Поняття конституційно-правової відповідальності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

юридичний факультет

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Поняття конституційно-правової відповідальності

Студентки 2-го курсу

денної форми

Навольської М.Я.

Науковий керівник:

Синкевич Олена Василівна

Київ - 2012

ВСТУП

Актуальність теми. У правній системі тієї чи іншої країни важливе місце посідає інститут правної відповідальності як необхідний правоохоронний механізм, важлива гарантія прав людини та інтересів нації. У сучаснім правознавстві однією з найактуальніших теоретичних проблем є питання наукової визначеності змісту конституційної відповідальності як явища у світі правної реальності. На жаль, в умовах незалежної України дослідження конституційної відповідальності не мали яскравого концептуального забарвлення, хоча нині це вельми актуально в контексті необхідності переосмислення цього явища з урахуванням нових умов правної реальності, нового досвіду, зокрема досвіду надбань європейської науки. Пропонований нині освітній, науковий продукт є яскравим свідчення необхідності переосмислення концептуальних основ позитивної відповідальності як поняття в аспекті її змісту та обсягу, так і відповідальності як терміну - на знаковому рівні її вираження.

Теоретико-інформаційним підґрунтям цієї статті є праці класиків наукової думки часів становлення конституціоналізму: А. Алексєєва, П. Берліна, К. Гана, С. Євгизарова, П. Межуєва, М. Поля, Г. Елинека.

Окремі аспекти конституційно-правової відповідальності досліджували С. А. Авак'ян, Н.А. Боброва, Ю.П. Єрьоменко, Т.Д. Зражевська, Н.М. Колосова, В.О. Лучін, В.А. Ржевський, Ф.М. Рудинський, О.А. Тарасов, Т.Д. Шон. Окремі питання цієї проблеми розглянуто у працях таких вчених: М. Амелєра, І .А. Афанасьєвої, A.M. Барнашова, К.С. Бєльського, Д.А. Златопольського, М.А. Краснова, А.А. Мішина,В.Маклакова, М.І. Піскотіна, І.С. Самощенка, М.Х. Фарукшина, Б.А. Ф'юіті, В.Є. Чіркіна та в розробках сучасних українських дослідників-правознавців: В.М. Кампо, В.В. Копєйчикова, В.В. Кравченка, Л. Лисенкова, В.Ф. Мелащенка, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, В.М. Шаповала та інших.

З аналізу правних наукових джерел можна дійти до висновку про відсутність єдності у баченні змісту поняття "конституційна відповідальність", що виражено широкомасштабними дискусіями, котрі тривають вже кілька десятків років.

Якщо проаналізувати зміст наукових суперечок про природу конституційної відповідальності, які виражені на шпальтах наукових джерел, можна виокремити декілька напрямів - декілька основних ліній пояснення «конституційної відповідальності».

Водночас, відсутність єдності науковців щодо змісту конституційної відповідальності свідчить про безумовну актуальність питання науково теоретичної визначеності явища, а також про динамічні процеси правної науки. Однак, важливим є питання спрямованості руху цих динамічних процесів: чи йдеться про логікотеоретичний поступ чи про регрес. На жаль, таке розмаїття поглядів, здебільшого, пов'язане саме з браком системності в наукових концепціях, теоріях.

Поняття конституційної відповідальності об'єктом рефлексій багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. Питанням правної відповідальності в умовах незалежної України дають раду чимало науковців, серед яких, на думку автора, важливо відзначити: К. Басіна, О. Іваненко, О. Стрельник, Л. Бєлу, Н. Іванчук, А. Осауленка та ін.

Об'єкт дослідження. Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються стосовно поняття конституційної відповідальності.

Предмет дослідження. Предметом дослідження саме поняття конституційної відповідальності та його ознаки, логічні підстави класифікації конституційної відповідальності на види, підстави та передумови виникнення конституційної відповідальності, суб'єкти конституційної відповідальності та співвідношення конституційної відповідальності із іншими галузевими видами відповідальності.

Метою цього дослідження є наукове обґрунтування поняття конституційної відповідальності та виокремлення її ознак.

Методи наукового дослідження. Для досягнення мети праці необіжним є обрання потрібних методів дослідження. Тому з точки зору наукової доцільності для визначення поняття конституційної відповідальності найвлучнішим буде використання логічного методу. Характеризуючи саме поняття ми використовуємо у дослідженні багато інших понять. Тому логічні операції індукції та дедукції забезпечують правильність отриманого результату і полегшують саме пізнання. Так як оперуючи поняттями відповідно до законів логіки і враховуючи всі елементи змісту поняття уможливлюється всебічне дослідження об'єкту пізнання. Так само не виключене використання логічних методів аналізу та синтезу. Для вивчення логічних схем взаємодії складових відповідальності важливим є використання методів логічного співставлення. Також цікавим з точки зору пізнання є використання семіотичних, історичних і феноменологічних методів. Така сукупність методів дозволить повністю і всебічно охопити досліджуваний об'єкт і отримати якісно нове знання.

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

В українській і зарубіжній літературі зовсім недавно стали відзначати появу нового виду відповідальності - конституційної. Перші спроби виділити конституційну відповідальність в якості самостійного виду відповідальності і появу її специфіки були зроблені в радянський період у працях вчених Ю.П. Єременко, B.C. Основіна, Ф.М. Рудинського, Г.В. Барабашева та ін. Питання конституційної відповідальності знайшли своє висвітлення в працях українських вчених Ю.М. Тодики, В.В. Кравченка, В.Ф. Погорілка та ін.

Про те, що цей вид відповідальності є мало вивченим. Вважається, що конституційна відповідальність - це самостійний вид юридичної відповідальності, коли настання несприятливих наслідків для суб'єктів конституційної відповідальності Колосова Н.М. Конституционная ответственность -- самостоятельньій вид юридической ответственности // Государство и право. -- 1997. -- № 2..

У сучасній науці конституційного права України проблематика конституційно-правової відповідальності є однією з найскладніших. Це пов'язано з тим, що, по-перше, такий вид юридичної відповідальності безпосередньо в чинному законодавстві України не визнано. По-друге, вітчизняна юридична наука робить лише перші поступи у вивченні проблеми конституційно-правової відповідальності. Проте певні науково- теоретичні дослідження у світовій юридичній літературі існують. Визнання конституційної відповідальності самостійним видом юридичної відповідальності передбачає розкриття її основних положень. Перш за все треба розглянути в загальнотеоретичному плані ознаки конституційної відповідальності.

Закріплений ст. 1 Конституції України напрям на побудову суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальної держави, а також процеси, що відбуваються останнім часом в Україні й суспільстві, настійно вимагають переоцінки багатьох традиційних поглядів на сутність і роль інституту конституційно-правової відповідальності в правовій системі країни, а також формування якісно нових концепцій його вдосконалювання. Світова практика показує, що проголошення курсу на розвиток громадянського суспільства та демократії, зміцнення державності повинне мати на увазі вдосконалювання механізмів конституційно-правової відповідальності як гарантії подальшого поступального руху країни шляхом прогресу.

Юридичній відповідальності, як одному з найважливіших різновидів соціальної відповідальності притаманно ряд характерних ознак, основними серед яких, зокрема, є Мелащенко В.Ф. Загальна теорія конституційного драва / У кн.: «Конституційне правоУкраїни" За ред. В.Ф. Погорілка. - К., 1999. - С. 19-20:

юридична відповідальність невіддільна від правопорушення, є його наслідком;

вона пов'язана з реалізацією санкцій, встановлених в нормах права.

Отже, юридична застосування до правопорушника заходів державного примусу, передбачених санкцією правової норми.

Конституційно-правовій відповідальності, як самостійному виду юридичної відповідальності, притаманні риси й ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому. Вона передбачає встановлення несприятливих наслідків для суб'єктів конституційно-правових відносин у разі порушення ними вимог Конституції та інших норм конституційного права. У той же час конституційно-правовій відповідальності властиві також і специфічні характерні ознаки, основними серед яких, зокрема, є такі:

конституційно-правова відповідальність спрямована на правову охорону Конституції, виступає як одна з найважливіших складових механізму гарантування реалізації положень конституції;

розглядуваний вид юридичної відповідальності часто тісно межує з політичною відповідальністю, зокрема, за суб'єктами, підставами її настання, негативними наслідками.

Отже, відповідальність часто має політичний характер Колосова Н.М. Конституционная ответственность -- самостоятельньїй вид юридической ответственности // Гос. и право. - 1997- № 2. - С. 86.. Проте політичний характер конституційно-правової відповідальності проявляється саме щодо тих суб'єктів правовідносин, діяльність яких пов'язана з участю у здійсненні політичної влади. Президент України, Верховна Рада, народні депутати, Кабінет Міністрів, політичні партії та інші інституції.

Разом з тим конституційно-правову відповідальність немає підстав ототожнювати з політичною. Остання не має тих характерних ознак, що притаманні юридичній відповідальності, йшлося раніше. Так, порушення норм, які регулюють відносини у сфері громадянства, не може мати політичного характеру, оскільки саме вказане право не є політичним і реалізація його особою пов'язана з політичною діяльністю. Тому й конституційно-правова відповідальність у даному разі не може мати політичного забарвлення. Те ж саме можна сказати і про конституційно-правову відповідальність, що настає при порушенні норм, які передбачають право людини на освіту та охорону здоров'я, на шлюб, на житло тощо.

Виходячи з викладеного, можна сформулювати наступне визначення поняття конституційно-правової відповідальності:

Конституційно-правова відповідальність -- самостійний, встановлений в нормах конституційного права України вид юридичної відповідальності, спрямований, насамперед, на забезпечення правової охорони Конституції України, який передбачає необхідність для суб'єктів конституційного правопорушення відповідати за свою юридично значиму поведінку, що реалізується у сфері конституційно-правових відносин.

У літературі існують й інші визначення даного поняття, що розкривають різні ознаки відповідальності.

Специфічні характерні ознаки та риси, властиві конституційно-правовій відповідальності, обумовлюючи доцільність її класифікації на певні види.

Критерії такої класифікації різні. Вона може поділятися на види, зокрема, залежно: а) від у яких передбачено відповідальність за порушення норм конституційного права; б) від правових інститутів, на котрі поділяється сукупність конституційно-правових норм; в) від суб'єктів конституційно-правової відповідальності, тобто від того, хто може притягатися до неї; г) від підстав розглядуваної відповідальності, тобто від того, за що повинен нести відповідати суб'єкт конституційного правопорушення; д) від інстанцій, тобто від того, перед ким передбачена відповідальність суб'єкта такого правопорушення. Поділ зазначеної відповідальності може здійснюватися також за формами контролю, які застосовуються з метою забезпечення додержання вимог, що містяться в нормах конституційного права, особливостями конституційних правопорушень та специфікою мір відповідальності за них.

Метою конституційно-правової відповідальності є охорона та забезпечення нормального порядку здійснення публічної влади, організація і діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб відповідно до приписів Конституції і законів України, превенція зазіхань на порядок здійснення публічної влади.

Але в юридичній літературі, як правило, визнається наявність двох аспектів (видів) конституційно-правової відповідальності -- позитивного та негативного (ретроспективного) Конституційне право України / За ред. д-ра юрид. наук, проф. В.Ф. Погорілка. - К.: Наук, думка, 1999. - 733 Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. -- К.: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.. Відповідно розрізняють і різні підстави для настання позитивної і ретроспективної конституційно-правової відповідальності Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. -- К.: Атіка, 2002. - 420 с..

При цьому прихильники позитивної конституційно-правової відповідальності вважають, що остання виявляється, головним чином, у її позитивній спрямованості -- як відповідальне ставлення суб'єктів до своїх конституційних обов'язків, сумлінне та ефективне їх виконання Лучин В.О. Ответственность в механизме реализации Конституции // Право и жизнь. -- 1992. -- № 1.; Барабашев Г.В. Ответственность органов управлення перед Советами // Сов. государство и право. -- 1981. -- №5.

Низка авторів віддає перевагу ретроспективному (негативному) аспекту конституційно-правової відповідальності Колосова Н.М. Конституционная ответственность -- самостоятельньїй вид юридической ответственности // Государство и право. -- 1997. -- № 2.. При цьому конституційно-правова відповідальність розуміється як негативна оцінка діяльності суб'єкта, унаслідок чого він зазнає несприятливих наслідків -- обмеження або позбавлення політичних, юридичних або інших інтересів Шон Д.Т. Конституционная ответственность 11 Государство и право. - 1995. -№ 7..

Ретроспективна конституційно-правова відповідальність можлива лише у випадку конституційно-правового правопорушення (делікту), коли має місце негативне відхилення у фактичній поведінці суб'єктів конституційно-правових відносин від вимог Конституції та інших нормативно-правових актів. Йдеться або про пряме порушення конституційних чи інших правових заборон, або про невиконання функцій, завдань, обов'язків, покладених на органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, громадян, або перевищення (зловживання) ними своїх повноважень.

Ідея позитивної юридичної відповідальності неодноразово піддавалася критиці. Зазначалося, що, в принципі, неприпустимо поєднувати в одному визначенні свідоме ставлення чесної людини до виконання своїх обов'язків та протиправну поведінку правопорушника.

Найбільш уразливою ланкою ідеї правової позитивної відповідальності є неможливість визначити її юридичні властивості, які будь-чим відрізняються від відомих понять "обов'язок", "правомірна поведінка", "правосуб'єктність", "деліктоздатність", "виконання зобов'язань" та ін.

Позитивна відповідальність -- явище, насамперед, скоріше соціальне, а не правове, оскільки вона не має ознак формальної визначеності, державної примусовості та процесуальної форми реалізації. Тому в аспекті підстав конституційно-правової відповідальності може йтися лише про підстави ретроспективної (негативної) конституційно-правової відповідальності.

ПІДСТАВИ ВИНИКНЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Однією з ознак, що відрізняють один вид юридичної відповідальності від іншого, а отже, є найважливішим елементом певного виду відповідальності, вважаються підстави її настання.

Підстави конституційно-правової відповідальності -- це ті обставини, при яких, відповідно до конституційно-правових норм, вона настає. У загальній теорії держави та права, як правило, вирізняють дві складові підстав юридичної відповідальності -- фактичну підставу (склад правопорушення) та нормативну підставу (норми права), що можна вважати цілком логічним Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. -- К.: Атіка, 2002. - 31 с..

Отже, підставами конституційно-правової відповідальності є сукупність таких складових: фактичної підстави (сукупність юридичних фактів) і нормативної підстави (закріплення складу правопорушення в нормативно-правовому акті).

Нормативною підставою конституційно-правової відповідальності є система конституційно-правових норм, що закріплюють: а) склади конституційних правопорушень (деліктів); б) конституційно-правові санкції і принципи їх застосування; в) коло суб'єктів, уповноважених застосовувати конституційно-правові санкції; г) процедуру притягнення до конституційно-правової відповідальності, тобто її процесуальну форму.

Зважаючи на важливість процедури застосування заходів конституційно-правової відповідальності, останнім часом у зарубіжній юридичній літературі до підстав конституційно-правової відповідальності, крім нормативних і фактичних, відносять і процесуальні підстави Виноградов В.А. Основание конституционно-правовой ответствен-ности // Законодательство. -- 2003. -- № 2..

При цьому під процесуальною підставою розуміють рішення компетентного суб'єкта про застосування певної конституційно - правової санкції за конкретний конституційно-правовий делікт. Процесуальну підставу варто відрізняти від фактичної. Якщо перша полягає у встановленні компетентним органом юридичного факту та відповідної міри відповідальності, то друга -- у здійсненні конституційного делікту. Процедура здійснення конституційно-правової відповідальності надзвичайно важлива, тому що притягнення до конституційно - правової відповідальності являє собою результат застосування та взаємодії матеріальних і процесуальних конституційно-правових норм. Реалізація конституційно-правової відповідальності можлива лише внаслідок правозастосовної діяльності державних органів і посадових осіб, а в низці випадків -- і інших уповноважених на те конституційно - правовими нормами суб'єктів (наприклад, у виборчому процесі -- виборчих комісій). Провідну роль у механізмі реалізації конституційно - правової відповідальності відіграє суб'єкт юрисдикції. Хтось повинен констатувати настання конституційно-правової відповідальності відповідного суб'єкта. Якщо немає процесуальної підстави, то неможливо говорити про притягнення до конституційно-правової відповідальності. Так, наприклад, у разі притягнення до конституційно-правової відповідальності Президента України у формі усунення з поста в порядку імпічменту за вчинення державної зради або іншого злочину Конституцією України (ст. 111) питанням процедури цієї діяльності відводиться дуже важливе значення. За цих умов на Конституційний Суд України покладається обов'язок перевірки цієї справи в частині дотримання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент Президента України і надання відповідного висновку. У разі відсутності позитивного висновку з цього приводу Конституційного Суду України Президента України в цьому випадку не можна притягнути до конституційно-правової відповідальності.

Крім нормативних і процесуальних підстав конституційно - правової відповідальності, вирізняють і фактичні підстави.

Під фактичними підставами конституційно-правової відповідальності розуміють діяння (дія або бездіяльність) конкретного суб'єкта конституційно-правових відносин, що не відповідає диспозиції конституційно-правової норми, охоронюваною конституційно-правовою санкцією. Іншими словами, фактична підстава конституційно-правової відповідальності -- це конкретний конституційно-правовий делікт (от лат. delictum -- правопорушення, проступок), склад якого передбачає об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкт та суб'єктивну сторону.

Конституційний делікт -- це діяння (дія або бездіяльність) суб'єкта конституційної відповідальності як учасника конституційних правовідносин, що не відповідає належній поведінці й передбачає застосування мір конституційної відповідальності Лучин В.О. Конституция Российской Федероции. Проблеми реализации. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 229 с..

На підставі формально-юридичного аналізу Конституції, інших нормативно-правових актів України та практики їх реалізації можна дійти висновку, що ознаками конституційно-правових деліктів є такі:

Конституційно-правовий делікт повинен бути виражений у формі діяння (дії або бездіяльності). Українське законодавство не передбачає конституційно-правової відповідальності за думки чи наміри, що не виразилися в діянні або підготовці до здійснення діяння.

Протиправність. Протиправність виражається в порушенні або невиконанні конституційно-правових норм. При цьому протиправність може виражатися в порушенні будь-яких правових норм, що регламентують порядок здійснення публічної влади. Переважна більшість цих норм зосереджені в конституційному законодавстві, тому найчастіше протиправність конституційно-правового делікту виражається в порушенні норм саме цієї галузі права. Порушення приписів норм кримінального права, яке найчастіше розглядають у зв'язку із процедурою імпічменту Президента, не є підставою настання конституційно - правової відповідальності. Як справедливо зауважує О.Є. Кутафін, у цьому випадку йдеться винятково про відповідальність Президента за порушення присяги Кутафин О.5. Предмет конституционного права. -- М.: Юристь, 2001. - 431 с... Адже вчинення державної зради або іншого тяжкого злочину є грубим порушенням присяги і, як наслідок, передбачає конституційно-правову відповідальність.

Винність -- психічне ставлення суб'єкта конституційно - правової відповідальності до вчиненого діяння, що виражається у формі умислу або необережності.

Умисел означає, що особа, яка вчинила конституційно - правовий делікт, усвідомлювала його протиправний характер, передбачала небезпечні або шкідливі наслідки і бажала або свідомо допускала їх настання.

Необережність має місце у випадку, якщо особа, яка вчинила таке діяння, передбачала можливість настання небезпечних або шкідливих наслідків, однак без достатніх до того підстав самовпевнено розраховувала на їх запобігання або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати.

Суспільна небезпека полягає у зазіханні діяння (заподіянні шкоди або створенні небезпеки заподіяння шкоди) на суспільні відносини, що захищаються правом, в особливій сфері -- сфері здійснення публічної влади. Ці суспільні відносини є предметом правового регулювання конституційного права України і пов'язані із засадами конституційного ладу, правовим статусом людини і громадянина, організацією і діяльністю органів публічної влади (органів державної влади і місцевого самоврядування) тощо.

Караність. Конституційно-правова відповідальність за дане діяння повинна бути передбачена законодавством України. Діяння може бути суспільно небезпечним, посягати на суспільні відносини, суперечити приписам правових норм, проте якщо в законодавстві України не передбачена конкретна форма конституційно-правової відповідальності за таке діяння, то воно не може вважатися конституційно - правовим деліктом.

6. Спеціальний суб'єкт конституційно-правової відповідальності -- органи державної влади і місцевого самоврядування, посадові і службові особи цих органів, об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії), громадяни України, іноземці, особи без громадянства тощо. Останнім часом у наукових дослідженнях серед суб'єктів конституційно-правової відповідальності вирізняють державу Баглай В.М. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. -- М.: Изд-во НОРМА, 2001. -- 33-34 с.. Прикладами конституційно-правової відповідальності останньої є такі: а) реабілітація державою жертв політичних репресій, відновлення їх у правах; б) оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, наслідком якого є відшкодування завданої шкоди, поновлення в правах (ст. 55 Конституції України).

Сьогодні є необхідність удосконалювання конституційно - правової відповідальності насамперед владних структур. Відповідальність держави перед народом є ключовою, вищою формою відповідальності з огляду на особливу роль державної влади у сфері суспільних відносин. Відомо, що безвідповідальність влади призводить до катастрофічних наслідків, великомасштабних соціальних потрясінь. Держава в особі своїх органів і посадових та службових осіб покликана відповідати за забезпечення конституційної законності в країні.

СУБ?ЄКТИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Конституційно-правова відповідальність спрямована насамперед до органів державної влади і місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, є своєрідним гарантом дотримання демократичних засад конституційного ладу, закріплених Конституцією і законами України. Суть конституційно-правової відповідальності полягає у встановленні системи реальних гарантій проти концентрації влади в одній з її гілок (законодавчій, виконавчій, судовій) або в руках однієї вищої посадової особи.

У найбільш поширеному трактуванні до суб'єктів конституційно - правової відповідальності належать: держава, державні органи, органи місцевого самоврядування, вищі посадові особи, політичні партії, інші громадські формування, фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства).

На думку Л. Кривенко, суб'єкти конституційно-правової відповідальності тотожні суб'єктам конституційно-правових відносин. Виняток становить народ, що є абсолютним сувереном і як такий "підіймається" над усіма суб'єктами -- як державними, так і недержавними Кривенко Л. Конституційна відповідальність глави держави// Віче.--2001. -- № 10. -- С. 5., а також глава держави з монархічною формою правління Шаповал В.М. Перспективи розвитку науки конституційного права в Україні// Право України. -- 1996. -- № 9. -- С. 51..

Цю думку поділяє більшість, але далеко не всі конституціоналісти, що свідчить про відсутність єдиного підходу до вирішення зазначеної проблеми. Зокрема, із кола суб'єктів конституційно-правової відповідальності одні пропонують виключити державу, інші -- фізичних осіб.

Мотивується це так. Відповідальність держави може бути реалізована винятково на міжнародному рівні через застосування міжнародно-правових санкцій. На національному рівні така відповідальність -- не більш ніж правова абстракція, яка реально втілюється лише у відповідальності конкретного державного органу (посадової особи). У даному випадку державу доцільно розглядати як систему органів, що є самостійними суб'єктами конституційно-правової відповідальності Лучин В. О. Конституция Российской Федерации: Проблеми реализации. -- М., 2002. -- С. 400.. Що стосується фізичних осіб, зокрема громадян, то вони можуть бути суб'єктами конституційно-правової відповідальності, якщо мають спеціальний статус посадової особи, інакше в чому, запитується, буде виражатися щодо них обмежувальна функція Основного Закону Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации: Учебн. -- М., 1997. -- С. 33; Баглай М.В., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации. -- М., 1996. -- С. 39; Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібн. -- К., 2000. -- С. 17.?

Таким чином, єдності поглядів досягнуто лише щодо визнання суб'єктами конституційно-правової відповідальності державних органів (посадових осіб), органів місцевого самоврядування і громадських об'єднань. Але більш повним, а тому більш правильним, як на мене, є визначення, в якому до кола суб'єктів конституційно - правової відповідальності віднесено також державу і фізичних осіб.

Доведу слушність цього висновку конкретними прикладами, виходячи з аналізу чинного конституційного законодавства, а також наявної конституційної практики -- як вітчизняної, так і зарубіжної.

Держава як суб'єкт конституційно правової відповідальності. Необхідність визнання держави суб'єктом конституційно-правової відповідальності випливає зі змісту ст. З Конституції України: головним обов'язком держави є забезпечення прав і свобод людини. Невиконання цього обов'язку має бути підставою притягнення держави до відповідальності, що й передбачається ч. 2 тієї ж статті: держава проголошується відповідальною перед особою. Це означає, що держава має притягатися до відповідальності, якщо її дії (бездіяльність) порушують права і свободи особи. Однак чітких механізмів реалізації такої відповідальності не існує. Остання обставина, а також те, що держава діє через систему державних органів і посадових осіб, свідчить на користь висновку про абстрактність та фіктивність її відповідальності.

Цей висновок не можна визнати правильним, оскільки, як показує практика, в ряді випадків держава є суб'єктом конституційно-правової відповідальності. Наприклад, у правовідносинах, які випливають із законодавства, що регулює реабілітацію жертв політичних репресій, держава -- суб'єкт конституційно-правової відповідальності: неправомірні дії держави в минулому оцінює держава нового історичного періоду, засуджуючи протиправні діяння Зражєвская Т.Д Проблеми правовой ответственности государства, его органов и служа- щих Ц Государство и право. -- 2000. -- № 3. -- С. 5.

Відсутність ефективних механізмів конституційно-правової відповідальності держави не заперечує сам факт її існування, а свідчить про недоліки національного законодавства. Певною мірою вони можуть бути згладжені (але не виправлені!) міжнародно-правовими механізмами захисту прав і свобод людини. Останні визначаються як система міжнародних органів та організацій, діяльність яких спрямована на забезпечення й захист міжнародних стандартів у галузі прав людини.

Стаття 55 Конституції України визнає за громадянами право на звернення до міжнародних правозахисних організацій, членом або учасником яких є Україна, після того, як було вичерпано всі національні засоби правового захисту. В силу цього конституційного положення, а також в силу ратифікації ряду міжнародно-правових актів (в першу чергу серед них слід назвати Конвенцію про захист прав людини й основоположних свобод 1950 р. та протоколи до неї) Україна є суб'єктом міжнародно- правової відповідальності за порушення прав і свобод особи.

Зазначу, що в усіх випадках, коли особа, захищаючи порушене право, звертається до міжнародних структур, а держава притягається до відповідальності, ця відповідальність має подвійний, міжнародно-конституційний характер. по-перше, відносини виникають між державою-правопорушником і міжнародною організацією (міжнародно-правовий аспект), а по-друге -- між державою та особою (конституційно-правовий аспект).

Якщо держава, що визнає юрисдикцію міжнародного органу і право петиції за громадянами, порушує конституційне право (свободу) особи, це одночасно є й порушенням міжнародного зобов'язання (в силу ратифікації міжнародно- правового акта держава має забезпечити дотримання й захист прав людини та громадянина). На цій підставі міжнародний орган притягає державу до міжнародно-правової відповідальності: протиправні дії держави засуджуються, на неї покладається обов'язок відновити порушене право, вжити необхідних заходів для того, щоб подібні порушення не повторювалися, і, нарешті, компенсувати особі заподіяну шкоду.

З рішення міжнародного органу, прийнятого на користь особи, виникає ще один вид правовідносин, цього разу -- між державою й особою, де відповідальною стороною є держава. Цю відповідальність слід визнати конституційно - правовою: вона органічно випливає з положень ст. 56 Конституції України; підставою її настання є порушення конституційно-правових норм (прав і свобод особи, зобов'язань перед нею), суб'єктом -- держава в цілому.

Конституційно-правова відповідальність фізичних осіб. Як уже було зазначено, правильність визнання фізичних осіб суб'єктами конституційно-правової відповідальності ставиться під сумнів. Людина та громадянин не наділені конституційно-правовою деліктоздатністю, вважають В. Погорілко та В. Федоренко. Навіть порушення людиною конституційно-правових обов'язків є підставою адміністративної, кримінальної чи цивільно-правової відповідальності, але не конституційно-правової Погорілко В.Ф., Федоренко Л.В. Юридична відповідальність за порушення конституцій-ного законодавства України // Часопис Київського університету права. -- 2001. -- № 1. -- С. 32.. Таким чином, стверджується, що конституційно-правова відповідальність фізичних осіб не має конкретного прояву. Але це далеко не так. Зокрема, громадяни є суб'єктами конституційної відповідальності, і підтвердження тому -- інститут втрати громадянства.

Втрата громадянства -- це не що інше, як конституційна санкція, яка застосовується до громадян за наявності відповідних підстав і з дотриманням спеціальних процедур. При цьому конституції демократичних держав спеціально підкреслюють неприпустимість втрати громадянства за політичними мотивами.

Втрата громадянства означає розрив політико-правового зв'язку, що існує між державою і конкретною особою. Це відбувається у випадках, спеціально передбачених законом, як правило, тоді, коли особа вчиняє дії, які суттєво шкодять інтересам певної держави Златопольский Д.Л. Государственное право зарубежньїх стран: Восточной Еаропьі и Азии: Учебн. -- М., 1999. -- С. 145.. У ряді випадків ця санкція є мірою конституційно-правової відповідальності.

Так, пункт 3 ст. 4 Конституції Греції встановлює, що позбавлення громадянства допускається лише у разі добровільного отримання іншого громадянства або вступу на службу до іноземної держави, що суперечить національним інтересам Конституции государств Европейского Союза/ Под ред. Л.А. Окунькова. --- М., 1999. -- С. 246..

Перша підстава -- добровільне отримання іншого громадянства -- не має нічого спільного з протиправним діянням, оскільки отримання іншого громадянства є реалізацією одного з невід'ємних прав особи. Інша річ -- вступ на службу до іноземної держави, що є одночасно і злочином, і конституційним деліктом, а тому тягне застосування як кримінально - правових, так і конституційно-правових (позбавлення громадянства) санкцій. Зазначу, що вступ на службу до іноземної держави -- найбільш поширена підстава позбавлення громадянства.

В деяких країнах, як наприклад в Іспанії, громадяни за народженням ні в якому разі не можуть бути позбавлені громадянства Конституции государств Европейского Союза/ Под ред. Л.А. Окунькова. --- М., 1999. -- С. 246.. Але ця санкція застосовується до натуралізованих громадян, тобто до тих осіб, які раніше були або іноземцями, або особами без громадянства.

Стаття 19 Закону України від 18 січня 2001 р. "Про громадянство України" Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 13. -- Ст. 65 встановлює 3 підстави втрати громадянства, 2 з них є конституційними деліктами й тягнуть застосування мір конституційно - правової відповідальності.

Зокрема, втрата громадянства України є мірою конституційно-правової відповідальності в таких випадках: якщо особа отримала громадянство України внаслідок обману, надання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів; якщо громадянин України добровільно вступив на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є загальним військовим обов'язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Цікавий приклад конституційно-правової відповідальності громадян дає Основний Закон Німеччини, який передбачає можливість обмеження (позбавлення) громадян певних прав. Так, у ст. 18-1 Конституції ФРН говориться, що кожен, хто використовує свободу висловлення думок, зокрема свободу преси, свободу викладу, свободу зборів, таємницю листування, поштового, телеграфного й іншого електрозв'язку, а також право власності або право притулку для боротьби проти засад вільного демократичного ладу, втрачає ці основні права. Факт і межі втрати зазначених прав визначаються рішенням Федерального Конституційного Суду Федеративная Республика Германия: Конституция и законодательньїе актьі / Под ред. Ю.П. Урьяса. -- М., 1991. -- С. 32..

Закріплення подібного положення на конституційному рівні було обумовлене гірким досвідом Веймарської Республіки і часів націонал-соціалізму та має на меті запобігти зловживанню особистими правами і свободами, їх використанню проти демократії ШтайнбергерX. Структурньїе апементьі западноевропейской конституционной юрисдикции / Современньїй немецкий конституционализм. -- М., 1994. -- С. 37.. За весь час свого існування ця стаття застосовувалася лише двічі.

Ряд норм конституційного законодавства передбачає конституційно-правову відповідальність іноземців та осіб без громадянства. Так, конституційно-правовими санкціями, заходами конституційно - правової відповідальності, що застосовуються до зазначених суб'єктів, є: 1) позбавлення статусу біженця (особа позбавляється статусу біженця, якщо займається діяльністю, яка загрожує національній безпеці, громадському порядку та здоров'ю населення України -- ч. 4 ст. 15 Закону України від 21 червня 2001 р. "Про біженців" Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 47. -- Ст. 250.); 2) заборона в'їзду в Україну (іноземцю забороняється в'їзд в Україну: в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при порушенні клопотання про в'їзд він надав свідомо неправдиві відомості про себе або підроблені документи; якщо його національний паспорт, віза підроблені, зіпсовані або не відповідають встановленому зразку чи належать іншій особі; якщо у пункті пропуску через державний кордон України він порушив правила перетинання державного кордону, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконав законних вимог посадових осіб Державної прикордонної служби України, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо встановлено факти порушення ним законодавства України під час попереднього перебування в Україні -- ст. 25 Закону України від 4 лютого 1994 р. "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 47. -- Ст. 250.); 3) скорочення терміну тимчасового перебування в Україні (іноземцю та особі без громадянства, який порушує законодавство України, якщо ці порушення не передбачають адміністративної або кримінальної відповідальності, може бути скорочений визначений йому термін перебування в Україні -- ч. 1 ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"); 4) видворення за межі України (іноземець та особа без громадянства, що вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання або виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України -- ч. 1 ст. 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства").

Отже, наведені приклади конституційно-правової відповідальності держави й фізичних осіб (громадян, іноземців, осіб без громадянства) свідчать про те, що зазначені суб'єкти конституційно -правових відносин є суб'єктами конституційно-правової відповідальності.

Особливість конституційно - правової відповідальності полягає в тому, що кожен з її суб'єктів притягається до відповідальності в ході спеціальної, розрахованої саме на нього, правової процедури. Треба звернути увагу на те, що й підстави відповідальності також є специфічними для кожного суб'єкта і залежать від його правового статусу. Зазначена особливість суттєво ускладнює дослідження цього виду юридичної відповідальності, оскільки твердження, слушні щодо конституційно-правової відповідальності, наприклад, державних органів (посадових осіб) мають потребу в суттєвих уточненнях або можуть бути цілком спростовані, коли мова йде про відповідальність інших суб'єктів, зокрема громадян або їхніх об'єднань.

МІСЦЕ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СИСТЕМІ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Конституційна відповідальність базується на нормах Конституції України, а її особливістю є те, що для кожного конкретного випадку існує власна конституційна процедура. Наприклад, ст. 111 Конституції України передбачено порядок усунення Верховною Радою Президента з його поста в порядку імпічменту Конституція України. Верховна Рада України; Конституція, Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/254к/96-вр, хоча цей порядок визначено у досить загальних рисах.

Адміністративна відповідальність реалізується в адміністративному порядку, тобто в процесі реалізації державним органом своїх виконавчо- розпорядчих повноважень. Переважна більшість органів, адміністративної юрисдикції, наділених повноваженнями щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, за своїм правовим статусом є органами виконавчої влади і, крім того, наділені контрольними повноваженнями у сфері відносин, які є об'єктом відповідних правопорушень. Тобто притягнення до адміністративної відповідальності здійснюється цими органами переважно в процесі здійснення державного управління, а точніше під час реалізації ними такої важливої функції державного управління, як контроль. При цьому з процесуального погляду процедуру притягнення до адміністративної відповідальності оформлено адміністративно-правовими нормами у вигляді адміністративного провадження з усіма притаманними йому ознаками.

Навіть у тих випадках, коли справи про адміністративні правопорушення розглядають суди, можна стверджувати про наявність того самого адміністративного порядку притягнення до відповідальності.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховна Рада України; Закон від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів». Режим доступу: zakon.rada.gov.ua/go/2453-17, органи судової влади здійснюють свої повноваження виключно на підставах, у межах та порядку, передбачених Конституцією України та законами. У частині 2 цієї ж статті зазначено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства, причому судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Відповідно до статей 213 та 221 КУпАП частину справ про адміністративні правопорушення розглядають районні (міські) суди, які згідно із ст. 21 Закону України «Про судоустрій України та статус суддів» належать до категорії місцевих загальних судів. В той же час, згідно з частиною 2 ст. 22 цього ж закону, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. У свою чергу, згідно із частиною 4 статті 22, адміністративні справи, пов'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції) розглядають місцеві адміністративні суди Верховна Рада УРСР; Кодекс України, Закон, Кодекс від 07.12.1984 № 8073-X Кодекс України про адміністративні правопорушення. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10.

Очевидно, що в контексті згаданих статей Закону України «Про судоустрій і статус суддів», загальні суди здійснюють цивільне та кримінальне судочинство, а адміністративні суди -- адміністративне судочинство. Причому така форма судочинства, як адміністративне судочинство, притаманна тільки адміністративним судам.

Із цього випливає, що оскільки розгляд справ про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції загальних судів, його не можна віднести до жодної із передбачених законом форм судочинства, а відтак і вважати здійсненням правосуддя. Логічним є висновок про те, що вирішення справ про адміністративні правопорушення, здійснюване судами, є реалізацію судової влади не у формі судочинства, а у формі адміністративного провадження.

Отже, у разі розгляду судами справ про адміністративні правопорушення відбувається розподіл відповідних повноважень шляхом передачі судам окремих повноважень органів виконавчої влади. На користь цього твердження свідчать однаковий порядок розгляду справ про адміністративні правопорушення і органами виконавчої влади, і судами, а також те, що серед норм, які регулюють порядок провадження по справах про адміністративні правопорушення, немає принципу змагальності сторін, який у статті 129 Конституції України визнано одним з основних принципів судочинства.

Важливо, що вищезгадані положення не суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Адже у ст. 23 цього Закону зазначено, що суддя місцевого суду здійснює правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом (п. 1), а також інші, передбачені законом, повноваження (п. 4). Можна вважати, що право розгляду справ про адміністративні правопорушення і належить до «інших повноважень».

Не суперечить це й Конституції України, згідно зі ст. 124 якої не допускається делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами та посадовими особами, але аж ніяк не заперечується можливість наділення судів функціями інших державних органів, зокрема органів виконавчої влади.

Так само свою власну процесуальну форму мають і відносини кримінальної відповідальності, які реалізуються у формі судочинства у кримінальних справах на підставі норм Кримінально-процесуального кодексу України.

Що стосується дисциплінарної відповідальності, то вона теж має власну процесуальну форму, яку хоча й не настільки детально описано правовими нормами, як для кримінальної або адміністративної відповідальності, але все ж може бути чітко визначено. Для трудових відносин процедури притягнення до дисциплінарної відповідальності регламентуються нормами Кодексу законів про працю України, а для службових відносин -- різноманітними окремими законами (наприклад Законом України «Про державну службу»), дисциплінарними статутами (наприклад Дисциплінарним статутом Збройних сил України) тощо. Особливості ж відповідних процедур зумовлено змістом трудових або службових відносин, у межах яких й існують відносини дисциплінарної відповідальності.

Окремо слід звернути увагу на передбачені в законодавстві конструкції дисциплінарної відповідальності суддів та адвокатів. Річ у тім, що одним із принципів професійної діяльності цих осіб є принцип незалежності, реалізація якого виключає можливість впливу на них через механізми дисциплінарної відповідальності у тих організаційних структурах, в яких вони працюють. В той же час до таких осіб висунуто досить серйозні вимоги щодо виконання ними своїх професійних обов'язків. В даному випадку окремі повноваження дисциплінарної влади делегуються спеціально утвореним органам, таким як кваліфікаційні комісії суддів та кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури.

За наведеними вище ознаками (суб'єктним складом та порядком притягнення) можна виділити ще один вид юридичної відповідальності, нормативну конструкцію якого визначено в Цивільному кодексі України, а саме цивільно-правової відповідальності. Реалізація цього виду юридичної відповідальності не пов'язана з наявністю в одного з її суб'єктів владних повноважень щодо іншого, а відтак вона не пов'язана з процедурою правозастосування. Для відносин цивільно-правової відповідальності характерним є те, що її суб'єкти юридично рівноправні, а абсолютно конкретний обов'язок відшкодувати завдану шкоду або сплатити неустойку за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання виникає безпосередньо із наявності делікту. Іншими словами, цивільно-правова відповідальність виникає, так би мовити, автоматично, без дотримання якої-небудь процедури. Державний примус, а відтак і правозастосовна діяльність суду, стають потрібними тільки у разі, якщо не відбувається добровільна реалізація зазначеного вище обов'язку. конституційний відповідальність делікт

Матеріальній відповідальності також притаманний специфічний порядок реалізації. Відповідно до ст. 136 КЗпП, покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду Кодекс законів про працю України Верховна Рада УРСР; Кодекс України, Закон, Кодекс від 10.12.1971 № 322-VIII. Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08. В першому випадку матеріальна відповідальність реалізується в порядку, аналогічному дисциплінарному, а в другому -- в порядку цивільного судочинства.

Отже, в чинному законодавстві передбачено всі можливі комбінації обраних нами як підстави класифікації юридичної відповідальності ознак, а тому вичерпний перелік видів юридичної відповідальності буде таким: конституційна, кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова і матеріальна. Як бачимо, результатом наукової класифікації юридичної відповідальності є такі її види, які сформувалися відповідно до логіки правового регулювання.

Однак наведена класифікація не виключає можливостей її продовження. Подальший поділ може відбуватись у межах зазначених видів юридичної відповідальності, але, в будь-якому випадку, слід звертати увагу на підстави класифікації, дотримуючись положення про те, що наукова класифікація має бути природною. Отже, підставами подальшої класифікації можуть бути, наприклад, вид суб'єкта, що притягується до відповідальності, сфера відносин, які охороняються за допомогою цього виду відповідальності (об'єкт відносин відповідальності), а також особливості порядку реалізації відповідальності.

Найбільші можливості подальшої класифікації дають адміністративна та дисциплінарна відповідальність. Це цілком зрозуміло, адже з-поміж усіх гілок влади саме виконавча відрізняється найбільшою різноманітністю проявів владного впливу, що зумовлює багатоманітність відносин адміністративної відповідальності, а величезна кількість особливостей прояву дисциплінарної влади у внутрішньоорганізаційних відносинах всередині самих різноманітних суб'єктів зумовлює таку ж якість відносин дисциплінарної відповідальності.

Наприклад, за видом другого суб'єкту відносин, можна виділити адміністративну відповідальність індивідуальних суб'єктів та адміністративну відповідальність колективних суб'єктів. Якщо в межах відносин адміністративної відповідальності як підставу класифікації взяти їх об'єкт, то можна виділити фінансову, податкову, екологічну, господарську, транспортну, енергетичну та інші види адміністративної відповідальності. В даному випадку кількість видів адміністративної відповідальності залежатиме від кількості виділених галузей (сфер, областей) державного управління.

Отже, можна зробити висновок, що традиційний поділ юридичної відповідальності на конституційну, адміністративну, кримінальну, дисциплінарну, цивільно-правову і матеріальну зумовлено об'єктивними закономірностями розвитку системи права та механізму держави, а також логікою правового регулювання, що підтверджується результатами здійсненої природної класифікації в рамках такого методу наукового пізнання, як типологія. В той же час, можливості класифікації юридичної відповідальності не вичерпуються лише наведеною класифікацією за елементами структури правовідносин, однак подальший поділ має відбуватися в межах відповідного виду відповідальності з урахуванням правил природної класифікації. При цьому найбільшу кількість різновидів матимуть адміністративна та дисциплінарна відповідальність.