Мирова угода у справах про банкрутство

До країн, де превалюють ліквідаційні процедури, можна віднести Німеччину та англійське законодавство про неспроможність. Законодавство тут задовольняє майнові вимоги кредиторів шляхом максимального задоволення їх вимог із конкурсного майна.

Законодавець у США та Франції у межах провадження про банкрутство надає можливість відновити платоспроможність боржника шляхом проведення реорганізації його справ. Це сприяє залишенню таких суб'єктів на ринку та погашення частини їх боргів за рахунок майбутніх надходжень.

Джунь В. зазначає, що концепція законодавства у Франції надає перевагу ідеї збереження діючих підприємств і робочих місць за рахунок обмеження прав та інтересів, у тому числі і забезпечених. У США пріоритетним завданням є не стільки задоволення вимог кредиторів, скільки збереження ділової активності боржників. Джунь В. Сучасні тенденції розвитку та визначальні риси законодавства про неспроможність. // Вісник господарського судочинства. - 2002. - №3. - с.67-70.

Джунь В. Інститут неспроможності: світовий досвід розвитку і особливості становлення в Україні. - К., 2006. - 384с.

В Україні триває реформа законодавства про банкрутство. Зайве навіть говорити про необхідність знайомства з іноземним досвідом. Розробка уніфікованих законодавчих актів стала новою формою прояву досягнень сучасної теорії і практики. Серед проблем, що стають перепонами у процесі розробки гармонізованих правил, зазвичай називають психологічні чинники (консерватизм мислення, небажання зрозуміти досвід інших і правовий націоналізм), суб'єктивні недоліки (вузький професійний підхід до визначення понять і юридичних категорій, існування певної особливої правозастосовної практики), деякий розрив у розумінні між юристами-теоретиками і юристами-практиками.

На сьогодні в Україні відсутня судова практика застосування такого засобу врегулювання проблем заборгованості боржника, яка дозволила б зробити якісь висновки про ефективність цієї процедури. Однак слід зазначити, що в багатьох країнах світу мирова угода посідає важливе місце в законодавстві про неспроможність і банкрутство та визнається одним з найбільш дієвих заходів врегулювання зобов'язань боржника за активною участю кредиторів. Разом з реорганізаційними процедурами мирова угода має стати альтернативою ліквідації, що відповідає світовим тенденціям розвитку законодавства про банкрутство.

Загалом інститут мирової угоди відомий майже усім правовим системам сучасності. Проте назва цього інституту, юридичний зміст, об'єкт, суб'єкти укладення мирової угоди, стадії процесу, на яких допускається її укладення, тощо можуть бути неоднаковими у різних державах. Наприклад, не у всіх державах існує термін «мирова угода». Та й для процедури її укладення застосовують інші терміни. У США -- це «посередництво» (mediation), «примирення» (conciliation), «мінісуд» (minitrial), у Великобританії -- «посередництво» і «примирення», у державах системи континентального права -- «примирення» (conciliation).

Юридичний зміст мирової угоди за законодавством різних держав не завжди є однаковим. Так, у Іспанії, Нідерландах мирова угода -- це різновид договору, змістом якого є фіксація обіцянки виконати певну дію чи утриматися від певних дій. Цей договір характеризується добровільним порядком його виконання. У державах системи «загального» права мирова угода також є різновидом договору. Однак на відміну від договору, який укладається відповідно до законодавства держав системи континентального права, цей договір є зобов'язанням відшкодувати збитки у разі невиконання обумовлених дій. У Японії, Франції, постсоціалістичних державах Європи та деяких інших мирова угода розглядається як вид судового рішення, який може оспорюватися у порядку, передбаченому для судових рішень. У Німеччині мирова угода є різновидом виконавчого документа і, керуючись принципом диспозитивності цивільного процесу, сторони мають право відкликати таку угоду. ДавтянА.Г. Гражданское процессуальное право Германии. -- М., 2000. -- С. 160-161.

Законодавство держав передбачає різні об'єкти, з приводу яких може укладатися мирова угода. Наприклад, у Японії примирення може досягатися з усіх цивільних та сімейних спорів. В Іспанії не можуть бути об'єктом мирової угоди питання сімейного права, питання, пов'язані з особистим статусом особи, деякі фінансові питання. У державах системи «загального» права мирова угода може укладатися з приводу відшкодування збитків.

Мирова угода може затверджуватися судом. Наприклад, суди США обов'язково затверджують мирові угоди у спорах за позовами неповнолітніх або недієздатних осіб, певних довірених осіб, кількох осіб. У інших випадках суд приймає договір про врегулювання без дослідження його справедливості та добросовісності сторін.

У деяких державах Західної Європи, наприклад, Іспанії, Нідерландах, Франції, рішення про укладення мирової угоди фіксується у протоколі судового засідання. Витяг з цього протоколу видається на вимогу сторони як документ, що має силу судового рішення (статті 1809--1819 ЦК Іспанії, CremadesB. М., CabledesE. G. Litigating in Spain. La Lay Spain. -- Madrid, 1989. - P. 203. ст. 19 ЦПК Нідерландів Burgerlijke Rechtsvordering -- Suppl. 202 (jimi, 1991), 208 (januari, 1992). -- P. 1--53, 54, тит. 6 ст. 127; тит. 1 розд. 8 ст. 21; статті 128-130 ЦПК Франції New Code of civil procedure in France / An English translation by F. G. de Kerstrat and W. E. Crawford. - N. Y. - 1978. - P. 28--29.). Мирова угода фіксується у протоколі, який має силу судового рішення й у Японії. Сappe11e11і M. Access to justice. - Milan, 1979. - B. II. - Vol. 1. - P. 720--737.

Оскільки у деяких державах мирова угода є різновидом договору (зобов'язання), постає питання про те, чи є такий договір підставою у судах України для відмови у прийнятті позовної заяви та для закриття провадження в справі. Тобто чи такий договір є процесуальним документом (різновидом рішення суду), чи цивільно-правовою угодою. У першому випадку у разі невиконання мирової угоди як процесуального документа, вона підлягає визнанню і виконанню на території України шляхом видачі виконавчого листа. У другому -- невиконання мирової угоди як різновиду цивільно-правового договору є підставою для звернення до суду України з позовними вимогами до сторони, яка її не виконує. Відповідь на це питання можуть дати норми міжнародних договорів за участю України, в яких регулюється визнання рішень установ іноземної держави. Тому в майбутньому, укладаючи міжнародні договори з державами, де мирова угода є різновидом цивільно-правового договору, необхідно у нормах про визнання іноземних рішень тлумачити поняття мирової угоди.

Отже, укладення мирової угоди є одним із різновидів вирішення цивільно-правових спорів. За законодавством України та більшості держав світу мирова угода характеризується подвійною юридичною природою. З одного боку це угода про врегулювання матеріально-правових відносин, з іншого -- це процесуальна угода між сторонами про завершення правового спору. Тому особа має право звернутися за захистом до суду України лише у разі відсутності ухвали суду про затвердження мирової угоди між сторонами в тотожній справі. Мирова угода може бути укладена як в судах України, так і на території іноземної держави. Ухвала про затвердження мирової угоди в судах іноземних держав є підставою для відмови у прийнятті заяви від особи, якщо вона визнана на території України. Таке визнання здійснюється на підставі норм міжнародних договорів.

Також не можна лишити поза увагою практику Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, особливо те, що стосується реалізації наміру сторін врегулювати спір мирним шляхом. Практика, на жаль, свідчить про те, що, укладаючи мирову угоду, сторони не приділяють її оформленню належної уваги. Треба врахувати вимоги ст. 30 Закону, яка передбачає: якщо в ході арбітражного розгляду сторони врегулювали спір, третейський суд припиняє розгляд і, на прохання сторін та за відсутності заперечень з його боку, фіксує це врегулювання у вигляді арбітражного рішення на узгоджених умовах. На практиці Суд відмовляє в затвердженні мирової угоди, якщо сторони, укладаючи її, намагаються включити до порядку розрахунків шляхом взаємних заліків будь-які вимоги, які стосуються різних контрактів. У цьому разі мирова угода виходить за межі арбітражної угоди, що є правовою підставою розгляду справи. Але такі випадки поодинокі. Як правило, на прохання сторін Суд виносить арбітражне рішення на узгоджених умовах. Але треба враховувати, що арбітражний суд не може змінити мирову угоду. Таким чином, якщо він задовольняє клопотання сторін, рішення має повністю увібрати текст мирової угоди.

Сторони, укладаючи мирову угоду, мають звертати увагу і на порядок розподілу арбітражного збору. За загальним правилом, яке передбачене в Положенні про арбітражні збори й витрати, якщо позовні вимоги задовольняються повністю, то арбітражний збір стягується з відповідача, якщо ж частково, то в частині задоволених позовних вимог арбітражний збір покладається на відповідача, а в частині позовних вимог, щодо яких відмовлено у позові, - на позивача. У мировій угоді цей порядок не діє, тому що сторони домовилися врегулювати спір мирно.

Висновки