Проблеми правового регулювання захисту економічної конкуренції

4

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Дипломна робота

Проблемы правового регулювання захисту економічної конкуренції

Зміст

Вступ

І. Законодавство у сфері захисту економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції

1.1 Перспективи розвитку конкурентного права в умовах змін конкурентного законодавства

1.2 Становлення та реформування конкурентного законодавства в Україні

1.3 Законодавчі пропозиції щодо вирішення суперечностей правового регулювання монополізму та конкуренції

ІІ. Законодавство про зловживання монопольним становищем на ринку та антиконкурентні дії

2.1 Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку - джерела та засоби захисту

2.2 Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання

2.3 Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

ІІІ. Відповідальність за порушення антимонопольно - конкурентного законодавства

3.1 Відповідальність за порушення

законодавства про захист економічної конкуренції

3.2 Відповідальність за порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції

3.3 Адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства

3.4 Відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства передбачена Господарським кодексом України

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Процеси глобалiзацiї свiтової економiки пiдвищують вимоги до дiяльностi влади щодо забезпечення належного мiсця нашої країни в економiчнiй та полiтичнiй свiтовiй системi.

Тема дипломної роботи „Проблеми правового регулювання захисту економічної конкуренції” була обрана тому, що з поглибленням економічних перетворень і активізацією інтеграційних процесів усе актуальнішими стають питання розвитку конкурентних відносин, захисту товаровиробників і споживачів від зловживань монопольним становищем та недобросовісної конкуренції.

Державна політика щодо обмеження монополізму і розвитку конкуренції є невід`ємною складовою внутрішньої економічної та соціальної політики держави. Держава, визначаючи відправні ідеї, основні принципи стратегічної лінії в економічній, соціальній та інших сферах, має проводити збалансовану економічну політику, в тому числі гармонійно поєднувати механізм конкуренції та засоби регулювання діяльності монополій. Конкуренція при цьому є елементом ринку, який забезпечує його саморегуляцію.

Функціонування саморегулюючого ринкового механізму і ступінь впливу держави на економічні процеси характеризується співвідношенням, що проявляється у певних функціях держави. Деякі з них спрямовані на підтримку і полегшення конкуренції на ринку, інші полягають у спеціальному правовому регулюванні відносин, в яких беруть участь суб`єкти господарювання, що посідають домінуюче положення на ринку. Саме ці обставини спонукають державу запроваджувати систему організаційно-правових заходів протидії спотворенню конкуренції з боку суб`єктів господарювання, які мають ринкову владу, а також здійснювати регулювання на конкретних монополізованих ринках.

До найважливiших чинникiв стабiльного розвитку України можно вiднесті створення та розвиток ефективного конкурентного середовища. Саме воно повинно стати одним iз головних рушiїв, що забезпечить поступ нацiональної економiки за iнновацiйною моделлю. Слiд розумiти також, що економiчна конкуренцiя не обмежується сферою суто економiчних вiдносин, адже вона виступає водночас запорукою ствердження та змiцнення загальнодемократичних цiнностей. Розвиток конкуренцiї позитивно впливає на мале i середнє пiдприємництво, сприяючи становленню середнього класу - соцiальної основи демократичного суспiльства.

Полiтика послiдовного сприяння розвитковi конкурентних вiдносин стала одним iз важливих чинникiв, що забезпечили за останнi роки темпи економiчного зростання, стабiльнiсть нацiональної грошової одиницi, позитивнi зрушення у сферi життєзабезпечення населення, поступове покращення його добробуту.

Економiчнi процеси останнього часу на практицi пiдтвердили взаємопов'язанiсть i взаємовплив розвитку конкурентних вiдносин i економiчної активностi. Найвищi темпи приросту промислової продукцiї спостерiгалися в галузях, де найбiльш глибоко та послiдовно сформувалося конкурентне середовище. Це, зокрема, легка i харчова промисловiсть, целюлозно-паперова, полiграфiчна й деревообробна промисловiсть, а також видавнича справа.

Закрiплення та посилення цих тенденцiй, забезпечення умов для стiйкого тривалого зростання потребує зменшення частки монопольного сектору в економiцi України.

Спроможнiсть держави не лише визначати, а й гарантувати єдинi "правила гри" для всiх суб`єктiв господарювання, проводити дiєву конкурентну полiтику є основою iнвестицiйної привабливостi економiки, головним чинником її стабiльностi.

Уряд формує конкурентну полiтику з точки зору необхiдностi переорiєнтацiї структурних зрушень в економiцi на ефективне функцiонування реального сектору. Це в свою чергу передбачає здiйснення комплексу заходiв щодо формування ефективного конкурентного середовища як механiзму, що в короткостроковiй перспективi сприятиме економiчному зростанню, поєднаному з реалiзацiєю ключових завдань соцiального розвитку, а в довгостроковiй - стане одним з основних чинникiв створення та функцiонування соцiально орiєнтованої ринкової економiки в Українi. До основних завдань конкурентної полiтики в умовах сьогодення можна вiднести посилення впливу конкуренцiї на цiноутворення, формування конкурентного середовища на ринках енергоносiїв, сiльгосппродукцiї, житлово-комунальних послуг.

Одним iз ключових напрямiв формування конкурентної полiтики є створення цiлiсної нормативно-правової бази. Закон України "Про захист економiчної конкуренцiї" визначає правовi засади пiдтримки i захисту економiчної конкуренцiї, обмеження монополiзму в господарськiй дiяльностi та спрямований на забезпечення ефективного функцiонування вiтчизняної економiки на основi розвитку конкурентних вiдносин.

На сучасному етапi основнi завдання i напрями конкурентної політики посiдають чiльне мiсце в Програмi дiяльностi Кабiнету Мiнiстрiв України. Тi чи iншi аспекти цiєї полiтики вiдображено в багатьох документах програмного характеру, зокрема, в Комплекснiй програмi розвитку внутрiшнього ринку, Програмi розвитку iнвестицiйної дiяльностi на 2002-2010 рр. тощо.

Реалiзацiя цих документiв, з огляду на актуальнiсть i важливiсть конкурентної полiтики для формування соцiально орiєнтованої ринкової економiки в Українi потребує узгоджених дiй не лише державних органiв, а й усього суспiльства.

18 листопада 2001 року Президентом України був пiдписаний Указ "Про основнi напрями конкурентної полiтики на 2002-2004 роки". Цей документ став програмою дiй у сферi конкурентної полiтики не лише для Антимонопольного комiтету України, а й для всiх органiв державної влади i мiсцевого самоврядування. В ньому намiчено конкретнi заходи для удосконалення правил конкуренцiї, подальшого зменшення частки монопольного сектора в економiцi України, оптимiзацiї дiяльностi держави як безпосереднього учасника ринкових вiдносин. Указ передбачає активне залучення до реалiзацiї конкурентної полiтики пiдприємцiв, їх об'єднань, громадських органiзацiй. Але для удосконалення конкурентного механiзму зусиль лише Комiтету або навiть уряду в цiлому недостатньо. Має бути розумiння важливостi цiєї проблеми в суспiльствi, об'єднання зусиль державних органiв, пiдприємцiв, споживачiв.

І. Законодавство у сфері захисту економічної конкуренції та недопущення недобросовісної конкуренції

Ринок - це конкуренція, а конкуренція - це боротьба. Боротьба за ресурси та споживача. Що більше свободи в ринкових відносинах, то глибша інтеграція у світову економіку, що доступніший внутрішній ринок - то жорсткішого характеру вона набуває.

З поглибленням економічних перетворень і активізацією інтеграційних процесів усе актуальнішими стають питання розвитку конкурентних відносин, захисту товаровиробників і споживачів від зловживань монопольним становищем та недобросовісної конкуренції.

В Україні, з часу здобуття незалежності економічна конкуренція почала перетворюватися з терміну, який можна було зустріти хіба що в наукових працях, на щоденну реальність, від якої ми залежимо. За останні дванадцять років нашій державі вдалося пройти непростий шлях від тотальної радянської монополії до ринкової економіки на основі конкурентних взаємин.

Економічним підґрунтям розвитку конкурентних відносин стали приватизаційні процеси, роздержавлення власності, стимулювання підприємницької ініціативи, розвиток малого і середнього бізнесу, залучення у вітчизняну економіку іноземного капіталу, лібералізація торгівлі та зовнішньоекономічної діяльності.

Сьогодні, за даними Антимонопольного комітету України, частка монопольного сектора у валовому внутрішньому продукті вже становить приблизно 40%. Це, без перебільшення, один з головних практичних результатів реалізації державної конкурентної політики. Проте, економічно доцільний рівень монополізації в країні не повинен перевищувати 10-12 %, саме тому досягнення цього показника керівництво держави визначило пріоритетним [79, с.5].

Здійснення широкомасштабних перетворень в економічній сфері неможливе без побудови якісно нової системи державного регулювання економічних відносин, яка повинна спиратися на відповідний правовий механізм. У процесі правового забезпечення економічних реформ задіяні всі галузі права. Проте втручання держави в економічні процеси не обмежується застосуванням організаційно-правових механізмів податкової, бюджетної, грошово-кредитної, зовнішньоекономічної та митної політики. Воно також здійснюється шляхом створення й застосування спеціальних правових механізмів, зокрема, за допомогою конкурентного права як сукупності норм, що регламентує правила конкурентної поведінки суб'єктів господарювання на ринку, спрямована на задоволення потреб, захист інтересів підприємців, споживачів і держави в цілому [22, с.15].

1.1 Перспективи розвитку конкурентного права в умовах змін конкурентного законодавства

Розвиток конкурентного законодавства і права, який відбувається в Україні, є ознакою якісних змін у суспільній свідомості, поступового переходу до побудови цивілізованої економічної системи в країні. Разом із тим, незважаючи на увагу, що приділяється питанням формування та розвитку конкурентного законодавства і права, майже відсутні теоретичні розробки цих питань. Але ж загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми конкурентного законодавства.

Ця проблема є дуже актуальною в умовах докорінної зміни (новації) норм конкурентного законодавства, що відбувається у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про захист економічної конкуренції". До речі, водночас змінюється не лише низка правових норм, а й уся система та інфраструктура конкурентного законодавства. Тобто відбуваються концептуальні зміни цієї системи. Такі зміни не лише впливають на розвиток конкурентного права, вони потребують якісного теоретичного обґрунтування. Саме тому, варто звернути увагу на концептуальне розуміння поняття "конкурентне право" і фактори, що визначають напрями його розвитку в майбутньому.

У світі прийнято вважати, що правове регулювання всіх видів діяльності, об'єднаних поняттям "конкуренція", визначається як конкурентне право.

Аналіз чинного законодавства дає можливість зробити висновок, що законодавець не використовує загальний термін для визначення законодавства, спрямованого на забезпечення функціонування та захист конкуренції. Дослідники також використовують різні за об'ємом і змістом терміни: "антимонопольне законодавство" [31, с.8], "конкурентне законодавство" [77, с.71], "антимонопольно-конкурентне законодавство" [50, с.6] або "конкурентно-антимонопольне законодавство" [25, с.37-40].

Виходячи з того, що метою державного регулювання (як економічного, так і законодавчого) є забезпечення функціонування та розвитку конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також захист інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, найбільш прийнятним, на нашу думку, є термін "конкурентне законодавство".

У свою чергу, конкурентне законодавство є зовнішнім проявом конкурентного права. Це досить нове у правовій системі України поняття. Крім того, використання означеного терміну викликає суперечки серед дослідників. Саме тому варто звернути увагу на головні підходи визначення змісту поняття "конкурентне право" в юридичній науці розвинених країн, звідки воно було запозичене. Зокрема, можна виділити три основні підходи до визначення змісту поняття "конкурентне право" [22, с.16].

В американській юридичній літературі термін "конкурентне право" використовується як синонім поняття "підприємницьке право" (business competition law) [82, с.30]. Правова регламентація захисту конкуренції від будь-яких обмежень або недобросовісних дій здійснюється у рамках антитрестівського права, яке є складовою більш загального поняття "підприємницького, конкурентного права". Підкреслимо, що метою антитрестівського законодавства США є забезпечення ефективного функціонування економіки. Фактично його дію розглядають саме через показник ефективності, який визначається морально-етичною категорією справедливості. Водночас, застосовуючи поняття "підприємницьке, конкурентне право", дослідники звертають увагу на те, що термін "конкурентне" вказує на його еволюційне, цивілізаційне значення, як надбання й головну умову демократії [63, с.17].

В європейській правовій доктрині поняття "конкурентне право" розглядається у вузькому та широкому розумінні [33, с.171]. З одного боку, цей термін використовується для зазначення сукупності правових норм, спрямованих на попередження, припинення і захист від недобросовісної конкуренції. При цьому французькі дослідники зазначають, що правова регламентація захисту від недобросовісної конкуренції є необхідним доповненням правової регламентації будь-якого виду промислової власності. Німецька ж правова доктрина і практика розглядають конкурентне право як окрему галузь чи підгалузь права. Крім того, деякі європейські дослідники вважають конкурентне право підсистемою конс'юмерського права [35, с.73].

З іншого боку, термін "конкурентне право" використовується як загальне об'єднуюче поняття й охоплює як правову регламентацію захисту конкуренції від будь-яких обмежень конкуренції (антимонопольне право), так і правову регламентацію захисту від недобросовісної конкуренції. Досить часто ці два різні за змістом поняття використовуються паралельно. Коли йдеться про конкурентне право як сукупність правових норм, спрямованих на захист від недобросовісної конкуренції, говорять про "класичне" конкурентне право, підкреслюючи особливості застосування та впливу норм із захисту від недобросовісної конкуренції на суспільні відносини.

Проте найбільш поширеною на сьогодні є точка зору, за якої конкурентне право являє собою сукупність правових норм, спрямованих як на недопущення будь-яких обмежень конкуренції, так і на захист від будь-яких проявів недобросовісної конкуренції з метою створення умов для нормального розвитку конкуренції.

Звернімо увагу, що в рамках загального поняття конкурентного права й антимонопольне право, і право із захисту від недобросовісної конкуренції спрямовані на забезпечення ефективного функціонування ринкової економіки. Але унікальність сучасної економічної системи проявляється в тому, що окремі сфери економіки за умов конкуренції є неефективними (сфери дії природних монополій). Тому з метою збалансування економічної системи держава законодавчим шляхом обмежує розвиток конкуренції на цих ринках [22, с.16].

На думку К.Ю.Тотьєва, законодавство у сфері природних монополій є антиподом антимонопольного законодавства [77, с.18]. Варто зауважити, що природні монополії відповідно до чинного законодавства існують у тих сферах економіки, де задоволення попиту є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва, а товари, що виробляються природними монополіями, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами, у зв'язку з чим попит на ринку не залежить від зміни цін. Водночас державне регулювання у сфері природних монополій суттєво відрізняється від антимонопольного регулювання. Головна відмінність полягає в меті регулювання. Метою антимонопольного регулювання є створення умов для запуску ринкових механізмів та подальше підтримання їх природного розвитку. Метою ж регулювання діяльності природних монополій є створення ефективної мобільної системи державного регулювання природних монополій, за якої їх суб'єкти зацікавлені діяти ефективно, не використовуючи переваг власного монопольного становища, а їх вплив на ситуацію на ринку має суто ринковий характер. Отже, попри іноді протилежні механізми державного регулювання, метою законодавства про природні монополії є також забезпечення ефективного функціонування економіки. Крім того, як не парадоксально, саме наявність природних монополій підкреслює необхідність конкуренції та переваги свободи підприємницької діяльності. За таких умов право природних монополій є невід'ємною частиною конкурентного права.

Таким чином, конкурентне право України слід розуміти в його єдності. Тобто воно включає як антимонопольне право і право природних монополій, так і право із захисту від недобросовісної конкуренції. Об'єктом охорони цієї правової спільності є свобода конкурентної та господарської діяльності.

Визначивши зміст поняття "конкурентне право", варто визначити його місце в системі права України. Звернімо увагу на те, що юристи більшості розвинених держав далекі від дискусій про галузеву побудову національних систем права. Головна увага приділяється групуванню правових норм, об'єднання яких є доцільним з практичної точки зору. Підкреслимо, що в українській правовій науці ніколи не досліджувалася правова природа конкурентного права як комплексного правового утворення, що об'єднує антимонопольне право, право природних монополій та право із захисту від недобросовісної конкуренції. Хоча потреба в цьому існує досить давно.

Конкурентне право, з одного боку, встановлює правила поведінки для суб'єктів ринку, визначає межі здійснення цивільних прав, забороняє суб'єктам конкурентних правовідносин здійснювати недобросовісну конкуренцію та зловживати ринковою владою, регулює договірні та позадоговірні зобов'язання, певною мірою визначає порядок використання й захисту виняткових прав на окремі об'єкти інтелектуальної власності. Ці норми регулюють майнові відносини, що характерно для приватного (цивільного) права. З іншого боку, конкурентне право містить норми, що встановлюють заборону органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління і контролю приймати акти та здійснювати дії, що обмежують конкуренцію. Окрім того, воно визначає повноваження конкурентних органів із припинення, попередження та обмеження антиконкурентної діяльності (характерно для адміністративного права). Зазначимо, що наявність у конкурентному праві норм, спрямованих на забезпечення умов для створення й ефективного функціонування національних товарних ринків, є правовим закріпленням державної політики з розвитку конкуренції, що забезпечується нормами державного права.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що конкурентне право поєднує приватно - та публічно-правові елементи регулювання суспільних відносин. Специфічність впливу норм конкурентного права призвела до того, що конкурентне право набуло певної автономізації в правовій системі України [22, с.17].

На сьогодні розвиток економіки досить складно уявити без існування конкуренції, що забезпечує формування здорового ринкового середовища. Відповідно запровадження і захист конкурентних відносин є одним з пріоритетних завдань держави.

1.2 Становлення та реформування конкурентного законодавства в Україні

В Україні становлення національного конкурентного законодавства почалося на початку 90-х років минулого століття. Перший етап формування антимонопольного законодавства завершився прийняттям 18 лютого 1992 р. Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” № 2132-XII [8] (далі - Закон № 2132-XII), що був одним із перших законодавчих актів, спрямованих на забезпечення умов для розвитку і функціонування механізмів ринкової економіки, і став правовою основою для подальшого розвитку антимонопольного законодавства України.

Заходи щодо демонополізації та роздержавлення економіки лише почали впроваджуватися, і на той час ще не спиралися на якусь системну політику держави.

Однак згодом в Україні проголосили курс на впровадження радикальних реформ, спрямованих на забезпечення реальної ринкової трансформації всіх сфер економіки. В нашій державі першочерговим завданням відомств, зокрема Антимонопольного комітету України, стало сприяння розвитку конкурентного ринкового середовища [73, с.27].

Процес реформування антимонопольного законодавства супроводжувався прийняттям цілого комплексу законодавчих актів. 26 листопада 1993 р. Верховна Рада прийняла Закон України “Про Антимонопольний комітет України” за № 3659-XII (далі - Закон № 3659-XII), яким закріпила статус, структуру, повноваження та основні засади діяльності Антимонопольного комітету України [34, с.5].

З прийняттям 7 червня 1996 р. Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" № 236/96-ВР [5] правове регулювання захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції було відокремлене від антимонопольного законодавства, внаслідок чого було підкреслено самостійність цієї галузі правового регулювання та її відмінність від обмеження монополістичної діяльності. Цей Закон спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгових та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин. Він створює сприятливі умови захисту прав учасників ринкових відносин, закладає основи цивілізованої економічної конкуренції.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" значною мірою розширив законодавчу базу регулювання правовідносин підприємців у процесі формування конкурентного середовища на ринках України. Законом визначені найхарактерніші прояви недобросовісної конкуренції та встановлені процесуальні засади розгляду органами Антимонопольного комітету України справ про недобросовісну конкуренцію, а отже - створені сприятливі умови захисту прав підприємців та споживачів від цих порушень [20, с.12].

Прийняття Конституції, яка визначила правові засади діяльності всіх гілок влади, стала передумовою i заклала підвалини адміністративної, судової реформ в Україні, забезпечило всебічну розбудову та оновлення законодавчої бази у сфері конкурентної політики на засадах гармонізації з європейським i світовим конкурентним законодавством,

В процесі реформування антимонопольного законодавства був прийнятий Закон України “Про природні монополії” від 20 квітня 2000 р. № 1682-III [7], який встановив засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій, в 2001 року Закон України "Про захист економічної конкуренції" [73, с.27]. У Законі досить виважено дається визначення таких основних термінів: економічна конкуренція, контроль, монополізація, суб'єкт господарювання. Зокрема, економічна конкуренція визначається в Законі як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Відповідні зміни були внесені також до Кодексу України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. № 8073-X [3] та Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 р. № 2341-III [4], які встановили адміністративну та кримінальну відповідальність за порушення антимонопольного законодавства.

Таким чином, у 2000-2001 роках відбувся прорив у створенні законодавчої бази в сфері конкурентної політики на якісно новий рівень.

Важливим кроком стало закріплення принципу захисту конкуренції є ст. 42 Конституції України. Так, ч. 3 ст. 42 Основного Закону встановлює, що держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Крім того, у п. 8 ч. 1 ст. 92 Конституції зазначено, що виключно законами визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного законодавства.

Антимонопольний комітет України є конституційним органом. Конституцією України змінено порядок призначення та звільнення Голови Комітету. Відтепер його призначає та звільняє з посади Президент України за згодою Верховної Ради України (пункт 24 статті 85, пункт 14 статті 106 Конституції України) [1]. Наведені положення свідчать про спеціальний статус Антимонопольного комітету в системі органів виконавчої влади.

Держава здійснює постійний контроль за діяльністю суб'єктів господарювання-монополістів, у зв'язку з чим Антимонопольний комітет України наділений широкими повноваженнями. Відповідно до ст. 7 Закону України „Про Антимонопольний комітет України” до компетенції органів Антимонопольного комітету України віднесено контроль за дотриманням антимонопольного законодавства в процесі господарської діяльності та економічної концентрації, розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства, звернення до суду з позовами про порушення антимонопольного законодавства та інші дії щодо контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

З метою встановлення постійного державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання-монополістів та адресного антимонопольного регулювання Антимонопольним комітетом України складається та ведеться Перелік суб'єктів господарювання, що посідають монопольне становище на ринку, положення про порядок складання і ведення якого затверджене Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 10 березня 1994 р. № 2-р. До цього Переліку включаються суб'єкти господарювання, частка котрих на загальнодержавному ринку певного товару перевищує 35%. Рішенням Антимонопольного комітету України до Переліку можуть бути включені й ті суб'єкти господарювання, частка яких на ринку певного товару не перевищує 35%. При цьому при складанні проекту Переліку підтримку забезпечує Міністерство статистики шляхом визначення груп взаємозамінних товарів та часток суб'єктів господарювання на відповідних ринках. Ведення Переліку здійснює Антимонопольний комітет шляхом прийняття рішень про включення суб'єктів господарювання до Переліку чи виключення з нього.

Таким чином, діяльність суб'єктів господарювання, внесених до зазначеного переліку, перебуває під посиленим контролем з боку органів Антимонопольного комітету України на предмет дотримання законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідно до розпорядження Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 р. № 182-р, яким затверджене Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, уповноважені працівники Антимонопольного комітету України і його територіальних відділень можуть проводити планові і позапланові виїзні перевірки додержання законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання. У випадку виявлення порушення можливий розгляд Антимонопольним комітетом України справи про порушення антимонопольного законодавства, надання рекомендацій та пропозицій стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення антимонопольного законодавства, а також щодо усунення наслідків таких порушень [60, с.10].

Водночас реальних позитивних зрушень у сфері демонополізації економіки можна досягти тільки шляхом проведення серйозних структурних перетворень в національній економіці. [65, с.12].

З 1 січня 2004 року в Україні набув чинності новий Господарський кодекс України, який був прийнятий 16 січня 2003 року. Так, відповідно до статті 1 «Предмет регулювання» Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні початки господарювання на Україні. Частиною 4 статті 18 Господарського кодексу встановлено, що правила конкуренції і норми антимонопольного регулювання визначаються цим Кодексом і іншими законами [64, с.7].

Таким чином, Господарський кодекс України (далі - ГК) встановив відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Правовому регулювання обмеження монополізму та захисту від недобросовісної конкуренції присвячена глава 3 ГК України („Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції”), глава 28 ГК України встановлює відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

Так, ст. 25 ГК України зазначає, що держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку.

Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.

Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господарювання відповідно до вимог ГК України та інших законів [2].

Слід зазначити, що якщо в Законі України „Про захист економічної конкуренції” прямо не дається визначення поняття “монопольне (домінуюче) становище” суб'єкта господарювання на ринку товарів та послуг, хоча й встановлено критерії для його визначення, то Господарський кодекс України у ст. 27 „Обмеження монополізму в економіці” дає визначення монопольного становища. Так, монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом. Таким чином, як ми спостерігаємо, ГК України дає лише визначення поняття „монопольного становища”, а щодо критеріїв для його визначення, то тут ГК України посилає до відповідного Закону.

Важливе значення має визначення у ГК України поняття „недобросовісна конкуренція”. Відповідно до ст. 32 ГК України недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої статті 32 ГК України.

1 січня 2004 року набрав сили новий Господарський кодекс України, а 6 січня 2004 року -- Закон України «Про внесення змін у деякі закони України з питань захисту економічної конкуренції». Аналіз цих двох нормативних актів дозволяє зробити висновок про колізії їхніх норм. У зв'язку з початком дії цих документів виникає ряд питань. Одне з них про застосування конкурентного законодавства. Сформовану ситуацію прокоментував газеті «Юридична практика» перший заступник голови Антимонопольного комітету України Олександр Мельниченко, відповідальний за правове забезпечення діяльності Комітету: «Дійсно, така проблема існує. Щоб неї дозволити, забезпечивши єдину практику застосування конкурентного законодавства, у тому числі органами Комітету, і усунути існуючі протиріччя в положеннях цих двох законодавчих актів, Комітет, по-перше, ініціював розробку Кабінетом Міністрів України проекту Закону України «Про внесення змін у Господарський кодекс України», відомий під № 4445, коли вніс в цей документ відповідні пропозиції, що, слід зазначити, у повному обсязі враховані розроблювачами. Рішенням Комітету з правової політики Верховної Ради України схвалене внесення цього законопроекту на розгляд Верховної Ради України.

По-друге, Комітетом, відповідно до пункту 13 частини 3 статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» і частиною 5 статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підготовлений для розгляду на засіданні Антимонопольного комітету України проект рекомендаційних роз'яснень «По застосуванню окремих норм законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від несумлінної конкуренції» у зв'язку з вступом у силу Господарського кодексу України і Закону України «Про внесення змін у деякі закони України з питань захисту економічної конкуренції» від 20 листопаду 2003 року № 1294-IV.

Розробляючи ці рекомендаційні роз'яснення, Комітет виходив із системного аналізу норм нового Господарського кодексу і вищезгаданих законодавчих актів конкурентного законодавства України.

У відповідності зі статтею 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» «особливості застосування конкурентного законодавства, приміром, щодо визначених галузей промисловості, можуть бути установлені винятково шляхом внесення змін у цей Закон». Таким чином, норми Закону України «Про захист економічної конкуренції», у тому числі закріплені в положеннях його статей 5--17, пунктах 1--3, 5--7 і 17 статті 50, статті 52, є спеціальними стосовно норм Господарського кодексу України, закріпленим у його статтях 29-31 і 251» [47, с.38-39].

Відповідно до підпункту 4 пункти 10 Закону України «Про внесення змін у деякі закони України з питань захисту економічної конкуренції», термін «конкурентне законодавство» розуміється в значенні, визначеному статтею 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

У цьому пункті також установлено, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законам України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», іншим законам і нормативно-правовим актам, прийнятим відповідно до цих законів.

Таким чином, Закон від 20 листопаду 2003 року № 1294-IV установив, що державний захист конкуренції в підприємницькій діяльності, що покладений на Комітет, здійснюється відповідно до спеціальних норм законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України».

Тому при застосуванні норм Закону України «Про захист економічної конкуренції» (пункти 1--7, 17 статті 50, статті 5-7 і статті 52), Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» необхідно виходити з того, що вони є спеціальними нормами і підлягають прямому застосуванню до регульованим ними відносинам, а статті 25--27, 29--38, 40, 41, 251--257 Господарського кодексу України -- загальними для цих відносин і застосовуються винятково в тій частині, у якій дані відносини не урегульовані вищевказаними нормами конкуренційного законодавства [29, с.9].

1.3 Законодавчі пропозиції щодо вирішення суперечностей правового регулювання монополізму та конкуренції

Зараз на розгляді у парламенті перебувають три блоки законодавчих пропозицій, які допоможуть вирішити проблеми конкуренції подібні до тих, що виникли улітку 2003 року під час продовольчої кризи.

Перший законопроект (№ 3640) у сфері конкуренції, який ми уважно проаналізували, стосується забезпечення доказів у справах, які розглядаються органами Антимонопольного комітету.

Його актуальність зрозуміла. Законопроект забезпечить реалізацію до цього часу юридично "мертвих" положень статті 44 Закону України "Про захист економічної конкуренції" і наповнить їх реальним змістом. Ухвалення цього закону (він пройшов у парламенті перше читання) забезпечить органам Комітету механізм збирання та надання суду прямих доказів у справах щодо порушень конкурентного законодавства. Під час розслідування справи передбачено можливість проведення обшуків, вилучення чи арешту майна, документів, інформаційних носіїв, які можуть бути доказом чи джерелом доказів.

Інший законопроект (№ 1080) більш комплексний. Він передбачає внесення змін і доповнень до цілої низки законів, що регулюють конкурентне середовище економіки.

Аналіз положень цього законопроекту свідчить, що він, з одного боку, деталізує повноваження Комітету та його органів, а з іншого, забезпечує більшу прозорість їхньої діяльності. Приміром, паралельно із розширенням повноважень органів Комітету водночас повинен відбутися більш чіткий перерозподіл функцій між окремими органами та посадовими особами.

Цей законопроект визначає і врегульовує не тільки окремі функції Антимонопольного комітету, пов'язані з участю в процесі формування і реалізації конкурентної політики, але й впорядковує такі процедурні моменти.

Третій блок законодавчих новацій - це необхідність врахування пропозицій Антимонопольного комітету під час розробки Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України". Позиція фахівців Комітету полягає в тому, що дублювання Господарським кодексом цілої низки вже чинних норм діючого законодавства викличе небезпечні юридичні суперечності і може призвести до руйнівних наслідків. Крім того, розпорошення норм однієї галузі законодавства недоцільне і з точки зору їхнього практичного застосування, про що свідчить практика більшості країн світу.

Зрозуміло, що названі законопроекти не є вичерпними у справі вдосконалення конкуренції. Очевидно, що для цього будуть потрібні й інші нормативні акти, а сам процес законотворчості, по суті, не може бути процесом завершеним. Новий час ставить нові вимоги [47, с.42].

Аналіз норм конкурентного права дає підстави стверджувати, що воно є комплексною галуззю права в системі права України, для якого є характерним специфічне поєднання адміністративно-правових, господарсько-правових, а також цивільно-правових методів впливу на конкурентні правовідносини.

При створенні конкурентного законодавства і права України було використано найпрогресивніший досвід розвинених країн, а також досвід міжнародно-правового співробітництва у сфері захисту економічної конкуренції. У концептуальному плані модель конкурентного права України найбільш близька до європейської моделі (у широкому розумінні) з окремими рисами американської. Варто підкреслити й те, що процес формування конкурентного законодавства і права України істотно відрізнявся від процесу створення відповідних систем у розвинених державах, що обумовлює певну специфіку в регулюванні конкурентних відносин. Зокрема тим, що модель конкурентного законодавства і права не була продуктом національної системи права, а тому в окремих випадках економічна ситуація на ринку і суспільна свідомість не були готові до певних правил поведінки, що встановлювалися відповідними нормами конкурентного законодавства.

Введення в дію Закону України "Про захист економічної конкуренції" та нормативних актів, прийнятих на його виконання, вимагає суттєвого теоретичного осмислення. Зокрема, Законом усуваються значні прогалини в правовому механізмі захисту економічної конкуренції, закладаються нові механізми правового регулювання економічної конкуренції (визначені основні процесуальні форми), набувають правової форми окремі норми, присвячені механізмам контролю за дотриманням конкурентного законодавства, вдосконалюються механізми відповідальності за конкурентні правопорушення. Разом із тим, у Законі існує низка протиріч і недоопрацювань, які можуть значно ускладнити його застосування. За таких умов головним завданням конкурентного права є відпрацювання механізмів, спрямованих на зменшення негативних наслідків таких "недоліків" і відпрацювання концепції узгодження окремих неузгодженостей з метою внесення змін і доповнень до Закону України "Про захист економічної конкуренції".

Особливий інтерес представляє теоретичне обґрунтування основних оціночних "каучукових" категорій конкурентного законодавства, зокрема "значна конкуренція", "узгоджені дії, що сприяють техніко-технологічному, економічному розвитку, розвитку малих або середніх підприємців", "контроль", "пов'язані особи" тощо. Крім того, окремим предметом дослідження в системі конкурентного права має стати інститут відповідальності за вчинення конкурентних правопорушень. Особливої уваги заслуговує питання правової природи санкцій, що застосовуються органами Комітету за порушення конкурентного законодавства.

Значний вплив на розвиток конкурентного права матиме розробка Конкуренційно-процесуального кодексу, створення якого передбачається розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про схвалення Концепції Конкуренційно-процесуального кодексу України" від 18 березня 2003 року, а також створення спеціалізованого судового органу - Конкурентно-патентного суду.

Так само важливим для конкурентного права є і міжнародно-правові зобов'язання України щодо підтримки і розвитку конкуренції в країні та світі.

ІІ. Законодавство про зловживання монопольним становищем на ринку та антиконкурентні дії

До домінування на ринку прагне більшість компаній. Але таке приємне становище, крім економічних і політичних вигод для компанії, має зворотний бік. Воно чревате обвинуваченнями в монополізації ринку з усіма наслідками, що випливають.

По діючому українському законодавству, повноваженнями визначати, чи має суб'єкт господарювання монопольне положення на ринку, наділений тільки Антимонопольний комітет України (стаття 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»). Не виключено, що цей держресурс може використовуватися і як зброя. Красномовні статистичні дані з річних звітів Комітету.

Табл. 1. [52, с.14]

Більш половини всіх порушень Комітет виявляє й усуває за власною ініціативою, причому майже кожна друга справа стосується неправомірних дій монополістів. Іншими словами, Комітет самостійно, не чекаючи скарг і заяв постраждалих сторін, аналізує поводження і положення компанії на ринку і за результатами цих розслідувань виносить «вердикт»: ця компанія -- монополіст, і вона зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Крім того, домінуюче положення може служити підставою для відмовлення з боку антимонопольних органів у видачі дозволу на злиття компаній або інші види економічної концентрації [52, с.12].

2.1. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку - джерела та засоби захисту

Оскільки зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку в останні роки залишаються досить розповсюдженою групою правопорушень, а на успіх процесу переділу ринкового простору впливає позиція АМКУ, те усе більший інтерес у вчених і практиків викликають питання виявлення монопольного становища суб'єкта господарювання: хто і як визнається монополістом, на підставі якої інформації?

Аналіз монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку органи АМКУ роблять на підставі спеціальної Методики затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р (замість Методики, що раніше діяла, від 1 квітня 1994 року № 1-р).

Відповідно до Методики АМКУ, аналіз товарного ринку включає наступних п'ять етапів:

1. Визначення товарних границь ринку по обраному об'єкті аналізу.

2. Визначення територіальних (географічних) границь ринку.

3. Розрахунок частки суб'єкта господарювання на ринку.

4. Визначення бар'єрів вступу на ринок і виходу з ринку.

5.Визначення монопольного (домінуючого) положення суб'єкта господарювання на ринку.

На кожному із зазначених етапів зустрічаються складності, ігнорування яких може привести до перекручування результатів аналізу.

Відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» монопольним (домінуючим) вважається положення суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що випробує значну конкуренцію (пункт 2 статті 12 Закону). Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару складає 35 або менш відсотків, але він не випробує значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, що належать його конкурентам [6].

Отже, Закон "Про захист економічної конкуренції" містить дві презумпції щодо монопольного (домінуючого) становища:

а) становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару складає більше 35 %, презюмується в якості монопольного (домінуючого), однак ця презумпція може бути спростована шляхом доведення суб'єктом господарювання зворотного. Іншими словами, якщо частка суб'єкта господарювання на ринку понад 35 %, то Законом установлена презумпція домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання (тобто доведення зворотного) покладається на суб'єкта господарювання;

б) становище суб'єкта господарювання, частка якого складає 35% і менше, визначається в якості монопольного (домінуючого), якщо це доведено антимонопольними органами. Тобто, якщо частка суб'єкта господарювання 35% і нижче, встановлена презумпція відсутності домінуючого становища, при цьому тягар її спростовання покладено на органи Антимонопольного комітету.

Таким чином, у законодавстві України не встановлена незаперечна презумпція відсутності в суб'єкта господарювання монопольного (домінуючого) становища.

Поряд із зазначеними правилами, введені спеціальні правила щодо встановлення монопольного (домінуючого) становища кожного з кількох суб'єктів господарювання (законодавством, що діяло раніше, такі правила не передбачались).

По-перше, вважається, що кожен з двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція та щодо них, разом узятих, виконується одна з умов, передбачених ч.1 ст.12.

По-друге, монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо відносно них виконуються такі умови:

* сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

* сукупна частка не більше ніж п'ятьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків, і якщо при цьому вони не доведуть, що відносно них не виконуються умови ч. 4 ст.12 Закону.

Отже, монопольне (домінуюче) становище характеризується кількома рисами, що дозволяють відрізняти його від іншого, не домінуючого становища суб'єктів господарювання на ринку. Це, насамперед, те, що монопольне становище може встановлюватися тільки відносно суб'єктів господарювання, що займаються виробництвом чи реалізацією певного товару, тому воно встановлюється на певному товарному ринку. Обов'язковою рисою монопольного становища є те, що воно дає суб'єкту господарювання можливість впливати на стан конкурентного середовища на ринку певного товару. Формальним же критерієм монопольного становище суб'єкта господарювання є володіння певною часткою на ринку цього товару [67, с.17].

Слід зазначити, що якщо в Законі України „Про захист економічної конкуренції” прямо не дається визначення поняття “монопольне (домінуюче) становище” суб'єкта господарювання на ринку товарів та послуг, хоча й встановлено критерії для його визначення, то Господарський кодекс України у статті 27 „Обмеження монополізму в економіці” дає визначення монопольного становища. Так, монопольним визнається домінуюче становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнано також становище суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначених законом. Таким чином, як ми спостерігаємо, ГК України дає лише визначення поняття „монопольного становища”, а щодо критеріїв для його визначення, то тут ГК України посилає до відповідного Закону.

Таким чином, однієї частки в 35 % недостатньо, щоб робити висновок про домінування. Разом з тим найпоширенішим недоліком подібного роду аналізів є ігнорування необхідності оцінювати бар'єри вступу нових суб'єктів господарювання на досліджуваний ринок або їхній формальний опис. Аналіз обмежується розрахунком ринкової частки, докладно не досліджуються питання про те, чи випробують об'єкти аналізу значну конкуренцію з боку інших учасників чи ринку ні. З огляду на особливості визначення монопольного положення за Законом «Про захист економічної конкуренції», компанії з ринковою часткою навіть у 35 і більш відсотків можуть заперечувати наявність у них ознак домінування, якщо доведуть, що випробують значну конкуренцію.