Монополізм та недобросовісна конкуренція в українській економіці

Комерційна таємниця підприємства -- це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприємства, що не є державною таємницею, розголошення (передача, витік) яких може завдати шкоди його інтересам Біленчук П., Удалов Т. Програма курсу: Конкурентно-антимонопольне право України. // Юридичний вісник України - 2001.- № 40.- С. 37 - 40.. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, порядок їх захисту визначається керівником.

Перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці, визначений у постанові Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці: Постанова Кабінету Міністрів України від 09.08.1993р. // Зібрання Постанов Уряду України. - 1993. - № 12. - С. 269.. Такими відомостями є: установчі документи, документи, що дозволяють займатись підприємницькою діяльністю та її окремими видами; інформація щодо всіх установлених форм державної звітності; дані, необхідні для перевірки нарахування і сплати податків та інших обов'язкових платежів; відомості про чисельність і склад працюючих, про їх заробітну плату в цілому і за професіями та посадами, а також про наявність вільних робочих місць; документи про сплату податків та інших обов'язкових платежів; документи про платоспроможність; відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, що не займаються підприємницькою діяльністю; відомості, які відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Слід зауважити, що незаконне отримання комерційної таємниці може відбуватись шляхом її неправомірного збирання. Збирання комерційної таємниці є неправомірним незалежно від його способу. Важливим критерієм щодо визнання способу отримання комерційної таємниці неправомірним, на нашу думку, є наслідки, до яких таке отримання призвело Курило В. Комерційна таємниця. // Адвокат. - 2004. - № 1. - С. 33.. Зокрема, такими наслідками є заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість її заподіяння. Перелік осіб, які внаслідок виконання свого службового обов'язку мали можливість отримати відомості, що становлять комерційну таємницю, є необмеженим. Видається, що до таких осіб слід віднести представників правоохоронних органів, органів державної влади, місцевого самоврядування та адміністративно-господарського управління і контролю та інших;

Виходячи зі змісту частини третьої цієї статті під розголошенням слід розуміти незаконне ознайомлення з відомостями, що становлять комерційну таємницю, а також створення особою, якій ці відомості стали відомими, умов, сприятливих для ознайомлення з ними сторонніх осіб. Коло осіб, які можуть бути ознайомлені з незаконно здобутими відомостями, а також спосіб, в який це ознайомлення відбувається, законодавством не визначені, тобто можуть бути будь-якими. Основним критерієм вчинення правопорушення є настання негативних наслідків у вигляді заподіяння шкоди суб'єкту господарювання або можливість настання такої шкоди;

Під схилянням до незаконного розголошення комерційної таємниці, на нашу думку, слід розуміти будь-які умисні дії суб'єкта господарювання щодо власника відомостей, які становлять комерційну таємницю. До того ж такі дії мають бути спрямовані на виникнення бажання в іншого суб'єкта господарювання незаконно отримати такі відомості;

Виходячи із змісту, неправомірне використання комерційної таємниці слід вважати способом застосування незаконно отриманих відомостей, що становить, відповідно до законодавства України, склад правопорушення Караваєв А. Боротьба з несумлінною конкуренцією. // Право України. - 2001. - № 7. - С. 46-54.. При цьому неправомірне використання комерційної таємниці можливо шляхом її впровадження у виробництво суб'єкта господарювання, який незаконно здобув відомості, що становлять комерційну таємницю, або шляхом врахування цих відомостей під час планування чи здійснення підприємницької діяльності;

Слід зауважити, що за вчинення правопорушення щодо комерційної таємниці можуть бути застосовані міри адміністративної відповідальності. Зокрема, отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця - тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

РОЗДІЛ ІІ ХАРАКТЕРИСТИКА АНТИМОНОПОЛЬНО-КОНКУРЕНТНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Процес переходу економіки України, яка послідовно інтегрується у систему світових господарських зв'язків, до ринкової, сприяє становленню і розвитку підприємницької діяльності, як такої. Існування ринкових відносин передбачає створення рівних можливостей для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, а також розвиток конкуренції, яка змушує виробників підвищувати якість продукції і стимулює виготовляти товари, необхідні споживачам. Як відомо, одне з основних вимог ринкової економіки - це розвиток конкуренції, змагальності суб'єктів підприємницької діяльності, усунення штучних та природніх бар'єрів на шляху виходу їх на ринок усіх товарів і послуг суб'єктами підприємництва. В Україні цьому процесу перешкоджає досить високий рівень монополізації ринку, при котрому в деяких галузях практично немає можливостей для конкуренції, як основного двигуна підприємництва і виробництва в ринкових умовах.

Антимонопольна політика на сьогоднішній день - один з пріорітетних напрямків державного регулювання, що являє собою комплекс заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку і забезпечуючи розвиток конкуренції серед товаровиробників. В цьому контексті антимонопольне законодавство можна розглядати як законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і управління, що регулюють цю діяльність.

Основні завдання антимонопольного законодавства - це:

а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;

б) зняття всіх перепон на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнують на ринку;

в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;

г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великого бізнесу;

д) створення умов для розвитку національного господарства.

Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великих корпорацій.

Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом. Отже, ця програма є складовою частиною в загальної економічної програми уряду, що може відображати інтереси окремої підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни.

Великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства використовують легальні з погляду антимонопольного законодавства форми об'єднань і монополістичної діяльності - холдингові компанії, систему участі, конгломерантні злиття (об'єднання компаній, що відносяться до різних сфер господарської діяльності), а також приховані прийоми встановлення монопольного панування - джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства корпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюються до реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть. Кочерга В., Знаменський Г. Нужен ли бизнесу порядок? // Закон і Бізнес. - 1996. - № 51. - С. 27.

Холдинг - це можна сказати “володіюче товариство”, створене великими монополіями для управління дочірніми підприємствами через систему участі. Ввібравши в себе контрольні пакети акцій десятків, сотень, а іноді і тисяч підприємств, холдинг спрямовує їх на розвиток, а прибутки, що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися і до власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.

Система участі - взаємне володіння одними акціонерними компаніями цінними паперами (акціями, облігаціями) інших акціонерних компаній. Це важлива діюча форма зв'язку і переплетення капіталів як усередині однієї галузі, так і між галузями. Система участі створює багатоступінчасту залежність великого числа підприємств від значного акціонерного капіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужого капіталу і “викачувати” з підконтрольних підприємств прибуток.

Стан ринку якого-небудь товару або послуги, протилежний конкуренції, називається монополізацією. Монополізація - досягнення суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, підтримання або посилення цього становища. Іншими словами можна сказати, що монополія - це домінуюче становище суб'єкта господарювання, що дає йому можливість самостійно або з іншими суб'єктами господарювання обмежувати конкуренцію на ринку повного товару.

Враховуючи негативні наслідки монополізму для розвитку ефективної економіки, країни з ринковими відносинами почали застосовувати правові засоби обмеження цього явища. Функцію обмеження монополізму взяла на себе держава, що є єдиним суб'єктом у системі ринкових відносин, який може реалізувати антимонопольні функції в повному об'ємі.

На основі суперечностей, які існують між монополією і конкуренцією, і небезпеки монополізму для розвитку економіки ринкового типу, випливає необхідність обмеження монополізму і правового регулювання з боку держави цього процесу.Литкевич В. Правовое регулирование монополизма в экономике Украины. // Право України. - 2002. - № 10. - С. 12-26. Таке регулювання спрямоване на формування і розвиток конкурентного середовища, яке забезпечувало б ефективне використання ресурсів, вільне відходження на ринок підприємців, свободу споживачів у виборі товарів різноманітного асортименту, кращої якості за більш низькими цінами.

Оскільки монополія є одним з тих економічних утворень, при наявності яких ринковий механізм не може виконувати свої регулюючі функції, то загальноприйнятою практикою є прийняття певних законів, які перешкоджають монополізації ринків одним підприємством або групою підприємств. Основою обмеження монополізму в економіці України є антимонопольне законодавство. Його важливість визначається як уже фактично сформованим у нашій економіці монополізмом, так і небезпекою розвитку монополістичних тенденцій, що неминуче виявляються і посилюються в умовах ринкового господарства. Без спеціального правового механізму неможливо заохочення конкуренції і припинення монопольної практики.

Антимонопольне законодавство в Україні формувалося поступово. Прийняттю спеціальних нормативних актів у цій сфері передувало введення окремих антимонопольних вимог у Законах України “Про підприємництво” Про підприємництво: Закон України від 07.02.1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 14. - С. 168., “Про підприємства в Україні” Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 24. - С. 272., “Про господарські товариства” Про господарські товариства: Закон України від 19.09.1991р. // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - С. 682.. Проте цього було явно недостатньо для проведення ефективного антимонопольної політики і захисти конкуренції, що зароджується. Ще одною віхою в формування антимонопольного законодавства стало прийняття Контитуції України, відповідно до ст.42 якої не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Конституційна заборона стосується діяльності, спрямованої на недопущення, обмеження або усунення конкуренції, незалежно від конкретних її видів і складів правопорушень. Тому були прийняті уже спеціалізовані акти антимонопольного законодавства в Україні. Це почалося 18 лютого 1992 р., коли Верховна Рада України прийняла Закон України “Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності” Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності: Закон України від 18.02.1992р. // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 21. - С. 296. (втратив чинність в зв'язку з прийняттям Закону України “Про захист економічної конкуренції” Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 12. - С. 64. ), та Господарського кодексу України, де в ст. 21-43 визначаються правові основи обмеження і попередження монополізму, недопущення несумлінної конкуренції і здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства.

Також до антимонопольного законодавства необхідно віднести:

деякі положення Закону України “Про Антимонопольний комітет України” Про Антимонопольний комітет: Закон України від 26.11.1993р. // Відомості Верховної Ради України.- 1993р. - № 50. - С. 472., який встановлює структуру і правовий статус Антимонопольного комітету - державного органу, що повинен здійснювати контроль за дотриманням антимонопольного законодавства також використовуються на практиці;

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 07.06.1996р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - С.164.;

Закон України “Про природні монополії” Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. - С. 238;;

Указ Президента України “Про основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 рр. і заходи щодо їх реалізації” Про затвердження Положення про порядок накладення і стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.2002р. // Офіційний вісник. - 2002. - № 34. - С. 1587..

Враховані антимонопольні положення і при ратифікації Україною міжнародних конвенцій. Законом України “Про ратифікацію Конвенції про транснаціональні корпорації” Про ратифікацію Конвенції про траннаціональні корпорації: Закон України від 13.07.1999р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 36. - С. 323. Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію про транснаціональні корпорації, підписану 06.03.1998 р. у Москві, із такими застереженнями: транснаціональні корпорації на території України і за її межами, у разі якщо їх створення може спричинити монополізацію товарних ринків в Україні, впливає або може впливати на економічну конкуренцію на її території, створюються за згодою Антимонопольного комітету України у порядку, передбаченому атимонопольним законодавством України.

Вказані законодавчі акти не тільки формують антимонопольне законодавство України, вони і розглядають перспективи боротьби з проявами монополізму в розвиваючійся ринковій економіці України та розвитку антимонопольної політики в загальному. Так, наприклад, в Указі Президента України “Про основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 рр. і заходи щодо їх реалізації” Про затвердження Положення про порядок накладення і стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.2002р. // Офіційний вісник. - 2002. - № 34. - С. 1587. були виділено такі основні напрямки реалізації антимонопольної політики:

узгодження промислової і конкурентної політики;

удосконалення законодавства, зокрема антимонопольного;

зниження або зняття бар'єрів вступу суб'єктів господарювання на існуючі ринки і стимулювання вступу нових суб'єктів господарювання на монопольні ринки;

захист інтересів суб'єктів підприємницької діяльності і споживачів від неправомірних обмежень конкуренції, подолання негативного впливу тіньового сектора економіки на конкуренцію;

удосконалення державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій і посилення державного контролю за їхньою діяльністю;істотне обмеження практики об'єднання функцій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з господарськими функціями;

підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств на світових товарних ринках в умовах посилення конкуренції.

У зв'язку зі створенням цієї нормативної бази, антимонопольні вимоги були введені в десятки нормативних документів, внесені зміни і доповнення в чисельні законодавчі акти України. На основі перерахованих вище законодавчих актів формується і здійснюється антимонопольна політика України, яка спрямована на запобігання монопольної діяльності, її обмеження і припинення, а також на розвиток конкуренції.

Ринок у певних територіальних і товарних межах, на якому діє хоча б одне монопольне утворення або існує бар'єр входження у нього господарюючих суб'єктів, визначається як монополізований ринок. Ринок України варто розглядати як високомонополізований. Барбарова Е. Как обставить монополиста красными флажками. // Бизнес. - 1995. - № 21. - С. 26 - 29.

Така ситуація обумовлює проведення активної антимонопольної політики, в основі якої повинна бути Державна програма демонополізації економіки і розвитку конкуренції. Мета цієї програми - формування і розвиток конкурентного середовища.

Суб'єктами антимонопольної політики в Україні є державні органи, що забезпечують процес демонополізації економіки і розвиток конкуренції. До них належить: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, центральні і місцеві органи державної виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, і безумовно споживачі.

Об'єктами антимонопольної політики є: монополізований ринок у цілому і його окремі елементи; господарюючі суб'єкти, які займають монопольне становище; державні організаційні структури монопольного типу; центральні органи державної виконавчої влади. Мета антимонопольного регулювання з боку держави - захист інтересів споживачів від негативних наслідків монопольної діяльності конкретних господарюючих суб'єктів.

Органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, в силу специфіки своїх повноважень являються органами, до компетенції яких відноситься прийняття різноманітних актів або вчинення певних дій, наслідком яких може стати поява суб'єктів господарювання, що займуть монопольне становище. З метою недопущення монополізму та недобросовісної конкуренції, органам державної влади і органам місцевого самоврядування, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку. Дахно І.І. Антимонопольне право. - К., 1999. - С. 8 - 19. Окрім того, уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування повинні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів господарювання.

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвитку конкуренції, здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Суб'єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов'язані сприяти обмеженню монополізму та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.

РОЗДІЛ ІІІ Особливості правового статусу органів державної влади, що регулюють відносИни у сфері обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності

1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ У СФЕРІ НЕДОПУЩЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ ТА НЕДОБРОСОВІСНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ

Державна політика у сфері розвитку економічної конкуренції та обмеження монополізму в господарській діяльності, здійснення заходів щодо демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки суб'єктів господарювання, які сприяють розвиткові конкуренції, здійснюються органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю. Для забезпечення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень утворено спеціальний державний орган - Антимонопольний комітет України.

Його правове становище визначене законами "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", “Про захист економічної конкуренції” та "Про Антимонопольний комітет України", а процесуальна діяльність щодо розгляду справ регламен-згаданими раніше Тимчасовими правилами розгляду про порушення антимонопольного законодавства України.

Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.

Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються Законом України “Про Антимонопольний комітет України”, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці. Пономарьов О.В. Правові основи діяльності Антимонопольного Комітету України.[ Електронний ресурс]: Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2007-3/07povaku.pdf

До основних функцій Антимонопольного комітету входять:

1.Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства при створенні, реорганізації, ліквідації господарюючих суб'єктів; при перетворенні органів управління в об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності підприємцями та при реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування щодо підприємців;

2.Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства та приймає рішення за результатами розгляду в межах своїх повноважень;

3. Звернення до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушеннями антимонопольного законодавства, в тому числі:

а) про визнання недійсними актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, органів місцевого й регіонального самоврядування та припинення ними дій, що обмежують конкуренцію, в разі невиконання ними у встановлені строки розпорядження Антимонопольного комітету про скасування неправомірних актів, припинення правопорушень тощо;

б) про відшкодування збитків, заподіяних порушенням антимонопольного законодавства;

в) про вилучення прибутку, незаконно одержаного суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення антимонопольного законодавства. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.1993 p., № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 50.

Законом України “Про захист економічної конкуренції” визначається відповідальність суб'єктів господарювання за порушення антимонопольного законодаства шляхом застосування наступних видів санкцій:

1.Майнова відповідальність як санкція за порушення антимонопольного законодавства та еконмоічної конкуренції (у тому числі за зловживання монопольним становищем на ринку, укладення неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію), що передбачена ст. 20 Закону "Про озахист економічної конкуренції” та ст. 19 Закону “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", у формі штрафу, який накладається на підприємців -- юридичних осіб у розмірі до п'яти відсотків виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

За неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації Антимонопольному комітету України і його територіальним відділенням накладається штраф у розмірі до 0,5% виручки підприємця від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний що передував року, в якому накладається штраф.

У випадку неможливості обчислення виручку підприємця або при її відсутності, штрафи, зазначені в абзаці другому зазначеної статті, накладаються у розмірі до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2.Оперативно-господарська відпоівдальність може застосовуватись як самим Антимонопольним комітетом так і відпоівдними органами влади і управління. При цьому Антимонопольним комітетом здійснюється примусовий поділ монопльних утворень. Найбільш поширеним видом оперативно-господарських санкцій, яґкі застосовуються владиними органами є: скасування ліцензій та припинення зовнішньекономічних операцій.

У випадках коли підприємці зловживають монопольним становищем на ринку, Антимонопольний комітет має право прийняти постанову про примусовий поділ монопольних утоврень. Зазначена санкція не застосовується у випадках:

* при неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

* за наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, їх структурних підрозділів чи структурних одиниць, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) не перевищує 30%.

Скасування ліцензій здійснюється органами, зазначеними в Законі України “Про ліцензування окремих видів господарської діяльності” Про ліцензування окремих видів господарської діяльності: Закон України. - [ Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1875-15 за поданням, внесеним Антимонопольним комітетом.

Основною функцією органів, що здійснюють державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства та економічної конкуренції, є розгляд справ про його порушення.

Така діяльність Антимонопольного комітету здійснюється відповідно до Тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонополь-ного законодавства України, затверджених Антимонопольним комітетом України 19 квітня 1994 р. Тим-часові правила розгляду справ про порушення антимонополь-ного законодавства України, затверджені Антимонопольним комітетом України 19 квітня 1994. - [ Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0068-95 Ці Правила визначають порядок розгляду Антимонопольним комітетом України та його територіальними відділеннями справ про порушення положень законів України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності", “Про захист економічної конкуренції” та "Про Антимонопольний комітет України". Такі справи у межах компетенції розглядаються:

* Комітетом;

* постійно діючою адміністративною колегією;

* тимчасовою адміністративною колегією;

* державним уповноваженим;

* головою відділення.

Голові відділення Антимонопольного комітету підвідомчі справи про:

* зловживання монопольним становищем, неправомірні угоди між підприємцями, недобросовісну на відповідному регіональному ринку;

* дискримінацію підприємців місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, регіональними органами управління громадських організацій та об'єднань підприємців,;

* неподання, несвоєчасне подання або подання завідомо недостовірної інформації;

* ухилення від виконання або несвоєчасне виконати рішень посадових осіб відділення;

* адміністративні правопорушення, передбачені ст.ст. 164-3 166-1, 166-2, 166-3 і 166-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.1993 p., № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 50.

Державному уповноваженому підвідомчі справи про:

* зловживання монопольним становищем, неправомірні угоди між підприємцями, недобросовісну конкуренцію на загальнодержавному ринку;

* примусовий поділ монопольних утворень регіонального ринку;

* ухилення від виконання або несвоєчасне виконання рішень Комітету;

* ухилення від виконання вимог нормативних акт Комітету підприємцями в частиш питань, що відносять до компетенції Комітету, адміністративних колегій чи державного уповноваженого;

* неподання, несвоєчасне подання або подання завідом недостовірної інформації до Комітету;

* адміністративні правопорушення, передбачені ст.164о 166-1, 166-2, 166-3 і 166-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.Кодекс України про адміністративні правопорушення. - [ Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=80731-10

Тимчасовій адміністративній колегії підвідомчі справи про примусовий поділ монопольних утворень, що діють на державному ринку.

Постійно діючій адміністративній колегії підвідомчі справи про:

* дискримінацію підприємців посадовими особаіми центральних органів державної виконавчої влади, обласними, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, їх керівниками та місцевими Радами, центральними органами управління всеукраїнських громадських організацій;

* ухилення від виконання вимог нормативних актів Комітету центральними органами державної виконавчої влади, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, їх керівниками та Радами, центральними органами управління загальноукраїнських громадських організацій.

Варто відмітити, що комітет може прийняти до свого провадження і розглянути будь-яку справу про порушення. Крім того, голова Комітету та його заступники мають право на клопотання сторін та третіх осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи витребувати будь-яку справу, що знаходиться у провадженні органу чи посадової особи, уповноважених розглядати справу, і передати її на розгляд іншого органу чи посадової особи.

Підставами для порушення провадження справи можуть бути:

· подання органів влади і управління, заяви підприємців, громадських об єднань, громадян;

· подання посадовців Антимонопольного комітету чи відділень щодо безпосередньо виявлених ознак порушень.

Заява про порушення розглядається протягом ЗО календарних днів державним уповноваженим чи головою відділення і наявності ознак порушення антімонопольного законодаства чи законодаства про захист економічної конкуренції державним уповноваженим відділення приймається рішення про початок розглял справи, про що письмово повідомляються сторони. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.1993 p., № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 50.

Такі справи розглядаються:

* про неподання, несвоєчасне подання інформації - у п'ятиденний термін з дня внесення подання службові Комітету чи відділення;

* про примусовий поділ монопольних утворень - у шестимісячний термін;

* всі інші справи - у тримісячний строк з дня прийняті державним уповноваженим, головою відділення розпорядження про початок розгляду справи.

Останні два терміни можуть бути продовжені для розгляду додатково ще на два місяці.

За результатами розгляду справи орган або посадова особ приймає:

· постанову - з питань примусового поділу монопольних утворень;

· рішення - при вирішенні по суті інших справ про порушення антимонопольного законодаства чи економічної конкуренції.

Рішення чи постанова Антимонопльного комітету чи його відділення є обов'язковим для виконання.

В згаданих документах вказуються результати розгляду справи по суті, наводятся мотиви рішення, зазначаються дії, які сторони повинні виконати або від яких утриматися, та терміни їх виконання.

У випадку встановлення ознак злочину, орган чи посадова особа, які розглядають справу, вносять подання у правоохоронні органи або надсилають їм відповідні матеріали для розгляду по суті.

Рішення у справах про порушення Антимонопольного законодавства чи економічної конкуренції можуть бути оскаржені до суду, господарського суду в порядку, передбаченому ст. 24 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення конкуренції у підприєм-діяльності". Подання заяви не зупиняє виконання рішень на час розгляду справи в суді чи господарському суді, якщо ними не винесено рішення про припинення дії вказаних актів.

Антимонопольний комітет України утворюється у складі Голови та десяти державних уповноважених. З числа державних уповноважених призначаються два перших заступники та три заступники Голови Антимонопольного комітету України. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.1993 p., № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 50.

Антимонопольний комітет України утворює територіальні відділення. Один з державних уповноважених Антимонопольного комітету України за посадою є також головою Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України.

Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення становлять систему органів Антимонопольного комітету України, яку очолює Голова Комітету. Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення є юридичними особами, мають поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням.

Антимонопольний комітет України, адміністративні колегії Антимонопольного комітету України, державні уповноважені Антимонопольного комітету України, адміністративні колегії територіальних відділень Антимонопольного комітету України є органами Антимонопольного комітету України.

У сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження:

1) розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами;

2) приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

3) розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість;

4) перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

5) при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом;

6) призначати експертизу та експерта з числа осіб, які володіють необхідними знаннями для надання експертного висновку;

7) у випадках та порядку, передбачених законом, проводити огляд службових приміщень та транспортних засобів суб'єктів господарювання - юридичних осіб, вилучати або накладати арешт на предмети, документи чи інші носії інформації, які можуть бути доказами або джерелом доказів у справі незалежно від їх місцезнаходження;

8) у разі перешкоджання працівникам Антимонопольного комітету України у виконанні ними повноважень, передбачених пунктами 4, 5 і 7 цієї частини, залучати працівників органів внутрішніх справ для застосування заходів, передбачених законом, для подолання перешкод;

9) залучати працівників органів внутрішніх справ, митних та інших правоохоронних органів для забезпечення проведення розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема в разі проведення розслідування;

10) залучати до проведення перевірок спеціалістів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій за погодженням з їх керівниками, депутатів місцевих рад за їх згодою;

11) проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб'єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження);

12) визначати наявність або відсутність контролю між суб'єктами господарювання або їх частинами та склад групи суб'єктів господарювання, що є єдиним суб'єктом господарювання;

13) вносити до органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування обов'язкові для розгляду подання щодо анулювання ліцензій, припинення операцій, пов'язаних із зовнішньоекономічною діяльністю суб'єктів господарювання, у разі порушення ними законодавства про захист економічної конкуренції;

14) надавати обов'язкові для розгляду рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням щодо припинення дій або бездіяльності, які містять ознаки порушень законодавства про захист економічної конкуренції, та усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють;

15) звертатися до суду з позовами, заявами і скаргами у зв'язку із застосуванням законодавства про захист економічної конкуренції, а також із запитами щодо надання інформації про судові справи, що розглядаються цими судами відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції;

16) звертатись та одержувати від компетентних органів інших держав необхідну інформацію для здійснення своїх повноважень;

17) надавати компетентним органам інших держав інформацію у випадках та порядку, передбачених законом;

18) здійснювати інші повноваження, передбачені законодавством про захист економічної конкуренції.

Відповідно до Конституції України і Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (далі - Закон) Антимонопольний комітет України є державним органом влади із спеціальним статусом, ціллю діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції в усіх сферах економіки і підприємницької діяльності; припинення монополістичної діяльності і недобросовісної конкуренції; а також проведення державної політики по розвитку товарних ринків і конкуренції.

Згідно із статтею 12 Закону «Про Антимонопольний комітет України» для реалізації завдань, покладених на АМКУ, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення АМКУ. У разі потреби територіальні відділення можуть утворюватися в інших адміністративно-територіальних одиницях. Спрямування, координацію і контроль за діяльністю відповідних відділень Комітету здійснюють Голова Комітету, його заступники, державні уповноважені Комітету згідно з розподілом їхніх функціональних обов'язків. Територіальне відділення Комітету очолює голова відділення, який призначається Головою Комітету.Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.1993 p., № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 50.

Основні завдання, компетенцію, повноваження та організаційні засади діяльності територіального відділення як органу Антимонопольного комітету України закріплено в Положенні про територіальне відділення Антимонопольного комітету, затвердженому розпорядженням Комітету від 23 лютого 2001 р. №32-р.(далі - Положення).Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету, затверджене розпорядженням Комітету від 23 лютого 2001 р. №32-р. - [ Електронний ресурс]: Режим доступу: http://ukr-pravo.at.ua/index/0-789

Територіальне відділення Антимонопольного комітету України (далі -- відділення) є органом виконавчої влади у системі органів Антимонопольного комітету України, утвореним для реалізації завдань, покладених на Комітет Законом України «Про Антимонопольний комітет України», іншими актами законодавства про захист економічної конкуренції та Законом України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" (абзац перший пункту 1Положення із змінами, внесеними згідно з розпорядженнями Антимонопольного комітету України від 08.02.2002 р. N 23-р, від 06.03.2007 р. N 87-р). Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти: Закон України.- [ Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1490-14

Відділення є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в Державному казначействі України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням. Його основними завданнями є: здійснення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції; запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контроль за узгодженими діями; сприяння розвиткові добросовісної конкуренції.

Свої завдання відділення здійснює у відповідному регіоні, а у випадках, передбачених законодавством, та за дорученням Голови Комітету -- за межами регіону.

З метою забезпечення захисту та сприяння розвиткові конкуренції Положенням на відділення покладено певні завдання, зокрема воно:

1. контролює додержання законодавства про захист економічної конкуренції суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

2. розглядає заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, про надання дозволу на узгоджені дії в межах підвідомчості і за результатами їх розгляду приймає відповідні рішення, у тому числі про накладення штрафів та припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

3. звертається до суду чи господарського суду з позовами (заявами) у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, надсилає правоохоронним органам матеріали, що містять ознаки злочину;

4. взаємодіє з органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю у питаннях розвитку конкуренції та демонополізації економіки, запобігання, виявлення та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;

5. дає рекомендації та вносить пропозиції органам влади, установам, органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання та об'єднанням щодо проведення заходів, спрямованих на обмеження монополізму, розвиток підприємництва і конкуренції, запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

6. дає рекомендації органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання, об'єднанням стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а якщо порушення припинено, -- щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень;

7. погоджує рішення органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю, які можуть вплинути на конкуренцію, зокрема щодо створення суб'єктів господарювання, встановлення, зміни правил їхньої поведінки на ринку, чи такі, що можуть призвести до недопущення, обмеження, спотворення конкуренції або до створення монопольних утворень;

8. узагальнює практику застосування законодавства про захист економічної конкуренції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд Комітету;

9. організовує виконання науково-дослідних робіт з питань проведення конкурентної політики, розвитку товарних ринків за завданнями Комітету;

10. бере участь в організації підготовки та навчання спеціалістів з питань, що належать до компетенції відділення;

11. вживає заходів, спрямованих на запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції;

12. взаємодіє із засобами масової інформації та громадськими організаціями у роботі із запобігання порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, систематично інформує населення про свою діяльність;

13. сприяє іншим відділенням Комітету в реалізації їхніх повноважень;

14. здійснює інші дії з метою контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції в межах його повноважень.

Для реалізації прав та обов'язків, що випливають із завдань покладених законодавством на відділення, воно може визначати самостійно, а при потребі -- разом з іншими територіальними відділеннями, межі товарного ринку, а також становище, у тому числі монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання на ньому. Крім того, відділення може приймати відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції обов'язкові для виконання суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю розпорядження та рішення, накладати штрафи, застосовувати інші санкції. А в разі порушення суб'єктами господарювання законодавства про захист економічної конкуренції вносити до органів влади обов'язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим відділення має повноваження давати висновки на проекти рішень та рішення органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління і контролю, суб'єктів господарювання, зокрема щодо планів приватизації та документів на корпоратизацію підприємств, які займають монопольне становище на товарних ринках.

Також, відповідно до компетенції відділення, воно може одержувати безкоштовно надані на вимогу органу Антимонопольного комітету України, голови відділення чи уповноважених ним осіб документи, статистичну та іншу інформацію незалежно від місцезнаходження цієї інформації або суб'єкта, у якого вона запитується, у тому числі ту, яка дає можливість встановлювати наявність чи відсутність порушення законодавства про захист економічної конкуренції, необхідні для здійснення завдань, покладених на відділення.

Згідно із статтею 5 Положення відділення не має права втручатися в господарську діяльність суб'єктів господарювання, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Під час реалізації повноважень, покладених законодавством, голова відділення Комітету зобов'язаний виконувати вимоги законодавства України, бути об'єктивним та неупередженим під час реалізації своїх повноважень; направляти органам влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю і суб'єктам господарювання подання щодо порушень посадовими особами законодавства про захист економічної конкуренції України; на вимогу Голови Комітету, але не рідше одного разу на рік, звітувати про діяльність відділення, що передбачено статтею 17 в редакції Закону «Про Антимонопольний комітет України. Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26.11.1993 p., № 3659-XII // Відомості Верховної Ради України. -1993. - № 50.

Діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, заяв і справ про надання дозволу на узгоджені дії здійснюється адміністративними колегіями територіального відділення Антимонопольного комітету України відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції та Регламенту про адміністративні колегії територіального відділення Антимонопольного комітету України. Забезпечення розгляду заяв і справ адміністративною колегією територіального відділення здійснюється головою територіального відділення Комітету відповідно до його повноважень згідно із абзацом десятим пункту 7 Положення в редакції розпорядження Антимонопольного комітету України від 08.02.2002 р. N 23-р

Проведення уповноваженими працівниками територіальних відділень АМКУ планових і позапланових виїзних перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю (далі -- об'єкти перевірки) щодо суб'єктів господарювання здійснюється на підставі Положення про порядок перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 року №182-р.Положення про порядок перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25 грудня 2001 року №182-р. - [ Електронний ресурс]: Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0406-03.