Система та види покарань за кримінальним правом Франції, їх характеристика. Покарання юридичних осіб

Размещено на http://www.allbest.ru

Курсова робота

тема

Система та види покарань за кримінальним правом Франції, їх характеристика. Покарання юридичних осіб

План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика системи права та покарання у кримінальному праві Франції

1.1. Кримінальне право та законодавство Франції

1.2. Поняття, сутність та цілі системи покарання у кримінальному праві Франції

Розділ 2. Система і види покарань. Класифікація покарань в кримінальному праві

2.1. Види покарань, що застосовуються до фізичних осіб

2.2. Покарання юридичних осіб

Розділ 3. Проблеми реалізації покарань у кримінальному праві Франції

3.1. Підстави покарання і застосування покарань

3.2. Звільнення від покарання фізичних та юридичних осіб

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні однією із найбільш розвинених країн Європи є Франція, яка поряд з Німеччиною, впевнено володіє основною владою на європейському континенті. Саме Франція формує сучасну політику Євросоюзу, диктує правила здійснення міжнародних відносин іншим державам. Власне, така міцна позиція Французької Республіки не є дивною, адже Франція вже протягом багатьох століть вважається однією з найсильніших держав. Її законодавча база стала прикладом для створення та формування багатьох європейських правових систем.

Не стала виключенням і Україна. Особливо багато спільного прослідковується у кримінальній системі Франції та України. Наша держава під час створення Конституції та кримінального законодавства керувалася прикладом Франції. А тому питання розвитку французького кримінального законодавства є актуальним не тільки з історично-правової сторони, але й тому, що Кримінальний Кодекс Франції є став зразком для багатьох кримінальних кодексів європейських держав. Особливо це стосується питання покарання. А тому дослідження питання системи та видів покарання за французьким КК є актуальний, адже дасть змогу зрозуміти в загальному кримінальну систему законодавства Європи.

Належне нормативне регулювання інституту кримінального покарання та наявність узгодженої концепції його розуміння є безумовно важливими для кримінально-правової політики кожної держави. Важливе значення для вирішення національних кримінально-правових проблем має зарубіжний досвід їх розв'язання. Його осмислення дає можливість краще зрозуміти національне право. Як слушно зазначає відомий французький правник М.Ансель, вивчення зарубіжного права відкриває перед юристом нові горизонти, які дозволяють краще пізнати право своєї держави, адже специфічні його риси особливо яскраво проявляються лише при порівнянні з іншими системами. Окрім цього, вивчення зарубіжного права дозволяє використати позитивний досвід інших держав та уникнути помилок при вирішенні відповідних питань у національному кримінальному праві. І нарешті, вивчення іноземного права має важливе значення для уніфікації кримінального законодавства України з європейським законодавством, що, на сьогоднішній день, є об'єктивним процесом у зв'язку з поступовою реалізацією курсу на входження України до Європейського Союзу.

Різні аспекти системи та видів французьких кримінальних покарань розглянуто у працях С.В.Боботова, П.І.Грішаєва, М.М.Ісаєва, І.Д.Козочкіна, О.С.Попової, Ф.М.Решетникова, Б.С.Утєвського та ін. Питання кримінально-правової реформи у Франції висвітлені в роботах О.Г.Аванесова, С.В.Боботова, Н.Ф.Кузнецової. Дослідження положень чинного КК Франції 1992 р. знайшло відображення в роботах Н.Є.Крилової, О.О.Малиновского та ін.

Об'єктом дослідження є інститут кримінального покарання за кримінальним правом Франції.

Предметом дослідження стали положення Кримінального кодексу та інших нормативно-правових актів Франції, в яких закріплене питання системи та видів кримінальних покарань.

Метою дослідження є дослідження системи та видів кримінальних покарань, які застосовуються у Франції як до фізичних, так і юридичних осіб.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі завдання:

- здійснити аналіз становлення і розвитку нормативного регулювання поняття, підстав і форм кримінальної відповідальності і призначення кримінального покарання у кримінальному законодавстві Франції;

- визначити поняття кримінального покарання за кримінальним правом Франції;

- проаналізувати підстави призначення кримінального покарання за кримінальним правом Франції;

- дослідити систему та види кримінальних покарань, що застосовуються до фізичних та юридичних осіб;

- встановити обставини, що звільняють від притягнення особи до покарання та призначення покарання

Розділ 1. Загальна характеристика системи права та покарання у кримінальному праві Франції

1.1 Кримінальне право та законодавство Франції

У своїх визначальних рисах кримінальне законодавство, як і вся правова система Франції, сформувалося після Великої французької революції, що почалася в 1789 р. Майже в кожному з 17 пунктів Декларації прав людини і громадянина є положення, які прямо чи опосередковано зачіпають питання кримінального права і процесу, забезпечення законності та правосуддя. Декларація урочисто оголосила про рівність всіх громадян перед законом, як в тих випадках, коли закон захищає, так і в тих, коли він карає. Вона проголосила принцип, за яким ніхто не може піддатися звинуваченням, безпідставному затриманню або ув'язненню інакше як у випадках, передбачених законом, і при дотриманні форм, передбачених законом.

Принцип презумпції невинності також було сформульовано у Декларації і полягав у тому, що кожен є невинним, поки не встановлено інше. Для кримінального права особливе значення мала вимога, звернена до законодавців і суддів: “Закон може лише встановлювати покарання строго і необхідні безперечно. Ніхто не може бути покараний інакше як в силу закону, який належно застосовується, виданий і оприлюднений до вчинення правопорушення. [6, c. 215]

Принципи кримінальної законодавства та правосуддя, викладені у Декларації, були конкретизовані у першому буржуазному кримінальному кодексі - Французькому КК 1791 року, який відображав ідеї освітньо-гуманістичного (прогуманістіческого) напрямку в кримінальному праві, втіленого в працях Монтеск'є, Вольтера і Беккаріа. У порівнянні з дореволюційним законодавством КК 1791 р. вимагав суворого дотримання законності та обмеження репресії межами необхідності, мав найпрогресивніше значення. В його виданні був значно скорочено коло злочинних діянь за рахунок релігійних злочинів, різко обмежувалося застосування страти, відмінялося довічне ув'язнення. Відмінна риса КК 1791 р. - система абсолютно-визначених санкцій, не залишали вибору для суддівських роздумів.

Виданий на зміну КК 1791 року та іншим актам кримінального законодавства епохи Революції, КК 1810 року є найбільш типовим та характерним проявом в законодавстві ідей “класичної” школи кримінального права. Відображаючи інтереси французької буржуазії, яка щойно прийшла до влади і потребувала зміцнення свого устрою, КК Франції 1810 року виходив з визнання формальної рівності всіх громадян перед законом та вимагав, щоб кримінальна репресія грунтувалася тільки на законі.[10, c. 72]

Норми даного кодексу були спрямовані на залякування можливих правопорушників: більш ніж по 30 видах злочинів його статті передбачали страту, по 15 видах - безстрокову каторгу, з багатьох злочинів - таврування та інші ганебні кари. Кодекс відрізняла простота і зрозумілість схеми Загальної та Особливої частин, чіткість більшості формулювань і високий рівень юридичної техніки. У силу цього і в якості першого“класичного” кримінального кодексу буржуазії французький КК 1810 року зробив досить значний вплив на розвиток кримінального законодавства у багатьох європейських і латиноамериканських державах, а також в колишніх французьких колоніях в Африці та Азії. Протягом XIX ст. КК 1810 р. піддавався декільком реформам, переважно ліберального характеру: в 1832 р. було скасовано таврування, інші залишки середньовічних форм покарання, у 1848 р. - смертна кара за політичні злочини, в 1863 р. знижені санкції за багато злочинів, не представляли великої небезпеки. Виняток становив прийнятий у 1885 р. Закон про довічну висилку у Французьку Гвіану “невиправних рецидивістів” навіть за дрібні злочини і ряд інших правопорушень, здійснених під впливом ідей антрополого-соціологічного напряму (Ломброзо, Феррі, Гарофало).[14, c. 52]

У XX ст. найбільш істотну реформу КК Франції було проведено на базі Конституції 1958 р. після приходу до влади Шарля де Голля в 1958-1960 рр., коли був переглянутий текст близько 100 статей Кодексу, по суті заново викладено розділи про державні злочини і посягання на громадський порядок. Велика реформа була проведена і в 1975 р.: зокрема, судам в якості основного і єдиного покарання дозволено призначати санкції. Одночасно була скасована кримінальна відповідальність за деякі злочини в сфері сімейних відносин, формулювання яких підкреслювали нерівність жінок. У жовтні 1981 року, після перемоги на виборах до Парламенту представників лівих сил у Франції була скасована смертна кара.

Більшість новел у французькому кримінальному законодавстві останніх десятиліть, включаючи лібералізацію режиму виконання покарань, відображало гуманістичні концепції руху “нового соціального захисту”, очолюваного видатним юристом Марком Анселом. Разом з тим було прийнято ряд актів, спрямованих на посилення боротьби з найбільш небезпечними злочинами, зокрема, Закон про боротьбу з тероризмом у 1986 році.

В останні десятиріччя було здійснено спроби зменшити можливість застосування позбавлення волі, особливо короткострокового, з огляду на шкідливий вплив цього заходу на засуджених. Була передбачена можливість перебування засуджених в умовах режиму “напівсвободи”, чергування у місцях ув'язнення з перебуванням на волітощо. Широко використовувалися також дві форми умовного засудження: “звичайне відстрочення”, при якому засуджений залишається на волі за умови нездійснення ним у межах іспитового строку нового злочину, і “відстрочка з випробуванням”, пов'язана з перебуванням під наглядом і необхідністю дотримуватися встановлених у вироку умов.[3, c. 108] З 1983 року у Франції введено систему “денних ставок” (при визначенні покарання у вигляді штрафу), яка враховує майнове становище засудженого і даєможливість використовувати штрафи як заміни короткострокового позбавлення волі. Кількість “денних ставок” не повинна перевищувати 360, а відповідна ставка - 2 тис.франків.

У тому ж 1983 році у Франції було введено новий вид покарання “роботи в громадських інтересах”, які виконуються періодично із загальною тривалістю від 20 до 240 годин. Цей захід також застосовується для того, аби у разі можливості уникнути короткострокового позбавлення волі і його шкідливих наслідків.

З 1974 р. у Франції велася розробка сучасного Кримінального кодексу. За цей час було підготовлено та обговорено декілька проектів КК, але прийняли проект, представлений до Парламенту по окремих частинах у 1988-1991 рр. Оскільки кримінально-правові норми у Франції можуть прийматися не тільки законодавчими, а й виконавчими органами влади, новий Кодекс був поділений на 2 частини: законодавчу і регламентарну. Основний масив законодавчих положень нового КК був прийнятий 22 липня 1992 р., коли Президент Франції затвердив 4 закони, які відповідали першим 4 книгам кодексу. Ці книги набули чинності з 1 березня 1994 року.[4, c. 122]

У новому Кримінальному кодексі збереглося багато рис колишнього французького законодавства, особливо новели, включені до нього в останні десятиріччя. Удосконалено більшість інститутів Загальної частини кримінального права, які викладено в книзі I. Значно змінилися норми про співучасть, про обставини, що виключають кримінальній відповідальності тощо.

Передбачена можливість притягнення до кримінальної відповідальності юридичних осіб і перераховані що застосовуються до них санкцій. Збережена традиційна для французького права і сприйнята законодавством багатьма іншими державами тричленна класифікація злочинних діянь: розподіл їх на тяжкі злочини, кримінальні делікти і проступки. Відповідальність за тяжкі злочини і кримінальні делікти, як і раніше, встановлюється у кримінальному кодексі та інших законодавчих актах, а за відповідальність за провини - регламентується декретами та іншими урядовими актами. Однак тепер до тяжких злочинів віднесено діяння, які караються позбавленням волі на термін не менше 10 років. До числа провин, як і раніше, віднесені діяння, які караються арештом на строк до 2 місяців або штрафом. Тим самим істотно розширено коло кримінальних деліктів. Виходячи з цієї класифікації визначається підсудність кримінальних справ, караність замаху і співучасті в злочинної діяльності, строки давності, а також низку інших випадків, наприклад, вирішується питання про необхідність попереднього слідства. Передбачена новим КК система покарань включає довічне позбавлення волі і позбавлення свободи на певний термін, а також штраф і різні види позбавлення прав. До числа останніх належить конфіскація автомобілівтаінших предметів, що використовувалися при скоєнні злочину, а також майна, отриманого злочинним шляхом. У новий КК Франції увійшли всі норми, що відносяться до виконання покарань і до умовного засудження, які з'явилися у французькому законодавстві в останні десятиріччя. [5, c.40]

Суттєво змінилася і система Особливої частини КК, перш відкриває розділ про державні злочини. Тепер її відкриває опис злочинів проти особистості, включаючи геноцид (книжка II), потім йдуть посягання на власність (книга III), і лише заключні розділи присвячені злочинам і провини проти нації, держави і публічного порядку (книга IV).

Закон від 16 грудня 1992 доповнив текст КК книгою V “Інші злочини і проступки”, яка в даний час включає два розділи: “Про злочинні діяння у сфері охорони здоров'я” та “Інші положення”. Книга VI законодавчої частини КК під назвою “Порушення” не містить норм, оскільки визначення ознак, видів порушень санкцій і за їх вчинення віднесено Конституцією Франції до компетенції регламентарної владі. Книга VII “положень, які застосовуються у заморських територіях та у територіальній спільності Майотта” введена в КК ордонансом N 96-267 от 28 березня 1996 Регламентарної частина КК була прийнята в 1993 р. через видання декрету в Державній раді N 93-726 від 29 березня 1993 Її положення складають зміст книги VI, а також уточнюють, роз'яснюють та доповнюють законодавчу частину КК.[7, c. 129]

Крім КК значну кількість норм, що передбачають кримінальну відповідальність, містять іншого роду законодавчих та підзаконні акти, наприклад закони про пресу (1885) і про торгівлю фальсифікованими продуктами харчування (1905), ордонанс про правопорушення неповнолітніх (1945), Кодекс охорони здоров'я, Дорожний, Земельний, Лісовий та інші кодекси, численні урядові декрети. Норми про кримінальну відповідальність за військові злочини містяться в Кодексі військової юстиції, що набрав чинності 1 січня 1966року.

1.2 Поняття, сутність та цілі системи покарання у кримінальному праві Франції

У сучасних кримінальних кодексах зарубіжних держав відсутні, як правило, норми про поняття і цілі покарання. Ці питання розглядаються переважно в доктрині кримінального права, іншими словами розробкою вчення про покарання і його цілі займаються теоретики кримінального права. Існує безліч самих різних концепцій покарання - від теорії відплати за принципом таліона до новітніх теорій ресоціалізації злочинця.

У Франції з проблемою покарання виникають дві основні концепції: сучасного неокласицизму і нового соціального захисту. Кримінальний Кодекс Франції не містить визначення покарання і не формулює його цілей.

Відповідно до теорії сучасного неокласицизму, покарання - це форма суспільної реакції на вчинення злочинного діяння, яка традиційно переслідує дві основні мети: заохочення і залякування. Теорія неокласицизму базується на основних положеннях класичної школи. Але прихильники некласичної школи пропонували враховувати також особу злочинця, залишаючись у рамках закону. Наявність у цій теорії пом'якшення покарання, в порівнянні з класичною доктриною, покарання являють собою точний вираз його цілей. Болісний характер покарання є прямим наслідком прагнення держави притягнути особу до відповідальності. Особа винна у вчиненні злочинного діяння, а тому повинна нести відповідальність за свою провину. У зв'язку з цим, цілком природно, що покарання має бути для злочинця болісним, болючим і малоприємним. Більш того, покарання має бути настільки болісним, наскільки тяжким було вчинене протизаконне діяння. Покарання має певний характер, що передбачає призначення покарань з цілком чіткими і визначеними термінами і режимами. Покарання, відповідно до даної теорії, повинно бути виконане так, як призначено судом, без будь-яких подальших змін терміну і змісту покарання.[13, c. 71]

Наступною є теорія соціального захисту.

Теорія соціального захисту є однією із напрямів в науці кримінального права XX століття, в основі якої лежить ідея “соціального захисту” як засіб раціоналізації заходів боротьби зі злочинністю. Представники цієї течії виступили проти основних понять кримінального права (“злочин”, “провина”, “покарання” тощо), запропонувавши замінити їх поняттями “небезпечний стан особи” і “заходи безпеки”. Замість заходів кримінального покарання ними пропонувалася “ресоціалізація” злочинців шляхом лікувальних та інших превентивних заходів, що означало повну ліквідацію елементарних гарантій законності, відкривало шлях сваволі судово-адміністатівних органів. покарання кримінальний право франція

Після Другої світової війни в кінці 40-х років XX століття у зв'язку з необхідністю боротьби зі зростаючою в усіх країнах злочинністю склався більш прогресивний напрямок, що отримав назву “нового соціального захисту” (“гуманістичний рух у кримінальній політиці”), який очолив французький учений M. Ансель. Рух “нового соціального захисту” повністю стоїть на позиціях законності, пропонує лише заходи “юридичного виправлення” правопорушника для адаптації їх у суспільстві, не вивчаючи соціальних причин злочинності, що вкорінені в самих основах суспільства.[1, c. 85]

Представники даної теорії висунули ряд прогресивних пропозицій. Зокрема ними висунута ідея більш широкого вивчення особистості злочинця, заміни короткострокового рішення свободи заходами некарального впливу і деякі інші. У даній теорії применшується визначальне значення соціальних факторів у формуванні людської поведінки, намагаючись пояснити злочинну поведінку виключно властивостями особи і її характером, недорозвиненням вродженого і властивого кожній людині почуття відповідальності, співвідносячи таким чином проблему злочинності з біологічними процесами. Серйозна прогалина “нового соціального захисту” - це переоцінка значення біологічних характеристик особистості злочинця при розробці заходів боротьби зі злочинністю.

В якості основних цілей покарання вони розглядають виправлення і ресоціалізацію злочинця, а також попередження вчинення злочинних діянь як цією особою, так і іншими особами. Важливо так побудувати покарання, щоб воно саме по собі перевиховувало злочинця. Необхідно також, щоб його функція ресоціалізації визнавалася головною і відрізнялася від простого побічного виховного дії неокласичного покарання. Покарання соціального захисту повинно, причому в першу чергу, переслідувати мету повернення злочинця у суспільство. Єдине страждання, яке може і повинно бути з ним пов'язане, - це страждання від поневірянь, які дуже болісно переносяться сучасною людиною: злочинця позбавляють свободи (причому тюремне ув'язнення не повинно приносити додаткових мук і утисків), позбавляють грошових коштів (причому штраф має призначатися з такого розрахунку, щоб не доводити засудженого до злиднів, до обурення і не змушувати його вдаватися до всіляких хитрощів), позбавляють певних прав (причому це має робитися дуже продумано і не повинно перешкоджати поверненню до нормального соціального поведінці), а також позбавляють права займатися деякими видами діяльності або користуватися деякими пільгами (що, перебуваючи на межі між заходом безпеки і покаранням, повинна забезпечувати і полегшувати повернення до нормального існування).[9, c. 38]

У працях деяких учених згадується також теорія звернення. Відповідно до даної теорії основна причина злочинності бачиться в інстинктивної, несвідомої діяльності людини, тим самим знімаючи будь-яку відповідальність з особи за скоєні злочини. Теорія звернення по суті являє собою одну з модифікацій психоаналітичної теорії. Тому не випадково вирішальне значення у ресоціалізації злочинців її представники надають психологічним програмам, які використовують назлочинцях. Серед таких психологічних методів велике значення і особлива увага повинна бути приділена психіатрії. Застосування таких методів включає в себе бесіди з психологом, психіатром, священиками. Роль психіатрії бачиться в наданні допомоги особі знайти віру в свої сили, у виробленні здатності правильно оцінювати складну життєву ситуацію у визначенні причин вчиненого діяння, у з'ясуванні ступеня небезпеки особи.

Аналіз норм Особливої частини КК Франції дозволяє зробити висновки про те, що він сприйняв частково теорії сучасного неокласицизму і нового соціального захисту. З одного боку, законодавець нерідко вдається до застосування досить суворих видів покарання. Разом з тим, в області протиправних діянь новий КК передбачив велику кількість покарання, покликаних скоротити призначення виправного тюремного ув'язнення невеликої тривалості. Це покарання, які позбавляють певних прав або обмежують їх. До таких прав відносяться правоздійснення професійної або громадської діяльності, відібрання водійських або мисливських права та деякі інші. Призначення такого покарання, як штраф, проводиться тільки з урахуванням майнового стану особи: його доходів і майнових обов'язків.

Про мету покарання йдеться в КПК Франції 1958 р. відповідно до конкретних кримінально-правових заходів. Так, особи, засуджені за вбивство неповнолітнього, яка не досягла 15 років, або за вбивство, поєднане із зґвалтуванням або іншими злочинами, зазначеними в ст.718 КПК Франції, відбувають покарання в пенітенціарних установах, що дозволяють забезпечити послідовну медичну та психологічну адаптацію. Така пільга, як дозвіл тимчасово залишати пенітенціарної установи, має на меті підготувати професійну або соціальну адаптацію засудженого, зберегти його сімейні відносини або надати йому можливість виконати будь-яку обов'язок, що вимагає його присутності(ст. 723-3 КПК).[15, c. 124]

Умовне звільнення може бути надано тільки у випадку, коли з'явилися вагомі відомості про соціальну реадаптацію засудженого (ст. 729 КПК). Заходи сприяння, що супроводжують виконання такого кримінального покарання, як заборона проживати у визначених місцях, мають на меті полегшити соціальне виправлення засудженого (ст. 763-3 КПК). Про соціальний реадаптації говориться і в інших статтях КПК Франції (наприклад, ст. Ст. 720-4, 721-1). Таким чином, французький законодавець робить акцент на такій мети покарання, як ресоціалізація злочинця. Саме з цією метою були введені в кримінальне право Франції нові види позбавлення волі, інститут пробації та інші заходи кримінально-правового характеру, про які йтиметься нижче. При цьому прослідковується наслідування ідей школи нового соціального захисту. Соціальна реадаптація розуміється прихильниками даного напрямку як пристосування злочинця до умов життя в суспільстві, його “повернення” в соціальне середовище. Разом з тим, законодавець обходить мовчанням мету застосування таких покарань, як довічне позбавлення волі, багатомільйонні штрафи в якості покарання за корисливі злочини і деякі інші види покарань. Отож, КК Франції не містить визначення покарання і не формулює його цілей. У законодавстві лише встановлюється система покарань, які можуть бути призначені за скоєний злочин або проступок або порушення.

У цілому ж, покарання можна визначити як міру державного примусу, що призначається спеціально уповноваженими на те органами (судами, трибуналами) і складається в певних несприятливих наслідках для особи, яка засуджена за вчинення злочинного діяння.

У теорії кримінального права виділяються ознаки, які є характерними для кримінального покарання. Число цих ознак у працях різних вчених є різним. В узагальненому вигляді ці ознаки можна викласти таким чином:

- особливий характер цього заходу, пов'язаний з тим, що вона призначається тільки за вчинення злочину - найбільш тяжкого з усіх протиправних діянь; з цим пов'язана відносна тяжкість мір покарання в порівнянні з іншими видами правового впливу, строгість регламентації інституту покарання в кримінальному законодавстві. Покарання також тягне за собою таке особливе кримінально-правовий наслідок як судимість;

- особистий характер покарання, пов'язаний з тим, що воно застосовується безпосередньо до особи, яка вчинила злочин;

- покарання пов'язане з обмеженням прав і свобод особи, на яку воно покладається; оскільки це завжди пов'язано з позбавленням особи певних благ і заподіянням йому в результаті страждань, покарання завжди є карою.[21, c. 205]

Покарання у сучасному кримінальному праві носить публічний характер: воно призначається тільки від імені держави, з використанням спеціального порядку його призначення, який у сучасному праві покликаний гарантувати права людини, обвинуваченого у вчиненні злочину; рішення суду про винесення покарання носить характер загальнообов'язкового для виконання правового акту, який може бути відмінено лише у передбаченому законом порядку вищестоящої судової інстанцією.

Розділ 2. Система і види покарань. Класифікація покарань в кримінальному праві

2.1 Види покарань, що застосовуються до фізичних осіб

Сучасна система покарань Франції є об'єднанням системи покарань, прийнятої кримінальним законодавством першої половини XIX століття, з заходами безпеки, які введені в законодавство наприкінці XIX-початку XX століть.

Різноманітність видів покарань та наявність істотних відмінностей між ними зумовили необхідність їх класифікації:

1.за видами злочинних діянь (кримінальні, виправні, поліцейські);

2.за способом поєднання їх у законі (основні, додаткові, супутні);

3. за тими благами, яких позбавляється засуджений (покарання, пов'язані з позбавленням волі, обмеженням свободи, що зачіпають майнові права засуджених, пов'язані з обмеженням прав).

Останнім часом намітилася тенденція до зменшення інтересу до тюремного ув'язнення. Можна виділити наступні причини:

- негативні результати розриву всіх соціально-корисних зв'язків при виконанні даного виду покарання;

- висока вартість утримання ув'язнених;

- відсутність кваліфікованого персоналу;

- високий рівень рецидиву серед осіб, які відбули покарання у вигляді позбавлення волі;

- переповненість французьких пенітенціарних установ.[13, c. 83]

Все це викликало необхідність введення в каральну систему заходів, альтернативних позбавленню волі.

Проаналізувавши такі некаральнізаходи впливу як режим “напівсвободи”, надання короткострокових відпусток з в'язниці, відстрочка від проголошення вироку, пробація інші, використання яких, на думку французького законодавця мало сприяти зниженню рівня злочинності в країні, розвантаженні французьких в'язниць, вимушено погоджуючись на певне пом'якшення системи покарань, французький законодавець ввів разом тим досить істотні обмеження при здійсненні зазначених заходів. Але тим не менш позбавлення волі продовжує залишатися найпоширенішим видом покарання, а некаральні заходи впливу стали застосовуватися значно рідше.

Сутність заходів превенції містить в собі в першу чергу основу ізоляції від суспільства певних осіб, застосування до них відповідних правових обмежень, які зазвичай пов'язані з кримінальним покаранням, але на відміну від підстав призначення останнього, застосування цих заходів мотивується не наявністю провини, а антисоціальним і небезпечним станом особистості.

Діюча система кримінальних покарань у Франції представляє собою вдосконалений варіант первісної форми, властивої попереднім періодам розвитку країни. Разом з тим, відмітною рисою сучасної узгодженої системи Франції є те, що вона набула великої кількості поставлених перед нею цілей.[20, c. 222] Законодавець помітно віддалився від таких традиційних санкцій, як штраф і позбавлення волі. Скасування поліцейського арешту та введення на всіх рівнях різних видів покарань, пов'язаних з позбавленням прав свідчить про явне прагнення до розширення повноважень суду з метою індивідуалізації покарання, необхідність якого викликана появою нових видів злочинності. Нововведення в системі санкцій зачіпають не тільки їх характер, вони також належать, з одного боку, до порядку призначення, а з іншого боку, - до умов припинення дії покарання та відстрочення його виконання.

Система покарань у Франції будується відповідно до класифікації злочинних діянь на три групи. Злочини караються кримінальними покараннями, проступки - виправними, порушення - поліцейськими.

Найбільшою суворістю відрізняються кримінальні покарання. У залежності від їхньої тривалості кримінальні покарання поділяються на два види: строкові і безстрокові. До строкових належить кримінальне ув'язнення на термін до тридцяти років, до безстрокових - довічне ув'язнення. Максимальний розмір строкових покарань КК 1810 р. встановлював у двадцять років. Чинний КК Франції передбачає позбавлення волі на термін до тридцяти років. Необхідність встановлення проміжку між двадцятьма роками і довічним позбавленням волі була пов'язана з бажанням законодавця диференціювати відповідальність за посягання на різні за своєю цінністю суспільні блага. Після скасування смертної кари в 1981 р. всі діяння, за які був передбачений цей вид покарання, стали каратися довічним позбавленням волі. Число злочинів, санкції яких передбачали довічне позбавлення волі, відразу зросла з 64 до 119.Було вирішено встановити для діянь меншої тяжкості тридцятирічний термін позбавлення волі. Мінімум строкових кримінальних покарань КК встановили на 10 років. [5, c. 43]

Відповідно до традиційного розподілу злочинів на загальнокримінальні і політичні, кримінальні покарання також діляться на два види: загальнокримінальної покарання і політичні покарання. У статті 1311 КК Франції комбінуються і ті, й інші покарання. Всі вони можуть бути призначені тільки в якості основних.

Політичні покарання завжди виконувалися в рамках спеціальної пенітенціарної системи, покликаної нейтралізувати засудженого без застосування до нього специфічних методів примусу. Політичні засуджені ніколи не залучалися до праці, не носили тюремного одягу, користувалися різними пільгами. Чинний КК Франції відмовився від поділу кримінальних покарань на дві категорії: “болісні і ганебні” і “тільки ганебні”. Поряд з відмовою від смертної кари кодекс відмовився і від деяких політичних кримінальних покарань: вислання і цивільної деградації.

За скоєння злочину, поряд з кримінальним ув'язненням, фізичним особам може бути призначений штраф, або одне або декілька додаткових покарань. Серед виправних покарань основне місце займають тюремне ув'язнення і штраф. Максимальний розмір виправного тюремного ув'язнення встановлений кодексом у десять років, мінімальний не встановлено. За вчинення проступку можуть бути також призначені праця в суспільних інтересах, покарання, що позбавляють деяких прав або обмежують їх, а також додаткові покарання. Покарання у формі праці в громадських інтересах не передбачені спеціально в нормах Особливої частини. Ці покарання являють собою альтернативу тюремного ув'язнення.

Серед поліцейських покарань перше місце займають штраф і покарання, що позбавляють певних прав або їх обмежують. Мінімальний розмір штрафу кодексом не встановлено.

Також виділяють основні, додаткові покарання і покарання, які можуть бути призначені в якості як основних, так і додаткових.

Основними називаються покарання, передбачені законом як головні по кожному правопорушенню. Таке покарання може виступати в однині (наприклад, довічне позбавлення волі) або в множині (наприклад тюремне ув'язнення і штраф). Додаткові покарання приєднуються до основного покарання, проте залежать не стільки від нього, скільки від характеру скоєного правопорушення. Додаткові покарання не застосовуються автоматично: вони не тільки повинні бути передбачені законом або регламентом, але й спеціально призначені судом.[8, c. 70]

Тільки в якості основних покарань можуть бути призначені: позбавлення волі, штраф, праця в суспільних інтересах, а також виправні покарання. Додаткові покарання, що призначаються фізичним особам за вчинення злочину або делікту, можуть позбавляти певних прав, встановлювати різні заборони, часткову недієздатність, наприклад: заборона видачі чеків або використання кредитних карток, тимчасове позбавлення політичних прав, заборона користуватися будь-яким предметом або його конфіскація, закриття установи, оприлюднення судової постанови.

За вчинення злочинів і проступків кодекс нерідко передбачає позбавлення волі і штраф. Вважається, що суд має право призначити як одне з цих покарань, так і обидва одночасно. У другому випадку штраф не перестає бути основним покаранням, і суд таким чином призначає два основні покарання

Чинний КК Франції не надає суд необхідністю призначення лише одного з альтернативних покарань, передбачених санкцією статті, яка встановлює відповідальність за те чи інше злочинне діяння.

За вчинення злочину або проступку суд може призначити: 1) два основних покарання - позбавлення волі і штраф, якщо обидва вони передбачені статтею, а також одне або кілька додаткових покарань, спеціально передбачених за вчинення того чи іншого злочину або проступку; 2) будь-яке одне з двох передбачених основних покарань, а також одне або декілька передбачених додаткових покарань; 3) два основних покарання, якщо обидва вони передбачені, без призначення будь-якого додаткового; 4) будь-яке одне з двох передбачених основних покарань без призначення додаткового.

КК Франції надає суду інші можливості індивідуалізації відповідальності і покарання. Таким чином суд має право призначити більш м'яке покарання, ніж те, що передбачено законом за скоєння даного злочинного діяння.

У випадку, коли за скоєння злочину закон передбачає довічне ув'язнення, суд має право призначити ув'язнення на термін або навіть виправне тюремне ув'язнення терміном неменше двох років. Якщо злочин карається ув'язненням на термін, суд має право призначити ув'язнення меншої тривалості, ніж передбачено, або навіть виправне тюремне ув'язнення терміном не нижче одного року. За вчинення проступку суд вправі призначити виправне тюремне ув'язнення меншої тривалості, ніж передбачено. Можливість такого пом'якшення передбачається кодексом не тільки для позбавлення волі, але і штрафу. Так, якщо злочин, провина або порушення караються за законом штрафом, суд може призначити штраф меншого розміру, ніж це передбачено.[11, c. 52]

Можливість значного пом'якшення судом покарання привела зрештою до того, що КК Франції в кожній статті Особливої частини, яка передбачає відповідальність за те чи інше злочинне діяння, встановлює лише максимум покарання (без вказівки мінімуму), який при дії пом'якшуючих обставин стає надзвичайно рухливим. Отож, можна сказати, що Кодекс фіксує лише ту верхню межу, перейти яку суд не має права.

2.2 Покарання юридичних осіб

Поряд з системою покарань для фізичних осіб у Франції існує система покарань для юридичних осіб. Покарання, що застосовуються до юридичних осіб, також законодавчо поділяються на основні та додаткові. В якості основних до юридичних осіб можуть застосовуватися:

- штраф, верхня межа якого дорівнює п'ятикратному максимальному розміру штрафу, передбаченого законом для фізичних осіб за дане правопорушення;

- покарання, які істотно впливають на майнові інтереси юридичної особи: різні види конфіскації; заборона залучати вклади населення, заборона видавати чеки; закриття одного або кількох закладів юридичної особи; заборона здійснювати будь-який вид діяльності; позбавлення ліцензії та деякі інші.

Таким чином виходить, що система покарань, передбачених для юридичних осіб, це система майнових санкцій. Однак передбачено і покарання, що стосується репутації: афішування чи інше поширення винесеного судом вироку. Афішування або розповсюдження обвинувального вироку у пресі, або іншим способом аудіо і відео повідомлення може бути призначено юридичній особі за зловживання довірою, за посягання на права особи, що виникають з ведення різного роду картотек або обробки інформації на ЕОМ, шахрайство, приховування викраденого, помилкове банкрутство , за посягання на відносини спорідненості, за знищення або розкрадання предметів, на які накладено арешт, і інші діяння. Афішування обвинувального вироку полягає в розклеюванні копій вироку в місцях, визначених судом, на термін, що не перевищує двох місяців. Поширення вироку полягає в опублікуванні його в офіційному виданні Французької Республіки або інших друкованих виданнях, визначених судом, або в передачі змісту вироку або витягів з нього в ефір службами аудіо та відео повідомлень, визначених судом. Афішування або поширення іншим способом вироку проводиться за рахунок юридичної особи.[12, c. 32]

Припинення діяльності юридичної особи (ліквідація) призначається судом у разі, коли така особа була створена для вчинення злочину або проступку, або відійшло від законної мети свого створення для скоєння злочину, або проступку, за який для фізичних осіб передбачено виправне тюремне ув'язнення на строк понад 5 років. Вирок, що постановляє припинення діяльності юридичної особи, передається до державного органу, правомочний приступити до ліквідації цієї особи. Припинення діяльності передбачено кодексом за звідництво, шахрайство, незаконні виробництво, торгівлю, ввіз і вивіз наркотиків, виробництво дослідів на людині, підбурювання батьків до залишення своєї дитини і деякі інші злочинні діяння.

Необхідно зазначити, що припинення юридичної особи та її поміщення під судовий нагляд не можуть призначатися державним юридичним особам, політичним партіям та профспілка.[24, c. 30]

Поряд з повним припиненням діяльності юридичної особи, передбачені покарання, частково обмежують таку діяльність. До цих покарань належать: заборона здійснювати будь-який вид діяльності, у зв'язку зі здійсненням якої було скоєно злочинне діяння; закриття будь-якого закладу або підприємства юридичної особи, заборона брати участь у договорах, укладених з державою (може бути призначено судом на термін до 5 років, або безстроково - за шахрайство, вимагання, зловживання довірою, помилкове банкрутство, приховування викраденого, незаконне використання в рекламі імені, звання або положення державної посадової особи та деякі інші діяння).

Істотно обмежують майнові права юридичної особи покарання, пов'язані з кредитно-фінансовою сферою: заборона залучати вклади населення та заборона пускати в обіг чеки або кредитні картки. Заборона залучати вклади населення може бути призначена на строк до п'яти років, або безстроково і полягає у забороні звертатися до населення з метою отримання вкладів або розміщення серед населення цінних паперів юридичної особи, у забороні користуватися допомогою кредитних, фінансових установ або біржових товариств, а також забороні використовувати будь-які види реклами в тих самих цілях. Ці покарання можуть бути призначені за деякі діяння проти власності, а також деякі посягання на державне управління та кримінальну юстицію.[16, c. 82]

Додаткові покарання для юридичних осіб передбачені лише за вчинення проступків. Такі покарання також можуть заміняти основне покарання, передбачене за дане правопорушення.

Розділ 3. Проблеми реалізації покарань у кримінальному праві Франції

3.1 Підстави покарання і застосування покарань

Франція є країною, де вперше після Великої Французької революції 1789 р. з'явився перший буржуазний Кримінальний кодекс 1791 р. Пізніше цей кодекс був замінений Кримінальним кодексом Наполеона1810 р., що діяв більше 180 років, доки 1 березня 1993 р. не набрав чинності новий, який діє і нині - кодекс 1992 р. Саме тому кодифіковану систему кримінального права, закладену КК 1791 р., називають континентальною, на відміну від англійської системи, яка не має окремого Кримінального кодексу. Після появи кодексів деяких німецьких держав, а особливо після прийняття у 1871р. загально-німецького КК, цю систему досить часто називають франко-німецькою. Вона вплинула на кодификацію багатьох держав Європи, Азії, Латинської і Центральної Америки, де прийняті кримінальні кодекси за типом цієї системи. Франції не відомо поняття “складу злочину”. Існує три елементи злочину, на підставі яких особа притягується до кримінальної відповідальності:

- легальний (діяння закріплено в законі, виходить з принципу nullum crimen, nulla poena sine lege);

- матеріальний (об'єктивна сторона складу злочину, яка враховує зміст, наслідки діяння, а також стадії вчинення злочину. Карається тільки те діяння, яке закріплене в законі і отримало реальне виконання. Покарання не застосовується до особи за наміри;

- моральний (далеко не кожне передбачене законом діяння може бути призначене особі. Це суб'єктивні ознаки злочину. Тут має місце свобода волі, ясне усвідомлення скоєного діяння. Важливо також, ким є суб'єкт злочину - кримінальна відповідальність у Франції настає з 13 років.[22, c. 124]

Також сюди відноситься осудність. Важливий елемент - це вина. В КК Франції це поняття ніяк не врегульовано, воно випливає із загального принципу.

Деякі науковці пропонують 4 елементи складу злочину:

- Законодавчий (легальний);

- Матеріалний;

- Моральний;

- Невиправданність (відсутність обставин, що виключають кримінальну відповідальність).

Легальна підстава полягає в тому, що кримінальну відповідальність тягне за собою лише протизаконне діяння, тобто кримінально протиправне. Щоб притягнути особу до відповідальності, треба визначити наявність відповідної норми та встановити, що вчинене цією особою діяння точно підпадає під ознаки визначеної кримінально-правової. Тобто фактично легальна, або, як її ще називають, формальна підстава кримінальної відповідальності практично зводиться до реалізації принципу “nullum crimen sine lege” - немає злочину, не передбаченого законом. Цей принцип закріплений в Декларації прав людини і громадянина ще в 1789 р., а Декларація є одним з джерел сучасного французького кримінального права.[17, c. 112]

Матеріальна підстава кримінальної відповідальності характеризується такзваним об'єктивним чинником, тобто вчиненням незаконного діяння (дії чи бездіяльності) і його наслідками. Матеріальну підставу визначають ознаки, що охоплюються об'єктивною стороною складу злочину в українській кримінально-правовій термінології. У цьому зв'язку французькі юристи, аналогічно до українських, поділяють злочинні діяння на два види - матеріальні, коли відповідальність настає за діяння, що призвело до суспільно небезпечних наслідків, та формальні,коли відповідальність настає за кримінально протиправну поведінку незалежно від її наслідків.

Французький кримінальний закон не виділяє стадії готування до злочину, проте, розглядаючи справи французькими судами діяння, які за кримінальним законодавством України кваліфікуються як готування до злочину, кваліфікуються як замах.

Чинний КК Франції чітко не виділяє загальних засад призначення покарання. Разом з тим, застосовуючи покарання суд керується принципами економії кримінальної репресії, гуманізму та індивідуалізації покарання.

Особливий інтерес викликає характеристика моральної підстави кримінальної відповідальності. Згідно з французькою кримінально-правовою доктриною, ця підстава містить у собі два чинники - наявність вини та здатність за неї відповідати, що за українською кримінально-правовою термінологією об'єднує суб'єктивну сторону складу злочину та суб'єкт злочину. Ознаками, що характеризують моральну підставу, є досягнення на момент вчинення злочинного діяння встановленого законом віку, осудність,вина та мотив.[2, c. 135]

Характеризуючи моральну підставу кримінальної відповідальності, найперше треба відзначити, що за сучасним законодавством Франції кримінальну відповідальність, поряд з фізичними, можуть нести і юридичні особи, за винятком держави, за діяння, вчинені на їх користь їхніми органами чи представниками (ст.121-2КК), що є однією з новел Кримінального кодексу

Франції 1992 р., причому відповідальність одних не виключає відповідальності інших.

Щодо відповідальності фізичних осіб, то вік кримінальної відповідальності для них, згідно з законодавством Франції,встановлюється 13 років. Проте до досягнення ними повноліття така відповідальність є значно легшою порівняно з дорослими і регулюється не Кримінальним кодексом а окремим законом.

3.2 Звільнення від покарання фізичних та юридичних осіб

Діючий Кримінальний Кодекс Франції систематизує обставини, що виключають злочинність діяння. Всі вони знаходяться в одному розділі в певній послідовності, хоча і отримали назву “підстав ненастання кримінальної відповідальності” (глава 2 розділ II Книга II Кримінального Кодексу Франції).

До обставин, що звільняють від кримінальної відповідальності, французький законодавець відніс:

1) неосудність;

2) недосягнення віку кримінальної відповідальності;

3) примушення до здійснення злочинного діяння;

4) помилку в праві;

5) виконання розпорядження закону або наказу законного органу влади;

6) правомірний захист;

7) крайню необхідність.

З погляду французького права наявність тих або інших обставин безпосередньо впливає на правові наслідки для особи, що вчинила описане в законі діяння.

Так, у разі неосудності і недосягнення встановленого в законі віку, хоча кримінальне переслідування і припиняється, слідчі і юрисдикційні органи можуть визнати особу, яка несе небезпеку для суспільства і застосувати до нього які-небудь заходи, що не є покаранням: для малолітнього (до 13 років) - заходи виховного характеру, для психічно хворого - заходи медичного характеру. В інших випадках такі заходи не застосовуються, оскільки ні особа, ні її дії не можуть розцінюватися як небезпечні для суспільства.

Примушення до здійснення злочинного діяння (la contrainte ou force majeure). Французьке кримінальне право виходить з концепції про вільну волю суб'єкта злочину, згідно якої моральний елемент будь-якого діяння припускає наявність у суб'єкта здатності “розуміти і бажати”. В деяких випадках, до числа яких відноситься і примушення до здійснення злочинного діяння, така здатність порушена. Примушення як обставина, що свідчить про відсутність злочинного діяння, було закріплено ще в ст. 64 КК Франції 1810 р., яка свідчила: “Немає ні злочину, ні провини, якщо під час здійснення діяння обвинувачений знаходився в стані безумства або під примусом сили, якому він не міг протистояти ”. ККФ 1992 р. зберіг цю обставину, додавши йому дещо інше значення: воно виключає кримінальну відповідальність.[21, c. 58]

Згідно ст. 122-2, не підлягає кримінальній відповідальності особа, що діяла під впливом якої-небудь сили або примушення, яким воно не могло протистояти.

У французькому кримінальному праві поняття “примушення”, “форс-мажорні обставини” і “непереборна сила” використовуються як тотожні. Що стосується судової практики, то вона під примусом, що виключає кримінальну відповідальність, розуміє і будь-яке фізичне примушення, і природні (стихійні) сили, дія яких непереборна. Проте суди відмовляються визнавати таким психічне примушення. В деяких випадках примушення іншої особи до здійснення злочинного діяння передбачається ККФ як самостійний вид правопорушення. Наприклад, ККФ в рівному ступені карає як геноцид, так і примушення до здійснення дій, утворюючих цей злочин проти людства, як проведення, так і примушення до проведення на людині медичних дослідів без її вільно вираженої згоди, як здійснення так і примушення до здійснення автоматизованої обробки іменної інформації без дотримання попередніх формальностей по її застосуванню (ст. ст. 211-1, 223-8,226-16).

Юридична помилка (Perreur sur le droit). Юридична помилка (або помилка в праві) як обставина, що виключає злочинність діяння, була введена вперше КК Франції 1992 р. Згідно ст. 122-3 не підлягає кримінальній відповідальності особа, що надала докази того, що мала законну підставу так діяти. Але юридична помилка ніколи не признавалася судовою практикою обставиною, що виключає кримінальну відповідальність. У французькому кримінальному праві діяв принцип: “ніхто не може посилатися на незнання закону” (nul n'est сеnse ignorer la loi).

Значення даної обставини пояснюється тим, що особа в результаті незнання права або помилки в праві щиро помилялася з приводу дійсного характеру свого діяння і вважала, що діє правомірно. Обов'язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності є те, що такої помилки особа не могла уникнути. Очевидно, що особа не може посилатися на незнання закону при здійсненні діянь проти особи, громадського порядку і т. п., незаконність яких зрозуміла будь-кому. Разом з тим, існують такі діяння, незаконний характер яких не “лежить на поверхні”. Це різні правопорушення в економічній, податковій, митній, фармацевтичної і інших областях. У зв'язку з криміналізацією подібних діянь французьким законодавцем значення і роль інституту юридичної помилки зростає.[15, c. 172]

Виконання закону або регламенту, або наказу законного органу влади. Згідно ст. 122-4 ККФ, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка виконує дії, передбачені або допущені в законі або правилах. Виконання розпорядження закону або наказу законного органу влади було визнано обставиною, що виключає злочинність діяння, вже Кодексом 1810 р. Стаття 327 названого ККФ встановлювала правило, згідно якому немає ні злочину, ні провини, якщо позбавлення життя, спричинення поранень або нанесення ударів наказано законом або наказано законною владою.

Наказ законного органу влади за певних умов також може служити виправданням здійснення дій, за які встановлена кримінальна відповідальність. Під законною владою розуміється орган державної влади або управління, що наділяє законом право давати накази про виконання закону. Крім того, що наказ повинен бути виданий законним органом публічної влади, наказ сам по собі повинен бути законний. Під законністю наказу розуміється не тільки його відповідність законодавству, але і видання наказу в рамках компетенції визначеної законом.