Правова природа процесуального представництва у цивільному процесі

Право грамадян України на захист в суді. Підстави та умови представництва в цивільному процесі. Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України. Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2015
Размер файла 112,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

2. Мета цивільного представництва - вчинення правочинів та інших юридичних дій від імені особи, яку представляють, а процесуального - захист прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, реалізація представником процесуальних прав та обов'язків особи, яку він представляє, в цивільному судочинстві, надання допомоги суду у здійсненні правосуддя по цивільних справах. Проте в даному випадку слід звернути увагу на те, що у цивільному процесі представництво має своєрідну мету - представляти інтереси учасників цивільного процесу в ході судового провадження. Разом з тим твердження про те, що мета процесуального представництва - це захист прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, надання допомоги суду у здійсненні правосуддя по цивільних справах є дещо неточним. Адже захист прав та інтересів здійснюється не представником, а судом. Саме суд як юрисдикційний орган постановляє рішення, якими права та охоронювані законом інтереси особи захищаються. При цьому представник лише представляє інтереси учасника процесу, і сприяє доказуванню (спростовуванню) обставин на які вони посилаються як на підставу своїх вимог чи заперечень. Представництво у процесуальному праві це механізм з допомогою якого може здійснюватися реалізація представником процесуальних прав та обов'язків особи, яку він представляє, в цивільному судочинстві. Порівнюючи це твердження із матеріально-правовими ознаками представництва, В. Цюра вважає, що мета представництва не є достатньою ознакою для кваліфікації цього інституту як особливого виду. Адже і при матеріально-правовому, і при процесуальному представництві представник вчиняє дії від імені та в інтересах довірителя, також в обох випадках здійснюються права особи, інтереси якої представляють і за своїм змістом це одні і ті ж дії;

3. Засоби досягнення цілей представництва у цивільному процесі визначаються чітко у ЦПК України, у цивільному праві - як правило, особою, яку представляють;

4. При цивільному представництві не може бути подвійного представництва (у разі передоручення дії вчиняє замісник, якому представник передоручив здійснення дій (чи їх частину), а в процесі законний представник може доручити ведення справи договірному представникові (ч. 5 ст. 39 ЦПК України);

5. У випадку цивільного представництва у здійсненні юридичних дій бере участь тільки представник, а в процесуальному поряд із представником може брати участь і особа, яку представляють (ч. 2 ст. 38 ЦПК України);

6. Повноваження представника у матеріальних правовідносинах визначаються, як правило, змістом договору доручення, або довіреністю і, відповідно, залежать від волевиявлення сторони, а в процесі - нормами ЦПК. Тому, згідно з ЦПК України представника віднесено до осіб, які беруть участь у справі, а, отже наділено юридичною зацікавленістю і він є самостійною процесуальною фігурою;

7. Також як відмінність є можливість вчиняти у цивільному процесі представником будь-які процесуальні дії, а не тільки визначені у довіреності;

8. Відрізняються також і підстави припинення представництва. Зокрема, матеріально-правове представництво припиняється з припиненням дії довіреності, договору доручення та у зв'язку іншими матеріально- правовими фактами, а цивільно-процесуальне представництво - поряд з матеріально-правовими і з процесуальними фактами, наприклад, з припиненням провадження по справі;

9. При представництві в цивільному процесі представник може вступати у правовідносини тільки із судом. При представництві в цивільному праві представник може вступати у правовідносини з будь-якими суб'єктами права, якщо інше не вказане в довіреності Цюра В. Концепція представництва в світлі положень сучасного цивільного та цивільного процесуального законодавства України / В. Цюра // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. - 2012. - Вип. 90. -- С . 46..

Про те, вивчення представництва у цивільному і цивільно- процесуальному праві у їх відриві не є можливим. Ч. 3 ст. 44 ЦПК України, обґрунтовує взаємозв'язок матеріально-правового та процесуального представництва. Ця норма визначає, що підстави і порядок припинення представництва за довіреністю передбачені ст.ст. 248-250 ЦК України. Тобто законодавець пов'язав обидва види представництва та взаємообумовив їх дію, що дає підстави стверджувати про наявність спорідненості між ними.

На підставі вищевикладеного можна дійти до наступних висновків, а саме:

- представництво у цивільному процесі -- це правовідносини, на підставі яких представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав, свобод та інтересів;

- найпоширенішим розумінням представництва є те, що воно розглядається в якості процесуального засобу реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, який гарантований Конституцією (ст. 55) та іншими законами України. Воно забезпечує участь у цивільному процесі громадян і організацій, надає їй можливість використовувати юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту суб'єктивних прав й інтересів;

- у вітчизняній правовій системі поняття представництва відоме багатьом галузям права (цивільному, трудовому, сімейному, цивільному процесуальному, адміністративному процесуальному тощо). Крім цього, представництво розглядається як в якості правого явища, так і правового інституту. Але найбільшого розвитку воно отримало в рамках галузі цивільного процесу, де воно розглядається в якості самостійного процесуального інституту, а саме в якості процесуальної діяльність особи (представника), яка спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, а також повинна сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в постановленні законного і обґрунтованого рішення;

- сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Слід відмітите те, що ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, а, отже, він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою;

- наявна подвійність мети процесуального представництва: захист та охорона прав, свобод та інтересів осіб, які беруть участь у справі; та надання правової допомоги;

- розглядаючи співвідношення цивільного і цивільного процесуального представництва, ми вважаємо, що цивільне процесуальне представництво є самостійним інститутом цивільного процесуального права і має низку відмінностей від представництва у матеріальному розумінні, яке складається в цивільному праві, оскільки процесуальне представництво породжує виникнення процесуальних відносин, а цивільно-правове представництво - матеріальних правовідносин. Метою цивільного представництва - вчинення правочинів та інших юридичних дій від імені особи, яку представляють, а процесуального - захист прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, реалізація представником процесуальних прав та обов'язків особи, яку він представляє, в цивільному судочинстві, надання допомоги суду у здійсненні правосуддя по цивільних справах. Крім цього, при цивільному представництві не може бути подвійного представництва (у разі передоручення дії вчиняє замісник, якому представник передоручив здійснення дій (чи їх частину), а в процесі законний представник може доручити ведення справи договірному представникові (ч. 5 ст. 39 ЦПК України). У випадку цивільного представництва у здійсненні юридичних дій бере участь тільки представник, а в процесуальному поряд із представником може брати участь і особа, яку представляють (ч. 2 ст. 38 ЦПК України). Однією з відмінних рис є також те, що при представництві в цивільному процесі представник може вступати у правовідносини тільки із судом. При представництві в цивільному праві представник може вступати у правовідносини з будь-якими суб'єктами права, якщо інше не вказане в довіреності.

РОЗДІЛ 2. ПІДСТАВИ І УМОВИ ПРЕДСТАВНИЦТВА В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

представництво цивільний процес адвокат

Конституцією України особі гарантується право на захист в суді, при цьому юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Як ми уже зазначали ЦПК України надає громадянам право вести свої справи в суді особисто або через своїх представників. Справи ж юридичних осіб у суді мають вести їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням. Але на цьому всі аспекти представництва для юридичних осіб не вичерпуються, оскільки повноважні представники юридичних осіб можуть передоручити ведення справи в суді іншим представникам.

Цивільне процесуальне представництво - це такі юридичні відносини, за якими одна особа - представник виконує на підставі повноваження, наданого йому законом, статутом, положенням або договором, процесуальні дії в цивільному судочинстві на захист прав і охоронюваних законом інтересів іншої особи, державних і громадських інтересів. Цивільний процесуальний представник - це особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах довірителя. Згідно з чинним законодавством України представник віднесений до осіб, які є учасниками у справі, і, відповідно, наділений юридичною підготовкою. Він є самостійною процесуальною особою, хоча і представляє інтереси сторін та третіх осіб. Зрозуміло, не всі громадяни мають достатню юридичну підготовку та володіють достатніми знаннями у галузі права для того, щоб кваліфіковано вести свої справи в судах та інших органах. Саме для цього й існує інститут представництваКовтун Л.В. Представництво в цивільному процесі / Л.В. Ковтун [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/1037.

Для виникнення правовідносин процесуального представництва необхідний юридичний склад:

- процесуальні факти; та

- матеріально-правові факти.

Процесуальні факти спричиняють виникнення процесуальних представницьких відносин лише за наявності матеріально-правових фактів, які визначають зв'язок між представником і довірителем.

Процесуальними юридичними фактами, що породжують та змінюють представницькі правовідносини, є дії представників і суду (судді). Ці дії вчиняються у визначеній послідовності, яка передбачена цивільним процесуальним законодавством, та з додержанням відповідної процесуальної форми. Так, представник може, подавши до суду заяву (скаргу), тим самим порушити цивільний процес або вступити в уже розпочатий. Разом із тим представник повинен пред'явити суду документ, що підтверджував би його повноваження. У свою чергу суд повинен перевірити документ, що підтверджує повноваження представника, щодо його змісту та правильності оформлення і вирішити питання про допуск до участі у справі того чи іншого представника.

В той час як зазначає Г.З. Лазько матеріально-правові факти знаходяться за межами цивільного процесу. Якщо особа, яку представляють, є дієздатною, представництво у суді може виникнути, насамперед, тільки за наявності волевиявлення з боку цієї особи про ведення справи через представника, а з іншого боку -- згоди представника представляти інтереси цієї особи в суді. Волевиявлення зазначених осіб дістає вияв у договорах, які належать до типу договорів, в яких одна особа зобов'язується виконувати дії на користь та за рахунок іншої особи (доручення, трудовий договір, агентський договір тощо) Лазько Г.З. Правові питання представництва в цивільному процесі України / Г.З. Лазько // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. Випуск 20. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 271.. Недієздатні та обмежено дієздатні особи, які не можуть особисто вести свої справи в суді, не можуть за власним волевиявленням обирати собі представника. Підставою виникнення правовідносин представництва є прямий припис закону. В таких випадках матеріально-правовими підставами виникнення процесуального представництва можуть бути: сімейні правовідносини між дітьми та їх батьками, усиновлювачами, а також факт встановлення в порядку, передбаченому законом, опіки чи піклування над недієздатними, обмежено дієздатними особами. Опіка може встановлюватись і на підставі норм цивільного права (над майном померлої або безвісно відсутньої особи). Юридичним фактом, що є необхідним для виникнення процесуального представництва, буде адміністративний акт органів опіки або піклування.

Розкриваючи питання про підстави та передумови цивільного процесуального представництва слід зазначити те, що чинний ЦПК порівняно з ЦПК 1963 р. змінив об'єктивні та суб'єктивні межі правової регламентації процесуального представництва. При цьому як зазначає В.В. Комаров Проблеми торії та практики цивільного судочинства : монографія / В. В. Комаров, В. І. Тер-тишніков, В. В. Баранкова [та ін.] ; за заг. ред. В. В. Комарова. -- X. : Харків юридичний, 2008. -- С. 747. законодавець відійшов від «класичної» моделі представництва у суді, відповідно до якої брати участь у цивільній справі через представника мають право тільки особи, які захищають свої суб'єктивні права, свободи та інтереси, оскільки аналіз чинного процесуального законодавства дає змогу зробити висновок, що право брати участь у процесі особисто або через представника надане суб'єктам, які мають певний процесуальний статус. Кількість цих суб'єктів обмежується особами, які беруть участь у справі, вичерпний перелік яких закріплено у ст. 26 ЦПК (наприклад, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники. У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. У справах про оскарження рішення третейського суду та про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду особами, які беруть участь у справі, є учасники третейського розгляду, особи, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і обов'язки, треті особи, а також представники цих осіб).

За змістом ст. 38 ЦПК брати участь у цивільному процесі через представника мають право дві групи осіб:

а) особи, які беруть участь у справі з метою захисту своїх суб'єктивних прав, свобод та інтересів;

б) особи, які в передбачених законом випадках беруть участь у справі з метою захисту прав, свобод та інтересів інших суб'єктів. Винятків щодо права брати участь у процесі через представника стосовно будь-кого з цих осіб у законі не встановлено.

В даному випадку заслуговує на увагу позиція Г.О. Світличної, яка вказує, що з теоретичної і практичної точок зору модифікація «класичної» моделі процесуального представництва шляхом поширення без будь-яких обмежень його правової дії на суб'єктів, які беруть участь у справі з метою захисту «чужих» прав та інтересів, не має, на її думку, достатніх підстав. Вона вказує, що у зв'язку з цим слід наголосити, що процесуальний статус суб'єктів, які беруть участь у цивільному судочинстві з метою захисту прав та інтересів інших осіб на підставі ст. 45 ЦПК, зумовлюється покладеними на них функціями та наданими повноваженнями, реалізація та виконання яких має здійснюватися цими суб'єктами особисто, без права передоручення, що випливає з аналізу чинного законодавства (Закон від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ «Про прокуратуру», Закон від 23 грудня 1997 р. №776/97-ВР «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», Закон від 9 квітня 1999 р. № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації», Закон від 21 травня 1997 р. №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»). Тому склад суб'єктів, уповноважених діяти від імені зазначених осіб, суттєво відрізняється від кола суб'єктів, які можуть бути представниками у суді, передбаченого ст. 40 ЦПК Світлична Г. О. Представництво у цивільному судочинстві: сучасний стан та перспективи вдосконалення правового регулювання / Г. О. Світлична //Вісник Верховного Суду України. - 2012. - № 12. - С. 39..

ЦПК відносить представників до осіб, які беруть участь у справі, та визначає, що мати представника можуть не всі учасники процесу, а лише сторони та треті особи, заявники та заінтересовані особи у справах наказного та окремого провадження.

Віднесення представників до цієї групи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин невипадкове: хоча представник і діє у справі від імені і на захист інтересів інших осіб, проте він має у справі власний юридичний інтерес. При цьому, представляючи інтереси іншої особи (сторони, третьої особи тощо), представник не заміщає особу, а діє паралельно з нею (виняток складають тільки законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом).

Функції представника у суді може здійснювати адвокат або будь-яка інша особа, яка досягла повноліття, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді за умови відсутності передбачених законом перешкод щодо виконання представницьких функцій (статті 40, 41 ЦПК).

Отже, по-перше, представниками в суді можуть бути особи, які мають статус адвоката. По-друге, бути представниками у суді можуть інші фізичні особи за наявності таких взаємопов'язаних умов: а) досягнення повноліття; б) наявність повної цивільної процесуальної дієздатності; в) наявність належно посвідчених повноважень на здійснення представництва.

Крім цього, аналіз норм цивільного процесуального законодавства дає нам можливість дійти до висновку, що процесуальними представниками в цивільному судочинстві також можуть бути:

- уповноважені органи або їх представники, яким законом, статутом чи положенням надані такі повноваження, - у справах юридичних осіб;

- представники органів державної влади в межах їх компетенції - в інтересах держави;

- один із співучасників за дорученням інших співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність (ст.32 ЦПК);

- представник психіатричного закладу - у справах про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку, про продовження та припинення такої госпіталізації;

- представник протитуберкульозного закладу - у справах про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

- представники органів опіки та піклування у справах про усиновлення, про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу Цивільний процес: Навч. посібник / А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. -- За ред. Ю. В. Білоусова. - К: Прецедент, 2005. - С. 124..

Крім цього, ст. 39 ЦПК України розкриває склад осіб, які можуть бути законними представниками, визначається ст. 39 ЦПК, а саме: права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни або інші особи, визначені законом; права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді батьки, усиновлювачі, піклувальники, інші особи, визначені законом; права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном; права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Певна особливість, що пов'язана із суб'єктом цивільного процесуального представника пов'язана з тим, що сторонами, третіми особами та заявниками крім фізичних осіб можуть бути юридичні особи та держава. Так, згідно з ч. 3 ст. 38 ЦПК юридичних осіб представляють їх органи, які діють у процесі в межах наданих їм законом, статутом чи положенням повноважень, або їх представники. Потрібно відмітити, що в юридичній літературі існує точка зору, що органи управління юридичної особи не є її процесуальними представниками в «класичному» розумінні цього інституту, оскільки орган юридичної особи та сама юридична особа становлять єдиний суб'єкт права, дії органів юридичних осіб є діями самої юридичної особи, що зумовлено організаційно-структурною та функціональною єдністю юридичної особи. Тому насамперед необхідно відокремлювати органи юридичної особи від процесуальних представників юридичної особи, які можуть діяти в процесі на підставі та в порядку, передбаченому ЦПК України Русин О. Ю. Представництво юридичних осіб в цивільному процесі / О. Ю. Русин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. - 2014. - Вип. 36. - С. 157.

Щодо представництва держави як суб'єкта права в цивільному судочинстві вперше набуло правової регламентації в чинному ЦПК України. Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (ч. 4 ст. 38 ЦПК України).

Конституційний Суд України в Рішенні від 8 квітня 1999 р Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) // Офіційний вісник України. - 1999. -№ 15. - Ст. 35.. щодо офіційного тлумачення ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу розкрив поняття органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, зазначивши, що це є орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Відповідно до статей 6, 7, 13, 143 Конституції таким органом може виступати орган державної виконавчої влади, органи виконавчої влади АР Крим, а також орган місцевого самоврядування, якому за законом надано повноваження органу державної виконавчої влади (тобто у випадку делегування їм відповідних повноважень). Це можуть бути, наприклад, міністерства, Фонд державного майна. Так, коли Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади виступає позивачем або відповідачем у справі, його інтереси у судах загальної юрисдикції представляє Міністерство юстиції України, якщо інше не передбачено законами або актами Кабінету Міністрів України.

Від імені органу державної влади може виступати посадова особа, яка очолює відповідний орган державної влади, або інша належним чином уповноважена особа.

Розкриваючи питання про те, хто може бути представником осіб, які беруть участь у справі слід звернути увагу на те, що в ЦПК України встановлено певні обмеження щодо права виконувати функції представника в суді, які можуть мати

- загальний (абсолютна неспроможність виконувати функції представника); або спеціальний характер (відносна неспроможність бути представником).

Взагалі не можуть виконувати функції представника особи, які не мають цивільної процесуальної правосуб'єктності, тобто специфічної властивості суб'єктів цивільного процесуального права, яка дозволяє їм вступати в цивільні процесуальні правовідносини, бути носіями процесуальних прав та обов'язків, самостійно їх реалізовувати та виконувати (наприклад, недієздатні особи та особи, які не досягли повноліття).

Відносна неспроможність осіб бути представниками у цивільному судочинстві встановлена у ст. 41 ЦПК України. Так, даною статтею встановлено, що не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою в справі, чи як законні представники.

Розглянувши питання про суб'єкти цивільного процесуального представництва потрібно звернути увагу на те, що для того, щоб воно (процесуальне представництво) відбулося повинно бути дотримано низку умов:

- такі особи мають бути правоздатні та дієздатні, інакше кажучи, не може бути представником особа, яка не має цивільної процесуальної правосуб'єктності, тобто не досягла вісімнадцяти років чи обмежена в дієздатності, або позбавлена її;

- не повинно бути заборони закону на представництво (ст. 41 ЦПК України); та

- повинні бути належним чином оформлені повноваження. Представники допускаються в процес тільки при наявності відповідних документів, що засвідчують їх повноваження Цивільне процесуальне право: підручник / [І. С. Ярошенко та ін.] ; за заг. ред. І. С. Ярошенко ; Держ. вищ. навч. закл. "Київ. нац. екон. ун-т ім. Вадима Гетьмана". - Київ : КНЕУ, 2014. - С. 97..

Оформленню повноважень представників в цивільному процесі присвячена ст. 42 ЦПК України (документи, що посвідчують повноваження представників). Так, повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

1) довіреністю фізичної особи;

2) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

3) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

В даному випадку довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання. Довіреність фізичної особи, яка є суб'єктом права на безоплатну вторинну правову допомогу, за зверненням якої прийнято рішення про надання такої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи (за наявності).

Щодо повноважень адвоката як представника, то вони можуть також посвідчуватись ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. До ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору. Більш детально порядок посвідчення повноважень адвоката як представника в цивільному процесі будуть предметом дослідження в Розділі 3 нашої кваліфікаційної роботи.

В даному випадку потрібно відмітити те, що вищевказані оригінали документів, або копії з них, посвідчені суддею, приєднуються до справи.

Як ми уже відмічали, правовідносини, що складаються між представником і особою, яку він представляє (довірителем), представником і судом, у цивільному процесі мають різний галузевий характер. Правовідносини між представником і довірителем є матеріально-правовими, оскільки базуються на договорі доручення, трудовому договорі чи контракті, адміністративному акті, членстві в громадській організації, факті родинних зв'язків, і регулюються нормами цивільного, трудового, сімейного права. Процесуально-правові відносини складаються у зв'язку з визначенням і оформленням повноважень представника в цивільному процесі.

Правовідносини між представником і судом у цивільному процесі регулюються нормами цивільного процесуального права і є процесуально-правовими.

Отже, набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визначеними в ЦПК України і належно оформленими документами.

Як свідчить практика одним з найбільш поширеніших способів оформлення повноважень цивільного процесуального представника фізичних та юридичних осіб є видача ними довіреностей.

Відповідно до ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник. Для самого повіреного довіреність ніяких самостійних прав на майно, яке отримане для здійснення угоди, не породжує. Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення підпорядковуються правилам ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила видачі довіреності викладено у Законі України «Про нотаріат». Про нотаріат : Закон України від 2 вересня 1993 року № 122 // Відомості Верховної Ради України. - 1993.- №39. - С. 383. Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, і правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Довіреність здійснюється тільки в письмовій формі. Вона є іменним документом, а тому в ній обов'язково повинно бути вказано, хто і кому видав довіреність. При цьому потрібно зазначити, що конкретно необхідної форми довіреності як документа немає, головне, щоб були письмово виражені повноваження особи, якій видається довіреність, а як саме це буде виглядати, вирішального значення не має (наприклад, як довіреність може бути використаний лист, в якому одна особа наділяє іншу особу повноваженнями на здійснення угоди від його імені і в його інтересах).

Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, котру він представляє, виокремлюють два види довіреності:

- загальна (генеральна) довіреність, яка уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру;

- спеціальна (у тому числі разова) довіреність, яка підтверджує повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу. Якщо той, кого представляють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Така довіреність видається, наприклад, юристам для захисту інтересів організацій у суді тощо.

Із визначення довіреності як письмового документа, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, випливає низка вимог до довіреності. По-перше, вона може бути вчинена лише у письмовій формі. По-друге, як кожен документ, вона має містити необхідні реквізити: вказівку на суб'єкти, місце, дату видачі тощо. По-третє, у довіреності має бути зазначений обсяг повноважень, наданий представникові тим, кого представляють Фурса С.Я. Довіреність та інститут представництва у цивільному законодавстві, нотаріальному і цивільному процесах України / С.Я. Фурса // Право України. - 2006. - № 4. - С. 96..

Як ми уже зазначали довіреність фізичної особи, крім нотаріально посвідченої нотаріально, може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Дещо деталізований прядок видачі довіреностей в ст. 245 ЦК України, де також передбачено, що довіреність військовослужбовця або іншої особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, може бути посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем. Довіреність військовослужбовця, а в пунктах дислокації військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також довіреність працівника, члена його сім'ї і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчена командиром (начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

Також даною статтею передбачено, що довіреність особи, яка тримається в установі виконання покарань чи слідчому ізоляторі, може бути посвідчена начальником установи виконання покарань чи слідчого ізолятора.

Крім цього зазначається, що довіреність особи, яка проживає у населеному пункті, де немає нотаріусів, може бути посвідчена уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування. Довіреності, посвідчені зазначеними посадовими особами, прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Отже, представництво фізичної особи в цивільному процесі здійснюється як правило шляхом видачі довіреності, яка по своїй формі може бути як нотаріально посвідчена, так і в іншій формі, що передбачена ЦПК України (посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання) та ЦК України (щодо прирівняних до нотаріально посвідчених довіреностей).

Як ми уже відмічали довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печатки юридичної особи (за наявності). Так, письмові довіреності від імені підприємств, установ, організацій видаються за підписом власника чи керівника уповноваженого ним органу з прикладенням печатки підприємства, установи, організації, а від кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій -- за підписом посадових осіб, уповноважених статутом (положенням), з прикладенням печатки організації. Потрібно відмітити те, що в 2014 році до ЦПК України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу» Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку відкриття бізнесу : Закон України від 15 квітня 2014 року № 1206- VII // Відомості Верховної Ради України. - 2014. -№ 24. - С. 885. було внесено зміни за яким довіреність від імені юридичної особи видається з прикладенням печатки юридичної особи, але лише за її наявності.

В даному випадку досліджуючи питання про оформлення повноважень представника в цивільному процесі необхідно звернути увагу й на особливості оформлення повноважень законних представників в цивільному судочинстві.

Повноваження законних представників на ведення справи в цивільному процесі стверджуються: батьків, усиновителів -- паспортом, свідоцтвом про народження малолітніх та неповнолітніх дітей, документом про усиновлення; опікунів і піклувальників -- посвідчуючим документом органу опіки і піклування, яким є рішення про опіку і піклування, прийняте виконавчими комітетами міських чи районних у містах, сільськими, селищними радами.

Також, ст. 43 ЦПК України передбачено, що у разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників. Також передбачається, що якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників. У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює законного представника. Крім цього, суд може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам. Законні представники мають право вчиняти всі ті процесуальні дії, виконувати які могли б особи, котрих вони представляють, якщо вони мали б цивільну процесуальну дієздатність.

Враховуючи вказане можна дійти до висновку. Що підставами виникнення процесуального представництва слід вважати:

- волевиявлення довірителя та представника, відображене у договорі. Якщо особа, яку представляють, є дієздатною, то представництво у суді може виникнути тільки за наявності волевиявлення з боку цієї особи про ведення справи через представника, а з іншого боку, -- згоди представника представляти інтереси цієї особи в суді;

- юридичні факти, вказані у законі (наявність родинних зв'язків). Оскільки недієздатні та обмежено дієздатні особи, які не можуть особисто вести свої справи в суді та не можуть за власним волевиявленням обирати собі представника, то в даному випадку законодавство визначає представника;

- адміністративний акт (призначення опікуном). Юридичною підставою виникнення представництва у цивільному процесі може бути рішення суду або акт органу опіки і піклування про призначення опікуна чи піклувальника (ст. ст. 60, 61 ЦК України) Логінов О. А. Цивільний процес України : навч. посіб. / О. А. Логінов, О. О. Штефан. - К. : Юрінком Інтер, 2012. - С. 74.

- акт уповноваженого органу юридичної особи, відповідно до якого певній особі дозволяється діяти як представнику.

Для належного здійснення своїх повноважень цивільно процесуальний представник повинен бути наділений належним колом повноважень. Так, для вчинення процесуальних дій від імені та в інтересах особи, яку представляють представники наділяються широким колом повноважень. Причому однією з новел ЦПК Україниє закріплення презумпції наділення представника усім обсягом прав та обов'язків особи, яку представляють, оскільки відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 44 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. В той час як обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Обсяг прав, якими наділяється представник, визначається тими повноваженнями, якими наділили його закон та довіритель (чи тільки закон у випадку законного представництва). Довіритель має право лише обмежити повноваження представника на певні процесуальні дії, які передбачені законодавством. Як ми зазначали, це зовсім новий підхід для законодавця у визначенні прав представника. Якщо раніше довіритель розширяв права та обов'язки представника порівняно із загальними правами, то тепер довіритель обмежує права порівняно з єдиним комплексом прав, які належать особам, що беруть участь у справі. Раніше чинне положення виправдовувалося тим, що використання прав, зазначених як такі, на здійснення яких потрібно було мати спеціальні повноваження, потребувало особливої уваги, маючи на увазі серйозні наслідки, що виникають для довірителя. Наприклад, відмова від позову назавжди позбавляє довірителя можливості захищати цю вимогу в судовому порядку. Зміна предмета позову породжує можливість повторного звернення до суду за первісною вимогою. Укладання мирової угоди остаточно розв'язує спір у тому варіанті, про який домовилися сторони. Аналогічні наслідки тягне визнання позову. Позитивною рисою правила, яке діяло до прийняття ЦПК України, є також те, що особа, яку представляють, залишала за собою вирішення всіх найважливіших для неї питань і при цьому завжди могла розширити повноваження представника Ткаченко А.Л., Волошина Д.О., Правова природа представництва в цивільному судочинстві / А.Л. Ткаченко, Д.О. Волошина // Междисциплинарные исследования в науке и образовании. - 2014. - № 3. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.es.rae.ru/mino/167-1390.

Розглядаючи питання про повноваження цивільного-процесуального представника заслуговує на увагу й позиція В.І. Тертишніков, який визначає загальне і спеціальне доручення. Він зазначає, що згідно з попереднім ЦПК 1963 р повноваження представників підтверджувалися відповідно загальним або спеціальним дорученням. Якщо в суд представлено тільки загальне доручення, то представник від імені особи, яку він представляє, міг вчинити всі процесуальні дії, крім передачі справи до третейського суду, дії, крім передачі справи до третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни предмета позову (матеріально-правової вимоги), укладення мирової угоди, передоручення, оскарження рішення суду, пред'явлення виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей. Якщо сторона, що представляється, або третя особа довіряли своєму представнику здійснення будь-яких з перелічених вище повноважень, вони повинні були видати представнику таке доручення, у якому це спеціально застережено. Тому таке доручення і прийнято було називати спеціальним. Новий ЦПК навпаки визначає, що загальне доручення означає наявність у представника права вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти зазначена особа, тобто і відмовитись від позову, і визнати позов, і укласти мирову угоду і інше. А якщо особа, що представляється, не довіряє вчиняти певну або певні процесуальні дії представникові, вона повинна зробити відповідні застереження у довіреності. Необхідність такої різкої зміни порядку підтвердження повноважень, як уявляється, сумнівна, оскільки для цього потрібен більш високий рівень правосвідомості осіб, що представляються, і, можливо, більш високий рівень відповідальності представників, аби уникнути можливих зловживань Тертишніков В. І. Цивільний процес України (лекції): навч.-практ. посіб. / В. І. Тсртишніков. -- X. : Від. ФО-П Вапнярчук Н. М., 2009. -- С. 85..

Як зазначає Є.О. Харитонов категорія «повноваження» має істотне значення для визначення правосуб'єктності представника, який, не маючи повноважень, не може вважатися таким. Наявність повноваження у представника є обов'язковою умовою виникнення процесуального представництва, з огляду на яке представник наділяється відповідними правами та обов'язками, і в межах визначених повноважень здійснює процесуальні дії. Таким чином, як він зазначає повноваження представника визначає конкретний зміст процесуальних відносин, звісно, разом із цивільними процесуальними нормами Цивільний процес України: підручник /За ред. Є.О. Харитонова, Харитонової О.І., Голубєвої Н.Ю. - К.: Істина, 2012. -- С. 126..

Повноваження представника у суді є правом представника здійснювати від імені особи, яку представляють, визначені процесуальні дії, які породжують правові наслідки безпосередньо для особи, яку представляють, в її відносинах із судом, і одночасно обов'язком здійснити зазначені дії для законного представника. Варто враховувати той факт, що в цивільному процесуальному праві, на відміну від цивільного права, обсяг та зміст повноважень представника визначаються не волевиявленням сторони, а нормами ЦПК України, оскільки як ми уже відмічали, довіритель має право лише обмежити повноваження представника на певні процесуальні дії, які передбачені законодавством. Факт наділення представника повноваженнями означає згоду довірителя на здійснення всіх процесуальних дій, які він сам міг би здійснити, крім тих, які ним обмежені.

Крім того, як ми уже відмічали однією з характерних рис представництва у цивільному процесі є те, що представник діє в інтересах особи, яку представляє, і його правова позиція не може суперечити правовій позиції особи, яку він представляє. При здійсненні процесуальної діяльності представник зобов'язаний керуватися вказівками особи, яку він представляє. Фактично представник є виразником волі довірителя і не може діяти всупереч його інтересам.

Як ми уже відмічали правовідносини, які складаються між представником і довірителем, представником і судом у цивільному процесі, мають різний галузевий характер. Так, процесуальне представництво породжує виникнення процесуальних відносин, а цивільно-правове представництво - матеріальних правовідносин.

Крім цього, слід відмітити, що матеріально-правові відносини, викликавши процесуальне представництво, продовжують існувати паралельно з процесуальними представницькими відносинами і можуть існувати навіть після припинення процесуальних представницьких відносин. Припинення матеріально-правових відносин між представником і особою, яку він представляє, завжди тягне за собою припинення представницьких відносин в цивільному процесі. В цьому полягає зв'язок між матеріально-правовими і процесуальними представницькими відносинами.

Повноваження представника припиняється також разом із закриттям провадження у справі, винесенням рішення суду, якщо представник позбавлений права вносити апеляційну чи касаційну скаргу, винесенням рішення суду, що не підлягає оскарженню.

Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю визначаються ст.ст. 248--250 ЦК. Так, представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, яка її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає своє повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до виникнення збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Особистий характер правовідносин представництва зумовлює те, що усунення одного з його учасників (смерть, оголошення померлим, визнання недієздатним або безвісно відсутнім, недієздатним тощо) тягне припинення представництва.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення. У разі припинення представництва за довіреністю представник зобов'язаний негайно повернути довіреність.

Ст. 249 ЦК України передбачений порядок скасування довіреності. Особа, яка видала довіреність, за винятком безвідкличної довіреності, може в будь-який час скасувати довіреність або передоручення. Відмова від цього права є нікчемною. Особа, яка видала довіреність і згодом скасувала її, повинна негайно повідомити про це представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими була видана довіреність. Права та обов'язки щодо третіх осіб, що виникли внаслідок вчинення правочину представником до того, як він довідався або міг довідатися про скасування довіреності, зберігають чинність для особи, яка видала довіреність, та її правонаступників. Це правило не застосовується, якщо третя особа знала або могла знати, що дія довіреності припинилася Цивільне право України. Загальна частина : підручник / [І. А. Бірюков та ін.] ; за ред. проф. І. А. Бірюкова і Ю. О. Заіки. - Київ : Правова єдність : Алерта, 2014. - С. 201ю.

ЦК України такого надає право предстану відмовитися від довіреності. Ст. 250 ЦК України передбачено, що представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник зобов'язаний негайно повідомити особу, яку він представляє, про відмову від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або такими, що спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

В даному випадку діє правило за яким, припинення дії довіреності як документа, що підтверджує повноваження представника, за своєю суттю є припиненням повноважень представника, які були встановлені цією довіреністю Цивільний процес: Навч. посібник / А. В. Андрушко, Ю. В. Білоусов, Р. О. Стефанчук, О. І. Угриновська та ін. -- За ред. Ю. В. Білоусова. - К: Прецедент, 2005. - С. 123..

Щодо законного представництва то ЦПК України, а саме ч. 2 ст. 241 врегульована процедура звільнення опікуна чи піклувальника в разі, якщо їх призначив суд. Так, суд за заявою органу опіки та піклування чи особи, призначеної піклувальником або опікуном, у місячний строк звільняє її від повноважень піклувальника або опікуна і призначає за поданням органу опіки та піклування іншу особу, про що постановляє ухвалу. Суд за заявою особи, над якою встановлено піклування, може звільнити піклувальника від його повноважень і призначити за поданням органу опіки та піклування іншого піклувальника, про що постановляє ухвалу. Суд розглядає питання про звільнення опікуна або піклувальника в судовому засіданні з повідомленням заінтересованих осіб. Неявка цих осіб не перешкоджає розгляду питання про звільнення опікуна або піклувальника.

В даному випадку потрібно врахувати й вимоги ч. 4 ст. 44 ЦПК України, за якими про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні.

Також даною статтею передбачено правило, за яким у разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.

На підставі вищевикладеного можна дійти до наступних висновків, а саме:

- для виникнення правовідносин процесуального представництва необхідний юридичний склад, а саме процесуальні факти та матеріально-правові факти. Процесуальні факти спричиняють виникнення процесуальних представницьких відносин лише за наявності матеріально-правових фактів, які визначають зв'язок між представником і довірителем. Процесуальними юридичними фактами, що породжують та змінюють представницькі правовідносини, є дії представників і суду (судді). Ці дії вчиняються у визначеній послідовності, яка передбачена цивільним процесуальним законодавством, та з додержанням відповідної процесуальної форми;

- для того, щоб воно (процесуальне представництво) відбулося повинно бути дотримано низку умов: такі особи мають бути правоздатні та дієздатні, інакше кажучи, не може бути представником особа, яка не має цивільної процесуальної правосуб'єктності, тобто не досягла вісімнадцяти років чи обмежена в дієздатності, або позбавлена її; не повинно бути заборони закону на представництво (ст. 41 ЦПК України) та повинні бути належним чином оформлені повноваження. Представники допускаються в процес тільки при наявності відповідних документів, що засвідчують їх повноваження;


Подобные документы

  • Сутність, поняття, значення та підстави виникнення представництва у цивільному процесі України. Дослідження існуючих класифікацій процесуального представництва. Повноваження представника у цивільному процесі України та їх документальне підтвердження.

    курсовая работа [62,5 K], добавлен 11.10.2011

  • Характеристика договірного представництва у цивільному процесі та суб’єкти, які можуть його здійснювати в Україні та в іноземних державах. Повноваження представника в суді, особливості застосування на практиці договірного представництва і довіреності.

    реферат [26,9 K], добавлен 16.02.2011

  • Поняття та підстави представництва в цивільному праві України. Види представництва в цивільному праві України. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України.

    курсовая работа [27,2 K], добавлен 17.10.2005

  • Поняття представництва в цивільному процесі, його сутність і особливості. Характеристика та законодавча база діяльності представника, його права та обв’язки, різновиди та повноваження. Вимоги до представника та особливості представництва за кордоном.

    курсовая работа [31,7 K], добавлен 04.05.2009

  • Участь прокурора у судових процесах є необхідною для дотримання законності. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді. Форми представництва прокурора у цивільному, адміністративному, господарському судочинстві.

    реферат [34,3 K], добавлен 24.02.2009

  • Принцип диспозитивності цивільного судочинства у цивільному процесуальному законодавстві. Права та обов’язки позивача. Мета, підстави та форми участі у цивільному процесі. Класифікація суб’єктів в залежності від підстав участі у цивільному процесі.

    реферат [24,6 K], добавлен 29.03.2011

  • Законодавче визначення завдання прокурора в цивільному судочинстві. Основні підстави та процесуальні форми представництва інтересів громадянина чи держави. Правове становище державного виконавця при розгляді справ в межах вимог цивільної юрисдикції.

    курсовая работа [43,3 K], добавлен 16.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.