Відмінною від національного законодавства є і роль суду у виконавчому провадженні Російської Федерації. У Росії судовий пристав-виконавець не має право самостійно приймати рішення про зупинення або припинення виконавчого провадження, це виключна прерогатива суду загальної юрисдикції або ж арбітражного суду. Суд, який видав виконавчий документ, і вирішує питання, пов'язані з винесенням ухвали про припинення або зупинення виконавчого провадження.

За законодавством Російської Федерації за невиконання боржником рішення суду в строк, наданий для добровільного виконання, судовий пристав-виконавець стягує з боржника виконавський збір у розмірі 7 % від суми, яка підлягає стягненню. За рішеннями немайнового характеру з боржника-фізичної особи стягується збір у розмірі 5 мінімальних розмірів оплати праці (МРОП), а з юридичної особи-50 МРОП. Частина виконавського збору у розмірі 30% відраховується до федерального бюджету, а решта-надходить у позабюджетний фонд розвитку виконавчого провадження [45].

На відміну від українського законодавства, процедура оскарження рішень, дій або бездіяльності судових приставів-виконавців здійснюється виключно через суди загальної юрисдикції або арбітражні суди в строк 10 днів з моменту вчинення судовим приставом оскаржуваних рішень, дій або бездіяльності. Можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності судових приставів за підлеглістю, тобто в адміністративному порядку, чинним російським законодавством не передбачено.

Нагляд за діяльністю судових приставів та розгляд заяв про вчинення ними злочинів, а також розслідування цієї категорії злочинів, покладено на органи прокуратури Російської Федерації.

Як показує короткий порівняльний екскурс у російську систему примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів, в основних моментах щодо вирішення такого важливого питання як виконавче провадження, як у Росії, так і в Україні існують і спільні підходи, і окремі розбіжності [46, с.257].

У Росії вже є прецеденти створення приватних агентств, що займаються виконавчою діяльністю, але без відкриття виконавчого провадження і, звичайно, без застосування заходів примусового виконання, які має право вчиняти лише судовий пристав-виконавець. Це Національне агентство по факторингу та інвестицій, що є складовою Асоціації міжнародного співробітництва недержавних структур безпеки, яке здійснює надання повного комплексу юридичних послуг з приводу повернення заборгованості.

Аналіз досвіду інших зарубіжних країн показує, що існує два основні варіанти створення системи виконання рішень суду та рішень інших несудових органів. Перший превалює в континентальній Європі - Франції, Бельгії, Люксембурзі, де судові виконавці є приватними особами, яким надано відповідні ліцензії і які підпорядковані регіональним та національним палатам судових виконавців зі статусом органів самоврядування.

По - іншому вирішуються питання, пов'язані з організаційно-правовою формою побудови та функціонування служб примусового виконання рішень судів та інших несудових органів, у ряді інших цивілізованих країн. Так, судові виконавці багатьох країн континентальної Європи, а це країни Бенілюксу, Франція, Латвія, Естонія та інші, не є державними службовцями, тобто вказані інституції ґрунтуються на приватному принципі діяльності. Працівники цих інституцій - це приватні особи, що отримали необхідну освіту, склали низку іспитів та отримали ліцензію на проведення такого виду діяльності. Організацію та координацію їх роботи, а також контроль за діяльністю таких судових виконавців здійснюють регіональні (національні) органи самоврядування або ж, як наприклад у Латвійській республіці - Міністерство юстиції Латвії та його територіальні підрозділи [47, с.249].

Аналізуючи організаційно - правові форми побудови та функціонування інституту примусового виконання рішень судів та інших несудових органів в інших країнах, слід відмітити, що судові виконавці у Франції - це приватні особи, які здійснюють повноваження з примусового виконання рішень судів та інших несудових органів за спеціально отриманою ліцензією. Правовий статус працівників виконавчої служби в цій країні поєднує в собі ознаки державного службовця та приватного підприємця. До судового виконавця Франції висуваються такі вимоги: а) це повинна бути особа, яка має вищу юридичну освіту; б) пройшла дворічне стажування в конторі судового виконавця, що практикує: в) склала державні іспити. Для того щоб цій особі дозволили працювати судовим виконавцем, прокуратура відповідного територіального округу та Департаментська (регіональна) палата готують висновок щодо придатності претендента до зайняття посади судового виконавця. Судові виконавці призначаються на посаду наказом Міністра юстиції Франції, а службово підпорядковуються прокурорам республіки.

Робота судових виконавців у цій країні організовується таким чином, що судовий виконавець має право здійснювати свої повноваження одноособово або ж вступити до об'єднання судових виконавців і діяти у складі корпорації. Оскільки судовий виконавець несе персональну відповідальність за спричинені ним збитки, спілка судових виконавців страхує власні ризики, а страхові премії розподіляються всередині спілки виконавців. Здійснюючи повноваження з примусового виконання рішень судів, судовий виконавець діє від імені держави і є посадовою особою, яка має право застосовувати заходи державно-владного примусу.

Для підтримання на належному рівні професійних властивостей судових виконавців вони проходять у Національній школі судочинства та інших навчальних закладах спеціально розроблену програму безперервної освіти судових виконавців, а також беруть участь у постійно діючих регіональних семінарах з актуальних проблем примусового виконання рішень судів, які організовуються та здійснюються під протекторатом Інституту безвідривної від роботи освіти судових виконавців.

Континентальній системі права, у тому числі системі права Франції, притаманні положення про те, що судові виконавці Республіки Франція діють на рівні місцевих судів. Судовий виконавець має право не лише виконувати рішення судів, але й офіційно вручати судові та несудові документи за місцем проживання зацікавлених осіб, складати протоколи з різних питань судочинства, надавати юридичні консультації тощо.

Законодавство Франції, зокрема її Цивільний кодекс, містить ряд норм, що тією чи іншою мірою регулюють виконавче провадження та порядок забезпечення судовим виконавцем позовів. Наприклад, у разі продажу нерухомості для проведення її оцінки залучається експерт, який, як правило, пропонується сторонами виконавчого провадження; і лише тоді, коли виникає незгода сторін, такого експерта пропонує суддя. Проводячи безпосередньо оцінки нерухомості, експерт у своєму висновку зазвичай визначає, чи може бути оцінюваний предмет розділений на певні частини і яким чином слід робити такий розділ [48, с.250-252].

Аналіз цивільного процесу та виконавчого провадження в Іспанії, показує, що за своїм законодавчим формуванням вони споріднені з французьким положеннями, тобто вони передбачають широке використання іпотеки як рухомої, так і нерухомої, а також договірної та судової іпотеки як забезпечення виконання зобов'язань. Відповідно до законодавства країни, яке регулює іпотечні правовідносини, передбачається, що іпотека створюється для забезпечення зобов'язання. У разі його невиконання вона використовується для задоволення вимог кредитора шляхом примусової реалізації цього іпотечного майна. Положення Цивільного кодексу Іспанії визначають об'єкти іпотеки: це нерухоме майно та майнові права, що згідно із законом можуть бути відчужені, а також капітальні вкладення у зазначене майно. Одночасно із цим нормативно-правовим актом, що регулює питання виконавчого провадження, діє і Кодекс комерційного та торговельного законодавства, який передбачає передання в іпотеку навіть торговельної марки підприємства (рухома іпотека), що реєструється нотаріусом у Реєстрі промислової власності [49, с.252].

Законодавство Італії з питання примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів передбачає, що одним з основних засобів забезпечення виконання зобов'язання є іпотека, про що закріплено в Цивільно-процесуальному кодексі Італії.

Згідно з чинним законодавством Італії виконавчі документи поділено на три основні групи: а) вироки суду та інші судові акти, що за законом мають безумовну виконавчу силу; б) цінні папери та інші акти, яким законом надано силу судових актів; в) юридичні акти за грошовими зобов'язаннями, отримані нотаріусами та іншими посадовими особами, повноважними отримувати такі акти.

Процедура реалізації отриманих виконавчою службою виконавчих документів щодо примусового виконання передбачає оголошення такого виконавчого документа та повідомлення (припис) боржнику щодо виконання зобов'язання в термін до 10 днів. Повідомлення втрачає свою силу, якщо примусове виконання рішення не розпочато протягом 90 днів з моменту його оголошення.

Засобом примусового виконання рішення суду або рішення іншого несудового органу є примусове відчуження майна боржника, що провадиться під керівництвом виконавчого судді. Виконавчий суддя, тобто безпосередній виконавець призначається головою суду за поданням секретаря, який формує справу в строк протягом двох днів після її сформування. У тому випадку, коли суддя вважає за необхідне заслухати сторони та інших зацікавлених у справі осіб, а також у випадках, передбачених законом, суддя призначає слухання, на яке має з'явитися кредитор, що вніс клопотання про опис майна, а також боржник та інші особи, залучені до справи.

Слід зазначити, що опис майна провадиться у встановленій формі, при цьому судовий виконавець направляє боржникові вимогу утриматися від будь-яких дій, спрямованих на відчуження майна та використання доходів, отриманих від користування цим майном. При цьому боржник може уникнути опису майна, якщо сплатить передбачену суму боргу та 20% судових витрат. Оплата провадиться через судового виконавця.

Законодавство Італії передбачає певний перелік майна (абсолютного та відносного), яке не підлягає опису та арешту. Зокрема, до абсолютного майна законодавство Італії відносить: а) предмети культу; б) обручки та предмети побуту, що необхідні для потреб сім'ї, окрім антикваріату; в) продукти та запас палива на місяць; г) предмети, необхідні для професійної або художньої діяльності; д) зброя та інші предмети, необхідні боржникові для виконання службового обов'язку; ж) сімейні архіви та рукописи (окрім колекційних) [50, с.252-253].

Порядок здійснення виконавчого провадження в такій континентальній країні, як Німеччина, регулюється Цивільно-процесуальним кодексом цієї країни. Виконання рішень судів здійснюється в тому муніципальному суді, на території якого необхідно провести виконавчі дії. Безпосередньо виконавче провадження здійснюють реєстратори цього суду, що мають повноваження та діють на підставі спеціального сертифіката, який надає право виконувати рішення суду.

Перед початком виконання рішення суду в Німеччині мають бути дотримані таки умови: а) сторона повинна мати остаточне рішення за справою; б) рішення має містити пункт (вказівку) про необхідність виконання такого рішення; в) рішення з пунктом про виконання має бути вручене стороні, проти якої постановлено рішення [51, с.253].

Оригінальним є виконавче провадження в такій країні, як Швеція. Сутність цієї оригінальності полягає в тому, що це одна із небагатьох країн, яка має Виконавчий кодекс.

Згідно з чинним законодавством Швеції підстави про виконання рішення можуть міститись у: а) судовому рішенні, наказі або постанові; б) урегульованій мировій угоді, затвердженість судом; в) ухваленому наказі про сумарне стягнення; г) рішенні, винесеному адміністративним органом, та інших документах, а саме рішення виконується за заявою зацікавленої сторони - стягувача.

Заява про здійснення примусового виконання рішення подається у письмовій або усній формі. Органом виконання рішення є суд, на території якого мешкає боржник. У спорах стосовно нерухомості виконання рішення здійснює суд, на території якого перебуває це майно.

Виконавчий кодекс Швеції розподіляє справи з примусового виконання рішень публічного та приватного характеру. Справи приватного характеру - це в першу справи про стягнення штрафів, податків, мита тощо [52, с.253-254].

Показово, що регламентація виконавчого провадження в різних державах світу відрізняється ступенем контролю суддів за діяльністю судових виконавців. Як показує практика, такий контроль є більш жорстким у Європі та в країнах, які мають континентальну систему права. Утім, в Україні одним з головних принципів виконавчого провадження є процесуальна незалежність державних виконавців від судової гілки влади, це є запорукою об'єктивного та неупередженого виконання рішення судів та рішень інших несудових органів [53, с.240].

Підсумовуючи, слід зазначити, що в різних державах використовуються різні організаційно-правові форми служби примусового виконання рішень судів та рішень інших несудових органів:

ця служба може бути спеціалізованою державною інституцією;

вона може здійснюватись як приватна діяльність під контролем і наглядом державних інституцій;

вона може бути напівдержавою і напівприватною, тобто комбінованою.

Розділ 2. Правові та організаційні засади побудови і діяльності державної виконавчої служби в Україні

2.1 Правові підстави здійснення виконавчого провадження державною виконавчою службою України

Підставами для здійснення діяльності щодо примусового виконання державною виконавчою службою України індивідуально-нормативних актів є: рішення, ухвали, постанови та вироки судів у частині відшкодування майнової шкоди, завданої особі вчиненим проти неї правопорушенням, та рішення інших несудових органів, прийняті згідно із встановленою законом компетенцією і з дотриманням встановленої законодавством процедури. Перелік таких підстав передбачено у статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", ними згідно з цим нормативно-правовим актом є такі.

Рішення, ухвали і постанови судів у цивільних справах, які набрали законної сили чи за якими судом допущене негайне виконання, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій всіх форм власності та фізичних осіб і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і за межами її території. Відповідно до чинного законодавства рішення суду набирає законної сили після закінчення строку, відведеного для подання касаційної скарги. Якщо зацікавлена особа подала касаційну скаргу або було внесено касаційне подання прокурора на прийняте судом рішення, таке рішення набуває законної сили після розгляду справи судом касаційної інстанції. Таким чином, набувають законної сили також ухвали суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку окремо від рішення суду. Рішення Верховного Суду України, ухвали суду касаційної інстанції та ухвали і постанови судів наглядової інстанції набирають законної сили негайно після проголошення.

У ряді судових справ, конституційних (виборчих) і адміністративно-правових відносин: за скаргами на неправильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі; за скаргами на рішення і дії територіальної, окружної (територіальної) виборчої комісії з виборів депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад і заявами про скасування рішення виборчої комісії; за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, територіальної, дільничної та виборчої комісії з виборів Президента України та заявами про скасування реєстрації кандидата у Президенти України; за скаргами, заявами на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій з виборів кандидата в народні депутати; за скаргами на рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії; за скаргами на дії органів і посадових осіб у зв'язку із накладенням адміністративних стягнень, рішення також набирають законної сили негайно після їх проголошення судом.

У деяких категоріях судових справ до набрання їх рішеннями законної сили суд зобов'язаний, а в деяких випадках має право допустити негайне виконання прийнятих рішень. Відповідно до законодавства про виконавче провадження обов'язковому негайному виконанню підлягають рішення: а) про стягнення аліментів, про виплату заробітної плати в межах платежів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення всієї суми боргу за цими платежами, якщо рішенням передбачено їх негайне стягнення; б) про поновлення на роботі чи на попередній посаді незаконно звільненого або переведеного працівника; в) в інших випадках, якщо негайне виконання передбачене законом і про що зазначено у виконавчому документі, а саме:

1) відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

2) відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, у межах суми стягнення за один місяць;

3) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Якщо боржник в установлений строк не виконує добровільно судове рішення, ухвалу, постанову, які підлягають негайному виконанню, ці рішення виконуються примусово.

Рішення суду в цивільних справах, якими задоволено позовні вимоги про засудження боржника до виконання певних дій, виконуються у примусовому порядку.

Водночас слід зазначити, що рішення про відмову в позові про присудження або про визнання фактів і правовідносин та рішення про перетворення правовідносин не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат такі рішення можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов'язковості. Тому, що вони є правовими підставами для їх реалізації іншим способом. Це може бути реєстрація компетентним органом держави встановлених судом правовідносин. Наприклад, Бюро технічної інвентаризації видає свідоцтва про право власності на житловий будинок тощо.

Вироки, ухвали і постанови судів у кримінальних справах в частині майнових стягнень. Державна виконавча служба виконує покарання у виді штрафу і конфіскації майна у випадках та в порядку, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України та законами України. Це судові рішення в як вироків судів, якими задоволено позови про відшкодування шкоди, заподіяної злочином, а також рішення про накладення штрафу як міри покарання та рішення про конфіскацію майна засуджених. Такими рішеннями є вироки та ухвали судів про стягнення судових витрат та інших грошових стягнень, а також стягнень з підсудного грошей за участь у справі адвоката і проведення ним захисту підсудного, про забезпечення цивільного позову. Це можуть бути ухвали судів касаційної інстанції та ухвали і постанови судів наглядової інстанції, якими змінено вироки судів у частині майнових стягнень або по-новому вирішено цивільний позов.

У тому випадку, коли засудженим не сплачено штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили, стягнення суми провадиться примусово державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями:

а) у постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду;

б) засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.

Згідно з чинним законодавством суд, який постановив вирок, що передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна, після набрання цим рішенням законної сили, надсилає виконавчий лист з копією опису майна та копією вироку для виконання державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. Якщо у справі відсутня копія про проведений опис майна засудженого, у зв'язку з тим, що він не проводився, надсилається довідка про те, що опис майна не здійснювався.

Виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється державною виконавчою службою за місцеперебування майна відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

Постанови суду чи судді в частині майнових стягнень у справах про адміністративні правопорушення також є підставами для примусового виконання державною виконавчою службою. У цих постановах зафіксовано заходи адміністративної відповідальності, а саме: штраф; оплатне вилучення предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предметів, предметів, які стали знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей [54].

Відповідно до ст.308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу до п'ятнадцять днів з дня вручення постанови вона надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби. Постанова судді надсилається до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання правопорушника, роботи чи місцеперебування майна. Тоді, коли оштрафована особа не працює або якщо стягнення штрафу із заробітної плати або іншого заробітку, пенсії чи стипендії правопорушника неможливе з інших причин, стягнення звертається на особисте майно правопорушника, а також на його частку у спільній власності, у спільній власності подружжя.

Державним виконавцем здійснюється виконання, за ст.311 КУпАП, постанови про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.

Крім того, згідно із ст.313 КУпАП, державним виконавцем здійснюється виконання постанови про конфіскацію предмета, який став знаряддям або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних унаслідок вчинення адміністративного правопорушення. [55]

Відповідно до ст.149 Митного кодексу України постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил у частині конфіскації предметів виконується державним виконавцем. Предмети, вилучені митними органами України, щодо яких винесено постанову судді про конфіскацію, передаються державному виконавцеві [56].

Рішення, ухвали, постанови господарських судів є також підставами для здійснення виконавчого провадження державною виконавчою службою. Господарські суди України здійснюють правосуддя у справах відносно спорів між підприємствами, установами, організаціями, кооперативами, індивідуальними та спільними підприємствами, міжнародними об'єднаннями та організаціями України та інших держав, а також іншими юридичними особами (у тому числі іноземними), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених законодавчими актами України, також державними та іншими органами, громадянами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, ці спори виникають під час укладання, зміни, розірвання і виконання господарських договорів, за винятком спорів, вирішення яких чинними законами України, міждержавними договорами та угодами віднесено до відома інших органів. Господарські суди також розглядають справи про банкрутство, справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції, незалежно від форм власності майна і організаційних форм.

Вирішуючи спір, господарський суд по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) приймає рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

У разі стягнення грошових сум ці рішення виконуються установами банку, оскільки грошові кошти юридичних осіб перебувають у кредитних установах і на них звертається стягнення в першу чергу. Органами державної виконавчої служби рішення господарського суду про стягнення грошових сум виконуються тоді, коли грошові кошти на рахунку боржника відсутні або їх недостатньо для погашення заборгованості, і стягнення необхідно звернути на належне боржнику або закріплене за ним майно. Державним виконавцем реалізуються також рішення господарського суду: а) про звільнення виробничих та інших нежилих приміщень, а також виробничих територій; б) про передання обладнання або іншого майна; в) про виконання юридичною особою (боржником) інших дій, не пов'язаних з переданням майна і перерахуванням коштів [57].

Виконавчі написи, які вчиняються нотаріусами, є підставою для здійснення виконавчого провадження державною виконавчою службою в тих випадках, коли заборгованість або інша відповідальність боржника щодо стягування з нього грошових сум або витребування майна перед стягувачем має безспірний характер, підтверджений документами. Відповідно написи нотаріусів, вчинені згідно із ст.87 та 88 Закону України від 2 вересня 1993 року "Про нотаріат" [58], є юридичною основою вчинення виконавчих дій.

Виконавчий напис - це розпорядження нотаріуса, виконане (вчинене) на документах, що встановлюють заборгованість, про те, що ця заборгованість підлягає примусовому виконанню шляхом стягнення з боржника грошових сум або витребування майна. Право вчинення виконавчих написів мають нотаріуси державних нотаріальних контор, приватні нотаріуси, консульські установи України.

Відповідно до ст.89 Закону України "Про нотаріат" у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, у тому числі пеня, відсотки, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано.

Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса [59].

Виконавчі написи, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, вчиняються виключно на документах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України у затвердженій ним постанові від 29 червня 1999 року № 1172 [60, с.80]. Згідно з цією постановою до переліку включено документи, які засвідчують заборгованість, що виникає з цивільних, житлових, трудових, авторських, адміністративних та інших правовідносин, зокрема щодо стягнення заборгованості: а) за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передання або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно; б) що випливають з відносин, пов'язаних з авторським правом; в) з батьків або осіб, що їх замінюють, за утримання дітей у закладах освіти; г) з орендної плати за користування державним та комунальним майном; д) за неоплаченим чеком; ж) за опротестованим векселем.

За наявності спору між стягувачем і боржником виконавчий напис не вчинюється, а вчинений може бути оскаржений у судовому порядку. У разі оспорювання боржником виконавчого напису державний виконавець зобов'язаний зупинити за ним стягнення до розгляду питання по суті [61].

Рішення комісій з трудових спорів виконується державною виконавчою службою, тому що за чинним законодавством Комісія з трудових спорів є обов'язковим первинним органом з розгляду трудових спорів, що виникають на підприємствах, в установах, організаціях між працівником і власником або уповноваженим ним органом, незалежно від форми трудового договору, за винятком спорів, що підлягають розгляду безпосередньо районними (міськими) судами, вищими у порядку підлеглості органами, а також інших спорів, установлених законом (ст. ст.221, 224 КЗпП України) [62].

Прийняте Комісією з трудових спорів рішення відносно виниклого між роботодавцем і працівником трудового конфлікту підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк після десяти днів, передбачених на його оскарження, якщо ним, тобто рішенням, не встановлено негайне виконання. Не виконане, добровільно рішення Комісії з трудових спорів може бути виконане примусово органами державної виконавчої служби на підставі посвідчення Комісії з трудових спорів (ст.230 КЗпП) [63].

Підлягають виконанню постанови, винесені органами (посадовими особами), уповноваженими законом розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Кодексом про адміністративні правопорушення України надано право стягувати без складання протоколу штрафи за вчинене адміністративне правопорушення: адміністративним комісіям при виконавчих комітетах районних, міських, районних у містах, селищних, сільських рад депутатів; виконавчим комітетам селищних, сільських рад депутатів; органам внутрішніх справ, органам інспекцій та іншим органам (службовим особам), уповноваженим на те законодавчими актами України (ст. ст.213-244² КУпАП України). Якщо оштрафована особа у встановлений строк не сплатила штрафу, постанова адміністративного органу або посадової особи надсилається до органу державної виконавчої служби за місцем проживання правопорушника, роботи чи місцеперебування майна для примусового виконання.

Аналогічним чином виконується постанова у справі про адміністративні правопорушення в частині відшкодування майнової шкоди, якщо вона не виконана добровільно в установлений строк. Така постанова є підставою для примусового її виконання шляхом стягнення збитків з боржника у порядку виконавчого провадження (ст. ст.40,329, 330 КУпАП) [64].

Підставою для примусового виконання рішення суду органами державної виконавчої служби є також рішення іноземних суддів і арбітражів у передбачених законом випадках. Порядок виконання в Україні рішень іноземних судів і арбітражів визначається відповідними міжнародними договорами України та Законом України від 29 листопада 2001 року "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" [65].

Рішення іноземного суду (арбітражу) виконується примусово органами державної виконавчої служби на підставі ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим, обласного, міста Києва і Севастополя апеляційних судів, якою задоволено заяву іноземного стягувача і дано дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду (ст.10 Закону України "Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів" та ст.84 Закону України "Про виконавче провадження").

У такій ухвалі має бути викладений висновок про задоволення клопотання і надання дозволу на примусове виконання рішення на території України з викладенням його змісту і визначенням сум грошових зобов'язань за ним в українській грошовій одиниці за офіційним валютним курсом НБУ (за винятком, коли такі зобов'язання мають виконуватися в іншій валюті відповідно до законів України). З набранням ухвалою законної сили видається виконавчий лист на примусове виконання рішення іноземного суду.

Підставою для здійснення виконавчого провадження державною виконавчою службою є рішення Європейського Суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень Європейського Суду з прав людини" [66]. У 1997 році Верховна Рада України ратифікувала Європейську Конвенцію із захисту прав та основних свобод людини та протоколів до неї. З цього часу громадяни України, особи без громадянства та іноземці набули право відстоювати свої права і свободи в Європейському Суді з прав людини, який приймає рішення проти держави Україна, коли задовольняє скаргу особи та зобов'язує держави сплатити певні відшкодування на користь людини, і тоді, коли це рішення не виконується державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особам, його виконання може здійснюватись державною виконавчою службою примусово.

У порядку судового виконання підлягають примусовому виконанню рішення державних органів з питань володіння і користування культовими будівлями та майном.

Законом України від 23 квітня 1991 року "Про свободу совісті і релігійні організації" [67] передбачається, що релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культова будівля може передаватися в користування двом і більше релігійним громадам за їх згодою. З кожною громадою укладається окремий договір, в якому передбачається порядок і черговість користування будівлею. Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством України (ст. ст.783, 784 Цивільного кодексу України) [68].

Спори з питань щодо володіння та користування культовими будівлями і майном вирішуються державними органами України та місцевими державними органами у справах релігій. Їх рішення, не оскаржене в суд протягом місяця з дня його прийняття, а у разі оскарження - після прийняття судом постанови про відмову в задоволенні скарги, може бути виконане примусово органом державної виконавчої служби.

До примусового виконання органом державної виконавчої служби віднесено рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках.

Відповідно до Закону України від 28 листопада 1993 року "Про Антимонопольний комітет України" [69] на нього покладено здійснення захисту законних інтересів підприємців та споживачів шляхом застосування заходів щодо профілактики і припинення порушень антимонопольного законодавства, накладення стягнень за порушення антимонопольного законодавства в межах своїх повноважень. Рішення Антимонопольного комітету і його територіальних відділень, не виконані зобов'язаною особою добровільно, є підставою для примусового їх виконання.

Підставою для примусового виконання державною виконавчою службою є рішення державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, яка накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його добровільного виконання. Для стягнення виконавчого збору виконавець виносить постанову, яка у разі її добровільного невиконання виконується примусово шляхом накладення стягнення на заробітну плату, інші види доходів боржника чи на його майно.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на учасників виконавчого провадження, громадян і посадових осіб за невиконання покладених на них обов'язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у виконавчому провадженні, які вони не виконують добровільно, є підставою для примусового виконання шляхом звернення стягнення на заробіток чи інші доходи оштрафованої особи чи на її майно.

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на учасників виконавчого провадження, громадян і посадових осіб за невиконання покладених на них обов'язків щодо вчинення необхідних процесуальних дій у виконавчому провадженні та рішення про поновлення на роботі є підставою для примусового виконання шляхом звернення стягнення на заробіток чи інші доходи оштрафованої особи, а за їх відсутності - на її майно. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. У випадку подальшого невиконання рішення боржником державний виконавець порушує клопотання про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону [70].

Органи державної виконавчої служби також примусово виконують рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу. Це можуть бути рішення комісії рад з питань поновлення прав реабілітованих. Відповідно до ст.5 Закону України від 17 квітня 1991 року "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" [71], такі особи мають право на грошову компенсацію в установленому розмірі, на повернення натурою вилучених будівель та іншого майна по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося). За відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Рішення про грошову компенсацію, повернення будівлі та майна чи їх вартості приймаються спеціально створеними для цього штатними комісіями з питань поновлення прав реабілітованих районних, міських, обласних Рад. Вказані рішення, якщо вони не виконані добровільно, є підставою для примусового їх виконання державною виконавчою службою.

Визнана у встановленому законом порядку претензія, якщо вона не виконується добровільно, є підставою для примусового її виконання державною виконавчою службою.

Підставою для відкриття виконавчого провадження взагалі і здійснення за ним примусових дій зокрема є виконавчі документи, а саме:

1) заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст.3 Закону України "Про виконавче провадження";

2) заява прокурора у випадках представництва інтересів громадян або держави в суді;

3) інші передбачені законом випадки [72].

Виконавчі документи - це письмові документи встановленої форми і змісту, які видаються судом та іншими органами вирішення правових спорів (юрисдикційними органами) для примусового виконання прийнятих ними у справах рішень, ухвал, постанов, інших актів як підстав для їх виконання.

Перелік виконавчих документів у Законі України "Про виконавче провадження" визначений, ст.18 - 1. Аналіз положень цієї статті свідчить, що одні з них за формою й змістом відрізняються від підстав виконання, інші - одночасно є підставою виконання і виконавчим документом.

Виконавчими документами є:

а) виконавчі листи, що видаються судами на підставі:

рішень, вироків, ухвал, постанов судів у випадках, передбачених законом;

рішень іноземних судів і арбітражів, якщо вони визнані і допущені на території України у встановленому законом порядку;

рішення третейського суду;

б) ухвали і постанови судів у випадках, передбачених законом;

в) накази господарських судів, у тому числі ті, що видаються на підставі рішення третейського суду;

г) ухвали і постанови господарських судів у випадках, передбачених законом;

е) виконавчі написи нотаріусів; ж) посвідчення комісій з трудових спорів;

є) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;

ж) рішення органів державної влади, прийняті з питань володіння і користування культовими будівлями та майном;

з) рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень у передбачених законом випадках;

и) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, накладення штрафу;

і) рішення інших органів державної влади у випадках, якщо за законом їх виконання покладено на державну виконавчу службу;

Законом України "Про виконавче провадження" визначено вимоги до змісту виконавчого документа.

У виконавчому документі повинні бути зазначені: назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ; дата, номер рішення, за яким видано документ; найменування стягувача і боржника, їх адреса, дата і місце народження боржника та місце його роботи (для громадян), номери рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб); резолютивна частина рішення; дата набрання рішенням чинності; пред'явлення виконавчого документа до виконання [73].

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою, скріплений печаткою. Законом можуть бути встановлені також інші вимоги до виконавчих документів.

Найрозповсюдженішими виконавчими документами є виконавчі листи. Це письмові документи встановленого зразка (за формою і змістом), що видаються загальними судами і зобов'язують боржників, інших юридичних та фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду чи іншого органу вирішення спорів а також сприяти державним виконавцям у примусовому виконанні рішення.

Для виконавчих листів встановлено три форми, які мають однакову юридичну силу на всій території України. Форма № 1 передбачена для виконавчих листів, які видаються у цивільних справах на тривалий період і мають юридичну силу на всій території України (стягнення аліментів або відшкодування шкоди, стягнення за цивільними справами значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразової реалізації майна боржника тощо). Форма № 2 передбачена для виконавчих листів, які видаються у кримінальних справах та розраховані на тривалий період виконання (стягнення значних сум, які не можуть бути стягнені шляхом одноразового звернення стягнення на майно боржника, стягнення із засуджених періодичних платежів тощо). Форма № 3 передбачена для виконавчих листів як з кримінальних, так і з цивільних справ, розрахованих на однократне виконання (конфіскація майна, рішення про виселення), і в інших випадках, коли видача виконавчого листа такої форми буде визнана доцільною судом, який розглядає справу [74, с.47].

Виконавчі листи видаються для виконання: а) рішень, ухвал і постанов у цивільних справах, а також вироків, ухвал і постанов у кримінальних справах в частині майнових стягнень; б) рішень третейських судів у цивільних справах громадян; в) рішень іноземних судів і арбітражів, якщо вони визнані і допущені для виконання на території України у встановленому законодавством порядку [75].

Виконавчий лист виписується канцелярією суду, підписується суддею і секретарем з прикладенням печатки суду. Виконавчі листи не видаються для виконання рішень про визнання, зміну та припинення правовідносин. Копія таких рішень є підставою для їх реалізації компетентними державними органами шляхом реєстрації правового становища громадянина та його майна (видача свідоцтва про право власності на будинок, свідоцтва про розірвання шлюбу (РАЦС та інші). У справах, з адміністративно-правових відносин і справах окремого провадження замість виконавчого листа видається копія рішення суду. Але у справах про стягнення недоїмок з податкових і неподаткових платежів видається виконавчий лист.

Виконавчий лист видається не пізніше наступного дня після набрання рішення ухвалою, постановою законної сили, а у справах, у яких рішення підлягає негайному виконанню - в день його постановлення.

Для примусового виконання рішення третейського суду у цивільних справах між громадянами необхідне пред'явлення виконавчого листа, що видається районним (міським) судом, на території обслуговування якого відбулось засідання третейський суду і якому були передані на зберігання матеріали провадження третейського суду після розгляду справи.

Заява стягувача про видачу виконавчого листа розглядається суддею, який перевіряє, чи не суперечить рішення третейського суду законові і чи не було допущено при його прийнятті порушень правил, передбачених Законом України "Про третейські суди" [76].

На виконання рішення іноземного суду виконавчий лист видається на підставі ухвали апеляційного суду Автономної Республіки Крим, обласних, міста Києва і Севастополя апеляційних судів, якою задоволено заяву іноземного стягувача і дано дозвіл на примусове виконання рішення іноземного суду. Це положення закріплене в ст.10 Закону України "Про признання та виконання в Україні рішень іноземних судів" та у ст.84 Закону України "Про виконавче провадження" [77].

У справах про стягнення аліментів, у разі виплати допомоги на неповнолітніх дітей у період розшуку їх батьків, суддя на підставі подання судового виконавця про заборгованість з аліментів, що склалася, виносить ухвалу про видачу виконавчого листа на стягнення з боржника сум виплаченої допомоги з нарахуванням встановлених законодавством десяти процентів на ці суми.

За заявою органів внутрішніх справ суддя виносить ухвалу про видачу виконавчого листа на стягнення з боржника витрат на його розшук.

За кожним рішенням суд, який його постановив, видає один виконавчий лист. Декілька виконавчих листів видається на вимогу стягувача для виконання рішення в різних місцях, а також за кожним окремим присудженням чи коли рішення постановлене на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів. У кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину рішення згаданим листом треба виконати.

У разі виконання рішення про відшкодування заподіяної шкоди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, для повного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для звернення стягнення на зарплату або інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбування покарання.

Виконавчі документи, що стосуються відшкодування шкоди, завданої злочином, мають певні особливості. У справах, в яких шкода завдана різними видами злочинів, виконавчі листи виписуються окремо: на суми відшкодування шкоди від крадіжок і на суми відшкодування шкоди, заподіяної іншими злочинами.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за кількістю боржників для виконання вироку або рішення, які передбачають їх солідарну матеріальну відповідальність. У кожному виконавчому листі обов'язково зазначається сума стягнення і перелічуються всі боржники з вказівкою на їх солідарну відповідальність.

Якщо рішенням задоволені різнотипні вимоги, то за кожною з них виписується окремий виконавчий лист, наприклад: один лист про передачу грошей кредитору і другий - про стягнення з боржника судових витрат у доход держави.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа суд, який постановив рішення за заявою стягувача може видати дублікат. Така заява розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і зацікавлених осіб, проте їх неявка не перешкоджає вирішенню питання про видачу дубліката. Про наслідки розгляду заяви суд постановляє ухвалу, на яку може бути подано скаргу, внесено окреме подання прокурором (ст.353 ЦПК).

Виконавчими документами є також виконавчі написи нотаріусів, які є одночасно і підставами для примусового виконання їх положень державною виконавчою службою (п.7 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження").

Виконавчі написи нотаріуса вчиняються на оригіналах документів, що встановлюють заборгованість, для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна.

Коли стягнення необхідно провести по частинах, у відповідності з борговим документом, то виконавчий напис за кожним стягненням може бути зроблений на копії документа або на виписці з особистого рахунку боржника. Але в таких випадках на оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за який строк і які суми стягнуто, дата і номер за реєстром нотаріальних дій.

Виконавчий напис нотаріуса вчиняється в разі неоплати чека на прохання чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб, відповідальних за чеком, за місцем знаходження платника при наявності його напису про те, що чек був пред'явлений для оплати із зазначенням для пред'явлення, але не був оплачений.

Нотаріальний напис за змістом повинен відповідати статті 89 Закону України "Про нотаріат".

Виконавчий напис вчиняється в день звернення зацікавленої особи до нотаріуса в її присутності і набуває властивостей здатності до реалізації з часу його вчинення. В цей же день напис може бути пред'явлений для примусового виконання.

Виконавчий напис, що не вміщається на борговому документі, може бути продовжений або викладений повністю на прикріпленому аркуші паперу, який з борговим документом прошнуровується і пронумеровується, кількість аркушів завіряється підписом нотаріуса з прикладенням печатки. Виконавчий напис буде мати юридичну силу виконавчого документа також тоді, коли при його вчиненні була допущена підклейка аркуша паперу з прикладенням печатки, і частина відтиску знаходиться на приклеєному аркуші [78].

Наказ господарського суду також є виконавчим документом, який видається на виконання: рішення, винесеного господарським судом по суті спору; постанови про зміну рішення, винесеної господарським судом, який переглядав справу в порядку нагляду; рішення і постанови, винесені господарським судом у зв'язку з переглядом справи за нововиявленими обставинами, якими було змінене рішення господарського суду, прийняте по суті спору.

Рішення і постанови господарського суду набирають законної сили негайно після їх прийняття, тому разом з ними видаються і надсилаються накази на примусове виконання. Накази про стягнення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у доход бюджету - місцевим органам податкової служби і виконуються у встановленому порядку через установи банку. Решта наказів виконується державним виконавцем. За кожним рішенням видається один наказ.