Проблеми правового регулювання захисту економічної конкуренції

У зв'язку з цим для підприємства, що бажає убезпечити себе від обвинувачень у монополізації, доцільної буде вироблення системи доказів випробовуваного їм конкурентного впливу, а також здійснення збору і відновлення інформації з цих установлених критеріїв. Служба маркетингу разом з юридичним відділом компанії цілком у стані справитися з такою задачею.

Серед можливих критеріїв могли б бути, зокрема:

-- обсяги оптових продажів (закупівель) товару за межами традиційних територій діяльності;

-- рівень бар'єрів вступу нових суб'єктів господарювання на ринок;

-- масштаби конкуренції і її види (цінова -- нецінова);

-- темпи росту ринку і стадія, на якій знаходиться ринок (товар, послуга);

-- ступінь стандартизації товару (послуги), товари-замінники (субститути);

-- кількість і класифікація покупців, їхні фінансові можливості;

-- переважні види інтеграції в галузі (вертикальна, горизонтальна, конгломератна, змішана);

-- напрямки і темпи технологічних змін;

-- ступінь завантаження виробничих потужностей;

-- динаміка прибутковості галузі [76, с.14-15].

У більшості закордонних країн, що мають багаторічну практику застосування антимонопольного законодавства, виявлення монопольного положення суб'єкта господарювання на ринку також відноситься до повноважень антимонопольних органів. Однак офіційно визнати суб'єкта господарювання монополістом може тільки суд. [50, с.6].

Для України розробку аналогічної процедури визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку необхідно розглядати як важливу перспективну задачу.

Розвиток цивілізованого ринку неможливо без чіткої і зваженої державної конкурентної політики, що, у свою чергу, припускає прозорість і відкритість процесу аналізу товарних ринків і виявлення монопольних утворень на них.

Відповідно до законодавства України само по собі володіння суб'єктом господарювання монопольним становищем не є протиправним. Таким є лише зловживання домінуванням на ринку.

Закон "Про захист економічної конкуренції", на відміну від попереднього законодавства, надає легальне визначення поняття "зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку".

Згідно з п.1 ст. 13 Закону "Про захист економічної конкуренції" зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Крім легальної дефініції, у Законі міститься перелік складів правопорушень, визнаних зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, який, на відміну від Закону "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності", що діяв раніше, не є вичерпним.

Згідно з п.2 ст.13 Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1) встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2) застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3) обумовлювання укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4) обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5) часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6) суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7) створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Хоча в Законі "Про захист економічної конкуренції" зазначено 7 складів правопорушень (як і в законодавстві, що діяло раніше) однак сформульовані вони інакше.

На відміну від законодавства, що діяло раніше, де була відсутня пряма заборона вище проаналізованого правопорушення (заборона випливала з установлених за його вчинення санкцій), Закон "Про захист економічної конкуренції" зазначає, що зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом [67, с.21].

На відміну від Закону України "Про захист економічної конкуренції", Господарський кодекс України дає таке легальне визначення поняття „зловживання монопольним становищем”.

Згідно зі статтею 29 Господарського кодексу України зловживанням монопольним становищем вважаються:

- нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

- обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

- інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

- встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

- встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Через відсутність діючої конкуренції й ефективних засобів правового захисту споживачів різко підсилюється тиск виробника (постачальника, продавця) на покупця (споживача) при нав'язуванні умов договору, в тому числі при встановленні цін на продукцію. При монополії виробництва споживач не може реально здійснити право вибору виробника (продавця) і потрапляє в економічну залежність від виробника-монополіста, що в нечесний спосіб намагається скористатися своїм монопольним становищем.

Особливістю цього виду порушення антимонопольного законодавства є здійснення господарюючим суб'єктом, який займає монопольне становище на ринку, таких дій, що були б неможливі в умовах ефективної конкуренції на ринку. Це, зокрема, отримання прибутку, зумовленого не ефективністю діяльності або високою продуктивністю, а неправомірним використанням ним свого домінуючого становища на ринку, або утримання чи посилення такого становища шляхом усунення з ринку конкурентів чи обмеження їхнього доступу на ринок [70, с.322].

В Україні зловживання монопольним становищем на ринку є одним із найпоширеніших порушень антимонопольного законодавства протягом останніх кількох років.

Значну частину цінових зловживань було допущено суб'єктами природних монополій підприємствами зв'язку, енерго-, тепло-, водо-, газопостачання, тарифи на товари (роботи, послуги) яких, як правило, регулюються.

Характерними прикладами подібних порушень, справи щодо яких розглядали органи Антимонопольного комітету України, є:

* встановлення доплат на розвиток підприємства; вимога сплати послуг, наданих у минулому періоді, за новим тарифом;

* надання вихідних даних для проектування і будівництва об'єктів соціальної сфери за додаткову оплату;

* залучення коштів населення та підприємств для розвитку місцевого телефонного зв'язку шляхом запровадження підвищеного тарифу на встановлення телефонів без надання передбаченого права розпорядження телефонною парою;

* припинення подачі електроенергії в житлові будинки з вимогою оплати мешканцями вартості заміненого кабелю;

* запровадження підвищеного тарифу для приватних підприємств порівняно з державними на встановлення або перенесення телефонів [55, с.13].

Найчастіше зловживання монопольним становищем здійснювалися у вигляді:

* нав'язування умов договору, які ставлять контрагента у нерівне становище, або додаткових умов, що не належать до предмету договору, в тому числі нав'язування товару, не потрібного контрагентові;

* встановлення монопольно високих цін, що приводить до порушень прав споживачів;

* встановлення дискримінаційних цін на свої товари, що обмежує права окремих споживачів [44, с.7].

Так, до господарського суду області звернулося акціонерне товариство цукровий завод (далі - Позивач) із заявою щодо визнання недійсним постанови територіального відділення Антимонопольного комітету (далі - Відповідач) про накладення на Позивача штрафу за порушення антимонопольного законодавства.

Рішенням господарського суду області вимоги Позивача задоволені. Однак голова господарського суду області скасував це рішення в порядку нагляду та у позові відмовив, посилаючись на такі аргументи.

Позивач займає монопольне становище на ринку переробки цукрового буряка на території восьми районів області. Користуючись цим, Позивач при укладенні договорів на переробку цукрового буряка, вирощеного в індивідуальних господарствах, потребує від товаровиробників надання довідок сільських рад про площі посіву буряка і валового збору буряка, а також актів обстеження посівів. Крім того, для індивідуальних товаровиробників Позивач установлював дискримінаційний порядок відшкодування їм витрат з транспортування сировини від місця заготівлі до місцезнаходження Позивача: відшкодовувалася вартість доставки, виходячи із середньої відстані 32 км, хоча буряк завозився на відстань від 5 до 150 км. З врахуванням того, що аналогічні умови включалися й у договори з індивідуальними товаровиробниками на попередній рік, Відповідач обґрунтовано визнав факт повторного порушення Позивачем антимонопольного законодавства, зокрема абзаців другого і шостого статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності".

Позивач не погодився з постановою голови господарського суду області й у заяві до судової колегії Вищого господарського суду України з перегляду рішень, визначень, постанов просив її скасувати, визнати недійсною постанову Відповідача за такими мотивами.

Відповідач уклав більше 6 тисяч договорів на переробку буряка з індивідуальними виробниками, включивши до цих договорів не оскаржену здавачами буряка умову про надання названих вище довідок і актів.

Стосовно ж витрат щодо доставки буряка, то Відповідач помилково, на думку Позивача, трактує абзац шостий статті 4 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", ототожнюючи витрати щодо доставки буряка індивідуальними виробниками з поняттям "свій товар", тобто з встановленням ціни на свій товар.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила таке.

Постановою Відповідача, що оспорюється, зафіксовано факт повторного порушення Позивачем антимонопольного законодавства у вигляді нав'язування додаткових умов контрагентам за договорами на переробку цукрового буряка і застосування дискримінаційних розцінок на доставку буряка Відповідачу. Цією постановою Позивачу запропоновано внести зміни в умови договорів, виключивши з них обов'язок здавачів буряка представляти акти та довідки щодо посівних площ, а також установивши розмір оплати доставки, виходячи з вартості одного тонно-кілометра. Крім того, Позивач зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 0, 03 % виторгу від реалізації товарної продукції у 1997 році. За результатами вивчення ринку послуг з переробки буряка в районах області встановлено факт монопольного становища Позивача на цьому ринку, що в межах району складає 99,3 %.

Обставини справи свідчать, що Позивач діє як монополіст, а здавачі цукрового буряка знаходяться в нерівних умовах внаслідок обмеження або відсутності конкуренції на ринку та змушені у зв'язку з відсутністю альтернативи виконувати умови, що нав'язуються позивачем як монополістом.

До пункту 1 договорів з ініціативи позивача без будь-яких підстав включено умову про надання здавачами буряка довідок сільських рад про площі посівів та їх врожайність. Без надання цих документів Позивач не приймає буряк на переробку або не видає здавачам продукцію переробки.

Та обставина, що індивідуальні господарства не складали протоколів розбіжностей при укладенні договорів, не може бути прийнято до уваги, оскільки при укладанні договорів із громадянами складення таких протоколів не передбачено.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" товар - це продукт діяльності (включаючи роботи і послуги), призначений для реалізації. Виходячи з того, що послуги, надані Позивачем, за змістом названої статті є товаром, і Позивач встановив окремим групам здавачів дискримінаційні ціни порівняно з іншими індивідуальними господарствами, Відповідач правомірно визнав факт порушення Позивачем антимонопольного законодавства.

Враховуючи те, що матеріалами справи доведено факт зловживання монопольним становищем у вигляді нав'язування контрагентам додаткових умов, які не стосуються предмета договору, та у встановленні дискримінаційних розцінок на свої послуги, що порушують права окремих виробників, судова колегія Вищого господарського суду України з перегляду рішень, визначень, постанов не знайшла підстав для задоволення вимог Позивача [57, с.17].

2.2 Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання

З розвитком ринкових відносин дедалі більшого значення набуває такий напрям роботи Комітету, як боротьба проти антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання. В деяких галузях вони становлять справжнє лихо для вітчизняної економіки. Кількість припинених порушень цього типу в 2002 році порівняно з 2001-м зросла в 1,4 разу (з 44 до 66) [44, с.7].

Антиконкурентні узгоджені дії виявлено, зокрема, на ринках послуг із фумігації зерна, що експортується, борошна та хліба, молока, послуг із переробки цукрових буряків, автомобільних перевезень, страхування, реалізації нафтопродуктів.

Утім, не можна обминути увагою і деякі проблеми. Виявлення та доведення антиконкурентних змов надзвичайно утруднено через відсутність механізмів реалізації багатьох передбачених законодавством повноважень органів Комітету. Наприклад, щодо вилучення доказів, накладення арешту на предмети, що можуть бути доказами чи джерелами доказів у справах про порушення законодавства. Хоча саме в 2002 році ми мали цікавий і корисний досвід співпраці з правоохоронними органами. Зокрема, багато в чому завдяки допомозі органів СБУ органами АМКУ було виявлено і доведено існування «молочного картелю» у Вінницькій області.

Не запрацював належним чином у 2002 році і механізм попереднього контролю за узгодженими діями суб'єктів господарювання. Кількість отриманих протягом року заяв (усього їх було 38) про надання дозволу на такі дії, на погляд Голови АМКУ О Костусєва, не відповідає економічним реаліям [44, с.9]

Антиконкурентні узгоджені дії, що призводять до дискримінації конкурентів і споживачів і створюють небезпеку для ефективного функціонування ринкових відносин, є одним із видів порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Закон "Про захист економічної конкуренції" випереджає визначення поняття „антиконкурентні узгоджені дії" дефініцією поняття "узгоджені дії".

Згідно зі ст.5 Закону узгодженими діями є укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Узгодженими діями є також створення суб'єкта господарювання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання. Особи, які чинять або мають намір чинити узгоджені дії, є учасниками узгоджених дій.

Відповідно до ст. 6 Закону антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1) встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2) обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3) розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5) усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6) застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7) укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господарювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8) суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Таким чином, неправомірними узгодженими діями можуть бути угоди, інші погоджені дії, що призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції у вигляді встановлення монопольних цін, розподілу ринків з метою їх монополізації, усунення з ринку або обмеження доступу на нього підприємців. Ці правопорушення, на відміну від зловживання монопольним становищем, учиняються не однією особою, а двома і більше підприємцями, які укладають угоди (здійснюють погоджені дії) для досягнення антиконкурентної мети, тобто є не індивідуальними, а колективними діями. Заборона здійснювати такі дії спрямована на попередження надмірної монополізації та нарощування монополістичних явищ для сприяння створенню ринку, де захищені інтереси споживача [67, с.10].

В Україні найтиповішими з неправомірних угод між підприємцями, що дискримінують потенційних конкурентів і споживачів, є неправомірні угоди, спрямовані на усунення з ринку або обмеження доступу на нього інших підприємців, а також на встановлення монопольних цін (тарифів).

Так, Вінницьке територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі Відділення) здійснило перевірку 11 господарюючих суб'єктів, що діяли на ринку фотопослуг м. Вінниці.

Під час перевірки було вилучено копію спільного прейскуранта цін, підписаного на загальній зустрічі представниками зазначених господарюючих суб'єктів. Цей прейскурант передбачав недопущення оптових і персональних знижок на фотопослуги і фотоматеріали в роздрібній торгівлі та містив погоджені розцінки на фотопослуги.

Починаючи з однієї узгодженої дати, всі фотолабораторії підняли розцінки на послуги щодо проявлення кольорових плівок з 1 грн. 30 копійок до 2 грн. 50 коп. Ціни було підвищено відповідно до прийнятого на загальній зустрічі прейскуранта.

Відділення розглянуло справу за такою кваліфікацією: укладення неправомірної угоди між підприємцями, спрямованої на встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів) відповідно до абз. 2 ст. 5 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності".

За результатами перевірки було встановлено таке.

Ринок фотопослуг на Україні регіоналізований з огляду на зручність надання підприємцями фотопослуг і одержання цих послуг споживачами за місцем їх розташування, проживання. Це, зокрема, характерно для великих міст. На ринку діє велика кількість підприємців, серед яких провідну роль відіграють підприємці системи "Фуджі" та "Кодак". Ринок тісно пов'язаний із суміжними ринками фотоматеріалів, фотообладнання та його обслуговування.

Регіональні ринки фотопослуг у великих містах є потенційно місткими і висококонкурентними, оскільки бар'єри на шляху вступу до них нових підприємців незначні. Разом з тим, при вирівнюванні цін, характерному для ринків, що сформувалися переважно з неціновою конкуренцією, має залишатися певне диференціювання цін, пов'язане з масштабами послуг, усталеним колом клієнтури, місцем розташування приймальних пунктів тощо.

Мають місце ознаки існування системи взаємного впливу, контролю діяльності конкурентів на ринку фотопослуг. Крім Вінниці, подібність цін на фотопослуги було виявлено в таких містах: Івано-Франківськ, Рівне, Чернігів, Донецьк, Хмельницький, Севастополь, Житомир, Харків та Луганськ. Одним із механізмів системи є погоджені дії щодо прийняття, наприклад, виявленого в м. Вінниця єдиного для всіх учасників ринку прейскуранта цін на фотопослуги, яким передбачено також неприпустимість оптових і персональних знижок на фотопослуги і фотоматеріали у роздрібній торгівлі [69, с.5-6].

Антимонопольним комітетом України розглядалася справа щодо узгоджених дій чотирьох найбільш потужних енергопостачальних компаній Києва, які погодили і використовували протягом опалювального сезону графік, занижений стосовно нормативного графіка температур мережної води у трубопроводі.

Цей графік був виявлений під час перевірки однієї з компаній. Він свідчив про те, що компанії виробили єдину схему нагрівання води за умов недостачі палива. Під час опалювального сезону з жовтня по квітень територіальним відділенням Антимонопольного комітету був проведений моніторинг і отримані щоденні дані з температурами на кожному джерелі тепла, а також середньодобові температури повітря в цей же період. Температури теплоносія практично збіглися з виявленим графіком, який узгоджено підтримували всі компанії.

Після незалежної експертизи було науково обґрунтовано, що при такому графіку можна віддати тільки 80-85% належного споживачам тепла.

Щоб переконатися у зловживанні, територіальне відділення Антимонопольного комітету запросило ЖЕКі, і з'ясувалося, що ніякого перерахунку за поставлене тепло не робилося. Отже, споживачі сплатили за послуги в повному обсязі, а одержували тільки їх частину.

Таким чином, було визначено, що протягом опалювального сезону декілька компаній недодали населенню послуг з опалення на 15 - 20% від нормативно встановленого розміру.

Відповідно до ст. 5 Закону "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" таке порушення було кваліфіковано як узгоджені дії, що призвели до підтримки монопольно високих цін. А також відповідно до ст. 4 цього Закону ці порушення трактуються як установлення монопольно високих цін на свої товари, що призвело до порушення прав споживачів. Внаслідок учинених дій на компанії було накладено штрафи від 12 тис. грн. до 15 тис. грн.

Крім того, Київське територіальне відділення Антимонопольного комітету України подало до Київської міської держадміністрації ряд пропозицій щодо вдосконалення тарифної системи, яка би враховувала кількісні та якісні показники цих послуг і запобігала б зловживанням монопольним становищем підприємств енергопостачання [32, с.32].

Згідно зі ст.6 Закону "Про захист економічної конкуренції" вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до закону.

Особа, яка вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, що має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, передбаченої ст. 52 Закону.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, якщо вона:

* не вжила ефективних заходів щодо припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

* була ініціатором антиконкурентних узгоджених дій чи забезпечувала керівництво ними;

* не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею порушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Поряд із загальною забороною антиконкурентних узгоджених дій Закон визначає три групи узгоджених дій, до яких не застосовуються заборона:

1) узгоджені дії малих або середніх підприємців - положення ст. 6 Закону не застосовуються до будь-яких добровільних узгоджених дій малих або середніх підприємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурентоспроможності малих або середніх підприємців;

2) узгоджені дії стосовно постачання та використання товарів - положення ст. 6 Закону не застосовуються до узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій відносно іншого учасника узгоджених дій встановлює обмеження на:

- використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників;

- придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів;

- придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди;

- формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам;

3) узгоджені дії стосовно прав інтелектуальної власності - положення ст. 6 Закону не застосовуються до угод про передачу прав інтелектуальної власності або про використання об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, котрій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності [67, с.14].

Стаття 10 Закону "Про захист економічної конкуренції" передбачає узгоджені дії, що можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

* вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

* техніко-технологічному, економічному розвитку;

* розвитку малих або середніх підприємців;

* оптимізації експорту чи імпорту товарів;

* розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

* раціоналізації виробництва.

Ці узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонопольного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи в значній його частині.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Антимонопольним комітетом України не було надано дозволу відповідно до частини другої цієї статті, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції.

Дозвіл не може бути наданий, якщо:

* учасники узгоджених дій застосовують обмеження, які не є необхідними для реалізації узгоджених дій;

* обмеження конкуренції становить загрозу системі ринкової економіки [6].

Положення Закону "Про захист економічної конкуренції" передбачають, що учасники узгоджених дій суб'єктів господарювання самостійно визначають, чи поширюється на їхні узгоджені дії заборона i чи потребує їх учинення попереднього одержання дозволу вповноважених на це державних органів. Але порівняно з механізмом, запровадженим Законом "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", взаємодія між суб'єктами господарювання та державою при цьому є значно складнішою та гнучкішою, а роль державних органів - більш активною. Так, стаття 14 Закону передбачає можливість суб'єктів господарювання звертатися до органів Антимонопольного комітету України за висновками щодо кваліфiкацiї дій, які роз'яснюють - чи треба в тому чи іншому випадку звертатися за дозволом на узгоджені дії. Відповідно до статті 29 Закону органи Комітету надають суб'єктам господарювання попередні висновки стосовно узгоджених дій, в яких, за умови подання заявником достатньої інформації, зазначають про можливість надання дозволу на узгоджені дії чи можливість відмови в цьому.

Практика здійснення контролю за узгодженими діями, зокрема у країнах Європейського Союзу, засвідчила доцільність надання дозволів не тільки на окремі випадки узгоджених дій, а й на певні категорії однотипних дій у цілому (так звані exemptio per categoriam, "винятки за категорією"). З урахуванням цього досвіду стаття 11 Закону надає Антимонопольному комітету право визначати типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання. Дії, що відповідають типовим вимогам, дозволяються i згоди органів Комітету не потребують [76, с.16].

Антимонопольним комітетом України 12 лютого 2002 року прийнято, відповідно до повноважень щодо визначення типових вимог до узгоджених дій суб'єктів господарювання, загальне звільнення від попереднього одержання дозволу органів Комітету на узгоджені дії [15].

Таке звільнення визначає умови, за яких узгоджені дії у жодному випадку не можуть не допустити, усунути чи обмежити конкуренцію, отже, явно не є антиконкурентними, а тому не забороняються i, відповідно, не потребують дозволу.

При цьому такі дії можуть мати формальні ознаки, визначені статтею 6 Закону, зокрема її частиною 2, як ознаки антиконкурентних узгоджених дій. Наприклад, це може бути угода щодо встановлення єдиних цін, погоджених обсягів закупівлі чи продажу товарів, обмеження виробництва певного товару тощо. Однак економічна конкуренція (у тому числі відповідно до визначення, що міститься у статті 1 Закону) - це не просто змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання. Це таке змагання, внаслідок якого споживачі, інші суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обігу товарів на ринку. Проте, порушення двох останніх умов у результаті узгоджених дій суб'єктів господарювання можливе лише тоді, коли учасники цих дій разом мають достатньо велику частку на ринку або якщо вони мають якісь виключні чи переважні права щодо реалізації або набуття відповідного товару. В іншому разі узгоджені дії, як би вони не усували змагальність між їхніми учасниками, не можуть вплинути на можливість вибору покупців чи продавців або на умови обігу товару на ринку. Наприклад, на певному ринку діє тисяча продавців, які пропонують до реалізації однакові обсяги товару. Три з них домовилися встановити єдину ціну [21, с.87].

Чи обмежить це для покупців можливість вибору товару за іншою ціною? Звичайно - ні, адже залишилися ще 997 продавців, які пропонують той самий товар в обсязі в 332 рази більшому, аніж учасники узгоджених дій. Якщо погоджена ціна виявиться вищою, ніж у решти продавців - учасники узгоджених дій залишаться зі своїм крамом i зазнають збитків; якщо така ціна буде меншою - вони швидко позбудуться товарних запасів, але умови реалізації товару в інших продавців (ціна, обсяги попиту та пропозиції) на цьому ринку не зміняться.

Узгоджень дії у вигляді створення суб'єкта господарювання за загальним правилом потребують попереднього одержання згоди органів Антимонопольного комітету України лише тоді, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів у всіх суб'єктів господарювання, до складу яких входять засновники (учасники) новостворюваного суб'єкта господарювання, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро (визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року). Потрібно, щоб одночасного в кожного з двох суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, сукупна вартість активів (сукупний обсяг реалізації товарів) у будь-якій країні світу перевищував суму, еквівалентну мільйону євро. При цьому хоча б одного з них окремо взятого сукупна вартість активів (сукупний обсяг реалізації товарів) в Україні має перевищувати суму, еквівалентну мільйону євро.

Наприклад, десять засновників створюють корпорацію, одним із статутних завдань якої є координація збуту продукції учасників. При цьому, в п'яти з цих засновників вартість активів становить по 300 тисяч (для спрощення річний обсяг реалізації товарів будемо розглядати як такий, що не досягає порогових значень, а кожного із засновників - як окремий суб'єкт господарювання), у трьох - по 500 тисяч євро i ще у двох - по 3 мільйони євро. Оскільки сукупна вартість активів становить:

300 000 ? 5 + 500 000 ? 3 + 3 000 000 ? 2 = 8 500 000 євро

звертатися за дозволом до органів Комітету не потрібно.

В іншому випадку таку ж корпорацію створюють десять засновників, у дев'яти з яких вартість активів становить по 500 тисяч євро, i в одного - 10 мільйонів євро в Україні. Сукупна вартість активів перевищує 12 мільйонів євро, але, оскільки з окремо взятих засновників лише в одного така вартість перевищує мільйон євро, звертатися за дозволом до органів Комітету також не потрібно.

У третьому випадку серед десяти засновників нашої корпорації вісім залишилися попередніми - із активами вартістю по 500 тисяч євро в кожного. Два інших - нові. В одного з них вартість активів - 20 мільйонів євро, але з них 19,5 мільйонів євро - у Німеччині, а 500 тисяч - в Україні. В іншого вартість активів становить 15 мільйонів євро, але з них в Україні - 700 тисяч євро, а решта - в Бельгії та Нідерландах. Оскільки в жодного з учасників узгоджених дій вартість активів в Україні не перевищує мільйон євро, звертатися за дозволом до органу Комітету немає потреби.

У четвертому випадку склад засновників відомої вже нам корпорації той самий, що й у попередньому, але останній, бельгiйсько-нiдерландський засновник, поки йшла підготовка статутних документів, придбав в Україні активи ще на суму 700 тисяч євро. В цьому випадку, загальна вартість активів засновників становить:

500 000 ? 8 + 20 000 000 + 20 200 000 = 44 200 000 млн. євро

Окрім того, оскільки у двох учасників ця вартість перевищує мільйон євро (20 мільйонів i 20 мільйонів 200 тисяч), а в одного з учасників вартість активів перевищує мільйон євро в Україні, то такі узгоджені дії у вигляді створення суб'єкта господарювання не можуть бути вчинені без одержання дозволу органу Антимонопольного комітету України.

Крім загального правила передбачається звільнення від одержання дозволу в певних спеціальних випадках створення суб'єкта господарювання, які за своїм характером не можуть вплинути на конкуренцію на ринку.

Зокрема, не потребує одержання попереднього дозволу створення суб'єкта господарювання, засновники (учасники) якого поєднані відносинами контролю завдяки перебуванню у власності, управлення (користування) більш як 50 відсотків їхніх часток (акцій, паїв), або якщо ці засновники (учасники) об'єднані в один концерн, створений на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств i дозвіл на створення якого, а також дозвіл на вступ до якого надано Антимонопольним комітетом України або його органами. Фактично в такому випадку узгоджені дії в розумінні статті 5 Закону відсутні. Адже подібні дії передбачають можливість учасників самостійно визначати свою господарську поведінку, а тут засновники (учасники) такої можливості позбавлені.

Не потребує одержання попереднього дозволу органів Комітету створення таких специфічних агентів ринку, як саморегулiвнi організації ринку цінних паперів, що не обмежують конкуренції між засновниками (учасниками). Це звільнення поширюється також на вступ до них суб'єктів господарювання.

Винятки загального характеру зроблено для узгоджених дій, що стосуються об'єднань, які не обмежують конкуренції між засновниками (учасниками). Не потребують одержання дозволу органів Комітету узгоджені дії, пов'язані зі вступом суб'єктів господарювання до таких об'єднань. При цьому, щоправда, необхідно, аби дозвіл на створення такого об'єднання було вже раніше надано Комітетом або його органами, i рішення про вступ суб'єктів господарювання до об'єднання, рішення щодо внесення змін до установчих документів об'єднання, прийняті в подальшому, не посилили узгодженість дій на ринку засновників (учасників) об'єднання та не призвели до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками).

Звільнення вiд дозволу органів Комітету поширюється на зміни до узгоджених дій щодо створення суб'єктів господарювання, якщо ці зміни не призводять до погіршення умов конкуренції між засновниками (учасниками).

Не потребують дозволу Антимонопольного комітету України або його органів узгоджені дії, пов'язані з виходом господарських товариств чи підприємств із об'єднань.

Необхідно мати на увазі, що спеціальні звільнення від одержання дозволу на узгоджені дії, пов'язані зі створенням суб'єктів господарювання, вступом до об'єднань поширюються виключно на дії суб'єктів господарювання, які створені з додержанням вимог антимонопольного законодавства та законодавства про захист економічної конкуренції.

Для всіх інших видів узгоджених дій суб'єктів господарювання, крім створення, пропонується єдине загальне звільнення від попереднього одержання дозволу органів Комітету. Воно полягає в тому, що дозволяються i не потребують попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України узгоджені дії, якщо сукупна частка всіх суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники цих дій, на будь-якому із задіяних товарних ринків не досягає п'яти відсотків. Слід звернути увагу на те, що необхідно враховувати ринкові частки всього суб'єкта господарювання, а не тільки осіб, які безпосередньо беруть участь в узгоджених діях, адже, у випадках суб'єктів господарювання - груп осіб вони можуть істотно відрізнятися.

Наприклад, на вже відомому нам ринку шоколадних цукерок діють десять підприємств, одне з яких володіє контрольними пакетами акцій дев'яти інших. П'ять із цих дев'яти підприємств володіють контрольними пакетами акцій ще двадцяти відкритих акціонерних товариств, які діють на ринках послуг з реалізації кондитерської продукції. Таким чином, десять кондитерських підприємств, що виробляють шоколадні цукерки, та двадцять підприємств торгівлі утворюють єдиний суб'єкт господарювання - групу осіб, поєднаних відносинами контролю. При цьому сукупна частка кондитерських підприємств на ринку шоколадних цукерок становить три відсотки, а сукупна частка торговельних підприємств на ринку послуг з реалізації кондитерських виробів - двадцять п'ять відсотків. Чотири з числа зазначених кондитерських підприємств мають намір укласти з трьома іншими кондитерськими підприємствами, які не входять до складу того ж суб'єкта господарювання, угоду про погодження обсягів реалізації продукції певного асортименту (шоколадних цукерок із наповненням). При цьому сукупна частка на ринку шоколадних цукерок семи безпосередніх учасників угоди становить менше ніж два відсотки. Але оскільки сукупна частка всього суб'єкта господарювання, до складу якого входять учасники узгоджених дій на задіяному ринку - ринку послуг з реалізації кондитерської продукції, перевищує двадцять відсотків, загальне звільнення на такі дії не поширюється i на їх вчинення треба звертатися за дозволом до органів Комітету.

Цим, однак, пропонується сферу застосування загального звільнення не обмежувати, а поширити його на узгоджені дії з більшою сукупною ринковою часткою учасників. Проте, оскільки при цьому зростає небезпека антиконкурентного ефекту, пропонується, по-перше, диференціювати умови надання загального звільнення залежно від виду узгоджених дій, по-друге, як умову надання звільнення враховувати не тільки відносну характеристику учасників - розмір частки на ринку, а й абсолютний показник: сукупну вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів у них.

Умова щодо вартості активів (обсягу реалізації товарів) є тією ж самою, що при визначенні загального звільнення для узгоджених дій у вигляді створення суб'єкта господарювання. Якщо сукупна частка суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку перевищує п'ять відсотків, такі дії потребують попереднього одержання згоди органів Антимонопольного комітету України, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів цих суб'єктів господарювання перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, одночасно в двох суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, сукупна вартість активів (сукупний обсяг реалізації товарів) у будь-якій країні світу перевищує суму, еквівалентну мільйону євро, у кожного, i при цьому хоча б в одного з них окремо взятого сукупна вартість активів (сукупний обсяг реалізації товарів) в Україні перевищує суму, еквівалентну мільйону євро.

Недосягнення зазначених показників вартості активів (обсягу реалізації товарів) є необхідною, але недостатньою умовою поширення загального звільнення від попереднього одержання дозволу на узгоджені дії, сукупна частка учасників яких на певному задіяному ринку перевищує п'ять відсотків. Потрібне також одночасне дотримання умови щодо сукупної частки учасників узгоджених дій на будь-якому задіяному ринку.

Таку умову пропонується диференціювати залежно від виду узгоджених дій. При цьому доцільно виділити дві групи дій. До першої віднесено узгоджені дії, учасники яких можуть конкурувати між собою на одному ринку - горизонтальні та змішані. Оскільки такі дії є особливо небезпечними з огляду на можливі антиконкурентнi наслідки, для них доцільно встановити жорсткіші вимоги. До другої групи, більш "привілейованої", слід віднести узгоджені дії, учасники яких не можуть конкурувати між собою на одному ринку: вертикальні (між продавцями та покупцями, постачальниками та споживачами) i конгломератні (учасники не перебувають між собою у відносинах "продавець-покупець" або "постачальник-споживач").

Загальне звільнення пропонується поширити на горизонтальні, змішані узгоджені дії, сукупна частка учасників яких на будь-якому задіяному ринку не перевищує п'ятнадцяти відсотків, та на вертикальні, конгломератні узгоджені дії, сукупна частка учасників котрих на будь-якому задіяному ринку не перевищує двадцяти відсотків [76, с.16-17].

Крім того, в жодному випадку серед учасників узгоджених дій, на які поширюється загальне звільнення, не повинно бути суб'єктів господарювання, що посідають монопольне (домінуюче) становище на будь-якому задіяному товарному ринку, або мають виключні чи переважні права, повноваження від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктів природної монополії чи інших монопольних утворень [66, с.2-3].

При цьому, якщо сукупна частка суб'єктів господарювання, до складу яких входять учасники узгоджених дій, на будь-якому задіяному ринку перевищує п'ять відсотків, ні за яких умов не можуть бути звільнені від попереднього одержання дозволу органів Комітету узгоджені дії трьох найбільш небезпечних з точки зору захисту економічної конкуренції інтересів споживачів та суб'єктів господарювання видів:

· горизонтальні або змішані узгоджені дії, що призводять чи можуть призвести до фіксації цін (тарифів, розцінок), за якими ці товари (роботи, послуги) реалізуються третім особам чи придбаються у третіх осіб;

· узгоджені дії, що призводять або можуть призвести до обмеження обсягів реалізації товарів (робіт, послуг) третім особам чи придбання товарів (робіт, послуг) у третіх осіб;

· узгоджені дії, що призводять або можуть призвести до розподілу ринків або продавців, покупців, споживачів.

Нарешті, в цілому ідеологія Закону "Про захист економічної конкуренції" передбачає, що суб'єкти господарювання повинні свідомо оцінювати вплив своїх дій на економічну конкуренцію [76, с.17].

2.3 Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю

Проблеми взаємовiдносин юридичних осiб рiзних форм власностi та пiдприємцiв - фiзичних осiб (у конкурентному правi тi й iншi пiдпадають пiд термiн "суб'єкти господарювання"), з одного боку, та органiв влади, з iншого, мають один важливий аспект. З розвитком ринкових вiдносин, органи виконавчої влади та мiсцевого самоврядування все бiльше звiльняються вiд необхiдностi втручання в господарську дiяльнiсть. Однак за ними зберiгаються повноваження, якi ставлять у залежнiсть вiд влади суб'єкти господарювання, котрi дiють на ринку.

В iдеалi покликання державних органiв полягає у всебiчному сприяннi розвитку ринкового, тобто конкурентного середовища, а також у пiдтримцi носiїв цього середовища - пiдприємцiв, як великих, так i малих.

Разом iз тим через певнi причини iснує небезпека перевищення цими органами своїх прав у господарськiй сферi, обмеження необгрунтованими рiшеннями iнтересiв суб'єктiв господарювання, здiйснення дiй, що призводять до встановлення адмiнiстративних бар'єрiв, якi гальмують конкуренцiю та розвиток ринкових вiдносин.

В результатi спiвпрацi територiального вiддiлення з облдержадмiнiстрацiєю та її управлiннями, Харкiвським мiськвиконкомом, iншими мiсцевими органами в областi здiйснено заходи щодо становлення конкурентного середовища. Завдяки спiльним зусиллям створюються сприятливi умови для розвитку пiдприємництва, здiйснюються соцiально важливi для харкiв'ян заходи, зокрема, впроваджено систему перерахункiв у разi надання неякiсних комунальних послуг, усуваються бар'єри при встановленнi приладiв облiку води та енергоносiїв, створюється конкурентне середовище на ринку обслуговування житла. Таких прикладiв можна навести чимало [61, с.34].

Але водночас має мiсце й iнша тенденцiя - прийняття рiшень, якi зводять адмiнiстративнi бар'єри, що шкодять конкуренцiї та гальмують ринковi перетворення. В рiзнi роки цi адмiнiстративнi бар'єри були рiзними. Це введення заборон або обмежень на вивезення продукцiї (зерна, насiння соняшнику) та товарiв власного виробництва, що здiйснювалось з метою запобiгання дефiциту та забезпечення першочергових потреб населення в областi. Це заборона ввезення продуктiв харчування (хлiба, лiкеро-горiлчаних виробiв) у райони областi - таким чином органи влади намагались вiдгородити мiсцевi пiдприємства вiд мiжрегiональної конкуренцiї. Це обмеження на розмiщення об'єктiв торгiвлi рiзних форм власностi (крiм об'єктiв споживчої кооперацiї) в районних центрах - в такий спосiб органи влади захищали неповоротку систему споживчої кооперацiї вiд конкуренцiї з боку малого бiзнесу. Найчастiше припускаються неправомiрних рiшень органи влади районної ланки.

Здiйснення територiальним вiддiленням контролю за дотриманням антимонопольних вимог при прийняттi рiшень владними структурами, перш за все шляхом розгляду i погодження проектiв цих рiшень, є одним з найбiльш дiєвих механiзмiв захисту та розвитку конкуренцiї, захисту прав споживачiв вiд порушень антимонопольного законодавства.

Пiдвищенню ефективностi цiєї роботи сприяло законодавче розширення в 2000 роцi кола рiшень, що пiдлягають погодженню з органами Комiтету. Стаття 20 Закону України "Про Антимонопольний комiтет України" передбачає, що органи влади, органи мiсцевого самоврядування, органи адмiнiстративно-господарського управлiння та контролю зобов'язанi погоджувати з Антимонопольним комiтетом України всi рiшення, якi можуть призвести до обмеження чи спотворення конкуренцiї на вiдповiдних ринках.

Але проблема полягає в тому, що не завжди органи влади, якi приймають рiшення, чiтко розумiють, який вплив матимуть цi рiшення на стан конкуренцiї, що спонукало вiддiлення до проведення кропiткої роз'яснювальної роботи з працiвниками вiдповiдних владних структур.

У 2000 року були проведені перевiрки рiшень сiльських i селищних Рад щодо видачi дозволiв на розмiщення об'єктiв торгiвлi. Як виявилося, iнколи мали порушення антимонопольного законодавства i стримували розвиток конкурентного середовища на ринку торговельного обслуговування сiльського населення.

Деякi з перевiрок органiв влади проводились спiльно з працiвниками прокуратури. Всього в 2001 роцi вiддiленням було припинено 69 порушень у виглядi дискримiнацiї суб'єктiв господарювання органами влади, з них 64 - за результатами перевiрок.

З метою запобiгання порушенням антимонопольного законодавства з боку органiв влади територiальне вiддiлення щорiчно аналiзує всi випадки порушень з боку органiв влади i викладає їх у доповiднiй записцi на iм'я губернатора. Ця записка розсилається райдержадмiнiстрацiям та раймiськвиконкомам.

Працiвники вiддiлення продовжують проводити роз'яснення норм конкурентного права не тiльки серед державних службовцiв, а й серед кадрового резерву. Територiальне вiддiлення спiвпрацює з громадськими органiзацiями, якi захищають iнтереси пiдприємцiв.

На жаль, пiдприємцi не завжди звертаються до органiв Антимонопольного комiтету України за захистом своїх прав у випадках прийняття органами влади рiшень, якi суперечать антимонопольному законодавству. Цьому, на мою думку, є два пояснення. Перше - це побоювання конфлiктiв з органами влади пiсля втручання антимонопольних органiв, друге - ще недостатнє знання ними норм антимонопольного законодавства.

Аналiз матерiалiв численних перевiрок, здiйснених територiальним вiддiленням, вивчення причин антиконкурентних дiй при реалiзацiї владних повноважень наводять на думку, що економiчною основою порушень антимонопольного законодавства мiсцевими органами влади є вiдсутнiсть фiнансової самодостатностi мiсцевого самоврядування, труднощi з формуванням доходної частини мiсцевих бюджетiв. Це змушує мiсцевих керiвникiв застосовувати будь-якi способи, в тому числi й антиконкурентнi, для вирiшення питань щодо фiнансування програм життєдiяльностi територій [56, с.3-4].

Необхiдно вiдзначити ще одну причину, яка зумовлює порушення, - це збереження адмiнiстративного стилю управлiння. З одного боку, держава декларує невтручання у господарську дiяльнiсть пiдприємств, а з iншого - вищестоящi органи зобов'язують мiсцевих керiвникiв вирiшити те чи iнше завдання (забезпечити збирання врожаю, втримати цiни на певнi товари тощо) будь-якими методами [59, с.19].

Усунути зазначенi причини лише засобами антимонопольного законодавства неможливо. На мiй погляд, цi проблеми мають вирiшуватися в ходi бюджетної, податкової та адмiнiстративної реформ.

Свої ж першочерговi завдання в попередженнi порушень антимонопольного законодавства з боку органiв влади територiальне вiддiлення вбачає у виконаннi Указу Президента України "Про основнi напрямки конкурентної полiтики на 2002-2004 роки" в частинi оптимiзацiї, в межах своїх повноважень, дiяльностi органiв виконавчої влади та органiв мiсцевого самоврядування як суб'єктiв економiчних вiдносин, а також у продовженнi спiльно з облдержадмiнiстрацiєю роботи щодо створення в регiонi сприятливого дiлового клiмату без адмiнiстративних бар'єрiв [78, с.11].