З багаточисельних письмових доказів, які маються в матеріалах справи, встановлено, що 1/2 частка будинку є невпорядкованою, вимагає капітального ремонту. Крім того, з рішення Ялтинського міського суду від 18.03.2003 року про позбавлення батьківських прав витікає, що будинок приведений в непридатне для проживання неповнолітніх дітей становище.

Придбана квартира в республіканському центрі Автономної Республіки Крим в м. Сімферополі є впорядкованим житлом, та крім того розмір житлової площі, яка приходиться на долю неповнолітнього Ч.Р., значно більше, та складає 4,03 кв.м. замість 2,03 кв.м. які йому раніше належали.

Крім того, в даний час в провадженні Ялтинського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом Н.Р. до служби зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради, третя особа прокурор м. Ялта про поновлення в батьківських правах. В своєму висновку від 29.09.2006 року служба зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради вважає необхідним та доцільним поновити в батьківських правах Н.Р. Вказаний висновок підтриманий опікунською радою Ялтинського міськвиконкому від 18.10.2006 року. Крім того з листа директора Джанкойської школи-інтернату від 08.12.2006 року випливає, що Н.Р. проявляє інтерес до свого сина Ч.Р., провідує його, та адміністрація не заперечує проти поновлення її в батьківських правах.

Таким чином, колегії суддів не представлено доказів, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини, а приймаючи до уваги технічних стан частки будинку, придбання впорядкованого житла в м. Сімферополі відповідає інтересам неповнолітньої дитини та захищає її права.

Колегія суддів також вважає, що формальні порушення, які мали місце при укладенні договору по продаж частки будинку в м. Ялта, не вплинули на права та інтереси неповнолітнього Ч.Р., мати якого придбала для нього через 10 днів впорядковане житло в м. Сімферополі та крім того вирішує питання про поновлення в батьківських правах.

Ураховуючи, що при ухваленні рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини які мають значення для справи та має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, колегія суддів визнала за необхідне постановлене судове рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові [12].

Припинення правовідношення. Найчастіше цивільно-правовий захист неповнолітнього шляхом припинення правовідношення здійснюється шляхом позбавлення батьків батьківських прав та передачі неповнолітнього на повне державне утримання. При цьому неповнолітній вже проживає у школі-інтернаті, і батьки не приділяють дитині достатньої уваги.

Так, 15 лютого 2007 року Кіровський районний суд м. Кіровограда виніс рішення у справі №2-210/07. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом загальноосвітньої школи - інтернат І-ІІІ ступенів Кіровоградської місткої ради Кіровоградської області в інтересах Я.Ж. до В.Ж., Д.Ж., третя особа - орган опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд встановив таке.

Позивач звернувся до суду з позовом , яким просить позбавити В.Ж., Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж., стягнути з В.Ж. та Д.Ж. аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів на користь загальноосвітньої школи-інтернату на утримання неповнолітнього Я.Ж.

Представник служби у справах неповнолітніх Кіровського райвиконкому , посилаючись на висновок органу опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради, вказала на доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав відносно сина Я.Ж. Крім того, вказала, що вона особисто спілкувалась з хлопчиком, він перебуває на відповідному обліку, у зв'язку з тим, що був засудженим.

Відповідачі до суду не з'явилися, були неодноразово повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, по місцю відомого проживання, як зазначено в позові, сторона позивача посилалась на пояснення хлопчика про місце проживання батьків, про що є підтвердження в матеріалах справи.

За вказаних обставини, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити заочне рішення.

Судом були встановлені наступні факти .

Відповідачі є батьками Я.Ж., підтвердженням цього є свідоцтва про народження.

В загальноосвітній школі-інтернаті м. Кіровограда навчається неповнолітній Я.Ж., який був зарахований до школи-інтернату за заявою родички і навчався у школі з 1998 р. по 1999р. В червні 1999 року мати Я.Ж. забрала документи з інтернату і зникла, Я.Ж. до школи не ходив , в цей час родичка оформила його до дитячого притулку. 05.12.2000 року за направленням управління освіти Кіровоградського міськвиконкому, було знову зараховано Я.Ж. до школи -інтернату в 3-й клас. Батьки Я.Ж. - В.Ж., Д.Ж. до школи не з'являються, вихованням дитини не займаються, здоров'ям і розвитком не цікавляться, матеріально дитину не утримують. На підтвердження цього суду були надані заява Я.Ж., щодо утримання його батьками, довідка вихователя, довідка відділу державної виконавчої служби Кіровоградського районного управління юстиції, щодо сплати аліментів, висновок Управління освіти Кіровоградської міської ради.

Орган опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради надав також висновок, за яким вважає доцільним позбавити В.Ж. та Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж.

Відповідно до ч.2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Невиконання відповідачами батьківських обов'язків, в суді було достовірно встановлено.

Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, проте відповідачі від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляються і матеріальної допомоги на утримання своєї дитини не надають.

Згідно ч. 1ст. 183 СК України суд визнав за можливе стягнути з кожного з відповідачів аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів їх заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до повноліття хлопчика [10].

Також як приклад можна навести рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 7 лютого 2007 року у справі №2-65/07.

Суть справи така. Прокурор Борзнянського району в інтересах неповнолітнього К.У. звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав Л.У., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач на протязі тривалого часу не проявляє батьківського піклування щодо сина К.У. і ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, зазначивши, що відповідач є батьком К.У., який на протязі тривалого часу не підтримував ніяких відносин з сином, не займався його вихованням, не забезпечував матеріально. Після смерті матері К.У. знаходиться на повному утриманні школи-інтернату і Л.У. жодного разу не провідував сина, не цікавився його навчанням, не надавав матеріальної допомоги. Прокурор вважав, що батько ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а тому просить суд позбавити його батьківських прав.

Неповнолітній К.У. також позов, заявлений прокурором, підтримав і просив його задовольнити, так як на протязі більш ніж семи років батько з ним не підтримував ніяких відносин, не провідував його в школі-інтернаті, не надавав матеріальної допомоги, хоча він після смерті матері потребував такої допомоги.

Відповідач Л.У. позовні вимоги заявлені прокурором визнав частково, і пояснив, що дійсно після звільнення з місць позбавлення волі, він з дружиною перестав підтримувати відносини і вони спільно не проживали. Десь на протязі семи років він також не підтримував відносин з сином, спочатку це йому забороняла робити дружина, а після її смерті такого бажання не мав син. Л.У. вважав, що по відношенню до нього син налаштований вороже був його дружиною та її рідною сестрою. Л.У. не заперечував проти позбавлення його батьківських прав.

Представник органу опіки і піклування Борзнянської міської ради з негативної сторони охарактеризував відповідача, зазначивши, що останній будучи працездатним не працював, проживав на найманій квартирі, ніякої матеріальної допомоги сину не надавав, не займався його вихованням і не цікавився його життям. Зі сторони останнього ніяких спроб для спілкування з сином не вживалося.

Орган опіки і піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав Л.У., так як це буде тільки на користь дитини.

Заслухавши сторони по справі, представника органу опіки і піклування Борзнянської міської ради та вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Батьками неповнолітнього К.У. були - батьком Л.У., а матір'ю А.У. Остання померла у 1998 році. Як встановлено в судовому засіданні, відповідач по справі Л.У. зі своєю сім'єю не проживав на протязі семи років. Протягом цього часу він не займався вихованням сина, не надавав йому матеріальної допомоги, не підтримував з ним ніяких стосунків, не цікавився його життям. Зазначене не заперечувалося і самим відповідачем в судовому засіданні, а також підтвердилося показами свідків С.К. та Г.Н., які в судовому засіданні зазначили, що неповнолітній К.У. в школі-інтернаті навчається з 1999 року. Протягом всього цього часу батько жодного разу не відвідував школу, не цікавився навчанням сина, не забирав його на канікули, не надавав ніякої матеріальної допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач знаходиться на обліку в лікаря нарколога з приводу хронічного алкоголізму, не має власного житла, а проживає в винайманій квартирі. Не працює, проживає за рахунок тимчасових заробітків.

Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Л.У. ухиляється від виконання обов'язків по вихованню свого сина, не піклується про нього, не проявляє батьківської турботи, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою.

Відповідно до ст.164 Сімейного Кодексу України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Виходячи з викладеного суд вирішив доцільним відповідача позбавити батьківських прав в відношенні сина К.У., так як це буде відповідати інтересам дитини [9].

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Найчастіше цивільно-правовий захист неповнолітнього в школі-інтернаті вказаним шляхом здійснюється через стягнення з батьків (які дуже часто вже позбавлені батьківських прав) аліментів на утримання дитини.

Так, Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 19 січня 2007 року у справі № 2-475/2007, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа - інтернат» в інтересах неповнолітнього Ф.І. до М.І. та К.І. про стягнення аліментів, встановив таке.

В ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» з 18.04.2001 року навчається неповнолітній вихованець Ф.І., який знаходиться на повному державному утриманні. Рішенням Юрівського районного суду Дніпропетровської області від 13.10.2005 року батьки неповнолітнього були позбавлені батьківських прав.

ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» просить суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. в сумі 300 грн на місяць.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги змінила, просячи суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день слухання справи були належним чином повідомлені, причини неявки суду невідомі.

Вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст.166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дітей.

Копією свідоцтва про народження від 10.11.1993 року підтверджується, що М.І. та К.І. є батьками Ф.І.

Копією рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2005 року підтверджується, що відповідачі були позбавлені батьківських прав у відношенні Ф.І.

Суд вирішив, що доцільним є стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів, так як вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по утриманню дитини, а також судові витрати [13].

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Поняття моральної шкоди у ЦК не визначене. Це поняття було сформульоване у Постанові Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Під моральною шкодою, відповідно до вказаної Постанови, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб [6].

Так, вірне рішення прийняв Апеляційний суд Донецької області у справі № 7086-2006 від 10 жовтня 2006 року, який розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу К. - представника позивачок А. і неповнолітньої Є. на рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2006р. по справі за позовом К., який діє в інтересах А. і неповнолітньої Є. до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів, Донецької обласної ради про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.

Суть справи така. У червні 2005 року позивачка А. звернулась до суду з позовом до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів. Вона посилалась на те, що її дочка Є з 2003 року навчалась в Ясинуватській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті 1-2 ступеню. У ніч з 15 на 16 листопада 2004 року її дочка знаходилась в інтернаті і учні цього ж інтернату Л., О. і С. у туалетній кімнаті зібрали у пляшку сечу і напоїли нею її дочку, сказавши, що це ліки. Залишок сечі вони вилили їй у ліжко.

Потім їй стало відомо, що С. і О. з 2003 року знущались над Є.: били по обличчю руками, викручували руки, вимагаючи солодощі, залякували її, штовхали у туалет, перешкоджали виконувати домашнє завдання, заставляли виконувати завдання. Вони її душили, закриваючи ніс і рот. Вказані події відбувались неодноразово під час нічного і денного сну.

А. вважала, що такими діями неповнолітніх і їй і дочці завдано моральні страждання. Оскільки вказані дії відбувались у час знаходження неповнолітніх осіб під наглядом учбового закладу, позивачка просила стягнути з відповідачів заподіяну моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.

Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 1 червня 2006 року в задоволені позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки А., яка діяла в своїх інтересах і інтересах малолітньої доньки Є., представників відповідачів, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - в частині спору про відшкодування моральної шкоди скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Рішення суду першої інстанції в частині спору про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню через те, що висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, суд першої інстанції не застосував закон, що мав бути застосований і що відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.

Суд апеляційної інстанції Донецької області пояснив, що згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, що її заподіяла, при наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Пленум Верховного Суду України у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснив, що моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їх права.

Судом встановлено, що права і інтереси неповнолітньої Є. були порушені неправомірними діями неповнолітніх вихованок школи-інтернату Л., О. і С., які у ніч з 15 на 16 листопада 2003 року напоїли дочку позивачки сечею.

Цей факт був підтверджений в суді наданими сторонами доказами : поясненнями сторін, постановами правоохоронних органів про відмову у порушенні кримінальної справи та іншими, наказами про притягнення вихователів до дисциплінарної відповідальності.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди заподіяної такими діями Є., суд першої інстанції виходив з того, що цей факт був одноразовим і не міг вплинути на стан здоров'я дитини. Тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає. Але з таким висновком суду погодитися не можливо. Дії, які скоєні малолітніми вихованками щодо Є., є цинічними, аморальними і принизливими для потерпілої.

В судовому засідання позивачка пояснювала, що коли вона дізналася про вчинений щодо доньки вчинок, остання була засмучена, плакала, що свідчить про те, що дитина зазнала моральні страждання. І той факт, що розладу здоров'я після неправомірних дій вихованок Є. не зазнала, у даному випадку це має правового значення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував викладеного, неправильно застосував норми матеріального права, не застосував норми, що мали бути застосовані, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.

Тому в зазначеній частині рішення суду як незаконне підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 1178 ЦК України обов'язок по відшкодування моральної шкоди, заподіяної Є., має бути покладений на школу-інтернат - відповідача по справі.

Апеляційний суд не прийняв до уваги доводи відповідача про відсутністю його вини у вчиненні протиправних дій малолітніми вихованками щодо Є. Судом було встановлено, що вказаний негативний випадок мав місце внаслідок слабкого контролю вихователів 3 класу за дітьми у нічний час і внаслідок недостатнього контролю за діяльністю вихователів з питання охорони життя та здоров'я і поведінки учнів, про що свідчить наказ директора Ясинуватської загальноосвітньої школи-інтернату.

Тому підстав, передбачених ч. 2 ст. 1178 ЦК України для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за моральну шкоду, заподіяну неповнолітній Є., немає [8].

2.2 Правовий статус осіб, які здійснюють цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах