Проблеми формування волі юридичної особи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

З предмету: Проблеми філософії права

На тему: «Проблеми формування волі юридичної особи»

Київ 2012 р.

План

юридична особа воля

Вступ

1. Розуміння волі у філософії

2. Основні теорії, що пояснюють формування волі та волевиявлення юридичних осіб

3. Сучасне розуміння процесу формування волі юридичної особи

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження зокрема полягає у тому, що на сьогодні їй приділена незначна увага як у філософській, так і в юридичній літературі, тому ряд питань, що мають не лише теорії, а й велике практичне значення залишається в стороні від наукового дослідження. Так, якщо проблема розуміння сутності волі, її формуванню та волевиявленню людини у філософії та психології на сучасному етапі вже більш-менш ґрунтовно досліджені, то питання формування волі людських об'єднань, колективів, в тому числі юридичних осіб залишаються практично зовсім недослідженими. До таких питань повинна бути віднесена проблема воле формування та волевиявлення юридичних осіб в застосуванні до їх правомірних та протиправних актів та деякі питання теорії та практики, пов'язані з цією проблемою. Саме тому пропонуємо розглянути ці деякі питання у даній роботі.

Науково-теоретичну основу дослідження становлять зокрема такі праці науковців у сфері філософії та психології як А. Шопенгауер, К. Левін, В. Іванников, Д. М. Узнадзе та інші. При цьому основні підходи до розуміння сутності юридичних осіб та особливості формування їх волі вже в правовій науці досліджували такі видатні зарубіжні та вітчизняні вчені як: Ф. К. Савіньї, О. С. Іоффе, О. В. Венедиктов, М. С. Малеїн, О. Гірке та інші.

Перш ніж безпосередньо розглядати поняття, сутність та особливості формування волі юридичних осіб слід проаналізувати основні існуючі погляди на сутність та процес формування волі людини у філософії та психології та спробувати перенести їх у сферу юриспруденції, зокрема, що стосується такого цікавого питання як особливості формування волі юридичної особи.

Крім того слід зазначити, що для розгляду процесу волеформування та волевиявлення юридичних осіб необхідно дослідити людський субстрат цих осіб та його діяльність, що має юридичну значимість, і відповідно, складається з юридичних дій.

1. Розуміння волі у філософії

Питання, які стосуються волі, у світовій філософії і психології розв'язували по-різному. Вперше раціональну природу волі заперечив А. Шопенгауер. Він трактував волю як темну, несвідому, ірраціональну силу, яка є в основі світу. Така воля (тобто воля до життя) більш відповідна хтивій частині души за Платоном. Тому від неї людина повинна звільнитись, щоб мати якусь надію в житті [6]. Інше філософське питання про волю стосується свободи волі. Є два його розв'язання: детермінізм (свободи волі нема) та індетермінізм (свобода волі є). Волю зазвичай визначають як свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань [14].

За В. Іванніковим, під волею слід розуміти довільну форму мотивації зі створенням додаткового спонукання (чи гальмування) до суспільно-необхідної чи соціально-контрольованої дії [7].

Воля - це: остання стадія в оволодінні людиною власними процесами, а саме в опануванні власним мотиваційним процесом; це довільне створення спонукання до дії через субґєктивний мотив.

Власне воля є не лише особливим способом мотивації, а її особливою формою - довільною мотивацією. Воля належить до особистісного рівня регуляції, який характеризують наявністю особистісного смислу, тобто відображення у свідомості людини відношення мотиву до цілі та умов дії [14].

З позиції К. Левіна, якщо поведінка взагалі є результатом розвантаження тієї енергії, джерелом якої є наші потреби, то воля - це така поведінка, яка спирається на джерела енергії не природних потреб, а квазіпотреб. Ці квазіпотреби - уявні потреби - створюють напруження, яке й зумовлює прийняття рішення [8]. Д.М. Узнадзе вважав, що основою перебігу такої поведінки є відповідні установки, які її цілеспрямовують і впорядковують[14].

Отже, воля трактувалась як активність, як форма мотивації, як діяльність. Трапляються визначення, в яких вона постає як психічний процес свідомого керування діяльністю, котрий виявляється в подоланні труднощів і перешкод на шляху до мети.

Воля - це свідоме управління людиною своєю діяльністю та поведінкою, що виявляється у прийнятті рішення, подоланні труднощів і перешкод на шляху досягнення мети, виконання поставлених завдань.

Воля - це свідомо спрямована активність особистості. Вона є внутрішньою активністю психіки, повґязаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Звґязок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідому цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.

Вольова регуляція завжди починається з інтелектуального акту, з усвідомлення проблемної ситуації.

Воля виконує дві взаємопов'язаних функції - спонукальну й гальмівну. Спонукальна функція забезпечує активність людини в подоланні труднощів і перешкод. Якщо в людини відсутня актуальна потреба виконувати дію, але при цьому необхідність виконання її вона усвідомлює, воля створює допоміжне спонукання, змінюючи смисл дії (робить його більш значущим), зумовлюючи переживання, пов'язані з передбаченими наслідками дії [14].

Основним виявом волі стає вчинок. Спонукання людини до дій створюють певну впорядковану систему - ієрархію мотивів -- від природних потреб до вищих спонукань, пов'язаних із переживанням моральних, естетичних та інтелектуальних почуттів. Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних виявів активності. Ця функція найчастіше виявляється в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було б неможливим без гальмівної функції [14].

Таким чином, якщо брати за основу визначення та сутність волі, яке пропонує нам філософія, то можна зробити висновки, що практично воля може бути наявною лише у людини. Однак, як тоді бути із певними людськими об'єднаннями, колективами, та зокрема юридичними особами. Очевидно, що вони теж повинні мати свою волю, тобто те, на що спрямовується їх діяльність. При цьому варто зауважити, що формування волі таких корпорацій відбувається значно складніше, ніж формується воля окремої людини. У формуванні волі юридичної особи може брати участь її керівництво, а й весь трудовий колектив. Спробуємо з'ясувати детальніше особливості формування волі юридичної особи.

2. Основні підходи, що пояснюють формування волі та волевиявлення юридичних осіб

Вчинюючи певні дії, вступаючи у правочини, виконуючи їх, юридичні особи тим самим проявляють свою волю. Формування волі юридичної особи - складний процес. На сьогодні приділена незначна увага у філософській та навіть у юридичній літературі, тому ряд питань, що мають не лише теорії, а й велике практичне значення залишається в стороні від наукового дослідження. До них повинна бути віднесена проблема воле формування та волевиявлення юридичних осіб в застосуванні до їх правомірних та протиправних актів та деякі питання теорії та практики, пов'язані з цією проблемою. Для розгляду процесу волеформування та волевиявлення юридичних осіб необхідно дослідити людський субстрат цих осіб та його діяльність, що має юридичну значимість, і відповідно, складається з юридичних дій.

Юридична особа є правовою фікцією. І, на відміну від фізичної особи, вона не наділена такими ознаками як свідомість, інтелект, воля тощо. Так, Папа Інокентій ІV стверджував: „Юридична особа існує лише як поняття завдяки фікції, вона не обдарована тілом, а значить не має волі. Діяти можуть лише учасники (члени), але не самам організація”. Розвинув цю теорію у ХІХ ст. Ф.К. Савіньї (теорія „втілення”). Всі теорії юридичної особи сходяться на визнанні того, що особистісним субстратом будь-якої юридичної особи є живі люди. Дійсно без людей не може бути юридичної особи та її діяльності [5]. Тому не можна погодитись із твердженням О.В. Венедиктова про те, що прихильники визнання юридичної особи соціальною реальністю вважають встановлення особистісного субстрату кожної юридичної особи необхідною умовою розкриття його сутності. Насправді вони не розглядають лише людей, що входять в особистісний субстрат юридичної особи, в якості дійсних носіїв прав та обов'язків закріплених за юридичною особою, як це визнається представниками теорії колективу [9].

Виконання юридичною особою поставлених перед нею задач здійснюється в процесі її діяльності. Ця діяльність, зокрема, зводиться до вчинення юридичних дій, що відповідають його статутному уставу (статутному документу). Загалом це дії правомірні, але в зв'язку з нормальною діяльністю можуть мати місце і правопорушення.

Діяльність юридичної особи є діяльністю його колективу в найширшому розумінні. Цей колектив повинен бути відповідним чином організований та очолений керуючим органом. До вказаних моментів зводиться принцип організаційної єдності юридичної особи.

О.С. Іоффе визнає, що теорія колективу страждає суттєвими недоліками, оскільки її автори розробили лише загальну формулу, не приділивши уваги вирішенню ряду конкретних питань [11].

Представники теорії колективу довели, що будь-який член колективу може формувати юридичної особи в сфері цивільного обороту. Дане явище здається цілком вірним. В той же час існує міцний контраргумент, висунутий Ю.К. Толстим. Зміст його полягає у тому, що кожен член колективу в свій час обмежений посадовими функціональними рамками, тому всі його діяння можна розглядати лише як творче виконання волі керівництва юридичної особи, яка, в свій час формується відповідним дестинатарієм [4].

Також варто зазначити, що, наприклад, член громадської організації (не в якості робітника) не може вчинити делікту, який розглядався би як делікт юридичної особи та клався би на відповідальність останньої. Нема підстав стверджувати, що вольовий процес окремих осіб-працівників, спрямований на досягнення негативних результатів і який призвів до таких, формується у волю юридичної особи. Але зовсім необов'язково, щоб в одному напрямку цей процес здійснювався всіма членами колективу. Воля юридичної особи визначається домінуючою функціональною волею.

Та й колектив не може бути діючим колективом даної організації, оскільки річ йде про вчинення юридичних дій, що призводять до виникнення зовнішніх правовідносин юридичної особи. Цим зовнішнім правовідносинам протистоять внутрішні (тобто правовідносини між юридичною особою та її членами).

В юридичній літературі існує теза: колектив не може бути винним. Оскільки відповідальність юридичної особи не виключається, то тим самим визнається відповідальність за так звану „чужу вину". Але існує твердження, що можна і варто говорити про вину не лише вину працівників, а й колективу вцілому, хоча майже ніколи правопорушення не пов'язане із загальною виною. Чи повинен з цього слідувати висновок: вина будь-якого працівника є виною юридичної особи? Щоб дати відповідь на це питання потрібно, перш за все, розібратись в наступних речах: 1) як розуміти вину юридичної особи; 2) чи є правомірним ототожнення вини і 3) чи є вина єдиною суб'єктивною умовою відповідальності юридичної особи?

Вина юридичної особи формується як психічне ставлення до вчинків та їх наслідків працівників даної особи. Вона є не простим сумування вини окремих осіб, а якісно іншим явищем. Дії одного працівника представляють собою дії всього колективу, як зазначав М.С. Малеїн, оскільки інші робітники не є для нього „чужими" [13].

В державних юридичних особах волеформуючий колектив значно вужчий, ніж в інших. В більшості випадків це директор, управляючий. 1 в частині правомірних юридичних актів, що походять від певної юридичної особи дуже часто воле формуючий орган і є волевиявляючим.

Такими є найгостріші проблеми досліджуваної мною теми, яка ще довгий час не втратить актуальності тих причин, що на сьогодні вона є дійсно мало досліджуваною і вирішення проблем, що виникають в рамках неї є проблемною метою з огляду на неоднорідність множини юридичних осіб.

Узагальнивши все вищевикладене можна зробити висновок: неможливо сформулювати загальний для всіх юридичних осіб процес волеформування та волевиявлення. У процесі їх дослідження надзвичайно важливо диференціювати її внутрішню та зовнішню діяльність, а також діяльність, правомірну та протиправну. Також необхідно враховувати особливості організаційно-правової форми кожної юридичної особи.

До того ж, при дослідженні процесу формування волі та волевиявлення потрібно розрізняти волеформуючі органи, що представляють юридичну особу ззовні при здійсненні нею правомірних юридичних дій та органи волеформуючі, які, проте, не представляють юридичну особу. Як зазначав О. Гірке: „Будь-яка юридична особа потребує волі для для здійснення своїх прав, де нема волі, там і немає права. Реальна воля існує лише в людини, тому лише люди можуть виражати волю колективних утворень, а це можливо якщо останні мають відповідні органи”.

Також варто розрізняти діяльність всього колективу, діяльність кожного учасника даного колективу, угодні волевиявлення юридичної особи, які можуть йти лише від її органу або його представників.

3. Сучасне розуміння процесу формування волі юридичної особи

На сучасному етапі зокрема вважається, що на відміну від волевиявлення людини яке відбувається шляхом синтезу психічного (утворення волі) і юридичного (об'єктивний прояв волі) елементу, волевиявлення юридичної особи має ряд особливостей і повинно відповідати наступним вимогам: воно здійснюється лише уповноваженим органом юридичної особи; повинно здійснювати у передбаченому законом та установчими документами порядку (воля формується колегіально, рішення приймається, як правило, більшістю голосів); повинно бути зафіксоване у передбачених законом документах, що підписують уповноваженими особами.

Процес формування волі юридичних осіб проходить складніше, ніж у громадян. Юридична особа є суб'єктом права і тому здатна формувати і виявляти свою волю. Причому воля юридичної особи - це саме його воля, хоча психологічно вона створюється і виявляється живими людьми. Відповідно до ст. 2 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав і приймає на себе цивільні обов`язки через свої органи, що діють в межах прав, наданих їм законом або статутом (положенням). Це означає, що дії органу є дії самої юридичної особи. Орган юридичної особи може доручити укладення угоди і своєму представнику за дорученням (ст. 64 ЦК України ), що здійснює в даному випадку волю юридичної особи [2]. Таким чином, формування волі юридичної особи носить, як правило, колективний характер. Волевиявлення ж здійснюють тільки визначені органи або уповноважені цими органами представники, що діють на підставі доручення. Справжнім же і дійсним учасником своїх правовідносин є сама юридична особа. Зазначені особливості волеутворення і волевиявлення юридичних осіб мають істотне значення при з'ясуванні питання про дійсність угод, суб'єктом яких є товариства, організації, установи та інші юридичні особи.

Крім того, як відомо, Цивільний кодекс України встановлює, що залежно від порядку створення, юридичні особи поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права [2]. Суть цієї класифікації полягає в тому, що юридичні особи публічного права створюються незалежно від волі приватних осіб, як правило, для здійснення спеціальних функцій, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (наприклад, міністерства і відомства, установи соціальної сфери, культурно-освітянські заклади та інші). Можна стверджувати, що воля юридичних осіб публічного права цілком та повністю формується державою та залежить від конкретної мети їх створення. Цією метою, наприклад може бути виконання окремих функцій держави. Саме на це і спрямовується воля юридичних осіб публічного права. І навпаки, юридичні особи приватного права створюються за ініціативою приватних осіб на договірних засадах саме з метою реалізації волі певної групи таких осіб чи взагалі однієї особи (наприклад господарське товариство з єдиним засновником).

Висновки

Таким чином на підставі всього вищевикладеного можна зробити висновки, що формування волі юридичної особи на сучасному етапі здійснюється відповідним органом за допомогою чітко визначеної процедури, що застосовується до воль або членів колегіального органу. Воля, що виражається органом, ніколи не несе в своєму змісті чогось нового щодо воль його учасників, тобто є, по суті, функцією воль учасників, акціонерів (членів ради директорів тощо). Як видно, процес формування волі юридичної особи має формальний характер і не включає в себе вироблення змістовної сторони рішення. По суті, орган у своєму рішенні говорить або "так", або "ні" будь-якого змістовного пропозицією, що дозволяє поєднати в єдиному акті органу формування волі та її заяву зовні. Змістовну сторону волі корпорації, ті елементи, з яких корпорації конструює свою волю, формують його учасники - в цьому і полягає суть і значення людського субстрату будь-якої юридичної особи. Це, однак, не означає, що воля юридичної особи насправді виробляється її учасниками. Загальні збори як орган корпорації конструює волю корпорації з безлічі окремих воль учасників. Особливість полягає в тому, що процес конструювання волі корпорацією, а значить, і її формування відбувається шляхом голосування і прийняття рішення корпорацією. Іншими словами, формування волі відбувається в момент прийняття рішення зборами, тобто в момент волевиявлення і як процесу, і як результату. Навіть, більш того, воно фактично визначається цим волевиявленням, бо за волю корпорації приймається воля, оформлена у вигляді рішення, прийнятого зборами. Саме тому корпорація позбавлене можливості заявляти про невідповідність своєї волі волевиявленню, що міститься в рішенні зборів; воно може лише намагатися оскаржити результати голосування, тобто опорочити процедуру формування своєї волі. Потрібно підкреслити, що саме рішенням загальних зборів може і повинна відводитися роль волевиявлення в угоді, оскільки саме рішення загальних зборів про реорганізацію виробляє в контрагента психічний ефект уявлення, ідентичного прагненням самого корпорації.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003, № 18, № 19-20, № 21-22. - Ст. 144.

2. Цивільний Кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - 2003, №№ 40-44. - Ст. 356.

3. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. -- К. : Юрінком Інтер, 2004. -- 464с.

4. Гражданское право. Учебник. Часть III / Под ред. А. П. Сергеева, Ю. К. Толстого.--М.: ПРОСПЕКТ, 1999.--592 с.

5. Новгородцев П. И. Историческая школа юристов / Санкт-Петербургский ун-т. -- С.Пб. : Лань, 1999. -- 192с.

6. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. Т.1. // Шопенгауэр А. О четверояком корне... Мир как воля и представление. Т.1. Критика кантовской философии. М., Наука. 1993. С.125-502.

7. Иванников В.А. Основы психологии. Курс лекций. - Спб: Питер, 2010 сс. 169- 202.

8. Левин К. Динамическая психология. М.: Смысл. 2001.

9. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.;

10. Л., 1948.

11. Иоффе О.С Избранные труды по гражданскому праву. -М.,-2000.

12. Ойгензихт В.А. Воля и волеизъявление (Очерки теории, философии и психологии права). Душанбе, 1983. С. 153.

13. Малеин Н.Г. Имущественная ответственность в хозяйственных отношениях. М., 1968. С. 66.

14. Варій М. Й. Загальна психологія. Навчальний посібник / 2-ге видан., випр. і доп. - К.: «Центр учбової літератури», 2007.- 968 c.

Размещено на Allbest.ru