Щодо деяких питань врегулювання подолання протидії розслідуванню злочинів (виходячи з положень кримінального закону)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Національна академія внутрішніх справ

Щодо деяких питань врегулювання подолання протидії розслідуванню злочинів (виходячи з положень кримінального закону)

Чесакова М.С., аспірант

У статті розглянуто проблемні питання врегулювання подолання протидії розслідуванню злочинів. Подолання протидії розслідуванню розглядаються в межах кримінального закону. Виявлено недоліки у чинному кримінальному законодавстві щодо подолання протидії розслідуванню злочинів та сформульовано пропозиції щодо його удосконалення з метою належного використання норм матеріального права у розробці та впроваджені у практичну діяльність складових елементів криміналістичного забезпечення подолання протидії розслідуванню злочинів.

Ключові слова: подолання протидії розслідуванню злочинів, кримінально-правові заходи, приховування злочину.

В статье рассмотрены проблемные вопросы урегулирования преодоления противодействия расследованию преступлений. Преодоление противодействия расследованию рассматриваются в пределах уголовного закона. Выявлены недостатки в действующем уголовном законодательстве по преодолению противодействия расследованию преступлений и сформулированы предложения по его усовершенствованию с целью надлежащего использования норм материального права в разработке и внедрении в практическую деятельность составляющих элементов криминалистического обеспечения преодоления противодействия расследованию преступлений.

Ключевые слова: преодоление противодействия расследованию преступлений, уголовно-правовые меры, сокрытие преступления.

Chesakova M S. SOME ISSUES TO OVERCOME COUNTERACTION TO INVESTIGATION OF CRIMES (BASED ON THE PROVISIONS OF THE CRIMINAL LAW) протидія розслідування злочин

The article discusses the settlement issues of overcoming of counteraction to investigation of crimes. Overcoming of counteraction to investigation examined within the criminal law. Revealed shortcomings in the existing criminal law to overcome counteraction to investigation of crimes and the suggestions for its improvement for the proper application of substantive law in the development and implemented in practice forensic software components of the overcoming of counteraction to investigation of crimes.

Key words: overcome counteraction to investigation of crimes, criminal legal measures, concealment of a crime.

Встановлення істини у справі, яка розслідується, є основним завданням, яке постає в процесі розкриття суспільно-небезпечного діяння. Для успішного досягнення поставлених завдань перед відповідними представниками структурних підрозділів, які уповноважені зібрати, оцінити, перевірити та обробити фактичні дані, необхідно виключити можливі прояви протидії розслідуванню з боку зацікавлених, на такі протиправні дії, осіб.

Необхідно зазначити, що процес подолання протидії розслідуванню за своєю сутністює сукупністю активних дій, які можуть бути розтягнутими у часі.

Метою статті є окреслення деяких проблемних положень, що містяться у чинному кримінальному законодавстві. Чимало вчених та науковців досліджували кримінально-правові заходи подолання протидії розслідуванню, зокрема О.В. Александренко, В.П. Бахін, Р.С.Б елкін, М.В. Даньшин, С.Ю. Журавлев,

В.К. Лисиченко, О.І. Остапенко, В.М. Стратонов, Р.М. Шехавцов та інші.

Основний текст. Протидія розслідуванню це явище динамічне, тому говорити про його викорінення із сфери злочинності не є доречним. Для можливого зменшення впливу на процес розслідування постає необхідність закріплення на законодавчому рівні заходів боротьби із протидією розслідуванню. Варто зазначити, що норми, які регулюють суспільні відносини та суспільний порядок є заходами подолання протидії розслідуванню. Особливістю є те, що їх наявність не зосереджена в одному нормативно-правовому акті та не є систематизованою. Як зазначають В.К. Лисиченко та Р.М. Шехавцов, і ми з ними погоджуємось, що аналіз сучасного правового забезпечення протидії розслідуванню злочинів свідчить, що правові засоби подолання протидії - норми права, які встановлюють відповідальність за діяння, що перешкоджають процесу розслідування злочинів, специфічний порядок провадження в кримінальній справі в умовах надання протидії розслідуванню, а також заходи щодо забезпечення безпеки осіб, котрі беруть участь у кримінальному судочинстві - розосереджені по різних галузевим нормативних актах [1, с. 149].

Вказане зосередження впливає на ефективність розслідування та швидкість розкриття злочинного діяння. Основними заходами подолання протидії розслідуванню вважаємо кримінально-правові, які пов'язані із матеріальним та процесуальним правом, та їх наявність регулюється кодифікованими нормативними актами. Нормативне закріплення кримінально-правових заходів у кримінальному законі забезпечує притягнення винних осіб до відповідальності не лише за злочинне діяння, а й за так звану, протидію розслідуванню, яка за своєю суттю відповідає передбаченому у кримінальному законі складу злочину. Також, варто звернути увагу на те, що кримінально-правові заходи подолання протидії розслідуванню є не лише каральними, а й заохочувальними. Зокрема, загальна частина кримінального закону чітко визначає особливості, щодо випадків звільнення осіб від відповідальності або покарання, передбачення відповідальності для співучасників тощо.

Отже, оцінивши наявні кримінально-правові заходи подолання протидії розслідуванню, базуючись на кримінальному законі, необхідно розподілити на каральні та заохочувальні. Під каральними розуміються заходи, які сприяють притягненню до відповідальності. В свою чергу, заохочувальними є такі, які передбачають можливість відмови від подальшої протидії та сприяють пом'якшенню відповідальності за діяння, які вже були вчинені і в результаті яких, була спричинена шкода. Особливістю такого поділу є і розміщення вказаних заходів у Кримінальному Кодексі України (далі - КК). Каральні заходи прямо пов'язані з особливою частиною кримінального закону, ними є передбачені кримінальні правопорушення. Каральні заходи подолання протидії розслідуванню є суспільно-небезпечними, адже у такій ситуації поведінка винного та суспільна небезпечність злочинного діяння зумовлюється уже вчиненими раніше суспільно-небезпечними діяннями. Заохочувальні кримінально-правові заходи, на відміну від каральних, мають місце не залежно від частини кримінального закону.

В.М. Стратонов виділяє неправомірні види протидії, які є кримінально караними, та зазначає, що в практиці зустрічаються й інші очевидні види протидії, за які правові наслідки не наступають (інсценування злочину) [2, с. 523].

Ефективність подолання протидії розслідуванню, яка виходить від різних учасників процесу, залежить від розробленого механізму впровадження гарантій безпеки, розробки концепцій забезпечення безпеки. Постає необхідність чіткого визначення та закріплення повноважень відповідних підрозділів та налагодження взаємної роботи між державними органами, які можуть сприяти, за характером своєї діяльності, у проведенні відповідних заходів безпеки. Важливим є сприяння з боку останніх не лише створенням додаткових повноважень, а надання консультацій на основі власного досвіду чи професійної підготовки.

Досліджуючи кримінально-правові заходи подолання протидії розслідуванню, необхідно здійснити їх розмежування, тобто виокремити за характером спільних ознак. Для прикладу, О.В. Александренко, говорячи про кримінально-правові заходи подолання протидії розслідуванню, визначає три їх групи: 1) правові норми, що на даний час можуть успішно застосовуватись для подолання протидії,

норми, що потребують удосконалення;

норми, прийняття яких необхідне для ефективного подолання протидії [3, с. 139].

Чинне кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за такі суспільно-небезпечні діяння, які за своїм змістом належать до деяких форм протидії розслідуванню злочинів. У КК України передбачений розділ злочинів проти правосуддя, яким захищені суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням розслідування та судовим розглядом. Позитивним є те, що у визначених складах злочинів чітко вказується суб'єкт злочинного діяння, правовий статус якого, визначається кримінально-процесуальним законодавством. Прогалиною законодавства є ігнорування такого учасника процесу розслідування як заявник. Зокрема у КК України про заявника, як окремого суб'єкта складу злочину, не згадується в жодному складі злочину проти правосуддя. Вважаємо за необхідне, звернути увагу законодавця на необхідність усунення такої прогалини, яка має значний вплив на весь процес розслідування, зокрема на встановлення істини по справі. Для прикладу, стаття 384 КК України передбачає відповідальність за завідомо неправдиве показання. Проаналізувавши склад злочину та його елементи, законодавець суттєво обмежив суб'єктів, які можуть бути винними у даному суспільно-небезпечному діянні, а саме свідки, потерпілі, експерти, перекладачі та оцінювачі. Як бачимо, заявник не є суб'єктом даного суспільно-небезпечного діяння, а отже може давати завідомо неправдиві показання, що впливає на нормальну роботу у процесі розслідування злочинів. На нашу думку, було б доцільним згадати про заявника і у статті 386 КК України «Перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань та висновку» [4], так як він теж може бути потерпілим у визначеному суспільно-небезпечному діянні.

До другої групи О.В. Александренко відносить норми, які потребують удосконалення та зазначає на існуючі прогалини щодо дисбалансу обставин, які пом'якшують відповідальність та обтяжують відповідальність. Так, пропонується передбачити посилення кримінальної відповідальності за здійснення протидії розслідуванню підозрюваним і обвинуваченим, за рахунок обставин, що обтяжують покарання [3, с. 139]. В свою чергу, вважаємо, що факт протидії розслідуванню є суспільно небезпечним, так як посягає на порядок встановлення істини по справі, швидке і повне розкриття злочину, а отже необхідно передбачити окремий склад злочину, який передбачає відповідальність за протидію розслідуванню злочинів. Чинний кримінальний закон передбачає відповідальність за приховування злочину, але обмежує їх за тяжкістю. Тобто, відповідальність винної особи настає тоді, коли таке приховування стосується тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Погоджуємося з тим, що для успішного подолання протидії необхідні розробка і застосування збалансованого комплексу як каральних, так і заохочувальних заходів кримінально-правового характеру. Так, дієвим прикладом є забезпечення можливості звільнення від відповідальності або покарання у чинному КК України. Варто зазначити. що на нашу думку звільнення від кримінальної відповідальності, яке може бути можливим при виконанні встановлених нормою вимог повинне бути заохочувальним заходом, а не нормою, яка сприятиме маніпуляціям з боку винного та заінтересованих у протидії розслідуванню осіб. О.В. Александренко пропонує передбачити умову звільнення від кримінальної відповідальності осіб, передбачених статтею 384 КК України, якщо вони добровільно у ході дізнання, досудового слідства, судового розгляду (до винесення вироку чи рішення суду) заявили про неправдивість раніше наданих ними показань, висновку чи перекладу [3, с. 140]. Враховуючи, що кримінальний закон керується принципом гуманності, вважаємо, що звільнення від відповідальності за таких обставин не сприяє виправленню особи та переосмисленню власних суспільно-небезпечних дій. Наслідки від дачі завідомо неправдивих показань впливають на процес планування та версіювання у діяльності слідчого, весь механізм, який спрямований на розкриття злочинного діяння планується та у момент виявлення завідомо неправдивих показань може втрачати сенс, що впливає на результат. Тобто, необхідно зазначити, що не важливо на якій стадії процесу були надані неправдиві показання, слідчий у будь-якому випадку їх перевіряє та запускає у роботу і з цього моменту вони можуть впливати на хід розслідування. Саме тому вважаємо, що при зазначених обставинах доцільним буде передбачити це як обставину, що пом'якшує відповідальність. Оскільки, обставини, що пом'якшують відповідальність не є вичерпними, а саме суд може визначати і інші обставини, окрім тих, що передбачені статтею Загальної частини КК України, можуть виникати дискусії з приводу доцільності внесення чергових змін. Вважаємо необхідністю закріплення зізнання про завідомо неправдиве показання черговою обставиною у кримінальному законі доцільною, адже оцінка обставин судом хоч і є неупередженою, але суд має свою суб'єктивну думку. Передбачена чинним законодавством обставина, сприятиме збільшеній кількості зізнань про завідомо неправдиві показання, так як особа, розраховує на «букву закону» в даному випадку, а не на суб'єктивну оцінку суду.

З огляду на те, що процес протидії розслідуванню становить суспільну небезпеку для охоронюваних кримінальним законом суспільних відносин, то окрім обмеження можливості осіб чинити протидію розслідуванню злочину, вважаємо за необхідне передбачити як обставину, що пом'якшує покарання виявлення форм та способів протидії свідком, заявником, потерпілим та іншим учасником процесу, який підлягає відповідальності за злочини проти правосуддя.

Обставини, що обтяжують відповідальність є вичерпними, тому постає необхідність їх доповнення. Як зазначає В.М. Стратонов, протидія розслідуванню є інколи витонченою, але здебільшого неприкритою. Однією з причин називає недостатньо передбачену відповідальність за протидію розслідуванню. Відповідно до пункту 1 частини 1. статті 66 КК України, активне сприяння розкриттю злочину заохочується, а на протидію розслідуванню, не пов'язану з реалізацією конституційних та кримінально-процесуальних прав на захист, звертається увага лише тоді, коли від цього можуть постраждати учасники кримінального процесу чи невинні особи. Тому пропонується визнати обтяжуючою обставиною такі види протидії, які прямо не пов'язані з реалізацією права, передбаченого законодавством (обвинувачений має право відмовитись давати свідчення), але дозволяють підозрюваному (обвинуваченому) підсудному навмисно дезорієнтувати розслідування [2, с. 523]. Також пропонуємо внести зміни щодо визнання обтяжуючою обставиною умисне, заздалегідь сплановане сприяння вчиненню протидії розслідуванню злочинів. Неодноразово, нами зазначалось про високу суспільну небезпеку, яка є результатом протидії розслідуванню злочинів. Передбачені кримінальним законом положення говорять про деякі прояви протидії, але не називають їх безпосередньо протидією. На нашу думку, саме формулювання «протидія розслідування злочинів» із закріпленим на законодавчому рівні тлумаченням зазначеного поняття виступатиме допоміжним способом у виявленні та передбаченні негативних дій, які за своїм змістом і є процесом протидії розслідуванню злочинів.

Заслуговує на увагу думка В.К. Лисиченко та Р.М. Шехавцова щодо видів заходів протидії розслідуванню. Так, вони вважають, що за предметною приналежністю заходи подолання протидії розслідуванню поділяються на адміністративно-правові, кримінально-правові, кримінально-процесуальні, оперативно-розшукові, кримінально-виконавчі [1, с. 151]. Автори вказують на те, що адміністративно-правові та кримінально-правові заходи щодо подолання протидії розслідуванню спрямовані на забезпечення охорони регулюємих кримінально-процесуальним правом відносин із встановлення обставин події злочину, що виникають між державою в особі правоохоронних органів і посадових осіб, уповновноважених здійснювати розслідування злочинів і відправляти правосуддя, та окремими громадянами, які є учасниками кримінального процесу. Під адміністративно-правовими автори розуміють сукупність адміністративно-правових правоохоронних форм [1, с. 150].

Враховуючи, що у протидії розслідуванню злочинів зацікавлених може бути багато, залежно від самого злочинного діяння, то розмежовуючи заходи подолання за предметною приналежності вважаємо за можливе запропонувати дисциплінарні заходи. Останні стосуються обмеженого кола осіб, тобто таких осіб, які перебувають у підпорядкуванні. Дисциплінарні заходи обмежуються трудовими правовідносинами, але однозначно можуть впливати на подолання протидії розслідуванню. Такими заходами є догана, звільнення працівника, відсторонення від виконання обов'язків або обмеження повноважень.

Особливу категорію суб'єктів, які чинять протидію розслідування виступають працівники засобів масової інформації. Зазвичай, така протидія є не умисною, а зумовлюється бажанням донести до громадськості факт вчинення діяння та результати реагування на процес розслідування. Така зацікавленість пов'язується із виконанням своїх обов'язків, але надмірна увага, яка супроводжується перекручуванням отриманої інформації або розголошення ходу розслідування несе у собі суспільну небезпеку. Погоджуємось з О.В. Александренко, яка пропонує передбачити окрему статтю щодо відповідальності журналістів, керівника друкованого чи іншого органі ЗМІ, за публікацію інформації, яка перешкоджає нормальній діяльності правоохоронних органів і суду [3, с. 142]. Діяльність ЗМІ є такою, яка в процесі висвітлення інформації може посягати на таємницю слідства. Чинне законодавство не передбачає інституту таємниці слідства, тому відповідальність може наставати тільки лише після попередження слідчим і прокурором про недопустимість розголошення. Як зазначає О.І. Остапенко, таємниця слідства важлива умова встановлення істини, а в багатьох випадках є передумовою захисту сфери особистого життя людей, які стали учасниками кримінального судочинства [5, с. 13]. О.І. Остапенко виділяє дві площини, в межах яких містяться система відомостей, які можуть складати таємницю досудового слідства: інформація з обмеженим доступом про осіб (до яких відносять особисті установчі дані учасників судочинства, дані про особисте життя учасників судочинства) та інформація з обмеженим доступом про заходи та факти (до яких відносять інформацію про тактику, версії, планування, заходи безпеки та результати та аналіз таких заходів, стан розслідування, стан обізнаності слідчого щодо встановлення реального злочинця тощо). Необхідно зазначити, що інститут таємниці слідства обумовлений існуванням протидії розслідуванню злочинів, тому процес подолання протидії розслідуванню не може бути ефективним, що створює проблемні ситуації не тільки у науковій сфері а й у практичній діяльності [5, с. 13].

Розглядаючи заходи подолання протидії розслідуванню злочинів важливо зрозуміти причини вчинення такої протидії. Зазвичай, це недовіра з боку осіб, які є учасниками процесу, до уповноважених працівників та їх професійної діяльності. Статистика розкритих злочинів на сьогодні бажає бути з кращими показниками, саме тому непрофесійні слідчі, не вдаючись у подробиці, вручають підозру, не завжди правильно дослідивши всі обставини події злочину. Добре відома особливість процесуального законодавства, при якій спочатку особу викликають до слідчого як свідка по справі, а потім змінюють його процесуальний статус на підозрюваного, що теж має свої наслідки. Саме тому переважна кількість осіб сприяє розкриттю злочину тільки в тому випадку, коли чітко розуміє, що до неї, згодом, не пред'являть підозру.

Висновки

Враховуючи викладене варто зазначити, що проблема подолання протидії розслідуванню злочинів може бути вирішена лише шляхом здійснення комплексного підходу, який полягає у застосуванні положень як кримінального та кримінального процесуального права, так і системи знань криміналістичної науки. Проаналізувавши чинний Кримінальний кодекс України, варто зазначити, що чимало способів подолання протидії розслідуванню злочинів у ньому передбачено. Проблема постає у тому, що такі кримінально-правові заходи подолання протидії не складають собою єдину систему, яка б сприяла усвідомленню суб'єктів, які чинять протидію, можливості повноцінного розслідування суспільно-небезпечного діяння з мінімально можливими для них негативними наслідками.

У науковій статті зосереджена увага лише на положеннях кримінального закону, які є матеріальними нормами, а отже значно впливають на процес подолання протидії розслідуванню. Пропонуємо внести зазначені у науковій статті зміни до чинного законодавства та надати можливість ефективного здійснення подолання протидії розслідуванню в межах матеріального права.

Література

Лисиченко В.К. Основи подолання протидії розслідуванню корисливо-насильницьких злочинів, вчинених організованими групами, злочинними організаціями : [монографія] / В.К. Лисиченко, РМ. Шехавцов ; вступ. слово М.Є. Шумило. - Вид. 2-е, перероб. та доп. - Луганськ : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка, 2012. - 343 с.

Стратонов В.М. Деякі проблемні питання подолання протидії процесу розслідування злочинів / В.М. Стратонов. // Протидія злочинності: теорія та практика: матеріали VII Всеукраїнської науково-практичної конференції (19 жовтня 2016 року). - К. : Національна академія прокуратури України, 2016. - С. 522-524.

Александренко О.В. Правові засоби попередження та подолання протидії розслідуванню / О.В. Александренко // Юридична наука №6/2011. - К., 2011. - С. 138-143.

Кримінальний кодекс України : Закон України від 05.04.2001 р. № 2341-Ш. Електронний ресурс. - [Режим доступу]: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14.

Остапенко О.І. Таємниця слідства як важливий елемент подолання протидії розслідуванню / О.І. Остапенко. // Журнал східноєвропейського права №9. - К., 2014. - С. 11-15.

Размещено на Allbest.ru