Монополізм та недобросовісна конкуренція в українській економіці

Про постійну та ефективну діяльність територіальних відділень АМКУ у різних сферах регулювання монопольної діяльності свідчать наступні факти: Відповідно до рекомендацій у 2010 році припинено ще 91 порушення, у тому числі за результатами рекомендацій, наданих у межах справ, - 20 порушень.

Найбільшу кількість порушень законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій становили порушення у сфері державних закупівель у вигляді дій, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів, - 228.

Вчинення суб'єктами господарювання узгоджених дій, які призвели (або могли призвести) до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції на ринку товару та послуг, становило 113 порушень.

Органами Комітету у 2010 році за порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання були накладені штрафи на суму 9,4 млн грн, що у 1,3 разу перевищує суму штрафів, накладених у 2009 році (7,2 млн грн).

Найбільше порушень було припинено у таких стратегічних галузях економіки, як паливно-енергетичний комплекс (близько 109 порушень), агропромисловий комплекс (близько 114 порушень) та ринок будівельних матеріалів (близько 41 порушення) у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській, Закарпатській, Полтавській, Хмельницькій, Чернігівській областях та Автономній Республіці Крим.

Істотну стурбованість органів Комітету в 2010 році викликала ситуація на ринках паливно-енергетичного комплексу, де найчастіше спостерігаються антиконкурентні узгоджені дії цінового характеру.

До прикладу, ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України», АТ «Укртатнафта» та ВАТ «Укрнафта» протягом вересня - листопада 2009 року без об'єктивно виправданих на те причин підвищили ціни на скраплений газ, що реалізується у великому опті. Зокрема протягом цього періоду ціни зросли на 86 - 110 відсотків. Такі дії підприємств призвели до обмеження конкуренції на загальнодержавному ринку скрапленого газу та суттєвого зростання роздрібних цін. Комітет визнав такі дії суб'єктів господарювання антиконкурентними узгодженими діями. На порушників накладено штраф у розмірі 3 млн грн. Штраф сплачено. Комітетом вжито заходів з поновлення конкуренції на ринку.

Припинено порушення законодавства з боку ТОВ ТД «Континіум - Галичина» та ПІІ «Лукойл - Україна», які на регіональних ринках встановили однакові роздрібні ціни на високооктанові бензини і дизельне пальне та підвищували їх на однакову величину у кінці грудня 2009 року та протягом січня 2010 року. Такі дії суб'єктів господарювання були визнані антиконкурентними узгодженими діями. На порушників накладено штраф у розмірі 200 тис. грн, який сплачено.

В межах міста Сімферополя Фірма «ТЕС», ТОВ «АТАН-КРИМ», ТОВ «ТЕС-АВТО», ТОВ «УТН-Восток» та ПІІ «ЛУКОЙЛ-УКРАЇНА» у період січня-жовтня 2009 року без об'єктивно виправданих на те причин одночасно встановили на однаковому рівні роздрібні ціни на бензин і дизельне пальне та синхронно їх підвищували. Такі дії призвели до обмеження конкуренції та негативних наслідків для споживачів і були визнані антиконкурентними узгодженими діями. На порушників накладено штраф у розмірі 139 тис. грн, який сплачено.

Водночас ТОВ «АТАН-КРИМ», ТОВ «Торговий дім «КОНТИНІУМ-ГАЛИЧИНА» та ПІІ «ЛУКОЙЛ-УКРАЇНА» також без об'єктивно виправданих на те причин здійснювали схожу цінову політику щодо роздрібних цін на бензин і дизельне пальне в межах міста Феодосії. На порушників накладено штраф у розмірі 96 тис. грн, який сплачено.

У 2010 році також виявлено антиконкурентну поведінку учасників ринку цементу. Виробництво цього товару в Україні здійснює обмежена кількість суб'єктів господарювання. На початок 2010 року у цій галузі діяло 8 суб'єктів господарювання, з яких 6 належали до транснаціональних груп, причому частка трьох найбільших становила близько 70 відсотків загального обсягу виробництва. Високий рівень концентрації поряд з деякими іншими особливостями (однорідністю товару, високим ступенем інформаційної прозорості, високими бар'єрами вступу на ринок) створюють можливості для обмежень конкуренції на ринках цементу.

За таких умов, ПАТ «Хайдельберг Цемент Україна» (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська обл.), ВАТ «Євроцемент - Україна» (м. Балаклія, Харківська обл.), ВАТ «Волинь-Цемент» (м. Здолбунів, Рівненська обл.) та ПАТ «ЮГцемент» (смт Ольшанське, Миколаївська обл.) у березні 2008 року без об'єктивних на те причин вчинили схожі дії щодо підвищення цін на цемент, що призвело до обмеження конкуренції на загальнодержавному ринку цементу. Комітет визнав такі дії суб'єктів господарювання антиконкурентними узгодженими діями на ринку цементу. На порушників накладено штраф у розмірі 600 тис. грн. Порушення припинено, штраф сплачено.

У ході розслідування наведених справ Комітет здійснив комплексний порівняльний аналіз діяльності учасників ринку в різні періоди. Як один із доказів у справах були використані результати проведеного кореляційного аналізу, який дозволив визначити взаємозалежність відповідних параметрів діяльності підприємств та невідповідність їх дій ситуації на ринку.

Предметом постійної уваги органів Комітету у 2010 році, як і в минулих роках, залишалися ринки хліба та хлібобулочних виробів. Так, в межах Донецької області дії 13 хлібопекарських підприємств та 3 постачальників борошна були визнані антиконкурентними узгодженими діями, що полягали в обмеженні кола постачальників борошна для хлібопечення та, як наслідок, у реалізації борошна для хлібопечення по завищених цінах без економічно об'єктивних на те причин. На порушників накладено штраф у розмірі 68 тис. грн. Порушення припинено, штраф сплачено.

У 2010 році серйозною проблемою залишалося спотворення результатів конкурсів, торгів, тендерів у сфері державних закупівель їхніми учасниками.

За результатами дослідження органів Комітету були виявлені ознаки узгоджених дій підприємств, що призвели до спотворення результатів проведених Міністерством соціальної політики України тендерів щодо закупівлі послуг з організації харчування дітей-чорнобильців Київської області. До прикладу, в межах Київської області ДП «Білоцерківський військовий торг» МОУ та ПП «Технобудпостач» вчинили дії, що були визнані антиконкурентними узгодженими діями у сфері закупівлі послуг з організації харчування дітей-чорнобильців. На порушників накладено штраф у розмірі 200 тис. грн. Рішення оскаржене до суду.

ТОВ «БІС-КОМ СЕРВІС» (м. Київ) і приватне підприємство ПП «СК-КОМ» (м. Київ) узгодили свою поведінку під час участі в торгах, які проводилися відкритим акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» у 2008 та 2009 році. Предметом торгів були послуги з технічного обслуговування та ремонту пасажирських автомобілів центрального апарату ВАТ «Ощадбанк». Аналіз тендерних пропозицій цих суб'єктів господарювання показав нехарактерну для таких послуг схожість за зовнішнім оформленням, структурою та змістом. Комітет визнав такі дії ТОВ «БІС-КОМ СЕРВІС» та приватного підприємства ПП «СК-КОМ» порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (тендерів). На порушників накладено штраф у розмірі 50 тис. грн, який сплачено.

У 2010 році на ринку автомобілів марки «Skoda» було припинено порушення законодавства у вигляді схилення суб'єктів господарювання до вчинення ними антиконкурентних узгоджених дій.

Так, ТОВ «Єврокар» протягом лютого - березня 2009 року розіслав регіональним дилерам автомобілів «Skoda» листи з вимогою затвердження єдиної вартості нормо-години на технічне обслуговування автомобілів у кожному регіоні під погрозою санкцій у вигляді позбавлення статусу сертифікованого дилера. Виконання цієї вимоги призвело б до повного усунення цінової конкуренції на межах регіональних ринків технічного обслуговування автомобілів цієї марки. У ході розгляду справи Комітет з'ясував, що дилери більшості регіонів фактично не виконали вимоги дистриб'ютора. Лише в Житомирській області дилери встановили єдину вартість нормо-години технічного обслуговування автомобілів. На ТОВ «Єврокар» накладено штраф у розмірі 300 тис. грн. Порушення припинено, штраф сплачено.

У 2010 році зловживання монопольним (домінуючим) становищем залишалися найбільш поширеною категорією порушень законодавства про захист економічної конкуренції, що виявлялися та припинялися органами Антимонопольного комітету України. Протягом звітного року було розглянуто з притягненням порушників до відповідальності 621 справу про зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку та за результатами розгляду припинено 798 порушень. Відповідно до рекомендацій Комітету припинено ще 265 випадків дій (бездіяльності), що містили ознаки порушень цього виду, у тому числі 39 - за результатами розгляду справ.

На суб'єктів господарювання, які зловживали монопольним (домінуючим) становищем, органами Антимонопольного комітету України протягом 2010 року накладені штрафи в загальному розмірі 8,4 млн грн.Річний звіт Антимонопольного Комітету України за 2010 рік [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?art_id=194113&cat_id=194112

Загалом за 2010 рік структура порушення антиконкурентного законодавста виглядає наступним чином:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Структура порушень законодавства про захист економічної конкуренції, припинених Комітетом у 2010 році

Отже, як видно з вищезазначеного, проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється органами Антимонопольного комітету з метою забезпечення державного контролю за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захисту інтересів суб'єктів господарювання та споживачів від його порушень при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та при реалізації повноважень органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю щодо суб'єктів господарювання.

2. Діяльність комісій по регулюванню природних монополій в Україні та проблематика даної сфери

Існують ринки, на яких конкуренція не бажана або навіть неможлива. Якщо виробництво супроводжується значною економією від масштабу, то більш ефективно у даному випадку мати єдиного виробника, ніж цілу галузь, що складається із багатьох фірм. В умовах такої природної монополії конкуренція небажана, оскільки наявність більше ніж одного продавця призводило би до росту витрат. Конкуренція тут і неможлива в силу того, що найбільша фірма завжди володіє перевагами у плані витрат перед своїми суперниками, а менш потужні фірми очевидно не здатні вижити в цих умовах.

Закон конкуренції - один з найважливіших загальних економічних законів товарного виробництва, який виражає постійну залежність між собою учасників процесу виробництва і споживання товарів, їх постійну боротьбу, яка примушує удосконалювати процес виробництва, застосовувати досягнення науково-технічного прогресу, впроваджувати нові форми організації виробництва, прогресивні системи заробітної плати, тобто здійснювати все, що дає змогу завоювати ринок. Постійний тиск конкуренції - важлива рушійна сила суспільного розвитку. Проте конкуренція може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Так, вона часто спричиняє банкрутство слабших конкурентів, недбале ставлення до природних ресурсів, сприяє концентрації виробництва і створенню монополій, примушує приховувати науково-технічні відкриття, стримувати поширення досягнень науки й техніки на широке коло виробників тощо. Тому з метою усунення негативних наслідків конкурентної боротьби та посилення її позитивних впливів і результатів у цивілізованих ринкових державах сформована державна конкурентна політика. Цивілізована добросовісна конкуренція не є природним атрибутом ринкової стихії, вона не розвивається сама собою, а вимагає відповідних державних заходів, певного втручання держави в процеси конкурентної боротьби. При цьому, необхідно не лише регулювати процеси, які формуються в різних сферах виробництва, а й створювати умови для забезпечення оптимального співвідношення ринкових сил із потребами ефективного суспільного розвитку. Держава повинна підтримувати добросовісні прояви конкуренції і попереджати її негативні наслідки.

Визначення масштабів монополізму - складна методологічна проблема, тому сьогодні фактично невідомий реальна степінь монополізму в національній економіці. Якщо раніше високий рівень монополізму значною мірою характеризувався наявністю великої кількості монопольних структур у виробничій сфері, то тепер вони швидко виникають у сфері реалізації і, навіть, у сфері надання адміністративних послуг.

Конкуренція дає можливість вибору найкращого товару і породжує середовище змагальності підприємців, що, врешті-решт, сприяє економічному і технологічному прогресу суспільства. Саме тому держава повинна використовувати всі наданій їй адміністративні важелі впливу для попередження створення монополій, а там, де монополії вже існують (наприклад, у сферах природних монополій) - має попереджати зловживанням монопольним становищем і, по можливості, здійснювати демонополізацію. В економіці будь-якої держави існують природні монополії - окремі випадки і сфери господарювання, в яких монополістична організація є економічно неминучою і обґрунтованою. В цих сферах суспільство виробило зовсім іншу тактику поведінки: не конкурентну боротьбу, а жорсткий державний контроль. Якщо в галузях, де можлива конкуренція, держава спрямовує зусилля на її захист, а вона вже сама регулює ціни, якість товарів, обсяги їх виробництва, то у сфері природних монополій ці показники безпосередньо регулюються спеціальними державними органами. Природна монополія - це особливий стан ринків, які мають дві характерні ознаки. Перша пов'язана з технологією і транспортуванням товарів, для яких створення і діяльність паралельних структур неефективне: задоволення попиту в умовах монополії ефективніше, ніж в умовах конкуренції. Друга ознака пов'язана з особливостями попиту. Продукція природних монополій задовольняє життєво необхідні потреби населення й підприємців і, як правило, не може бути замінена товарами інших галузей економіки. Природна монополія існує там, де ефект масштабу виробництва настільки великий, що одне підприємство може забезпечувати ринок, маючи при цьому нижчі витрати на виробництво, ніж якби тут працювало декілька конкуруючих підприємств. Це відбувається, зокрема, в галузях електро-, водо-, тепло-, газопостачання, окремих сферах транспорту і зв'язку. Наявність у цих сферах більше ніж одного суб'єкта господарювання, як правило, призводить до зниження ефективності суспільного виробництва, тобто в цих сферах конкуренція виявляється нерентабельною. Проте, варто зазначити, що в таких галузях, як газова промисловість, електроенергетика, залізничний транспорт і зв'язок, тільки частина видів господарської діяльності насправді належить до природної монополії. Деякі види господарської діяльності в цих сферах потенційно можуть ефективно функціонувати і в умовах конкуренції. Наприклад, виробництво як в електроенергетиці, так і в газовій промисловості, на відміну від транспортування й розподілу ресурсів, об'єктивно не є природною монополією. Такі галузі зв'язку, як міжміський і міжнародний телефонний зв'язок, в принципі, також не повинні розглядатися як природні монополії. Але поки що в Україні в багатьох випадках місцеві телефонні мережі при їх нинішньому технологічному рівні зараховуються до природних монополій. Так само і на залізничному транспорті існує ціла низка допоміжних видів діяльності (ресторанні послуги, прання білизни, ремонт, будівництво, машинобудування і т.д.), які хоч і мають певну спеціалізовану спрямованість, але успішно можуть здійснюватися на конкурентних засадах.

У багатьох випадках сутність і особливості функціонування природних монополій пов'язані з мережевою організацією виробництва. Цілісна мережа, яка охоплює великі території й до того ж має диспетчерські служби, які володіють ситуацією й керують оперативним усуненням недоліків у роботі, коштує надто дорого. Тому утримання паралельних мереж веде до невиправданого зростання витрат на одиницю виробленої продукції. Тим більше проблематичним є створення нових мереж. Висока капіталомісткість будівництва трубопроводів, залізничних колій, портів, ліній зв'язку в поєднанні з досить тривалим терміном окупності зазнаних витрат, створює нездоланні бар'єри для здійснення нових капітальних вкладень. Тому ці сфери суспільного виробництва не дуже привабливі для окремих інвесторів. Більше того, для окремих підприємців вони просто не під силу. Тут потрібне поєднання капіталів багатьох суб'єктів господарювання, а оскільки охочих на такі малоприбуткові дії, як правило, немає, то цю функцію бере на себе держава. Вона змушена це робити тому, що природні монополії є переважно стратегічними об'єктами, від яких залежать не тільки рівень умов життєдіяльності населення і розвитку виробничої сфери, а й безпека держави. Тобто ефективне функціонування природних монополій по суті належить до питань національної безпеки. Проте в Концепції (основах державної політики) національної безпеки України Концепція (основи державної політики) національної безпеки України, затверджена постановою Верховної Ради України від 18 липня 1995 р. №532-95-n. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua стратегічно важливе питання ефективності державної конкурентної політики та протидії явищам і тенденціям монополізму й концентрації економічної влади (зокрема, й питання регулювання природних монополій) взагалі відсутні в переліку потенційних загроз національної безпеки України. В розділі ІІІ Концепції «Загрози національній безпеці України» їх визначено тільки одним пунктом «неефективність системи державного регулювання економічних відносин; наявність структурних диспропорцій, монополізму виробників, перешкод становленню ринкових відносин» Там само. Тобто існує проблема недостатньої конкретизації і класифікації всіх потенційних загроз національній безпеці, які пов'язані з веденням господарювання та виникнення монополізму. Це суттєво обмежує поширення важелів державної політики національної безпеки на економічні процеси і можливості її впливу на підвищення ефективності державної соціально-економічної політики. В зв'язку з цим необхідно внести відповідні зміни до Концепції (основах державної політики) національної безпеки України, норми якої мають декларативний характер, застаріли і не відповідають теперішньому рівню розвитку ринкових відносин.

Звісно, неврегульованість природних монополій пов'язана з дуже суттєвою концентрацією економічних інтересів у цій сфері. Бути монополістом, а тим більше природним монополістом, дуже вигідно. Якщо в споживача немає вибору, він змушений платити будь-яку ціну за потрібну йому послугу. В сфері природних монополій споживач під тиском зміни цін практично не може переключити на іншу аналогічну продукцію, як це відбувається в інших галузях. Поєднання всіх цих чинників забезпечує природним монополістам досить вигідні умови існування. Вони користуються економічними і правовими перевагами, які дають їм змогу нав'язувати свої, часто невигідні, вимоги контрагентам. В зв'язку з цим в цій сфері часто трапляються характерні порушення - відбувається завищення цін і тарифів; нав'язування умов договору, невигідних споживачу; нав'язування непотрібних споживачу товарів; зниження якості продукції і якості обслуговування; встановлення бар'єрів доступу інших підприємців на потенційно конкурентні суміжні ринки тощо. Серед таких методів підприємницької поведінки природних монополістів, які дають їм можливості викачувати зі споживачів максимальні суми коштів для максимізації своїх прибутків, найбільш витончений - метод встановлення різного роду дискримінаційних цін. Підприємець, який має необмежену монопольну владу, часто стикається з проблемою платоспроможності окремих груп покупців. Тому в сфері природних монополій є типовою ситуація, коли абсолютно однотипна продукція продається за різними цінами різним покупцям. Прикладом є різниця в розцінках на послуги з телефонного зв'язку, які встановлюються «Укртелекомом» для різних груп споживачів - громадян і підприємств. Така цінова дискримінація у сферах природних монополій зумовлена прагненням монополіста отримати від різних прошарків споживачів якомога більшу плату за свої послуги.

Якщо на конкурентному ринку з метою приваблення покупців відбувається постійна боротьба, яка змушує виробників підвищувати якість своїх товарів шляхом запровадження інновацій, то в сфері природних монополій відсутні такі економічні дії й прагнення. Саме в цьому й полягає головна причина технологічної зношеності й застарілості національних природних монополій (зокрема, сфери житлово-комунального господарства), що також, в свою чергу, зумовлює високу собівартість, витратність і низьку якість їхньої продукції і послуг. Політика регулювання природних монополій відіграє провідну роль у забезпеченні добробуту населення та функціонуванні національної економіки. Проте для її реалізації, для уникнення перетворення природних монополій на суспільне зло (в яке, власне, вони й перетворилися в Україні) держава повинна суворо стежити за їхньою діяльністю, аналізувати ситуацію в цій галузі, шукати можливості розмежування тих сфер діяльності, які по суті є природними монополіями, і тих, які можуть працювати на конкурентних засадах.

В Україні Закон «Про природні монополії» обговорювався 5 років - з 1995 до 2000 року. Згідно зі ст. 1 Закону України від 20.04.2000 року №1682-III «Про природні монополії» природна монополiя - це стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є бiльш ефективним за умови вiдсутностi конкуренцiї внаслiдок технологiчних особливостей виробництва (у зв'язку з iстотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в мiру збiльшення обсягiв виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополiй, не можуть бути замiненi у споживаннi iншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить вiд змiни цiн на цi товари (послуги), нiж попит на iншi товари (послуги). Головна мета державної політики у сфері регулювання природних монополій визначається як забезпечення ефективностi функцiонування ринкiв, що перебувають у станi природної монополiї, на основi збалансування iнтересiв суспiльства, суб'єктiв природних монополiй та споживачiв їх товарiв. Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30.

Згідно зі ст. 5 Закону України від 20.04.2000 року №1682-III «Про природні монополії» регулюванню підлягає дiяльнiсть суб'єктiв природних монополiй у таких сферах: транспортування нафти i нафтопродуктiв трубопроводами; транспортування природного i нафтового газу трубопроводами та його розподiл; транспортування iнших речовин трубопровiдним транспортом; передачi та розподiлу електричної енергiї; користування залiзничними колiями, диспетчерськими службами, вокзалами та iншими об'єктами iнфраструктури, що забезпечують рух залiзничного транспорту загального користування; управлiння повiтряним рухом; зв'язку загального користування; централiзованого водопостачання та водовiдведення; централiзованого постачання теплової енергiї; спецiалiзованих послуг транспортних термiналiв, портiв, аеропортiв за перелiком, який визначається Кабiнетом Мiнiстрiв України. Ст. 9 Закону України «Про природні монополії» визначає наступні принципи регулювання діяльності суб'єктів природних монополій: гласність та вiдкритість процедур регулювання; адресність регулювання, його спрямованість на конкретний суб'єкт природної монополiї; самоокупність суб'єктiв природних монополiй; стимулювання пiдвищення якостi товарiв i задоволення попиту на них; забезпечення захисту прав споживачiв. Стаття 6 Закону України «Про природні монополії» визначає й конкретні суміжні ринки, які регулюються цим законом: це - постачання природного газу та iнших речовин, транспортування яких здiйснюється трубопровiдним транспортом; зберiгання природного газу в обсягах, що перевищують рiвень, який встановлюється умовами та правилами здiйснення пiдприємницької дiяльностi iз зберiгання природного газу (лiцензiйними умовами); внутрiшнi та мiжнароднi перевезення пасажирiв та вантажiв залiзничним, повiтряним, рiчковим та морським транспортом; виробництво електричної енергiї в обсягах, що перевищують рiвень, який встановлюється умовами та правилами здiйснення пiдприємницької дiяльностi з виробництва електричної енергiї (лiцензiйними умовами); постачання електричної енергiї; виробництво теплової енергiї (крiм випадкiв, коли вона використовується виключно для внутрiшньовиробничих потреб) в обсягах, що перевищують рiвень, який встановлюється умовами та правилами здiйснення пiдприємницької дiяльностi з виробництва теплової енергiї (лiцензiйними умовами); надання послуг мiжмiського та мiжнародного телефонного зв'язку.

Указом Президента «Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій»Про заходи щодо реалізації державної політики у сфері природних монополій: Указ Президента від 19.08.1997 р. №853/97. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua було визначено напрями реформування галузей, які належать до сфери природних монополій та суміжних з ними ринків. Було також доручено органам влади і управління розробити комплексні заходи щодо реструктуризації, приватизації й посилення державного контролю у сфері природних монополій, відповідно до визначених цим указом напрямів. Крім того, ці напрями були конкретизовані окремо для електроенергетики, нафтового комплексу, транспорту, зв'язку та житлово-комунального господарства. Указом було передбачено створення Національної комісії з питань регулювання транспорту, що означало покладення на неї функції регулювання діяльності підприємців на ринках залізничних перевезень, послуг користування залізничним коліями, диспетчерськими службами, вокзалами й іншими об'єктами інфраструктури, які забезпечують рух залізничного транспорту загального користування, спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів, послуг управління повітряним рухом і авіаційних перевезень у частині забезпечення взаємодії авіапідприємств з об'єктами інфраструктури, що забезпечують авіаційний рух. Таку комісію передбачалося створити з одночасним скороченням штатної чисельності та видатків бюджету на утримання відповідних органів виконавчої влади і чітким розмежуванням функцій управління.

Проте зі зрозумілих причин Національну комісію з питань регулювання транспорту так і не було створено.

Стаття 5 Закону України «Про природні монополії» встановлює повноваження Антимонопольного комітету складати і вести переліки конкретних підприємців, які є суб'єктами природних монополій, тобто тих, які реально працюють у цих галузях. Проте на практиці реалізувати цю норму досить важко, бо це досить складне завдання. За законом, визначення суб'єкта природної монополії включає всіх суб'єктів господарювання, які реалізують свою продукцію на ринку, що перебуває в стані природної монополії. Але у сфері природних монополій діють не тільки суб'єкти господарювання, у яких основний вид економічної діяльності збігається з цією сферою (комбінати комунальних підприємств, залізниці, підприємства електроенергетики й газопостачання), але й ті, в яких такого збігу немає (заводи, фабрики, господарські товариства, кооперативи тощо). При цьому, сьогодні відсутні статистичні дані й показники щодо таких суб'єктів. Нинішній перелік суб'єктів природних монополій не є вичерпним і повним ще й тому, що до нього не входять підприємці, які працюють на ринках природних монополій, але ця діяльність не збігається з їхньою основною діяльністю. Так, системи мереж, які забезпечують потреби населення у питній воді, відведення використаної для побутових та інших потреб води, опалення адміністративних будівель і житла, передачу електричної енергії місцевими мережами, місцевий телефонний зв'язок, послуги користування під'їзними залізничними коліями, транспортування природного газу розподільними трубопроводами сьогодні перебувають у власності й експлуатуються суб'єктами господарювання, в яких ці послуги у сфері природних монополій не збігаються з основною діяльністю.

Для виявлення і визначення всіх суб'єктів підприємництва, які працюють на ринках природних монополій, необхідно створити систему тісної взаємодії відповідних державних установ і органів влади. До того ж, Антимонопольним комітетом досі не розроблено чітких критеріїв, відповідно до яких підприємство має бути занесене до переліків суб'єктів природних монополій. Без вирішення цього важливого технологічного питання неможливо перейти до ефективних процедур регулювання діяльності природних монополій та реалізації положень Закону України «Про природні монополії». Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30.

В Російській Федерації, де закон про природні монополії було прийнято на 5 років раніше, ніж в Україні, створено нормативно-правові засади формування реєстрів суб'єктів природної монополії в кожній зі сфер діяльності, яка підпадає під дію цього закону. При цьому, включення до реєстрів не залежить ні від частки підприємців на відповідних ринках, ні від того чи порушували вони антимонопольне законодавство. Сьогодні в Росії запроваджено процедури ведення реєстру суб'єктів природних монополій у паливно-енергетичному комплексі, реєстру енергопостачальних організацій, реєстру суб'єктів природних монополій на транспорті і т.д. Рішення про включення до реєстрів приймаються відповідними регулюючими комісіями в сферах природних монополій і такі рішення підлягають опублікуванню в ЗМІ. Очевидно, під час запровадження процедур формування таких спеціалізованих реєстрів і в Україні доцільно використати позитивний досвід Росії та створити механізм взаємодії різних адміністративних установ і органів влади для виявлення всіх суб'єктів природних монополій на ринках та визначення методів їх регулювання і контролю. Необхідно також пришвидшити відокремлення від сфери природних монополій певних підприємств і виробництв, які успішно можуть працювати в умовах конкуренції. До речі, такі процеси було передбачено Указом Президента від 26.02.99 р. №219/99 «Про Основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 роки та заходи щодо їх реалізації»Про Основні напрями конкурентної політики на 1999-2000 роки та заходи щодо їх реалізації: Указ Президента від 26.02.99 р. №219/99 . - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua і спроби здійснення таких заходів було розпочато в 2002 році планами реформування «Укрзалізниці», якими передбачалося створення недержавних компаній-операторів вантажного рухомого складу, що мав залучити інвестиції на оновлення основних фондів, оновлення парку вантажних вагонів; ліквідацію монополії «Укрзалізниці» на залізничні перевезення вантажів; розмежування функцій управління і господарської діяльності у цій сфері природної монополії; впровадження заходів щодо приватизації сфери харчування та деяких ремонтних підприємств і т.д. Проте на теперішній час процеси реформування природної монополії у сфері залізничних перевезень фактично зупинилися.

Активізація науково-дослідної й дослідницько-конструкторської діяльності у сфері природних монополій, зокрема, житлово-комунального господарства, провадження вже створених винаходів та інновацій (наприклад, реалізація проекту розвитку приватної енергетики на базі так званого способу когенерації, суть якого полягає в спорудженні електрогенеруючих установок на базі котельних і теплоелектроцентралей, що передбачає додаткове виробництво електроенергії на базі вже існуючих теплових генераторів у комунальному господарстві, на транспорті чи в промисловості, що забезпечить підприємствам автономне джерело значно дешевшого енергопостачання (розробник проекту - Інститут технічної теплофізики НАН України та запорізьке ВАТ «Рассвет»); реалізація положень Указу Президента від 26.09.03 р. №1094/2003 «Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини»Про заходи щодо розвитку виробництва палива з біологічної сировини Указ Президента від 26.09.03 р. №1094/2003. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua та впровадження інших інновацій і нетрадиційних нових технологій дадуть змогу в найближчій перспективі докорінно змінювати якісні параметри діяльності природних монополій, значно обмежувати сфери їхнього впливу, досягати певної демонополізації цих галузей, створювати нові ефективні суб'єкти господарювання й альтернативні потужності, які зможуть задовольняти частину попиту споживачів у цих сферах. До того ж, споживачі отримають можливість вибору постачальників необхідних для них послуг, рівного й відкритого доступу до дешевих, якісних і досяжних для кожного електроенергії, тепла, води, зв'язку і транспортних засобів.

Під час врегулювання в Україні діяльності природних монополій необхідно враховувати світовий досвід, який доводить, що найефективніший тип взаємодії держави і природних монополій - це поєднання максимального розвитку підприємницької ініціативи, заснованої на приватній власності, з жорстким державним регулюванням окремих вартісних і технологічних параметрів їх діяльності. Отже, подальша демонополізація цих сфер - одне зі стратегічних завдань держави, яке безпосередньо стосується питань її національної безпеки.

У світовій практиці склалося декілька шляхів формування системи органів регулювання природних монополій, за якими таке регулювання можуть здійснювати:

- відповідні галузеві міністерства (транспорту, зв'язку, енергетики тощо);- органи захисту конкуренції (антимонопольні комітети і подібні їм структури);

- незалежні регулюючі комісії.

В Україні досі не обрано модель такого реформування. Існує практика регулювання першого типу - галузевими відомствами, які одночасно є і суб'єктами регулювання, і органами, які безпосередньо керують підприємствами сфери природних монополій та суміжних ринків. Перехрещення регулювальних і господарських функцій, поєднання управління й підприємницької діяльності часто призводить до того, що ці відомства мимоволі намагаються допомагати і сприяти окремим суб'єктам, а це призводить до дискримінації інших учасників ринку і порушення принципу рівності всіх у середовищі конкуренції. До того ж, міністерства і відомства несуть відповідальність за стан справ у підвідомчій їм галузі, вони політично зацікавлені у його покращенні навіть методами швидкого й прямого впливу, тому вони не можуть контролювати фактично своїх колег по службі, що просто унеможливлює ефективну політику державного регулювання природними монополіями.

Надання додаткових повноважень Антимонопольному комітету України призвело до поєднання принципово різних державних функцій - функцій регулювання і функцій контролю. Вони різні за своїм характером, предметом застосування управлінської діяльності, механізмами реалізації, вимогами до фахівців, які повинні їх виконувати. По суті антимонопольні органи повинні здійснювати функцію контролю - контролювати дотримання конкурентного законодавства, попереджати і припиняти монополістичні дії та сприяти розвитку конкуренції, яка, в свою чергу, вже виконує регулюючі функції. Покладання на антимонопольні органи повноважень регулювання окремих параметрів виробництва у сфері природних монополій відволікає їх від основного завдання і унеможливлює ефективне виконання ними безпосередніх обов'язків - захисту конкуренції.

В зв'язку з цим в Україні необхідно створювати незалежні регулюючі комісії у сферах природних монополій, що забезпечить високий рівень спеціалізації фахівців, концентрацію зусиль та обмежених ресурсів на виконання безпосередніх регулюючих функцій. При чому, такі процеси передбачено Законом України «Про природні монополії», стаття 4 якого визначає, що регулювання діяльності суб'єктів природних монополій повинно здійснюватися відповідними національними комісіями. Проте в процесі підготовки цього закону під тиском груп, зацікавлених у продовженні неконтрольованості цих сфер та відсутності єдиної системи їхнього регулювання, в статтю 4 було зумисне внесено положення, яке передбачає, що у випадках, встановлених законом, регулювання діяльності природних монополій може здійснюватися органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Тут же встановлено, що, якщо діяльність суб'єктів природних монополій, яка підлягає регулюванню, згідно з цим законом, спрямована на задоволення потреб окремого регіону (тоді як практично всі природні монополії орієнтовані на регіональні потреби), то функції регулювання суб'єктів природних монополій можуть бути делеговані обласним адміністраціям з наданням їм повноважень регулюючих комісій, визначених законом.

Таким чином, було фактично розмито й розпорошено систему державного регулювання природними монополіями (зокрема, і в сфері житлово-комунальних послуг), унеможливлено єдину державну політику в цій сфері та ефективні важелі регулювання і контролю за її суб'єктами. В результаті в Україні досі не створено необхідної мережі національних галузевих комісій з регулювання природних монополій. Працюють лише Національна комісія регулювання енергетики та Національна комісія регулювання зв'язку, яка, як свідчить практика, не в змозі ефективно обмежувати монопольне право «Укртелекому» встановлювати тарифи у сфері зв'язку і, навіть, підіграє інтересам й прагненням цього природного монополіста. Відомості прес-центру АМКУ - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?art_id=55818&cat_id=55817

Не зважаючи на підготовлений відповідний проект Указу Президента, досі не створено Національної комісії з регулювання транспорту. Тому сьогодні продовжується необмежена монополія «Укрзалізниці», а Міністерство транспорту та зв'язку фактично самостійно визначає цінову політику і встановлює тарифи на залізничні перевезення, враховуючи насамперед інтереси «Укрзалізниці» і не завжди зважаючи на інтереси споживачів та представників інших галузей. Про це свідчать, зокрема, регулярні заяви керівництва Мінтрансу щодо намірів підвищення тарифів на залізничні перевезення. В Україні продовжується процес дискусій щодо створення Національної комісії з регулювання транспорту, проте цей процес наштовхується на потужне транспортне лобі, зацікавлене у неврегульованості цієї сфери природної монополії, необмеженості повноважень її галузевих монополістів. Так само відбувається рішучий спротив створенню незалежних регулюючих комісій у інших сферах природних монополій та суміжних ринках, а також бойкотування виконання вимог Закону України «Про природні монополії». Тоді як діяльність галузевих регулюючих комісій у сферах природних монополій дала б змогу унеможливлювати факти зловживання монопольним становищем у цих сферах, встановлювати і жорстко контролювати тарифи й ціни на послуги природних монополій у відповідних сферах.

Що ж стосується сфери житлово-комунального господарства, то тут також відсутні узгоджені дії зі створення галузевої регулюючої комісії. На жаль, недоліком Закону України «Про природні монополії» Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. є те, що він чітко не визначає, які саме регулюючі комісії має бути створено, а визначає лише їхні типові завдання, функції, повноваження, процедурні питання роботи будь-якої комісії, що може бути створена в тій чи іншій сфері природних монополій. Це ще одна з причин того, чому на теперішній час центральні органи виконавчої влади свідомо гальмують процес делегування суттєвої частини влади і регулюючих функцій відповідним комісіям, процес створення яких свідомо затягується, гальмується і блокується. Необхідно, нарешті, відновити роботу міжвідомчої робочої групи з розроблення проекту концепції поступового розмежування функцій регулювання діяльності суб'єктів природних монополій між діючими центральними органами виконавчої влади та створюваними національними комісіями. До речі, така комісія (яка так і не розробила відповідної концепції, а також більше 20 різних комісій і робочих груп) була ліквідована постановою Кабінету Міністрів від 29.01.03 р. №142 «Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших органів, утворених Кабінетом Міністрів, і визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України».Про ліквідацію деяких консультативних, дорадчих та інших органів, утворених Кабінетом Міністрів, і визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів від 29.01.03 р. №142. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.amc.gov.ua/amc/control/uk/publish/article?art_id=55818&cat_id=55817 При цьому, щоцікаво, з Указу Президента «Про Основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки» було навіть вилучено пункт про необхідність розроблення такої концепції, що свідчить про потужне адміністративно-політичне лобі, яке протидіє створенню в Україні ефективної системи державного регулювання природних монополій.

У зв'язку з цим в Україні продовжує панувати стара й неефективна відомча система регулювання природних монополій. Під тиском Антимонопольного комітету центральні та місцеві органи намагаються вдосконалювати механізми реалізації тарифної політики, покращувати правила надання послуг монополістами. Проте таких заходів фактичного ручного управління й адміністративного тиску, за відсутності єдиної спеціалізованої системи регулювання у цій сфері, є вочевидь недостатньо. Тому природні монополісти в Україні сьогодні продовжують активно викачувати зі своїх ринків надприбутки і знущатися над споживачами своїх послуг.

Безумовно, ключову роль у цих процесах має відіграти Антимонопольний комітет, який, реагуючи на скарги споживачів і за власною ініціативою, наділений повноваженнями припиняти порушення конкурентного законодавства у вигляді завищення ненормованих втрат, нав'язування невигідних умов договорів, встановлення бар'єрів доступу на ринок конкурентів, безпідставних відключень мереж, застосування різних умов до рівнозначних угод тощо. Проте, сьогодні Антимонопольний комітет фактично не проводить розслідувань порушень у сфері діяльності природних монополістів. Керівництво цього органу, як бачимо, переважно займається питаннями політичної агітації в рамках виборчої кампанії і, очевидно, не може приділяти достатньої уваги стратегічно важливим питанням захисту конкуренції. До того ж, відсутня ресурсна база для проведення антимонопольних розслідувань, не має фахівців відповідного рівня кваліфікації, не діють системи підготовки і перепідготовки кадрів, поширення й роз'яснення законодавчих вимог, проведення наукових досліджень у цій сфері. В зв'язку з цим необхідно заслухати голову Антимонопольного комітету України на засіданні Кабінету Міністрів України та в парламенті й змусити його прозвітувати про роботу в сфері захисту конкуренції і надати чіткі плани й пріоритети подальшої діяльності його відомства.

Проблемним залишається й питання розгляду відповідних справ у судових органах, в багатьох яких бракує розуміння важливості і вимог конкурентного законодавства, неупередженості й безсторонності під час прийняття судових рішень.

Зазначимо, що за питання врегулювання діяльності природних монополій відповідає також Державна інспекція з контролю за цінами, адже значна частина тарифів на послуги суб'єктів природних монополій в Україні регулюється державою. Існує багато випадків, коли монополісти, регулярно справляючи плату за свої послуги, реально не надають їх у тому обсязі, який передбачено системою розрахунків собівартості. Тому контроль за здійсненням дисципліни регульованих цін повинні здійснювати вітчизняні цінові інспекції. Але, як свідчить досвід, ці органи також працюють на недостатньо ефективному рівні - як із суб'єктивних, так і з об'єктивних причин. Діяльність Держцінінспекції та її територіальних органів так само потребує ретельного вивчення, обстеження й удосконалення.

Отже, в Україні досі не створено ефективної й цілісної системи захисту споживачів від зловживань природних монополістів, діють лише окремі елементи такої системи, при чому, в умовах украй недостатнього ресурсного й кадрового забезпечення. Тому в нашій державі сьогодні виявляється і зупиняється тільки незначна частина порушень конкурентного законодавства у сфері господарювання й природних монополій. Тоді як такі порушення завдають суттєвої шкоди громадянам, суб'єктам господарювання, державі та блокують процеси подальшого розвитку ринкових конкурентних відносин. Склалася парадоксальна ситуація: держава втрачає значно більше коштів внаслідок відсутності спеціалізованої системи регулювання природних монополій, ніж сьогодні потрібно вкласти у створення такої системи. При цьому, внаслідок неврегульованості цього питання в Україні систематично, за природнім циклом (як правило, напередодні опалювального сезону, посівної і збиральної кампаній і т.д.) виникають авральні проблеми у сферах відповідних природних монополій і застосовуються жорсткі методи ручного управління, які мають лише тимчасовий ефект і не дають змоги розв'язати проблеми на рівні їх причин, а не наслідків. Тобто ресурси державного управління у цій сфері спрямовуються в хибному напрямі і за неправильним принципом, що зумовлює їх порівняно невелику ефективність. Тому потрібна політична воля до реалізації положень, визначених Законом України «Про природні монополії», та створення єдиної системи спеціалізованих за галузями і професійних регулюючих комісій у цій сфері.

Що ж стосується політики державного регулювання цін у сферах природних монополій, то тут необхідно враховувати, що з погляду конкурентної політики регулювання цін адміністративними методами - це вимушений і крайній крок, від якого, по можливості, варто утримуватися. Адже ціни в ринкових умовах якомога більшою мірою повинні встановлюватися ринкових шляхом. Тому необхідно дотримуватися принципу скорочення сфери державного цінового регулювання і застосовувати такі нецінові методи впливу на рівень цін, як розвиток конкурентного середовища, усунення бар'єрів доступу на ринок, поділ монопольних утворень, ефективний контроль за злиттями підприємств тощо.

Що ж до світової практики регулювання природних монополій, то в ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і комісій. В Україні ж, на жаль, природні монополії - це все ще винятковий адміністративно-економічний тип бізнес-структур з особливим статусом, привілеями і практично необмеженими можливостями контролю за своїми ринками. В ринкових країнах суб'єкти природних монополій перебувають під пильним контролем держави та спеціальних регулюючих агенцій і піддаються системним заходам державного регулювання на предмет забезпечення якості й ринкової ціни їх товарів і послуг. Природні монополії в цивілізованих ринкових державах підлягають методам державного регулювання, серед яких - антимонопольні заходи, спрямовані на запобігання зловживання монопольним становищем, врегулювання якості, ціни й процедур розподілу продукції і послуг у сфері природних монополій, до яких належить водопостачання, поштові послуги, послуги з телефонізації, комунальна сфера, електрифікація.Шелухін М.Л.Господарське право: навчальний посібник у схемах і таблицях. - К., 2006. - С.118.

Закон України «Про природні монополії» Про природні монополії: Закон України від 20.04.2000р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 30. регламентує діяльність національних комісій регулювання природних монополій, визначає їх завдання, повноваження і права. Їх відносна незалежність забезпечується тим, що вони є центральними органами виконавчої влади iз спецiальним статусом, якi утворюються та лiквiдуються Президентом України. Стаття 14 Закону визначає досить широкий спектр прав, якими наділяються такі комiсiї: отримувати документи, статистичну та iншу iнформацiю про дiяльнiсть суб'єктiв природних монополiй, необхiднi для здiйснення покладених на них функцiй; приймати в межах своєї компетенцiї у порядку, встановленому положеннями про комiсiї, рiшення, що є обов'язковими для виконання суб'єктами природних монополiй; приймати рiшення про накладання штрафiв на суб'єктiв природних монополiй у випадках, передбачених цим Законом; складати протоколи про порушення посадовими особами суб'єктiв природних монополiй законодавства про природнi монополiї вiдповiдно до Кодексу України про адмiнiстративнi правопорушення; застосовувати у встановленому законом порядку вiдповiднi санкцiї до суб'єктiв природних монополiй та суб'єктiв господарювання, що здiйснюють дiяльнiсть на сумiжних ринках, за порушення ними умов та правил здiйснення пiдприємницької дiяльностi у сферах природних монополiй та на сумiжних ринках (лiцензiйних умов); приймати з питань, що належать до їх компетенцiї, нормативнi акти, контролювати їх виконання; встановлювати для суб'єктiв природних монополій у порядку, визначеному комiсiями, вимоги щодо здiйснення ними пiдприємницької дiяльностi, яка не належить до сфери природних монополiй, у разi, якщо ця дiяльнiсть має вплив на ринок, що перебуває у станi природної монополiї; звертатися до суду (арбiтражного суду) з вiдповiдними позовними заявами у разi порушення суб'єктами природних монополiй та суб'єктами господарювання, що здiйснюють дiяльнiсть на сумiжних ринках, норм цього Закону.

Як бачимо, рамкове законодавство у сфері природних монополій надає досить широкий інструментарій адміністративного пливу на діяльність природних монополістів з метою обмеження їх монопольного становища на ринку, формування якості й ціни на їхні послуги. Але в діяльності створених національних комісій з регулювання природних монополій на жаль не спостерігається ефективних прикладів повного й цілісного використання наданих їм законодавчих інструментів.

монополізм недобросовісний конкуренція

РОЗДІЛ ІV ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ МІЖВІДОМЧОЇ ТА МІЖНАРОДНОЇ СПІВПРАЦІ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ УКРАЇНИ

Світовий досвід державного регулювання природних монополій має більш ніж вікову історію та свідчить, що в більшості розвинених країн держава здійснює жорстке регулювання діяльності природних монополій. Так у США з цією метою ще в ХІХ столітті почали створювати федеральні регулюючі комісії. Створена в 1930 році Федеральна енергетична комісія контролювала такі сфери, як електроенергетика, газова промисловість, газо-, нафтопроводи, гідроенергетичні споруди. Перейменований в 1977 році на Федеральну комісію з управління енергетикою, цей регулюючий орган контролює сьогодні телефонний зв'язок, телебачення, радіо, телеграф тощо. В США регульованими залишаються такі галузі природних монополій, як залізничний, авіаційний та інші види транспорту; низка паливно-енергетичних виробництв (газопостачання, виробництво електроенергії); надання багатьох видів комунальних послуг. Державне регулювання стосується переважно тих параметрів діяльності підприємств у цих галузях, які безпосередньо впливають на інтереси споживача: рівень цін, обсяг виробництва, межі ринків збуту, вимоги до якості вироблених товарів і послуг. Найпоширеніший метод регулювання полягає в тому, що ціни на товари і послуги, які мають характер природної монополії, встановлюються державними органами. Шелухін М.Л.Господарське право: навчальний посібник у схемах і таблицях. - К., 2006. - С.123-126