Теоретичні проблеми цивільного права

З 1994 року у РФ діяли всі види юридичних осіб, визначені кодексом, діяла приватна власність на засоби виробництва, були закладені основи обороту (торгівлі і т.д.).

І частина ЦК заклала ґрунтовні підвалини для подальшого розвитку законодавства.

У квітні 1995 року був готовий проект ІІ частини ЦК.

У травні відбулися парламентські слухання. До розробників ЦК залучилася група фахівців країн СНД (Довгерт, Шевченко, Кузнєцова).

У грудні 1995 року була прийнята ІІ частина ЦК - окремі види зобов'язань (набрала чинності з 01.03.1996 року).

Значення ІІ частини: були закріплені засади цивільного обороту.

1995-2001 роки - робота над ІІІ частиною ЦК. Проблематичним виявився інститут права інтелектуальної власності. Проти регулювання ЦК цих відносин виступало ВОІВ і ВТО.

У 2001 році була прийнята ІІІ частина ЦК (спадкове право, міжнародне приватне право). Але до цієї частини так і не увійшов інститут права інтелектуальної власності, який по суті регулювався старим ЦК.

26.11.2006 року - прийняли IV частину ЦК (Медведєв).

Тема 4. Наука цивільного права. Розвиток сучасної цивілістичної доктрини

1. Поняття, предмет і завдання науки цивільного права

2. Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу

3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік - дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)

4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ

1. Поняття, предмет і завдання науки цивільного права

Наука цивільного права вивчає та досліджує закономірності цивільно-правового регулювання відносин, тенденції розвитку цивільного права як галузі.

Результати цього дослідження втілюються у вчення про цивільне право, яке складається з системи взаємопов'язаних і взаємоузгоджених понять, висновків, теорій і т.д. Тут є і узагальнення дискусій, і систематика понять.

Предмет науки цивільного права:

Ш цивільно-правові норми (законодавство);

Ш практика застосування законодавства;

Ш історія розвитку окремих інститутів цивільного права.

Наука цивільного права - система знань про основні цивільно-правові явища.

Наука концентрує увагу на правових явищах, які не отримали прямого законодавчого закріплення, але мають дуже важливе значення. Поняттями, які є суто цивілістичними, але використовуються в актах іншого характеру є: правовідношення, вина, юридична особа і т.д.

Але в законодавчих актах практично не можливо розкривати значення понять.

Предмет науки цивільного права є ширшим, ніж предмет галузі права.

Завдання науки цивільного права: через проведення дослідження найбільш актуальних, гострих проблем, відібраних практикою, підвищити ефективність правового регулювання.

Методологія наукових досліджень.

Методологія - сукупність прийомів і способів вирішення наукових завдань.

Методи поділяються на: загальнонаукові - науково-філософська методологія (методи наукового пізнання повинні відображати об'єктивні закономірності реальної дійсності); метод комплексного аналізу; метод системного аналізу; метод порівняльного законодавства; метод конкретних соціологічних досліджень (застосування статистичних даних, експертна оцінка, анкетування); порівняльно-історичний метод.

2. Розвиток науки цивільного права в дожовтневу добу

Україна як самостійна держава не існувала. Частина була під пануванням Російської імперії, частина - під пануванням Австро-Угорщини, частина - під пануванням Польщі.

До середини ХІХ століття власне науки цивільного права як галузі в Росії просто не існувало. Викладалося римське право.

Істотний вплив на розвиток науки цивільного права мала судова реформа 1864 року.

Після 1812 року повністю була змінена європейська традиція у російській правосвідомості. В якості орієнтира після Франції з'являється Німеччина.

У німецькі університети після закінчення російських університетів направлялися на стажування за державний кошт найкращі студенти з метою формування достойного викладацького корпусу. Першими за кордон поїхали Неволін, Мейер, Мітюков, Краєнфільд, Муромцев, Шершеневич.

Особи, які направлялися на навчання за кордон обирали собі самостійно декілька спецкурсів.

У Петербурзі кафедру цивільного права очолював Петражицький, у Москві - Соколовський, які проходили стажування в Берлінському університеті.

Олександр Львович Маковський - очолює в Росії групу по розробці Цивільного кодексу. Написав вступну статтю до роботи Покровського Йосипа Олексійовича. Цікаво, що коли готували книжку не знайшлося жодної фотографії Покровського.

Дітріх Іоаннович (Дмитро Іванович) Мейер. Народився у 1819 році в сім'ї музикантів. Після закінчення навчання в Росії він 2 роки навчався в Берлінському університеті.

З Мейера формально почалася наука цивільного права в Росії ("Гражданское право России").

1856 року - помер. "Фикции в гражданском праве" - підручник написаний дуже зрозумілою мовою.

Його учень, професор Віцин за студентськими конспектами видав цей підручник, відредагувавши їх. Жодного разу процесор Віцин не дозволив собі поряд з прізвищем Мейера поставити своє прізвище.

Учні Мейера: Гамбаров, Гуляв, Шершеневич.

1855 рік - завідував кафедрою цивільного права.

Габріель Феліксович Шершеневич. Народився в 1863 році в Херсонській губернії. Закінчив Казанський університет.

1906 рік - обраний депутатом Держдуми. "Учебник русского гражданского права", "Курс гражданского права", підручники з торгового права.

1912 року - помер.

Після Жовтневої революції наука пристосовувалася до нових умов.

Флейцинд, Генкен були представниками цього періоду.

Після ІІ світової війни ситуація в розвитку науки цивільного права стабілізувалася.

З 1955 року пройшли загально радянські дискусії про місце, предмет і метод цивільного права.

1951 рік - Новицький "Сделки. Исковая давность".

1947 рік - Братусь.

1955 рік - Матвеев "Вина в советском гражданском праве".

1955 рік - Иоффе "Ответственность в гражданском праве".

Новицкий "Солидарность интересов в гражданском праве".

За часів Петра з'являються ідеї створення юридичних навчальних закладів.

1755 рік - створення Московського університету. Юридична освіта набула регулярну основу.

1803 рік - Дерптський (Тартуський) університет.

1804 рік - Казанський університет.

1805 рік - Харківський університет.

1819 рік - Санкт-Петербурзький університет.

1834 рік - Університет Святого Володимира.

1865 рік - Решельєвський ліцей в Одесі реорганізований в Новоросійський університет.

1859 рік - Варшавський університет.

1888 рік - Томський університет (1898 рік - юридичний факультет).

До 1917 року функціонувало 11 імператорських університетів.

1863 рік - навчалося 1476 студентів, через 10 років - 3345 студентів.

Кінець ХІХ століття - кількість студентів зменшується - зменшується набір.

Практично всі університети діяли на підставі Статутів, які приймалися в 1804 році, 1835 році, 1863 році, 1884 році.

Статут 1804 року передбачав саморегулювання університетів.

Статут 1835 року скасував ідеї самоврядування. Призначалися "попечителі", які виконували функції контролю і нагляду за діяльністю університету.

Погіршувалася і якість юридичної освіти. Перестало викладатися природне право. Плавно перейшли від права до законодавства.

"Законоведение" стало основною навчальною дисципліною.

На деяких юридичних факультетах діяли "камеральні відділення".

"Камералістика" - уряд здійснює тотальний нагляд за багатьма сферами життя.

І чверть ХІХ століття - права в університетах не вимагали.

1863 року - Олександр ІІ поновив пізніше в університетах кафедри філософії. Орієнтуються на Західні стандарти юридичної освіти.

З Московського університету був звільнений професор Ковалевський за негативне ставлення до державного ладу. З Харківського університету був звільнений професор Детякін за "політичну неблагонадійність".

1884 рік - прийнятий найбільш консервативний варіант статуту під тиском Міністра освіти Каткова. Університетська автономія стала неприпустимою. Була скасована діяльність університетських колегій. Внесені зміни в перелік предметів. Були ліквідовані кафедри іноземних, слов'янських законодавств. Вважалося недоцільним ознайомлення з Конституціями зарубіжних країн.

Все це не сприяло розвитку науки.

Петражицький, Шершеневич, Гриш, Муромцев виступали за відновлення університетської автономії.

Організація юридичної освіти.

Склад університету:

1) юридичний факультет;

2) медичний факультет;

3) фізико-математичний факультет;

4) історико-філософський факультет.

Статут 1863 року: на юридичному факультеті було 7 кафедр:

Ш енциклопедія (проблеми + загальний огляд системи "законоведения");

Ш римське законодавство та його історія;

Ш цивільних законів, які поділялися на загальні, особливі, місцеві;

Ш законів благоустрою і благочиння;

Ш закони про фінанси і державні податі;

Ш закони поліцейські і кримінальні;

Ш засади загальнонародного правознавства.

Статут 1884 року - 12 кафедр:

ь римського права;

ь державного права;

ь поліцейського права;

ь фінансового права;

ь міжнародного права;

ь кримінального права;

ь церковного права;

ь законів цивільних;

ь цивільного процесу;

ь історії російського права;

ь місцевих прав;

ь політичної економії і статистики.

Випускники університетів здібні могли бути залишеними на кафедрі на 2 роки. Деякі утримувалися за державний кошт, деякі - ні. Направляли в іноземні університети. Після повернення особи мали скласти майстерський іспит і захистити майстерську дисертацію.

Магістрант - особа, яка здала лише іспит, але не захистила дисертації.

Хто склав іспит і захистив дисертацію міг йти на державну службу з присвоєнням 9 класного чину.

Магістр мав право на заміщення посади доцента, приват-доцента, екстраординарного професора.

До 1804 року було 3 наукових ступеня: кандидат, магістр, доктор; після 1804 року - магістр і доктор.

До 10 російських університетах в 1808 році було 115 вакантних місць.

Екстраординарний професор - початковий ступінь. Була і посада ординарного професора.

Університетська освіта в Росії (дореволюційній) була виключно платною, хоча були і державні стипендії, які було важко отримати.

Основна форма занять - лекції. Дехто критикував лекційну форму і називав її пасивною. Вважалося, що краще займатися практикою (практичні заняття). Інші вважали, що "усне слово лектора звернене до студента не може бути замінене навіть найрозумнішою книжкою". Безумовною проблемою викладання була мова викладання: використання значної кількості незрозумілих для студента термінів.

Ще однією традицією було записування лекцій, на основі чого потім видруковувалися конспекти.

Особливість: в університети жінок не приймали.

Перед революцією були створені жіночі Вищі юридичні курси.

Також в університет не приймали одружених, і в період навчання не можна було одружуватись.

3. Розвиток науки цивільного права в період 1917-1955 років (1955 рік - дискусія про цивільне право, яку розпочав Венедиктов)

На сторінках журналу "Советское государство и право" розгорнулася дискусія за участю видатних цивілістів: Агаркова М.М., Венедиктова А.В. та інші. Венедиктов Анатолій Васильович займався дослідженням юридичної особи, але його найважливіша праця пов'язана з державною власністю в СРСР.

В 40-60 роках розпочали роботу професор Генкек, Аскназій С.І.

Генкен "Гражданские и торговые права зарубежных капиталистических стран", 1949 року.

В 50-ті роки почали працювати Лунц ("Міжнародне приватне право"), С.М. Братусь (першим запропонував відновити поділ права на публічне і приватне, "Юридические лица в советском гражданском праве", "Субъекты гражданского права", "Юридическая ответственность и законность в гражданском праве"), Іван Борисович Новицький ("Сделки. Исковая давность", 1950 року), Халфіна Р.О.

В 70-80 роки приходить нова плеяда цивілістів: В.П. Грибанов ("Осуществление и защита гражданских прав"), Октябрь Олексійович Красавчиков (завідувач кафедрою цивільного права Свердловського юридичного інституту "Юридические факты в советском гражданском праве" - запропонував поділити заходи негативного впливу на заходи відповідальності і заходи захисту). Райхер (Москва), Брагинський Михайло Ісакович - закінчив Київський університет, фахівець з договірного права, Яковлєв Веніамін Федорович - "Метод гражданско-правового регулирования общественных отношений".

4. Розвиток цивілістичної думки в КНУ

1835 рік - в університет був перший набір. Функціонувало 7 кафедр, серед яких: кафедра римського права, яку очолював Міцкевич і кафедра російських цивільних законів, яку очолював Орнадський (а згодом - Федотов-Чеховський, Демченко). Римська цивілістика була на високому рівні. Читалася історія римського права, джерела римського права, система римського права.

Кафедра законів цивільних займалася вивченням діючого на той час цивільного законодавства.

Каленик Андрійович Мітюков в 1851 року захистив дисертацію "Спадкування за римськими законами", був деканом, а потім і ректором. Визнання як вченого Мітюкову приніс рідкісний талант лектора: точність формулювань, жвавість мови.

35 років Мітюков читав лекції в КНУ. У 1884 році написав підручник "Курс римського права". Ініціював у 1877 році створення при університеті Товариства, яке очолювали вчені юридичного факультету.

Удінцев - відома особистість.

Професор Сінайський "Нариси з римського землеволодіння", приват-доцент Казанцев - це учні Мітюкова.

Професора Покровського можна також віднести до школи професора Мітюкова. Він також був романістом.

Однак, розвивалася не лише романістика, а й власне цивілістика. Розвивалося торговельне право, в тому числі банківське право, промислове право і т.д.

В.В. Демченко зробив важливий вклад в розвиток цивілістики.

Професор Сінайський займався розробками і римського, і цивільного права.

Неволін "История русских гражданских законов" - перший російський вчений-юрист, який був обраний до Академії наук.

Андрій Каленикович Мітюков, професор Петражицький також деякий час працювали в КНУ.

Діяв гурток з цивільного права, публікувалися праці членів-студентів цього гуртка. Студент Чельцов навіть отримав золоту медаль за одну зі своїх доповідей.

Після 1913-1914 років наука цивільного права була найбільш потужною.

В кінці ХІХ століття сформувалася потужна цивілістична школа в КНУ.

КНУ важався одним із найавторитетніших навчальних закладів серед західних держав.

На юридичному факультеті було 13 кафедр, а в КНУ взагалі - 57 кафедр.

1917-1918 роки - читалося поліцейське право і т.д.

1918-1919 роки - найбільший набір на юридичний факультет - 500 чоловік.

1920 рік - скасована плата за навчання.

1919 рік - скасоване викладання богослов'я.

1920 - в межах реформи КНУ був закритий і на його базі був медичний інститут і інститут народної освіти.

Університет був закритий аж на 13 років.

1933 рік - була відновлена діяльність університету.

1937 рік - відновив роботу юридичний факультет. Почав викладати Сашути Наумович Ланков, Г.К. Матвєєв.

1938 рік - відновлена кафедра цивільного права, яку очолював С.Н. Пантков.

На кафедру цивільного права прийшов і Пантелеймон Андрійович Індиченко - фахівець по земельному праву.

У 1941 році університет був евакуйований.

16.01.1944 року - робота університету була відновлена.

Тема 5. Механізм цивільно-правового регулювання

1. Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання

2. Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання

3. Особливості реалізації цивільних прав та обов'язків

4. Ефективність цивільно-правового регулювання

1. Загальна характеристика механізму правового регулювання. Особливості механізму цивільно-правового регулювання

Напрями розвитку теорії держави і права:

Ш удосконалення законодавства;

Ш підвищення ефективності вже діючих (без зміни законодавства).

Що таке вплив правової норми на життя суспільства?

Адже правове регулювання є вужчим за поняття правового впливу + правова культура, правова ідеологія, правове виховання.

Правове регулювання - одна із форм правового впливу за допомогою специфічних правових засобів (правові норми, правовідношення, акти реалізації права).

Александров, Алексєєв.

Форми правового впливу в загальній теорії держави і права - права заборони, правовий статус (певний обсяг правоздатності, правова компетенція, конкретні правовідносини. Механізм правового регулювання відбиває активну сторону переведення прав з етапу нормативності у впорядкованість суспільних відносин. Шлях від об'єктивного до суб'єктивного. Правовідношення відмирає, воно трансформується (більше впливу набувають регулятивні норми).

Стадії процесу регулювання:

1) утворення норм - регламентація правових відносин (визначення правового режиму);

2) виникнення суб'єктивних прав та обов'язків;

3) реалізація цих прав та обов'язків, втілення їх у конкретну фактичну поведінку учасників суспільних відносин;

4) застосування права (спеціальні суб'єкти) - фізична особа не може застосовувати норму, вона може лише виконувати застосування у примусовому порядку, на відміну від норм моралі.

Елементи механізму:

1) норми права;

2) конкретні правовідносини;

3) акти реалізації прав та обов'язків;

4) акти застосування прав.

В нормі права завжди закладається модель належної поведінки.

Правовідношення - головний засіб, за допомогою якого визначається хто і як буде виконувати норму права. Саме у правовідношенні загальна модель, яка вже конкретизується через суб'єктивні права і обов'язки відповідних суб'єктів.

Норма права не має конкретного адресата, а у правовідношенні є конкретні суб'єкти.

Акти реалізації - фактична поведінка суб'єктів.

Акти застосування права - відповідні владні розпорядження компетентних органів, які гарантують і забезпечують виконання норм права.

Функції права через механізм:

Ш регулятивна (стадія застосування може і не настати);

Ш охоронна (не застосовує право).

Механізм цивільно-правового регулювання:

1) особливість предмету цивільно-правового регулювання;

2) метод цивільно-правового регулювання.

Елементи цивільно-правового механізму:

ь норми;

ь правовідносини;

ь юридичні факти;

ь основні заходи примусу.

2. Цивільно-правові норми в механізмі цивільно-правового регулювання

Норми:

Ш їх дозвільна спрямованість - дозволи, а не заборони (як виняток);

Ш диспозитивність (ст.6 була написана уже після написання всієї глави. ст.6 застосовується лише до договірних відносин.

За рахунок наявності імперативних норм має забезпечувати максимум правової визначеності.

Особливості цивільно-правових відносин. Класифікація правовідносин:

1) загальне (і конкретне) правовідношення - такий вид правового зв'язку між суб'єктами, за допомогою яких встановлюються загальна можливість суб'єктів правовідношення (правоздатність і дієздатність). Запис події та дії - державний реєстр юридичних осіб;

2) особисті немайнові і майнові;

3) абсолютні і відносні за структурою правових зв'язків;

4) регулятивні та охороню вальні.

Особливості структури правовідносин, особливості прав та обов'язків, їх симетричність.

Конкретні правовідносини - власні, особисті немайнові, творчі і т.д.

Цивільно-правові відносини поділяються на майнові і особисті немайнові.

За методом дихотомії (подвійного поділу) цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

Абсолютні: право в управомоченої особи, а обов'язок в усіх інших осіб. Це, наприклад, особисті немайнові правовідносини (право реалізується через активну поведінку), правовідношення власності та інших речових прав, відносини авторства.

Відносні правовідносини: вся увага зосереджена на боржнику як зобов'язаній особі, яка повинна вчинити певні дії; кредитор у цих відносинах є пасивним. У цих відносинах завжди визначений суб'єктний склад. Вимоги кредитор адресує конкретній особі - боржнику.

Цивільно-правові відносини за функцією поділяються на регулятивні і охоронні. Більшість цивільно-правових відносин мають регулятивний характер (наприклад, всі договірні відносини). У разі порушення, як правило абсолютних прав, їх відновлення відбувається за допомогою охоронюваних правовідносин (компенсація і т.д.). Порушення прав у відносних правовідносинах не тягнуть виникнення особливих охоронюваних відносин, відповідальність передбачається і реалізується в межах самого регулятивного правовідношення. У позадоговірних зобов'язаннях охоронюване правовідношення у вигляді права на відшкодування виникає з моменту вчинення порушення.

Механізм цивільно-правового регулювання зумовлений особливістю норм.

Цивільні правовідносини як спосіб реалізації цивільно-правових норм звертають особливу увагу на юридичні факти.

Юридичні факти - правочини, адже цивільне право регулює як правило нормальне життя, яке не порушує загальних засад функціонування суспільства.

Юридичні факти поділяються на:

Ш дії;

Ш події;

Лише цивільне право пов'язує виникнення правовідносин з подіями (народження, смерть, форс мажорні обставини і т.д.).

Переважну більшість все ж складають юридичні факти, які мають вольовий характер - дії. Дії поділяються на:

Ш правомірні;

Ш неправомірні - делікти.

Правомірні дії є основою і за метою поділяються на:

ь цілеспрямовані (юридичні акти);

ь нецілеспрямовані (юридичні вчинки).

Юридичні вчинки: створення об'єктів інтелектуальної власності.

Вчинків значно менше від актів. Серед юридичних актів правочин посідає провідне місце.

Юридичні акти - рушійна сила, яка запускає цивільні правовідношення.

Законодавець надає особливе значення правовій нормі, порівняно з іншими соціальними нормами. Законодавець передбачає примусове виконання правових норм.

Примусові заходи в механізмі цивільно-правового регулювання важливі і необхідні, і мають свої особливості.

Цивільне право - приватне право, але має також свої публічні фрагменти. Публічно-правові норми реалізуються в цивільному праві через заходи примусу, зокрема, виходячи з того, що вони використовуються судом.

3. Особливості реалізації цивільних прав та обов'язків

Особливості:

Ш заходи відповідності мають майновий характер;

Ш санкції встановлюються на користь потерпілої особи;

Ш хоча це заходи примусу, застосовуються вони виключно з ініціативи потерпілої сторони;

Ш хоча вони застосовуються публічним органом - судом, але встановлюватися вони можуть не лише законом, а й договором.

Отже, публічність дозволяє гарантувати публічно-правові права учасникам цивільного обороту.

Цивільне право більше тяжіє до диспозитивності, але механізм водночас, залишається механізмом правового регулювання і таким, що забезпечує реалізацію саме правових норм, має на меті встановлення адекватного порядку в приватноправовій сфері. Держава в цьому процесі правового регулювання відіграє мінімально потрібну роль (встановлює заходи примусу і забезпечує їх і т.д.).

4. Ефективність цивільно-правового регулювання

Ефективність цивільно-правового регулювання визначається, коли дають відповідь на питання:

1) чи діє норма, встановлена законодавством, чи використовують її, чи не є вона мертвою? (соціологічне дослідження);

2) якщо норма застосовується, то наскільки вагомими є порушення цієї норми. Слід проаналізувати, чому мають місце порушення цієї норми, чим вони обумовлені, наскільки адекватними є заходи примусового впливу і чи попередять вони в майбутньому порушення правових норм. Слід досліджувати судову практику.