Кримінальний кодекс
Закон про кримінальну відповідальність та його тлумачення. Структура Кримінального кодексу. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі та просторі. Напрямки вдосконалення чинного Кримінального кодексу України та його нормативних положень.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 25.11.2011 |
| Размер файла | 90,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Вчинення багатьох злочинів пов'язане не тільки з виконанням суб'єктом суспільно небезпечного діяння (дії або бездіяльності), а й із настанням певних суспільно небезпечних наслідків, встановлювати які вимагає закон (йдеться про так звані злочини із "матеріальним" складом). У теорії кримінального права немає єдності у вирішенні питання про час вчинення таких злочинів. Одні юристи визначають час вчинення злочину настанням зазначених у законі наслідків, інші вважають, що часом вчинення злочину треба визнавати час вчинення дії (бездіяльності), незалежно від часу настання суспільне небезпечних наслідків. Останній погляд виявився найбільш обґрунтованим і дістав закріплення у ч. З ст.4 КК, де сказано: "Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності". Настання зазначених у законі наслідків свідчить про закінчення злочину.
Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі. Як загальне правило у ч.2 ст.4 КК закріплено положення про те, що злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння. Однак часто мають місце випадки, коли на час вчинення злочину діяв один закон, а на час досудового слідства або розгляду справи в суді - вже інший. Зокрема, такі ситуації виникли і продовжують виникати у зв'язку з набранням чинності 1 вересня 2001 р. новим КК. Постійно постає питання, який кодекс застосовувати до злочину, вчиненого до 1 вересня, - КК 1960 р. чи КК 2001 р.? Це і є питання про зворотну дію закону, тобто про можливість поширення нового закону на діяння, вчинені до набрання цим законом чинності. Його регулює ст.5 КК 2001 р., згідно з якою закон про кримінальну відповідальність має зворотну дію, якщо він:
1) скасовує злочинність діяння або 2) пом'якшує кримінальну відповідальність. Разом із тим закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі (ч.2 ст.5 КК).
Надання зворотної дії в часі закону, яким скасовується злочинність діяння чи пом'якшується покарання, є вираженням гуманізму, охорони прав людини: якщо діяння згідно з новим законом перестало бути злочинним, то в такому разі зводяться нанівець (зникають) соціальні та правові підстави для покарання певної особи чи подальшого відбування нею покарання; якщо законодавець, наприклад, дійде висновку, що за злочини, які будуть вчинені після прийняття нового закону, достатньо менш суворого покарання, ніж було передбачено попереднім законом, то немає підстав зберігати більш суворе покарання особам, які вчинили такі злочини до видання нового закону і набрання ним чинності.
Нові кримінальні закони, що скасовують злочинність діяння або пом'якшують кримінальну відповідальність за діяння, як і ті, що встановлюють злочинність діяння чи посилюють кримінальну відповідальність, можуть належати як до Загальної, так і до Особливої частин КК. Наприклад, у ст.22 Загальної частини КК наведено перелік злочинів, відповідальність за які настає з 14 років. У ньому, на відміну від КК 1960 р., немає вказівки на відповідальність за необережне вбивство. Це означає, що особа віком з 14 до 16 років не може нести відповідальність за необережне вбивство, у тому числі за вбивство, вчинене до 1 вересня 2001 р., - строку набрання новим КК чинності.
Слід зазначити, що згідно зі ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Поняття "відповідальність" передбачає різні форми державного примусу, в тому числі кримінальну відповідальність. Як вид юридичної відповідальності кримінальна характеризується тим, що вона пов'язана з особливим видом правопорушень - злочином. "Відповідальність" як загальне поняття охоплює не тільки випадки, пов'язані з призначенням і застосуванням покарання, а й ті, що пов'язані з правовим становищем особи, до якої від імені держави застосовано кримінальну відповідальність. Тому, виходячи зі ст.58 Конституції України та приписів, що містяться в ч.1 ст.5 КК, зворотну силу мають також закони, що, наприклад, розширюють види звільнення від кримінальної відповідальності та покарання, поліпшують умови і порядок відбування покарання, знижують строки погашення і зняття судимості та ін. У частині 1 ст.5 КК законодавець, у розвиток ст.58 Конституції України, уточнив коло осіб, на яких поширюється зворотна дія закону. Це особи, які вчинили відповідні діяння до набрання чинності законом, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, а також особи, які відбувають покарання або відбули його, але мають судимість.
Встановлення того, пом'якшує чи, навпаки, посилює кримінальну відповідальність новий закон, часто є складним завданням. Вимагається добре знання кримінального права, щоб точно встановити співвідношення колишнього і нового кримінального закону, визначити, який із них є більш м'яким.
У теорії кримінального права вироблено деякі правила, які дозволяють при порівнянні законів дійти висновку про більш м'який закон:
1) закон встановлює більш м'який вид покарання порівняно з законом про кримінальну відповідальність часу вчинення злочину;
2) в законі мінімальна межа покарання нижча, ніж мінімум такого самого покарання в законі, що діяв раніше;
3) при збереженні рівності мінімальних меж у новому кримінальному законі максимальна межа того самого виду покарання є більш низькою, ніж максимум покарання в законі, що діяв раніше;
4) при одночасному зниженні мінімуму покарання і підвищенні його максимуму більш м'яким вважається закон, що знижує мінімальну межу покарання. Це положення закріплено в ч.3 ст.5 КК. При цьому, однак, максимальне покарання за конкретний злочин не може бути призначено вище максимальної межі закону, що діяв раніше;
5) новий закон виключає додаткове покарання, передбачене в колишньому законі;
6) в новому законі збережено додаткове покарання, що було і в колишньому законі, однак це покарання передбачено факультативно, тоді як в колишньому законі воно було обов'язковим;
7) якщо санкція в новому законі передбачає альтернативне кілька основних покарань, а в законі, що діяв раніше, було тільки одне таке покарання [18].
Порівняння законів про кримінальну відповідальність на предмет її пом'якшення чи посилення досягається також шляхом аналізу в новому і колишньому законах усіх ознак злочину, умов кримінальної відповідальності тощо. Наприклад, Законом України від 11 липня 1995 р. (набрав чинності з 1 вересня 1995 р.) було затверджено нову редакцію глави VII Особливої частини КК 1960 р. "Посадові злочини". Зокрема, в статтях 168-170 цього КК таку кваліфікуючу ознаку, як неодноразовість, було замінено на повторність. [21] Оскільки поняття неодноразовості ширше за поняття повторності (останнім не охоплюються випадки передачі хабара одночасно кількома особами), то в цій частині відбулося пом'якшення відповідальності за хабарництво. Тому одночасне давання хабара особі кількома особами охоплюється в КК 1960 р. ознаками ч.1 ст.170, тоді як до набрання чинності новим законом такі дії кваліфікувалися за ч.2 цієї статті й тягли більш тяжке покарання. Формулюючи відповідальність за хабарництво у КК 2001 р., законодавець повторність передбачив в ч.2 ст.368 КК та ч.2 ст.369 КК як обставину, що обтяжує відповідальність за одержання та давання хабара, підтримавши в цій частині позицію Закону від 11 липня 1995 р.
КК 2001 р. відтворив у ст.218 відповідальність за фіктивне банкрутство. Однак, на відміну від ст.1563 КК 1960 р., законодавець у диспозицію ст.218 ввів вказівку на наслідки - завдання великої матеріальної шкоди кредиторам або державі, як умову кримінальної відповідальності за цей злочин. Тим самим законодавець звузив караність цього діяння порівняно з редакцією ст.1563 КК 1960 р., оскільки тепер караність злочину має місце не за будь-яке банкрутство, як це було за КК 1960 р., а лише за те, яке завдало великої матеріальної шкоди.
У зв'язку з прийняттям нового КК на особливу увагу заслуговує питання про зворотну дію так званого проміжного закону. На практиці трапляються випадки, коли під час вчинення злочину був чинним один закон, в процесі розслідування справи - другий, а на час розгляду справи в суді або постановлення вироку - третій. У цих випадках досить часто виникає питання про те, який із цих законів слід застосувати до особи, що вчинила злочин.
У теорії кримінального права проблема застосування проміжного закону є спірною. Одні автори вважають, що проміжний закон може застосовуватися тільки за його "життя", тобто тільки тоді, коли він діє. [27] На думку інших, такий закон, якщо він більш м'який, ніж наступний, має застосовуватися до осіб, які вчинили злочин, незалежно від того, чи є чинним такий закон. [23] Перевагу має таке рішення: проміжний закон по справі не застосовується, оскільки при розгляді справи вже є чинним новий закон. Застосуванню підлягає закон часу вчинення злочину. Однак покарання, що призначається, не може перевищувати максимальної межі, яку було вже передбачено в проміжному законі [18].
2.2 Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі визначається на підставі таких принципів: а) територіального; б) громадянства; в) космополітичного (універсального); г) реального. Перші два принципи вважають основними.
Територіальний принцип. Сутність цього принципу відбито в ч.1 ст.6 КК, де зазначено, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом. Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.
За загальним правилом, закріпленим у ч.2 ст.6 КК, злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв'язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, або якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої було вчинено певну частину злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачено.
Частина 3 ст.6 КК вказує також на випадки вчинення злочину в співучасті. Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст.27 КК злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підмовництво, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, якщо той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину - за кордоном.
Територіальний принцип чинності закону в просторі вимагає з'ясування, що таке "територія України". Поняття території визначається на підставі норм державного і міжнародного права, зокрема Закону України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. [17] Стаття 1 цього Закону зазначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору".
Поняттям "територія України" охоплюються:
а) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі над територіальним морем. До територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з'єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватися міжнародними договорами України, а якщо договорів немає - відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права [11];
б) військові кораблі, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;
в) невійськові судна, приписані до портів на території України, що перебувають під прапором України у відкритому морі;
г) іноземні невійськові судна, що перебувають у територіальному морі чи порту України. Згідно з п.5 ст.28 Закону України "Про державний кордон України" прикордонні війська України мають право знімати з такого судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам дізнання та слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
ґ) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України перебувають у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;
д) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і перебувають поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.
Виділяють також об'єкти, що не є територією України, але на які за певних умов, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України:
а) континентальний шельф - поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і є поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина вод, що покривають шельф, дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна западин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України.
Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов'язаних із розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів. Разом із тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф, і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;
б) виключна (морська) економічна зона України - це морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, враховуючи райони навколо островів, що їй належать, її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України [10].
Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах такої зони злочинів, пов'язаних із порушенням правил: ведення рибного промислу, ведення наукових досліджень, проведення робіт і спорудження штучних островів, установок, споруд і встановлення зон безпеки навколо них, запобігання забрудненню морського середовища та інших.
До зазначених об'єктів належать також підводні телеграфні кабелі та трубопроводи, що проходять по дну відкритого моря; наукова станція "Академік Вернадський", розташована в Антарктиді на острові Галіндес; запущені в космос об'єкти, що належать Україні та включені відповідно до Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються у космічний простір від 14 січня 1975 р. до реєстру космічних об'єктів України; території дипломатичних представництв і консульських установ України за кордоном; автомашини послів під прапором України; місця розташування військових частин України на території інших країн та деякі інші об'єкти.
Із частини 1 ст.6 КК випливає, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом. Закон має на увазі громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства (особа без громадянства - особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином), які, перебуваючи на території України, вчинили злочини, передбачені КК [9].
Відповідно до міжнародних договорів і законодавства України іноземці, які користуються дипломатичним імунітетом, не належать до юрисдикції судових властей України.
Норми міжнародного права і прийнятого відповідно до них Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. надають дипломатичного імунітету і вилучають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян, або частково, на засадах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників та інших осіб [20].
Повним дипломатичним імунітетом користуються: глава дипломатичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах), члени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе), а також члени сімей усіх зазначених осіб, які проживають разом з ними і не є громадянами України.
Обмеженим дипломатичним імунітетом користуються консульські посадові особи і консульські службовці, дипломатичні кур'єри, члени адміністративно-технічного й обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв, а також представники і службові особи міжнародних організацій, члени парламентських і урядових делегацій. Ці особи не підлягають кримінальній юрисдикції України лише щодо дій, учинених ними при виконанні своїх обов'язків.
Питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом (ч.4 ст.6 КК). На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз.3 ст.13 Положення від 10 червня 1993 р. поширюється лише у разі згоди на це акредитуючої держави, що полягає у позбавленні певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.
Принцип громадянства. Внаслідок цього принципу громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ч.1 ст.7 КК).
Злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де його було вчинено.
Якщо громадяни України та особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин відбули там покарання, то згідно з ч.2 ст.7 КК вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей самий злочин. Цей припис введено до КК 2001 р. відповідно до ч.1 ст.61 Конституції України, де зазначено: "Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення".
Разом із тим засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. Згідно з ч.2 ст.9 КК рецидив злочинів, не відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців і осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.
Космополітичний (універсальний) принцип. Цей принцип випливає із міжнародно-правових зобов'язань України у сфері боротьби із злочинністю. Згідно з ст.8 КК іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами. Сутність цього принципу полягає у спільності інтересів кількох держав у боротьбі зі злочинами, вчинення яких на території однієї держави здатне заподіяти шкоди й інтересам інших держав, в тому числі й Україні.
Особлива частина КК містить низку статей, що були включені до нього згідно з міжнародними договорами про боротьбу з окремими злочинами. Це, зокрема, дозволяє ставити питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України. Наприклад, у ст. 199 "Виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів державної лотереї" закріплено положення Міжнародної конвенції про боротьбу з підробкою грошових знаків, укладеної в Женеві 20 квітня 1929 р. [24] У статті 284 "Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха" - положення Брюссельської конвенції "Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі" від 23 вересня 1910 р. [15] Ці статті включено до КК на підставі договорів, укладених ще колишнім СРСР, але оскільки Україна після проголошення незалежності стала правонаступницею законодавства колишнього СРСР у частині, що не суперечить її національному законодавству і суверенітету, то і нині такі норми КК можуть застосовуватися на підставі космополітичного (універсального) принципу не тільки до громадян України та осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, а й до іноземців і осіб без громадянства, які постійно в ній не проживають і вчинили злочин за її межами.
Останніми роками уведення таких норм до КК здійснюється на підставі міжнародних договорів, учасницею яких Україна стала після проголошення нею незалежності. Наприклад, Міжнародну конвенцію по боротьбі з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців від 4 грудня 1989 р. було ратифіковано Верховною Радою 14 липня 1993 р. Відповідно до цієї Конвенції до КК 1960 р. було уведено ст.63 "Найманство". У КК 2001 р. положення Конвенції відтворено, з деякими уточненнями, в ст.447 [31].
Реальний принцип також закріплено в ст.8 КК. Він полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за її КК у випадках, якщо вони вчинили передбачені КК України особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян або інтересів України. Наприклад, за ст.115 КК у випадках вбивства громадянина України на території іншої держави чи за ч.2 ст.258 КК за вчинення поза межами України терористичного акту групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту між Україною та іншою державою. Реальний принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, що вчинені іноземцями за межами її території і порушують її кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу інтереси держави. Застосування реального принципу можливе за умови, якщо іноземці чи особи без громадянства, які в Україні не проживають постійно, не були засуджені в іноземній державі та притягуються до кримінальної відповідальності на території України.
Кримінальне законодавство України уперше ввело у систему норм Загальної частини інститут екстрадиції - видачі осіб, які вчинили злочин, хоча міжнародному праву він відомий давно. [12] Основні його положення закріплено у ст.10 КК.
Під видачею особи, яка вчинила злочин, (екстрадицією) розуміють передачу такої особи однією державою (яку запитують), на території якої ця особа перебуває, іншій державі (що запитує), на території якої було вчинено злочин або громадянином якої вона є.
Інститут видачі осіб, які вчинили злочини, має і певні винятки. Згідно з ч.1 ст.10 КК громадяни України та особи без громадянства, що постійно в ній проживають, які вчинили злочини поза межами України, не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду. [16] Треба зазначити, що обмеження стосується тільки національної, а не міжнародної юрисдикції. Щодо видачі громадян України і осіб без громадянства, які постійно в ній проживають, уповноваженому міжнародному суду, то вона можлива Відповідно до норм конституційного права України не підлягають видачі також іноземці та особи без громадянства, яким Україною було надано притулок (ст.26 Конституції України).
Стаття 10 КК передбачає два види видачі осіб, що вчинили злочини: видача для виконання покарання та видача для притягнення до кримінальної відповідальності й віддання до суду.
Згідно з ч.2 ст.10 КК іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі цього Кодексу, можуть бути передані для відбування покарання за вчинений злочин тій державі, громадянами якої вони є, якщо така передача передбачена міжнародними договорами України. Видача особи, яка вчинила злочин, є суверенним правом держави, а не обов'язком. Підставою такої видачі є вирок, що набув законної сили, винесений судом України щодо громадянина запитуючої держави, а також міжнародний договір, учасниками якого повинні бути Україна і запитуюча держава. При цьому видача для виконання вироку може бути здійснена лише щодо осіб, які вчинили діяння, що відповідно до законодавства України та законодавства запитуючої держави є кримінальне караними. Наприклад, така видача злочинців передбачена Мінською конвенцією про правову допомогу у цивільних, сімейних та кримінальних справах, що була укладена державами-членами СНД 22 січня 1993 р. та ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р. [32].
Згідно з ч.3 ст.10 КК іноземці та особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду або передані для відбування покарання, якщо така видача або передача передбачені міжнародними договорами України. Зокрема, видачу з метою проведення кримінального переслідування встановлено п.2 ст.60 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р. [32].
Висновки
За кількістю законів, які приймає Верховна Рада України, ми досягли рівня провідних країн Європи. Однак їх якість не відповідає вимогам часу. Законотворчість створює видимість активної діяльності у сфері нормативного регулювання, не вирішуючи актуальних проблем сьогодення по суті. Принциповою вадою сучасного українського законодавства є його безсистемність. Проблема полягає в підвищенні наукової обґрунтованості процесу законотворення і практики застосування чинного законодавства.
Попри всі недоліки в запровадженні наукових засад у процес законотворення, не можна не відзначити й певні позитивні моменти. Сьогодні науковців частіше залучають до підготовки проектів законів та інших нормативних актів, ніж це було до проголошення незалежності України.
Підсумовуючи проведену роботу, можно з впевненістю сказати, що окремі на перший погляд теми насправді сільно пов'язані поміж собою.
Чинність закону в час і невідривна з його чинністью в просторі, так як навіть саме визначення поняття закону позначає залежність його поширення на час та місто дії, а таож на особ, які знаходяться в просторі чинності звакону.
В даному питанні не можна обмежуватися лише окремими законопроектами, оскільки системний підхід до розвитку законодавства передбачає глибоку теоретичну розробку проблем законотворення.
Список використаної літератури
1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року.
2. Кримінальне право України. Особлива частина / за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. - 494 с. - С.3-18.
3. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред.В. В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Ін Юре, 2003. - 1196 с.
4. Кримінальний кодекс України // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К.: Істина, 2004. - 440 с. - С.5-168.
5. Уголовный кодекс Украины: от 5 апреля 2001г. Законодательство Украины электронная информационно-справочная система январь 2006.
6. Уголовный кодекс Украины: от 5 апреля 2001г. Комментарий отдельных положений / Сост.: Н.И. Мельник, Н.И. Хавронюк. - К.: А.С.К., 2001
7. Уголовный кодекс Украины. Комментарий. Под редакцией Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. - Х.: Одиссей, 2001.
8. Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова. - Х.: ООО "Одиссей", 2002.
9. Стаття 1 Закону "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. (в редакції від 6 лютого 2003 р.) // Урядовий кур'єр. - 2003. - 1 березня.
10. Стаття 2 Закону України "Про виключну (морську) економічну зону України" від 16 травня 1995 р.
11. Стаття 5 Закону України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р.
12. Международное уголовное право. - М., 1995.
13. Міжнародний договір від 10 грудня 1948 р.
14. Міжнародний пакт ратифіковано Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19 жовтня 1973 р.
15. СЗ СССР. - 1926. - Отд. II. - № 31. - Ст.188 й 189.
16. Рішення Конституційного Суду України від 11 липня 2001 р. - Справа про Римський Статут).
17. Відомості Верхової Ради України. - 1992. - № 2. - Ст.5.
18. Бажанов М.И. Уголовное право Украины: Общая часть. - Днепропетровск, 1992. - С.17-18.
19. Гаухман Л.Д. Квалификация преступления: закон, теория, практика. - М.: ЮрИнформ, 2001. - 316 с.
20. Голос України. - 1993. - 26 червня.
21. Голос України. - 1995. - 11 липня.
22. Тодика Ю.Н. Конституция Украинн: проблеми теории и практики. - Харьков, 2000. - С.473
23. Зайцев Л., Тшикевич И., Горелик И. Действуют ли промежуточнне уголовные законы? // Советская юстиция. - 1966. - № 1. - С.17.
24. Карпец И.И. Преступления международного характера. - М, 1979. - С.137-141.
25. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів. - К.: Атіка, 2002. - С.33-40.
26. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юристь, 2001. - С.7-44.
27. Курс советского уголовного права (Часть Общая). - Л., 1968. - Т.1. - С.114-115.
28. Маляренко В.Т. Про кваліфікацію діяння при порушенні кримінальної справи // ВВСУ. - 2000. - №5. - С.39-43.
29. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. - К.: Атіка, 1999. - 418 с.
30. "Офіційній вісник Україні", газети "Президентський вісник", "Урядовий кур'єр" із змінами від 4 грудня 1997 р., 10 листопада 1998 р., 8 квітня 2004 р., 28 травня 2004 р.
31. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - К., 1995. - Кн.1. - С.293-301.
32. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. - Кн.1. - С.1041 - 1082.7 жовтня 2002 р. держави-члени СНД підписали у Кишиневі нову Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, яка повинна замінити застосування в Україні Мінської конвенції після її ратифікації Верховною Радою України.
33. Хавронюк М.І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України. - К.: Істина, 2004. - 504 с.
34. Юридичний вісник України. - 2002 р. - 13-19 липня. - С.23.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття закону про кримінальну відповідальність. Структура Кримінального Кодексу України. Тлумачення та завдання кримінального закону - забеспечення правової охорони прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави та попередження злочинності.
курсовая работа [33,3 K], добавлен 23.04.2008Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність. Структура чинного Кримінального Кодексу України. Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення. Застосування кримінально-правових норм у країні.
курсовая работа [33,5 K], добавлен 12.08.2016Ознаки, система та структура закону про кримінальну відповідальність як джерела кримінального права. Основні етапи формування та розвитку кримінального законодавства України. Порівняльний аналіз норм міжнародного та українського кримінального права.
реферат [35,4 K], добавлен 12.11.2010Принципи дії закону про кримінальну відповідальність. Час набрання чинності закону, поняття часу вчинення злочину, зворотна дія закону про кримінальну відповідальність. Зміст територіального, універсального та реального принципів чинності закону.
лекция [21,3 K], добавлен 24.01.2011Поняття, зміст та значення закону про кримінальну відповідальність на сьогодні. Просторова юрисдикція закону про кримінальну відповідальність та її головні принципи. Інститут екстрадиції. Порядок визнання рішень іноземних судів на території України.
курсовая работа [28,6 K], добавлен 11.07.2011Зворотна дія як вид дії кримінального закону в часі. Її обґрунтування, матеріальні та формальні підстави. Кримінально правові наслідки зворотної дії кримінального закону в часі, що декриміналізує діяння та пом’якшує кримінальну відповідальність.
диссертация [228,2 K], добавлен 20.10.2012Аналіз проблем правового регулювання кримінальної відповідальності держави. Суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, на які було здійснено протиправне посягання. Підстави притягнення до кримінальної відповідальності.
курсовая работа [52,3 K], добавлен 09.03.2015Дії закону про кримінальну відповідальність у часі. Порівняння ст. 80-3 КК України 1960 р. і ст. 210 діючого КК. Об'єктивна і суб'єктивна сторона і ознаки злочину. Зв'язок між суспільно небезпечними діянням і наслідками. Зміст, ступінь і форми вини.
контрольная работа [14,3 K], добавлен 27.01.2011Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.
реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011Кримінально-процесуальний закон: територіальна дія, ознаки, форма, завдання. Чинність закону в часі, просторі і щодо осіб. Стадії кримінального процесу. Сучасні проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства, основні шляхи їх розв'язання.
реферат [34,0 K], добавлен 29.11.2013
