Суб’єктний склад договірних зобов’язань зі страхування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака Національної академії правових наук України

к. ю. н., доцент, Міловська Н.В.

Анотація

Статтю присвячено визначенню суб'єктного складу договірних зобов'язань зі страхування та встановленню обсягу правосуб'єктності учасників страхових правовідносин.

Ключові слова: договір страхування, сторони договору, суб'єкти договірних зобов'язань зі страхування, правосуб'єктність учасників страхових відносин, страховик, страхувальник, третя особа.

Аннотация

Статья посвящена определению субъектного состава договорных обязательств по страхованию и установлению объема правосубъектности участников страховых правоотношений.

Ключевые слова: договор страхования, стороны договора, субъекты договорных обязательств по страхованию, правосубъектность участников страховых отношений, страховщик, страхователь, третье лицо.

Annotation

The article is devoted to the definition of the subject composition of the insurance contractual obligations and the establishment of the amount of the legal personality of participants in insurance legal relations.

Key words: insurance contract, parties of the contract, subjects of insurance contractual obligations, legal personality ofparticipants in insurance relations, insurer, insured, third party.

Постановка проблеми. Правовідносини страхування, як і будь-які інші цивільні правовідносини, розкриваються через сукупність їхніх елементів суб'єкти, об'єкти, зміст. Визначення особливостей суб'єктного складу зазначених правовідносин є одним із найважливіших питань, зважаючи на те, що, на відміну від іноземного законодавства, в актах цивільного законодавства України не міститься чіткого та вичерпного їх переліку.

На сьогодні законодавчі підходи до визначення кола можливих учасників договірних правовідносин та встановлення їх правового становища зводяться до методу саморегулювання договірних цивільних відносин безпосередньо їх учасниками. За загальним правилом договірні цивільні відносини регулюються їх сторонами на власний розсуд (саморегулювання), і тільки у випадках, коли саморегулювання законом не допускається (абз. 2 ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) [1]) або сторони не виявили бажання регулювати їх самостійно, регулювання цих відносин здійснюється на підставі нормативних приписів, що містяться в ЦК України та інших актах цивільного законодавства України [2, с. 4]. Звідси правове становище сторін договору визначається самими учасниками правовідносин з урахуванням висхідних положень в актах цивільного законодавства.

Ступінь розробленості проблеми. Підґрунтям написання статті та сформульованих у ній результатів дослідження стали праці українських і російських учених радянського й сучасного періодів: Н.В. Безсмертної, М.І. Брагінського, С.М. Братуся, В.В. Вітрянського, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, Ю.О. Заїки, О.С. Іоффе, Л.Л. Кінащук, О.С. Красільнікової, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейєра, В.М. Никифорака, Н.Б. Пацурії, С.О. Погрібного, Н.О. Саніахметової, М.М. Сібільова, Р.В. Соботника, Є.О. Харитонова, Я.О. Чапічадзе, Я.М. Шевченко та ін.

Метою статті є визначення суб'єктного складу договірних зобов'язань зі страхування та встановлення обсягу правосуб'єктності учасників страхових правовідносин.

Виклад основного матеріалу. Договори страхування проявляють свою особливість через їхні елементи. До елементів будь-якого зобов'язального правовідношення передусім належать його суб'єкти. Згідно зі ст. 979 ЦК України під договором страхування розуміється такий договір, за яким одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Як випливає із цього визначення та положень ст. 16 Закону України «Про страхування» [3], сторонами договору страхування є страховик та страхувальник.

Умовами участі відповідних осіб у страхових правовідносинах є наявність у них такої юридичної ознаки, як правосуб'єктність. Сучасна цивілістика розглядає правосуб'єктність як соціально-правову можливість особи бути учасником цивільно-правових відносин, яка забезпечується та гарантується державою. Наділення суб'єкта правосуб'єктністю є логічним продовженням того нерозривного зв'язку, який існує між державою та особою. В умовах сьогодення в юридичній літературі широку підтримку отримала позиція, відповідно до якої правота дієздатність виступають передумовами та складовими елементами цивільної правосуб'єктності особи, необхідними умовами вступу суб'єкта права у цивільні правовідносини [4, с. 11].

Згідно зі ст. 203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, особа, що вчиняє правочин,, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правоздатність як умова дійсності правочинів не згадується. Однак зрозуміло, що вона теж є необхідною. Право на укладання договорів є елементом цивільної правота дієздатності фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права (держави, територіальних громад тощо). Ці особи набувають і здійснюють цивільні права (і, відповідно, виконують обов'язки) шляхом вчинення правомірних дій, серед яких чільне місце займають договори.

Обов'язковим учасником договірних відносин страхування є страховик. ЦК України визначає страховика як юридичну особу, спеціально створену для здійснення страхової діяльності та яка одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (ч. 1 ст. 984). Також відповідно до ст. 2 Закону України «Про страхування» страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю і здійснюють страхову діяльність на підставі відповідної ліцензії. договірний страховий правовідносини відповідальність

Згідно зі ст. 91 ЦК України юридична особа може мати такі самі цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. В окремих випадках юридична особа може здійснювати певні види діяльності, перелік яких встановлюється законом, лише після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії).

На думку В.М. Кравчука, джерелом правоздатності організацій є правоздатність її засновників, тому обсяг правоздатності організації не може бути більшим, ніж обсяг правоздатності її засновників, через що порівняння правоздатності фізичних та юридичних осіб є безпідставним, оскільки особливістю правоздатності юридичних осіб є те, що вона обмежена цілями їхньої діяльності, які визначаються під час утворення юридичної особи [5, с. 19]. Договірна правосуб'єктність юридичних осіб суб'єктів господарювання, на відміну від фізичних осіб, як зазначає В.С. Мілаш, може мати як загальний, так і спеціальний характер, який залежить не від різновиду юридичної особи, а від того, на боці якої сторони виступає юридична особа [6, с. 260].

Юридичні особи як сторони договорів страхування діють відповідно до встановленої засновницькими документами мети їхньої діяльності. Так, на шляху виникнення у юридичних осіб конкретних цивільних прав та обов'язків за договорами страхування суттєве значення належить правосуб'єктності, а у випадках участі юридичної особи у страхових правовідносинах як страховика необхідною є наявність у них спеціальної правосуб'єктності.

Для набуття статусу страховика необхідне дотримання встановлених чинним законодавством вимог. Так, страхова діяльність в Україні здійснюється, за незначними винятками, страховиками-резидентами України, які повинні мати у своєму складі не менше трьох учасників. Для забезпечення платоспроможності страховика та виконання ним зобов'язань перед страхувальниками встановлюються значні обмеження щодо предмета діяльності страховика, видів страхування, мінімального розміру статутного капіталу тощо. Так, предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням [7, с. 328].

Для здійснення страхування необхідним є одержання страховиком ліцензії у встановленому законом порядку. Як зазначає В.М. Никифорак, на відміну від майнового та особистого страхування, окремі види яких вимагають отримання спеціальної ліцензії, на всі види страхування відповідальності видається одна загальна ліцензія [8, с. 7]. Крім цього, якщо конкретний вид страхування віднесений Законом України «Про страхування» до обов'язкових (зокрема страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів), то відповідно до п. 2.14 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності [9] страховик повинен мати досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не передбачено законодавством.

Другим обов'язковим учасником договірного зобов'язання зі страхування є страхувальник. Страхувальниками визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до чинного законодавства (ч. 2 ст. 984 ЦК України; ст. 3 Закону України «Про страхування»).

Зазначимо, що недійсність правочинів, сторонами яких є фізичні особи, ґрунтується на тих самих критеріях, що і загальні правила виникнення дієздатності: вік та психічне ставлення до вчинених дій. За цими критеріями в ЦК України сформульовано такі склади недійсних правочинів: правочини, вчинені малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; правочини, вчинені неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності; правочини, вчинені фізичною особою, цивільну дієздатність якої обмежено, за межами її цивільної дієздатності; правочини, вчинені недієздатною фізичною особою.

Так, права та обов'язки страхувальника-фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, здійснюються її опікуном із моменту визнання особи недієздатною (ч. 1 ст. 996 ЦК України). Також страхування цивільно-правової відповідальності фізичної особи, яка визнана судом недієздатною, не може продовжуватися, оскільки вона не може нести цивільно-правову відповідальність за заподіяну нею шкоду (ст. ст. 41, 1184 ЦК України). Договір страхування відповідальності фізичної особи, яка визнана недієздатною, припиняється з моменту визнання особи недієздатною (ч. 1 ст. 996 ЦК України). Страхувальник-фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, здійснює свої права та обов'язки лише за згодою піклувальника (ч. 2 ст. 996 ЦК України).

Положеннями ст. 35 ЦК України передбачено, що повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю. Така особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту її державної реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності. Крім того, згідно із ч. 1 ст. 35 ЦК України ще однією з підстав надання повної цивільної дієздатності є факт запису неповнолітньої особи матір'ю або батьком дитини.

Отже, обсяг дієздатності фізичної особи впливає на можливість особи бути страхувальником за договорами страхування. Адже ні фізичні особи, які мають часткову дієздатність, ні фізичні особи, які визнані недієздатними, не мають необхідного обсягу цивільної дієздатності для того, щоб самостійно здійснювати свої права та обов'язки за договором страхування, окрім випадків набуття неповнолітньою особою, у встановленому законом порядку, повного обсягу цивільної дієздатності.

Крім страховика та страхувальника, у страховому правовідношенні можуть брати участь також інші особи: вигодонабувачі, застраховані особи, товариства взаємного страхування; страхові посередники; уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю; об'єднання страховиків.

Відповідно до ч. 1 ст. 985 ЦК України страхувальник має право укласти зі страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку. Страхувальник має право під час укладення договору страхування призначити фізичну або юридичну особу для одержання страхової виплати (вигодонабувача), а також замінювати її до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено договором страхування (ч. 2 ст. 985 ЦК України).

Отже, статтею 985 ЦК України передбачено можливість укладення договору страхування в інтересах третіх осіб у розумінні ст. 636 ЦК України, тобто осіб, які хоч і не є стороною в договорі, але набувають права вимагати виконання зобов'язання на свою користь.

Стаття 3 Закону України «Про страхування» у страховому зобов'язанні виділяє два види третіх осіб: застраховані особи, тобто фізичні особи, у житті яких можуть трапитися події, у зв'язку із чим виникає обов'язок страховика здійснити страхові виплати, і введення яких до кола суб'єктів відносин страхування допускається лише за їх згодою, та вигодонабувачі.

Застрахована особа це фізична особа, з нематеріальними благами (життям, здоров'ям) якої пов'язаний майновий інтерес страхувальника. Введення застрахованої особи до кола суб'єктів відносин страхування допускається тільки за її згодою. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування. За загальним правилом, страхувальник вправі замінювати застрахованих осіб протягом дії договору страхування. Однак така заміна пов'язана зі зміною договору страхування, торкаючись інтересів страховика (наприклад, із врахуванням стану здоров'я або віку нового застрахованого збільшується вірогідність настання страхового випадку), тому для здійснення заміни страхувальник має отримати згоду страховика, якщо інше не випливає із договору страхування.

За зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю, здоров'ю фізичних осіб або їх майну, а також майну юридичних осіб, може бути застрахований ризик відповідальності самого страхувальника чи іншої особи, на яку така відповідальність може бути покладена. Тобто у договорі страхування відповідальності застрахованою особою може бути як сам страхувальник, так і інша особа, на яку така відповідальність може бути покладена.

Учасником страхового правовідношення може бути вигодонабувач. Правовий статус вигодонабувача вирізняє належне йому право вимагати від страховика виконання покладених на нього обов'язків, зокрема здійснити страхову виплату. Водночас страхувальник, який уклав договір страхування на користь вигодонабувача, не звільняється від виконання своїх обов'язків за цим договором.

У відносинах особистого страхування вигодонабувачами є особи, призначені страхувальником за згодою застрахованої особи для отримання страхових виплат. У майновому страхуванні вигодонабувачами визнаються особи, призначені страхувальником для отримання страхового відшкодування, які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку. Страхувальники у цих видах страхування вправі здійснювати заміну вигодонабувачів за власною волею, але тільки до настання страхового випадку (ч. 4 ст. 3 Закону України «Про страхування»).

У договорі страхування цивільної відповідальності участь вигодонабувача становить необхідну умову існування самих страхових правовідносин. Такий договір може бути укладений лише на користь вигодонабувача. Однак особливістю страхування цивільної відповідальності, на відміну від майнового та особистого страхування, є неможливість чіткого визначення у договорі особи, на чию користь буде здійснюватись страхове відшкодування. У такому разі статусу вигодонабувача набуватимуть ті особи, яким страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, завдасть шкоди [10, с. 194].

Таким чином, у разі страхування відповідальності виникає особлива конструкція договору на користь третьої особи договір на користь особи, яка невідома в момент укладання договору страхування, оскільки не може бути відомо заздалегідь, кому саме буде заподіяно шкоду страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована.

На відміну від страхувальника як сторони договору страхування, вигодонабувачем може бути не тільки повністю дієздатна особа, а й неповнолітня, а також малолітня особа.

Окрім страховиків, суб'єктами страхових правовідносин є товариства взаємного страхування (ст. 14 Закону України «Про страхування»), які не мають на меті одержання прибутку, тому не є суб'єктами підприємницької діяльності. Товариство взаємного страхування є юридичною особою-страховиком, створеною для страхування ризиків своїх членів [11, с. 179]. Найчастіше товариства взаємного страхування беруть участь у правовідносинах страхування цивільної відповідальності власників морських транспортних засобів.

Для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм, якщо їх утворення не суперечить законодавству України, страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання із правами юридичної особи, які не є страховиками і не можуть займатися страховою діяльністю (ст. 13 Закону України «Про страхування»).

Особливістю правовідносин страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов'язковість участі страховика для здійснення ним цього виду страхової діяльності у Моторному (транспортному) страховому бюро України (МТСБУ). Актами цивільного законодавства передбачено можливість створення таких об'єднань страховиками, які здійснюють інші види страхування. Так, страховики, яким дозволено займатися страхуванням авіаційних та морських ризиків, можуть створити, відповідно, Авіаційне страхове бюро (ч. ч. 2, 3 ст. 103 Повітряного кодексу України) та Морське страхове бюро (ч. ч. 3, 4 ст. 242 Кодексу торговельного мореплавства).

Ще одним суб'єктом правовідносин страхування є страховий посередник, правовий статус якого визначається ст. 15 Закону України «Про страхування» та Положенням «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками» [12]. Страховим посередником є суб'єкт підприємницької діяльності на ринку страхових послуг, через якого такі послуги надаються. Реалізація посередницької діяльності можлива завдяки двом видам суб'єктів: страховим агентам та страховим брокерам.

Страховими агентами є фізичні або юридичні особи як суб'єкти підприємницької діяльності, уповноважені діяти від імені та на підставі доручення одного чи більше страховиків, щодо рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та надання послуг, пов'язаних з укладенням та виконанням договорів страхування, зокрема оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхових сум чи страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.

Страхові брокери це юридичні або фізичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерського договору з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Висновки

Отже, страхові правовідносини характеризуються особливим суб'єктним складом. Враховуючи положення чинного законодавства України, можна виділити такі види суб'єктів досліджуваних правовідносин: страховики, страхувальники, застраховані особи, вигодонабувачі, товариства взаємного страхування, страхові посередники, уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю, об'єднання страховиків. Особливості кожної договірної конструкції у сфері страхування зумовлюють і її суб'єктний склад.

Як і будь-який цивільно-правовий договір, договір страхування має враховувати інтереси обох контрагентів страховика і страхувальника. У межах будь-якого договору страхування інтерес кожної сторони може бути задоволений лише шляхом задоволення інтересу іншої сторони, а це, зокрема, породжує загальний інтерес сторін до укладення договору і його належного виконання. Загалом для цивільного обороту договір страхування виконує регулятивну функцію в цій сфері, оскільки організовує та упорядковує процес надання страхової послуги, що приводить у результаті до вдосконалення страхових відносин.

Література

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. К. : Істина, 2003. 368 с.

2. Погрібний С.О. Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України : автореф. дис. ... докт. юрид. наук / С.О. Погрібний. К., 2009. 35 с.

3. Про страхування : Закон України від 7 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 18. Ст. 78.

4. Зозуляк О.І. Договір як правова форма реалізації цивільної правосуб'єктності юридичних осіб : дис. ... канд. юрид. наук / О.І. Зозуляк ; НДІ приватного права і підприємництва НАПрН України. К., 2010. С. 11.

5. Кравчук В. Про правоздатність юридичних осіб: окремі питання / В. Кравчук // Право України. 1999. № 11. С. 19.

6. Мілаш В.С. До питання про правосуб'єктність сторін господарсько-договірних зобов'язань / В.С. Мілаш // Вісник господарського судочинства. 2004. № 3. С. 260-261.

7. Цивільне право України : [підручник] : у 2 т. / [В.І. Борисова (кер. авт. кол.), Л.М. Баранова, І.В. Жилінкова та ін.] ; за заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. К. : Юрінком Інтер, 2007. Т. 2. 2007. 552 с.

8. Никифорак В.М. Договір страхування відповідальності : автореф. дис. . канд. юрид. наук / В.М. никифорак. К., 2002. 19 с.

9. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 28 серпня 2003 р. [Електронний ресурс]. Режим доступу : www.rada.gov.ua.

10. Цивільне право України: Академічний курс : [підручник] : у 2 т. / за заг. ред. Я.М. Шевченко. К. : Ін Юре, 2006. Т. 2 : Особлива частина. 2006. 520 с.

11. Страховое право : [учебник] / под. ред. В.В. Шахова, В.Н. Григорьева, А.П. Архипова. М. : ЮНИТИ ДАНА : Закон и право, 2008. 335 с.

Про затвердження положення про порядок провадження діяльності страховими посередниками : Постанова Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. Електронний ресурс]. Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua /laws/ show/1523-96-%D0%BF.

Размещено на Allbest.ru