Спадковий договір

Успадкування у первіснообщинному суспільстві. Порядок успадкування за заповітом у відповідності з Цивільним кодексом України. Правова характеристика спадкового договору. Інститут обов’язкової частки у спадщині. Виникненням договірних спадкових відносин.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 09.11.2014
Размер файла 47,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Т. Коваленко також висловила думку про можливість визнання недійсним спадкового договору на підставі норм загальної частини ЦК, бо цей договір обмежує правоздатність фізичних осіб. Проте фізична особа має право укладати правочин, з яких можуть виникати як права, так і обов'язки. Обмеження можливості розпоряджатися своєю власністю будь-яким законним шляхом якраз і є обмеженням правоздатності (та дієздатності). Крім того, є прямі норми закону щодо можливості саме такого розпорядження своїм майном, та, відповідно, прийняття у зв'язку з цим певних обов'язків. Якщо погодитись, що це обмеження правоздатності, то і договір купівлі-продажу, наприклад, «обмежує правоздатність», бо може виникнути обов'язок передання речі, і вже не можна укласти, скажімо, договір дарування щодо неї. Інші критики такого підходу вважають, що необхідно враховувати реальність прав на речі, оскільки право власності на річ може мати обмеження, визначені у законі або договорі. Йдеться про обмеження не правоздатності, а лише кількості майна, що може залишатися після смерті громадянина у спадщину.

Деякі автори висловлювалися про можливість виділення обов'язкової частки у спадщині, незважаючи на існування укладеного спадкового договору. Ми не поділяємо повністю погляди Т. Коваленко щодо можливої недійсності спадкового договору, але й позиція другої групи авторів має серйозний загальний недолік: прихильники можливості виділення обов'язкової частки у спадщині фактично висловлюють суперечливі погляди та неоднозначні пропозиції щодо застосування законодавства. Таким загальним недоліком є намагання врегулювати зобов'язально-правові за своїм характером відносини імперативними положеннями ЦК України щодо посмертного переходу прав і обов'язків, та, відповідно, неврахування правової природи інституту обов'язкової частки у спадщині.

В. Васильченко обґрунтовує таку позицію можливістю застосування приписів ст. 8 ЦК України (аналогія закону і права) та поширенням дії норм спадкового права, що регулюють право на обов'язкову частку у спадщині, на відносини із спадкового договору. Проте ніяка аналогія права чи закону не може суперечити прямій нормі закону. У ст. 1217 ЦК України передбачається існування лише двох видів спадкування - за законом і за заповітом. Не передбачений такий вид спадкування, як спадковий договір. Кожному з цих видів притаманні ті чи інші особливості, але є й загальні норми спадкового права, що застосовуються незалежно від того, на якій підставі отримується спадщина. Власне кажучи, у цьому й полягає єдність підгалузі спадкового права. Застосування цих норм до інших підгалузей цивільного права (наприклад, до зобов'язального) неминуче призведе до викривлень та неоднозначних з правової точки зору ситуацій. Крім того, хоча В. Васильченко і висловився про можливість застосування аналогії права та закону, проте підстави застосування того чи іншого виду аналогії різні. Не можна одночасно застосовувати до вирішення конкретної правової ситуації аналогію права й закону. Це суперечить нормам ст. 8 ЦК України. Так, згідно із п. 1 ст. 8 ЦК, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, іншими актами цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини.11 Оскільки «спадкування» за спадковим договором не визнається чинним ЦК за вид спадкування, то не може йтися про якусь подібність цивільних правовідносин і застосування аналогії закону, на нашу думку, навряд чи можливе. Між іншим, аналізуючи проблеми, що стосуються предмета спадкового договору, В. Васильченко слушно зазначає, що відносини із спадкового договору, незважаючи на його задекларовану назву, не є за своєю сутністю спадковими.

Що ж стосується аналогії права, то вона може бути застосована виключно у разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин. Це регулювання здійснюється відповідно до загальних засад цивільного законодавства. На нашу думку, використання і цього інституту цивільного законодавства неможливе. Застосування аналогії права не може суперечити прямим приписам закону і, що надзвичайно важливо, не можна застосовувати аналогію права, якщо це призведе до порушення прав суб'єктів цивільних правовідносин.

В. Васильченко вважає, що застосування аналогії та, відповідно, виділення обов'язкової частки у спадщині «буде справедливим, розумним та добросовісним стосовно всіх суб'єктів досліджуваних цивільних правовідносин: відчужувача, набувача, та осіб, що мають право на обов'язкову частку». Звичайно, суб'єкт з правом на обов'язкову частку цілком задоволений такою ситуацією, оскільки незалежно від інших юридичних фактів (а не тільки від змісту заповіту) існує можливість отримання обов'язкової частки у спадщині. У цій частині з В. Васильченком можна погодитись. Але що стосується інтересів відчужувача та особливо набувача, то існують, щонайменше, сумніви.

Питання щодо виділення обов'язкової частки у спадщині при наявності укладеного спадкового договору може постати лише після смерті спадкодавця (і водночас відчужувача). Тому говорити про будь-які «інтереси» померлого відчужувача неможливо. Ймовірно, можна тільки поставити доволі абстрактне питання, чи відповідає виділення обов'язкової частки з майна, що є предметом укладеного спадкового договору, волі відчужувача. Отже, можна припустити, що відчужувач погодився на передання всього майна, що є предметом спадкового договору, набувачу після своєї смерті, замість чого отримав ще за життя якийсь, наприклад, вид допомоги від відчужувача. Немає ніяких підстав вважати, що відчужувач «мав на увазі», що частину майна, яка є предметом спадкового договору, отримають обов'язкові спадкоємці.

Що стосується інтересів набувача, то тут із упевненістю можна стверджувати, що застосування аналогії права чи закону і, відповідно, виділення обов'язкової частки у спадщині з майна, охопленого спадковим договором, прямо порушує його права. Так, при укладенні спадкового договору набувач розраховує на відповідну кількість майна, про що й зазначається у спадковому договорі. Враховуючи майбутню можливість отримання цього майна у власність, набувач погоджується прийняти на себе певні обов'язки. При цьому про можливість поділу майна не йдеться. Набувач може прийняти на себе, наприклад, доволі витратні та обтяжливі обов'язки щодо утримання відчужувача, тільки з розрахунку на майно, яке в майбутньому перейде у його власність. Отже, щодо набувача таке застосування норм ЦК України аж ніяк не може бути «справедливим, розумним та добросовісним». На нашу думку, несправедливо відбирати в особи частішу того, на що вона розраховувала на підставі закону та договору та ще й витратила задля набуття права власності якісь кошти. Саме в цьому і виявляється суперечність позиції другої групи авторів. В. Васильченко підтримує застосування аналогії та виділення обов'язкової частки у спадщині, про що йшлося раніше, але у той самий час він стверджує, що «цілком зрозуміло, що у разі смерті відчужувача набувач повинен отримати майно в обсязі, розмір якого явно не може бути меншим від того, який було визначено на момент нотаріального посвідчення договору. Але в разі виділення обов'язкової частки це практично неможливо.

Можлива ситуація укладення спадкового договору, згідно з яким до набувача в разі смерті відчужувача має перейти будинок та автомобіль. Набувач виконує обов'язок із догляду відчужувача, прибирає в його будинку, або просто проводить із ним свій час, якщо йдеться про самотню літню особу. Звичайно, на момент укладення спадкового договору потенційних обов'язкових спадкоємців взагалі може не бути. Але момент укладення спадкового договору і смерть відчужувача можуть бути віддалені в часі на декілька років і цілком може статися так, що хтось із повнолітніх дітей відчужувача стане непрацездатним. Застосовуючи теоретичні погляди другої групи авторів на практиці, така особа буде претендувати на половину від автомобіля і будинку, що є предметом спадкового договору. Таким чином, розмір майна буде явно меншим від зазначеного у спадковому договорі. На перший погляд, не можна застосовувати до даних правовідносин такі категорії, але наведені погляди перетворюють спадковий договір на своєрідний «алеаторний договір». Іншими словами, існує невизначеність (часткова в нашому випадку) щодо можливості здійснення права з такого договору.

Схожих суперечливих поглядів на дану проблему дотримується і С. Мазуренко. Коментуючи ст. 1302 ЦК, він стверджує, що «надаючи відчужувачу право вільно розпоряджатися своїм майном, закон не передбачає право неповнолітніх або непрацездатних дітей... або батьків, а також непрацездатних утриманців відчужувача на обов'язкову частку при укладенні спадкового договору»". Проте в коментарі до ст. 1306 ЦК С. Мазуренко, в черговий раз стверджуючи, що відчужувач може і не враховувати при укладенні спадкового договору права та обов'язки суб'єктів із правом на обов'язкову частку у спадщині, зазначає, що це не виключає оспорювання цією категорією осіб своїх прав у судовому порядку. Але на підставі чого ця категорія осіб буде оспорювати дійсність всього чи частини спадкового договору? С. Мазуренко не дає прямої відповіді на дане питання.

Слід зазначити, що такі хибні погляди походять від визнання правовідносин із спадкового договору своєрідним видом спадкування. На думку С. Мазуренка, потрібно враховувати, «що набувач, отримуючи право власності на одержуване у спадщину майно відчужувача, фактично успадкавує його», отже слід розглядати набувача як правонаступника відчужувача.

Заслуговує на увагу той факт, що інститут обов'язкової частки у спадщині є суттєвим обмеженням заповідальної свободи, у зв'язку з чим його норми мають спеціальний характер щодо загальних норм, які регулюють посмертний перехід прав і обов'язків. Як свідчить багаторічна практика, цивілістична наука і правозастосовчі органи держави з великою обережністю підходять навіть до застосування аналогії закону на підставі норм, що стосуються обов'язкової частки у спадщині щодо вирішення питань, які безпосередньо виникають із спадкового правовідношення12. Отже, застосування аналогій, що випливають із ст. 1241 ЦК, та ще й до договірного права, взагалі, на нашу думку, неможливе.

Слід зазначити, що в літературі висловлюється думка, згідно з якою спадковий договір «фактично може змінювати спадкові правовідносини при зазначенні в ньому про відчуження всього належного відчужувачу майна». Тобто, на думку Є. Фурси, фактичні наслідки з такого договору будуть аналогічними спадкуванню спадкоємцем за заповітом чи за законом. Але не потрібно забувати, що згідно із ст. 190 ЦК «майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки».

Тому слід погодитися з тим, що «спадковим договором може встановлюватися лише речове право. І саме виключно право власності набувача... У передбачених законом випадках певне коло особистих немайнових прав може бути об'єктом спадкування тією мірою, якою це необхідно для здійснення

успадкованих майнових прав». Отже, навіть у цьому випадку не можна ставити знака рівності між спадкуванням у прямому значенні цього слова і отриманням «усього майна» відчужувана згідно із спадковим договором. Звичайно, в останньому випадку не можна також ставити питання про виділення обов'язкової частки у спадщині з тієї самої причини: предмет спадкового договору не є спадщиною. У зв'язку з цим навряд чи можна погодитися з тим, що «питання про можливість внесення змін або розірвання такого договору... має врегульовуватись нормами закону, з урахуванням особливостей спадкових правовідносин».

Розірвати або змінити спадковий договір можна лише за життя відчужувача, як це випливає із змісту ст. 1308 ЦК. Після смерті відчужувача може йтися про звільнення судом набувача від виконання обов'язків у зв'язку з фактичною неможливістю такого виконання. Отже, про будь-які спадкові правовідносини за життя відчужувача не може бути й мови. У зв'язку з цим не зрозуміло, про яке «врахування особливостей» йдеться.

Як вважає Є. Фурса, назва угоди «спадковий договір» свідчить про те, що «майно в цій угоді має переходити до набувача з моменту смерті відчужувача. Втім, слушною видається думка, що для того, щоб встановити перехід майна до набувача після смерті відчужувача, достатньо прямої вказівки закону, яка й міститься у ст. 1302 ЦК України. У той самий час закріплення за даним договором назви «спадковий» треба визнати невдалим, оскільки набувач не отримує в разі смерті права на спадкування всього чи частини майна. Саме така позірна схожість із посмертним переходом прав і обов'язків, зумовлена не до кінця продуманою позицією авторів нової кодифікації, спричинила помилки в теоретичній кваліфікації даних правовідносин. Не можна також погодитися з тим, що незважаючи на особливий зобов'язальний характер спадкового договору, все ж правильним є закріплення цього інституту саме в системі спадкового права.

На мою думку, враховуючи правову природу спадкового договору, останній має бути врегульований в книзі п'ятій ЦК України, а саме в підрозділі першому «Договірні зобов'язання» розділу третього. Для уникнення подальших теоретичних спорів доцільно було би змінити назву цього договору.

спадковий договір заповіт

Висновок

Підводячи підсумок дослідження, можна зробити такі висновки:

- у первіснообщинному суспільстві не було єдиного порядку успадкування. Як продукт економічного розвитку суспільства, порядок успадкування змінювався разом із змінами, що відбувалися у засобах виробництва. З розвитком продуктивних сил поступово звужувалося коло спадкоємців. Оскільки економічною основою господарювання була спільна власність на засоби виробництва, то, природно, що спадкове майно, як правило, не виходило за межі виробничого колективу;

- спільна власність на засоби виробництва не дозволяла спадкодавцю розпоряджатися майном на свій розсуд. Тому родовому ладу не було відоме успадкування за заповітом. З перемогою приватної власності (на завершальному етапі родового ладу) виник інститут спадщини за заповітом; спільна власність на засоби виробництва і спосіб виробництва прожитків визначили і черговість покликання до успадкування. У першу чергу успадковували найближчі родичі померлого, з якими спадкодавець вів спільне господарство. Агнатична спорідненість визнавалася ближчою у порівнянні з когнатпчною (кровною) спорідненістю саме норми спадкового права покликані врегулювати перехід належних людині прав та обов'язків у випадку її смерті;

з розвитком відносин приватної власності, що, у свою чергу, зумовило появу нових об'єктів цього права, з'явилася потреба у розвитку та вдосконаленні норм спадкового права.

2. Таким чином, проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

* за Цивільним кодексом України від 16.01.2003 р. більш як удвічі зріс обсяг норм спадкового права. Зокрема, якщо у ЦК УРСР 1963 р. регулюванню спадкових відносин було присвячено всього 41 статтю (з 524 по 564), то у ЦК України - 93 статті (1216-1308);

на відміну від ЦК УРСР, який передбачав лише один вид заповіту - письмовий заповіт, посвідчений нотаріально або спеціально уповноваженими на це законом посадовими особами, чинний ЦК України значно розширив повноваження заповідача, надавши йому право складати умовний заповіт, спільний заповіт подружжя або секретний заповіт;

новелою ЦК України є принцип свободи заповіту, який хоч і надає заповідачеві широкий обсяг правомочностей, але не є безмежним. Що стосується найменш забезпечених осіб, то закон встановлює обов'язкову частку, якою звужується свобода заповідальних розпоряджень: якщо за ЦК УРСР вона становила 2/з законної частки, то за новим

ЦК України - 1/2 такої частки;

порівняно з ЦК УРСР, новелою ЦК України є легальне визначення заповіту.

Таким чином, інститут спадкового права у чинному Цивільному кодексі України, зберігаючи принципові засади регулювання відносин у цій галузі, має тенденцію наближення правового регулювання до тих основ регулювання цивільних відносин, які є типовими для всієї європейської спільноти і має підґрунтям підвалини, закладені ще римським приватним правом.

3. Проведений нами аналіз спадкового договору у новому цивільному законодавстві України дозволяє зробити такі висновки.

Виникненням договірних спадкових відносин сучасне цивільне право України зобов'язане, безумовно, стародавньому римському праву (з тією особливістю, що власне в самому римському праві ця правова конструкція не знайшла законодавчої підтримки, але часто застосовувалася у практиці юристів).

Своїм походженням та становленням як окремого самостійного спадковий договір винен німецькій доктрині.

У результаті суттєвих особливостей зобов'язання, яке виникає із спадкового договору, український законодавець використовує й особливу конструкцію цього інституту, що надає йому специфічних ознак, кардинально відмінних від класичного. Осганнііі, на відміну від українського, не встановлює права ні на все майно, ні на його окремі частки; він не створює жодного права як на дійсне майно спадкодавця, так і на права, встановлені під відкладальною обставиною; він обмежує спадкодавця у праві розпорядження майном за своє життя. От/ке, цей спадковий договір має інший характер, ніж вітчизняний, предметом якого є підстава конкретного речового права (права власності).

Незважаючи па те що закон (ст. 1217 ЦК України) відкидає спадковий договір як один із видів спадкування, незважаючи на особливий зобов'язальний характер спадкового договору, на нашу думку, все ж доцільним є закріплення цього інституту, як тісно пов'язаного з відносинами з приводу посмертного переходу майна, саме у системі спадкового права.

Удосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають із спадкового договору, у подальшому потребуватиме розвитку, і наука цивільного права не стоятиме осторонь цього процесу.

Список використаних джерел

1. Конституція України.

2. Науково - практичний коментар до цивільного законодавства України

(в 4 т.)/ А.Г. Ярема, В.Я. Карабань, В.В. Кривенко, В.Г. Ротань. - Т. 3 - К.: А.С.К.; Севастополь, Інститут юридичних досліджень., 2006. - 928 с.

3. Науково - практичний коментар Цивільного кодексу України/ У 2-х т. За ред. О.В. Дзера, Н.С. Кузнєцова, - К. 2005

4. В. Васильченко. Юридична сутність інституту спадкового договору та його місце в системі цивільного права. // Право України № 6, 2003

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Цивільно-правова характеристика спадкового договору як інституту договірного права, визначення його юридичної природи, змісту та правового статусу сторін спадкового договору, підстав його припинення та особливостей правового регулювання відносин.

    автореферат [28,8 K], добавлен 11.04.2009

  • Правова природа заповіту подружжя. Порядок розподілу спадкового майна між спадкоємцями. Спадкування обов’язкової частки в спадщині. Поняття приватного підприємства, види та оформлення його прав на майно. Особливості спадкоємства майна нерезидентів.

    курсовая работа [36,5 K], добавлен 02.04.2011

  • Які підстави відповідальності встановлені Цивільним і Господарським кодексами України. Що таке "випадок" або "непереборна сила" за Цивільним кодексом України. Договір лізингу обладнання. Звільнення від відповідальності і відшкодування збитків орендарем.

    контрольная работа [17,5 K], добавлен 15.06.2015

  • Теорії договору: угодницька (правочинна), зобов’язальницька, актова. Правова основа, поняття та ознаки господарського договору. Класифікація та система господарських договорів за законодавством України. Порядок укладання, зміни та розірвання договору.

    курсовая работа [61,9 K], добавлен 06.02.2011

  • Правова характеристика договору дарування, його юридичні ознаки, основні суб'єкти та зміст. Порядок укладання договору та особливості його виконання. Відмежування договору дарування від договору позички. Визначення прав та обов'язків сторін договору.

    курсовая работа [69,6 K], добавлен 24.05.2015

  • Загальна характеристика шлюбного договору по суті, його значення та правова природа. Шлюбний договір за сімейним законодавством сучасної України: поняття та суб'єкти. Форма та зміст даного договору, порядок та умови його укладання, зміни та припинення.

    курсовая работа [46,8 K], добавлен 17.03.2011

  • Дослідження правової природи господарського договору як засобу організації господарсько-договірних відносин. Суспільні правовідносини, що виникають у сфері господарської діяльності при визнанні господарських договорів недійсними та неукладеними.

    курсовая работа [50,7 K], добавлен 30.03.2014

  • Правова природа господарського договору. Аналіз судової практики визнання господарських договорів неукладеними та недійсними: визначення підстав та настання наслідків. Пропозиції з удосконалення відносно неукладеності господарських договорів в Україні.

    курсовая работа [80,6 K], добавлен 09.04.2014

  • Поняття та значення спадкування і спадкового права. Основні поняття спадкового права. Підстави і порядок спадкування. Спадкування за законом. Спадкування за заповітом. Порядок реалізації спадкових прав.

    реферат [23,7 K], добавлен 14.06.2006

  • Правова природа кредитного договору, його місце в системі цивільно-правових договорів, види, сторони та істотні умови. Порядок укладання та форма, засоби забезпечення виконання кредитного договору, цивільно-правова відповідальність за порушення його умов.

    курсовая работа [53,7 K], добавлен 14.09.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.