Конкуренція і колізія законів

Виділення спеціальних норм із загальних забезпечує можливість урахування особливостей охоронюваних суспільних відносин. Конкретизація диспозицій проходить за предметом злочину, суб'єктом, місцем вчинення злочину та ін. Певна частина змін змісту або структури вже прийнятих кримінально-правових норм відбувається не шляхом диференціації, а шляхом їх узагальнення [2, с.69].

Історія розвитку кримінального законодавства свідчить про те, що правова регламентація певної групи суспільних відносин звичайно починається із створення норм, які передбачають більш чи менш конкретні випадки. Згодом поступове накопичення окремих норм Особливої частини приводить до створення узагальнених формулювань. Однак потім вони змінюються або доповнюються - нарощується нова система, яка у подальшому знов може дістати узагальнене вираження.

З огляду на досліджуване в статті питання видається важливим звернути увагу на конкретизацію правового регулювання як форму створення (конструювання) спеціальних юридичних норм.

Будучи свого роду посередником між загальною абстрактною нормою і реальними обставинами її дії, правоконкретизуюча діяльність дає змогу відобразити в своїх результатах особливості конкретних видів суспільних відносин (дій, фактів, суб'єктів), їх розробок, причому не змінюючи вихідної норми [6, с.7]. Конкретизація може здійснюватись або “зверху” - від загальної та абстрактної норми права до менш загальної і абстрактної; або “знизу” - від конкретного факта (ситуації) до загальної та абстрактної норми. Перший вид конкретизації простежується здебільшого під час нормотворчості; другий - тільки в ході реалізації норм права [5, с.20]. Отже, спеціальна юридична норма є результатом правоконкретизуючої діяльності першого виду.

Незважаючи на уявну простоту конструювання спеціальних норм, їх існування, крім питань конкуренції, викликає немало інших проблем. Зокрема, в юридичній літературі спеціальна норма іноді ототожнюється з нормою винятковою ("виключною"), конкретизуючою або локальною. З позиції кримінального права цю проблему досить детально висвітлив Н.М.Свідлов, який зазначив, що з таким ототожненням погодитись не можна, оскільки, зокрема, між спеціальними та винятковими нормами є істотна відмінність.

Виняткова норма, як і спеціальна, виділяється із загальної норми, і обидві вони в певному розумінні становлять виняток із загального правила. Сутність виняткової норми, на відміну від спеціальної, полягає в протилежному способі регулювання окремого виду відносин. Причому кінцеве регулювання здійснюється не тільки винятковою, але й іншою нормою. Наприклад, ст.24 КК України - Виняткова міра покарання - смертна кара, має дві частини. Частина 1 визначає умови застосування смертної кари, а норма, викладена в частині 2 цієї ж статті встановлює обмеження в застосуванні даної міри щодо неповнолітніх та жінок, які перебувають у стані вагітності (в Особливій частині КК такими, наприклад, можуть бути норми, закріплені в частині 2 ст.56 КК України; частині 3 ст.57 КК України.). Завданням виняткової норми є розмежування “кордонів” дії загальної норми. Виняткова норма втрачає свої функції після того, як був зроблений виняток (“виключення”) із загального правила [3, с.14].

У кримінальному праві є й конкретизуючі норми, які також виділяються із загальних норм і є результатом правоконкретизуючої діяльності. Однак конкретизуюча норма є не стільки винятком із загального правила, скільки його уточненням. Тому врегульовані нею відносини водночас предметом регулювання загальної норми [3, c.15]. Це явище найбільш характерне для Загальної частини кримінального права. Наприклад, ст.39 КК України встановлює, що суд призначає покарання у межах, встановлених статтею закону, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, у точній відповідності з положеннями Загальної часини цього кодексу… , а обставини, що обтяжують або пом'ягшують кримінальну відповідальність, конкретизуються в статтях 40, 41 КК України. Щодо локальних норм, то в сучасному кримінальному праві їх немає і не може бути.

Щодо необхідності виділення спеціальних норм, то відзначимо, що загальна, абстрактна норма звичайно зручніша для кваліфікованого юриста. Проте, як відомо, кримінальні закони створюються не тільки для юристів - вони мають виховне та превентивне значення. Простий і зрозумілий текст закону, який встановлює відповідальність за конкретні діяння, зміст яких “ясний” для будь-якого громадянина, має важливе профілактичне значення [1, с.248]. Тому поряд із загальними нормами, які вже є в законодавстві, у деяких випадках доцільна поява нових законів, що підкреслюють суспільну небезпечність тих чи інших форм поведінки. Отже, протилежність абстрактної та казуїстичної норм, яка видається суто юридичною, все ж таки у своїй основі має не тільки логічні закономірності, але й суперечності суспільної свідомості - професійної та масової, теоретичної та буденної. Абстрактна норма точніше “вписується” в систему права, вона зручніша для застосування закону органами слідства та судом. Проте вона не завжди зрозуміла громадянам, превентивне значення її слабше, ніж такої норми, де всі ознаки складу описані конкретно, наочно, є очевидними. Не випадково нові кримінально-правові норми з'являються здебільшого в казуїстичній формі і тільки поступово набувають узагальненого вигляду.

3.2 Правила кваліфікації злочинів при конкуренції

Конкуренція загальної та спеціальної норм - це поділ в залежності від об'єму норм, тобто кола кримінально-караних діянь, що охоплюються кожною з таких норм. При цьому одна з норм охоплює певне, більш чи менш широке коло посягань, а інша - лише частину з них.

При конкуренції загальної та спеціальної норм підлягає спеціальна норма.

При конкуренціх між основним і кваліфікованими складами злочину пріоритет віддається нормі, що передбачає кваліфікований склад злочину, оскільки вона є спеціальною.

При конкуренції між основним складом і складом злочину, вчиненого при пом'якшуючих ознаках, перевага віддається нормі, яка передбачає склад злочину, вчиненого при пом'якшуючих ознаках.

При конкуренції між нормами, що передбачають кілька складів злочинів, вчиненого при пом'якшуючих ознаках підлягає застосуванню норма, що передбачає найбільш привелійований .

Конкуренція частини і цілого пов'язана з відмінністю норм за їх змістом. При цьому одна норма, яка знаходиться у конкуренції, охоплює вск скоєне посягання, а інша - лише його частину.

При конкуренції частини і цілого слід застосовувати норму, що з найбільшою повнотою охоплює всі фактичні ознаки вчиненого діяння. Така норма має пріоритет перед нормою, що передбачає лише частину посягання. Це правило грунтується на принципі повноти кваліфікації, відповідно до якого кримінально-правовій оцінці підлягає все посягання вчинене винним, а не якась його частина.

Існує своя специфіка при конкуренції норм за об'єктом, об'єктивною стороною, суб'єктом, суб'єктивною стороною.

ВИСНОВОК

З вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Кримінальний процес - це врегульована нормами кримінально-процесуального права діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, судді і суду по розкриття злочинів, викриттю й покаранню винних та недопущенню покарання невинних, а також система правовідносин, що виникають у перебігу цієї діяльності. Кримінально-процесуальне право є обов'язковим ком­понентом, важливою ланкою всієї системи права в Ук­раїні. Як і будь-яка ланка єдиного ланцюга, кримінально-процесуальне право, маючи певну самостійність, пов'яза­не з іншими ланками, зокрема з матеріальним криміналь­ним правом.

джерела кримінально-процесуального права можна поділити на дві групи: закони та інші нормативні акти, що містять кримінально-процесуальні норми.

До першої групи входять:

1) Конституція України;

2) КПК України;

3) закони про судоустрій, прокуратуру, адвокатуру тощо. До другої відносяться:

1) Укази Президента України;

2) постанови Верховної Ради України;

3) рішення Конституційного Суду України;

4) міжнародні договори, угоди, конвенції.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі, часі та щодо осіб в КПК регулюється, в основному, статтею 3.

Чинність кримінально-процесуального закону в просторі означає, що порушення, розслідування і розгляд судом кримінальних справ на території України здійснюються за нормами КПК незалежно від місця вчинення злочину.

Провадження в кримінальних справах про злочини, вчинені на повітряному, морському чи річковому судні, яке перебуває поза межами України під прапором або з розпізнавальними знаками України, здійснюється за кримінально-процесуальним законодавством України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами,

При виконанні на території України доручень судів і слідчих органів Іноземних держав, з якими укладено до­говори про надання правової допомоги в цивільних, сімейних і кримінальних справах, застосовується процесуальне законодавство України, Однак слід зазначити, що на прохання установи, від якої надійшло доручення, може застосовуватись процесуальне законодавство відповідної іноземної держави, якщо воно не суперечить законодавству України.

Чинність кримінально-процесуального закону в часі полягає в тому, що слідчі органи, прокурор, суддя і суд застосовують процесуальні норми, що діють на момент провадження в справі. Це означає, що коли під час розслідування чи розгляду справи в суді кримінально-процесуальний закон змінюється, доповнюється чи замінюється новим, то після набрання останнім чинності застосовуються нові процесуальні норми, незалежно від того, коли було вчинено злочин і коли порушено справу. Отже, кримінально-процесуальний закон певною мірою має зворотну силу. Однак, якщо новий закон скасовує або обмежує те чи інше процесуальне право учасника процесу в справах, які вже перебувають у провадженні слідчих органів чи суду, це право зберігається за ним до закінчення провадження в даній справі.

Враховуючи усе вищевказене можна зробити висновок про те що колізія та конкуренція в кримінальному праві є досить розповсюдженим явище в в українському законодавстві. Розкривши цю теми я змогла зрозуміти як правильно і вміло користуватися кримінальним законодавством України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Відомості Верховної Ради України. -- 1997. -- № 17

2. Відомості Верховної Ради УРСР. -- 1964. -- № 14. -- С. 199. в Урядовий кур'єр. -- 1993. -- № 93--94 (24 червня).

3. Гегель. Собрание сочинений. -- М., 1934. -- Т. 1. -- С. 242.

4. Голос України. -- 1997. -- 29 жовтня.

5. Гуткин И. М. Советский уголовно-процессуальный закон //

6. Кобликов А. С. Советский уголовный процесс. -- М., 1972. -- Кни­га I. -- С. 31--32.

7. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. Посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 576 с.

8. Кони А. Ф. Собрание сочинений. -- М., 1966. -- Т. 1. -- С. 343; Кони А. Ф. Избранные произведения. -- М., 1959. -- Т. 2. -- С. 123.

9. Международное право в документах. -- М., 1982. -- С. 124--137.

10. СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. -- М., 1988. -- Т.1. -- С. 50.

11. СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. -- М., 1988. -- Т.1. -- С. 50.

12. Советский уголовный процесс. -- М., 1972. -- С. 27.

13. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. - К.: А.С.К., 2002. - 1056 с. - (Нормативні документи та коментарі).

14. Фаткуллик Ф. Н. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский уголовный процесе. -- М., 1980. -- С. 49.

15 Фаткуллик Ф. Н. Советский уголовно-процессуальный закон // Советский уголовный процесе. -- М., 1980. -- С. 49.

16 Алексеев С. С. Структура советского права. -- М„ 1975. -- С. 190.

17 Кони А. Ф. Собрание сочинений. -- М„ 1966. -- Т. 1. -- С. 343; Кони А. Ф. Избранные произведения. -- М., 1959. -- Т. 2. -- С. 123.

18 СтроговичМ. С. Курс советского уголовного процесса. -- М„ 1988. -- Т. 1. -- С. 50.

19. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. - М.: Юридическая литература, 1972.

20 Основания уголовно-правового запрета. Криминализация и декриминализация. / Под ред. В.Н.Кудрявцева, А.М.Яковлева. - М.: Наука, 1982.

Размещено на Allbest.ru