Інститут покарання в кримінальному праві України

Однак, при цьому, є різні підходи до визначення системи покарань. Так, Н.Ф. Кузнєцова визначала систему покарань як цілісну множинність видів покарання (елементів системи) та підсистем, які включають згруповані за різними підставами види покарання. На мою думку у цьому визначенні системи покарань не враховується те, що законодавець в Україні наводить чіткий перелік видів покарань, а не невизначену їх множинність.

Більш ґрунтовне визначення системи покарань, на мій погляд, дає В.А. Якушин, який під системою покарань розумів соціально обумовлену, взаємопов'язану та суворо обов'язкову для судів сукупність видів покарань, установлену кримінальним законом у вигляді цілісного та вичерпного переліку, розташованого у відповідній ієрархічно завданій послідовності. Визначення системи покарань з урахуванням його основних ознак давав також і В.В. Сташис, розуміючи під системою покарань установлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості. У цих визначеннях системи покарань замість «ієрархічно завданої послідовності покарань» та «ступеня суворості покарань» можна конкретно зазначити, що покарання розташовані від менш суворого до більш суворого, тому що це стосується кримінальної політики нашої держави та економії засобів кримінальної репресії. Хоча раніше у КК України 1960 р. уся система покарань ґрунтувалася на переліку покарань, які були розташовані, навпаки, від більш суворих до менш суворих покарань.

Таким чином, у кримінально-правовій літературі майже одностайно систему покарань розглядають з позиції «перелікового» підходу.

Т.А. Лєснієвські-Костарєва вважає, що система покарань -- це «встановлений в кримінальному законі вичерпний перелік видів покарань, розташованих у певному порядку».

В.В. Сташис як було зазначено доповнив це поняття ознакою «обов'язковий для суду» і виклав поняття системи покарань таким чином: «встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік видів покарання, розташованих у певному порядку за ступенем їх тяжкості».

В.В. Скибицький також розуміє під системою покарань «визначений кримінальним законом і обов'язковий для суду перелік покарань, розташованих у певній послідовності залежно від їх тяжкості».

Майже збігається із вищезазначеними й поняття, яке дає І.Г. Поплавський, розуміючи під системою покарань «встановлений кримінальним законом вичерпний перелік покарань, суворо обов'язкових для суду і розміщених в певному порядку».

А.І. Коробєєв вважав, що система покарань -- це «встановлений кримінальним законом цілісний та вичерпний перелік видів покарань, суворо обов'язкових для суду та розташованих в певній послідовності та залежності від їх функціонального призначення, а також характеру і порівняльної тяжкості».

Л.В. Багрій-Шахматов, проаналізувавши точки зору вчених з цього приводу, дійшов висновку, що систему покарань можна визначити як «встановлений українським кримінальним законом вичерпний, такий, що не підлягає довільному зміненню, обов'язковий для суду перелік покарань, розташованих в певному порядку, і такий, що залежить від тих основних завдань, які вирішуються нашою державою в процесі її історичного розвитку».

Л.Л. Кругліков під системою покарань розумів вже не перелік, а сукупність видів покарань, при цьому під системою покарань він розуміє «встановлену кримінальним законом та таку, що носить вичерпний характер, сукупність видів кримінального покарання, розташованих в певній послідовності згідно зі ступенем їх тяжкості, та таких, які є взаємодоповнюючими та замінюючими одне одного». Уявляється, що певна послідовність вже не може бути сукупністю.

О.В. Старков та С.Ф. Мілюков також є «прихильниками» терміна «сукупність». При цьому вони відмовляються від «перелікового» підходу та під системою покарань розуміють «сукупність передбачених кримінальним законом видів державного примусу, які перебувають у відносинах взаємозв'язку, взаємозалежності й взаємозамінності, здатні забезпечити досягнення цілей кари (відновлення соціальної справедливості), загального й спеціального попередження, а також виправлення злочинця, призначаються судом за конкретні злочини, виходячи із принципів кримінального права».

У наведеному понятті така складова, як взаємозамінність, уявляється, несе неабияке змістовне навантаження.

Тобто, якщо система покарань буде не лише обов'язковим для суду переліком покарань, розташованих залежно від ступеня тяжкості, а буде містити такі складові, як «взаємозамінність», «досягнення цілей покарання», «на принципах кримінального права», система покарань набуде якісно нового змісту та буде служити принципам гуманізму, справедливості, взаємозамінності, економічності, рівності, індивідуальності, примусовості.

Таким чином, передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка закріплена у ст. 51 КК у формі встановленого кримінальним законом і обов'язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, які розташовані у певному порядку відповідно до ступеня їх суворості від менш суворого виду покарання до більш суворого.

Встановлюючи цей перелік, законодавець, по-перше, створює тим самим основу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, у яких передбачені окремі види покарань і визначені межі їх призначення за окремі злочини, і, по-друге, надає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних видів покарань необхідну їх індивідуалізацію відповідно до ступеня тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таким чином, система покарань є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів щодо застосування покарань.

Окрім загальної системи покарань, чинний КК встановлює і спеціальну систему покарань, які застосовуються щодо неповнолітніх. Особливості застосування покарання до цієї категорії осіб регламентуються розділом XV Загальної частини КК.

Таким чином, законодавець передбачив у КК України окремий розділ, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, при цьому санкції статей Особливої частини КК України, як правило, доводять, що система покарань неповнолітніх «відірвана» від них.

Сьогодні до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, суд із усіх передбачених покарань фактично застосовує і може застосувати, як правило, позбавлення волі. Так, законодавець передбачив п'ять основних видів покарання: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт та позбавлення волі на певний строк. Громадські роботи, виправні роботи, арешт не застосовуються до осіб, які не досягли 16-літнього віку. Ця проблема гостро торкається, насамперед, осіб, яким ще не виповнилося 16 років та яким за чинним КК України суд може застосувати лише штраф та позбавлення волі на певний строк. При застосуванні судом до таких осіб у переважній більшості випадків можливість призначити штраф дуже мала. Методом виключення можна дійти висновку, що залишиться лише позбавлення волі на певний строк, яке може бути застосоване без виключення в тому числі і до неповнолітніх з 14 років.

Для неповнолітніх 16-18 років ситуація дещо покращена. До таких осіб за тих же умов можуть бути застосовані штраф, громадські роботи та, якщо особа працює або навчається, виправні роботи. Якщо підстав для сплати штрафу не буде і особа не працює та не навчається, залишаються громадські роботи, які передбачені в санкціях Особливої частини КК України вкрай рідко, та знову ж таки позбавлення волі на певний строк.

Взагалі система покарань неповнолітніх повинна бути покликана створювати можливість здійснення судовими органами диференційованого підходу до вибору покарання неповнолітньому й бути спрямованою на переорієнтацію судової практики на досить широке застосування більш м'яких покарань, в основному покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Такий підхід, як уявляється, найбільш перспективний,бо будь-яка ізоляція неповнолітніх від суспільства й поміщення їх у кримінальне середовище веде до деградації особистості. Про це свідчать численні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених, таких, як Е.В. Болдирев, В.Д. Єрмаков, Г.М. Міньковський, В.В. Невський, А.Б. Сахаров, та ін. Складність застосування видів покарання до неповнолітніх злочинців сьогодні полягає також у тому, що до них майже неможливо застосовувати які-небудь інші види покарання, не пов'язані з позбавленням волі. Хоча вчені неодноразово вказували, що ізоляція від суспільства у формі позбавлення волі - особливо сувора форма державного примусу й до неповнолітніх вона повинна застосовуватися як надзвичайний захід. А за даними судової статистики, до 40% засуджених неповнолітніх не працювали і не навчались до засудження. Реальна можливість призначення неповнолітньому злочинцю покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, у цей час зведена до мінімуму. Однією з причин є та, що існуючі види покарання, не пов'язані з ізоляцією від суспільства, не розширюють на практиці можливості суду у виборі справедливої міри покарання. Саме тому до неповнолітніх найбільш широко застосовується покарання, пов'язане з ізоляцією від суспільства, - позбавлення волі на певний строк. Проблеми покарання у виді позбавлення волі неповнолітніх є дуже актуальними для України та обумовлюються обов'язком точного виконання актів міжнародно-правового характеру із цих питань, діючого кримінального й кримінально-виконавчого законодавства України, необхідністю вдосконалення системи заходів, спрямованих на надання допомоги засудженим до позбавлення волі на певний строк неповнолітнім, на постпенітенціарний вплив і здійснення контролю за ними.

Сьогодні, на мій погляд, система покарань для повнолітніх громадян є більш гуманною, ніж система покарань неповнолітніх. Є необхідність внесення змін у чинний КК України з метою застосування до неповнолітнього позбавляти волі тільки у виняткових випадках, коли інші заходи кримінально-правового впливу не можуть дати належного ефекту.

Аналіз ст. 51 КК свідчить, що система покарань характеризується низкою обов'язкових ознак, до яких належать такі:

- система покарань представлена у вигляді певного їх переліку, який встановлюється тільки законом про кримінальну відповідальність (ст. 51 КК). Ця ознака системи підкреслює, що домінуючий у сучасній кримінально-правовій доктрині принцип, згідно з яким «немає злочину без вказівки про те в законі» (nullum crimen sine lege), щодо покарання доповнюється вимогою про те, що «немає і покарання без вказівки про те в законі» (nulla poena sine lege);

- перелік покарань у ст. 51 КК, до якого входять 12 їх видів, є обов'язковим для суду. Отже, законодавчий перелік видів покарань є «закритим» і тому суд, прерогативою якого є призначення покарання, «зв'язаний» системою покарань, не може відступити від неї і не має права вийти за межі законодавчого переліку видів покарань. Ця ознака свідчить, що система покарань є засобом, який забезпечує необхідну однаковість і законність у діяльності суду щодо застосування покарання;

- перелік покарань у ст. 51 КК є вичерпним і не може бути довільно розширений за розсудом суду. Вичерпний характер цього переліку означає, що з точки зору закону система покарань є на теперішній час цілком закінченою і завершеною. Тому при конструюванні санкцій у статтях Особливої частини КК законодавець теж зв'язаний системою покарань і може передбачати в них тільки ті види покарань, які містяться у ст. 51 КК. Ця ознака підкреслює соціальну обумовленість системи покарань і свідчить про те, що лише законодавець, виходячи з потреб реального життя суспільства, має право звузити чи розширити існуючий нині і закріплений у законі перелік видів покарань шляхом внесення відповідних змін та доповнень до ст. 51 КК;

- передбачені у ст. 51 КК види покарань утворюють собою їх систему і, отже, знаходяться у певних співвідношеннях, взаємозв'язку і взаємодії один з одним. Саме тому система покарань - це не просто якийсь загальний набір, невпорядкована множинність покарань, а такий їх перелік, у якому всі вони розташовані в ст.51 КК за єдиним принципом (критерієм) у строго визначеному порядку, в основу якого покладено ступінь їх суворості. Таким чином, кожний окремий вид покарання має своє, чітко визначене місце в їх системі, бо всі вони перелічені у ст. 51 КК відповідно до ступеня їх суворості у певній послідовності - від менш суворого до більш суворого виду покарання.

Слід ураховувати, що будуючи цей перелік покарань, закон робить це незалежно від того, призначаються окремі види покарань як основні (наприклад, виправні роботи) чи як додаткові (наприклад, конфіскація майна); можуть бути застосовані до будь-якого суб'єкта злочину (наприклад, штраф) чи лише до певного (більш вузького) кола осіб (наприклад, тримання в дисциплінарному батальйоні); визначаються у вироку в певних термінових вимірах (наприклад, обмеження волі) чи є безстроковими (наприклад, довічне позбавлення волі).

Звідси випливає, що порівняльна суворість (строгість) покарання є саме тим єдиним критерієм, який покладений в основу побудови законодавчого переліку покарань. Оцінюючи характер та обсяг тих правообмежень, які складають зміст кожного виду покарання, на підставі загальновизнаної ієрархії цінностей, законодавець встановлює певну їх субординацію за ступенем суворості, з урахуванням якої всі види покарань розташовані в системі за принципом «сходів», де кожному окремому виду покарання відведений певний щабель, який відповідає ступеню його суворості. Тому на верхньому щаблі цих сходів знаходиться найменш суворий (найбільш м'який) вид покарання (штраф), а на нижньому - найбільш суворий (довічне позбавлення волі). При цьому, необхідно зазначити, що в КК України 1960 року система покарань була побудована за іншим принципом, повністю протилежним за той, що є в КК України 2001 року, а саме усі види покарання були розташовані по порядку від більш суворого покарання до менш суворого.

Система покарань покликана визначати однаковість (однозначність) у правозастосовній діяльності і згідно з цим бути важливим засобом забезпечення законності. Системі покарань України невідомі смертна кара, а також болісні і такі покарання, що ганьблять і калічать засудженого, наприклад, тілесні покарання, позбавлення всіх громадянських прав та ін. У ній значне місце посідають покарання, не пов'язані з позбавленням волі: штраф, громадські роботи тощо. Включаючи в себе цілий комплекс покарань, їх система дає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних покарань їх необхідну індивідуалізацію відповідно до тяжкості вчиненого злочину і особи засудженого.

Тим не менше, попри те, що вже досить тривалий час в науці кримінального права для позначення переліку видів покарань, передбачених в Кримінальному кодексі (у тому числі і в КК України 2001 року) застосовується термінологічний зворот «система покарань», як справедливо зазначається дослідниками, постає питання про слушність такого позначення (ототожнення), вирішувати яке потрібно шляхом встановлення та доведення чи володіє системними властивостями перелік видів покарань. Дискусії ж щодо визначення самого поняття системи покарань тривають і дотепер, оскільки переважно дослідники вважають, що запропоновані в науковій літературі визначення не позбавлені вад і тому потребують удосконалення. Важливість вироблення науково обґрунтованих методологічних підходів побудови системи покарань обумовлена властивостями та ознаками, які характеризують систему покарань як цілісне системне утворення. Зокрема, це стосується таких ознак останньої як: взаємозв'язок, взаємообумовленність та органічна взаємозамінність її компонентів, тобто видів покарань. Якщо утворюючи систему покарань законодавець ігнорує принципи її побудови, а пізніше правозастосовець (суддя) неправильно призначає покарання, це може призвести до того, що закріплені в кримінальному законодавстві види покарань будуть лише формально вважатися структурними елементами системи, з низькою здатністю забезпечення її дієвого функціонування та функціональної спрямованості всіх елементів на єдиний результат. Система кримінальних покарань, передбачених ст.51 КК України, містить покарання, які апріорі розташовані від менш суворого до більш суворого. Передбачено, що види покарань мають доповнювати та замінювати одне одного, застосовуючись на практиці. По суті цей диференційований перелік покарань і має забезпечувати належне функціонування всієї системи. Подібне розташування видів покарань дозволяє суду більш чітко визначати відносну тяжкість покарань, що має значення не тільки при заміні покарання іншим видом в порядку ст. 69 КК або його невідбутої частини (ст. 82 КК), але й при виборі правил складання покарань за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, особливо при поглинанні менш суворого покарання більш суворим. Ця послідовність також слугує орієнтиром для суддів і при призначенні покарання в межах санкції статті.

Особливість системи покарань полягає у тому, що вона дозволяє сформувати різноваріативні санкції статей Особливої частини КК України, які б відповідали різним за характером та ступенем суспільної небезпеки діям (що забезпечується доцільним вибором основного та додаткового покарання, а також їх правильним поєднанням), що в кінцевому результаті сприятиме більш ефективному досягненню цілей кримінального покарання.

Висловлена в літературі теза про взаємозв'язок ефективності системи кримінальних покарань з ефективністю конструкцій кримінально-правових санкцій закону та їх реалізації у судовій практиці підтримується і іншими науковцями, які в недоліках конструювання санкцій вбачають недоліки діючої в Україні системи покарань. Так, зокрема до числа таких недоліків відносять: 1)занадто високі санкції за одиночні злочини, які займають значну частину загальної, визначеної законом, шкали провідного виду покарання - позбавлення волі. З чим пов'язують той факт, що наступні (після другого, третього) епізоди злочинної діяльності карані лише номінально; 2) як наслідок вищезазначеного, слід визнати, що високі початкові санкції не попереджують, а навпаки стимулюють множинний характер злочинів.

Не оспорюючи тезу, що аналіз ефективності системи покарань передбачає дослідження ефективності кожного виду покарання, що входить до неї, на предмет того, якими засобами ці заходи впливають на досягнення цілі, можна зазначити, що сучасні дослідження в галузі кримінальних покарань, у тому числі у зв'язку з іншими заходами кримінально-правового впливу, дозволяють говорити про необхідність розширення запропонованих рамок. Дійсно без дослідження ефективності кожного виду покарання, що входить в систему, практично неможливо говорити і про ефективність останньої. Проте таке бачення є дещо однобічним, адже аналізується конкретний зміст та реалізація окремих видів покарань без урахування їх взаємозв'язку та взаємообумовленості (співвідношення одне з одним) як структурних системних утворень, що у дії між собою і породжує ті системні зв'язки, які визначає дієвість всієї системи та її відповідність сучасним реаліям сьогодення, насамперед для правотворчої та правозастосовної діяльності. У зв'язку з цим вбачаються слушними пропозиції, суть яких полягає в необхідності обґрунтування будь-якого удосконалення системи покарань, більш того подібне обґрунтування, на мою думку, має бути покладено в основу побудови системи покарань.

Аналіз побудови і функціонування системи покарань у чинному законодавстві дає науковцям підстави стверджувати наявність саме таких ознак - види покарань, узгоджені між собою, є взаємопов'язаними, взаємозалежними та взаємозамінними елементами системи покарань. Проте, зважаючи на постійний науковий інтерес до проблем кримінального покарання, особливо в аспекті пропозицій чи то введення нових видів покарань, чи то виключення існуючих, важливо пам'ятати, що оцінювати їх слід також і в аспекті можливих змін діючої системи покарань. На сьогодні в юридичній літературі відчувається недостатність узагальнюючих розробок щодо оцінки ефективності як окремих видів покарань, так і цілісного дослідження та створення концепції оцінки ефективності існуючої в Україні системи покарань, з урахуванням кримінологічного (соціально-політичного), кримінально-правового та кримінально-виконавчого аспектів її функціонування. Отже, аналіз ефективності дії системи покарання з огляду на її цілісність, єдність, на мою думку, залишається одним з пріоритетних напрямків наукових досліджень в галузі кримінального права задля того, щоб не допустити перетворення системи в розрізнений перелік видів покарань, який не відповідає соціально-економічним та політичним умовам суспільства та держави. Також існує потреба в дослідженні концептуальних основ побудови системи покарань, доцільності її удосконалення, вироблення та запровадження науково обґрунтованих методик дослідження ефективності як окремих видів покарань, так і системи в цілому, місця системи покарань в більш об'ємному системному утворенні - системі заходів кримінально-правового впливу тощо.

Тому, зокрема, доречним було б законодавцю виправити термінологічну помилку, яка міститься в назвах ст. 51 КК України. Для досягнення даної мети слід: 1)змінити назву ст. 51 з «Види покарань» на «Система покарань»; 2)привести систему покарань у відповідність із принципами її побудови.

Таким чином, можна зазначити, що передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка відображена у ст. 51 КК і є юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів із застосування покарань. Визначаючи систему покарань, законодавець тим самим створює основу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, де передбачено окремі види покарань і встановлено межі їх призначення за вчинені злочини.

Система покарань покликана визначати однаковість у правозастосовній діяльності та є важливим засобом забезпечення законності. Увесь комплекс покарань дає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних покарань необхідну їх індивідуалізацію.

Система покарань - це встановлений кримінальним законом і обов'язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

3.2 Особливості класифікації кримінальних покарань

Проблемі класифікації різних суспільних явищ в юридичній та іншій літературі приділяється велика увага. Виділення класів, частин, категорій, груп, підгруп, видів певних явищ або понять по розрізняючим їх ознакам сприяє більш глибокому вивченню, а, отже, розширенню пізнання певних властивостей, ознак, рис досліджуваного предмета в цілому.

Класифікація широко застосовується і правовою наукою. Значне місце проблемам класифікації відводять науки кримінального та кримінально-виконавчого права.

Як вже зазначалось, система покарань, закріплена в ст. 51 КК та включає 12 видів покарань, які класифіковані за ознаками, зазначеними у кримінальному законі. Є також і певна класифікація за іншими ознаками, яка розроблена наукою кримінального права.

У ст. 52 КК усі покарання класифікуються за способом їх призначення на 3 групи: ч. 1 ст. 52 КК передбачає основні; ч. 2 ст. 52 КК -- додаткові; ч. 3 ст. 52 КК -- такі, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові.

Згідно з ч. 4 ст. 52 КК за один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Тобто основні покарання можуть призначатися судом самостійно або з іншими додатковими покараннями. До основних покарань належать такі їх види: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання в жодному разі не можуть призначатися судом самостійно, тому вони обов'язково приєднуються на додаток до основних покарань. До додаткових покарань належать: позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Покарання, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові -- це штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

До законодавчої класифікації покарань належить й перелік основних та додаткових видів покарань, що передбачені в ст. 98 КК і призначаються тільки неповнолітнім.

Однак, наукова класифікація покарань набагато ширша, ніж законодавча. Вона охоплює різні підстави останньої.

Як зазначалось, класифікація покарань передбачає їх диференціацію (поділ) на більші чи менші групи відповідно до тих чи інших підстав (критеріїв класифікації). Науково обґрунтована класифікація кримінальних покарань практично і теоретично актуальна принаймні в чотирьох аспектах, в правовому, психологічному, педагогічному та спеціальному.

В «правовому (юридичному) аспекті» її теоретична і практична значущість визначається насамперед тим, що чітка класифікація покарань служить допоміжним засобом для законодавця при побудові їх системи в кримінальному законі.

Система покарань формується законодавцем на основі відповідних принципів. Для того щоб вона відповідала цим принципам, а останні були б практично здійснені, законодавець повинен мати чітке уявлення про каральні властивості покарання. Тільки за цієї умови він може передбачити в їхній системі такі види, які забезпечували б реалізацію специфічних принципів - доцільної репресивності, економії каральних засобів і, в кінцевому підсумку, таких загальних принципів, як справедливість, невідворотність і гуманізм. Це ж необхідно і для розташування видів покарань в певному порядку, прийнятому в кримінальному законодавстві України, - від менш суворих до більш суворих.

Законодавцю потрібно мати чітке уявлення і про те:

- доцільно чи ні встановлення тих чи інших покарань на певний строк;

- чи слід передбачити можливість дострокового від них звільнення і від яких конкретно їх видів;

- чи доцільні поєднання різних покарань, заміна одного покарання іншим чи іншими заходами правового впливу і т.д.

Класифікація допомагає законодавцю будувати систему покарань, забезпечуючи при цьому реалізацію деяких специфічних принципів, наприклад невідворотності, індивідуалізації та ін. Маючи чітке уявлення про види кримінальних покарань, які доцільно застосовувати до всіх громадян, що вчиняють злочини, або до окремих категорій громадян, а також розрізняючи покарання, пов'язані з ізоляцією від суспільства і не пов'язані з такою, коли засуджені залишаються в колективах, де вони працювали до засудження, законодавець реалізує загальний принцип демократизму і ряд специфічних принципів. Все це створює умови для встановлення в кримінальному законі вичерпного переліку покарань та проведення в життя принципу визначеності при побудові системи покарань.

У «правовому аспекті» теоретична і практична значущість класифікації покарань виражається також і в тому, що вона служить для законодавця допоміжним засобом при формулюванні ряду інститутів і понять Загальної частини Кримінального кодексу (зокрема, самого покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування, судимості і т.д.). Вона забезпечує умови чіткого конструювання санкцій статей в Особливій частині Кримінального кодексу, можливість поєднання основних покарань з додатковими, встановлення альтернативних ситуацій.

«Практична актуальність» класифікації покарань в правовому аспекті полягає і в тому, що вона відкриває перед судовими органами широкі можливості для суворого диференційованого, індивідуального підходу до призначення кримінальних покарань різним категоріям злочинців з урахуванням їх особистості, характеру і ступеня суспільної небезпеки вчинених ними злочинів, обставин, при яких вони мали місце. Тим самим судові органи, застосовуючи покарання, практично проводять у життя ті принципи, на основі яких законодавець будував їх систему.

У «психологічному і педагогічному аспекті» теоретична і практична актуальність класифікації кримінальних покарань полягає в тому, що вона дає можливість чітко організувати їх виконання, правильно здійснювати виховний вплив на засуджених, поєднуючи при цьому переконання та примус. Класифікація кримінальних покарань дозволяє правильно розподілити сили державних органів та громадськості на цій стадії боротьби зі злочинністю, поєднувати державний і громадський вплив в інтересах найбільш успішного досягнення цілей кримінальної відповідальності, покарання і тим самим сприяння зменшенню злочинності в нашій країні. Вона надає можливість для правильного підходу до наукових пошуків шляхів підвищення ефективності психологічного впливу тих чи інших видів кримінальних покарань.

У «спеціальному аспекті» науково обґрунтована класифікація кримінальних покарань відіграє істотну роль у теоретичній та практичній підготовці кадрів - працівників для суду, прокуратури, СБУ та МВС в організації їх навчання, допомагає глибше зрозуміти суть і всебічно вивчити ті види покарань, які вони застосовують на практиці до різних категорій злочинців, здійснюючи при цьому карально-виховний вплив на них.

Тому необхідно розглянути найбільш доцільні класифікації кримінальних покарань.

За ступенем кари деякими вченими в теорії кримінального права покарання поділяються на 3 групи: невеликі, які передбачають не більше 5 років позбавлення волі або інше більш м'яке покарання; менш суворі, які передбачають позбавлення волі не більше ніж на 10 років; суворі, які передбачають позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.

За категоріями засуджених осіб, до яких можуть застосовуватися покарання, вони поділяються на загальні та спеціальні. Загальні покарання можуть застосовуватися до всіх осіб, які підлягають кримінальному покаранню, наприклад позбавлення волі на певний строк. Спеціальні покарання, які передбачені у статтях 54, 55, 58, 62 КК, можуть застосовуватися тільки до певної категорії осіб. Наприклад, позбавлення спеціального звання може застосовуватися тільки до співробітників міліції, які мають відповідне звання та засуджені за тяжкий чи особливо тяжкий злочин; тримання у дисциплінарному батальйоні призначається лише військовослужбовцям строкової служби; службові обмеження для військовослужбовців застосовуються до військовослужбовців, крім тих що призвані на строкову службу. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю також застосовується до визначеного кола осіб, та полягає в позбавленні засудженого його суб'єктивного права на посаду, яку він обіймав, або на службову, професійну чи іншу спеціальну діяльність, якою він займався під час вчинення злочину, а також у тимчасовому обмеженні його правоздатності - можливості обіймати певні посади або займатися певною діяльністю протягом строку, встановленого вироком суду.

За можливістю визначення строку (терміну дії правообмежень, що складають зміст покарання) виділяють покарання строкові та безстрокові. Строковими є покарання, які зазначені у статтях 55-58, 60-63 КК і щодо яких у законі встановлені мінімальні та максимальні межі їх призначення, а у вироку суду завжди визначається конкретний строк (міра) їх застосування до засудженого. Особливість їх полягає у тому, що вийти за межі строків, які встановлені для цих видів покарань у нормах Загальної частини КК, суд не має права ні за яких умов, за винятком випадків застосування ч. 2 ст. 71 і ч. 2 ст. 87 КК щодо максимального строку позбавлення волі. Безстроковими є покарання, межі застосування яких у часі законом не встановлюються і які передбачені у статтях 53, 54, 59 та 64 КК. Безумовно, і ці види покарань мають певні виміри їх застосування (наприклад, конфіскація майна може бути повною або частковою (ч. 1 ст. 59 КК), проте особливість полягає у тому, що ці виміри не мають термінового (строкового) вираження в законі. Особливе місце серед цих видів покарань займають штраф і довічне позбавлення волі. Так, штраф, хоча і не належить до строкових видів покарань (він визначається розміром встановленої судом суми грошового стягнення в межах від 30 до 50 000 н.м.д.г.), але відповідно до ч. 4 ст. 53 КК може бути призначений з розстрочкою його виплати певними частинами строком до одного року. Що ж стосується довічного позбавлення волі, то воно хоча й триває в часі, проте ні в законі, ні у вироку суду певний строк його застосування до засудженого не встановлюється. Застосування ж такого безстрокового покарання, як конфіскація майна, навпаки, вичерпується самим фактом виконання вироку, тому цей вид покарання прийнято називати одноактним.

Класифікація з урахуванням застосування заходів виправно-трудового впливу: покарання, пов'язані з виправно-трудовим впливом; покарання, не пов'язані з виправно-трудовим впливом. До покарань, які пов'язані з виправно-трудовим впливом, належать: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. До покарань, які не пов'язані з виправно-трудовим впливом, належать: штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; арешт.

За можливістю призначення покарання поділяються на загальні та обмежені. Загальні покарання можуть застосовуватися без обмежень до всіх категорій осіб, наприклад, позбавлення волі на певний строк.

Обмежені покарання можуть бути призначені тільки відповідній категорії осіб, за винятком тих, що зазначаються у кримінальному законі. Наприклад, згідно з ч. 3 ст. 61 КК обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів 1 та 2 групи.

Класифікація покарань із урахуванням указівки в санкціях статей Особливої частини: покарання, які зазначені в санкції статті; покарання, які не зазначені в санкції статті. Тут треба зазначити, що майже всі покарання зазначаються в санкціях статей Особливої частини КК. Виняток становить позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, яке зазначене лише в ст. 54 КК Загальної частини КК. Воно призначається за вироком суду тільки за відповідних підстав, передбачених у кримінальному законі.

Покарання застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх. Так, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:штраф;громадські роботи;виправні роботи;арешт;позбавлення волі на певний строк. Також, до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Таким чином, до неповнолітніх не застосовуються такі види покарань як, наприклад, обмеження волі або довічне позбавлення волі.

Не виключаються класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання: майнового характеру (ст. 53 КК); пов'язані з обмеженням службової чи трудової діяльності засудженого (ст. 55 КК); пов'язані з обмеженням засудженого волі (ст. 61 КК) чи ізоляцією його від суспільства (ст. 63 КК); від відбування яких можливе або, навпаки, неприпустиме звільнення з випробуванням (ч. 1 ст. 75 КК), умовно-дострокове звільнення (ст. 81 КК) чи заміна невідбутої їх частини більш м'яким видом покарання (ст. 82 КК) тощо.

Таким чином, слід ураховувати, що як наведені, так й інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, бо сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку і меж їх застосування, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинен ураховувати суд при їх застосуванні в кожному конкретному випадку.



ВИСНОВКИ

На підставі проведеного дослідження можна зробити основні висновки.

Так, можна констатувати, що покарання - це один із центральних інститутів кримінального права, якому відведена важлива роль щодо охорони найбільш значущих суспільних відносин від злочинних посягань.

Під інститутом покарання розуміється об'єктивно утворена, відносно відособлена, складна, міжгалузева, охоронно-регулятивна система кримінально-правових приписів, які охоплюють мету, вид і розмір покарання (у положеннях як Загальної, так і Особливої частин КК України), положення щодо призначення та звільнення від покарання та його відбування.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Аналіз цього поняття дає можливість виділити основні ознаки покарання, які визначають його соціальний та правовий зміст і відрізняють цей вид державного примусу від інших. Такими розпізнавальними ознаками є:

- визнання покарання найбільш суворим заходом державного примусу, що застосовується до осіб, які вчинили кримінальне правопорушення. Воно примушує винну особу до законослухняної поведінки;

- застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, тому що особа не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку. Отже, покарання є формою реалізації кримінальної відповідальності. Тому оцінка покарання як логічного юридичного наслідку злочину є його характерною ознакою;

- покарання - це визначений у законі вид державного примусу, призначення якого можливе лише за вироком суду від імені держави, що надає йому публічного характеру;

- покарання полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. У цьому проявляється така його властивість, як кара, що робить покарання найгострішим заходом державного примусу. Кара - це властивість будь-якого кримінального покарання. Вона визначається видом і строком покарання, наявністю фізичних, майнових і моральних позбавлень і обмежень. Кожне покарання спричиняє і різного ступеня моральні страждання - ганьбу, сором перед суспільством і своїми близькими. Усі ці обмеження визначають кару як ознаку покарання. Обсяг кари як ознаки покарання завжди повинен відповідати тяжкості злочину;

- покарання засудженого завжди виражає негативну оцінку з боку держави як вчиненого злочину, так і самого злочинця. Авторитетність такої оцінки закріплюється обвинувальним вироком, що містить конкретну міру покарання і ухвалюється судом від імені держави. Таким чином, з точки зору кримінального закону призначене покарання виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого злочину, так і особи, що його вчинила;

- покарання завжди носить особистий характер, тобто призначення кримінального покарання і його виконання можливі тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Воно не може бути покладене на інших осіб, навіть близьких родичів, хоча, безумовно, зачіпає і їх інтереси;

- покарання винної особи за вчинений злочин тягне за собою судимість. За своїм змістом судимість - це певний правовий статус засудженого, який пов'язаний з різного роду правообмеженнями та іншими несприятливими наслідками, протягом визначеного в законі строку.

Покарання завжди має призначатися з додержанням двох важливих напрямків, властивих каральній політиці держави: 1) застосування суворих покарань до осіб, що вчинили тяжкі чи особливо тяжкі злочини, а також до організаторів і активних учасників організованих злочинних угрупувань; 2)застосування покарань, не пов'язаних з ізоляцією винного від суспільства, і навіть звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили вперше злочини невеликої або середньої тяжкості. Поєднання цих напрямків знайшло відображення у чинному КК і має бути реалізовано в діяльності судових органів.

Мета покарання - це те, чого прагне досягти держава, застосовуючи його щодо особи, яка вчинила злочин. У чинному кримінальному законі питання про мету покарання вирішено в ч. 2 ст. 50 КК, де вказано, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Наведене свідчить про те, що закон виходить із змішаних теорій визначення мети покарання, оскільки називає метою покарання:

1) кару як відплату за вчинене;

2) виправлення засудженого;

3) запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальне запобігання);

4) запобігання вчиненню злочинів з боку інших осіб (загальне попередження).

Застосовуючи покарання, суд має на меті покарати винного, що необхідно для захисту суспільства і для задоволення почуття обурення і справедливості потерпілого, його близьких та суспільства в цілому. Визнання кари метою покарання не зменшує кари як суттєвої властивості (ознаки) будь-якого покарання. Кара виступає у двох іпостасях, що перебувають у діалектичній єдності. Але їм притаманні і деякі особливості. Кара як органічна властивість (ознака) покарання знаходить своє вираження не тільки в його застосуванні, а й у відповідній нормі Загальної частини КК, де описані характерні його ознаки, а також у санкції статті Особливої частині КК, у якій передбачений конкретний вид (види) покарань. У такій якості кара не тільки визначає характер покарання, а й значною мірою забезпечує досягнення всіх цілей покарання. Однак кара як мета виражається тільки у призначенні і реалізації (виконанні) конкретної міри покарання стосовно особи, яка вчинила злочин. Тут уже визначаються конкретний вид і строк (міра) покарання, індивідуалізується характер фізичних і моральних позбавлень та обмежень, яких повинен зазнати засуджений у відплату за вчинений ним злочин. Забезпечення цієї мети -- обов'язкова відповідь держави на вчинення злочину. Мета кари здійснюється завжди при застосуванні будь-якого покарання.

Досягнення мети виправлення засудженого припускає усунення суспільної небезпечності особи, тобто такий вплив покарання, внаслідок якого у винного з'являється схильність до правомірної поведінки і головне - засуджений під час і після відбування покарання не вчиняє нових злочинів.

Виправлення полягає в тому, щоб шляхом примусового впливу на свідомість і волю засудженого внести корективи в його соціально-психологічні властивості, нейтралізувати негативні настанови, змусити додержуватися положень закону про кримінальну відповідальність, а ще краще, нехай навіть під страхом покарання прищепити повагу до закону. Досягнення такого результату визнається юридичним виправленням, що саме по собі є важливим результатом застосування покарання, суттєвим показником його ефективності.

Мета запобігання вчиненню нових злочинів самим засудженим (спеціальна превенція). Досягнення цієї мети відбувається шляхом такого впливу покарання на засудженого, який позбавляє його можливості вчиняти нові злочини. Такого результату може бути досягнуто самим фактом його засудження і тим більше - виконанням покарання, коли засуджена особа поставлена в такі умови, які значною мірою перешкоджають або повністю позбавляють її можливості вчинити новий злочин.

Мета запобігання вчиненню злочинів іншими особами (так звана загальна превенція) полягає в такому впливі покарання, який забезпечує запобігання вчинення злочину з боку інших осіб і звернений, насамперед, до осіб, схильних до вчинення злочину. Більшість громадян не вчиняють злочинів не під загрозою покарання, а внаслідок своїх моральних властивостей, принципів, громадських, релігійних настанов і переконань.

Досягнення цієї мети забезпечується самим оприлюдненням законів, санкції яких попереджають про обов'язковість засудження і призначення покарання щодо кожного, хто порушить ці закони засудженням винного, призначенням покарання та його виконанням. Частіше це відлякує, застерігає схильних до вчинення злочинів. Страх покарання, погроза його неминучості стримують багатьох із них від вчинення злочину. Причому більшою мірою такий вплив здійснює невідворотність покарання, а не його суворість.

Передбачені чинним кримінальним законодавством окремі види покарань утворюють певну їх систему, яка закріплена у ст. 51 КК у формі встановленого кримінальним законом і обов'язкового для суду вичерпного переліку видів покарань, які розташовані у певному порядку відповідно до ступеня їх суворості від менш суворого до більш суворого виду покарання.

Встановлюючи цей перелік, законодавець, по-перше, створює тим самим основу для побудови санкцій у відповідних статтях Особливої частини КК, у яких передбачені окремі види покарань і визначені межі їх призначення за окремі злочини, і, по-друге, надає можливість забезпечити при застосуванні судами конкретних видів покарань необхідну їх індивідуалізацію відповідно до ступеня тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таким чином, система покарань є тією юридичною базою, на якій ґрунтується діяльність судів щодо застосування покарань.

Установлений у ст. 51 КК розподіл (класифікація) усіх видів покарань на менш і більш суворі має універсальний характер, бо використовується як при конструюванні певних кримінально-правових інститутів, так і при побудові санкцій статей Особливої частини КК, а також у практиці призначення покарань. Тому в усіх без винятку альтернативних санкціях статей Особливої частини КК, передбачені в них види покарань, також перелічені в послідовності від менш до більш суворого, тобто розташовуються у тому самому порядку, який встановлений у ст. 51 КК.

Але перелічені у ст. 51 КК види покарань співвідносяться між собою не тільки ступенем їх суворості, а й знаходяться між собою в інших зв'язках та залежностях. Тому за певними ознаками, безпосередньо закріпленими у кримінальному законі або такими, що випливають з його змісту, покарання можуть бути класифіковані й за іншими підставами.

Так, за порядком їх призначення (способом застосування) закон поділяє всі види покарань на основні, додаткові й такі, що можуть бути призначені як основні і як додаткові.

За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони можуть бути класифіковані на загальні та спеціальні.

За можливістю визначення строку (терміну дії правообмежень, що складають зміст покарання) виділяють покарання строкові та безстрокові.

Можливі класифікації покарань і за іншими ознаками, на підставі яких можуть бути виділені, наприклад, покарання: майнового характеру; пов'язані з обмеженням службової чи трудової діяльності засудженого; пов'язані з обмеженням засудженого волі чи ізоляцією його від суспільства; застосовувані і не застосовувані до неповнолітніх; від відбування яких можливе або, навпаки, неприпустиме звільнення з випробуванням, умовно-дострокове звільнення чи заміна невідбутої їх частини більш м'яким видом покарання тощо.

Як наведені, так й інші можливі класифікації покарань мають не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, бо сприятимуть максимальній індивідуалізації покарання, правильному встановленню підстав, порядку і меж їх застосування, виявленню тих особливостей призначення окремих видів покарань, які повинен ураховувати суд при їх застосуванні в кожному конкретному випадку.

Таким чином, роль і значення покарання багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації. У кожному конкретному випадку суд повинен призначити покарання з дотриманням вимог і положень Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Воно має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів. Тільки таке покарання може сприйматися винним та іншими особами як кінцевий і дійсно заслужений результат вчиненого злочину.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України від 28.06.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р.: // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 25 - 26. - Ст. 131.

3. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 р., затв. законом від 28.12.1960 . // Відомості Верховної Ради України. - 1961. - № 2. - Ст. 14.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. - Х.: Одісей, 2012. - 360 с.

5. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. - К.: Парлам. вид-во, 2006. - 207 с.

6. Про практику призначення судами кримінального покарання: Постанова Пленуму Верховного суду України від 24 жовтня 2003 р. // Зб. Постанов Пленуму Верховного суду України у кримінальних справах. - Х.: Одіссей, 2003. - 393 с.

7. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тация. - Харьков: «Право», 1999. - 608с.

8. Баулін Ю. Кримінальна відповідальність: сутність, зміст та правова форма / Ю. Баулін // Вісник Акад. правових наук України: зб. наук. пр. - 2004. - № 2 - 3. - 624 с.

9. Беляев H.A. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации / H.A. Беляев. - Л.: ЛГУ, 1986. - 175 с.

10. Березовський A.A. Зміст покарання як заходу кримінально-правового впливу // Правове життя сучасної України / Відп. ред. д-р юрид. наук. проф. Ю.М. Оборотов // Одеська національна юридична академія. - О.: Фенікс, 2009. - 609 с.

11. Большой энциклопедический словарь. -- 2-е изд., перераб. и доп. -- М.: Большая рос. энцикл., 1998. -- 1456 с.

12. Будзинский С. Начала уголовного права / С. Будзинский. - Варшава: Типография И. Яворского, 1970. - 247 с.

13. Велиев С.А. Личность виновного и ее исследование при назначении наказания // Изв. высш. учеб. заведений. Сер. Правоведение. - 2002. - №4. - 165 с.

14. Вечорова Є.М. Покарання, кара та кримінально-правовий вплив: питання співвідношення // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. -№4,- 96 с.

15. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: Дис. д-ра юрид. наук: спец.: 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія» / Гуторова Н.О. - Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2002. - 348 с.

16. Денисова Т.А. Кримінально-правовий, кримінологічний та кримінально-виконавчий аналіз: Монографія. - Запоріжжя: КПУ, 2007. - 340 с.

17. Дуюнов В.К. Проблемы наказания в новом уголовном праве России. - Белгород: Изд-во Белгор. гос. ун-та, 1998. - 104 с.

18. Єдиний державний реєстр судових рішень //http://www.reyestr. court.gov.ua

19. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы / И.И. Карпец. - М.: Юридическая литература, 1973. - 287 с.