Правова природа процесуального представництва у цивільному процесі

Право грамадян України на захист в суді. Підстави та умови представництва в цивільному процесі. Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України. Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України.

Рубрика Государство и право
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2015
Размер файла 112,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

- набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визначеними в ЦПК України і належно оформленими документами;

- функції представника у суді може здійснювати адвокат або будь-яка інша особа, яка досягла повноліття, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді за умови відсутності передбачених законом перешкод щодо виконання представницьких функцій;

- повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна;

- представництво фізичної особи в цивільному процесі здійснюється як правило шляхом видачі довіреності, яка по своїй формі може бути як нотаріально посвідчена, так і в іншій формі, що передбачена ЦПК України (посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання) та ЦК України (щодо прирівняних до нотаріально посвідчених довіреностей);

- для належного здійснення своїх повноважень цивільно процесуальний представник повинен бути наділений належним колом повноважень. Факт наділення представника повноваженнями означає згоду довірителя на здійснення всіх процесуальних дій, які він сам міг би здійснити, крім тих, які ним обмежені.

РОЗДІЛ 3. ВИДИ ЦИВІЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА

3.1 Критерії класифікації представництва в цивільному процесі України

Аналіз норм чинного цивільного процесуального законодавства вказує на те, що йому відомі кілька видів представництва, кожний з яких підпорядкований особливому процесуальному режиму. В даному випадку слід відмітити й те, що й науковці-цивілісти, в свою чергу виділяють також різноманітні критерії класифікації процесуального представництва.

Заслуговує на увагу позиція Є.О. Харитонова, який вказує на те, що можна проводити класифікацію представництва за такими критеріями:

1) за підставами виникнення;

2) за ознаками осіб, які здійснюють представництво;

3) за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво;

4) за ступенем заміщення особи, яку представляють;

5) за способами виникнення Цивільний процес України: підручник /За ред. Є.О. Харитонова, Харитонової О.І., Голубєвої Н.Ю. - К.: Істина, 2012. -- С. 128. .

Так, залежно від підстав виникнення судового представництва розрізняють представництво договірне (добровільне) й законне (обов'язкове).

Договірне (добровільне) представництво виникає на підставі вільного волевиявлення особи, яку представляють. Воно може бути:

1) договірним;

2) представництвом, заснованим на членстві в громадських організаціях (громадським представництвом).

Договірне представництво виникає на підставі договору, за яким особа, яку представляють (сторона, третя особа), доручає іншій особі (представникові) ведення своєї справи в суді. Для нього характерні наступні ознаки:

- виникає тільки на основі добровільного волевиявлення;

- підставою його виникнення є цивільно-правовий договір доручення або трудовий договір;

- повноваження представника оформлюються дорученням Васильєв С. В. Цивільний процес України : навч. посіб. / С. В. Васильєв. -- X. : Еспада, 2009. -- С. 84..

Як договірні представники можуть виступати:

1) адвокати (ч. 1 ст. 40 ЦПК України). У відповідності зі ст. 2 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2012. -№ 12. - С. 12. адвокатура України - недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, а також самостійно вирішує питання організації і діяльності адвокатури в порядку, встановленому цим Законом.;

2) юрисконсульти, а також інші працівники організацій у справах цих організацій. Як вказує ч. З ст.38 ЦПК України, юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

В даному випадку слушною є думка І.В. Спасибо-Фатєєвої, що необхідно мати на увазі, що трудовий договір є підставою договірного представництва лише в тих випадках, коли як представники юридичних осіб виступають працівники юридичного відділу або служби, тому що захист прав і законних інтересів юридичної особи -- організації входить у коло їх трудових (службових) обов'язків. Що ж стосується інших працівників юридичної особи, то у випадку прийняття ними на себе представницьких функцій підставою договірного представництва виступає не трудовий, а цивільно-правовий договір доручення, що може бути сплатним або безоплатним Спасибо-Фатєєва І. В. Проблеми сучасного регулювання представництва / І. В. Спасибо-Фатєєва // Університетські наукові записки. -Хмельницький : Хмельниц. ун-т управ. та права. - 2012. - № 1 (41). - С. 249-259. .

3) один зі співучасників. Згідно з ч.З ст.32 ЦПК співучасники можуть доручити вести справу одному із співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність;

4) інші громадяни, допущені судом до представництва по даній справі.

Громадське представництво -- це представництво, що здійснюється уповноваженими громадських організацій у справах членів своїх організацій, а також інших громадян, права та інтереси яких захищають ці організації. Підставою виникнення представництва є факт вступу (прийому) у громадську організацію, що у силу закону і у відповідності зі своїм статутом зобов'язана надавати юридичну допомогу своїм членам.

Так, представляти інтереси працівників у суді мають право профспілки і їхні об'єднання. Відповідно до положень ст..1 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності : Закону України від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. -1999. -№ 45. - Ст. 397. профспілка -- це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). В свою чергу ст. 38 даного Закону вказує, що виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації: представляє інтереси працівників за їх дорученням при розгляді трудових індивідуальних спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню. Громадське представництво прослідковується і в положеннях Закону України «Про охорону навколишнього природного середовищ», де в п. з ч.1 ст. 21 передбачено, що громадські природоохоронні об'єднання мають право подавати до суду позов про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров'ю громадян і майну громадських об'єднань Про охорону навколишнього природного середовища: Закону України від 25 червня 1991 року № 2285-IV // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 41. -- Ст. 546..

Крім добровільного, залежно від підстав виникнення судового представництва розрізняють ще й обов'язкове представництво. Воно виникає незалежно від волевиявлення особи, яку представляють, а у силу закону. Воно підрозділяється на законне, у якому підстава виникнення і коло повноважень представника визначаються законом, і статутне, при якому ці повноваження визначаються статутами та положеннями, які визначають статус юридичної особи, яку представляють.

Законне представництво фізичних осіб -- це процесуальні дії батьків, усиновлювачів, опікунів або інших осіб, визначених законом, по захисту прав і охоронюваних законом інтересів недієздатних громадян і громадян, які не володіють повною дієздатністю.

Підставами виникнення законного представництва є:

1) факт походження дитини, засвідчений державним органом реєстрації актів громадянського стану у встановленому порядку (ст. 121СК України);

2) факт усиновлення, зареєстрований у встановленому порядку (ст. 207 СК України);

3) адміністративний акт про призначення опіки та піклування (ч. 3 ст. 243 СК України)Ковтун Л.В. Представництво в цивільному процесі / Л.В. Ковтун [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minjust.gov.ua/1037.

В даному випадку потрібно врахувати те, що законне представництво відповідно до положень ст. 39 ЦПК України здійснюється в такий спосіб:

- права, свободи та інтереси малолітніх осіб у віці до чотирнадцяти років, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, Опікуни або інші особи, визначені законом;

- права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники або інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі в таких справах неповнолітню особу або особу, цивільна дієздатність якої обмежена;

- права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном;

- права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, що вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам. Згідно зі ст.43 ЦПК України у разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або обмеженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням органу опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.

Крім цього, якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування заміняє законного представника.

ЦПК України не перелічує випадки законного представництва юридичних осіб -- воно випливає з іншого законодавства. Наприклад, згідно зі ст.105 ГК України ліквідаційна комісія (ліквідатор) є законним представником відносно ліквідованого підприємства.

Іншим різновидом обов'язкового представництва є статутне представництво, яке має місце в тих випадках, коли як сторона або третя особа виступає юридична особа корпоративного типу. Корпоративні організації мають складну структуру органів управління, у яку входять, з одного боку, колегіальні та одноособові, а з іншого боку -- волеутворюючі і волевиявляючі органи корпоративного управління. Практичне значення статутного представництва вбачається в тому, що та особа, якій статутом або іншими установчими документами надано право представляти інтереси даної юридичної особи у взаєминах із третіми особами, у тому числі із судом, буде виступати саме як статутний представник. Однак всі інші члени колегіального виконавчого органу, а також працівники юридичної особи вправі представляти її інтереси за дорученням, виданим одноособовим виконавчим органом або членом колегіального виконавчого органу, наділеного установчими документами генеральними повноваженнями, тобто статутним представником.

До даного виду представництва варто віднести:

а) представництво одноособових органів юридичних осіб, що беруть участь у справі як сторони або треті особи. Так, одноособовий виконавчий орган акціонерного товариства (директор, генеральний директор) діє від імені акціонерного товариства в межах, установлених статутом акціонерного товариства і законом (ст.161 ГК України);

б) представництво вищих органів за поєднувані ними організації нижчого підпорядкуванняРусин О. Ю. Представництво юридичних осіб в цивільному процесі / О. Ю. Русин // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. - 2014. - Вип. 36. - С. 158. В даному випадку потрібно враховувати й думку П.Ф. Немеша, який вказує на те, що неприпустимим з точки зору теорії та практики є ототожнення у цивільному процесі керівника юридичної особи та її представника, оскільки це абсолютно різні за статусом учасники цивільного процесу, хоча формально, виходячи з положень статті 42 ЦПК України, вони і розглядаються як такі, що представляють юридичну особу Немеш П.Ф. Розмежування законного представництва та інших видів представництва у цивільному процесі, що не пов'язані з видачею довіреності / П.Ф. Немеш // Адвокат. - № 7 (130). - 2011. - С. 24..

в) інші випадки представництва, заснованого на спеціальному законі (Кодекс торговельного мореплавства, Консульський устав).

Так, згідно зі ч. 2 ст. 58 Кодексу торговельного мореплавства України Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 року № 176/95-ВР //Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 47. - Ст. 349. капітан судна внаслідок свого службового становища визнається представником судновласника і вантажовласника щодо дій, викликаних потребами судна, вантажу або плавання. По даних діях капітан судна здійснює і судове представництво.

Ще одним різновидом статутного представництва є представництво особи консулом або іншою посадовою особою, уповноваженою виконувати консульські функції. Так, згідно зі ст. 5 Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_047, учасницею якої є Україна, закріплюється, що консул або інша посадова особа, уповноважена виконувати консульські функції, вправі здійснювати представництво або забезпечувати представництво громадян своєї країни в судових органах держави місця перебування, якщо у випадку відсутності або з інших причин такі громадяни не можуть вчасно захистити свої права та інтереси. При цьому таке представництво повинне здійснюватися з дотриманням практики і порядку, прийнятих у країні перебування, і з метою одержання розпоряджень про попередні міри, які захищали б права та інтереси цих громадян. Право консула представляти громадян своєї країни, які у випадку відсутності або з інших поважних причин не можуть самостійно захистити свої права та інтереси, закріплено і у двосторонніх консульських конвенціях. Консульські конвенції (договори), за винятком окремих випадків, не містять вимог про необхідність одержання консулами для здійснення процесуального представництва доручень від осіб, яких вони представляють. Більше того, окремі консульські конвенції прямо вказують на те, що консул (інша посадова особа, уповноважена здійснювати консульські функції) без особливого доручення (повноважень) вправі представляти у суді громадян, які відсутні або з інших причин не можуть захистити свої права та інтереси.

Досліджуючи питання про добровільне та необхідне представництво заслуговує на увагу робота С.А. Чвакіна Чвакін С.А. Добровільне представництво у цивільному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право» / С.А. Чвакін ; Одеська нац. юрид. академія. - Одеса, 2005. - С. 15., який визначає основні відмінності добровільного і необхідного представництва:

1) для виникнення добровільного представництва необхідне волевиявлення особи, яку представляють;

2) при представництві за законом повноваження автоматично виникає на основі визначеного у законі фактичного складу, а повноваження добровільного представника виникає з огляду на правочин, що здійснює особа, яку представляють (для громадського представництва необхідне приєднання інших фактів);

3) при представництві за законом особа представника визначається законом, а при добровільному представництві - особою, яку представляють;

4) законний представник має право здійснювати всі процесуальні дії, які особа, яку представляють, обмежити не може, оскільки її воля не має юридичної значущості чи невідома, а добровільний представник може бути обмежений у здійсненні визначених процесуальних дій особою, яку представляють;

5) дії законного представника частково контролюються судом у частині відповідності його дій інтересам особи, яку представляють, при укладанні мирової угоди, відмові від позову, визнанні позову, а при добровільному представництві суд не має таких правомочностей, крім укладання мирової угоди;

6) форма уповноваження є іншою;

7) законний представник не зв'язаний вказівками особи, яку представляє, а добровільний представник - зв'язаний;

8) фізична особа, яку представляють, при законному представництві, як правило, не має повної цивільної дієздатності, а при добровільному вона завжди є дієздатною (крім передоручення, що вчиняється законним представником).

Іншим критерієм класифікацію цивільного процесуального представництва є його класифікація за ознаками осіб, які здійснюють представництво, а саме:

- адвокатами;

- юрисконсультами;

- працівниками юридичних осіб;

- одним із співучасників за дорученням інших;

- батьками, усиновлювачами, опікунами і піклувальниками та іншими особами.

Але сучаснішою буде класифікація за таким критерієм як професіоналізм представника:

- професійне, що здійснюють адвокати, юрисконсульти та інші представники-юристи, та

- непрофесійне, яке здійснюють всі інші представники за довіреністю Цивільний процес України: підручник /За ред. Є.О. Харитонова, Харитонової О.І., Голубєвої Н.Ю. - К.: Істина, 2012. -- С. 129..

Ще одним із критеріїв класифікації процесуального представництва є їх розмежування залежно від процесуального статусу осіб, яких представляють, а саме:

- сторін;

- третіх осіб;

осіб, які відповідно до закону захищають права, свободи чи інтереси інших осіб;

- заявників та інших заінтересованих осіб у справах окремого провадження (ст. 38 ЦПК України).

Одним із критеріїв класифікації цивільних процесуальних представників є за ступенем заміщення особи, яку представляють. Так, процесуальне представництво за даним критерієм можна класифікувати на:

- ведення справ у суді через представників, що передбачає заміну особи, яку представляють;

- спільну участь у судовому засіданні особи, яку представляють, і представника;

- субпредставництво, за якого законні представники доручають вести справи у суді добровільним представникам Чвакін С.А. Добровільне представництво у цивільному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право» / С.А. Чвакін ; Одеська нац. юрид. академія. - Одеса, 2005. - С. 15..

Крім вищевказаних критеріїв класифікації цивільного процесуального представництва розрізняють також класифікація за способом виникнення представництва, яке буває:

- добровільне (факультативне);

- та необхідне (обов'язкове).

В даному випадку потрібно звернути увагу на те, що цей критерій класифікації (за способами виникнення представництва) та вище згадуваний критерій класифікації в залежності від підстав виникнення судового представництва (за яким воно поділяється на договірне й законне) досить часто ототожнється, називаючи договірне представництво добровільним, і навпаки.

В даному випадку ми погоджуємося з думкою Є.О. Харитонова, що особливої помилки тут немає, оскільки зміст як добровільного та договірного, так і необхідного та законного представництва близький, оскільки особливості способу виникнення зумовлюють особливості підстав виникнення представництва. Так, воля недієздатної особи не має юридичного значення, тому представництво може бути тільки необхідним, обов'язковим. Підстави виникнення необхідного представництва зазначені в законі (наприклад, сімейне законодавство чітко визначає, що інтереси дітей захищають їх батьки, вони є їх законними представниками -- ст. 154 СК України), тому таке представництво є одночасно законним. Основою добровільного представництва є добровільно висловлене бажання особи, яка бере участь у справі, мати визначеного представника своїх інтересів. Своє волевиявлення ця особа виявляє у договорі доручення з певною особою чи у довіреності, наприклад, виданій юрисконсульту. Тобто частіше договірне представництво є одночасно добровільним. Процесуальне законодавство не розмежовує договірних представників і добровільних, оскільки як для одних, так і для інших для вступу в цивільний процес необхідна довіреність Цивільний процес України: подручник /За ред. Є.О. Харитонова, Харитонової О.І., Голубєвої Н.Ю. - К.: Істина, 2012. -- С. 130..

Аналіз норм цивільного процесуального законодавства дає можливість виділити ще один критерій класифікації цивільного процесуального представництва, а саме залежно від документів, що посвідчують повноваження представників, за якими вон може бути:

- представництво за довіреністю фізичної особи;

- представництво за довіреністю юридичної особи,

- представництво за документами, що посвідчують статус законних представників (свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна);

- представництво за ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором. В даному випадку потрібно врахувати те, що до ордера обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін договору.

Отже, враховуючи вищевказане можна дійти висновку, що норми цивільного процесуального законодавства, а також позиції цивілістів дають можливість визначити різноманітні критерії класифікації процесуального представництва.

Найбільш поширеними є класифікація цивільного процесуального представництва за наступними критеріями: за підставами виникнення; за ознаками осіб, які здійснюють представництво; за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво; за ступенем заміщення особи, яку представляють; за способами виникнення та залежно від документів, що посвідчують повноваження представників.

3.2 Особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України

Головне призначення адвокатури - це захист прав людини. Реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини - найвищий критерій гуманістичності, прогресивності адвокатури. На адвокатуру покладений основний обов'язок щодо надання кваліфікованої правової допомоги особам. А дане право особи на надання кваліфікованої допомоги є важливою передумовою реалізації принципу доступності правосуддя, що є однією з ознак демократичного суспільства.

На адвоката, як представника сторони та третьої особи у цивільному судочинстві покладена функція надання кваліфікованої юридичної допомоги Єфіменко В.М. Функції адвоката в цивільному процесі / В.М. Єфіменко //Науковий вісник Херсонського державного університету . Юридичні науки., 2014. - № 4. - С. 122.. Така допомога надається на професійній основі особами, що отримали статус адвоката, фізичним і юридичним особам з метою захисту їх прав, свобод та інтересів, а також забезпечення їх доступу до правосуддю. Діяльність щодо надання кваліфікованої юридичної допомоги на різноманітних стадіях цивільного процесу (оформлення позовних заяв, різноманітних клопотань, участь в судових засіданнях, подання апеляційних та касаційних скарг тощо) здійснюється адвокатом у межах наданих йому повноважень.

Для розкриття питання про особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України, насамперед потрібно з'ясувати сутність правового статусу адвоката, який є необхідною умовою для належного здійснення ним своєї діяльності в якості представника особи в цивільному процесі. Найбільш поширеною є точка зору, за якою умовою для належного здійснення адвокатом своєї діяльності в якості представника особи в цивільному процесі є чітке визначення його правового статусу в процесі, шляхом належного врегулювання кола його прав та обов'язків, а також встановлення достатніх гарантій його діяльності.

Розкриваючи сутність терміну «статус», можна зробити однозначний висновок про те, що в юридичній літературі даний термін розроблено стосовно конкретної особистості (наприклад, адвоката, судді тощо), а тому як в теорії, так в практиці наявні різні погляди на елементний склад статусу.

Аналізуючи питання про правовий статус адвоката, слід звернути увагу на те, що метою ухвалення Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2012. -№ 12. - Ст. 12. стала потреба в забезпеченні можливості надання високоякісної професійної правової допомоги, що і є основою діяльність незалежної професійної адвокатури щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Про те, слід відмітите те, що положення даного Закону тільки кількісно свідчать про збільшення обсягу професійних прав адвокатів, проте, таке збільшення, аж ніяк не свідчить про якісні зміни, оскільки як правило таке збільшення здійснювалося шляхом виокремлення деяких прав з попередніх прав, які вже були закріплені раніше.

В цьому випадку заслуговує на увагу позиція авторів, які вказують, що «в п.7 ч.1 ст.20 даного Закону передбачено, що адвокат має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою. В даному випадку зовсім неврегульованим є процесуальний порядок вилучення адвокатом від осіб речей та документів, а тому залишається незрозумілим механізм реалізації адвокатом вказаного права та процесуального статусу таких документів (речей), зокрема при розгляді цивільних справ. Крім цього, адвокат позбавлений можливості належного використання і такого закріпленого в Законі права як права на проведення опитування осіб за їх згодою. По-перше, знову ж таки не встановлено процесуального механізму реалізації адвокатом свого права, а це може призвести навіть до того, що такі дії будуть розглядатися як тиск на свідка. По-друге, законодавцем не встановлена правова природа вказаних показань осіб, а саме щодо можливості їх віднесення до засобів доказування, що передбачаються, зокрема, ЦПК України» Заборовський В.В. Основні позитивні та негативні риси Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» / В.В. Заборовський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Право. - 2012. - Вип. 18. - С. 86..

Для подальшого розкриття питання про особливості представництва інтересів особи адвокатом важливе значення п відіграє визначення моменту, з яким законодавець пов'язує виникнення такого статусу та надає можливість в повній мірі здійснювати особі свою професійну (адвокатську) діяльність.

Так, відповідно до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Цією ж статтею передбачено, що не може бути адвокатом, а саме особа, яка: має непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також злочину середньої тяжкості, за який призначено покарання у виді позбавлення волі; визнана судом недієздатною чи обмежено дієздатною; позбавлена права на заняття адвокатською діяльністю, - протягом двох років з дня прийняття рішення про припинення права на заняття адвокатською діяльністю; звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, - протягом трьох років з дня такого звільнення.

Метою представництва в цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання правочинів тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони. Якщо в цивільному праві при укладенні правочину представник завжди заміняє того, кого він представляє, то в судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються Бірюков І.А., Заїка Ю.О. Цивільне право України. Загальна частина.Навчальний посібник / К.: КНТ, 2006.- С. 235.

Для реалізації завдань щодо захисту та представництвом адвокатом інтересів особи в цивільному процесі, то він повинен бути наділений певним колом повноважень. Розкриття таких повноважень відбувається в ст. 44 ЦПК України. Зокрема, зазначається, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиняти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчиняти ця особа. Деталізуються ці повноваження в ст. 26 і 27 ЦПК України, за представники віднесені до осіб, які беруть участь у справі, а отже наділені й загальними правами та обов'язками, а саме: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, та заперечення проти клопотань, доводів та міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з протоколом судового засідання, знімати а нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові заперечення з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також користуватись іншими процесуальними правами, встановленими законом (ст. 27).

В даному випадку потрібно врахувати й те, що адвокат є представником сторін по справі або третіх осіб, тож він наділений й спеціальними правами, якими наділені такі учасники процесу. А саме адвокат позивача має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а адвокат відповідача має право визнати позов повністю або частково. До початку розгляду судом справи по суті адвокат позивач має право шляхом подання письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а адвокат відповідач - пред'явити зустрічний позов. Адвокати сторін можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Як ми уже зазначали умовою для належного здійснення адвокатом своєї діяльності в якості представника особи в цивільному процесі є чітке визначення його правового статусу в процесі, шляхом належного врегулювання кола його прав та обов'язків, а також встановлення достатніх гарантій його діяльності.

Такі професійні права адвоката в якості представника (в цивільному, господарському та адміністративному процесі) або ж захисника (в кримінальному процесі та у справах про адміністративні правопорушення) передбачені ст. 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльінсть», а саме: звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб); представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом; складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку; доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги; бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарги; збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів; одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань; користуватися іншими правами, передбаченими вказаним Законом та іншими законами Про адвокатуру та адвокатську діяльність : Закон України від 05 липня 2012 року № 5076-VI // Відомості Верховної Ради України. - 2012. -№ 12. - Ст. 12..

Але як ми уже зазначали, на жаль, положення даного Закону тільки кількісно свідчать про збільшення обсягу професійних прав адвокатів, проте, таке збільшення, аж ніяк не свідчить про якісні зміни, оскільки як правило таке збільшення здійснювалося шляхом виокремлення деяких прав з попередніх прав, які вже були закріплені раніше.

Окрім наділення адвокат певними правами для реалізації функції представництва в цивільному процесі на нього, вказаним Законом покладаються й певні обов'язки. Так, в ст. 21 Закону України «Про адвокатуру…» передбачено, що під час здійснення адвокатської діяльності адвокат зобов'язаний: дотримуватися присяги адвоката України та правил адвокатської етики; на вимогу клієнта надати звіт про виконання договору про надання правової допомоги; невідкладно повідомляти клієнта про виникнення конфлікту інтересів; підвищувати свій професійний рівень; виконувати рішення органів адвокатського самоврядування; виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством та договором про надання правової допомоги.

Крім цього адвокату забороняється: використовувати свої права всупереч правам, свободам та законним інтересам клієнта; без згоди клієнта розголошувати відомості, що становлять адвокатську таємницю, використовувати їх у своїх інтересах або інтересах третіх осіб; займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта; відмовлятися від надання правової допомоги, крім випадків, установлених законом.

Крім цього, враховуючи те, що адвокат в якості представника в цивільному процесі відносить до осіб, які беруть участь у справі, то відповідно до ч.2 і 3 ст. 27 ЦПК України на нього покладається обов'язок у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень він зобов'язаний подати усі наявні у нього докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Також він зобов'язаний добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Участь адвоката у цивільному процесі зумовлюється бажанням особи, яка потребує захисту своїх прав, і це є однією із основних ознак прояву принципу диспозитивності цивільного процесу. Адвокат в якості цивільного процесуального представника може діяти в процесі самостійно або ж поруч із особою, інтереси якої він представляє.

Для розкриття питання про особливості представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі України необхідно також з'ясувати питання про підстави та умови участі адвоката як учасника цивільного процессу. Слід відмітити, що законом передбачено коло суб'єктів, які можуть бути представниками. Серед них, як ми уже зазначали є адвокат або особа, яка досягла 18-ти років, при цьому судовий представник повинен мати цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені. На відміну від інших осіб, які можуть бути представниками в цивільному процесі адвокати є основними суб'єктами, на яких покладено обов'язок надання правової допомоги. Вони апріорі розглядаються як суб'єкти, що професійно підготовлені для надання такої допомоги, зокрема через судовий захист прав і свобод людини і громадянина, який здійснюється шляхом конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального провадження.

Адвокат при здійсненні ним представницьких функцій в цивільному процесі, повинен виконувати лише на підставі оформлення тим чи іншим чином своїх повноважень. Правильне оформлення повноважень адвоката є важливим елементом, гарантією успіху всієї як підготовчої, так і в подальшому сієї процесуальної діяльності адвоката.

Щодо законодавчого регулювання порядку оформлення повноважень адвоката, то таке передбачене ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (підстави для здійснення адвокатської діяльності), за якою адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, а документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Аналіз положень ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» дає можливість дійти до висновку, що незалежно від того, яким документом буде посвідчуватися повноваження адвоката в суді, між адвокатом і клієнтом повинен бути укладений договір про надання правової допомоги, який є єдиною підставою для здійснення адвокатської діяльності, в той час як документами, що посвідчують повноваження адвоката, крім вказаного договору є і довіреність, і ордер, і доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги Світлична Г.О. Повноваження адвоката та їх посвідчення при здійсненні представництва у цивільному судочинстві / Г.О. Світлична // Проблеми цивільного права та процесу: Матеріали наук.-практ. конф., присвяч. пам'яті проф. О. А. Пушкіна (22 травн. 2010 р.). -Х.:Нац. ун-т внутр. справ, 2010. - С.312. .

В даному випадку потрібно врахувати й те, що ч. 3 вищевказаної ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Так, ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України встановлено перелік документів, що посвідчують повноваження адвоката як представника, а саме: довіреність фізичної чи юридичної особи; ордер (до якого обов'язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій, та який повинен бути засвідчений підписами сторін договору); доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги; та сам договір.

Основним документом, який використовується адвокатами для посвідчення їх повноважень в якості представника в цивільному процесі, і який в той же час є єдиною правовою підставою для здійснення адвокатом адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги. У вищевказаному Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено визначення вказаного договору, за яким договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Ст. 27 даного Закону також закріплено основні вимоги до договору,а саме те, що договір про правову допомогу повинен укладатися в письмовій формі. Але з такого правила є винятки, коли договір може укладатися в усній формі, а саме у випадку: надання усних і письмових консультацій, роз'яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); та якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об'єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк.

Перевагою даного договору є те, що його укладення здійснюється за волевиявленням клієнта і адвоката та не потребує жодного додаткового засвідчення інших осіб. А це не тільки полегшує процедуру допуску адвоката до тієї чи іншої справи, але і є запорукою економії часу та коштів клієнта. Основним же недоліком використання договору про надання правової допомоги в якості документа, що посвідчує його повноваження в суді є те, що він в деяких випадках може призвести до розголошення адвокатської таємниці, що міститься в положеннях такого договору Книгін К. Г. Поняття і місце договору про надання юридичних послуг адвокатом у цивільному праві України / К. Г. Книгін // Вісник Академії митної служби України. Сер. : Право. - 2011. - № 2. - С. 104.

Враховуючи вищевказане можна дійти до висновку, що адвокат в цивільному процесі виступає в якості представника, а отже, відноситься до осіб, які беруть участь у справі. Особливість представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі пов'язана із специфічністю його правового статусу, під яким слід розуміти поєднання прав та обов'язків адвоката, відповідальності та гарантій його діяльності, які закріплені не тільки в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а і в інших нормативно-правових актах, зокрема і ЦПК України.

Метою судового представництва адвокатами інтересів інших осіб є захист у суді їх законних інтересів. На відміну від інших осіб, які можуть бути представниками в цивільному процесі, адвокати є основними суб'єктами, на яких покладено обов'язок надання правової допомоги. Вони апріорі розглядаються як суб'єкти, що професійно підготовлені для надання такої допомоги, зокрема через судовий захист прав і свобод людини і громадянина, який здійснюється шляхом конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального провадження.

Основним документом, який використовується адвокатами для посвідчення їх повноважень в якості представника в цивільному процесі, і який в той же час є єдиною правовою підставою для здійснення адвокатом адвокатської діяльності є договір про надання правової допомоги.

ВИСНОВКИ

Проведене на підставі аналізу наукових праць та нормативно-правових джерел кваліфікаційне дослідження правової природи процесуального представництва в цивільному процесі, надало нам можливість отримати відповідно до поставлених завдань основні висновки, в яких відображається актуальність обраної теми, а саме:

- представництво у цивільному процесі - це правовідносини, на підставі яких представник здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах особи, яка бере участь у справі, з метою захисту її прав, свобод та інтересів. В даному випадку найпоширенішим розумінням представництва є те, що воно розглядається в якості процесуального засобу реалізації громадянами права на судовий захист від посягань на честь і гідність, життя та здоров'я, на особисту свободу і майно, який забезпечує участь у цивільному процесі юридично грамотних осіб для ведення цивільних справ у суді та захисту їх суб'єктивних прав й інтересі;

- у вітчизняній правовій системі поняття представництва відоме багатьом галузям права (цивільному, трудовому, сімейному, цивільному процесуальному, адміністративному процесуальному тощо), але найбільшого розвитку воно отримало в рамках галузі цивільного процесу, де воно розглядається в якості самостійного процесуального інституту, а саме в якості процесуальної діяльність особи (представника), яка спрямована на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів іншої особи, яка бере участь у справі, а також повинна сприяння судові у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні обставин справи, в постановленні законного і обґрунтованого рішення;

- сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи в справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника. Слід відмітите те, що ЦПК України відносить представника до числа осіб, що беруть участь у справі, а, отже, він наділений юридичною заінтересованістю і є самостійною процесуальною фігурою. Крім цього, наявна подвійність мети процесуального представництва: захист та охорона прав, свобод та інтересів осіб, які беруть участь у справі; та надання правової допомоги;

- розглядаючи співвідношення цивільного і цивільного процесуального представництва, ми вважаємо, що цивільне процесуальне представництво є самостійним інститутом цивільного процесуального права і має низку відмінностей від представництва у матеріальному розумінні, яке складається в цивільному праві, оскільки процесуальне представництво породжує виникнення процесуальних відносин, а цивільно-правове представництво - матеріальних правовідносин. Така відмінність полягає і в тому, що метою цивільного представництва - вчинення правочинів та інших юридичних дій від імені особи, яку представляють, а процесуального - захист прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, реалізація представником процесуальних прав та обов'язків особи, яку він представляє в цивільному судочинстві, надання допомоги суду у здійсненні правосуддя по цивільних справах. Крім цього, при цивільному представництві не може бути подвійного представництва (у разі передоручення дії вчиняє замісник, якому представник передоручив здійснення дій (чи їх частину), а в процесі законний представник може доручити ведення справи договірному представникові (ч. 5 ст. 39 ЦПК України). У випадку цивільного представництва у здійсненні юридичних дій бере участь тільки представник, а в процесуальному поряд із представником може брати участь і особа, яку представляють (ч. 2 ст. 38 ЦПК України). Однією з відмінних рис є також те, що при представництві в цивільному процесі представник може вступати у правовідносини тільки із судом. При представництві в цивільному праві представник може вступати у правовідносини з будь-якими суб'єктами права, якщо інше не вказане в довіреності;

- для виникнення правовідносин процесуального представництва необхідний юридичний склад, а саме процесуальні факти та матеріально-правові факти. Процесуальні факти спричиняють виникнення процесуальних представницьких відносин лише за наявності матеріально-правових фактів, які визначають зв'язок між представником і довірителем. Процесуальними юридичними фактами, що породжують та змінюють представницькі правовідносини, є дії представників і суду (судді). Ці дії вчиняються у визначеній послідовності, яка передбачена цивільним процесуальним законодавством, та з додержанням відповідної процесуальної форми;

- для того, щоб процесуальне представництво відбулося повинно бути дотримано низку умов: такі особи мають бути правоздатні та дієздатні; не повинно бути заборони закону на представництво (ст. 41 ЦПК України) та повинні бути належним чином оформлені повноваження. Представники допускаються в процес тільки при наявності відповідних документів, що засвідчують їх повноваження. Набуття правосуб'єктності процесуального представника і здійснення його функцій можливе за наявності відповідних повноважень, підтверджених визначеними в ЦПК України і належно оформленими документами;

- функції представника у суді може здійснювати адвокат або будь-яка інша особа, яка досягла повноліття, має цивільну процесуальну дієздатність, належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді за умови відсутності передбачених законом перешкод щодо виконання представницьких функцій;

- повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами: довіреністю фізичної особи; довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника; свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна;

- найбільш поширеними є класифікація цивільного процесуального представництва за наступними критеріями: за підставами виникнення; за ознаками осіб, які здійснюють представництво; за ознаками осіб, в інтересах яких здійснюється представництво; за ступенем заміщення особи, яку представляють; за способами виникнення та залежно від документів, що посвідчують повноваження представників;

- особливість представництва адвокатом інтересів осіб в цивільному процесі пов'язана із специфічністю його правового статусу, під яким слід розуміти поєднання прав та обов'язків адвоката, відповідальності та гарантій його діяльності, які закріплені не тільки в Законі України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а і в інших нормативно-правових актах, зокрема і ЦПК України. На відміну від інших осіб, які можуть бути представниками в цивільному процесі, адвокати є основними суб'єктами, на яких покладено обов'язок надання правової допомоги, і які апріорі розглядаються як суб'єкти, що професійно підготовлені для надання такої допомоги.


Подобные документы

  • Сутність, поняття, значення та підстави виникнення представництва у цивільному процесі України. Дослідження існуючих класифікацій процесуального представництва. Повноваження представника у цивільному процесі України та їх документальне підтвердження.

    курсовая работа [62,5 K], добавлен 11.10.2011

  • Характеристика договірного представництва у цивільному процесі та суб’єкти, які можуть його здійснювати в Україні та в іноземних державах. Повноваження представника в суді, особливості застосування на практиці договірного представництва і довіреності.

    реферат [26,9 K], добавлен 16.02.2011

  • Поняття та підстави представництва в цивільному праві України. Види представництва в цивільному праві України. Оформлення та умови дії довіреності, як підстави представництва у цивільному праві України.

    курсовая работа [27,2 K], добавлен 17.10.2005

  • Поняття представництва в цивільному процесі, його сутність і особливості. Характеристика та законодавча база діяльності представника, його права та обв’язки, різновиди та повноваження. Вимоги до представника та особливості представництва за кордоном.

    курсовая работа [31,7 K], добавлен 04.05.2009

  • Участь прокурора у судових процесах є необхідною для дотримання законності. Правові підстави представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді. Форми представництва прокурора у цивільному, адміністративному, господарському судочинстві.

    реферат [34,3 K], добавлен 24.02.2009

  • Принцип диспозитивності цивільного судочинства у цивільному процесуальному законодавстві. Права та обов’язки позивача. Мета, підстави та форми участі у цивільному процесі. Класифікація суб’єктів в залежності від підстав участі у цивільному процесі.

    реферат [24,6 K], добавлен 29.03.2011

  • Законодавче визначення завдання прокурора в цивільному судочинстві. Основні підстави та процесуальні форми представництва інтересів громадянина чи держави. Правове становище державного виконавця при розгляді справ в межах вимог цивільної юрисдикції.

    курсовая работа [43,3 K], добавлен 16.08.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.