Організаційно-правові засади управління у галузі захисту економічної конкуренції

Размещено на http://www.allbest.ru/

31

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі соціально-економічних перетворень в Україні важливим державним завданням є забезпечення незворотності трансформаційних процесів, зокрема за допомогою створення дієвої системи державного управління у сфері захисту економічної конкуренції.

Економічна конкуренція є тим рушійним елементом ринкової економіки, який забезпечує баланс особистих і приватних інтересів суб'єктів ринку, формує підвалини соціальної стабільності у суспільстві. Намагаючись побудувати соціально-орієнтовану ринкову економіку держава на конституційному рівні визнала необхідність захисту економічної конкуренції та гарантувала цей захист.

Протягом останніх років у законодавстві України створені законодавчі підвалини захисту економічної конкуренції. Проте, наявність розгалуженої системи правових норм з захисту економічної конкуренції ще не забезпечує ефективності їх застосування. Система лише тоді ефективна, коли процеси правозастосування відповідають стану розвитку законодавства. Варто зазначити, що в Україні розвиток економічної конкуренції здійснюється за допомогою цілеспрямованого державного впливу на конкурентні відносини з боку спеціально уповноважених органів. Зазначимо, що сьогодні в Україні функції державного управління у сфері конкуренції розподілені поміж декількома органами державного управління з різним правовим статусом та різними, а іноді дублюючими, повноваженнями. Досі не створені ефективні засоби взаємодії органів державного управління у сфері захисту економічної конкуренції, не відпрацьовані механізми та форми здійснення державного контролю за додержанням конкурентного законодавства, механізми попередження, виявлення і припинення конкурентних правопорушень, недосконалою є система заходів адміністративної відповідальності за конкурентні правопорушення. За таких умов актуальною стає необхідність дослідження організаційно-правових засад захисту конкуренції.

Необхідно зазначити, що останнім часом окремим проблемам правового забезпечення розвитку і захисту економічної конкуренції було присвячено низку дисертаційних досліджень, зокрема Л.Р. Білої «Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законодавства», Н.М. Корчак «Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької діяльності в Україні», С.А. Кузьміної «Захист інтересів суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції», І.А. Шумило «Юридична відповідальність за порушення законодавства про захист конкуренції». Проте, комплексне дослідження, присвячене аналізу організаційно-правових засад державного управління у сфері захисту економічної конкуренції в Україні, поки що відсутнє.

Сформульовані результати роботи грунтуються на працях українських та зарубіжних вчених-юристів, а саме: В.Б. Авер'янова, А.Б. Агапова, Є.А. Агєєвої, С.С. Алексєєва, А.П. Альохіна, О.Ф. Андрійко, В.Г. Атаманчука, Л.Р. Білої, А. Більденса, Ю.П. Битяка, А.М. Варламової, В.П. Грібанова, І.П. Голосніченка, І.І. Дахна, А. Дерінгера, В.І. Єрьоменка, Н.М. Єрмошенко, К. Еліаша, Г.С. Ентіна, О.М. Жидкова, О.М. Зіменкової, Н.В. Залеської, Н.І Клейн, Ю.М. Козлова, В.К. Колпакова, Н.М. Корчак, В.О. Коробова, Р.І.Кузьміна, С.А. Кузьміної, В.В. Лаптєва, В.К. Мамутова, Г. Нікерова, І.Т. Нойфера, А.В. Омельченка, С.А. Паращука, Н.О. Саніахметової, К.Ю. Тотьєва, Р.О. Халфіної, В.В. Цвєткова, М.Й. Штефана, К.М. Шміттгоффа, В.С. Щербини та ін.

Вище зазначені аспекти обумовили актуальність цієї проблеми та необхідність її дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток теорії конкурентного права, вдосконалення системи державного управління і контролю в цій сфері, вдосконалення конкурентного законодавства та практики його застосування.

З урахуванням поставленої мети завдання дослідження зводилися до наступного:

- визначити поняття економічної конкуренції;

- з'ясувати нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції;

- розглянути організаційно-правові засади діяльності Антимонопольного комітету України;

- встановити механізм державного регулювання у сфері захисту економічної конкуренції.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у процесі здійснення господарської діяльності між учасниками конкурентного змагання, а також у процесі здійснення державою функцій управління і контролю у сфері економічної конкуренції.

Предметом дисертаційног дослідження є організаційно-правові засади державного управління щодо захисту економічної конкуренції, нормативно-правові акти чинного законодавства України з питань економічної конкуренції.

Методологічна та теоретична основа дослідження. Для досягнення зазначеної мети та розв'язання поставлених задач при проведенні даного дослідження використано порівняльно-правовий, аналітичний, системний, структурно-функціональний, формально-логічний, історико-правовий та інші методи.

Структура курсової роботи. Структура роботи визначається її предметом, метою та завданнями дослідження. Вона складається з вступу, двох розділів, що містять чотири підрозділи, висновків, списку використаної літератури.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАХИСТУ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1.1 Поняття економічної конкуренції

Ст. 42 Конституції України гарантовано захист конкуренції в підприємницькій діяльності, заборонено обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем та недобросовісну конкуренцію. Ст. 92 Конституції України встановлено, що правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються виключно законами України.

Для створення та розгляду механізму регулювання конкуренції, з точки зору законодавчого та управлінського забезпечення реалізації гарантованого державою права на підприємницьку діяльність, що передбачено ст. 13, 42 Конституції України, необхідно чітко уявляти об'єкт владного впливу держави Конституція України, Закон вiд 28.06.1996  № 254к/96-ВР //Відомості Верховної Ради України. -1996. -N 30. -Ст.ст. 13, 42..

Особливості об'єкта з умовлюють форми, способи і засоби державного впливу. Тому для визначення механізму державного регулювання у певній сфері необхідно розглянути характеристики суспільних відносин, уяких реалізується владний вплив держави.

У перше сформулював поняття конкуренції у 1776 р. відомий економіст Адам Сміт, який визначив її як суперництво, що підвищує ціни під час скорочення пропозиції товарів і знижує ціни під час перевищення пропозиції над попитом. Крім того, він визначив головний принцип конкуренції, принцип «невидимої руки», який полягає в тому, що, не зважаючи на устремління бізнесменів до власної вигоди, обставини щоразу повертаються так, що, переслідуючи власний інтерес, він одночасно реалізує й інтереси всього суспільства Smith A. The Wealth of Nations / A. Smith // Glazgo: R.X.Campbell, A.S.Skinner, 1976. - P. 341..

Існує щонайменше чотири моделі економічної конкуренції: досконала конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія, кожна з яких орієнтована на різні умови економічного середовища та різні ресурси, які перебувають у розпорядженні суб'єктів господарювання Фишер С. Экономика / С. Фишер, Р. Дорнбуш, Р. Шмалензи. - М.: Дело, 1997. - С. 41-48..

Разом з тим переведення певної економічної поведінки у сферу правовідносин та бажаної для держави моделі полягає в тому, що правовими засобами визначають права та обов'язки учасників відносин, здійснення яких і забезпечить реалізацію обраної моделі, засоби державного впливу на учасників конкуренції.

У сучасних умовах фахівці по-різному підходять до визначення конкуренції. Г. Азоєв визначає економічну конкуренцію як суперництво на будь-якому полі діяльності між окремими юридичними або фізичними особами (конкурентами), зацікавленими в досягненні однієї мети.

З точки зору підприємства такою метою є максимізація прибутку за рахунок завоювання переваг споживачів Азоев Г.Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика / Г.Л. Азоев. - М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. -С. 5. .

А. Юданов визначає конкуренцію як боротьбу фірм за обмежений платоспроможний попит споживачів, яка ведеться ними на доступних сегментах ринку Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика / А.Ю. Юданов. - М.: Изд-во «ГНОМ-ПРЕСС», 1998. -С. 12. .

Р. Фатхутдінов вказує, що конкуренція - це процес управління суб'єктом своєю конкурентною перевагою для отримання перемоги або досягнення іншої мети в боротьбі з конкурентами для задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у рамках законодавства чи в природних умовах Фатхутдинов Р.А. Конкурентноспособность: экономика, стратегия, управление / Р.А. Фатхутдинов. - М.: ИНФРА-М, 2000. - С.16..

Конкуренція також розглядається як економічний процес взаємодії, взаємозв'язку і боротьби продуцентів і постачальників під час реалізації продукції, суперництво між окремими виробниками або постачальниками товарів та послуг за найбільш привабливі умови виробництва і збуту Основы внешнеэкономических знаний: словарь-справочник. -М., 1990. -179 с..

Аналізуючи визначення конкуренції різними фахівцями, можна виділити такі підходи до визначення економічної конкуренції.

По-перше, це поведінкове тлумачення конкуренції, відповідно до якого конкуренція - це суперництво, боротьба за гроші покупців та інші майнові блага, шляхом задоволення потреб споживачів.

По-друге, це зміщення уваги з боротьби фірм на аналіз структури ринку, його стану, тих умов, що панують на ньому. Головним є визначення ступеня монополізації ринку, свободи продавця й покупця.

По-третє, функціональний підхід, що забезпечує реалізацію двох найважливіших функцій конкуренції - порівняльної й селективної.

Також розглядається управлінський підхід, коли конкуренція зводиться до внутрішнього процесу управління суб'єктом господарювання власними перевагами, прийняття рішень у сфері підприємництва для отримання перемоги в боротьбі з конкурентами для задоволення власних об'єктивних і суб'єктивних потреб. Ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція визначена як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, у результаті чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку Про захист економічної конкуренції: Закон України вiд 11.01.2001  № 2210-III //Відомості Верховної Ради України. -2001. -N 12. -Ст. 1..

У ст. 25 ГК України під конкуренцією розуміється змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, у наслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отримують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти господарювання не визначають умов реалізації товару на ринку Господарський Кодекс України вiд 16.01.2003  № 436-IV //Відомості Верховної Ради України. -2003. -№№ 18, 19-20, 21-22. -Ст. 25..

Надане визначення конкуренції в українському законі найбільш збігається із поняттям конкуренції в моделі досконалої конкуренції, яка характеризується станом рівноваги та передбачає рівновагу попиту і пропозиції товару на ринку.

Така позиція визначення відносин конкуренції обґрунтовано критикується, оскільки теоретики рівноваги стали використовувати термін «конкуренція» для визначення ринку, у якому кожний учасник занадто слабкий, щоб викликати зміни в ціні.

У стані рівноваги немає місця діяльності, спрямованої на те, щоб перевершити зусилля інших щодо задоволення бажань ринку[7] Кирцнер И. Конкуренция и предпринимательство / И. Кирцнер; пер. с англ. под ред. проф. А. Н. Романова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - С. 19, 36..

Тобто втрачається мета, інтерес сторін у підприємництві та у конкуренції - отримання перемоги у суперництві та додаткового прибутку.

У цьому можливо проявляється один з чинників, що стримує розвиток підприємництва та конкуренції як змагання в Україні та потребує відповідного впливу з боку держави

1.2 Нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції

конкуренція правовий економічний

Під економічною конкуренцією розуміється змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі і суб'єкти господарювання мають можливість вибирати відповідно між кількома продавцями або покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може монопольно визначати умови обороту товарів на ринку.

Економічна конкуренція є передумовою формування та основною складовою сучасної ринкової економіки Корчак Н. Нормативно-правові засади захисту економічної конкуренції в Україні // Науковий вісник Чернівецького університету. Правознавство: зб. наук. праць. - 2000. - Вип. 100. - C. 45-47..

Правові засади створення рівних можливостей для суб'єктів господарювання закріплені у Законі України «Про захист економічної конкуренції» від 11.01.01, положення якого визначають можливі порушення конкурентного законодавства Про захист економічної конкуренції: Закон України вiд 11.01.2001  № 2210-III //Відомості Верховної Ради України. -2001. -N 12. -Ст. 64..

Одним з найважливіших порушень є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

Монополізацією визнається досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього стану.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 %, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції, або якщо його частка на ринку товару становить 35 чи менше %, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Суб'єкт господарювання може бути визнаним таким, що посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, існування пільг чи інших обставин, які сприяють тільки цьому суб'єкту господарювання.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку -- дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який посідає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призводять або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Тобто, такими визнаються: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями або покупцями без об'єктивно виправданих на те причин; обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору; обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям; часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання; суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

У той же час для економіки будь-якої країни притаманний такий стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є ефективнішим за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку із суттєвим зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги). Подібне явище має назву природної монополії, правовий статус якої визначається Законом України «Про природні монополії» від 20.04.00 Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000 № 1682-III // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - N 30. - Ст. 238.. В Україні діяльність суб'єктів природних монополій можлива у таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл; транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передача та розподіл електричної енергії; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; зв'язок загального користування; централізоване водопостачання та водовідведення; централізоване постачання теплової енергії; спеціалізовані послуги транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України Денисенко Д.Є. Сутність та види конкуренції у дослідженнях вітчизняних і зарубіжних вчених // Інвестиції: практика та досвід. - 2012. - № 3 (лютий). - С. 58-60..

Діяльність суб'єктів природних монополій, а також діяльність суб'єктів господарювання на суміжних ринках підлягає ліцензуванню відповідно до закону. Предметом регулювання діяльності суб'єктів природних монополій з боку держави є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством.

Іншим видом порушення конкурентного законодавства є антиконкурентні узгоджені дії, тобто укладення суб'єктами господарювання угод будь-якої форми, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, а також будь-яка інша погоджена конкурентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання. Антиконкурентними вважаються також такі дії, якщо вони стосуються: встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів; обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними; спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів та інші дії.

Антиконкурентні узгоджені дії можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють: вдосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару; техніко-технологічному, економічному розвитку; розвитку малого або середнього бізнесу; оптимізації експорту чи імпорту товарів; розробці та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари; раціоналізації виробництва.

Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є наступним видом порушень законодавства про конкуренцію, під яким розуміють прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність зазначених органів, які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції. До таких дій належать: заборона або перешкоджання створенню нових підприємств чи здійснення підприємництва в інших організаційних формах у будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні чи інші форми об'єднань або здійснення концентрації суб'єктів господарювання в інших формах та інші дії Ющак А. Ю. Правове регулювання економічної конкуренції // Економіко-правовий розвиток сучасної України: матеріали 2-ої Всеукр. наук. конф. студентів, аспірантів та мол. вчених (м. Одеса, 23-24 листопада 2012 р.). - С. 168-170..

Наступним видом порушення є концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна. Концентрацією визнається злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого та набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання Коваль И. О совершенствовании порядка рассмотрения органами антимонопольного комитета Украины дел о недобросовестной конкуренции //Підприємництво, господарство і право. -2004. -№12. -С.140-142..

Існує цілий ряд інших порушень конкурентного законодавства України, які переважно стосуються процедурних положень.

Конкуренція також може бути недобросовісною. Це - будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 07.06.96 Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996 № 236/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N 36. - Ст. 164. недобросовісною конкуренцією вважаються такі дії: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу; порівняльна реклама, дискредитація господарюючого суб'єкта (підприємця); купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця), постачальника до дискримінації покупця (замовника), господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом; підкуп працівника постачальника або працівника покупця (замовника); досягнення неправомірних переваг у конкуренції; неправомірний збір, розголошення та використання комерційної таємниці.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, забезпечення інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Його правовий статус визначений Законом України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.93 Про Антимонопольний комітет України: Закон України вiд 26.11.1993  № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. -N 50. - Ст. 472..

Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Він підконтрольний Президентові України та підзвітний Верховній Раді України (щорічно подає парламенту звіт про свою діяльність).

Основні завдання Антимонопольного комітету України: здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства; контроль за економічною концентрацією; сприяння розвитку добросовісної конкуренції Тароева В.В. Антимонопольный комитет Украины как институт контрольной власти //Правове життя сучасної України. -2010. -С. 88-90.. Антимонопольний комітет України в межах наданої йому компетенції має право: визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб'єктів господарювання на ньому; видавати суб'єктам господарювання обов'язкові до виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану, про примусовий поділ монопольних утворень; видавати органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю обов'язкові для виконання рішення про скасування або зміну прийнятих ними неправомірних актів, про припинення порушень і розірвання укладених ними угод, що суперечать антимонопольному законодавству; забороняти або дозволяти створення монопольних утворень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також суб'єктами господарювання; вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства; накладати штрафи, застосовувати інші санкції у випадках, передбачених законом; приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема з питань антиконкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб'єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб'єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов'язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз'яснення щодо їх застосування; здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.

Реалізація іншими органами державної влади повноважень Антимонопольного комітету України у сфері державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства не допускається.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі голови та десяти державних уповноважених. Комітет та його територіальні відділення, які утворюються ним в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює голова Комітету.

Останній призначається на посаду та звільняється з неї Президентом України за згодою Верховної Ради України. Строк повноважень голови Антимонопольного комітету України становить 7 років Плетньова О. Порядок призначення Голови та державних уповноважених Антимонопольного комітету України та шляхи його вдосконалення // Підприємництво, господарство і право. -2009. -№ 6. -С. 68-71..

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ У СФЕРІ ЕКОНОМІЧНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

2.1 Організаційно-правові засади діяльності Антимонопольного комітету України

Провідним державним органом, що здійснює державне управління в сфері економічної конкуренції, є Антимонопольний комітет України, що здійснює діяльність на підставі Закону України від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», яким визначається порядок створення і функціонування зазначеного органу. Відповідно до Закону Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності Про Антимонопольний комітет України: Закон України вiд 26.11.1993  № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. -N 50. - Ст. 472..

АМК обіймає центральне місце серед органів державного управління щодо реалізації державної політики в сфері економічної конкуренції. В своїй діяльності Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України. Крім того, Антимонопольний комітет України щорічно подає Верховній Раді України звіт про свою діяльність. Відповідно до Закону України 11 липня 1996 р. «Про Рахункову палату» Про Рахункову палату: Закон України від 11.07.1996 № 315/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - N 43. - Ст. 212.. Рахункова палата проводить попередній аналіз, до розгляду на засіданнях комітетів і Верховної Ради України, звітів Антимонопольного комітету України щодо здійснення ним державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства (ст. 6) та має право проводити фінансові перевірки, ревізії в Антимонопольному комітеті України (ст.7).

АМК є колегіальним органом і утворюється утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених, з числа яких призначаються два перших заступники та три заступники Голови. Органи АМК - адміністративні колегії АМК, державні уповноважені АМК та адміністративні колегії територіальних відділень АМК.

Основними завданнями діяльності АМК є сприяння розвитку ринкових відносин та добросовісної конкуренції на ринку, захист інтересів підприємців і споживачів; формування конкурентної політики; державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції.

З метою реалізації конкурентної політики на місцевому (регіональному) рівні АМК утворює територіальні відділення АМК, що реалізують у регіоні завдання, покладені на АМК, в межах повноважень, визначених Положенням про відповідне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, що затверджується АМК України.

З метою реалізації завдань і функцій антимонопольних органів за рішенням АМК з окремих найбільш складних питань діяльності АМК можуть створюватися інші колегіальні органи, зокрема: постійні й тимчасові адміністративні колегії АМК та адміністративні колегії відділень.

У сфері конкуренції за допомогою державного контролю здійснюється своєчасність внесення коректив у господарську діяльність, отримання інформації про реальний стан розвитку і функціонування конкурентних відносин, виявлення порушень конкурентного законодавства та відхилень від установлених стандартів і правил. Контрольні функції АМК проявляються у здійсненні попереднього, поточного (оперативного) та наступного контролю. Особливості вимог щодо захисту економічної конкуренції в Україні зумовлюють використання також специфічних заходів адміністративного примусу, специфіка якого проявляється у в процесі застосування заходів адміністративної відповідальності до порушників конкурентного законодавства.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства. Ці особливості полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених, голів територіальних відділень, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів Компетенція Антимонопольного комітету України щодо отримання інформації з обмеженим доступом (комерційної таємниці) //Актуальні проблеми держави і права. -2007. -Вип. 33. -С. 291-294..

Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність на підставі законодавства про захист економічної конкуренції, що ґрунтується на нормах, установлених Конституцією України і складається із Закону України «Про захист економічної конкуренції», Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики України, яка здійснюється за наступними напрямами:

- здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

- контроль за концентрацією та узгодженими діями суб'єктів господарювання;

- контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій;

- сприяння розвитку добросовісної конкуренції (включає в себе, зокрема: взаємодію з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, підприємствами, установами та організаціями з питань розвитку, підтримки, захисту економічної конкуренції та демонополізації економіки; надання обов'язкових для розгляду рекомендацій та внесення зазначеним суб'єктам пропозицій щодо здійснення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції; участь у розробленні та внесення в установленому порядку пропозицій щодо законів та інших нормативно-правових актів, які регулюють питання розвитку конкуренції, конкурентної політики та демонополізації економіки; міжнародне співробітництво з питань, які належать до компетенції Антимонопольного комітету України);

- методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції (складається з узагальнення та аналізу практики застосування законодавства про захист економічної конкуренції, здійснення офіційного тлумачення власних нормативно-правових актів та надання рекомендаційних роз'яснень з питань застосування законодавства про захист економічної конкуренції).

Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та восьми державних уповноважених.

Державні уповноважені є членами Антимонопольного комітету України як вищого колегіального органу.

З числа державних уповноважених призначаються перший заступник та заступник Голови Антимонопольного комітету України.

В областях України, містах Києві та Севастополі утворено територіальні відділення Антимонопольного комітету України, які є юридичними особами та виконують завдання Антимонопольного комітету України на регіональному рівні Когут О.В. До питання про місце територіальних відділень Антимонопольного комітету України в системі державних органів //Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права: Спецвипуск. -2002. -№1. -C.180-181..

В Антимонопольному комітеті України, його територіальних відділеннях утворюються відповідно адміністративні колегії Антимонопольного комітету України та адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України, які розглядають питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Антимонопольний комітет України (як вищий колегіальний орган), адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» під час виконання покладених на Антимонопольний комітет України завдань органи та посадові особи Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень керуються законодавством про захист економічної конкуренції і є незалежними від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб та суб'єктів господарювання, а також політичних партій та інших об'єднань громадян чи їх органів. Втручання вказаних суб'єктів у діяльність Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень забороняється, за винятком випадків, визначених законами України.

2.2 Механізм державного регулювання у сфері захисту економічної конкуренції

Розглядаючи подальше вдосконалення правових механізмів регулювання конкурентного середовища, фахівці рекомендують: «а) узгодити між собою нові Цивільний та Господарський кодекси України; б) сформувати Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; в) запровадити прозорі механізми надання державної підтримки підприємцям та інститути для її моніторингу і оцінки; г) удосконалити нормативно-правову базу; процедури надання дозволів на узгоджені дії, концентрацію СГ центральними органами виконавчої влади, що були заборонені АМКУ» Савчук В. С. Механізми державного управління в сфері захисту економічної конкуренції в Україні: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 25.00.02 «Механізми державного управління» / Савчук В. С. - Львів, 2006. - C. 16..

Разом з тим такий підхід не зовсім узгоджується із визначенням у ст. 10 ГК України антимонопольно-конкурентної політики як складової економічної політики держави, яка має бути спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки.

Державна політика реалізується за допомогою механізму правового регулювання, тобто «системи правових засобів, упорядкованих найбільш послідовним чином з метою подолання перешкод, які є на шляху задоволення інтересів суб'єктів права» Теория государства и права : курс лекций. - М.: Юристь, 2005. - С. 722, 726..

При цьому правові засоби розуміються як «правові явища, які реалізуються правовими інструментами (установленнями) і діяннями (технологіями), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей» Там само..

Розглядаючи застосування таких правових засобів з боку державиусфері економічної конкуренції, ураховуючи вимоги ч. 2 ст. 19 Конституції України, необхідно зазначити, що установлення реалізуються насамперед у нормативних правових актах (нормативних та індивідуальної дії). Технології реалізуються як в актах реалізації прав та обов'язків держави стосовно об'єкта регулювання (ринкова економіка та економічна конкуренція), охоронних правозастосувальних актах, так і конкретних діях щодо створення ринкової інфраструктури, які забезпечуються державним фінансуванням.

На жаль, у діяльності держави домінує здійснення захисних функцій стосовно економічної конкуренції. Законодавство про захист економічної конкуренції грунтується на нормах, установлених Конституцією України, і складається із цього Закону, законів України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції», інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Правила економічної конкуренції, які відповідно до ст. 92 Конституції України повинні встановлюватися виключно законами, прямо законами не визначені.

Норми законодавства щодо захисту економічної конкуренції разом з пр авовими нормами, що визначають повноваження компетентних державних органів та інших суб'єктів, права яких можуть бути порушені, не реалізуються безпосередньо в конкурентних правовідносинах та не регулюють безпосередньо процес конкуренції Панова Н.С. Державний контроль у сфері захисту економічної конкуренції як важливий елемент державного управління // Актуальные проблемы правового регулирования хозяйственной деятельности в современной Украине: материалы межвуз. науч.-практ. конф. (Симферополь, 19 декабря 2008 г.). - С. 87-90..

Тобто сьогодні механізм правового регулювання економічної конкуренції розглядається однобоко, тільки з точки зору захисту. Такий підхід притаманний ліберальній економіці, яка не передбачає систематичного державного управління економікою. Держава обмежує свободу підприємницької діяльності тільки за загальними вимогами запобігання небезпеки, передбаченими нормами охорони суспільного порядку. Держава створює тільки рамкові умови функціонування ринкової конкуренції.

Для функціонування такого порядку необхідна наявність відповідної інфраструктури як невід'ємноїскладової системи ринкової економіки Штобер Р. Хозяйственно-административное право: основы и принципы. Экономическая конституция / Рольф Штобер. - Минск: Изд-во Европейского гуманитар. ун-та, 2000. - С. 42-43..

Наприклад, у ст. 4 Договору про заснування Європейської Спільноти запровадження економічної політики на ґрунті внутрішнього ринку, визначення спільної мети, близької координації економічних політик держав-членів, що їх належить провадити згідно з принципом економіки відкритого ринку з вільною конкуренцією.

Центральне місце в створенні внутрішнього ринку в Європі посідають забезпечення свободи переміщення товарів, послуг, осіб, капіталу, тобто забезпечення економічних свобод та свободи пересування, які створюють загальні умови для конкурентної середи, підтримка якої забезпечується за рахунок у тілення в життя принципу лібералізації економіки та запобігання порушенням правил економічної конкуренції. Положення, які гарантують основні економічні свободи підкріплюються передбаченими ст. 81, 82 Договору про ЄС інститутами контролю за економічною концентрацією, забороною узгоджених дій, зловживання домінуючим становищем, демпінгу та різноманітної дискримінації відносно суб'єктів господарювання.

Економічна мета свободи руху товарів передбачає усунення всіх державних обмежень у сфері конкуренції товарів (умови, якість, ціноутворення, реклама, обслуговування і надання свободи розпорядження продуктами). Зі сфери дії положень про свободу руху товарів в Європі роблять певні винятки, наприклад, щодо сільськогосподарської продукції, військової техніки, вугілля, сталі. Підприємці зобов'язані рівною мірою виконувати правила обміну товарів, тобто правила, що регулюють господарську діяльність.

Україна не має розвиненої ринкової інфраструктури та має перехідну економіку змішаного типу.

Тому є помилковою ставка на дію ринкових механізмів і усунення механізму державного регулювання там, де не спрацьовують ринкові сили.

На жаль, у сучасний період Українська держава недостатньо уваги приділяє питанням регулювання економічної конкуренції. Ще документом, що визначав розвиток економічної конкуренції, був Указ Президента України від 19 листопада 2001 р. No 1097/2001 Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки: Указ Президент України від 19.11.2001 № 1097/2001 [Электронный ресурс] Режим доступа: http://zakon4.rada.gov.ua, де основними напрямами конкурентної політики України були визначені: узгодження промислової, зовнішньоекономічної, регуляторної політики та політики у сфері приватизації з конкурентною політикою; забезпечення ефективного розвитку конкурентних відносин, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств та подальше зменшення рівня монополізації економіки; оптимізація діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування як суб'єктів економічних відносин; удосконалення регулювання діяльності суб'єктів природних монополій; розвиток законодавства про захист економічної конкуренції.

Тобто з позицій державного регулювання економічної конкуренції домінуючим в Україні є управлінський та функціональний підходи, які сприяють суперництву самих підприємців. Не випадково у ст. 21 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 27.02.2014 № 794-VII //Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 13. - Ст. 222. до повноважень Кабінету Міністрів України як центрального органу виконавчої влади віднесено сприяння розвитку підприємництва на за садах рівності перед законом усіх форм власності та забезпеченню соціальної спрямованості національної економіки, вжиття заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури.

З аналізу вищезазначених положень випливає, що державне регулювання є передумовою створення конкурентного середовища та введення в дію ринкових механізмів, узгодження інтересів різних учасників ринку, у тому числі публічних соціальних інтересів держави.

Ринок товару (товарний ринок), як зазначено в Законі України «Про захист економічної конкуренції», це сфера обороту товару (взаємозамінних товарів), на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.

І. Кирцнер вважає, що ринок протягом будь-якого часу складається із взаємодії рішень споживачів, під приємців виробників і власників ресурсів Кирцнер И. Конкуренция и предпринимательство / И. Кирцнер; пер. с англ. под ред. проф. А. Н. Романова. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. - С. 19, 36..

О. Ющик визначає, що «ринок є системою зв'язків суб'єктів: а) у сфері виробництва, б) між сферою виробництва й сферою споживання та в) у сфері споживання. На відміну від інших сфер, у виробництві ринок опосередковує не просто товарний обіг, а кругообіг капіталу як органічного цілого, підпорядкований організації суспільного виробництва. В єдиному ринку визначаються особливі ринки товарів і послуг, ресурсів землі, нерухомості» Ющик О.І. Галузі та інститути правової системи (міфи і реальність) / О.І. Ющик. - К.: Оріяни, 2002. - С. 101..

Складність відносин, що виникають в економічній конкуренції, та впливу на них з умовлені різнорідністю інтересів та сфер дії учасників цих відносин. Держава здійснює регулювання конкуренції, захист споживачів і господарської системи у цілому, може застосовувати дискримінаційні заходи щодо порушників, або, навпаки, - державне субсидування певних суб'єктів, що може або стимулювати, або спотворювати конкуренцію.

Суб'єкти господарювання безпосередньо правомірно чи неправомірно конкурують між собою. Споживачі, які придбають відповідні товари, впливають на економічний стан підприємців та процес конкуренції.

Держава, встановивши факт порушення економічної конкуренції, притягає порушника до відповідальності, що призводить до погіршення конкурентоспро можності суб'єкта господарювання. Унаслідок застосування санкцій з боку держави, що не виключає можливості відшкодування збитків з боку інших суб'єктів відносин, інші суб'єкти господарювання можуть отримати конкурентні переваги відносно порушника або взагалі ринкову владу. Це може вплинути на ринки товарів, поведінку інших суб'єктів господарювання на відповідному і суміжних ринках та вибір споживача відповідного товару. Економічна конкуренція зазнає шкоди.

За будь-яких обставин метою державного регулювання є розвиток конкуренції, а не її гальмування з підстав правопорушень певними суб'єктами правил економічної конкуренції. З цього випливає і мета -домогтися за допомогою засобів державного впливу відповідності реальної поведінки бажаної моделі, установленій в нормі, оскільки реалізація правовідносин у сфері відносин держави і порушника економічної конкуренції прямо не вирішує питання існування моделі економічної конкуренції, хоча і має превентивний вплив на поведінку підприємців.

Розглядаючи зміст економічної конкуренції,необхідно звернути особливу увагу на думку М. Портера, який відображає зміст конкуренції п'ятьма факторами: загрозою появи нових конкурентів; загрозою появи товарів або послуг - замінників; здатністю постачальників комплектуючих торгуватися; здатністю покупців (споживачів) торгуватися; суперництвом існуючих конкурентів між собою Портер М. Международная конкуренция: пер. с англ. / М. Портер. - М.: Междунар. отношения, 1993. - С. 117..

Тобто економічна конкуренція як об'єкт державного регулювання є складним явищем.

Держава в процесі конкуренції повинна забезпечити ефективність виробництва, яка досягається створенням ефективної структури виробництва, тобто його стану, та ефективністю управління і втіленням науково-технічних досягнень у виробництво, тобто динамікою її розвитку. З іншого боку, справедлива конкуренція повинна забезпечити захист споживачів від порушення правил та інших неправомірних дій суб'єктів господарювання, спрямованих на неправомірний перерозподіл матеріальних благ від споживачів та добросовісних суб'єктів до недобросовісних.

Тому держава в особі уповноважених органі в забезпечує створення конкурентного середовища та підтримання певного економічного порядку, захист економічної конкуренції шляхом здійснення контрольних функцій усфері нормативно-правового забезпечення та економіки, притягнення винних у порушенні правил економічної конкуренції до відповідальності Бугаєнко Н. Регулювання державної допомоги в умовах ринкової економіки // Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України. - 2008. - № 4. - С. 28-34..

ВИСНОВКИ

Економічна конкуренція - це процес, у якому реалізуються правовідносини уповноважених органів держави, суб'єктів господарювання й споживачів на підставі узгоджених з усіх напрямів економічної політики держави правових норм, які мають за мету певний стан товарного ринку, за яким суб'єкти господарювання мають безперешкодний доступ до ринку та його ресурсів, спроможні виробляти товар певної якості, вільно встановлювати на нього справедливу ціну, а споживачі для задоволення власних потреб мають можливість свідомо вибирати між товарами кількох продавців.

Державний регулятивний вплив на економічну конкуренцію справляється за допомогою правових, організаційних та економічних засобів. До правових засобів належить прийняття регуляторних актів щодо правил поведінки органів управління і суб'єктів господарювання в господарській сфері. Належним чином налаштовані правові інструменти впливу на економічну конкуренцію, а також структуру, функції правових засад державного регулювання економічної конкуренції, їх взаємодію та взаємопов'язаність, призводить не тільки до захисту економічної конкуренції, а й сприяє її виникненню, наслідком чого є створення та функціонування сучасної ринкової економіки.

Державний механізм регулювання економічної конкуренції являє собою усю сукупність засобів правового та економічного, у межах визначених законом, впливу держави на структуру ринку та економічну поведінку його суб'єктів, які дають змогу здійснювати ефективний розподіл ресурсів (як державних, так і приватних) і, як наслідок, максимізацію національного благополуччя.

Перспективи подальших досліджень лежать у площині правового забезпечення економічної конкуренції в умовах глобалізації економіки та виникнення світових кризових явищ.