Злочини проти четі, волі та гідності осіб

2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Розбираючи докладно об'єктивний склад злочину, треба розпочати його дослідження з обов'язкових ознак. З об'єктивної сторони цей злочин полягає в експлуатації дитини, яка не досягла віку, з якого дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці з метою отримання прибутку, чим являється в теорії кримінального права як безпосереднє суспільно-небезпечне діяння, що призводить до таких же небезпечних наслідків.

Що ж з приводу визначення експлуатації, то це присвоєння матеріальних результатів праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. При цьому людина може працювати взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи.

У ст. 150 під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Це, наприклад, використання праці підлітка підприємцем у своїй майстерні без належної оплати або використання підлітка для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у нього повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.

Проте, якщо особа не несе виробничих витрат у зв'язку з використанням праці дитини, отримані нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що, оскільки діяльність, пов'язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення, обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток [17].

Відповідно до законодавства України допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти років, за згодою одного з батьків або особи, що його замінює, а за сукупністю інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не заважає процесу навчання, у вільний від навчання час) - чотирнадцяти років. При цьому у дітей, що мають вік менше 16 років, тривалість робочого часу обмежується відповідно до потреб їх розвитку та професійної підготовки. Діти, які досягли 16-річного віку мають також право займатися підприємницькою діяльністю, можуть бути членами іншого сільськогосподарського підприємства та членами селянського (фермерського) господарства в порядку, встановленому законом.

Вивчаючи диспозицію статті 150, а саме частину першу, де зазначено, що законодавство визначає обставини, що дозволяють працевлаштування осіб, що не досягли 16 років, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку. Під законодавством слід розуміти закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україною, а також постанови Верховної Ради, укази президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

За факультативною ознакою, такою як час, злочин вважається закінченим з моменту фактичного початку роботи дитиною, праця якої використовується суб'єктом злочину.

Примушування дитини до зайняття проституцією та втягнення дитини у заняття проституцією, а також використання дитини у сутенерстві кваліфікуються за ч. З ст. 303, хоча фактично можна розглядати як стандартну експлуатацію праці дитини. В такий же спосіб можливо розглядати справу і про жебрацтво дитини.

Під істотною шкодою для здоров'я дитини у ч. 2 ст. 150, як наслідку діяння, слід розуміти шкоду, яка полягає у спричиненні потерпілій дитині з необережності тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до певних медичних критеріїв.

Істотною шкодою для освітнього рівня дитини полягає в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній школі, професійно-технічному закладі тощо, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту.

Причиновий зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільно небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини і причинний зв'язок встановлюються за допомогою судової експертизи (медичної, психіатричної, психологічної тощо).

Згідно із законодавством України забороняється залучення дітей до участі у важких роботах і роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Тому шкідливим виробництвом слід вважати не тільки виробництво зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на якому, відповідно до законодавства України, забороняється застосування праці неповнолітніх, а й будь-яке інше виробництво може бути шкідливим для здоров'я дітей (зокрема, підземні роботи, важкі роботи, роботи зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосувати праці жінок) [33], [34].

Злочин, передбачений ст. 150, слід відмежовувати від злочину, передбаченого ст. 149, насамперед за ознаками об'єктивної і суб'єктивної сторони: експлуатація дитини, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а так само без її переміщення, передачі та одержання, кваліфікується тільки за ст. 150.

Отже, суспільна небезпека злочину передбаченою ст. 150 Кримінального кодексу України полягає в тому, що згідно з Конвенцією про права дитини, у зв'язку з фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і допомоги, перебування в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння для повного та гармонійного розвитку її особистості [32].

6) Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом

1. Використання батьками або особами, які їх замінюють, малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (систематичного випрошування грошей, речей, інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб) - карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, вчинені щодо чужої малолітньої дитини або пов'язані із застосуванням насильства чи погрозою його застосування, а так само вчинені повторно або особою, яка раніше скоїла один із злочинів, передбачених статтями 150, 303, 304 цього Кодексу, або за попередньою змовою групою осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк 3-8 років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, а також якщо внаслідок таких дій дитині спричинені середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження, - караються позбавленням волі на строк 5-10 років.

Основним об'єктом даного злочину є дитинство, воля дитини, здоров'я, її фізичний та інтелектуальний розвиток.

З об'єктивної сторони даний злочин полягає у використанні дитини для заняття жебрацтвом, тобто систематичного випрошуванням грошей, речей та інших матеріальних цінностей у сторонніх осіб. Даний вид протиправної діяльності посягає на основи суспільної моралі у сфері розвитку й виховання молодого покоління, згубно впливає на молодих людей, створює для них спотворені орієнтири, прищеплює асоціальні ідеї та аморальні погляди. [27]

Даний злочин з об'єктивної сторони є безпосередньо вольовою, активною дією, коли батьки, чи особи, що їх замінюють, змушують дітей залучатися до заняття жебрацтвом шляхом фізичного та психічного впливу на них.

Законодавчо встановлено, що дитина є захищеною від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту її добробуту. [16]

Певні специфічні умови, за яких малолітня дитина випрошує гроші чи інше майно, тобто обстановка, є кваліфікуючими для визначення не самого злочину, а для рівня тієї моральної та фізичної шкоди, що завдається дитині, бо наслідками таких протиправних дій з боку батьків дитини, чи осіб, що їх замінюють, можуть бути тривале припинення її навчання у загальноосвітній школі, зокрема таке, що порушило конституційне право дитини на обов'язкову повну середню освіту, тощо.

Винятковою обставиною небезпечних наслідків для дитини є зміни у психічній діяльності малолітньої особи. Небезпечним є те, що така діяльність є шляхом до втягнення у злочинну діяльність, пияцтво та інше. А отже, стрімкого зростання рівня злочинності в цілому та рівня злочинності неповнолітніх.

Обов'язковою ознакою злочину, що розглядується, є наявність потерпілого - малолітньої дитини, тобто особи віком до чотирнадцяти років, яка залучається до заняття жебрацтвом.

Важливим моментом є те, що частина 2 ст. 150-1 визначає окрему відповідальність за залучення особами до заняттям жебрацтвом чужих дітей, а тому потерпілий є обов'язковою та необхідною кваліфікуючою ознакою.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка полягає, наприклад, у припиненні або істотному гальмуванні її фізичного розвитку відповідно до медичних критеріїв.

Причинний зв'язок між експлуатацією дитини та її суспільно небезпечними наслідками є обов'язковою ознакою цього кваліфікованого виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини та причинний зв'язок встановлюються за допомогою судової медичної, психіатричної або психологічної експертизи.

Отже, дитина, її адекватний фізичний та інтелектуальний розвиток є важливим для соціального становлення в майбутньому, а це означає, що якщо сьогодні держава не зробить усього можливого для забезпечення достатнього рівня життєдіяльності дитини, то завтра політика держави зруйнується вщент.

7) Незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст.151)

1. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи - карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3х років. 2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на строк 2-5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3х років.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є воля, честь і гідність особи. Добровільна згода дієздатної особи (або прохання чи згода опікуна особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною) на її поміщення в психіатричний заклад виключає застосування ст. 151, адже посягання на її волю, честь і гідність за таких обставин відсутні. Додатковим факультативним об'єктом злочину може бути життя та здоров'я особи.

Потерпілим, як обов'язковою ознакою об'єкту даного злочину, є тільки психічно здорова особа. Цей факт вимагає обов'язкового ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення особи в психіатричний заклад. Необов'язково, щоб особа була цілком психічно здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними захворюваннями (скажімо, такими як органічне і епілептичне слабоумство епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи не вимагав поміщення її в психіатричний заклад (наприклад, за обставинами справи її обстеження та/або лікування цілком можливі були і не в стаціонарних умовах).

У разі незаконного поміщення особи в інший, не психіатричний, заклад закритого типу відповідальність може настати за ст. 146 як за незаконне позбавлення волі.

З об'єктивної сторони злочин полягає в суспільно небезпечних діях - незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути: насильство, погрози, обман, фальсифікація документів тощо.

Психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад, центр або відділення будь-якої форми власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров'я особи, діагностики, лікування і нагляду за нею.

Ст. 151 передбачає відповідальність не за утримання особи у психіатричному закладі, а лише за поміщення її туди, тому злочин вважається закінченим з моменту такого поміщення.

Згідно з чинними законами України жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як:

а) за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або для примусового лікування;

б) за рішенням суду для лікування особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною;

в) за висновком медично-експертної комісії для лікування у центрі медико-соціальної реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи наркотики;

г) для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за наявності сумнівів щодо його осудності.

В інших випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.

Висновки

В ході дослідження, що велося в межах даної роботи за темою «Об'єктивні ознаки злочинів проти волі, честі та гідності особи», було тлумачення теоретичні поняття волі, честі та гідності, а також практичних в межах Розділу ІІІ Кримінального кодексу України, таких як викрадення, торгівля людьми, експлуатація та інші. Це стало першим результатом під час написання роботи.

Вивчивши основні матеріали теоретичного спрямування з приводу об'єктивних ознак складу злочину, я прийшла до висновку, що теорія не є шаблонною. Вона безпосередньо створюється практикою, а практика, в свою чергу, доповнює, змінює та в деяких випадках спростовує теорію. Про що йдеться? Я маю на увазі наприклад те, що деякі факультативні ознаки об'єктивного складу стають обов'язковими. Наприклад спосіб за теорією є додатковою ознакою, а за ст. 149 (ч. 2) «поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства» стає кваліфікуючою для призначення покарання, і таких випадків можна наводити безліч.

Мета написання роботи, що полягала у вивченні диспозицій статей та тлумачення їх в повному обсязі була досягнута за допомогою дослідження міжнародних документів - Декларацій, Конвенцій, Пактів та вітчизняних законів.

На сьогоднішній день активним є процес демократизації суспільства, який неможливий без зміцнення правової основи діяльності держави і суспільного життя, яке передбачає всеохоплюючу охорону особистих немайнових прав і свобод людини, що становить собою основу моральності на соціалізації суспільства. Тому така діяльність повинна здійснюватися на основі законності та правопорядку. Дослідивши арсенал літератури та, в основному, нормативну базу я прийшла до висновку, що процес, який відбувався після Першої та Другої світових війн у суспільстві (заворушення, зневіра, високий рівень злочинності) трохи видозміненим існує і сьогодні. Бо серед злочинів особливе місце займають посягання, направлені проти особистості, тобто волі, честі й гідності людини.

А ось той же деградаційний процес станом на 20-ті-50-ті роки ХХ століть в юридичному розумінні був значно культивованішим з огляду на підписання Декларації ООН про права людини 1948р., Конвенції про обов'язкову чи примусову працю 1930р., Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та інших визнаних світом документів.

Оскільки для вивчення усіх поставлених питань я застосовувала такі методи пізнання, як: філософський, догматичний, соціологічний, компаративістський та метод системного аналіз, то по закінченню написання роботи я прийшла до висновку, що всі ці методи мали величезне значення для дослідження.

Так діалектичний (філософський) метод полягав у тому, що я визначала численні зв'язки кримінального права в межах злочинів проти волі, честі та гідності особи з соціальними процесами та сутністю діяльності держави в цілому.

Догматичний метод я застосовувала, коли вдавалася до побудови юридичних конструкцій, з'ясуванні дійсного змісту законів шляхом їх тлумачення.

Соціологічний метод допоміг мені у вивченні соціальних чинників, що впливають на криміналізацію певного діяння.

Компаративістський метод знадобився при веденні досліджень піднятих питань моєю курсовою роботою у міжнародних документах - Деклараціях, Конвенціях та Резолюціях, прийнятих світовою спільнотою.

Метод системного аналізу став в нагоді при вивченні кримінального права у визначеній галузі та його інститутів як цілісної системи в абсолютному зв'язку норм Загальної та Особливої частин.

Отже, об'єктивні ознаки злочинів проти волі, честі та гідності особи ґрунтуються на тому, що воля людини, її самооцінка та репутація в суспільстві є основоположними для побудови абсолютної моральності та структури саморегуляції соціуму. Дослідження причин вчинення злочинів у визначеній сфері скоріш відноситься до вивчення суб'єктивних ознак, бо безпосередньо стосується особи злочинця, але в межах цього питання я визначила, що спонукає особу, до вчинення протиправного діяння у призмі його зовнішнього прояву, суспільно небезпечних наслідків як об'єктивної сторони злочинів проти волі, честі та гідності особи.

На теперішній момент свобода, почуття власної гідності та захищеності вважаються найвищою соціальною цінністю, і ці суспільні відносини поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність у випадку посягання на них та завдання ним певної шкоди, чим і визначається об'єкт злочинів роти волі, честі та гідності особи.

Список використаної літератури

1. Бажанов Н.І. «Кримінальне право України. Загальна частина», підручник. - Київ-Харків, «Юрінком Інтер-Право», 2003.

2. Копєйчіков В.В. «Правознавство», підручник. - К.: «Юрінком Інтер», 2004, с. 659.

3. Рубан Д.Г. «Теорія і практика психології особистості». -К.: «Діан», 2007.

4. Тофтул М.Г. «Етика», навчальний посібник - К.:Видавничий центр «Академія», 2005.

5. Патрико Т.Б. «Загальна психологія». - Київ, Видавничій дім «Ін Юре», 2008.

6. Придворов Н.А. «Достоинство личности и социалистическое право».- М.:1977р.- с. 55.

7. Блюмкин В.А. «О чести и достоинстве советского человека». - М.:1974р.- с. 4, 26-27.

8. Блюмкин В.А. «Честь, достоинство, гордость». - М.: 1963ю

9. Кохановська О.В. «Проблеми захисту честі, гідності й ділової репутації особи в Цивільному кодексі України» // Судова практика // Науково-практичний коментар, офіційний сайт Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua);

10. Шевченко Я.М. // Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар// «Ін-Юре», 2004.

11. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».

12. Харитонов Є.О. // Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар // Х.: ТОВ «Одіссей», 2003.

13. Лихолоб В.Г., Філонов В.П. «Криміналогія» - Київ-Донецьк: 2006.

14. Джужа О.М. «Курс кримінології. Загальна частина». - К.: «Юрінком Інтер», 2007.

15. Джужа О.М. «Кримінологія». - К.: «Юрінком Інтер», 2008.

16. Мельник М.І., Хавронюк М.І. //Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар// 4-те видання - К.: Концерн «Юридична думка», 2007.

17. Баулін Ю.В. //Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар// К.: Концерн «Видавничий дім «Ін Юре», 2003. - с. 1196.

18. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р.

19. Резолюція 47/33 Генеральної Асамблеї ООН від 18 грудня 1992 року "Декларація про захист усіх осіб від насильницького зникнення".

20. Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р.

21. Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.;

22. Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р.

23. Протокол про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми від 15 листопада 2001 р.

24. Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 12 .12. 2000 р.

25. Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і експлуатацією проституції третіми особами від 2 грудня 1949 р.

26. Конвенція про примусову чи обов'язкову працю від 28 червня 1930 р.

27. Конвенція про рабство від 25 вересня 1926р.

28. Протокол до Конвенції про рабство від 23 жовтня 1953 р.

29. Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства від 7 вересня 1956 р.

30. Європейська конвенція про усиновлення дітей від 24 квітня 1967 р.

31. Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р.

Размещено на Allbest.ru