Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації

Особливості розгляду окремих видів письмових звернень громадян: скарга, заява. Місце інституту адміністративного оскарження в системі засобів адміністративно-правового захисту прав, свобод та законних інтересів громадян, основні принципи реформування.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 17.10.2012
Размер файла 55,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації

звернення заява адміністративний оскарження

Вступ

Звернення громадян до органів держави з питань забезпечення законності є їх конституційним правом. Воно закріплюється у ст. 40 Конституції України, яка наголошує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У розвиток конституційних положень діє ціла низка нормативних актів, які регламентують ці питання. По-перше, це Закон України "Про звернення громадян" від 2 жовтня 1996 p. Крім нього, найважливішими актами, що регулюють правовідносини цієї сфери, є Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування" від 07.02.2008 № 109/2008 та Інструкція з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від сфери власності, в засобах масової інформації . Слід відмітити, що майже всі законодавчі акти останнього часу містять норми, що передбачають питання оскарження дій посадових осіб. Усі вони регулюють питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статусу пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.

1. Поняття та види звернень

Окремим видом адміністративного провадження можна вважати провадження щодо вирішення адміністративних справ за заявами та прийняття індивідуальних адміністративних актів. Реалізація прав громадян здійснюється шляхом використання ними своєї правоздатності у вирішенні конкретних справ. Право на звернення громадян закріплено в Законі України «Про звернення громадян», стаття перша якого проголошує, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами[1].

Таким чином, серед інших звернень цей Закон називає заяви. Причому заяви подаються для реалізації прав громадян. Однак зауваження, скарги, пропозиції, заяви і клопотання різняться як за своїм змістом і призначенням, так і за об'єктивно необхідними процедурами їх вирішення.

Пропозиція або зауваження (як це витікає зі ст. З Закону України «Про звернення громадян») -- це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного й громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Скарга відповідно до того ж закону -- це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.

Заява, клопотання відрізняється від інших видів звернення і полягає у проханні про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів громадян або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання -- письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Заяви громадян щодо вирішення їх індивідуальних адміністративних справ відрізняються також від заяв, які передбачає Закон України «Про звернення громадян», інакше кажучи, це поняття співвідноситься з поняттям, що дається в даному законі, як частина і ціле[5].

Зазначимо, що заяви, про які йдеться в законі, це такі заяви, які подаються не тільки до органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, але й до підприємств, установ, організацій, причому незалежно від форм власності, до засобів масової інформації. Треба зауважити, що загальний підхід до заяв був породжений соціалістичними традиціями. Раніше існували лише дві форми власності, на яких засновувалися підприємства, установи й організації, -- це державна та колгоспна. Тому подання заяви як до органів влади, так і до адміністрації державних підприємств (власне, також органу державного управління) нічим не могло відрізнятися.

Зміна політичної й соціально-економічної ситуації в державі вплинули і на відносини адміністративно-правового забезпечення прав і свобод громадян. Громадяни України, а також іноземці в нашій країні мають значно більше прав і свобод, ніж за часів тоталітаризму. Але без адміністративно-процесуального забезпечення більшість з цих прав не може бути реалізована. Як правило, формою звернення за вирішенням своїх прав громадяни використовують заяви.

Закон України «Про звернення громадян» не може вже задовольнити адміністративно-правове регулювання процесу прийняття, розгляду заяв, прийняття рішень щодо них, оскільки не тільки неглибоко регулює процесуальні відносини, але й має зовсім інше призначення. Як випливає з преамбули даного закону, він регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення[5].

Як бачимо з цього визначення, в ньому пріоритет віддається не інтересам людини і громадянина, а інтересам держави, органів місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, підприємствам, установам й організаціям. Нам здається, що в нових суспільних відносинах, які склалися нині в Україні, коли права і свободи громадян є пріоритетними, необхідно створити відповідні адміністративно-процесуальні умови реалізації цих прав і свобод.

2. Особливості розгляду звернень громадян в органах виконавчої влади

Відповідно до статті 40 Конституції України кожен має право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Постановою Верховної Ради України від 02.10.96 введено в дію Закон України "Про звернення громадян" від 02 жовтня 1996 року. Зазначений закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Він забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.

Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.

Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає[6].

Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані вчасно і об'єктивно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням -- безпосередньо до суду.

Скарга в інтересах громадянина за його уповноваженням, оформленим у встановленому законом порядку, може бути подана іншою особою, трудовим колективом або організацією, яка здійснює правозахисну діяльність, а в інтересах неповнолітніх і недієздатних осіб -- їх законними представниками.

Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має певні права, передбачені чинним законодавством.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення,-- невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, встановлюється необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів[3].

Керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян проводять особистий прийом у встановлені дні та години, у зручний для громадян час.

Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.

Подання громадянином звернення, яке містить наклеп і образи, дискредитацію органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян та їхніх посадових осіб, керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, заклики до розпалювання національної, расової, релігійної ворожнечі та інших дій, тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством.

Витрати, зроблені органом державної влади, місцевого самоврядування і підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, об'єднанням громадян, засобами масової інформації у зв'язку з перевіркою звернень, які містять завідомо неправдиві відомості, можуть бути стягнуті з громадянина за рішенням суду.

Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій[5].

Ефективна реалізація права громадян безпосередньо звертатися до органів державної влади та місцевого самоврядування сприяє забезпеченню конституційних засад щодо безпосередньої участі населення в управлінні державними справами. Разом з тим, за аналізом статистики звернень, зокрема на прикладі Кабінету Міністрів України, можна визначити певні особливості роботи даного інституту безпосередньої участі.

Протягом 2007 року до Кабінету Міністрів звернулося 311522 громадянина з усіх адміністративно-територіальних одиниць України. Переважна більшість громадян зверталася із заявами і клопотаннями (87 %), зі скаргами - 10,5 %, пропозиціями - 2,6 %. Авторами звернень в основному є пенсіонери - 76,3 %, а також представники інших менш захищених верств населення - ветерани війни і праці, інваліди, потерпілі від ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Найбільш актуальними проблемами у зверненнях є питання соціального захисту, зокрема, пенсійного та пільгового забезпечення, а також забезпечення законності та охорони правопорядку. За територіальним розподілом найбільше звернень надійшло від мешканців Києва, а найменше від жителів Рівненської, Закарпатської, Івано-Франківської та Тернопільської областей. При цьому зміст звернень не відрізняється за регіональним розподілом, людей турбують одні й ті самі проблеми. У 2007 році 53 371 звернення було направлено на розгляд профільних міністерств (40,7 %) та місцевих органів виконавчої влади (36,5 %). При цьому 48,5 % звернень мешканців АР Крим могли бути вирішені на місцевому рівні, приблизно стільки ж у м. Севастополі. Наведені статистичні дані свідчать, по-перше, про те, що звернення до органів влади є важливим інструментом у вирішенні приватних проблем для менш соціально захищених верств населення, яке скоріш за все не знаходить підтримку власних потреб та інтересів в діяльності політичних партій. Це підтверджує важливість забезпечення цього механізму прямої демократії для легітимізації органів державної влади, зокрема центральних. По-друге, велика кількість звернень громадян стосуються проблем місцевого рівня, проте неспроможність або небажання (за різних обставин) місцевих органів влади примушує людей звертатися до центральних органів.

Така ситуація змусила Президента України видати Указ (від 7.02.2008 р. № 109) „Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», який в значній мірі регламентував особливості розгляду й задоволення звернень громадян[7].

Розгляд звернень громадян, оперативне вирішення поставлених питань завжди залишається одним із основних завдань усіх гілок виконавчої влади.

З метою виявлення причин звернень та скарг громадян Головним управлінням здійснюється аналіз та облік звернень, що надходять до Головного управління, Відділів й Управлінь Держкомзему у районах та містах Луганської області.

Згідно Указу Президента України від 07.02.08 № 109 „ Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування», Головним управлінням Держкомзему у Луганській області та територіальними органами здійснюється комплекс заходів щодо забезпечення реалізації конституційних прав громадян на письмові звернення та особистий прийом, які затверджені начальником Головного управління Держкомзему у Луганській області від 03.03.08 р.

Щоб надати людям допомогу на місцях здійснюється особистий прийом громадян та прийом звернень під час роботи прямої постійно діючої телефонній лінії. Начальниками та спеціалістами Відділів (Управлінь) Держкомзему у районах та містах Луганської області прийнято особисто 3008 громадян. Під час проведення виїзних особистих прийомів 475 громадян[8].

Найбільш активна робота в цьому напрямку проводиться в таких районних відділах : Краснодонський - прийнято 361 чоловік або майже 19,7 % від загальної кількості громадян, Перевальський - прийнято 255 (13,91 %) громадян області та Троїцький - 239, або 13 % від загальної кількості, у містах: м.Луганськ прийнято громадян -226 або 19,2 %, м. Ровеньки прийнято 202 громадянина, або майже 17 % , м. Кіровськ - прийнято 156 чоловік, або 13 %.

Слід звернути увагу що в деяких районах не здійснюється виїзний прийом громадян це Лутугинський Слав»яносербський та Старобільський.

Начальниками та заступниками начальників Відділів й Управлінь Держкомзему у районах та містах Луганської області прийнято особисто - 2221 громадян. Із них 1206 або (54,2 % ) це мешканці районів та 1015 або (45,8 % ) - живуть у містах, та спеціалістами Відділів й Управлінь Держкомзему у районах та містах Луганської області прийнято всього 787 громадян.

Усі звернення розглянуті у встановлені законодавством строки.

Майже 71,2 відсотків громадян цікавляться нормами земельного законодавства;

18,0% - бажають отримати земельні ділянки у власність та користування, але при цьому виникають різні питання.;

5,9 % - бажають отримати земельні паї;

3,9 % - вирішити земельні спори;

1 % - скарги на дії службових осіб місцевого самоврядування та органів виконавчої влади.

Підсумовуючи викладене слід ще раз наголосити:

по перше, у зв'язку з тим що 71,2 відсотків звернень містять питання щодо роз'яснення норм чинного законодавства, необхідно посилити інформаційно - роз'яснювальну роботу з питань регулювання земельних відносин через засоби масової інформації, приділяючи особливу увагу тим питанням, які найбільш турбують мешканців регіонів;

по друге, продовжувати практику проведення виїзних прийомів громадян сумісно з головами та землевпорядниками місцевих рад;

по третє, об'єктивно і вчасно розглядати заяви (клопотання) громадян, перевіряти викладені в них факти та вирішувати поставлені питання відповідно до чинного законодавства.

Згідно з графіком перевірок від 09.01.08 щодо стану роботи із зверненнями громадян у Відділах (Управліннях) Держкомзему у районах та містах Луганської області на 2008 рік затвердженого начальником Головного управління Держкомзему у Луганській області, Головним управлінням Держкомзему були проведені перевірки у 6 районах та у 4 містах Луганської області. Найсуттєвішими недоліками у роботі органів Держкомзему у Луганській області є порушення терміну розгляду звернень громадян від одного місяця до чотирьох, невідповідність ведення діловодства, Постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348, та наказу Держкомзему від 29.09.03 № 236.

З метою підвищення рівня інформування населення, Головним управлінням Держкомзему у Луганській області налагоджене співробітництво з прес-службою облдержадміністрації, обласним та місцевим телебаченням і радіо.

Здійснюється комплекс заходів методологічного, організаційного, інформаційно-аналітичного характеру, спрямованих на докорінне поліпшення роботи із зверненнями громадян.

Робота зі зверненнями і скаргами громадян знаходиться на постійному особистому контролі.

3. Судове оскарження дій та рішень публічної адміністрації

Оскарження є одним із способів забезпечення захисту порушених прав. Незважаючи на існуючий загальний судовий порядок захисту прав у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій встановлений Кодексом адміністративного судочинства України,

Поняття адміністративно-правового захисту законних прав, свобод та інтересів особи і громадянина являє собою сукупність застосовуваних в адміністративному порядку юридичних засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій, які спрямовані на припинення незаконного посягання на права, свободу та інтереси громадян; ліквідацію будь-яких перешкод, що виникають при їх здійсненні; визнання або підтвердження, поновлення та примусове виконання прав, невиконаних або неналежним чином виконаних обов'язків з притягненням винної особи до відповідальності[11].

Особливе місце в системі засобів адміністративно-правового захисту прав, свобод та законних інтересів громадян займає інститут адміністративного оскарження. Його зміст характеризується двома основними складовими. По-перше, це наявність правовідносин між громадянином та органом публічної влади, що виникають у зв'язку з реалізацією управлінських функцій органами державної влади. Тому обов'язковими суб'єктами правовідносин є орган, наділений владними повноваженнями, та громадянин. По-друге, предметом та підставою оскарження є рішення, факти діяльності чи бездіяльності органів виконавчої влади.

Правова основа захисту прав, свобод та інтересів громадян, у тому числі і в адміністративному порядку, базується на положеннях ст. З Конституції України, в якій людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Закріпленням фундаментальних людських цінностей Конституція України приєдналася до європейського і світового бачення цього питання, закріпила його загальнолюдське вирішення як обов'язкове для держави і всіх інших учасників суспільних відносин[12].

В ст. 40 Конституції України визначено право осіб та громадян направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Сьогодні існує певна правова база для практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією України права як вносити в органи виконавчої влади пропозиції щодо поліпшення їх діяльності, так і оскаржувати дії та рішення посадових осіб державних і громадських органів. Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових та службових осіб. Таким чином, громадянин має право як звернутися зі скаргою до вищого у порядку підлеглості органу чи посадової особи, так і звернутися до суду згідно з чинним законодавством. Право вибору звернення належить особі. Після використання всіх національних засобів правового захисту громадянин має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Загальні засади інституту адміністративного оскарження визначено Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. Законом встановлено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економінних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення[16].

Законом передбачено три види звернень громадян: пропозиції (зауваження), заява (клопотання) та скарга. В наукових працях ще пропонується виділення такого окремого виду, як запит, зумовлений бажанням заявника отримати роз'яснення (консультації) з питань, що є компетенцією відповідного органу. Вважаю пропозицію логічною і обгрунтованою.

Скаргу визначено як звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. У даному Законом визначенні відсутній як предмет скарги захист свобод громадянина. Також до недоліків Закону України «Про звернення громадян» можна віднести той факт, що ним передбачено лише процедуру захисту прав та законних інтересів громадянина, а не людини взагалі, як про це йдеться в ст. З Конституції України.

Порушення прав, свобод і законних інтересів особи можуть проявлятись у протизаконних діях посадових осіб органів державної влади, перевищенні посадовими особами своїх владних повноважень, створенні перешкод для реалізації прав, покладанні на особу не передбачених законом обов'язків, обмеженні можливості користуватись певним соціальним благом.

Оскільки захист прав і свобод виступає необхідним і закономірним наслідком їх порушення, особливого значення набуває правовий порядок, умови та процедура його здійснення. Саме управлінські процедури займають чи не основне місце в механізмі реалізації адміністративно-правового захисту прав та свобод осіб і громадян. Це пояснюється тим, що наявність норми матеріального права, порушення якої є предметом оскарження, є лише правовою підставою звернення. Але реалізація багатьох прав залежить не лише від дій самої особи, але й від право-застосувальної діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, від прийняття ними відповідних рішень. Процедурні особливості розгляду скарг посадовими особами відповідних органів стають часто суттєвими перепонами на шляху реалізації законних прав громадян. Саме для обмеження адміністративного свавілля і захисту прав, свобод та інтересів особи законодавець передбачає врегульовану правовими нормами послідовність певних дій щодо реалізації прав, свобод та інтересів -- адміністративну процедуру провадження.

Правотворча практика в цьому напрямі відзначається високим рівнем та різноманітністю рішень у різних галузях їх застосування. Основні правила звернення та розгляду скарг громадян встановлено Законом України. Але в кожній окремій галузі існують численні відомчі нормативні акти, що встановлюють певні правила розгляду звернень, в тому числі роботи зі скаргами. На даному етапі немає єдиного кодифікованого акта адміністративних процедур, що створює проблеми в процесі оскарження рішень громадянами. Адже відомча нормотворчість у галузі адміністративних процедур є надто об'ємною і розгалуженою. Не завжди кожний громадянин має доступ до цієї маси підвідомчих актів, які часто не публікуються в офіційних джерелах, доступних населенню.

Закріплені в Законі України «Про звернення громадян» загальні норми щодо оформлення скарг громадян передбачають дотримання певної форми. У скарзі має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть скарги та відповідні прохання чи вимоги. Скарга може бути усною (викладеною громадянином і записаною посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовою, надісланою поштою або переданою громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства. Також скаргу може бути подано як окремою особою (індивідуальна), так і групою осіб (колективна).

На особливу увагу заслуговує питання застосування мови скарги. Законом України «Про звернення громадян» визначено, що громадяни мають право звертатися до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. При цьому відсутні уточнення щодо рівня прийнятності тієї чи іншої мови. Можлива ситуація, коли відсутня єдина прийнятна для обох сторін мова. Хоча законом не покладено обов'язок забезпечувати переклад скарги, але закріплено важливу правову пересторогу про заборону відмови у прийнятті звернення у випадку незнання мови звернення. Тому логічно зробити висновок, що громадянин має право звертатися зі скаргою, складеною будь-якою мовою, і державний орган повинен таку скаргу прийняти. При цьому можливий переклад повинен бути здійснений, на мою думку, за ініціативою і рахунок державного органу[15].

Щодо рішень, прийнятих у порядку реагування на скарги, то законодавець визначає, що відповіді на них оформляються відповідно до вимог законодавства про мови. Такі рішення та відповіді можуть бути викладені в перекладі мовою спілкування заявника. Тобто закон наділяє відповідний державний орган правом самостійно визначати мову відповіді на скаргу та вирішувати питання про здійснення перекладу на іншу мову.

Скарги розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, -- невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх одержання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, керівник відповідного органу або його заступник встановлюють необхідний термін для їх розгляду, про що повідомляється особа, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Відповідно до ст. 22 Закону керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності зобов'язані проводити особистий прийом громадян. Усі скарги громадян, подані на особистому прийомі, підлягають реєстрації. В разі неможливості вирішити порушені в усній скарзі питання безпосередньо на особистому прийомі вони розглядаються у тому ж порядку, що й письмові скарги. Про результати розгляду громадянинові повідомляється письмово або усно за його бажанням.

Аналіз роботи зі зверненнями громадян до органів виконавчої влади свідчить, що практика особистого прийому громадян не тільки сприяє оперативному розгляду питань, порушених скаржниками, але й значно впливає на зменшення кількості письмових скарг до керівництва органів.

У разі задоволення скарги орган або посадова особа, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому завдані матеріальні збитки, пов'язані з поданням і розглядом скарги, обгрунтовані витрати, понесені у зв'язку з виїздом для розгляду скарги на вимогу відповідного органу, і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку.

Громадянинові на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому вираженні визначається судом.

Громадянин має право звернутися до суду (військовослужбовець - до військового суду) зі скаргою, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного органу, юридичної або службової особи під час здійснення ними управлінських функцій порушено його права чи свободи.

Скаргу в суд може бути подано громадянином, його представником або на прохання громадянина - уповноваженим представником громадської організації, трудового колективу.

До суб'єктів, дії або бездіяльність яких може бути оскаржено до суду (суб'єкти оскарження), належать: органи державної виконавчої влади та їх службові особи; органи місцевого самоврядування та їх службові особи; керівники установ, організацій, підприємств і їх об'єднань незалежно від форм власності; керівні органи і керівники об'єднань громадян, а також службові особи, які виконують організаційно-розпорядчі, адміністративно-господарські обов'язки або виконують такі обов'язки за спеціальними повноваженнями[13].

До рішень, дій або бездіяльності суб'єктів оскарження належать колегіальні і одноособові рішення, дії або бездіяльність, у зв'язку з якими громадянин вважає, що:

порушено або порушуються його права чи свободи;

створено або створюються перепони для реалізації ним своїх конституційних прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми;

покладено на нього обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом;

його притягнено до відповідальності, яку не передбачено законом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, або неправомочною службовою особою чи органом.

Суб'єкти оскарження несуть відповідальність за невиконання лише тих обов'язків, які були на них покладено законодавчими або іншими нормативними актами.

Скаргу може бути подано безпосередньо до суду або до суду після оскарження до органу, службової особи вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність.

Скарга подається за місцезнаходженням суб'єкта оскарження.

Подання скарги до суду зупиняє виконання оскарженого акта. Про подання скарги суд повідомляє державний орган, юридичну чи службову особу не пізніше наступного дня після її прийняття.

Скаргу може бути подано в суд:

у двомісячний строк, обчислюваний з дня, коли громадянин дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод;

у місячний строк з дня одержання громадянином письмової відповіді про відмову у задоволенні скарги органом, службовою особою вищого рівня по відношенню до того органу, службової особи, що постановили рішення чи здійснили дії або допустили бездіяльність, або з дня закінчення місячного строку після подання скарги, якщо громадянином не було одержано на неї письмової відповіді.

Пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом, якщо буде встановлено, що його пропущено з поважних причин.

Скарга розглядається у десятиденний строк у відкритому судовому засіданні з участю заявника (громадянина, який подав скаргу) і службової особи, представника державного органу чи юридичної особи, рішення, дії або бездіяльність яких оскаржують ся[14].

Якщо заявник або службова особа не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто з участю їх представників. Неявка в судове засідання з неповажних причин осіб, або їх представників не є перешкодою для розгляду скарги, проте суд може визнати їх явку обов'язковою.

У судовому засіданні можуть брати участь представники громадських організацій і трудових колективів.

Відмова представника громадської організації чи трудового колективу від скарги, поданої ними за проханням заявника, не є підставою для закриття провадження у справі, якщо заявник вимагає розгляду скарги по суті.

Якщо суд встановить, що особа, рішення чи дія якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі службову особу, до компетенції якої входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.

Якщо при розгляді скарги буде встановлено, що державний орган чи юридична особа, рішення чи дії якого оскаржуються, припинив свою діяльність, суд залучає до участі у справі його правонаступника, а за його відсутності - орган, до компетенції якого входить вирішення питання про усунення порушення прав і свобод заявника.

Суд, встановивши при розгляді скарги наявність спору про право, який розглядається у порядку позовного провадження, залишає скаргу без розгляду і роз'яснює заявнику його право на пред'явлення позову на загальних підставах.

Висновки

Звернення громадян до органів державної влади та місцевого самоврядування, як одна з форм здійснення прямої демократії в Україні, мають конституційний статус. В Законі України „Про звернення громадян» визначені нормативно-правові засади щодо регулювання питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Питання захисту прав громадян у відносинах з органами державної влади набули особливої актуальності в зв'язку із втілюваною в життя українського суспільства переорієнтацією відносин в системі громадянин -- держава та її органи. Пріоритет загальнолюдських цінностей та інтересів особи перед інтересами держави та її органів наскрізь пронизує та змінює існуючу з радянських часів систему відносин, в якій держава стоїть над особою і громадянином в усіх випадках. Спрямування діяльності органів виконавчої влади на обслуговування та забезпечення законних інтересів, прав і свобод громадянина -- це основний напрям і мета адміністративної реформи. Це також є одним із способів реалізації норми ст. З Конституції України про відповідальність держави перед людиною за свою діяльність.

Проте декларування принципів і загальнолюдських цінностей та втілення їх в життя являють собою різні за складністю завдання. Саме тому становлення й розвиток інституту адміністративного оскарження поряд із створенням адміністративної юстиції є принциповою умовою успішної реалізації задекларованих принципів реформування. Адміністративно-правовий захист громадян у відносинах з державними органами повинен реалізовуватись на базі встановлених законом матеріальних норм та у відповідних процесуальних формах. Держава і існуюча правова система повинні бути гарантом забезпечення повноцінної реалізації прав, свобод і законних інтересів особи і громадянина в Україні.

Використана література

1.Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст.141.

2.Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України від 09.09.2005 - 2005 р., № 35, (№№ 35-36, 37), стор. 1358, стаття 446.

3.Про виконавче провадження. Закон України від 21 квітня 1999 р. // Голос України. - 1999. - 2 червня.

4.Про звернення громадян. Закон України від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 47. - Ст. 256

5.Про організацію виконання Указу Президента України від 7 лютого 2008 року №109/2008 «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».6.Грибок І.О. Поняття, структура та зміст інституту адміністративного оскарження // Бюлетень Міністерства юстиції України. - К., 2003. - № 9. - С. 53-61.

7.Грибок І.О. Принципи адміністративного провадження за скаргами фізичних та юридичних осіб // Часопис Київського Університету права. - К., 2003. - № 1. - С. 29-35.

8.Грибок І.О. Розвиток інституту адміністративного оскарження в умовах адміністративної реформи в Україні // Держава і право. - Вип. 16. - К., 2002. - С. 153-156.

9.Грибок І.О. Стан правового регулювання адміністративного оскарження, рішень, дій та бездіяльності органів виконавчої влади // Бюлетень Міністерства юстиції України. - К., 2005. - № 4. - С. 113-122.

10.Звернення громадян як засіб забезпечення законності в діяльності місцевих органів виконавчої влади: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / В.П. Тарануха; Держ. податк. адмін. України, Нац. акад. держ. податк. служби України. -- Ірпінь, 2003. -- 20 с.

11.Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В.М. Вакуленка, О.П. Товстенка. - К.: Юрінком, 1998. - 580 с.

12.Тарануха В.П. Запровадження адміністративної юстиції як важлива форма удосконалення механізму реалізації права на звернення громадян України // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. - Хмельницький: ХІРУП. - 2002. - Спецвипуск № 1. - С.198-200.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.