Тендерна система України

60

Міністерство освіти і науки України

Донецька державна академія управління

Кафедра правознавства

Дипломна робота

з дисципліни: «Господарське право України»

на тему: «Тендерна система України»

виконала: студентка 5 курсу

групи П-03-1

перевірила: к.ю.н., доцент

Мізіліна Л.Ю

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЕЛЕМЕНТИ ПРОВЕДЕННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ

1.1.Історія розвитку закупівель

1.2.Законодавче забезпечення державних закупівель та проведення торгів

1.3. Принципи та задачі державних закупівель

РОЗДІЛ II. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАКУПІВЕЛЬ

2.1 Організація діяльності тендерного комітету та практика проведення процедур закупівель за державні кошти України

2.2 Дослідження розробки, структури, порядку надання тендерної документації на КП «Донецькміськводоканал»

2.3 Умови укладання договорів при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти на КП «Донецькміськводоканал»

РОЗДІЛ III ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ТОРГІВ ТА УДОСКАНАЛЕННЯ ПРОЦЕСІВ ЗАКУПІВЛІ ТОВАРІВ, РОБІТ І ПОСЛУГ ЗА ДЕРЖАВНІ КОШТИ

3.1 Контроль та відповідальність за порушення норм яких повинні дотримуватись суб'єкти при здійсненні закупівель за державні кошти

3.2.Аналіз кризи державних закупівель в Україні та шляхи її подолання

3.3 Порівняльний аналіз положень Закону України «Про закупівлю

товарів, робіт і послуг за державні кошти» та Тимчасового положення про здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

ВСТУП

В умовах ринкової економіки велике значення має ефективне використання ресурсів, які знаходяться в розпорядженні держави або великих підприємств. Тому виникає питання, яким саме чином може здійснюватись така діяльність. Найбільш сприятливими здаються умови для створення конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також запобігання проявам корупції у цій сфері, забезпечення прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та досягнення оптимального і раціонального їх використання.

Але діюче законодавство не чітко визначає деякі моменти державних закупівель і часто виникають проблеми, пов'язані з виконанням процедури закупівлі.

Таким чином, обрана тема дипломної роботи є своєчасною, актуальною та необхідною на даному етапі розвитку законодавства України. Актуальність обраної теми полягає в тому, що сучасний стан закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти перебуває в скрутному становищі та потребує законодавчого врегулювання.

Проблеми, які постають при розгляді даної теми, багато в чому залежать від професіоналізму законодавців та юристів-практиків, які безпосередньо приймають участь у здійсненні закупівлі.

Найважливішім, виглядає спроможність використовувати правові методи та механізми для захисту інтересів держави та підприємства, отримувати більший прибуток шляхом здійснення державних закупівель. Для цього автором зроблено аналіз існуючих проблем у законодавстві про проведення торгів та запропоновано деякі шляхи їх подолання.

Метою роботи є:

ь проведення теоретичного дослідження правового регулювання закупівель в Україні;

ь здійсненні загального огляду розвитку актуальних проблем регулювання державних закупівель;

ь обґрунтування загального підходу та розробка конкретних рекомендацій по вдосконаленню правового регулювання торгів ;

ь підготовка основних напрямків державної політики щодо здійснення закупівель

Для досягнення цієї мети автором поставлені та вирішені наступні задачі: проаналізувати економічно-правову сутність закупівель, провести дослідження надання тендерної документації, зазначити умови укладання договорів при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, дослідити правову діяльність Комунального Підприємства «Донецькміськводоканал» при здійсненні процедури закупівель .

Предметом дослідження даної роботи є правове регулювання організації проведення закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти.

Для повного дослідження автором були використані наступні методи наукового пізнання: історичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, аналітико-синтетичний, статистичний, індукції, дедукції.

Комплексне використання вказаних методів дозволило автору розв'язати теоретичні завдання та запропонувати шляхи вдосконалення системи правового регулювання орендних відносин.

Теоретичну основу дослідження склали праці вітчизняних та зарубіжних вчених - юристів та економістів, а саме: Підопригора О.А., Голобородько К.Н., Політучий С.Я, Рудьонок Е., Усенко Я.Б. Бібіков А.І., Щербина В.С., Знаменський Г.Л., Мамутов В.К. та ін.

Емпіричну основу дослідження склали практика застосування законодавства про закупівлю КП «Донецькміськводоканал», судова та інша господарсько-правова практика.

Виходячи зі вищевказаного та виділяючи проблеми доцільним є побудувати роботу наступним чином: Перший розділ присвячується теоретичним проблемам. А саме визначенню історії розвитку закупівель, законодавчого забезпечення державних закупівель та проведення торгів, а також основні принципи та задачі державних закупівель. У першому розділу вказується загальні питання державних закупівель.

Другий розділ присвячений практичним проблемам застосування нормативної бази. Проблеми, які розглянуті є основними практичними питаннями з якими зіштовхуються замовник й постачальник, а саме, організація діяльності тендерного комітету та практика проведення процедур закупівель за державні кошти України, порядок надання тендерної документації та умови укладання договорів при закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти. На практиці виникає найбільш питань саме ці проблеми, тому доцільним є їх висвітлення.

Третій розділ характеризує проблеми законодавчого регулювання державних закупівель. У цьому розділі виявляються прогалини та недосконалість організації роботи, законодавства та запропоновані методи їх подолання.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дипломної роботи можуть бути використані в навчальному процесі при викладанні дисципліни «Господарське право України», «Господарсько-процесуальне право України», а також для спецкурсу «Державні закупівлі України»

РОЗДІЛ I. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЕЛЕМЕНТИ ПРОВЕДЕННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ

1.1 Історія розвитку закупівель

Перехід від вольового до економічного підходу у відносинах між державою і виробниками (постачальниками) матеріальних ресурсів почався в XVII столітті, коли вперше з'явилася згадка про участь держави в ринкових відносинах як їх суб'єкта.

Історично перші згадки про заходи в Росії, які з певними обмовками можна розглядати як публічні торги, відносяться до періоду царювання Олексія Михайловича. Зберігся царський Указ, датований 7 липня 1654 р., про підрядну ціну на доставку до Смоленську борошна і сухарів.

Активізація економічних відносин в Росії за часів Петра I викликала зростання кількості публічних торгів. Перш за все, цьому сприяла військова активність царя.

Вже перші конкурси, організовані у той час, мали специфічні риси, характерні і для сучасних торгів. Перш за все, йдеться про відвертість і гласність відбору при проведенні торгів.

У 1714 р. спеціальним сенатським рішенням обумовлювалося публічне повідомлення результатів не тільки найважливіших, але і різних дрібних торгів. Необхідно було вказувати, хто на що н підрядився, за якими цінами. Ці відомості також подавалися в Канцелярію Сенату.

Була офіційно введена посада гоф-маклера (розпорядника, організатора торгів), без якого проведення конкурсу заборонялося. Звичайно ними були грамотні купці, що спеціалізуються на державних підрядах, які знали тонкість процесу і способи отримання вигідного результату.

Схема роботи з підрядниками була така: писалися квитки з вказівкою підряду, час (термін), з якого починали прийматися заявки і місце, куди повинні прибути претенденти підряду. Квитки відправлялися поліцмейстеру, який повинен був вивішувати їх в найвидніших місцях. Зразу ж йшла розсилка в магістрати (адміністрації) інших міст. Про матеріали, поставка яких повинна була відбутися влітку, повідомляти вказувалося в листопаді, зимових же - не пізніше за липень.

Підряд віддавався тому, хто запропонував найнижчу ціну за умови, що підрядчик був надійний. Якщо підрядчик виявлявся необов'язковим або недостатньо спроможним, підряд віддавався "вірній" людині, хай навіть і дорожче, але чиї поручительство і стан справ відповідали вимогам.

Наступний документ - Регул провіантського правління - був затверджений при Єлизаветі Петрівні в 1758 р., і він торкався поставок продовольства (переважно хліби).

Особлива увага в цьому документі надавалася закупівлям саме у виробників, минувши купців. Шляхті (дрібномаєтним дворянам) і селянам надавалася перевага при отриманні замовлення на поставку. Цим переслідувалася мета прибрати купця-посередника, заощадити казенні гроші і надати засоби саме на розвиток виробництва продукції. Рекомендувалося також уникати підрядів, а закупівлі проводити за твердими державними цінами у землевласників.

Олександр I, вступивши на престол, почав реформування системи державного управління. Перегляд існуючого законодавства торкнувся і регламентуючих документів з "публічного продажу казенних поставок і підрядів". За першу чверть XIX століття було видано 107 урядових актів, регламентуючих або коректуючи проведення торгів, їх забезпечення і подальше виконання замовлень. З них тільки правил по різних номінаціях держзамовлення опубліковано 15, причому 7 були затверджені за перші п'ять років правління Олександра I.

У 1802 р. був виданий "Статут про провіант для продовольства військ", де були і нові правила для висновку підрядів. Особлива увага відводилася довідковим цінам, і описувався механізм збору інформації для їх числення. Довідкова ціна була відправною крапкою в організації торгів, і всі рішення ухвалювалися, орієнтуючись на неї.

У тому ж році вийшли і правила соляної поставки, в яких вперше була приведена статистика і аналітика торгів. Також вперше був проведений розрахунок економії скарбниці від організації заходів щодо конкурсного розміщення замовлень.

У XIX столітті соціальні і правові відносини в суспільстві все більш ускладнюються. Розвиток техніки, поява нових установ, збільшення асортименту необхідних скарбниці речей, активне міське і дорожнє будівництво привели до розширення поля взаємовигідних контактів держави і приватного підприємництва. Все це вимагало удосконалення російського законодавства.

У 1830 р. був прийнятий так званий "Лист для торгу", яке зафіксувало основні правила проведення торгів для державного замовлення практично до кінця століття. Одночасно узагальнювалися матеріали по кримінальній відповідальності порушників підрядного законодавства.

У 1860 р. публікується Високий Указ про те, щоб казенні замовлення і покупки за межею обмежувалися найменуваннями, які одержати від російських фабрикантів було неможливо. Через шість років інший указ "наказує", щоб всі урядові замовлення виконувалися усередині держави, не дивлячись на труднощі, що виникають спочатку.

Приватний бізнес був вельми зацікавлений мати партнером казенні структури, які, у свою чергу, з метою економії засобів і підвищення якості своїх замовлень, надавали фірмам можливість позмагатися між собою за державне визнання. Найвідоміші виробники одержували звання "постачальників Двору Його Імператорської Величності", саме пройшовши ієрархічні ступені торгів і конкурсів.

У 1900 р. було опубліковане "Положення про підряди і поставки", яке діяло до жовтня 1917 р. Положення передбачало проведення торгів трьох типів: ізустні торги, торги за допомогою запечатаних оголошень і змішані. Ізустні торги фактично були аукціоном. Для вдосконалення процесу конкурсного відбору в Росії було запропоновано ввести англійську систему пошуку можливих учасників торгів. З цією метою кожне відомство вело списки підприємств, визнаних відповідними скарбниці контрагентами по своїй надійності і солідності.

Після революції потрібно було відновити конкурсну практику і створити відповідні структури. Таким органом стала робітничо-селянська Інспекція, яка вже мала на той час досвід роботи, крім іншого.

Узагальнивши цей досвід, інспекція розробила Положення про поставки і підряди, яке було затверджене 30 листопаду 1921 р., і інструкцію до нього, прийняту всіма господарськими наркоматами.

У Збірках Законів 1924-1926 рр. зустрічаються тільки акти з поточних питань, схожі на розпорядження початку століття - про ухвалення або неприйняття у вигляді застави тих або інших цінних паперів банків або, як вони стали називатися, Державних трудових ощадних кас.

У 1927-1928 рр. інтерес до торгів знову зростає, і зв'язано це, перш за все, з виданням нового Положення про державні підряди і поставки, затвердженого 11 травня 1927 р. В порівнянні з попередньою директивою в ньому були розширені і змінені деякі статті, інші ж з'явилися знову.

Основною темою торгів стали ремонтно-будівельні роботи і будівництво. Поставки замінювалися державним розподілом, і кількість конкурсів по них різко скоротилася. За формою проведення звичними стали змішані торги, зрідка організовувалися усні. Оголошення з регіонів практично не поступали, в основному поміщалася інформація московських підприємств і установ.

Конкурсні закупівлі повернулися в Росії на державний рівень тільки через 70 років.

У Україні історично система торгів розвивалася відповідно до стану розвитку торгівлі в державах, до яких в той або інший період належали певні регіони нашої держави. З моменту отримання Україною незалежності процес формування законодавства про державні закупівлі придбав самостійність і динамічність.

Поняття "державні замовлення" - прообраз сучасного поняття "державні закупівлі" - було вперше застосовано Держпланом СРСР при розробці проекту народногосподарського плану на 1988 рік. Головною причиною введення цієї економічної категорії було те, що вже з середини

80-х років Держплан СРСР в масштабах всього народногосподарського комплексу не міг повністю збалансувати планові завдання по виробництву продукції з наявними матеріальними ресурсами.

Така ідеологія щодо державного замовлення існувала до 1993 року, включаючи перші роки незалежності України.

Починаючи з 1993 року, коли система централізованого планування виробництва і розподілу матеріально-технічних ресурсів поступово втрачала свою дієздатність і адекватність економічної ситуації, трансформувалися і функції державного замовлення, все більш втрачаючи властивості абсолютного державного регулятора у виробництві продукції і послуг і перетворюючись на спосіб забезпечення потреб в матеріальних ресурсах, продукції, роботах і послугах споживачів, які містяться за рахунок державного бюджету.

Це знайшло своє відображення в щорічних указах Президента України до 1996 року про державний контракт і державне замовлення. Крім того, було прийнято Ухвалу Кабінету Міністрів України від 21.10.93 року № 871 "Про затвердження Положення про порядок організації і проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні"[1], яке дало початок проведенню міжнародних торгів і упорядкувало проведення на конкурсних основах закупівель товарів (робіт, послуг) виключно іноземного походження для задоволення державних потреб України.

Під час дії згаданої Ухвали (21.10.93 - 28.06.97) Міністерством зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України зареєстровано 66 міжнародних тендерів.

Об'єктивні зміни в принципових підходах до формування і розміщення державних замовлень були зафіксовані в Законі України від 22.12.95 року №493/95-ВР "Про поставки продукції для державних потреб"[2], а також у відповідній Ухвалі Кабінету Міністрів України з 29.02.96 року №266 "Про Порядок формування і розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням"[3].

Окрім цього, в окремому порядку, певним Законом України "Про державне оборонне замовлення" від 03.03.1999 року №464 [4], формується державне оборонне замовлення для забезпечення потреб Озброєних Сил України і інших військових формувань в озброєнні і військовій техніці, речовому і медичному майні, продовольстві, паливно-мастильних матеріалах, виконанні науково-дослідних і дослідницько-конструкторських робіт.

В рамках реалізації заходів щодо удосконалення системи державних закупівель в Україні і з метою наближення діючих процедур розміщення державних замовлень до передбачених вимогами системи Світової організації торгівлі в 1997-1998 роках були прийняті ухвали Кабінету Міністрів України від 28.06.97 року №694 "Про організацію і проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)", від 24.09.97 року №1058 "Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок засобів державного бюджету і іноземних кредитів, які притягуються під гарантії Кабінету Міністрів України" і з 01.09.98 року №1369 "Про проведення торгів (тендерів) в будівництві".

У 2000-2003 роках здійснювався послідовний розвиток національної системи державних закупівель, зокрема шляхом реалізації Плану заходів Кабінету Міністрів України по розвитку системи державних закупівель в Україні і Програми інтеграції України в ЄС, з урахуванням послання Президента України Верховній Раді України "Концептуальні основи стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки. Європейський вибір"[5], в якому вдосконалення системи державних замовлень і закупівель визначене як один з основних механізмів модернізації промисловості.

1.2 Законодавче забезпечення державних закупівель та проведення торгів

На сьогодні питання закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти як державного, так і місцевого бюджетів врегульовані нормами загального та спеціального законодавства, зокрема Господарського кодексу України та Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р [6].

У цілому існуюче правове поле у сфері державних закупівель спрямоване на створення конкурентного середовища з метою оптимізації та раціоналізації використання бюджетних коштів, зокрема фінансових ресурсів територіальної громади міста.

Процес закупівлі - це тривалий процес, який починається з визначенням потреби до постачання товарів, виконання робіт і надання послуг. Цей процес також потребує витрат часу і грошей для проведення торгів (тендера).

В понятті Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» торги (тендер) - здійснення конкурентного відбору учасників з метою визначення переможця торгів (тендера) згідно з процедурами (крім процедури закупівлі у одного учасника), встановленими цим Законом.

Придбання товарів або послуг на основі належної комерційної практики згідно з Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (м.Київ, від 22.02.2000 № 1490-Ш) [6] зі змінами внесеними відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [6] передбачає здійснення певних кроків - насамперед це організаційна робота замовника.

Замовник (розпорядник державних коштів) визначає відповідальних за цю роботу, формує наказом по організації тендерний комітет, затверджує його склад та розробляє Положення про головні функції тендерного комітету щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти. До тендерного комітету мають входити представники замовника, а у разі потреби, залежно від очікуваної вартості закупівлі, також представники міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Права та обов'язки замовника та учасників торгів (тендера) регламентуються чинним законодавством України у сфері державних закупівель, а також договорами, підписаними в результаті проведення торгів (тендера) між замовником та постачальником (виконавцем) товарів, робіт та послуг за державні кошти.

В даному розділі і далі поняття товару, роботи, послуги визначені відповідно до Закону , а саме:

«товари» - продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, виключаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів;

«роботи» - будь-яка діяльність, пов'язана з проектуванням, будівництвом нових, розширенням, реконструкцією, капітальним ремонтом та реставрацією об'єктів і споруд виробничого та невиробничого призначення, технічним переозброєнням діючих підприємств, а також супровідні роботам послуги, у тому числі геодезичні роботи, буріння, сейсмічні дослідження, аеро- та супутникова фотозйомка та інші, якщо вартість виконання цих послуг не перевищує вартості самих робіт;

«послуги» - будь - яка закупівля, крім товарів та робіт, включаючи підготовку спеціалістів, забезпечення транспортом і зв'язком, освоєння технологій, наукові дослідження, медичне та побутове обслуговування;

«частина предмета закупівлі (лот)» - визначена замовником (за обсягом, номенклатурою чи місцем поставки товару (виконання робіт, надання послуг) частина товарів, робіт і послуг, на яку, в межах єдиної процедури закупівлі, учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції. Кількість тендерних пропозицій на кожну окрему частину предмета закупівлі не може бути меншою ніж три;

«державні кошти» - кошти Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів, державні кредитні ресурси, а також кошти Національного банку України, державні цільових фондів, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, кошти загальнообов'язкове державного соціального страхування, кошти страхування на випадок безробіття, кошти загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, кошти, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», гуманітарна допомога в грошовій формі, Аграрного фонду, Державного та місцевих фондів енергозбереження, кошти установ чи організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування, кошти підприємства;

«учасник процедури закупівлі (далі - учасник)» - фізична чи юридична особа (резидент або нерезидент), що підтвердила намір взяти участь у процедурі закупівлі та подає чи подала тендерну пропозицію.

1.3.Принципи та задачі державних закупівель товарів, робіт та послуг за державні кошти України

Термін «державна закупівля» використовується коли йдеться про закупівлю у державному секторі. Для забезпечення в межах законодавства належної закупівельної практики закупівля має відбуватися з урахуванням основних принципів:

- прозорість;

- недискримінаційний характер (об'єктивність).

Зазначені принципи обумовлюють здійснення закупівлі на основі ділового підходу, що передбачає:

- сприйняття кожної закупівлі як ділової операції, з урахуванням обставин, що можуть викликати економічну зацікавленість упродовж довго- і короткострокового періодів;

- спроби скористатися перевагами і сприяння існуючій конкуренції або її створенні;

- належне планування закупівлі, включаючи аналіз потреб;

- розробка графіка закупівлі, для досягнення найкращих можливих умов;

- визначення необхідної якості предмета закупівлі або результату.

- довіра (Величезне значення має створення посадовими особами, відповідальними за державну закупівлю, і підтримка ними довіри до своєї здатності і бажання розсудливо витрачати державні кошти. Гроші платників податків мають використовуватися так, аби кожна витрачена гривня була підзвітною і населення вірило, що матиме найбільшу економічну вигоду).

Державна закупівля (далі - закупівля) - придбання замовником (розпорядником державних коштів) товарів, робіт і послуг за державні кошти у порядку, встановленому Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти (далі - Закон) [6].

Закон застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму, еквівалентну 5 тисячам євро, а робіт - 20 тисячам євро.

Особливості відносин, що виникають у зв'язку з закупівлею товарів, робіт і послуг, що здійснюються в межах державного оборонного замовлення, а також з закупівлею інших спеціально визначених Кабінетом Міністрів України (специфічних) товарів (робіт і послуг), визначаються окремими актами законодавства України.

Дія Закону не поширюється на випадки , якщо предметом закупівлі є:

- водо-,тепло- та енергопостачання;

- водовідведення та обслуговування каналізаційних систем;

- поштові послуги;

- послуги електрозв'язку (за винятком мобільного);

- телекомунікаційні послуги щодо ретрансляції радіо- та телесигналів;

- послуги щодо перевезення залізничним транспортом;

- професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації робітних кадрів у державних професійно-технічних навчальних закладах.(Стаття 2).

Висновки, щодо розділу I

Одним із перших нормативних документів в Україні, що врегульовував процес здійснення державних закупівель, була Постанова Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1993 року № 871, якою визначався Порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні для іноземних, а також українських підприємств, установ і організацій на конкурсних засадах, що гарантувало замовникам виконання у межах погодженої вартості необхідних поставок закупівель по імпорту товарів, обсягів робіт і послуг, оптимальний вибір інвестиційних проектів у різних галузях економіки, а також досягнення мінімального рівня контрактових цін і вибір найсприятливіших умов реалізації контракту.

Але під час дії зазначеної постанови склалася парадоксальна ситуація щодо задоволення державних потреб: стосовно іноземного постачальника держава дотримувалася загальноприйнятої у міжнародній торгівлі практики розміщення державних контрактів винятково на конкурсних засадах, а всередині країни державні контракти розміщувалися на директивних засадах, що суперечило ринковому механізму.

На зміну зазначеному порядку організації та проведення торгів Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 1997 року № 694 «Про організацію та проведення міжнародних торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг) іноземного походження» було введено новий порядок, який лише змінив організацію та проведення торгів. Застосування його було обов'язковим для підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності при закупівлях товарів (робіт, послуг), які здійснювалися за рахунок коштів державного бюджету або іноземних кредитів, що залучалися під гарантії Кабінету Міністрів України, якщо вартість таких закупівель дорівнювала або перевищувала 10 тис. гривень. Правила здійснення державних закупівель, визначені згаданими постановами, не відповідали міжнародним вимогам, тому об'єктивно виникла потреба в закріпленні регулювання державних закупівель на законодавчому рівні.

Усі вищезазначені елементи державних закупівель знайшли відображення у Законі України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р. № 1490-ІІІ, який став важливим кроком у частині законодавчого забезпечення системи державних закупівель та у розбудові цивілізованої ринкової економіки на шляху приведення внутрішнього законодавства України з питань державних закупівель у відповідність до норм і правил міжнародної торгівлі.

Проте варто зазначити, що в Україні не було цілісної системи державних закупівель, яка б відповідала вимогам Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" та забезпечувала досягнення оптимального і раціонального використання державних коштів. Мали місце численні порушення на усіх рівнях управління державними закупівлями, починаючи з нормативно-правового забезпечення та закінчуючи організацією системи внутрішнього контролю у цій сфері діяльності. Тому посилення парламентського контролю - вимушений крок, спричинений незадовільним станом системи державних закупівель в Україні, процвітанням корупції та зловживання службовим становищем при використанні бюджетних коштів.

Вищенаведеним Законом запроваджено:

1. механізм міжвідомчої координації, у зв'язку з чим введено нові поняття "генеральний замовник" та "закупівля на засадах міжвідомчої координації". Закупівля на засадах міжвідомчої координації передбачає можливість проведення процедур закупівель тендерним комітетом розпорядника державних коштів вищого рівня (генеральним замовником) для укладання договорів розпорядниками нижчого рівня;

2. редукціон (нова процедура закупівлі);

3. засади громадського контролю;

4. нові критерії оцінки тендерних пропозицій

Державний нагляд, контроль та координацію у сфері закупівель закріплено за Верховною Радою України; Кабінетом Міністрів України; спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг; Рахунковою палатою; Державною контрольно-ревізійною службою України; Державним казначейством України; Міністерством аграрної політики України; спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі статистики відповідно до Закону України "Про державну статистику"; правоохоронними органами в межах компетенції, визначеної Конституцією України та законами України.

Нині в Україні відбувається активне формування системи державних закупівель. І хоча цей процес істотним чином і впливає на механізми і методику реалізації своїх прав учасниками процедур закупівель за державні кошти, певні проблеми у цій сфері все ж залишаються, що, в свою чергу, призводить до виникнення судових спорів із цих питань.

РОЗДІЛ II ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАКУПІВЕЛЬ

2.1 Організація діяльності тендерного комітету та практика проведення процедур закупівель за державні кошти України

В даному розділі розглядаються питання, пов'язані із проведенням тендерів та формуванням тендерних комітетів під час проведення торгів(тендерів) за державні кошти.

Діяльність роботи тендерного комітету регламентується внутрішнім наказом організації-замовника щодо створення тендерного комітету та затвердження Положення про головні функції тендерного комітету щодо здійснення закупівель за державні кошти.

Рекомендовано місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування створити постійно діючи тендерні комітети для здійснення закупівель товарів, робіт і послуг у межах бюджету району міста, району області та бюджету міста (районний тендерний комітет, міський тендерний комітет, положення про які затверджується відповідною радою. У разі здійснення закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок коштів обласного бюджету створити єдиний тендерний комітет, до складу якого можуть входити тендерні комісії із закупівель товарів, робіт і послуг для потреб соціальної сфери, освіти, будівництва, промисловості, транспорту тощо на основі відповідних управлінь обласної (міської) державної адміністрації. Повноваження єдиного тендерного комітету та тендерних комісій визначаються окремим рішенням голови державної обласної адміністрації та затверджуються обласною радою.

У разі створення єдиних тендерних комітетів, їх діяльність направлена на здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг на засадах міжвідомчої координації. Тендерний комітет створюється в організаціях - головних розпорядниках державних коштів, організаціях-розпорядниках коштів нижчого рівня, в організаціях-одержувачах коштів. Залежно від рівня організації - розпорядника державних коштів (замовника), кількості запланованих процедур закупівель може бути створено: постійний тендерний комітет, якщо протягом року очікується здійснення більше двох закупівель за рахунок державних коштів;тимчасовий тендерний комітет, якщо протягом року очікується проведення не більше однієї закупівлі за рахунок державних коштів і надалі проведення закупівель не заплановано.

На рівні організації - головного розпорядника державних коштів за потреби може бути створено більше ніж один тендерний комітет для організації і проведення процедур закупівель визначених окремих категорій предметів закупівлі.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”[6] - “замовник”- розпорядник державних коштів, який здійснює закупівлю в порядку, визначеному цим Законом, при цьому замовником вважається суб'єкт тендерний комітет якого проводить процедуру закупівлі та який одночасно укладає з переможцем договір про закупівлю, крім випадків здійснення закупівлі товарів на засадах міжвідомчої координації.

“Розпорядник державних коштів” - органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, інші органи, установи, організації, визначені Конституцією України, та законодавством, а також підприємства, установи чи організації, створені в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим чи органами місцевого самоврядування та уповноважені на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів;

“Підприємства”- державні, казенні, комунальні підприємства та господарські товариства, в яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків, їх дочірні підприємства, а також підприємства, господарскі товариства, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків належить державним, казенним, комунальним підприємствам та господарським товариствам, в яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків (далі-підприємства)”.

Отже, якщо організація має юридичних статус підприємства, є одержувачем державних коштів ( уповноважена на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів), то така організація (підприємство) може виступати замовником і здійснювати закупівлю у порядку, встановленому Закону України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг та державні кошти” [6] за умгови створення у цьому підприємстві-одержувача коштів тендерного комітету, який є колегіальним органом- відповідальним за організацію і проведення процедур державних закупівель.

Підприємство може бути замовником, що здійснює закупівлі відповідно до процедур державних закупівель та укладає за їх результатами договір, за умови дотримання таких вимог:

Наявність власних коштів для здійснення закупівель товарів, робіт, коштів, з урахуванням особливостей визначених Законом України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”[6];

Наявність у такого підприємства повноважень на отримання державних коштів, взяття за ними зобов'язань та здійснення платежів, тобто визначення підприємства одержувачем коштів згідно з бюджетним законодавством;

Наявність у такого підприємства створеного тендерного комітету.

В іншому разі, замовником, що здійснює закупівлі за державні кошти та укладає договір за їх результатами торгів (тендера), є розпорядник вищого рівня.

Слід також відмітити, якщо у підприємства-одержувача коштів не створено тендерний комітет, процедура закупівлі проводиться головним розпорядником державних коштів та укладається тристоронній договір про закупівлю, де “замовником” є розпорядник державних коштів вищого рівня, що діє в інтересах “платника” - підприємства-ожержувача коштів, та “виконавець-постачальник” - переможець торгів (рекомендаційна норма).

Тендерний комітет створюється керівництвом організації - замовника для організації та проведення процедур закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти на засадах колегіальності в прийнятті рішень, відсутності конфлікту інтересів членів тендерного комітету та їх неупередженості.

Підприємства здійснюють закупівлю товарів, робіт і послуг за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів на загальних засадах у порядку, визначеному Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [6] (далі Закон).

Склад тендерного комітету підприємства призначається керівником органу державної влади, що здійснює функції з управління майном підприємства чи через який (керівники якого) спрямовується (координується) діяльність центрального органу виконавчої влади, що здійснює ці функції.

Тендерний комітет у своїй діяльності керується чинним законодавством, Положенням, внутрішніми нормативними документами замовника та рішеннями, які приймаються самим тендерним комітетом.

Склад тендерного комітету, положення про тендерний комітет затверджуються рішенням у вигляді відповідного розпорядчого акта.

Членами тендерного комітету можуть бути як представники організації-замовника в кількості не менш 5 осіб, так і в разі потреби відповідних органів державної влади, інших зацікавлених організацій, зокрема особи, що працюють на громадських засадах ( за їх згодою). Склад тендерного комітету повинен формуватися з урахуванням частини другої статті 12 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти»[6].

Членами тендерного комітету рекомендується призначати посадових осіб з економічного, юридичного, фінансового підрозділів, а також підрозділу, що займається питаннями матеріально-технічного та інформаційного забезпечення організації-замовника. Зміни до складу тендерного комітету вносяться за поданням голови тендерного комітету та оформляються наказом керівника організації-замовника.

Для розв'язання конкретних питань, якщо виникає така потреба, зокрема в разі проведення торгів на закупівлю товарів, робіт чи послуг, що мають складний або спеціалізований характер, до роботи тендерного комітету можуть залучатися відповідно до законодавства незалежні кваліфіковані (технічни) експерти та консультанти, крім тих, що є заінтересованими особами стосовно виконавців цієї процедури закупівлі з урахуванням вимог частини другої статті 12 Закону.

Керівництво роботою тендерного комітету здійснює його голова, який призначається рішенням у вигляді відповідного розпорядчого акта та є посадовою особою, що має право на підписання договорів про закупівлю.

За рішенням голови тендерного комітету можуть створюватись окремі робочі групи для вирішення конкретних питань, що виникають у процесі проведення процедур закупівлі, залучатись у ролі консультантів чи експертів спеціалісти структурних підрозділів замовника.

Тендерний комітет відповідає за організацію процедур закупівлі на всіх етапах їх проведення. У процесі роботи він забезпечує реалізацію таких функцій:

- Планування закупівель;

- Вибір процедури закупівлі,

- Розміщення оголошення;

- Підготовка та розсилання тендерної документації;

- Надання роз'яснень щодо змісту тендерної документації;

- Проведення процедури попередньої кваліфікації;

- Ведення звітності.

Тендерний комітет зобов'язаний: організувати проведення процедур закупівлі;забезпечити рівні умови для всіх постачальників;зберігати конфіденційність інформації;своєчасно готувати письмові роз'яснення;своєчасно оформляти відповідну звітність.

Голова тендерного комітету:

- Планує проведення засідань тендерного комітету;

- Вирішує питання стосовно забезпечення діяльності тендерного комітету;

- Призначає заступника голови та секретаря тендерного комітету;

- Приймає рішення щодо створення комісій та робочих груп тендерного комітету;

- Вносить на розгляд керівника пропозиції щодо змін у складі тендерного комітету;

- Пропонує порядок денний тендерного комітету.

Секретар тендерного комітету:

- Веде та оформляє протоколи засідань тендерного комітету;

- Забезпечує оперативне інформування членів тендерного комітету стосовно організаційних питань його діяльності;

- За дорученням голови тендерного комітету виконує іншу організаційну роботу

Рішення з питань, що розглядаються на засіданнях тендерного комітету, приймаються простою більшістю голосів у присутності не менш двох третин членів тендерного комітету. У разі рівного розподілу голосів голос голови комітету є вирішальним.

Рішення комітету оформляється протоколом, який підписується усіма членами тендерного комітету, що брали участь у голосуванні.

Таблиця 2.1 Структура тендерного комітету

60

2.2 Планування закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти

Роботу тендерного комітету потрібно проводити за планом, де визначаються потреби у здійсненні закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти розпорядниками державних коштів, а також вказуються відповідальні за їх виконання члени тендерного комітету.

Стадіями державних закупівель є:

1. Затвердження кошторису (програми, плану використання державних коштів);

2. Затвердження річного плану закупівель;

3. Обрання і проведення процедур закупівель на підставі затвердженого кошторису (програми, плану використання державних коштів0 та річного плану державних закупівель);

4. Визначення переможця процедури закупівлі;

5. Укладання договорів про закупівлю;

6. Складання звіту про результати здійснення процедури закупівлі;

7. Виконання договорів про закупівлю;

8. Контроль за виконанням договорів про закупівлю.

Під час складання плану закупівель визначаються найменування предметів закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти, очікувана вартість предметів закупівлі, відповідно до затверджених кошторисних призначень, окремі частини предметів закупівлі, процедура закупівлі, дата початку проведення закупівлі.

На підприємства не поширюються норми цього Закону щодо затвердження та оприлюднення річного плану закупівель (стаття 2 закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти») [6].

Для підприємств складання річного плану закупівель є рекомендаційною нормою (Додаток А), але, у разі складання попереднього чи тимчасового плану закупівель - дасть можливість замовнику спрогнозувати необхідну кількість товарів, робіт і послуг для потреб підприємства через проведення тендерів.

Одночасно з підготовкою плану роботи тендерного комітету можливим є розробка графіка проведення конкретних торгів, на основі якого визначаеться загальна тривалість кожного етапу проведення процедури закупівлі та послідовність дій тендерного комітету. Графіком можуть затверджуватись етапи та терміни для проведення процедури закупівлі, а саме: подання оголошення про торги, термін для розроботки тендерної документації, передача тендерної документації учасникам торгів, отримання тендерних пропозицій та їх розкриття, термін для оцінки тендерних пропозицій, укладання договору з переможцем торгів, повідомлення учасникам торгів про результати тендеру, подання оголошення про результати торгів. Під час складання графіку проведення торгів насамперед слід урахувати тривалість окремих етапів процедури закупівлі в залежності від складності предмета закупівлі, а потім загальний термін проведення торгів.

План роботи тендерного комітету на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти розглядається та схвалюється тендерним комітетом та затверджується головою тендерного комітету.

Річний план закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти складається розпорядниками державних коштів протягом одного місяця після затвердження кошторису витрат та протягом 15 календарних днів розміщується в інформаційній системі в мережі Інтернет та на власному ВЕБ-сайті замовника.

Розпорядники державних коштів розробляються план закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти згідно із розпорядження Антимонопольного комітету України від 20.06.2006 №218-р «Про затвердження форм річного плану закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»[8].

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» розпорядження Антимонопольного комітету України від 20.06.2006 №218-р «Про затвердження форм річного плану закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»[6] основними процедурами здійснення державних закупівель є відкриті торги із зменшенням ціни та редукціони. Тобто, замовник забов'язанний здійснювати закупівлю, враховуючи необхідність раціонального і економного витрачання державних коштів, забезпечення максимальної конкуренції та прозорості під час здійснення закупівель.

Відповідальність за застосування визначених Законом процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти несе замовник.

З метою більш чіткого визначення предмета закупівлі у контексті забезпечення належного виконання частини першої статті 2 Закону, у якій встановлені нижні вартісні межі застосування процедур державних закупівель та вказаної статті 14 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» розпорядження Антимонопольного комітету України від 20.06.2006 №218-р «Про затвердження форм річного плану закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»[6] замовнику необхідно розробити Порядок визначення предмета закупівлі за державні кошти.

Згідно з цим Порядком замовник визначає предмет закупівлі за державні кошти відповідно до абзацу восьмого частини першої статті 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» розпорядження Антимонопольного комітету України від 20.06.2006 №218-р «Про затвердження форм річного плану закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти»[6] з урахуванням Правил визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000 [7], затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 27.08.2000 №174, на підставі загальної кошторисної вартості робіт за весь період їх виконання (за об'єктом, за будівлею, за видами робіт).

У разі якщо, кожний об'єкт робіт (проектування по кожному об'єкту) має окреме кошторисне призначення та проектно-кошторисну документацію, або на кожному з них виконуються роботи різного виду, то проведення закупівель таких робіт окремо по об'єктах за умови застосування тендерних процедур для забезпечення раціонального використання бюджетних коштів (якщо вартість закупівлі не перевищує 50 тис.гривень, для підприємств-400 тис. гривень)- не вважається поділом закупівлі робіт та не є порушенням Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти» [6].

У разі, якщо предметом закупівлі є послуги з поточного ремонту, замовник має право при визначенні предмета закупівлі враховувати особливості нарахування вартості поточного ремонту за об'єктом згідно з Правилами визначення вартості будівництва ДБН Д.1.1-1-2000 [7].

Визначення предмета закупівлі товарів і послуг (далі-продукція) за державні кошти здійснюється замовником відповідно до абзаців 7,9, частини першої статті 1 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт та послуг за державні кошти»[6] , у межах бюджетного призначення на відповідний рік у такому порядку:

предмет закупівлі продукції, який не підлягає поділу на частини, визначається за показником п'ятого знака класифікатора. При цьому замовник може зазначити окремі частини предмета закупівлі продукції за показниками шостого і дев'ятого знака класифікатора.

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» [6] застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) дорівнює або перевищує суму 20 тисяч гривень, для робіт - 50 тисяч гривень.

Закупівля підприємствами товарів, робіт і послуг за рахунок інших державних коштів здійснюється з урахуванням таких особливостей:

1. Підприємства для закупівлі товарів, робіт і послуг застосовують цей Закон у разі , якщо вартість предмета закупівлі для товару(товарів), послуги (послуг) становить або перевищує 50 тисяч гривень, а для робіт - 400 тисяч гривень.

2. Підприємства можуть здійснювати закупівлю товарів, робіт і послуг, пов'язанних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, наслідків аварій на виробництві, транспорті та об'єктах атомної енергетики без застосування процедур закупівлі, передбаченних цим Законом, у порядку, визначеному Міжвідомчою комісією з питань державних закупівель;

3. Підприємства мають право у порядку, визначеному статтею 14 цього Закону, отримати відповідний висновок на перелік продукції (товарів, робіт, послуг) на рік або на інший період, закупівлю якої планується здійснити шляхом застосування процедури закупівлі, передбаченої статтею 33 цього Закон;

4. Підприємства у разі закупівлі для виробничих потреб сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, а також послуг, які відповідно до технологічного процесу надаються в рамках виробничої чи науково-технічної кооперації, за наявності відповідних підстав, мають право у порядку, визначеному статтею 14 цього Закону, отримати відповідний висновок щодо можливості застосування процедури закупівлі, передбаченої статтею 33 цього Закону;

5. Особливості здійснення закупівлі сировини, матеріалів, комплектуючих виробів з метою виробництва і розробки підприємствами товарів промислового призначення та товарів народного споживання відповідно до конструкторсько-технологічногої документації можуть визначатися Міжвідомчою комісією з питань державних закупівель за наявності відповідних позитивних висновків органу державної влади, що здійснює функції з управління майном підприємства чи через який (керівника якого) спрямовується(координується) діяльність центрального органу виконавчої влади, що здійснює ці функції, та відповідно до розділу II-1 Закону України «Про закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти» [6]

У разі, якщо предметом закупівлі є продукція харчової промисловості, лікарські засоби і вироби медичного призначення, пальне, послуги з ремонту, а також сировина, матеріали, комплектуючі вироби, необхідні підприємствам для виробництва товарів, замовник на період проведення процедури закупівлі має право для поточних потреб здійснити закупівлю необхідного предмета закупівлі без застосування процедур закупівлі, передбачених цим Законом, на суму коштів, яка не перевищує 10 відсотків загальної очікуваної вартості предмета закупівлі , про що протягом 3 робочих днів повідомляє Антимонопольний комітет України, Міжвідомчу комісію з питань державних закупівель та Тендерну палату України. Положення, передбаченні абзацом першим цієї частини, не застосовуються при проведенні замовником наступної процедури закупівлі щодо такого самого предмета закупівлі.

Дія цього Закону не поширюється на закупівлі товарів і послуг, які здійснюються підприємствами оборонно-промислового комплексу.