Апеляція в господарському процесі

Такий самий обов'язок покладається на позивача у разі залучення господарським судом до участі у справі іншого відповідача, заміни господарським судом неналежного відповідача.

Суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам, прокурору, якщо він є заявником, ухвалу про порушення провадження у справі, в якій вказується про прийняття позовної заяви, призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, необхідні дії щодо підготовки справи до розгляду в засіданні.

Ухвала надсилається також іншим підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам у випадках, коли від них витребуються документи, відомості та висновки або їх посадові особи викликаються до господарського суду.

З метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду:

1) вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача;

2) виключає з числа відповідачів підприємства та організації, яким не було надіслано пропозицію про досудове врегулювання спору у випадках, передбачених АПК України;

3) викликає представників сторін (якщо сторони знаходяться у тому ж населеному пункті, що й господарський суд) для уточнення обставин справи і з'ясовує, які матеріали може бути подано додатково;

4) зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії (звірити розрахунки, провести огляд доказів у місці їх знаходження тощо); витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору, чи знайомиться з такими матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження;

5) вирішує питання про призначення судової експертизи;

6) провадить огляд і дослідження письмових та речових доказів у місці їх знаходження;

7) вирішує питання про визнання явки представників сторін у засідання господарського суду обов'язковою;

8) вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи;

9) вирішує питання про розгляд справи безпосередньо на підприємстві, в організації;

10) вирішує питання про вжиття заходів до забезпечення позову;

11) вчиняє інші дії, спрямовані на забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи,

Спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Спір про стягнення заборгованості за опротестованим векселем має бути вирішено господарським судом у строк не більше одного місяця від дня одержання позовної заяви.

У виняткових випадках голова господарського суду чи заступник голови господарського суду має право продовжити строк вирішення спору, але не більш як на один місяць.

За клопотанням обох сторін чи клопотанням однієї сторони, погодженим з другою стороною, спір може бути вирішено у більш тривалий строк, ніж встановлено частиною першою цієї статті.

Про продовження строку вирішення спору виноситься ухвала.

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями - суддею, головуючим у засіданні.

Суддя оголошує склад господарського суду, роз'яснює учасникам судового процесу їх права та обов'язки і сприяє у здійсненні належних їм прав.

У засіданні заслуховуються представники позивача і відповідача та інші особи, які беруть участь у засіданні.

Якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні, а також про огляд і дослідження письмових або речових доказів у місці їх знаходження складається протокол.

У протоколі судового засідання зазначаються:

1) рік, місяць, число і місце судового засідання;

2) найменування суду, що розглядає справу, та склад суду;

3) номер справи і найменування сторін;

4) відомості про явку в судове засідання представників сторін, інших учасників судового процесу або про причини їх неявки;

5) відомості про роз'яснення господарським судом сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їх процесуальних прав і обов'язків, зокрема, права заявляти відводи, та попередження перекладача про відповідальність за завідомо неправильний переклад, судового експерта - за дачу завідомо неправильного висновку або відмові від дачі висновку;

6) усні заяви і клопотання сторін та Інших осіб, які беруть участь у справі;

7) усні роз'яснення судовими експертами своїх висновків і відповіді на поставлені їм додаткові Запитання.

Протокол веде секретар судового засідання.

Протокол у триденний строк підписують суддя (судця - головуючий у колегії суддів) і секретар судового засідання.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з протоколами і протягом п'яти днів після їх підписання подавати письмові зауваження з приводу допущених у протоколах неправильностей або неповноти протоколу.

Зауваження на протоколи у всіх випадках долучаються до матеріалів справи.

Господарський суд розглядає зауваження на протокол протягом п'яти днів з дня подання зауваження і за результатами розгляду виносить ухвалу, якою приймає зауваження або мотивовано відхиляє їх.

Господарський суд може здійснювати стенографічний, а також аудіо- чи відеозапис судового засідання.

При вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.

Рішення викладається у письмовій формі та підписується всіма суддями, які брали участь у засіданні. У разі розгляду справи трьома суддями суддя, не згодний з рішенням, зобов'язаний викласти у письмовій формі свою окрему думку, що приєднується до справи.

Господарський суд, приймаючи рішення, має право:

1) визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;

2) виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;

3) зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;

4) стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому законодавством або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;

5) стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;

6) відстрочити або розстрочити виконання рішення. Рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин:

Прийняте рішення оголошується суддею у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

За згодою сторін суддя може оголосити тільки вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначається у протоколі судового засідання.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

2.1 Зміст рішення та строк подання апеляційної скарги

Згідно зі статтею 84 ГПК України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому:

1) у вступній частині вказуються найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, найменування сторін, ціна позову, прізвища судді (суддів), представників сторін, прокурора та інших осіб, які брали участь у засіданні, посади цих осіб. При розгляді справи на підприємстві, в організації про це також вказується у вступній частині рішення;

2) описова частина має містити стислий виклад вимог позивача, відзиву на позовну заяву, заяв, пояснень і клопотань сторін та їх представників, інших учасників судового процесу, опис дій, виконаних господарським судом (огляд та дослідження доказів і ознайомлення з матеріалами безпосередньо в місці їх знаходження);

3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення;

4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення). При задоволенні позову в резолютивній частині рішення вказуються:

- найменування сторони, на користь якої вирішено спір, і сторони, з якої здійснено стягнення грошових сум або яка зобов'язана виконати відповідні дії, строк виконання цих дій, а також строк сплати грошових сум при відстрочці або розстрочці виконання рішення;

- розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 і 5 частини другої статті 83 цього Кодексу);

- найменування майна, що підлягає передачі, і місце його знаходження (у спорі про передачу майна);

- найменування, номер і дата виконавчого або іншого документа про стягнення коштів у безспірному порядку (у спорі про визнання цього документа як такого, що не підлягає виконанню), а також сума, що не підлягає списанню.

У спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

В резолютивній частині рішення вказується про визнання договору недійсним у випадках, передбачених у пункті 1 статті 83 цього Кодексу.

При задоволенні заяви про визнання акта недійсним в резолютивній частині вказуються найменування акта і органу, що його видав, номер акта, дата його видання, чи визнається акт недійсним повністю або частково (в якій саме частині).

В резолютивній частині рішення вказується про розподіл господарських витрат між сторонами, про повернення державного мита з бюджету.

Якщо у справі беруть участь кілька позивачів і відповідачів, в рішенні вказується, як вирішено спір щодо кожного з них. При розгляді первісного і зустрічного позовів у рішенні вказуються результати розгляду кожного з позовів.

Важливо підкреслити вказані в статті 93 строки подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Апеляційну скаргу може бути повернуто виключно з підстав, визначених частиною першою статті 97 ГПК. Отже, апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку.

Подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 93 ГПК (а саме в місячний термін), або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної статтею 37 Закону України "Про прокуратуру", подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом. Отже, якщо апеляційну скаргу повернуто через пропуск строку на подання такої скарги за відсутності клопотання про його відновлення, її може бути подано вдруге з клопотанням про відновлення строку тільки протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, що беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження. За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до статті 53 ГПК відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. До кола поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку. Зміст ухвали про відмову у відновленні пропущеного строку може бути викладено в ухвалі про повернення апеляційної скарги. Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку на підставі статті 53 ГПК. Якщо після прийняття апеляційної скарги виявлено обставини, що перешкоджають розгляду справи, апеляційний господарський суд припиняє перегляд судового рішення в апеляційному порядку. Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним судом не підлягають. Норми ГПК щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення судом першої інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Порушення процесуальних строків є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі і тоді, коли суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається у постанові. В інших випадках, тобто коли відповідну заяву подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглянув справу у першій інстанції. Повноваження на зупинення виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому апеляційний господарський суд за будь-яких обставин не має права на таке зупинення.

Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Матеріали судових справ свідчать про неоднакову практику вирішення питань щодо відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги. В окремих випадках клопотання про відновлення відповідного строку вирішується у судовому засіданні до прийняття апеляційної скарги до провадження.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що Президією Вищого господарського суду України господарським судам України надано роз'яснення від 28.03.2002 N 04-5/366 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", у якому викладено і питання відповідної судової практики.

У названому роз'ясненні, зокрема, зазначено таке.

Частиною другою статті 93 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) встановлено, що відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги розглядається колегією суддів без повідомлення осіб, які беруть участь у справі, до вирішення питання про прийняття апеляційної скарги до провадження.

За результатами розгляду клопотання про відновлення пропущеного строку виноситься ухвала, зміст якої може бути викладено в ухвалі про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до статті 53 ГПК відновлення пропущеного строку здійснюється господарським судом за наявності поважної причини його пропуску. До кола поважних причин слід відносити, зокрема, отримання заявником рішення місцевого господарського суду після закінчення зазначеного процесуального строку.

Зміст ухвали про відмову у відновленні пропущеного строку може бути викладено в ухвалі про повернення апеляційної скарги.

Ухвалу про відмову у відновленні пропущеного строку подання апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку на підставі статті 53 ГПК.

Законодавець, надавши можливість відновлення пропущеного строку оскарження рішення місцевого господарського суду протягом трьох місяців, залишив після себе набрання ним законної сили. Нерідко оскаржуване рішення вже знаходиться на виконанні, але серед повноважень апеляційного суду (стаття 103 ГПК) не передбачено право на зупинення виконання на час апеляційного провадження (у разі відновлення пропущеного 10-дневного строку).

Компенсуючи таку прогалину, апеляційні суди, в ухвалі про відновлення пропущеного строку зазначають, що оскаржуване рішення слід вважати таким, що не суперечить закону, оскільки апеляційному перегляду підлягають тільки рішення, що не набрали законної сили. Крім того, ухвала про відновлення пропущеного строку з таким формулюванням та про відкриття апеляційного провадження є підставами для закриття виконавчого провадження.

Наказ у тому випадку підлягає відкликанню апеляційним судом, що тягне за собою закриття виконавчого провадження відповідно до пункту 3 статті 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Після закінчення апеляційного перегляду оскарженого рішення, керуючись положеннями частини 4 статті 85 ГПК, місцевий господарський суд надсилає (або видає) стягувачеві постанови апеляційного суду.

2.2 Повернення апеляційної скарги

Перелік підстав для поверхня апеляційної скарги (подання) є вичерпним і розширенню не підлягає. Апеляційну скаргу може бути повернено виключно з підстав, визначених в статті 97 ГПК України.

Апеляційна скарга (подання) не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо:

1) апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено;

2) до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копії

іншій стороні (сторонам);

3) до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі;

4) скаргу (подання) подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку;

5) до винесення ухвали про прийняття скарги (подання) до провадження особа, яка подала скаргу, подала заяву про її відкликання.

Про повернення апеляційної скарги (подання) виноситься ухвала.

На ухвалу про повернення апеляційної скарги (подання) може бути подана касаційна скарга.

Після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої цієї статті, сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання у загальному порядку.

Про повернення апеляційної скарги (подання) виноситься ухвала, на яку може бути подана касаційна скарга. Після усунення обставин, зазначених у п.п. 1-3 ч. 1 ст. 97 ГПК України (апеляційна скарга (подання) підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено; до скарги (подання) не додано доказів надсилання її копій іншій стороні (сторонам); до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірах), сторона у справі має право повторно подати апеляційну скаргу, а прокурор внести апеляційне подання у загальному порядку.

Якщо апеляційний господарський суд приймає апеляційну скаргу (подання) до провадження, то він виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги (подання). Ця ухвала надсилається сторонам і прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи.

Питання про прийняття або повернення апеляційної скарги вирішується колегією суддів без повідомлення прокурора і сторін, що беруть участь у справі. Якщо рішення місцевого господарського суду оскаржується в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК України кількома особами, апеляційний господарський суд приймає до провадження апеляційну скаргу, подану першою, а інші приєднує до справи.

Апеляційний господарський суд не вправі повернути апеляційну скаргу, якщо її подано не через місцевий господарський суд. Ухвалу про повернення апеляційної скарги може бути оскаржено у касаційному порядку. Після усунення обставин, які були підставою для повернення апеляційної скарги, її може бути подано повторно.

Слід звернути увагу на пропущення строку апеляційного оскарження, який за клопотанням сторони поновлюється за наявності поважних причин. З клопотанням про поновлення строку звертаються лише ті особи, які мають право апеляційного оскарження. Клопотання може бути заявленим у вигляді письмової заяви або в скарзі, де потрібно зазначити причини пропущення строку на подання апеляційної скарги.

Подання апеляційної скарги після закінчення строку, встановленого ч. 2 ст. 93 ГПК України, або особою, яка не має права на її подання, внесення прокурором апеляційного подання з порушенням його компетенції, визначеної ст. 37 Закону України "Про прокуратуру", подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, яка не підлягає оскарженню, виключають перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. У таких випадках апеляційний господарський суд повинен відмовити у прийнятті апеляційної скарги і винести з цього приводу відповідну ухвалу.

Апеляційною інстанцією не приймаються і не розглядаються нові вимоги, які не були пред'явлені при розгляді справи в першій інстанції.

Повноваження апеляційної інстанції визначено ст. 103 ГПК України. Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення.

Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а скаргу (подання) без задоволення, якщо внаслідок розгляду дійде висновку, що винесене місцевим господарським судом рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а мотиви скарги не містять даних, які спростовують обставини, встановлені судом, і при винесенні рішення не порушено закону.

Апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду або змінює його рішення, якщо при розгляді було виявлено підстави для цього, передбачені ч. 1 ст. 104 ГПК України:

- неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

- недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому разі підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, слід вважати сторону, щодо якої судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 64 ГПК України;

3) господарський суд прийняв рішення про права й обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом із порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Порушення норм процесуального права, зазначені у п. 1-6 ч. 3 ст. 104 ГПК України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому разі апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду і згідно з п. 2 ст. 103 ГПК України приймає нове рішення.

Апеляційний суд має право сам змінити рішення або, змінюючи рішення місцевого господарського суду, винести нове. Рішення змінюється у випадках, якщо в прийняте місцевим господарським судом рішення можна внести ті чи інші виправлення без зміни рішення, враховуючи, що кінцевий висновок про вирішення спору в цілому був вірним. Нове рішення виноситься у тих випадках, якщо кінцевий висновок місцевого господарського суду про задоволення або відмову в позові є неправильним і видається неможливим обмежитися тільки внесенням змін до рішення, а потрібно його замінити новим, яке відповідає матеріалам справи.

Апеляційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи, яка бере участь у справі, або за власною ініціативою в разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення (п. 2 ст. 103 ГПК України). Додаткову постанову може бути прийнято апеляційним судом із підстав і в порядку, зазначеному в ст. 88 ГПК України. Цю постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Частиною 2 ст. 106 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Розгляд апеляційної скарги (подання) закінчується винесенням постанови апеляційної інстанції. Вона є мотивованим результатом розгляду апеляційної скарги (подання).

2.3 Повноваження апеляційної інстанції

В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Отже, правила, які встановлено тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватись апеляційним судом правила про об'єднання позовних вимог (ст. 58 ГПК України), про подання зустрічного позову (ст. 60 ГПК України) та видачу наказу (ст. 118 ГПК України). Положення розділів І - Х ГПК України мають загальний характер і можуть застосовуватись апеляційним судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд відповідно до ч.1 ст. 102 ГПК України повторно розглядає справу та згідно зі ст. 103 ГПК України має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення. На відміну від розгляду в місцевих господарських судах, перегляд в апеляційному порядку рішень місцевих господарських судів здійснюється апеляційними господарськими судами колегією суддів у складі трьох суддів згідно з ч.2 ст. 4-6 ГПК України.

Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчинюється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, крім передбаченого ст. 24 ГПК України права залучати до участі у справі іншого відповідача. Отже, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції прийняв рішення, що стосується його прав і обов'язків.

Засідання суду апеляційної інстанції складається з трьох взаємопов'язаних частин: підготовча, розгляд скарги (подання) по суті, винесення та оголошення постанови.

У призначений для розгляду час головуючий відкриває засідання, оголошує склад суду, роз'яснює учасникам у справі їхні права та обов'язки, визначає порядок ведення засідання, з'ясовує, чи мають учасники процесу заяви, клопотання, відвід складу суду, експерту і перекладачу, керує засіданням, сприяючи повному та всебічному з'ясуванню всіх обставин справи, забезпечує в засіданні належний порядок.

При розгляді справи в апеляційній інстанції господарський суд за наявними в справі та додатково наданими доказами розглядає справу по суті повторно. Суд не пов'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення у повному обсязі, як у частині рішення, що оскаржується, так і в не оскаржуваній частині, незалежно від доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними ній і додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції х причин, що від нього не залежали. Додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються й розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених ст. 101 ГПК України. Без обмежень приймаються також додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією відповідно до вимог ст. 38 ГПК України.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

В апеляційну інстанцію не приймаються і не розглядаються нові вимоги, які не були пред'явлені при розгляді справи в першій інстанції.

Повноваження апеляційної інстанції визначено ст. 103 ГПК України. Апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право:

- залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

- скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

- скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

- змінити рішення.

Апеляційний суд залишає рішення без зміни, а скаргу (подання) без задоволення, якщо внаслідок розгляду дійде висновку, що винесене місцевим господарським судом рішення відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а мотиви скарги не містять даних, які спростовують обставини, встановлені судом, і при винесенні рішення не порушено закону.

Апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду або змінює його рішення, якщо при розгляді було виявлено підстави для цього, передбачені ч. 1 ст. 104 ГПК України:

- неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

- недоведеність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;

- невідповідність або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо:

1) справу розглянуто господарським судом у незаконному складі колегії суддів;

2) справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої зі сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду. Стороною, не повідомленою належним чином про місце засідання суду, слід вважати сторону, стосовно якої судом першої інстанції не дотримано вимог ст. 64 ГПК України;

3) господарський суд прийняв рішення про права й обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

4) рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

5) рішення прийнято не тими суддями, які входили до складу колегії, що не розглядала справу;

6) рішення прийнято господарським судом із порушенням правил предметної або територіальної підсудності, крім випадків, передбачених у ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Порушення норм процесуального права, зазначені у пп. 1-6 ч. 3 ст. 104 ГПК України, є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, у тому числі й тоді, коли суд першої інстанції з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. У такому випадку апеляційний суд скасовує рішення місцевого господарського суду і згідно з п. 2 ст. 103 ГПК України приймає нове рішення.

Апеляційний суд має право сам змінити рішення або, змінюючи рішення місцевого господарського суду, винести нове. Рішення змінюється у випадках, якщо в прийняте місцевим господарським судом рішення модна внести ті чи інші виправлення без зміни рішення, враховуючи, що кінцевий висновок про вирішення спору в цілому був вірним. Нове рішення виноситься у тих випадках, якщо кінцевий висновок місцевого господарського суду про задоволення або відмову в позові є неправильним і видається неможливим обмежитися тільки внесенням змін у рішення, а потрібно його замінити новим, яке відповідає матеріалам справи.

Апеляційний суд вправі прийняти додаткову постанову за заявою особи. Яка бере участь у справі, або за своєю ініціативою в разі, якщо він скасував рішення господарського суду першої інстанції повністю або частково і прийняв нове рішення (п. 2 ст. 103 ГПК України). Додаткову постанову може бути прийнято апеляційним судом із підстав і в порядку, зазначеному в ст. 88 ГПК України. Цю постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.

Частиною 2 статті 106 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

2.4 Постанова апеляційної інстанції

За наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) відповідно до ст. 105 ГПК апеляційний господарський суд приймає постанову. Вона є мотивованим результатом розгляду апеляційної скарги (подання). У постанові мають бути зазначені:

-- найменування апеляційного господарського суду, який розглянув апеляційну скаргу, склад суду, номер справи і дата прийняття постанови;

-- найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);

-- найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

-- стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

-- підстави, за якими порушено питання про перегляд рішення;

-- доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);

-- обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

-- у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду -- доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції;

-- висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

-- новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та надсилається сторонам у справі в п'ятиденний строк з дня її прийняття.

При винесенні постанови суд зобов'язаний вирішити такі питання:

- чи повною мірою суд першої інстанції дослідив обставини, що мають значення для справи;

- чи доказані обставини, які визнані судом встановленими;

- чи відповідають викладені в рішенні висновки суду обставинам справи;

- чи не порушено норми матеріального та процесуального права, чи вірно вони застосовані;

- чи є обґрунтованими доводи апеляційної скарги.

Частиною 1 ст. 105 ГПК України передбачено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги (подання) суд приймає постанову, а ч. 2 цієї статті встановлює, що у постанові мають бути зазначені:

1) найменування апеляційного господарського суду, який розглядав апеляційну скаргу, склад суду, номер справи й дата прийняття постанови;

2) найменування сторін і найменування особи, яка подала скаргу (подання);

3) найменування місцевого господарського суду, рішення якого оскаржується, номер справи, дата прийняття рішення, прізвища судді (суддів);

4) стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду;

5) підстави, на яких порушено питання про перегляд рішення;

6) доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу (подання);

7) обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів;

8) у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилася з висновками суду першої інстанції;

9) висновки за результатами розгляду апеляційної скарги (подання);

10) новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни судового рішення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і надсилається сторонам у п'ятиденний строк із дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку.

За змістом ст. 116 і 117 ГПК України видавати накази мають право лише місцеві господарські суди після вирішення ними спорів у першій інстанції. У разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду за результатами його перегляду в апеляційному порядку, апеляційна інстанція в резолютивній частині своєї постанови має зобов'язати господарський суд першої інстанції видати відповідний наказ, зокрема про поворот виконання рішення, постанови згідно з вимогами ст. 122 ГПК України.

Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної інстанції за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 121 ГПК України, вирішує сама апеляційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститись у резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. Питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду та порядку її виконання вирішується апеляційним судом водночас із прийняттям постанови за результатами перегляду судового рішення, про що зазначається в постанові. Коли відповідну заяву про відстрочку або розстрочку виконання постанови апеляційного суду подано після прийняття постанови апеляційним судом, зазначені питання вирішуються господарським судом, який розглядав справу в першій інстанції, із винесенням ухвали на підставі ст. 121 ГПК України.

Згідно з вимогами ст. 121-1 зупиняти виконання судового рішення має право виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не вправі зупиняти виконання судового рішення суду першої інстанції.

Висновок

Аналіз сучасної судової системи показує, що вона не задовольняє усі вимоги щодо забезпечення права оскаржувати судові рішення в апеляційному чи касаційному порядку.

До "малої судової реформи" 2001 року переглянути справу по суті міг лише суд першої інстанції у разі скасування його рішення касаційною чи наглядовою інстанцією. Тобто права на повноцінний перегляд справи судом вищого рівня як такого не існувало. У касаційній та наглядовій інстанціях відбувався перегляд судових рішень тільки з огляду на дотримання закону; якщо ж була допущена помилка у встановленні обставин справи, то справа поверталася на новий судовий розгляд.

Після "малої судової реформи" у зв`язку із запровадженням інституту апеляції загальні суди обласного рівня набули статусу апеляційних й одержали повноваження щодо перегляду справи із правом досліджувати докази і встановлювати нові обставини. Однак поряд з цим за ними збереглися функції суду першої інстанції у деяких категоріях справ. Організація судоустрою, яка після "малої судової реформи" мало змінилася, не дала можливості передбачити право на апеляційний перегляд справ, вирішених апеляційними судами у першій інстанції. Це той випадок, коли організація судових ланок не відповідає засадам судочинства і стає перешкодою для реалізації прав щодо судового захисту.

Виправлення такої ситуації пов`язувалося із втіленням однієї з наступних пропозицій. Перша полягала у тому, щоб вирішення усіх справ у першій інстанції віднести до компетенції місцевих судів. Ця ідея була успішно реалізована у системі господарських судів у ході "малої судової реформи": усі справи, які раніше вирішував Вищий арбітражний суд України у першій інстанції, були передані місцевим господарським судам. Новостворені апеляційні господарські суди передбачені виключно як суди апеляційної інстанції. Принцип "судова ланка = судовій інстанції" у системі господарських судів зберігся згідно із Законом "Про судоустрій України" 2002 року.

Під час "малої судової реформи" учасники процесу одержали право оскаржити судове рішення до Верховного Суду України у касаційному порядку. Раніше це можна було зробити тільки щодо рішень загальних судів обласного рівня, ухвалених у першій інстанції, а в усіх інших випадках - через вищих посадових осіб судової влади чи прокуратури (останні мали право опротестувати судові рішення в порядку нагляду). Право на безпосереднє звернення зі скаргою до Верховного Суду призвело до надмірного напливу скарг, у зв`язку з чим проходження справ у Верховному Суді відбувається дуже повільно. Вирішення цієї проблеми пов`язувалося зі створенням Вищого цивільного та Вищого кримінального судів, які б здійснювали повноваження суду касаційної інстанції. Однак відповідно до Закону "Про судоустрій України" має бути утворений один Касаційний суд України через відмову від спеціалізації загальних судів, який би виконував функції касаційної інстанції щодо судових рішень, ухвалених загальними судами.

Зміст існування господарського суду як окремої ланки судової влади полягає в тому, щоб показати нові принципи функціонування системи розгляду й вирішення економічних спорів, відмінні від адміністративного та цивільного судочинства, продемонструвати перехід від адміністративних методів управління господарством до рівноправності суб'єктів господарювання в умовах ринкових відносин.

Здійснюючи правосуддя, господарські апеляційні суди безпосередньо сприяють позитивним економічним перетворенням у державі, формуванню конкурентного середовища для суб'єктів господарювання всіх форм власності. Діяльність господарських судів стала важливим інституційним засобом реалізації державної економічної політики, оскільки, приймаючи рішення у господарських справах, вони здійснюють оцінку законності конкретних дій суб'єктів господарювання і спрямовують їх у правове поле, їх рішення сприяють наповненню державного бюджету.

Визнання особливої ролі системи судів господарської юрисдикції та спеціалізованих судів взагалі у функціонуванні державного механізму обумовило закріплення за ними на конституційному рівні певного автономного характеру. Так, Конституцією визначається, що вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Статус вищого суду системи за своєю змістовною основою передбачає комплексність функціональних напрямів діяльності вищого спеціалізованого господарського суду, відповідальність за координацію роботи всієї системи господарської юстиції й, певною мірою, здійснення судово-управлінських функцій.

Згідно із ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Процес встановлення істини в ході розгляду господарських справ, хоча й є одним із різновидів загального процесу пізнання і виражає всі його істотні риси, має також і свої особливості: 1) він обмежений певними строками, тобто не можна нескінченно або невизначений час пізнавати подію правопорушення, - процесуальний закон встановив жорсткі і чіткі строки, протягом яких повинно бути прийняте рішення по справі; 2) спрямований на пізнання події минулого, тобто об'єкт дослідження носить так званий „ретроспективний" характер; 3) поєднує пізнавальний і посвідчувальний характер, оскільки результати пізнання в господарському процесі повинні бути вміщені у встановлену законом процесуальну форму; 4) обов'язково завершується прийняттям рішення, що має правові наслідки.

Докази, що використовуються в судовому доказуванні у порядку господарського судочинства, мають зміст (відомості, інформацію про відомості) та процесуальну форму, регламентовану законом (засоби доказування, передбачені ст. 32 ГПК України).

Судові докази, які використовуються в процесі доказування при розгляді справ у порядку господарського судочинства, можуть бути класифіковані за низкою ознак: за характером зв'язку змісту доказу з фактом, що встановлюється - прямі і непрямі докази; за процесом формування відомостей про факти - первинні й похідні докази; за джерелом доказів - особисті та речовинні докази; за юридичною ознакою (ст. 32 ГПК України) - на письмові й речові докази, висновки судових експертів, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь у господарському процесі.

Література

1. Конституція України / Відомості Верховної Ради України, 1996, № 30, 141 ст.

2. Господарський процесуальний кодекс України. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2009. - 80 с.

3. Притика Д.М., Тітов М.І., Гайворонський В.М. та ін. Господарський процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар. 5-е вид., перероб. Та доп. - Харків: Консул, 2005. - 304 с.

4. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В. Основи господарського процесуального права України: Навчальний посібник. - Суми: ВТД "Університетська книга", 2003. - 220 с.

5. Притика Д. Про стан здійснення судочинства господарськими судами // Право України, № 1, 2006. - 126 с.

6. Шишкін В.І., Куйбіда Р.О. Оскарження і перегляд судових рішень в Україні. - К.: Факт, 2003. - 128 с.

7. Шеремет О. Господарське законодавство: формування та зарубіжний досвід // Господарське право. - 2003. - № 4. - 265 с.

8. Вирішення господарських спорів. Застосування норм матеріального права в роз'ясненнях і листах Вищого господарського суду України. Укл. В.Е. Беляневич. / За заг. Ред. Д.М. Притики - К.: Юстініан, 2002. - 640 с.

9. Васильев С.В. Хозяйственное судопроизводство Украины: Учебное пособие. - Х.: Эспада, 2002. - 367 с.

10. Абрамов Н.А. Хозяйственно-процессуальное право Украины: Учебное пособие. - Х., 2002. - 255 с.

11. Закон України Про господарський суд від 04.06.1991 р. № 1142 - XII // "ЛІГА - ЗАКОН".

12. ЗУ "Про судоустрій України" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, N 27-28, 180 ст.)

13. ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 31, 440 ст.)

14. Карпеев О.В Хозяйственное производство на Украине // "Юрист" №8 2002, 64с.

15. Указ Президента України від 11.07.2001 N 511/2001 "Про утворення апеляційних господарських судів та затвердження мережі господарських судів України".

16. Тітов М. До реформи господарського судочинства / М. Тітов // Право України. - 2002. - № 2. - 169 с.

17. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

18. Актуальні питання судової реформи, - М.М. Бородін - голова Апеляційного суду Харківської області, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України.

19. Ломакіна О.А. Перегляд судових актів господарського суду в апеляційному порядку. -- Анотація до дисертації.

20. Апеляційне провадження у господарському судочинстві Стахурський М.Ф., кандидат юридичних наук, Голова Київського міжобласного апеляційного господарського суду

21. Пушай В. І. Треті особи в арбітражному процесі // Вісник господарського судочинства. - 2001. - № 3.

22. Плевако В. І. Суб'єкти права апеляційного оскарження рішень господарського суду // Вісник господарського судочинства - 2003, 189 с.

23. Коваль Е. О некоторых вопросах обжалования судебных решений // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 1.- 154 с.

24. Шевчук П. Оскарження судових рішень в апеляційному порядку // Урядовий кур`єр.- 2003.- № 57 (27 березня). -

115 с.

25. Тітов Д.М. Правові проблеми апеляційного й касаційного оскарження судових актів, прийнятих у системі господарського судочинства // Проблеми законності. Вип. 90: Респ. міжвід. наук. зб. - Х.: Нац. юрид. акад. України, 2007.- 322 с.

26. Демин Д. Обжалование решений. О практических аспектах обжалования решений суда в хозяйственном процессе // Юридическая практика.- 2008.- № 16 (15 апреля).- 232 с.

27. Постанови ВГСУ від 24 червня 2009 р., від 30 червня 2009 р. № 9/1136, прийняті за результатами касаційного перегляду ухвал Житомирського апеляційного господарського суду про відмову у прийнятті апеляційних скарг на судові акти, що не підлягають оскарженню // Єдиний державний реєстр судових рішень.