4) якщо вчинення дії взагалі не входить до компетенції нотаріальних органів.

До другої групи підстав відмови відносять:

1) звернення за вчиненням нотаріальної дії не до того нотаріуса чи посадової особи, які мають право вчинити цю нотаріальну дію;

2) звернення за вчиненням нотаріальної дії недієздатної особи;

3) звернення за вчиненням нотаріальної дії представника, який не має необхідних повноважень;

4) звернення за вчиненням нотаріальної дії особи, яка знаходиться в стані афекту, алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

Відповідно до закону відмова у вчиненні нотаріальної дії або неправильне її вчинення можуть оскаржуватися в суді (ст. 50 Закону України "Про нотаріат"). Такі справи розглядаються судом у порядку окремого провадження. Внаслідок розгляду і вирішення цих справ суд може визнати незаконними вчинені конкретні нотаріальні дії та скасувати їх або зобов'язати нотаріуса чи посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії, вчинити ті чи ті нотаріальні дії, якщо в цьому було неправомірно відмовлено.

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про нотаріат" та ЦПК України заінтересована особа має право подати скаргу до районного (міського) суду за місцезнаходженням державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, виконкому місцевої ради чи робочого місця приватного нотаріуса [46, с. 41].

Скарги на дії консульських службових осіб і працівників консульських установ розглядаються в порядку підлеглості (ст. 19 Консульського статуту України), а не в судовому порядку. Такі скарги подаються на ім'я голови консульської установи України або на ім'я дипломатичного представника України в країні перебування або до Міністерства закордонних справ України.

Законом визначено й підсудність справ по скаргах на дії посадових осіб, які посвідчують заповіти й доручення, що прирівнюються до нотаріально посвідчених (ст. 40 Закону України "Про нотаріат"). Такі скарги подаються до суду за місцезнаходженням лікарні, іншого стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, санаторію, будинку для престарілих та інвалідів, експедиції, госпіталю, військово-лікувального закладу, військової частини, з'єднання, установи, військово-навчального закладу, місця позбавлення волі.

Скарги на неправильне посвідчення заповіту або на відмову в цьому посвідчені капітаном морського судна чи судна внутрішнього плавання, що плаває під прапором України, подаються до суду за місцем порту приписки судна [18, с. 362].

Заінтересованими особами, які мають право подати скаргу на нотаріальні дії чи на відмову в учиненні їх, є особи, відносно яких мала бути вчинена нотаріальна дія, або громадяни чи організації, що брали безпосередню участь у вчиненні нотаріальної дії, що оскаржується. Право на порушення цієї категорії справ має і прокурор, який подає в цьому випадку не скаргу, а заяву на захист прав та інтересів інших осіб.

Для принесення скарги на дії нотаріуса чи посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії, законодавством передбачено десятиденний строк. Цей строк обчислюється з наступного дня після вчинення оскарженої нотаріальної дії або відмови вчинити нотаріальну дію і вважається не пропущеним, якщо до його закінчення скарга була подана (здана на пошту) органові, що виконує нотаріальні дії, чи безпосередньо до суду. Пропущений заінтересованою особою строк для принесення скарги може бути поновлений судом за наявності поважних причин пропуску строку.

Нотаріус чи інша посадова особа, що вчиняє нотаріальні дії, на прохання особи, якій відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, повинні викласти причини відмови в письмовій формі та роз'яснити порядок її оскарження. У разі, коли у вчиненні дії відмовляє нотаріус, він не пізніше як у триденний строк виносить постанову про таку відмову.

Особливістю цієї категорії справ є те, що скарга чи заява подаються до суду через нотаріуса або посадову особу, яка вчиняє нотаріальні дії. Нотаріус чи посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, повинні передати скаргу, заяву зі своїми поясненнями щодо сутності скарги, заяви разом з оригіналами або копіями необхідних документів до суду протягом трьох днів з дня одержання скарги чи заяви.

Суттєвою обставиною розгляду цих справ є правильне визначення кола заінтересованих осіб. Крім скаржника, у справі беруть участь нотаріуси та інші посадові особи, що вчиняють нотаріальні дії, як заінтересовані особи. Вони мають усі права, передбачені ЦПК України, і несуть передбачені законом обов'язки. Якщо справа порушується за заявою прокурора, суд притягує до участі у справі осіб, відносно яких вчинялася нотаріальна дія чи було відмовлено в її вчиненні. Крім того, заінтересованими особами можуть бути родичі скаржника, його подружжя, органи державного управління, інші спадкоємці [63, с. 26].

Якщо вчинення нотаріальної дії зачіпає права і обов'язки особи, яка безпосередньо приймала участь у здійсненні нотаріальної дії, то вона може подати скаргу на дії нотаріуса, яка буде розглядатися в порядку окремого провадження.

Таким чином, у порядку позовного провадження розглядаються заяви інших осіб, котрі оспорюють права та обов'язки, набуття яких пов'язане з вчиненням нотаріальної дії.

Нотаріуси повинні у своїй діяльності слідувати вимогам законів та забезпечувати законність дій спадкоємців та інших осіб. Але, на жаль, не всі нотаріуси сумлінно ставляться до виконання своїх обов'язків.

Якщо конфлікту неможливо уникнути - його потрібно вирішувати наданими законами способами. І зрозуміло, що треба вийти з цієї ситуації переможцем.

В першу чергу, слід здійснити переговори з нотаріусом. Діючи за дорученням, особисто зустрітись з нотаріусом та обговорюю спірну ситуацію, щоб знайти конструктивне її вирішення. На практиці приблизно половина конфліктів вичерпуються вже під час переговорів. Причина проста - довіритель, не володіючи необхідними юридичними знаннями, просто не може чітко виразити свої аргументи перед нотаріусом і довести свою правоту.

Якщо переговори не дали результату, слід підготувати скаргу на дії нотаріуса до Міністерства юстиції. Якщо і в цьому випадку не вдається домогтися від нотаріуса бажаного, треба переходити до судового оскарження.

Для судового оскарження оформляють доказову базу, готують всі необхідні заяви, направляють їх до суду. Залежно від ситуації можна відразу почати судове оскарження.

3.6 Принцип безспірності нотаріального процесу

Принцип безспірності нотаріального процесу може бути визначений, виходячи з аналізу розділу VIII Конституції. Так, Конституцією передбачається, що право судити про права та обов'язки осіб у тих чи інших правовідносинах належить до виключної компетенції судів (за аналогією із ст. 124 Конституції).

Стаття 124 [1].Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Норми, що містяться в статті 124 Конституції, є визначальними в розкритті функцій судової влади, органів, суб'єктів і форм реалізації судової влади. Вони є законодавчим закріпленням таких характерних рис судової влади, як самостійність, виключність, повнота юрисдикції.

Правосуддя -- це діяльність органів судової влади в розв'язанні конфліктів у суспільстві, що мають правовий зміст. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Специфіка діяльності судів полягає в тому, що застосування ними закону в розгляді конкретних справ здійснюється у певних процесуальних формах, визначених законодавчо, а саме: у формі цивільного, господарського, адміністративного, кримінального, а також конституційного судочинства.

У процесі відправлення правосуддя суди розв'язують суперечності, що виникають у суспільстві, і тому їх діяльність відіграє інтегруючу і стабілізаційну функцію.

Покладена в основу Конституції України концепція правосуддя визначає судову владу не просто інструментом у розв'язанні названих суперечностей, хоча й дуже важливим, а й рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів.

Здійснення правосуддя є виключною і невідчужуваною прерогативою судів і не може бути делеговане або привласнене іншими органами чи посадовими особами. Не допускається створення позасудових органів, наділених судовою владою. Принцип, за яким правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, створює найважливішу гарантію громадянського миру, додержання конститу­ційних прав і свобод людини і громадянина. Лише за умови чинності цього організаційно-правового принципу суд здатний виконувати свої повноваження щодо захисту таких прав і свобод, а також забезпечувати в межах своїх повноважень реалізацію засад верховенства права та непохитність конституційного лапу в Україні. Отже, поділ державної влади з певною автономією органів відправлення правосуддя є дуже важливою ознакою демократичної, правової держави [40, с. 563].

В демократичній, правовій державі суд вирішує практично всі соціально значущі конфлікти між суб'єктами права. До певної міри аксіомою є теза про те, що чим більша кількість конфліктів у суспільстві вирішується судом, а не органами виконавчої чи зако­нодавчої влади, тим більше є підстав вважати це суспільство демократичним, а державу -- правовою. Тому в Конституції України цілком обґрунтовано визначено обсяг повноважень судової влади щодо розв'язання усього спектру соціальних конфліктів, в основі яких є спір про право або існує інша проблема в застосуванні права. Судовий розгляд згідно з Конституцією України має стати обо­в'язковим і універсальним методом розв'язання таких конфліктів. Концептуальний зміст конституційних принципів полягає в тому, щоб суди належним чином виконували функцію захисту суспільства від проявів свавілля або рецидиву тоталітаризму. Суди можуть стати гарантом громадянського миру, прав і свобод людини і громадянина лише за умови, коли їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають або можуть виникнути в державі. Тому Конституцією України встановлено межі повноважень судової влади відповідно до її інституційного призначення [43, с. 72].

З іншого боку, окреслене в статті 124 Конституції правове поле діяльності судової влади дозволяє з максимальною точністю визначити її роль у системі координат «стримувань і противаг» державної влади в Україні. Судовий контроль з широкого кола питань суспільного життя є невід'ємним елементом рівноваги політико-правового механізму, оскільки він закріплює оптимальний баланс розподілу повноважень між гілками триєдиної системи державної влади. У частині третій статті 124 Конституції визначаються загальні засади судоустрою в Україні.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Отже, судова система України складається з Конституційного Суду України, який є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, та судів загальної юрисдикції, що розглядають решту справ: цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних -- в межах повноважень судової влади. Тому переважна більшість усіх судових справ розглядається судами загальної юрисдикції.

У частині четвертій статті 124 Конституції закріплено принцип безпосередньої участі народу у здійсненні правосуддя через народ­них засідателів і присяжних. Цей принцип є конкретним проявом демократизму нашої держави і полягає у залученні до відправлен­ня правосуддя не тільки професійних суддів, а й представників народу. Суд за участю народних засідателів відомий в теорії органі­зації суду під назвою «шефенський суд». Така форма участі народу в здійсненні правосуддя існує у вітчизняному законодавстві понад вісімдесят років. Народні засідателі в судовому засіданні користуються рівними правами з професійним суддею -- голову­ючим у справі. Вони разом вирішують усі питання, що виникають під час розгляду справи і ухвалення судового рішення.

Суд присяжних добре знаний з іноземного досвіду та досвіду судочинства дорадянського періоду України. Присяжні утворюють окрему колегію, яка вирішує питання про винність підсудного у кримінальній справі або обґрунтованість вимог позивача у цивільній справі. Усі інші питання відповідно до вердикту присяжних вирішує професійний суддя -- головуючий у справі. Але можливі й інші форми участі присяжних у здійсненні судочинства.

Усі форми залучення представників народу до відправлення правосуддя є втіленням засад колегіального розгляду судових справ, що має на меті гарантувати неупередженість та справедливість правосуддя для всіх.

У частині п'ятій статті 124 Конституції закріплено припис про ухвалення судами судового рішення іменем України. Цим визна­чаються суверенні права України на здійснення правосуддя та захист державою прав і свобод людини та законних інтересів інших суб'єктів права, які звернулися в установленому порядку до судів України. Припис про ухвалення судових рішень іменем України заснований на положеннях Конституції України про те, що судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і відповідно вони мають бути гарантовані державою.

З цього органічно випливає і припис щодо обов'язковості судових рішень до виконання на всій території України. Умови і порядок Виконання на території України судових рішень визначаються Законом України «Про виконавче провадження», а на територіях інших держав -- міжнародними договорами України на засадах взаємності.

Отже, на нотаріуса покладається не вирішення спірних правовідносин, а лише посвідчення безспірних прав та обов'язків осіб у правовідносинах тощо. Нотаріус не може і не повинен аналізувати права осіб, він також має отримувати від осіб безспірні докази про існування юридичних обставин, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення прав осіб у визначених законом правовідносинах. Законом надане право нотаріусу самому в необхідних випадках, але за ініціативою осіб, витребовувати від відповідних установ або організацій потрібні для вчинення нотаріального провадження документи.

Отже, якщо правовідносини не визначені законом, то нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії. У будь-яких випадках спірності прав осіб, що звернулись за вчиненням нотаріального провадження, нотаріус має відкладати вчинення нотаріальної дії та роз'яснювати цим особам їх право -- звернутись до суду за вирішенням спірних правовідносин.

3.7 Принцип рівності прав всіх учасників нотаріального процесу

Нотаріус має виходити з конституційного принципу, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України).

Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Наведене положення втілює соціально-філософські засади рівноправності всіх людей. Воно майже дослівно відтворює зміст ст. 1 Загальної декларації прав людини. І хоча ця Декларація існує вже понад півстоліття, проте деякі з понять, що використовуються в її першій статті, не завжди розуміються однозначно, а тому вимагають спеціальної наукової інтерпретації.

Вільність -- фундаментальна якісна характеристика людини. Вона відображає свободу її волі, тобто здатність свідомо, самостійно й добровільно обирати той чи інший варіант поведінки, діяльності як інтелектуальної, розумової, так і фізичної. Вільність (свобода) -- це завжди й насамперед реальна можливість вибору. Проте ця можливість людини має певні об'єктивні межі, які визначаються природними та соціальними закономірностями, явищами, обставинами, умовами. У кожний конкретно-історичний період ці межі не є однаковими, але вони завжди існують. У деяких випадках прямі застереження щодо них зроблено, як вже зазначалось, у міжнародно-правових актах, конституціях та іншому національному законодавстві. Одним словом, людина має бути відносно вільною від волевиявлення держави або інших носив влади, але вона не є вільною від своєї біосоціальної природи. Якщо зважати на природний та соціальний детермінізм, то не можна не бачити, що людина має відносну свободу прояву й реалізації своєї волі. Межі цієї свободи мають бути однаковими для всіх людей [40, с. 86].

Головний пафос, «дух» припису полягає в акцентуванні того, що не може бути людей не вільних від моменту народження. Всезагальність свободи людини («усі люди є вільні») -- основна ідея цього положення. Гідність людини -- це її цінність як такої, самої по собі, тобто незалежно від будь-яких її індивідуальних -- чи то біологічних, чи то соціальних властивостей. А звідси й випливає засада рівності всіх людей з огляду саме на їхню «антропну» гідність.

Антропна гідність людини -- це її самоцінність як родової біосоціальної істоти, змістовно зумовлена насамперед існуючими суспільними відносинами, а також іншими факторами людського буття. Психічним (ідеальним) відображенням цієї органічної, «природженої» властивості кожної людини є її власні, а також інших суб'єктів суспільства оціночні судження стосовно зазначеної властивості, тобто оцінки гідності людини.

Отже, гідність -- це об'єктивна властивість людини, яка відображає її унікальну, неперевершену цінність. З моменту народження кожного його гідність є однаковою, «рівною» із гідністю інших людей. Усвідомлення цього усіма приводить до формування у кожної особи почуття власної гідності, очікування поваги до неї з боку інших людей, установку на відстоювання своїх прав, а також визнання нею рівних прав усіх інших людей.

Однаковість гідності кожної людини відображено й у тій нормі Конституції, за якою «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28).

Уявлення про рівну гідність усіх людей -- ідеологічне джерело їх «рівноправності» (включаючи й рівноправність юридичну), заслін посяганням на рівність, тобто встановленню безпідставних привілеїв (позитивна дискримінація) або обмежень (негативна дискримінація).

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Невідчужуваність прав і свобод людини -- це їх внутрішня, іманентна, «неминуча» властивість людині, їх невід'ємність від неї. Ця властивість прав і свобод полягає в тому, що можливості людини, які в них відображаються, є неодмінною, закономірною приналежністю кожної людської істоти. їх виникнення датується моментом її народження і не потребує дозволу, схвалення з боку будь-кого, у тому числі й держави. Жодна людина не може бути позбавлена таких можливостей: без них вона -- незалежно від місця, часу й умов її існування -- не зможе сформувати, розвинути, проявити себе саме як особистість. Оскільки ніхто не дарує людині її прав та свобод -- ані держава, ані якесь інше об'єднання, угруповання, ані та чи інша особа, ані тим більше якась «трансцендента» або уявна істота, то й відібрати, позбавити їх людину ніхто не може. «Права людини та основні свободи є невід'ємним правом кожної людини, наданим їй від народження», -- зазначається у п. 2 ч. 2 Декларації та Програми дій Всесвітньої конференції з прав людини, яка відбулася під егідою ООН у Відні 1993 р [40, с. 87].

Непорушність прав людини - це «незменшуваність», «недоторканність» можливостей людини, котрі відбиті в тих чи інших її правах. З поняттями невідчужуваності та непорушності прав людини тісно пов'язані (але не тотожні їм) неприпустимість їх скасування та обмеження.

Отже, положення про рівність прав всіх учасників нотаріального процесу є ще одним принципом, властивим нотаріальним провадженням. Правовідносини, що складаються при вчиненні нотаріального провадження, мають забезпечувати захист та охорону не лише всіх осіб, що беруть участь в нотаріальному провадженні, а й тих осіб, права яких можуть зачіпатись нотаріальним процесом. Саме на вирішення цієї задачі і має бути спрямована діяльність нотаріальних органів і посадових осіб, яким законом надане право вчиняти нотаріальні провадження.

Висновки

Таким чином, проведений системний аналіз оправдовує доцільність актуальності вибраної теми, а також підтверджує на практиці виконання поставлених завдань і виправдовує мету, що ставилась на початку дослідження.

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Нотаріус - законодавчо уповноважена особа, в компетенцію якої входить вчинення нотаріальних дій.

Нами встановлено, що принципи нотаріату не закріплені на законодавчому рівні. Їх можна виокремити, лише систематизувавши зміст нормативно-правових актів, що ними користується нотаріус. Отже, у новому законодавстві про нотаріат слід усунути цю прогалину, бо принципи - це провідні положення, на яких ґрунтується нотаріат в Україні, й вони обов'язково мають знайти своє законодавче закріплення.

Принципи нотаріального процесу -- це закріплені в нормах права найбільш загальні правові вимоги до вчинення нотаріальної діяльності, що відображають характер нотаріального провадження.

Значення принципів нотаріального процесу в Україні полягає в тому, що:

1) принципи є основою для моделювання правових норм і одночасно об'єднання всіх норм і інститутів в одну галузь права, тобто є індивідуалізуючою ознакою даної галузі права;

2) шляхом аналізу принципів ми прийдемо до кращого розуміння і тлумачення норм законодавства;

3) принципи не тільки характеризують нотаріат України, але і є основною умовою для порівняння норм, які регулюють діяльність нотаріату, з нормами, які регулюють діяльність інших органів.

Нотаріальна діяльність в Україні ґрунтується на наступних принципах:

1) принцип законності. Згідно зі ст.7 Закону нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а на території Республіки Крим, крім того, -- законодавством Республіки Крим, наказами Міністерства юстиції України, нормативними актами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій. Нотаріуси у встановленому порядку в межах своєї компетенції вирішують питання, що випливають із норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних угод;

2) принцип неупередженості особи, що вчиняє нотаріальні дії. У відповідності зі ст. 9 Закону нотаріус та посадова особа, які вчиняють нотаріальні дії, не вправі вчиняти нотаріальні дії на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом, або працівником даного виконавчого комітету. Нотаріальна діяльність здійснюється на рівних умовах для всіх осіб незалежно від статі, раси, національності, майнового та посадового становища, ставлення до релігії, переконань, приналежності до громадських об'єднань;

3) принцип обґрунтованості нотаріальних актів. Стаття 46 Закону надає нотаріусові та іншій посадовій особі, які вчиняють нотаріальні дії, право витребувати від підприємств, установ і організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій. Відповідні відомості та документи повинні бути подані в строк, вказаний нотаріусом або іншою посадовою особою, яка вчиняє нотаріальну дію. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Принцип обґрунтованості закріплений у ст.42-, ч.2 ст.54, ст.55 і ряді інших статей Закону, що зобов'язують нотаріуса перевіряти наявність певних фактів для вчинення тієї або іншої нотаріальної дії;

4) принцип безпосередності. Даний принцип полягає в наступному: а) при здійсненні нотаріальної дії повинні безпосередньо бути досліджені певні документи (ст.42 Закону) і встановлені особи громадян, що звернулися за вчиненням нотаріальної дії (ст.43 Закону); б) нотаріально посвідчені угоди, а також заяви та інші документи мають бути підписані в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальну дію; якщо угода, заява чи інший документ підписано за відсутності цих посадових осіб, громадянин повинен особисто підтвердити, що документ під писаний ним.

Якщо громадянин через фізичну ваду, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати угоду, заяву чи інший документ, за його дорученням і в його присутності та в присутності нотаріуса або іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, зазначені документи може підписати інший громадянин. Про причини, з яких цей громадянин не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Угоду не може підписувати особа, на користь або за участю якої її засвідчено.

Нотаріус чи інша посадова особа, яка вчиняє нотаріальну дію, можуть не вимагати кожного разу з'явлення відомих їм посадових осіб підприємств, установ і організацій, якщо вони мають зразки підписів цих посадових осіб, одержані при особистому зверненні, а справжність їх підписів не викликає сумніву (ст.45 Закону);

5) принцип таємниці нотаріальної дії. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані дотримуватися таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії ідокументи видаються тільки громадянам і юридичним особам, за дорученням яких або відносно до яких вчинювалися нотарі альні дії.

На письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті спадкодавця.

Обов'язок додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій поширюється також на осіб, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків (ст.8 Закону);

1) принцип сприяння фізичним і юридичним особам у здійсненні їхніх прав і законних інтересів. Згідно з ч.2 ст.5 Закону нотаріус зобов'язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснювати права і обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду;

2) принцип диспозитивності в нотаріальному процесі полягає в тому, що нотаріальне провадження може виникнути, як правило, тільки з ініціативи заінтересованих осіб, а не нотаріальних органів. Так, подання заяви як засобу порушення нотаріального процесу передбачено ст.57, 67, 70 Закону. У статтях 80-82 Закону вказується, що посвідчення фактів знаходження громадянина живим, перебування громадянина в певному місці, тотожності громадянина з особою, зображеною на фотографії, здійснюється на прохання громадянина.

Виняток з даного принципу закріплений в ст. 60 Закону: «Державний нотаріус за місцем відкриття спадщини за повідомленням підприємств, установ, організацій, громадян або на підставі рішення суду про оголошення фізичної особи померлою чи за своєю ініціативою вживають заходів до охорони спадкового майна, коли це потрібно в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів або держави »;

3) принцип одноособового ухвалення рішення по конкретному нотаріальному провадженню. Даний принцип випливає із ч.2 ст.7 Закону, а також норм про особисту відповідальність, порядку призначення і порядку звільнення з посади нотаріуса;

4) принцип державної мови нотаріального діловодства. Нотаріальне діловодство ведеться, у тому числі в консульських установах, українською мовою.

Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлених документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем (ст.15 Закону).

Підводячи підсумки, слід відмітити, що впорядкувавши проблеми сьогоднішнього стану нотаріату в Україні, можна дійти висновку, що нотаріальна діяльність потребує реформування, зокрема, слід втілити в в життя Концепція реформування органів нотаріату в Україні, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 3290/5 від 24.12.2010 року, котра передбачає, що 2012 році повинен бути прийнятий базовий закон стосовно нотаріальної діяльності, а вже в впродовж 2012-2015 років має бути створена професійна організація нотаріусів України та відбутися становлення професійного самоврядування, так першочерговими заходами є відповідно підготовка проекту закону «Про нотаріат та організацію нотаріальної діяльності в Україні», ухвалення якого забезпечить належне функціонування сучасного нотаріату, а проміжними завданнями ї є розробка та прийняття Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Вважаємо, що принципи організації діяльності нотаріату повинні бути закріплені в новому законі.

Список використаних джерел

1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. вiд 28.06.1996. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30, ст. 141.

2. Цивільний кодекс України. від 16 січня 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - №11. - Ст. 461.

3. Закон України Про нотаріат. від 02 вересня 1993 року. № 3425-XII. // Відомості Верховної Ради, 1993, N 39, ст.383.

4. Постанова Кабінету Міністрів України Про затвердження Положення про Вищу кваліфікаційну комісію нотаріату № 1689 від 08.12.2006. // Офіційний вісник України, № 50, 25.12.2006, ст. 83.

5. Наказ Міністерства юстиції України Про затвердження Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 03.03.2004 р. № 20/5.

6. Кодексу професійної етики нотаріусів України, затвердженого рішенням Конференції Української нотаріальної палати від 17.11.2007, який набрав чинності з 01.01.2008.

7. Авраменко А.В. Кваліфікаційна комісія нотаріату: повноважень та обов'язки. // Юридичний журнал. - 2009 - № 3. - С. 14-17.

8. Артеменко В. Лабіринти місцевої влади: Нотаріат. Нотаріус. Нотар. діяльність. Правовідносини з архів. фондом або архів. установою та упр. юстиції.) К.: ІКЦ „Леста“, 2006. - 52с.

9. Бесчасний В.М., Філонов О.В., Субботін В.М., Пашутін В. В., Бабін Б. В., Пашков С. М.. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / Бесчасний В.М. (ред.). -- К. : Знання, 2008. -- 494 с.

10. Бичкова С.С., Бірюков І.А., Бобрик В.І., Братель О. Г., Гурська Т. Д., Демиденко Н. В. Цивільне право України. Договірні та недоговірні зобов'язання: підручник / Бичкова С.С. (заг.ред.). -- 2-ге вид., змінене та доп. -- К. : КНТ, 2008. -- 497с.

11. Бірюков І.А., Заіка Ю.О., Гопанчук В. С., Співак В. М., Гелевей О. І., Кучер В. О. Цивільне право України. Загальна частина: загальні положення. Особисті немайнові права фіз. особи. Речове право. Спадкове право. Заг. положення про зобов'язання і договори:підручник / Бірюков І.А.(ред.), Заіка Ю.О. (ред.). -- 2-ге вид., змінене та доп. -- К.: КНТ, 2008. -- 478c.

12. Бірюков І.А., Заїка Ю.О.,Співак Б.М. Цивільне право України. Загальна частина. Навч. посібник для юрид. спец.вищих закладів освіти. - К.,2005.-304 с.

13. Бондарева М. В. Принцип таємниці вчинюваних нотаріальних дій. // Часопис Київського університету права - 2009/4. - С. 198-202.

14. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. - М. - 2004. - 456 с.

15. Братель О.Г., Мироненко В.П., Павловська Н.В., Пилипенко С.А. Цивільне право України: посібник для підготовки до іспитів / Київський національний ун-т внутрішніх справ. -- К.: Текст, 2008. -- 256 c.

16. Варфоломеєва Т. В., Кузнєцова Н. С., Дзера О. В., Довгерт А. С., Ромовська З. В. Цивільне право для адвокатів: Навч. посіб. / Академія адвокатури України. Центр суддівських студій. -- К. : Юрінком Інтер, 2006. -- 256с.

17. Варчук О.В. приватні нотаріуси їх повноваження та відповідальність. // Правовий тиждень. - 2008. № 3. - С. 17-19.

18. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навчальний посібник. -- X.: ТОВ «Одіссей, 2008. - 480 с.

19. Веприняк Д.М., Кулик О.М.. Адвокатура і нотаріат: Посібник / Національний авіаційний ун-т. -- К. : НАУ, 2005. -- 100 с.

20. Горбунова Л.М., Богачов С.В., Іванчук І.Ф., Красій Г.В. Договір дарування М-во юстиції України.- К.: [ТОВ "Поліграф-Експрес"], 2006. - 35 с.

21. Грищенко Т.М. Діяльність нотаріусів в ринкових відносинах. // Правовий тиждень. - 2009. № 7. - С. 9-11.

22. Доліненко Л.О., Доліненко В.О., Сарновська С.О.. Цивільне право України: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. -- К. : Кондор, 2006. -- 356с.

23. Дякович М. М. Нотаріальне право України: Навч. посіб. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2009. - 686 с.

24. Єрух А.М., Козьяков Ю.М. Практичний курс нотаріату: Зразки нотаріальних документів, роз'яснення, коментарі. К.: Істина, 2006. - 576 с.

25. Єрух. А.М., Козяков Ю.М. Практичний курс нотаріату. 2-е вид. - К.: Істина, 2008 - 582.

26. Законодавство України про нотаріат: Зб. законодав. док. / О.М. Роїна (упорядкув.). -- К. : КНТ, 2005. -- 433с.

27. Законодавство України про нотаріат: зб. нормат.-прав. актів / А.М. Єрух (уклад.), Ю.М. Козьяков (уклад.) -- К. : Істина, 2008. -- 424c.

28. Калініченко О.М. Неупередженність суду (суддів) у контексті практики Європейського суду з прав людини. // Юридична Україна. - 2009. - №2. - С. 32-36.

29. Калінюк О. Цивільно-правова відповідальність нотаріуса. Обсяг відповідальності нотаріуса. // Мала енциклопедія нотаріуса . - №4 (46) - 2009. - С. 11-14.

30. Карнарук Н. В. Застосування в практичній діяльності нотаріуса Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” // Юридичний радник .- 2004.-№ 1.-С. 57-60.

31. Карнарук Н.В. Актуальні питання державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні : адміністративно-правовий аспект // Збірник наукових праць - Держава і право. - 2006.- № 2.- С. 171-176.

32. Карнарук Н.В. Реформування законодавства України про нотаріат у новій редакції Закону України “Про нотаріат” // Збірник наукових праць - Актуальні проблеми державного управління.-2005.-№ 1.- С. 178-183.

33. Карнарук Н.В. Генезис державного контролю за нотаріальною діяльністю у правовій доктрині та законодавстві // Влада. Людина. Закон.-2005.- № 7.- С. 70-73.

34. Карнарук Н.В. Класифікація державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3.- С. 40-43.

35. Карнарук Н.В. Організаційно-правові принципи державного контролю за нотаріальною діяльністю в Україні // Науковий вісник Національної академії Державної податкової служби України. - 2005.- № 3(30).- С. 225-230.

36. Карпенко О.В. Нотаріуси, що їх чекає?// Мала енциклопедія нотаріуса . - №5 (52) - 2009. - С. 14-16.

37. Комаров В. В., Баранкова В. В., Малюга Л. В., Федорченко Н. В.. Нотаріат в Україні: Підручник / В.В. Комаров (ред.). -- К. : Юрінком Інтер, 2006. -- 320с.

38. Комаров В.В. Нотаріат в Україні. Підручник. Видавництво "Юрінком Інтер", 2006. - 486 с.

39. Комаров В'ячеслав Васильович, Баранкова Вікторія Валеріївна. Нотаріат: перспективи унормування, законодавство, судова практика. -- Х. : Право, 2008. -- 536c.

40. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол. В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. - Харків: Право; Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. - 808 с.

41. Криштопа О. Міжнародний союзу нотаріату: принципи латинського нотаріату та їх значення для діяльності нотаріусів України. // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - 2011. - С. 63-67.

42. Мазур О.С. Цивільне право України: Навч. посіб. для дистанц навч. у вищ. навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". -- К. : Університет "Україна", 2005. -- 288с.

43. Медвідь Ф. М., Усенко В. Ф., Медвідь Я. Ф. Нотаріальний процес в Україні: Навчальний посібник / За ред. Ф. М. Медвідя. - К.: Атіка, 2006. - 324 с.

44. Мельник Р.І. - Актуальні проблеми виїмки документів, які містять відомості, що становлять нотаріальну тайну. http://corp-lguvd.lg.ua/dok307.html

45. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України: В 4 т. / А. Г. Ярема, В. Я. Карабань, В. В. Кривенко, В. Г. Ротань. -- Т. 1. -- К А.С.К.; Севастополь. Ін-т юрид. дослідж., 2005 -928 с.

46. Нотаріальний процес в Україні: Навчальний посібник / За ред. Медвідь Ф.М. К. Атака, 2006. - 324 с.

47. Нотаріат / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого / Комаров В.В. (уклад.), Баранкова В.В. (уклад.). -- Х. : Національна юридична академія України, 2008. -- 166с.

48. Нотаріат в Україні : навч. посіб. / Л.С. Сміян, Ю.В. Нікітін, П.Г. Хоменко; Нац. акад. упр., Акад. муніцип. упр. - 2-ге вид., стер. - К. : КНТ, 2008. - 680 с.

49. Нотаріат в Україні: нормативна база / О.М. Роїна (упоряд.). -- 5-те вид., змінене і доп. -- К. : КНТ, 2008. -- 559с.

50. Нотаріат в Україні: нормативна база: зб. / О.М. Роїна (упоряд.). -- 6-те вид., зм. і доп. -- К. : КНТ, 2009. -- 560c.

51. Нотаріат в Україні: Підручник / За ред. В. В. Комарова. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 320 с.

52. Нотаріат України сьогодні: / М.В. Солодка (відп.ред.), М.Л. Вільбой (упоряд.). -- К., 2008. -- 320c.

53. Нотаріат України сьогодні: / Н.Г. Ліпова (відп.ред.), А.М. Штунюк (упоряд.). -- К., 2006. -- 304с.

54. Панталієнко Я.П. Нотаріальна форма та процедура. // Держава і право - 2009. № 46- С. 376-382.

55. Представництво / Л.М.Горбунова, С.В.Богачов, Г.В.Красій; М-во юстиції України.- К.: [ТОВ “Поліграф-Експрес”], 2006. - 49 с.

56. Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г. Нотаріат в Україні: Навч. посіб. - 2-е вид., стер. / За відп. ред. Л.К. Радзієвської. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 528 с.

57. Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г.. Нотаріат в Україні: Навч. посіб. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Радзієвська Л.К. (ред.). -- 4. вид., стереотип. -- К. : Юрінком Інтер, 2008. -- 528с.

58. Радзієвська Л.К., Пасічник С.Г.. Нотаріат в Україні: Навч.посіб. / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Радзієвська Л.К. (ред.). -- К. : Юрінком інтер, 2006. -- 525с.

59. Самохвалов В. Законність і справедливість: теоретико-правові проблеми співвідношення та взаємодії у сфері права. - К.: Юстініан, 2009.-192 с.

60. Семаков Г.С., Кондракова С.П. Нотаріат в Україні: Курс лекцій / Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП). -- К. : МАУП, 2001. -- 120с.

61. Семаков Г.С., Кондракова С.П. Нотаріат в Україні: Лекції.-К.: МАУП, 2009.-120с.

62. Сивий Р.Б. Приватне (цивільне) право в системі права України / АПН України; НДІ приватного права і підприємництва. -- К. : КВІЦ, 2006. -- 214с.

63. Сміян Л. С., Нікітін Ю. В., Хоменко П. Г.. Нотаріат в Україні: навч. посіб. / Національна академія управління; Академія муніціпального управління. -- 2-е вид., стер. -- К. : КНТ, 2011. -- 680c.

64. Сміян Л.С., Нікітін Ю.В., Хоменко П.Г. Нотаріат в Україні: - К.: КНТ, 2007. - 680 с.

65. Стратегія реформування нотаріату України та удосконалення законодавства про нотаріат: матеріали Всеукр. наук.-практ. форуму нотаріусів України / Українська нотаріальна палата; Київський ун-т туризму, економіки і права -- К., 2009. -- 91с.

66. Стрижка О.Л. Щодо мови нотаріального діловодства. // Вісник міжрегіонального інституту розвитку нотаріату. - 2012. - №1. - С. 14-16.

67. Сучасний нотаріат України / В.М. Черниш (ред.кол.)Вадим В. Болгов (авт.-упор.). -- К. : Болгов Медіа Центр, 2008. -- 512с. : іл.

68. Фролов Ю.М. Цивільне право України: навч. посібник. -- Донецьк : Юго-Восток, 2007. -- 262с.

69. Фурса С.Я. Лисенко Л.С. Законність і обґрунтованість нотаріальних актів. // Вісник Вищої ради юстиції. - 2011. - № 1 (5). 174- 185.

70. Фурса С.Я., Драгнєвіч Л.Ю., Пульнєва О.С., Фурса Є.І.. Сімейне право: Нотаріат. Адвокатура. Суд:Науково-практ. посіб.:У 2 кн. з інформ. дод. на лазер. носії / Центр правових досліджень Фурси / Фурса С.Я. (заг.ред.) -- К. : Видавець Фурса С.Я., 2005. -- 894с.

71. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Загальна частина: Навч. посіб.. -- К. : Вентурі, 2009. -- 207с.

72. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Особлива частина: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів та факультетів. -- К. : Вентурі, 2009. -- 288с.

73. Фурса С.Я., Фурса Є.І. Нотаріат в Україні. Теорія і практика: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закл.. -- К. : А.С.К., 2007. -- 976с.

74. Фурса С.Я., Фурса Є.І., Клименко О.М., Рабовська С.Я., Кармаза Л.О. Спадкове право. Нотаріат. Адвокатура. Суд: Наук.-практич. посіб. / Фурса С.Я. (ред.). -- К. : Видавець Фурса,С.Я., 2007. -- 1216с.

75. Харитонов Є.О., Дрішлюк А.І. Цивільне право України. Елементарний курс: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. -- Суми : ВТД "Університетська книга", 2006. -- 352с.

76. Цивільне право України. Курс лекцій: навчальний посібник для студ. вищих навч. закл.:[у 6 т.] / Р.Б. Шишка (ред.), В.А. Кройтор (ред.) -- Х. : Еспада, 2008. Т. 1 : Основні положення. -- 680с.

77. Цивільне право України: Академічний курс: У двох томах / За заг. ред Я М. Шевченко. -- Т.ІІ. -- К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре» 2006. - 513 с.

78. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О. В. Дзера, Д. В. Боброва, А. С. Довгент та ін. / За ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. - К., 2007. - 433 с.

79. Цивільне право України: У 2-х книгах/ За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнецої. - 2-е вид. допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2005 - Кн. 2 - 736с.

80. Цивільний кодекс України. Науково практичний коментар: У 2 частинах. / За заг. ред. Я.М. Шевченко - К.: Концерн „Видавничий Дім ІнЮре”, 2006 - Ч.1. - 692.

81. Цивільний кодекс України: Коментар. -- X.: ТОВ «Одіссей», 2005. - 1370 с.

82. Шамко О.Б. Застосування норм закону про нотаріат. Мала енциклопедія нотаріуса . - №4 (48) - 2009. - С. 12-15.

83. Шаповалова О.І. Цивільне право України: навч. посіб. / Миколаївський держ. гуманітарний ун- т ім. Петра Могили комплексу "Києво-Могилянська академія". -- Миколаїв : Видавництво МДГУ ім.Петра Могили, 2007. -- 240с.

84. Шемшученко Ю.С. Юридичний словник-довідник. - К., 2006. - 656 с.

85. Яворська О. Особливості дарування як способу безвідплатного передання майна у власність // Вісник Львівського Університету. Серія юридична. 2008. Вип. 46. С. 135-143.

86. Ясько П.Л. Персональна відповідальність нотаріусів. // Юридичний журнал. - 2008. - № 4. - С. 11-15.

87. Ященко О. Марченко В. Оплата нотаріальних послуг. // Правовий тиждень - 2009 - №18-19(144-145). - С. 7-11.

88. http://www.notariat.vn.ua/

Размещено на Allbest.ru