 КПК). Однак поряд 3 цими спеціальними нормами, що регулюють процесуальну діяльність всіх частин судового розгляду кримінальної справи, кримінально-процесуальний закон передбачає і загальні норми, що об'єднані в главу 24 КПК «Загальні положення судового розгляду».

Загальні положення судового розгляду - це сукупність (система) процесуальних дій, що спрямовані на виконання основних завдань (принципів) кримінального судочинства: безпосередність, усність судового розгляду, незмінність складу суду при розгляді справи, рівність прав учасників судового розгляду та ін.

Безпосередність, усність судового розгляду полягає в тому, що суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити, перевірити всі докази по кримінальній справі, зібрані органами дізнання і досудо-вого слідства; допитати підсудного (підсудних), потерпілих, свідків, заслухати висновки спеціалістів чи експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи слідчих (процесуальних) дій та інші документи (ч. 1 ст. 257 КПК). Завдяки цій нормі закону судді, прокурор, захисник та інші учасники процесу мають можливість одержати інформацію про події справи шляхом особистого, безпосереднього сприйняття всіх доказів у судовому засіданні, одержаних із перших джерел. Таке дослідження доказів дозволяє уникнути неповноти та перекручування під час передачі відомостей, необхідних для правильного вирішення справи. Вимога про безпосереднє дослідження доказів не дозволяє суду замість безпосереднього їх сприйняття обмежитися вивченням та оголошенням матеріалів справи, в яких докази були закріплені під час проведення досудо-вого слідства. Проте законодавець не може не рахуватися з тим, що можуть виникнути обставини, що зумовлять необхідність зробити винятки з цього правила і замість безпосереднього одержання інформації з її першоджерела дослідити відомості, що були закріплені у матеріалах справи, шляхом їх оголошення.* Закон, як виняток, дозволяє оголосити в судовому засіданні показання підсудного, потерпілого та свідка (статті 301, 306 і 308 КПК), що вони дали їх під час проведення допитів при провадженні дізнання чи досудового слідства, в таких випадках:

1)за наявності істотних суперечностей між показаннями підсудного, свідка і потерпілого, які вони дали на суді та під час дізнання або досудового слідства;

2) у разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві та якщо справа розглядається у його відсутності;

3) у разі неявки в судове засідання свідка або потерпілого, явка яких з тих чи інших причин неможлива;

4) якщо справа розглядається у відсутності свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки;

5) у разі винесення судом ухвали про відкладення розгляду справи, суд може допитати свідків, потерпілих та інших учасників судового розгляду, які з'явилися. Повторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадиться лише в необхідних випадках. В таких ситуаціях,як правило, допитані у

першому судовому засіданні особи повторно не викликаються для дачі показань, а за необхідності їх показання оголошуються в судовому засіданні за клопотанням потерпілого, прокурора, захисника та інших учасників процесу.

Судове засідання по кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку (ч. 2 ст. 257 КПК).

Із принципом безпосередності нерозривно пов'язана засада усності судового

_________________________________________________________-

* М.М.Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. Кримінальний процес України: Підручник. К.: Либідь, 1999,- с. 357-358.

розгляду, яка полягає в тому, що судовий розгляд кримінальної справи, всі докази по справі, заявлені клопотання тощо підлягають усному обговоренню, але вся ця діяльність, яка проводиться усно, обов'язково фіксується в письмовій формі у протоколі судового засідання.

Незмінність складу суду при розгляді справи означає, що кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому самому складі суддів. Якщо справа розглядалась колегіальним складом суду і один із суддів (народний засідатель), наприклад, через хворобу, позбавлений можливості продовжувати розгляд справи по суті, він обо-в язково замінюється іншим суддею, чи народним засідателем, якщо неможливо відкласти розгляд справи на інший час.

В таких випадках розгляд справи повинен розпочатись самого початку, тобто з підготовчої частини судового засідання. 

У справі, яка розглядалась за участі народного засідателя, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель, який перебуває в залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя зі складу суду замінює його. Якщо запасний засідатель при цьому не вимагає відновлення судових дій із самого початку, розгляд справи може продовжуватись (ст. 259 КПК).

Рівність прав учасників судового розгляд як один із принципів кримінального процесу закріплений не тільки в кримінально-процесуальному законодавстві, а й у Конституції України (п. 2 ч. З ст. 129). Згідно зі ст. 261 КПК учасники судового розгляду поділяються на дві групи:

Ш сторона обвинувачення;

Ш сторона захисту.

До сторони обвинувачення закон відносить прокурора, потерпілого, цивільного позивача та їх представників. До сторони захисту - підсудного, захисника, законного представника підсудного, цивільного відповідача, представника цивільного відповідача.

У судовому розгляді справи кожний із перерахованих учасників процесу наділений процесуальними правами, що закріплені в КПК, з допомогою яких вони мають можливість успішно захищати свої власні інтереси або інтереси тих, представниками яких виступають в процесі.

Учасників судового розгляду, які мають протилежні процесуальні інтереси по справі, прийнято іменувати сторонами в судовому засіданні. Наприклад, прокурор - сторона обвинувачення, захисник - сторона захисту.

Кожна із сторін у судовому розгляді справи користується рівними правами на заявлення відводів і клопотань, подання доказів, участь в їх дослідженні та доведенні їх переконливості, виступ у судових дебатах, оскарження процесуальних рішень суду.

2. Підготовча частина судового засідання

Судовий розгляд кримінальної справи починається з підготовчої частини. У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання, оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився і повідомляє про причини неявки відсутніх (ст. 284 ). У Разі необхідності суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, вживає заходів до з'ясування причин неявки викликаної особи чи осіб, та вживають необхідних заходів для забезпечення їх явки до суду, якщо неможливо далі розглядати справу без їх участі. Якщо в судове засідання викликався перекладач, то головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити потрібний переклад і попереджає його про відповідальність за ст. 383 КК за завідомо неправдивий переклад, про що відбирається підписка.

Суд встановлює особу підсудного, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи.

Після цього головуючий запитує підсудного, чи вручено йому і коли саме копію обвинувального висновку, а в справах, зазначених у ч. 1 ст. 27 КПК, - копію скарги, копію постанови про порушення справи та повістку.

У разі невручення підсудному зазначених документів або вручення їх у строк менший ніж три дні до розгляду справи в судовому засіданні, розгляд справи належить відкласти на три дні з обов'язковим врученням підсудному цих документів для ознайомлення.

За несвоєчасного вручення підсудному зазначених документів справа може бути розглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це просить підсудний (ст. 286 КПК).

Після виконання зазначених вище дій головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду по даній справі, прізвище запасного народного засідателя, якщо він є, прізвище прокурора, захисника, перекладача, експерта та інших учасників судового засідання і роз'яснює кожному учаснику їх право на відвід складу суду. Питання про відвід вирішується судом згідно зі ст. 57 КПК.

Якщо учасники судового розгляду відводів не заявили, суд вирішує питання про можливість розгляду справи у випадку неявки кого-небудь з учасників судового розгляду або інших викликаних у судове засідання осіб.

Якщо суд визнає можливим почати слухання справи, головуючий видаляє свідків із зали судового засідання, Роз яснює права й обов'язки учасникам судового розгляду і розглядає заявлені клопотання про виклик нових свідків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів.

Особа, яка заявила такі клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, витребувати чи приєднати до справи нові докази. З'ясування обставин, для підтвердження яких викликаються нові свідки, повинно мати місце у відсутності цих свідків.

При заявленні клопотання суд вислуховує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя - постановою.

Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті самі клопотання протягом усього судового слідства (статті 293-296 КПК).

3. Судове слідство

Судове слідство - це основна частина судового розгляду, в якій в умовах колегіальності та гласності відбуваються остаточне дослідження й оцінка зібраних органами дізнання і досудового слідства у кримінальній справі доказів, вирішується головне питання кримінального судочинства -про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності.

Підсумок судового розгляду повинен підвести законний і обґрунтований вирок, що є найважливішим актом правосуддя.1

Судове слідство починається з читання обвинувального висновку.

У справах приватного обвинувачення (ч. 1 ст. 27 КПК) свою заяву може зачитувати сам потерпілий, а позовну заяву - цивільний позивач або його представник.

Обвинувальний висновок оголошує прокурор, за згодою сторін - тільки резолютивну частину обвинувального висновку.

В юридичній літературі з цього питання існують й інші думки. Наприклад, М. С. Строгович вважає за доцільне,щоб обвинувальний висновок зачитував не головуючий і не народний засідатель, а секретар, щоб у присутніх не склалося враження, що головуючий чи засідатель висловлює свою точку зору про винність підсудного, приєднується до обвинувального висновку.2

Інші автори пропонують, щоб державний обвинувач оголошував тільки резолютивну частину обвинувального висновку, а якщо його немає, то щоб це робив секретар судового засідання. Якщо є клопотання однієї зі сторін, то обвинувальний висновок оголошується повністю.3

В. Т. Маляренко та І. В. Вернидубов висловлюються за те, щоб обвинувальний висновок оголошував перед судом державний обвинувач.4

____________________________________________________________

1. Білоусенко В. Питання судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку в постановах Пленуму Верховного Суду України // Коментар судової практики з кримінальних справ. - К., 1997.- № 6. - с. 89.

2. Строгович М.С. Курс советского уголовного процеса.- М., 1970.- Т.2. - с. 271.

3. Ларин А.М. Теоритическая модель уголовно-процесуального законодаткльства. - М., 1985. - с. 241.

4. Маляренко В.Т., Вернидубов І.В. Прокурор у кримінальному судочинстві.- К., 2001. - с. 140.

Після оголошення документів, зазначених у ст. 297 КПК, головуючий роз'яснює підсудному, а якщо підсудних кілька - кожному з них, суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони заявлений позов.

Обвинувачення повинно бути роз'яснено у формі, доступній для підсудного, оскільки повне і точне знання підсудним фактичних обставин обвинувачення та юридичної оцінки його діяння є обов'язковою передумовою здійснення ним свого права на захист у судовому розгляді справи. Тому головуючий повинен не тільки роз'яснити суть формули обвинувачення з урахуванням віку, інтелектуального розвитку підсудного, а й пересвідчитися в тому, що підсудний зрозумів, у чому конкретно його обвинувачують, шляхом постановки запитань у певній послідовності:

§ чи зрозуміле йому обвинувачення;

§ чи визнає він себе винним;

§ чи бажає давати показання.

Підсудному роз'яснюється його право давати показання.

У разі повного або часткового невизнання підсудним своєї вини, він, маючи право в будь-який момент судового слідства давати пояснення по суті справи (п. 5 ст. 263 КПК), може мотивувати свою відповідь, висловивши таким чином своє ставлення до обвинувачення, що не повинно полягати в дачі підсудним своїх показань по суті справи.

Мотивована відповідь підсудного на запитання, чи визнає він себе винним і чи даватиме показання, може бути врахована судом чи суддею, який одноособово розглядає справу, при визначенні недоцільним

дослідження доказів під час судового слідства, оскільки суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому разі вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи та розмір цивільного позову в апеляційному порядку.

Якщо для вирішення питання щодо обсягу доказів, які досліджуватимуться, необхідно допитати підсудного, суд вирішує його після допиту підсудного.

Допит підсудного, якщо він не відмовляється від дачі показань, проводиться обов'язково (ст. 299 КПК).

Якщо підсудних по справі кілька, то головуючий повинен роз'яснити суть обвинувачення і роль кожного з них у вчиненні злочину чи злочинів за цим обвинуваченням.

Суть обвинувачення роз'яснюється підсудному належним чином незалежно від того, чи має він захисника.

Звичайним порядком дослідження доказів вважається такий, коли спочатку допитується підсудний, потім потерпілий, свідки, заслуховується висновок експерта, оглядаються речові докази, оглядаються та оголошуються документи. Причому останні дві процесуальні дії можуть проводитись одразу після допиту певної особи, якщо вони пов'язані з показаннями тієї особи.

Встановлюючи черговість дослідження доказів, суд враховує ставлення підсудного до обвинувачення, його бажання давати показання, повноту показань свідків, які вони робили на досудовому слідстві, кількість злочинних епізодів та ін.

Якщо підсудний визнає себе винним у пред'явленому бвинуваченні й бажає давати показання, його допит доцільно передбачити першим.

У разі, якщо підсудний не визнає свою вину повністю або частково, але

може бути проведено в першу чергу або після провадження інших судових дій з метою дослідження доказів, що як викривають підсудного у вчиненні злочину, так і виправдовують його.

Заява підсудного про відмову давати показання зобов'язує суд чи суддю, який одноособово розглядає справу, вирішити питання про послідовність слідчих дій, проведення яких можливе без участі в них підсудного.

Якщо у справі кілька підсудних, потерпілих, свідків, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, у своєму рішенні повинен визначити також послідовність дослідження доказів одного виду. При цьому допит доцільно починати з того підсудного, який визнає себе винним, якщо кілька потерпілих чи свідків - з тих, хто був очевидцем вчинення злочину і дає найбільш повні показання.

Допит підсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник. Після цього підсудному можуть задати питання інші підсудні.

Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право протягом всього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.

Допит підсудного у відсутності іншого підсудного допускається за мотивованою ухвалою суду тільки у виняткових випадках, якщо цього вимагають інтереси справи або безпека підсудного.

Після повернення підсудного до зали суду головуючий ознайомлює його з показаннями, що були дані у його відсутності, та надає йому можливість задавати питання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.
У судовому засіданні підсудний має право користуватися нотатками (ст. 300 КПК).

Визнання підсудним своєї винності у пред'явленому об-инуваченні не є підставою для спрощеного порядку дослідження доказів. Воно не є вирішальним доказом у кримінальній справі та може становити основу обвинувального вироку лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, досліджених у даній справі (ст. 74 КПК).

Якщо підсудний, який раніше відмовився давати показання, змінив своє попереднє рішення і заявив про бажання дати показання, суд чи суддя, який одноособово розглядає справу, зобов'язаний допитати його, і внести своїм рішенням зміни до встановленого ним порядку судового слідства.

Встановлений законом порядок допиту підсудного передбачає:

Ш надання підсудному можливості висловитися з приводу пред'явленого йому обвинувачення та доказів, на яких воно ґрунтується, підтверджуючи чи спростовуючи це обвинувачення повністю або частково;

Ш постановку запитань з боку учасників судового розгляду і суддів про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Допит підсудного є не тільки процесуальним способом перевірки правдивості показань, що він давав на досудовому слідстві, а й самостійною процесуальною дією в центральній стадії кримінального процесу, в ході якої можуть бути одержані показання, що відрізняються від попередніх. Тому головуючий не може звертатися до підсудного на початку допиту із запитанням, чи підтверджує він показання, які дав на досудовому слідстві.

Розповідь підсудного про обставини справи та відомі йому докази головуючий може перервати лише в тому разі, коли підсудний повідомляє інформацію, що не стосується справи, або ж вживає нецензурні слова.


Подобные документы

  • Підготовка матеріалів до розгляду в суді першої інстанції. Порядок розгляду справи у засіданні господарського суду, прийняття законного і обґрунтованого рішення. Відкладення розгляду справи, зупинення провадження у справі та залишення позову без розгляду.

    курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.02.2012

  • Процес відкриття провадження у цивільній справі в суді першої інстанції. Процесуальні заходи з підготовки справи до слухання. Основні завдання, що стоять перед суддею на цьому етапі. Судовий розгляд цивільної справи по суті справи з винесенням рішення.

    курсовая работа [30,5 K], добавлен 17.02.2011

  • Загальна характеристика розгляду справи судом першої інстанції. Позивач як учасник судового розгляду справи. Взаємодія позивача з іншими учасниками судового процесу. Тактика допиту свідків, постановки запитань експерту, взаємодії позивача з відповідачем.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 07.04.2012

  • Теоретичні основи кримінального судочинства України. Практика правозастосування та комплексний теоретичний аналіз проблемних питань, які пов’язані з підставами повернення справи на додаткове розслідування на стадії попереднього розгляду справи суддею.

    курсовая работа [51,1 K], добавлен 11.03.2011

  • Поняття, мета та завдання стадії підготовки справи до судового розгляду в структурі цивільного процесу. Одноособові і колегіальні дії суду як процесуальна форма підготовки справи до судового розгляду. Попереднє судове засідання та порядок його проведення.

    курсовая работа [40,1 K], добавлен 16.02.2013

  • Поняття заочного розгляду справи та його процесуально-правова суть. Порядок заочного розгляду справи в цивільному судочинстві. Заочний розгляд справи при пред’явленні зустрічного позову та участі у справі третіх осіб. Перегляд та оскарження рішення.

    курсовая работа [53,5 K], добавлен 17.11.2009

  • Система, склад та повноваження місцевих судів в Україні. Голова місцевого суду. Здійснення суддею місцевого суду попереднього розгляду справи, підготовки справи до судового розгляду, певних організаційних заходів. Основні напрямки діяльності адвокатури.

    контрольная работа [36,3 K], добавлен 24.10.2012

  • Сутність, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи. Керівна роль слідчого під час огляду місця події. Процесуальний порядок порушення або відмови у порушенні кримінальної справи. Прийом, реєстрація, розгляд і перевірка заяв про злочини.

    курсовая работа [60,5 K], добавлен 25.11.2011

  • Захист прав і законних інтересів громадян. Виникнення та еволюція заочного провадження в цивільному процесі. Поняття та умови заочного розгляду цивільної справи. Порядок заочного розгляду справи. Перегляд, оскарження та скасування заочного рішення.

    курсовая работа [66,8 K], добавлен 13.02.2009

  • Поняття і класифікація приводів і підстав до порушення кримінальної справи. Структура і ознаки приводівдо порушення кримінальної справи. Порядок порушення кримінальної справи. Нагляд прокурора за законністю порушення справи.

    реферат [28,6 K], добавлен 24.07.2007

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.