Монополізм та недобросовісна конкуренція в українській економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Монополізм та недобросовісна конкуренція в українській економіці

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І Поняття монополізму та недобросовісної конкуренції

1. Загальні зсади монополізму, форми зловживання монопольним становищем

2. Загальне поняття та форми недобросовісної конкуренції

Розділ ІІ Характеристика антимонопольно-конкурентного законодавства

Розділ ІІІ Особливості правового статусу органів державної влади, що регулюють відносини у сфері обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності

1. Організаційно-правові аспекти діяльності Антимонопольного комітету України у сфері недопущення монополізму та недобросовісної конкуренції

2. Діяльність комісій по регулюванню природних монополій та проблематика даної сфери

Розділ ІV Пріоритетні напрямки міжвідомчої та міжнародної співпраці Антимонопольного комітету України у сфері недопущення монополізму та недобросовісної конкуренції

Висновки

Перелік використаних джерел та літератури

ВСТУП

Становлення ринкової економіки в Україні та продуктивних сил, поглиблення галузевого і територіального поділу, якісні зміни у суспільній свідомості, поступовий перехід до побудови цивілізованої економічної системи в країні, як наслідок викликає розвиток антимонопольно-конкурентного законодавства і права. Загальновідомо, що ефективність законодавства досягається лише за максимальної відпрацьованості та взаємоузгодженості регулюючого правового механізму, який реалізується через норми антимонопольно-конкурентного законодавства.

При створенні антимонопольно-конкурентного законодавства і права України було використано найпрогресивніший досвід розвинених країн, а також досвід міжнародно-правового співробітництва у сфері захисту економічної конкуренції. У концептуальному плані модель антимонопольно-конкурентного права України найбільш близька до європейської моделі (у широкому розумінні) з окремими рисами американської. Варто підкреслити й те, що процес формування цієї галузі законодавства і права України істотно відрізнявся від процесу створення відповідних систем у розвинених державах, що обумовлює певну специфіку в регулюванні конкурентних відносин. Зокрема тим, що модель антимонопольно-конкурентного законодавства і права не була продуктом національної системи права, а тому в окремих випадках економічна ситуація на ринку і суспільна свідомість не були готові до певних правил поведінки, що встановлювалися відповідними нормами законодавства.

Набрання чинності Господарським кодексом УкраїниГосподарський кодекс України від 16.01 2005р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua/, Законами України “Про захист від недобросовісної конкуренції” Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996р. // ВВР України. - 1996. - № 36. та “Про захист економічної конкуренції” Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001р. // ВВР України. - 2001. - № 12., прийняття інших нормативних актів, прийнятих на їх виконання, вимагає суттєвого теоретичного і практичного осмислення. Зокрема, зазначеним законодавством усуваються значні прогалини в правовому механізмі захисту економічної конкуренції, закладаються нові механізми правового регулювання економічної конкуренції (визначені основні процесуальні форми), набувають правової форми окремі норми, присвячені механізмам контролю за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, вдосконалюються механізми відповідальності за конкурентні правопорушення. Разом із тим, залишається низка протиріч і недоопрацювань, які можуть значно ускладнити його застосування антимонопольно-конкурентного законодавства. За таких умов головним завданням конкурентного права є відпрацювання механізмів, спрямованих на зменшення негативних наслідків таких "недоліків" і відпрацювання концепції узгодження окремих неузгодженостей.

Актуальність теми. Обмеження монополізму та захист суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції, сьогодні в Україні відноситься до пріоритетних напрямків внутрішньої політики держави, оскільки створення правових стимулів щодо відкритого бізнесу, що відповідає правилам, торговим та іншим чесним звичаям одним з основних стимулів для подальшого росту економічного потенціалу суспільства, добробуту народу, відповідно до напрямків розвитку держави, закріплених Конституцією України. Розвиток анимонопольно-конкурентного законодавства визначає якісне вдосконалення економіки, процес її інтенсивного росту. Відповідно зазначена галузь законодавства, є однією з приорітетних для стабільного економічного росту держави. Радикальні зміни в економіці України, наявність її певної тінізації, нестабільність економічної політики держави, потребує суттєвого контролю за дотриманням чесної конкурентної боротьби серед суб'єктів господарювання.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є аналіз правових основ антимонопольно-конкурентного регулювання органів державної влади, законодавства спрямованого на обмеження монополізму та захисту суб'єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції.

Досягнення цієї мети передбачає виконання наступних завдань:

- деталізувати сутність і зміст поняття “обмеження монополізму”, “конкуренція”, “недобросовісна конкуренція”;

розглянути шляхи вдосконалення законодавчої бази антимонопольно-конкурентного законодавства;

- довести доцільність правового захисту суб'єктів господарювання та споживачів від порушень в зазначеній сфері;

- визначити роль держави в цілому, та державних органів зокрема в системі захисту ринкової економіки від монополізму та недобросовісної конкуренції,;

- визначити правові засади діяльності органів державної влади у сфері боротьби з монополізмом та недобросовісною конкуренцією.

Об'єктом дослідження є правовідносини в галузі антимонопольно-конкурентного законодавства.

Предметом дослідження є компетенція та повноваження органів державного управління що діють в сфері антимонопольно-конкурентного законодавства.

Методологічна основа дослідження складається з базових науково-теоретичних положень, прийнятих в юридичній науці в цілому і в науці цивільного права зокрема. У процесі роботи були використані такі наукові методи дослідження: історичний, логіко-юридичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий, статистичний. Основні положення та висновки, подані в роботі, ґрунтуються на аналізі чинного цивільного законодавства, особливостей його застосування, досягнень цивільно-правової науки.

Історіографія проблеми. При написанні роботи, нами використовувались національне законодавство, норми якого регулюють антимонопольно-конкурентні відносини, а саме: Конституція України, Кодекси України, Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету міністрів України, інші законодавчі та підзаконні акти. Досліджувані питання тією чи іншою мірою розглянуті в працях Щербини В.С. Щербина В.С. Господарське право: Підручник. - К.: Юрінком Інтер, 2005., Саниахметової Н.О. Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право. - К., 1999. , Дахно І.І. Дахно І.І. Антимонопольне право. - К., 1999., Семенової Л.Н Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право. - К., 1999..,Борисенка З.М. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики. - К., 2004., Кольцової Д.В. Кольцова Д.В., Романенко В.В. Аналіз проблем розвитку конкуренції і обмеження монополізму в Україні. //Економічний простір. - 2008. - №18. - С. 12 - 17.та інших авторів. Враховуючи суспільну важливість цієї галузі законодавства, публікації з зазначених питань постійно можна побачити в юридичних періодичних виданнях.

Робота складається з вступу, основної частини (чотирьох розділів), висновків, переліку використаних джерел та літератури та додатків.

РОЗДІЛ І ПОНЯТТЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МОНОПОЛІЗМУ, ФОРМИ ЗЛОВЖИВАННЯ МОНОПОЛЬНИМ СТАНОВИЩЕМ

Однією з визначальних ознак підприємця-монополіста є його монопольне становище - домінуюче становище підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими монополістами обмежувати конкуренцію на ринку певного товару.

Монопольна діяльність - дія (бездіяльність) підприємця (підприємців) за умови монопольного становища на ринку одного підприємця (групи підприємців) у виробництві і реалізації товарів, а також дія (бездіяльність) органів влади і управління, яке тягне за собою недопущення, істотне обмеження або усунення конкуренції. Сальников Е. Монополія: вчора, сьогодні, завтра// Право України. - 2003. - № 5. - С. 74.

Необхідно чітко усвідомити, що монопольним є становище суб'єкта господарювання, коли на цьому ринку у нього немає жодного конкурента або коли він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. При цьому монопольним вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції. Також монопольним може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам. Тотьев К. Державна і природна монополія // Право України.- 1999. - № 3. - С. 34 - 36.

Станом на 2011 рік, монополізація українського ринку виглядає наступним чином.

Структурні передумови конкуренції в економіці України на початок 2010 року

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з двох умов: коли на цьому ринку у нього немає жодного конкурента або коли він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Є ще одне становище суб'єкта господарювання, яке визнається монопольним - це коли стосовно них виконуються такі умови:

сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків - і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються спеціальні умови: стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція.

Як же можна реагувати на появу на ринку монополіста? До засобів антимонопольного регулювання варто відносити:

- встановлення більш високого рівня цін і тарифів, граничних нормативів рентабельності;

- декларування зміни цін;

- встановлення стандартів і показників якості для товарів і послуг;

- регулювання обсягу ринку виробництва;

- встановлення державних заявок і контрактів;

- розділ ринків;

- тарифне обслуговування імпорту й експорту товарів.

Поряд з визначенням монопольного становища, як явища, законодавець дає і вичерпний перелік форм, в яких може відбуватися зловживання монопольним становищем. Такими формами є:

нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Зловживання монопольним становищем на ринку -- це один із видів порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, що полягає у діях чи бездіяльності суб'єкта господарювання, який посідає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання або ущемлення інтересів суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Кощий В. На страже конкуренции. - Компаньйон. - 2001р. - № 20. - С. 20.

Дії, що призводять до обмеження конкурентоспроможності, дістають вияв у встановленні цін чи інших умов придбання або реалізації товару; застосуванні різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання; обумовленні укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими або чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору.

Дії, що призводять до ущемлення інтересів суб'єктів господарювання, полягають в обмеженні виробництва, ринків або технічного розвитку; суттєвому обмеженні конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих причин; створенні перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усуненні з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

У свою чергу, бездіяльність суб'єкта господарювання, який посідає монопольне становище на ринку, полягає у частковій або повній відмові від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.

Слід зазначити, що зловживання монопольним становищем не спрямоване на створення нових компонентів ринкових відносин, які забезпечують перевагу над суперниками (нова продукція, нова технологія або організація виробництва) на зміну існуючої структури попиту та пропозиції.

За чинним законодавством зловживання, змістом яких є нав'язування умов договору та встановлення дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, полягають у застосуванні різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин, а також в обумовленні укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору.

На нашу думку, найбільш поширеним видом у структурі зловживань є цінові зловживання, тобто встановлення дискримінаційних цін, які порушують права окремих споживачів, і встановлення монопольних цін, що призводить або може призвести до порушення прав споживачів. Встановлення монопольних цін є результатом монопольної влади суб'єктів господарювання, правила поведінки яких на ринку істотно відрізняються від відповідних правил конкуруючих суперників на ринку. Дахно І.І. Антимонопольне право. - К., 1999 р. - С. 8 - 19. Поведінка учасників вільної конкуренції на ринку ґрунтується на функціонуванні рівноважної ціни, яка утворилася внаслідок взаємодії попиту і пропозиції, тобто незалежно від учасників. Монопольні утворення самі встановлюють ринкову ціну, завдяки чому одержують більші прибутки порівняно з існуючим середнім рівнем. За допомогою утримання монопольними утвореннями високих цін на свої товари й одночасно низьких цін на товари, що ними закуповуються, вони перерозподіляють створені цінності на свою користь, чим завдають шкоди інтересам раціонального використання ресурсів.

У свою чергу, дії у вигляді обмеження обсягу випуску продукції ведуть до підвищення цін та переносу прибутку від споживачів до виробників (монопольних утворень), що призводить до одержання монопольного прибутку, викликаючи негативні для економіки наслідки. Скорочення випуску продукції може також призвести до того, що монополіст використовуватиме свою владу з метою усунення суперників з ринку не конкурентними засобами, а шляхом використання нечесних прийомів і способів для придбання або зберігання значної переваги на ринку. Такі дії вважаються протиправними.

Слід враховувати, що скорочення випуску продукції не може бути кваліфіковано як правопорушення в тому разі, якщо це правомірні, розумні та раціональні дії суб'єкта господарювання, який має владу на ринку і прагне до максимізації прибутку, що є природним прагненням. Монополіст може відмовитись від реалізації або закупівлі товару, якщо існують законні й розумні, з точки зору розвитку конкуренції, причини для такої відмови.

На жаль, чіткого визначення понять «розумних» та «раціональних» дій суб'єктів господарювання чинне законодавство не передбачає. Разом з тим, можна дійти висновку, що вищезазначені дії не будуть вважатися правопорушенням, якщо вони спрямовані на забезпечення ефективної діяльності суб'єктів господарювання, оптимізацію виробництва та збуту, використання нових технологій, підвищення прибутковості виробництва.

На думку Щербини В.С. Щербина В.С. Господарське право - К., 2005. - С.122., до інших дій, що призвели, або можуть призвести до створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання, належать суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

В якості перешкод можуть виступати будь-які обставини, що заважають суб'єкту господарювання в рівних умовах конкурувати з іншими суб'єктами, які діють на відповідному ринку. Слід зазначити, що перешкоди обов'язково мають бути наслідком зловживання суб'єктом господарювання на певному ринку своїм монопольним становищем. Отже, ці перешкоди повинні бути наслідком правопорушення, а не інших причин (державної цінової або кредитної політики, ліцензування окремих видів діяльності, квотування тощо).

Створенням перешкод слід, на нашу думку, вважати встановлення таких обставин економічного або технологічного характеру, що протидіють можливості суб'єктів господарювання діяти на певному ринку. При цьому необхідно зауважити, що, на відміну від економічних, адміністративних та інших перешкод, які запроваджуються на ринку за допомогою державної політики або встановлюються органами державної влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю при здійсненні ними функцій державного регулювання та контролю, ці перешкоди створюються суб'єктами господарювання, що посідають монопольне становище на ринку, під час здійснення ними господарської діяльності на певному ринку.

Треба враховувати, що норми антимонопольно-конкурентного законодавства, які визначають склади порушень у вигляді зловживання монопольним становищем на ринку, можуть бути застосовані до суб'єктів господарювання незалежно від того, чи включено їх до Переліку підприємств, які посідають монопольне становище на ринку, та чи попереджався суб'єкт про його монопольне становище.

Ст 30 Господарського кодексу УкраїниГосподарський кодекс України від 16.01 2005р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua визначає, що з точки зору законодавця є неправомірними угодами між суб'єктами господарювання угоди або погоджені дії які спрямовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;

усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.Господарський кодекс України від 16.01.2003р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua

Розглядаючи детальніше таку форму зловживання монопольним становищем як неправомірні угоди між суб'єктами господарювання, перш за все необхідно розглянути існуючі форми неправомірних угод, під якими слід розуміти угоди та узгоджені дії. Угодами є домовленість кількох господарюючих суб'єктів щодо координації окремих напрямів господарської діяльності. Угода може бути як усною, так і письмовою; прилюдною або не прилюдною. Узгоджені дії - це схожа за своїм змістом поведінка, яка не обумовлена причинами, що не залежать від суб'єктів господарювання (наприклад, якщо причиною є дії органів державної влади та управління або ринкові явища). Узгоджені дії мають скоординований характер, виступаючи зовнішнім проявом домовленості, що їм передувала.

Наслідком неправомірних угод між суб'єктами господарювання можуть стати антиконкурентні узгоджені дії та концентрація суб'єктів господарювання, що призвели або можуть призвести до обмеження конкуренції у вигляді встановлення монопольних цін, розподілу ринків з метою їх монополізації, усунення з ринку чи обмеження доступу на нього суб'єктів господарювання, а також примушення суб'єктів господарювання до здійснення вказаних дій. Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, зокрема, визнаються дії, що закріплені у пункті 2 статті 15 Закону України “Про захист економічної конкуренції” Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001р. // ВВР України. - 2001. - № 12. - С. 64..

У відповідності до статті 22 Закону України “Про захист економічної конкуренції” органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживанню монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції. У відповідності до пункту 2 статті 22 Закону України “Про захист економічної конкуренції” та пункту 1.2.1 Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію) об'єктами державного контролю є такі дії: злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання; безпосереднє або опосередковане (через інших осіб) придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

При цьому слід зауважити, що Антимонопольний комітет чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію тільки у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку або в значній його частині. Мороз С. Антимонопольний комітет України - К., 2002. - С.58.

Ще однією формою зловживання монопольним становищем, який ми розглянемо є дискримінація суб'єктів господарювання органами влади.

Якщо зупинитися детальніше на цій формі зловживання монопольним становищем на ринку - то перш за все слід проаналізувати поняття «дискримінація». Найбільш поширеною є точка зору, згідно з якою дискримінацією є дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо обмеження або розширення самостійності окремих господарюючих суб'єктів.

У Господарському кодексі України визначено перелік дій органів влади, органів місцевого самоврядування та органів адміністративно-господарського управління і контролю, які вважаються дискримінаційними. Однак варто було б врахувати, що згідно з Законом України «Про захист економічної конкуренції» перелік таких дій розширено шляхом введення поняття «антиконкурентні дії органів влади та місцевого самоврядування». Наприклад, поняття правопорушення у вигляді прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку, розширено і викладено в такій редакції: “будь-яка дія, спрямована на централізований розподіл товарів, а також розподіл ринків між суб'єктами господарювання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи закупівель або за колом споживачів чи продавців; встановлення заборони на реалізацію певних товарів з одного регіону країни в іншому або надання дозволу на реалізацію товарів з одного регіону в іншому в певному обсязі чи за виконання певних умов”.

Крім уже зазначених, до дискримінаційних дій органів державної влади та місцевого самоврядування слід, на нашу думку, віднести делегування повноважень органів влади та органів місцевого самоврядування у випадках, коли це заборонено, а також схиляння до порушень законодавства, що регулює конкурентні відносини.

2. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Конкуренція - це змагальність підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які необхідні споживачу. Таке законодавче визначення цього терміну надано в ст. 1 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності.

Конкуренція є необхідним атрибутом ринкових відносин. Разом з тим здійснення підприємцем своїх прав, в тому числі і конкурентних відносинах, не повинно зачіпати права і законні інтереси інших осіб. Тому законодавством забороняється недобросовісна конкуренція.

Але на практиці недобросовісна конкуренція є самим поширеним видом правопорушень в підприємницькій діяльності.

Поняття недобросовісної конкуренції, як спеціальне на законодавчому рівні вперше було визначене в ст. 7 Закону України "Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції". Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18.02.1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - С. 296. Але це по суті був тільки перелік дій, які визнавались недобросовісною конкуренцією. Всі інші питання стосовно захисту від недобросовісної конкуренції вирішувались на рівні законодавчих і підзаконних актів (наприклад, засади захисту від недобросовісної конкуренції тощо).

Це можна пояснити тим, що в 1992 році на час прийняття закону приватизація ще тільки розпочиналася, більшість майна, в тому числі і цілісні майнові комплекси підприємств знаходились у державній власності, а кількість суб'єктів підприємницької діяльності недержавних форм власності взагалі була ще незначною. По суті тільки розпочиналося становлення цивілізованого підприємництва, а тому конкуренція на ринку ще не набрала сили. На ринку товарів, послуг діяли в значній більшості монополісти. Тому вимоги закону, які регулювали питання конкуренції майже повністю відповідали стану економічних відносин, які склалися на той час на ринку.

Але в подальшому в зв'язку з впровадженням ринкових реформ, роздержавленням та приватизацією, наявність різноманітних недержавних форм підприємництва (приватних, колективних і індивідуальних), появи і розвитку конкуренції на ринку України між вітчизняними та зарубіжними товаровиробниками виникла об'єктивна необхідність щодо вдосконалення правових засад захисту господарчих суб'єктів і споживачів від недобросовісної конкуренції, яка з кожним роком набрала все більші масштаби.

Тому тільки з прийняттям Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - С.164., були чітко визначені правові засади захисту господарюючих суб'єктів (підприємців) і споживачів від недобросовісної конкуренції. Він спрямований на встановлення, розвиток і забезпечення торгівлі та інших чесних звичаїв ведення конкуренції при здійсненні підприємницької діяльності в умовах ринкових відносин.

Згідно ст. 1 закону недобросовісна конкуренція визначається, як будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торгівлі і іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією визначаються слідуючі дії:

по-перше, це неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб'єкта тобто підприємця;

по-друге, створення перешкод підприємцем в процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

по-третє, це неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці;

Закон застосовується до відносин в яких беруть участь господарюючі суб'єкти (підприємці), їх об'єднання, органи державної влади, громадяни, юридичні особи та їх об'єднання, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, у зв'язку з недобросовісною конкуренцією, в тому числі і в разі вчинення ними цих дій за межами України, якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію на її території. Семенова Л.Н. Антимонопольне і конкурентне право. - К., 1999. - С. 60.

Конкуренція є необхідним атрибутом ринкових відносин, неодмінною ознакою цивілізованої, саморегулюючої економіки. Разом з тим здійснення підприємцем своїх прав, в тому числі і конкурентних відносинах, не повинно зачіпати права і законні інтереси інших суб'єктів господарювання. Тому законодавець приділяє недобросовісній конкуренції таку пильну увагу, стараючись обмежити негативний вплив цього явища на законослухняних суб'єктів господарювання. На жаль, на практиці недобросовісна конкуренція є одним із самих поширених видів правопорушень в підприємницькій діяльності.

Час показав, що і прийнятий закон не вирішив всіх проблем, не відповідав реаліям часу в повному об'ємі, і 11 січня 2001 року був прийнятий Закон України “Про захист економічної конкуренції” Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001р. // Відомості Відомості Ради України. - 2001. - № 12. - С. 64., перехідними положеннями якого Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції” Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18.02.1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. був визнанимй таким, що втратив чинність. Закінчивши короткий екскурс в історію становлення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, зупинимось конкретніше на його стані на сьогодні.

Як же дає законодавець визначення недобросовісної конкуренції? Згідно ст.1 Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції”, недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Слід зауважити, що застосоване в тлумаченні поняття недобросовісної конкуренції посилання на чесні звичаї дає можливість державі виконувати зобов'язання за міжнародними угодами, а також забезпечувати захист українських суб'єктів господарювання у стосунках між собою та з іноземними підприємцями, для яких поняття “чесні звичаї” і “чесні правила поведінки” є традиційними правовими категоріями. Недобросовісна конкуренція пов'язана із здійсненням дій, нечесних стосовно конкурентів. Однак вони (ці дії) не переслідують мети обмеження конкуренції або встановлення монопольного панування, але завдають шкоди порядку конкуренції. При цьому під порядком конкуренції ми розуміємо дотримання її учасниками нормальних, ділових, чесних правил у господарських правовідносинах між собою.

Загалом недобросовісну конкуренцію можна розділити на кілька видів:

неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання;

створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці;

інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

Слід підкреслити, що для визнання дій суб'єктів господарювання такими, що є недобросовісними, необхідно, щоб вони мали певні ознаки, зокрема:

· були спрямовані на придбання переваг у господарській діяльності, тобто суб'єкт господарювання повинен мати об'єктивну можливість отримати такі переваги;

· порушували положення чинного законодавства або вимоги добропорядності і розумності. При цьому необхідно брати до уваги, що, за наявності порушення норм законодавства, їх аналіз з точки зору порушення добрих і чесних звичаїв не здійснюється, оскільки дії не можуть бути класифіковані як такі, що не порушують норми ділової етики, якщо вони заборонені нормами чинного законодавства;

· завдають або можуть завдати збитків іншому суб'єкту господарювання або можуть нанести чи наносять шкоду діловій репутації суб'єкта господарювання. Настання негативних наслідків повинно бути безпосереднім, а не опосередкованим або побічним результатом відносин, що призвели до правопорушення. Безпосередніми об'єктами посягань є фірмові найменування, знаки для товарів та послуг, найменування місця походження товару, інші ознаки, рекламні матеріали, упаковка.

Зазначимо, що перелік окремих видів забороненої діяльності не є вичерпним. У разі проявів недобросовісних конкурентних дій, які не визначені у чинному законодавстві, їх заборона буде грунтуватися на загальній забороні.

Необхідно окремо наголосити, що недобросовісна конкуренція, як протиправна дія, тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії. Відповідальність за здійснення недобросовісних дій у конкуренції, поширюється також на суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності -- юридичних осіб, зареєстрованих в Україні, які мають постійне місцезнаходження на її території (підприємства, організації та об'єднання усіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації тощо), у тому числі юридичних осіб, майно та (або) капітал яких повністю перебуває у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності. Таким чином, можна зробити висновок, що дія законодавства про захист від недобросовісної конкуренції поширюється також на органи державної влади у випадках здійснення ними підприємницької діяльності за своїм функціональним призначенням у разі якщо ці дії мають негативний вплив на конкуренцію.

Вимоги щодо дотримання законодавства про захист від недобросовісної конкуренції не поширюються на нерезидентів та їх постійні представництва суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні.

А тепер, на нашу думку, необхідно більш детально зупинитись на конкретних формах, в яких суб'єкти господарської діяльності можуть здійснювати недобросовісну конкуренцію.

Чинне законодавство про захист від недобросовісної конкуренції не дає легального визначення поняття «ділова репутація». Разом з тим це поняття визначене в інших нормативних актах. Зокрема, Закон України «Про банки і банківську діяльність» Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2001. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 5-6. - С. 30. під діловою репутацією розуміє сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону. Виходячи з вищенаведеного можна дійти висновку, що діловою репутацією суб'єкта господарювання слід вважати надбану протягом тривалого часу оцінку діяльності господарюючого суб'єкта. При цьому ділова репутація може бути як позитивною, так і негативною. Позитивна ділова репутація пов'язується, як правило, з господарською діяльністю і виступає як думка про суб'єкта господарювання, яка грунтується на позитивній оцінці його якостей Старцев О.В. Підприємницьке право. - К., 2005. - С. 142.. Такими якостями можуть бути наявність стабільних покупців, вигідне географічне положення, визнання якості, наявність технічних ноу-хау, рівень кваліфікації, сформовані ділові зв'язки і таке інше. Ці фактори забезпечують більш високий рівень прибутків від діяльності суб'єкта господарювання. Навпаки, негативна ділова репутація свідчить про відсутність у суб'єкта господарювання вищезазначених якостей. При цьому слід враховувати, що ділова репутація не може існувати окремо від суб'єкта господарювання. Внаслідок недобросовісних дій у конкуренції позитивна ділова репутація може перетворитися у негативну. Окремі види правопорушень, що є недобросовісною конкуренцією, деталізовані нами далі.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» неправомірним використанням чужих позначень, рекламних матеріалів та упаковки є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання. Такі порушення перешкоджають реалізації інтересів суб'єктів господарювання, щодо яких вони вчиняються, та призводять до введення контрагента за договором або масового споживача в оману. Ч.2 ст.13, ст. 41Закону України “Про власність” Про власність: Закон України від 07.02.1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - С. 249. та ч.З ст.15 Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг” Про охорону знаків для товарів та послуг: Закон України від 15.12.1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - С. 36. поширюють на товарні знаки правовий режим власності. Власник фірмового найменування у разі виникнення можливості змішування діяльності може вимагати припинення використання тотожного або схожого фірмового найменування іншими особами, а також відшкодування збитків, завданих таким використанням.

Використання схожих або тотожних фірмових найменувань підприємцями, розташованими у різних регіонах, є правомірним, якщо це не призводить до змішування діяльності підприємців і споживачі не вводяться в оману. Важливою рисою розгляду справ щодо неправомірного використання фірмового найменування є те, що у більшості випадків він потребує експертних висновків спеціалістів з питань промислової власності, особливо щодо доказів схожості позначень.

Комерційне найменування або його частина може містити власне ім'я громадянина. З метою виключення ймовірності змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання до такого комерційного найменування суб'єкт господарювання повинен додати будь-який відмітний елемент Коломієць О. Право громадянина на здійснення підприємницької діяльності // Підприємство, господарство і право. - 2002. - № 4. - С. 28-30..

Неправомірне використання товару іншого виробника під своїм позначенням полягає в тому, що чужий товар видається за свій шляхом зняття (різними способами) позначень виробника. Неправомірне використання товару виробника, у свою чергу, тягне за собою такі негативні наслідки: заподіяння моральної шкоди виробнику товару внаслідок свавільного внесення змін до позначень на товари або зняття цих позначень; заподіяння матеріальної шкоди виробнику товару у вигляді неотриманого очікуваного прибутку від реалізації товару з причини обмежування та перекручування інформації щодо виробника товару. Особливо небезпечною є можливість у майбутньому втрати позицій суб'єкта господарювання на ринку, зниження ділової активності і, як наслідок, збитків. Якщо товар іншого виробника є складовою частиною кінцевого продукту (товару) підприємця із збереженням свого функціонального призначення (комплектуючі вузли, деталі, тощо) або використовується як основа (напівфабрикат) чи сировина для виготовлення товару, питання відносно неправомірності зняття позначень виробника товару треба розглядати з позицій впливу цих дій підприємця на конкурентні відносини на певних товарних ринках.

Копіювання виробу, ми розуміємо як відтворення його зовнішніх характеристик з метою досягнення повної подібності з іншим виробом. Незалежно від якості підробленого товару копіювання зовнішнього вигляду виробу, безперечно, завдає шкоди виробнику оригінального товару, оскільки підриває його позиції на ринку, призводить до змішування його діяльності з діяльністю недобросовісного конкурента. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частини, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Це правило не поширюється також на вироби, що мають правову охорону відповідно до Закону України “Про охорону прав на промислові зразки” Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15.12.1993р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 7. - С. 34..

Результати інтелектуальної діяльності та прирівняних до них засобів індивідуалізації належать до виключних прав. Зміст виключних прав суттєво відрізняється від права на захист від недобросовісної конкуренції.

До об'єктів інтелектуальної власності, як це передбачено законодавством України, належать: об'єкти промислової власності (знаки для товарів і послуг, фірмові найменування, зазначення географічного походження товарів і послуг, винаходи, корисні моделі, промислові зразки тощо); об'єкти авторського права і суміжних прав (твори науки, літератури, мистецтва).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» порівняльна реклама -- це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Порівняльна реклама може бути правомірною та неправомірною. Слід зауважити, що правомірною є порівняльна реклама, яка грунтується на відомостях, підтверджених фактичними даними, якщо вони є корисними, достовірними, об'єктивними для споживачів. При цьому обов'язок підтвердження наведених у рекламі відомостей покладається на замовника реклами. Виправданим, на нашу думку, може вважатися порівняння, пов'язане з досягненням науково-технічного прогресу, зроблене за вимогою споживачів, громадських спілок та організацій. Перелік таких винятків не може бути вичерпним, оскільки він повинен поповнюватись у разі необхідності. Неправомірною є порівняльна реклама, якщо наведені в ній відомості про товари, роботи, послуги не підтверджені фактичними даними, є недостовірними, необ'єктивними та некорисними для інформування споживачів Саниахметова Н.О. Правовий захист підприємства в Україні. - К., 1999. - С. 52 - 63.. Зауважимо, що вказане порушення здійснюється як шляхом відкритого посилання на діяльність іншого суб'єкта господарювання, так і шляхом використання характеристик добре відомих товарів іншого суб'єкта господарювання у власних інтересах Онопрієнко С. Деякі питання захисту від недобросовісної реклами. // Юстініан. - 2003. - № 12. - С.12.. Для визнання порівняльної реклами неправомірною достатньо однієї з наведених вище ознак.

До протиправних дій, які можна віднести до перешкоджання діяльності суб'єктів господарювання у процесі конкуренції, ми віднесемо дії, спрямовані на перешкоджання, створення штучних перепон господарській діяльності конкурента:

Одним з можливих видів створення перешкод суб'єктам господарювання в процесі конкуренції, є дискредитації суб'єкта господарювання. Слід зауважити, що невід'ємною характеристикою правопорушення у вигляді дискредитації суб'єкта господарювання є заподіяння або можливість заподіяння шкоди його діловій репутації. Можна дійти висновку, що в разі коли шкода діловій репутації не заподіяна або не може бути заподіяна, дії одного суб'єкта господарювання не можна кваліфікувати як правопорушення у вигляді дискредитації іншого суб'єкта господарювання;

Суб'єктами правопорушення, що полягає в купівлі-продажу товару, виконанню робіт, надання послуг з примусовим асортиментом, є суб'єкти господарювання, споживачі та контрагенти, які беруть участь у купівлі-продажу товарів, виконанні робіт, наданні послуг. Слід зауважити, що суб'єкти господарювання, які здійснюють вказані дії, не є монополістами на певному ринку. При цьому правопорушення полягає у створенні перепон для конкурентів під час реалізації їх товарів. Виходячи з того, що в умовах ринку за наявності добросовісної конкуренції споживачі повинні мати альтернативні можливості придбання товарів, закономірним є те, що відсутність таких умов негативно впливає на стан ринку;

Схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання слід, на нашу думку, розглядати як прояв недобросовісної конкуренції в тому разі, якщо він застосовується суб'єктами, які перебувають у монопольному становищі на певному ринку або мають ознаки ринкової влади. Завдяки наявності можливостей суттєвого впливу на ринку відповідного товару окремі суб'єкти або групи суб'єктів, застосовуючи бойкот, можуть досягнути певних переваг у конкуренції і посилити свій вплив на ринкову ситуацію. За наявності розвинутої конкуренції на ринку у суб'єкта господарювання існує можливість уникнути тиску шляхом вступу в ділові стосунки з іншими учасниками ринку. Вважаємо, що під схилянням має сенс розуміти будь-які умисні дії одного суб'єкта господарювання щодо іншого, що мають на меті викликати у суб'єкта господарювання бажання здійснити дії, спрямовані на бойкот господарюючого суб'єкта. До таких дій можна віднести умову, пропозицію, пораду тощо;

Стосовно схиляння постачальника до дискримінації покупця, слід зазначити, що дискримінація покупця (замовника) з боку постачальника можлива тільки за умови якщо постачальник є монополістом на певному товарному ринку або якщо в наявності ознаки ринкової влади. Згідно з пунктом 1.3 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку ринкова (монопольна) влада - це здатність суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання) визначати чи суттєво впливати на умови обороту товару на ринку; не допускати, усувати, обмежувати конкуренцію, зокрема підвищувати ціну та підтримувати її понад рівень ціни, що існував би за умов значної конкуренції; Про затвердження Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку: Розпорядження Анимонопольного комітету України від 05.03.2002р. // Офіційний вісник. - 2002. - № 14. - С. 778.

Метою схиляння суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господарювання, є послаблення конкуренції на ринку або підвищення конкурентоспроможності підприємця, відносно якого здійснюється спроба розірвання конкурентних відносин. Результатом схиляння господарюючого суб'єкта до розірвання договору з конкурентом є отримання незаконних конкурентних переваг та незаконного прибутку, а також заподіяння шкоди діяльності конкурента та усунення його з ринку. Фактом вчинення порушення слід, на нашу думку, вважати створення передумов для розірвання договору з конкурентом;

Щодо поняття підкупу працівника постачальника є сенс вважати, що такі дії передбачають: передачу грошових коштів або матеріальних благ та послуг; обіцянку такої передачі у майбутньому; пропозицію такої передачі Щербина В.С. Попередження господарських правопорушень. - К.,1993. - С. 121.. При цьому, виходячи із змісту правопорушення, можна констатувати, що підкупом слід вважати дії, які належать хоча б до однієї з перелічених категорій. На нашу думку, практика конкурентної боротьби робить можливим вважати предметом підкупу не тільки грошові кошти, але й цінні папери, майно, матеріальні вигоди, послуги за здійснення певних дій (бездіяльності) в інтересах конкурента покупця (замовника). До того ж, підкуп може бути здійснено як безпосередньо конкурентом покупця (замовника), так і його представниками чи посередниками. При цьому основною метою підкупу працівника постачальника є придбання необгрунтованих переваг, наслідком яких може стати недобросовісна конкуренція. Виходячи із такого змісту справи про недобросовісну конкуренцію у вигляді підкупу працівника постачальника можуть бути розглянуті за заявами підприємців тільки після того, як державним органом, наділеним відповідною компетенцією, буде підтверджено факт підкупу;

До працівника - постачальника, на нашу думку, повинні також прирівнюватися особи, які постійно чи тимчасово виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки в організації-постачальнику. До працівника - постачальника можуть прирівнюватися також особи, пов'язані з постачальником внаслідок комерційних, суспільних, родинних або будь-яких інших обставин;

Видається, що метою підкупу працівника покупця (замовника) слід вважати набуття незаконних переваг у конкурентних відносинах порівняно з постачальником, які можуть призвести до недобросовісної конкуренції. На дії з підкупу представника покупця (замовника) слід поширювати вимоги щодо запобігання отриманню переваг внаслідок підкупу постачальника;

На нашу думку, до працівника покупця (замовника) прирівнюються особи, які постійно або тимчасово виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов'язки в організації-покупцеві (замовникові), а також особи, пов'язані з покупцем (замовником) внаслідок комерційних, суспільних, родинних або будь-яких інших обставин.

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади. Таким чином дії, що визначаються як порушення у вигляді недобросовісної конкуренції, можуть полягати у прямому порушенні чесних звичаїв у господарській діяльності, а також у порушенні інших законів, якщо вони призвели до отримання неправомірних переваг у конкуренції. Міра відповідальності за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства може бути визначена з урахуванням шкоди, завданої конкурентним відносинам взагалі, а також шкоди, завданої конкретному суб'єкту господарювання, у тому числі з відшкодуванням збитків.

Що ж стосується неправомірного збирання, розголошення та використання відомостей, що є комерційною таємницею, то вважаємо за необхідно більше детально зупинитись на цьому правопорушенні: